The triple application of Elijah addresses the message, the messenger and the movement during the time period of God’s executive judgment, which begins at the Sunday law in the United States and continues until the close of probation. The executive judgment escalates from a period where God’s judgment is mixed with mercy unto the time when His judgments are poured out without mercy in the seven last plagues.
Потрійне застосування Іллі стосується вістки, вісника та руху в період Божого виконавчого суду, який починається з недільного закону в Сполучених Штатах і триває до закриття випробувального часу. Виконавчий суд посилюється: від періоду, коли Божий суд поєднаний із милістю, до часу, коли Його суди виливаються без милості у семи останніх карах.
The triple application of the messenger who prepares the way for the Messenger of the Covenant addresses the message, the messenger and the movement during the closing period of God’s investigative judgment, that identifies the period of the sealing of the one hundred and forty-four thousand. That period ends at the soon-coming Sunday law in the United States, which is when God’s executive judgments begin.
Потрійне застосування посланця, який готує дорогу для Посланця Заповіту, охоплює вістку, вісника та рух у завершальний період Божого дослідчого суду, що визначає період запечатання ста сорока чотирьох тисяч. Цей період закінчується із запровадженням недільного закону у Сполучених Штатах, що невдовзі станеться; тоді розпочнуться Божі виконавчі суди.
John the Baptist prepared the way for Christ, the Messenger of the Covenant to confirm the covenant in fulfillment of Daniel chapter nine, verse twenty-seven. In so doing he also prepared the way for Christ to suddenly come to His temple and purify the sons of Levi, which He did at the beginning and ending of His ministry of three and a half years. The cleansing of the literal temple was the symbol of His work of cleansing the soul temple of those represented as the sons of Levi.
Іван Хреститель приготував шлях для Христа, Вісника Заповіту, щоб утвердити заповіт у виконання дев’ятого розділу книги Даниїла, вірша двадцять сьомого. Тим самим він також приготував шлях для того, щоб Христос раптово прийшов до Свого храму й очистив синів Левія, що Він і зробив на початку та в кінці Свого служіння, яке тривало три з половиною роки. Очищення буквального храму було символом Його діла очищення храму душі тих, що представлені як сини Левія.
His literal work of cleansing the temple was a fulfillment of prophecy, and when He accomplished the work in John chapter two, verses thirteen through twenty-two, the Holy Spirit led the disciples to remember a passage from the Old Testament that was part of His work of purifying and purging the disciples in fulfillment of Malachi three.
Його буквальний акт очищення храму був сповненням пророцтва, і коли Він звершив це діло, описане в Євангелії від Івана, розділ другий, вірші з тринадцятого по двадцять другий, Святий Дух спонукав учнів згадати уривок зі Старого Заповіту, який був частиною Його праці з очищення та звільнення учнів від усього нечистого у виконання третього розділу книги пророка Малахії.
In the passage in John, Christ identified that when His body temple was destroyed, He would raise it up in three days. The interaction with the quibbling Jews added that the remodeling of the literal temple that had been carried out by Herod, and which had finished that very year, had taken forty-six years. Jesus was purifying His disciples through an example of one of the rules associated with the prophetic word that Jesus had enshrined within His Word, through the work of angels, the Holy Spirit and the prophets.
В уривку з Євангелія від Івана Христос зазначив, що коли храм Його тіла буде зруйновано, Він поставить його за три дні. У суперечці з прискіпливими юдеями також пролунало, що перебудова фізичного храму, здійснена Іродом і завершена саме того року, тривала сорок шість років. Ісус очищав Своїх учнів, показуючи на прикладі одне з правил, пов’язаних із пророчим словом, які Він утвердив у Своєму Слові через служіння ангелів, Святого Духа та пророків.
He provided the prophetic example that the literal represents the spiritual. He put in place the prophetic key of the number “forty-six,” as a symbol of the temple. “Forty-six” had been the amount of days Moses was on the mount receiving the instructions for the temple. “Forty-six,” is the number of chromosomes that make up the human temple. “Forty-six” is the number of years (1798 to 1844) that were accomplished in restoring the spiritual temple which had been trampled down by paganism and then papalism.
Він навів пророчий приклад того, що буквальне відображає духовне. Він встановив пророчий ключ числа «сорок шість» як символ храму. «Сорок шість» було кількістю днів, які Мойсей перебував на горі, отримуючи настанови щодо храму. «Сорок шість» — це кількість хромосом, що утворюють людський храм. «Сорок шість» — це кількість років (1798–1844), що минули на відновлення духовного храму, який було потоптано язичництвом, а згодом папством.
The two temple cleansings include the symbolism that three days equals forty-six years. It includes the principle that the literal represents the spiritual. It represented both a fulfillment and a prediction of prophecy. The two cleansings represent a truth that is misunderstood by one class, and revealed unto another class.
Два очищення храму містять символіку того, що три дні дорівнюють сорока шести рокам. Вона включає принцип, що буквальне відображає духовне. Це було і сповненням, і передбаченням пророцтва. Два очищення виражають істину, яку один клас неправильно розуміє, а іншому класу вона відкривається.
The two cleansings identify a period of time when God’s church has been corrupted to the point where it is “an adulterous generation of vipers,” who are seeking for a sign, when the sign is being directly explained to them, for the only sign to be given is the sign of the destruction of the temple that is raised up in three days.
Два очищення окреслюють період часу, коли Божа церква була зіпсута до тієї міри, що стала «перелюбним породженням гадючим», яке шукає знамення, тоді як знамення їм прямо пояснюється, бо єдине знамення, яке має бути дане, — це знамення зруйнування храму, який буде поставлений за три дні.
O generation of vipers, how can ye, being evil, speak good things? for out of the abundance of the heart the mouth speaketh. . . . Then certain of the scribes and of the Pharisees answered, saying, Master, we would see a sign from thee. But he answered and said unto them, An evil and adulterous generation seeketh after a sign; and there shall no sign be given to it, but the sign of the prophet Jonas: For as Jonas was three days and three nights in the whale’s belly; so shall the Son of man be three days and three nights in the heart of the earth. Matthew 12:34, 38–40.
Поріддя гадюче, як можете ви, бувши злі, говорити добре? Бо з надміру серця говорять уста... Тоді деякі з книжників і фарисеїв озвалися, кажучи: Учителю, ми хотіли б побачити від Тебе знамення. А Він у відповідь сказав їм: Рід лукавий і перелюбний шукає знамення; та не дасться йому жодного знамення, окрім знамення пророка Йони. Бо як Йона був три дні й три ночі в череві кита, так і Син Людський буде три дні й три ночі в серці землі. Матвія 12:34, 38–40.
All these prophetic dynamics are represented in all three fulfillments of the Messenger of the Covenant suddenly coming to His temple, as He did in John chapter two.
Усі ці пророчі динаміки відображені в усіх трьох сповненнях раптового приходу Посланця Заповіту до Свого храму, як Він зробив у другому розділі Івана.
And the Jews’ passover was at hand, and Jesus went up to Jerusalem, And found in the temple those that sold oxen and sheep and doves, and the changers of money sitting: And when he had made a scourge of small cords, he drove them all out of the temple, and the sheep, and the oxen; and poured out the changers’ money, and overthrew the tables; And said unto them that sold doves, Take these things hence; make not my Father’s house an house of merchandise. And his disciples remembered that it was written, The zeal of thine house hath eaten me up. Then answered the Jews and said unto him, What sign shewest thou unto us, seeing that thou doest these things? Jesus answered and said unto them, Destroy this temple, and in three days I will raise it up. Then said the Jews, Forty and six years was this temple in building, and wilt thou rear it up in three days? But he spake of the temple of his body. When therefore he was risen from the dead, his disciples remembered that he had said this unto them; and they believed the scripture, and the word which Jesus had said. John 2:13–22.
А юдейська Пасха була близько, і Ісус пішов до Єрусалима, і знайшов у храмі тих, що продавали волів і овець та голубів, і міняйл, що сиділи; і, зробивши бич із мотузочків, вигнав із храму всіх — і овець, і волів; і висипав гроші міняйл і поперекидав столи; і сказав тим, що продавали голубів: Заберіть це звідси; не робіть дому мого Отця домом торгівлі. І згадали його учні, що написано: Ревність до дому твого пожерла мене. Тоді юдеї у відповідь сказали йому: Яке знамення покажеш нам, що робиш це? Ісус відповів і сказав їм: Зруйнуйте цей храм, і за три дні я поставлю його. Тоді юдеї сказали: Сорок і шість років будувався цей храм, а ти за три дні поставиш його? Але він говорив про храм свого тіла. Коли ж він воскрес із мертвих, його учні згадали, що він казав це їм; і повірили Писанню та слову, яке сказав Ісус. Івана 2:13-22.
The Messenger of the Covenant was to purify and also purge the sons of Levi as “silver” which represents God’s Word, and “gold,” which represents faith. The Messenger of the Covenant would purify His disciples by increasing their “faith” in His prophetic “word”. That prophetic word was designed to purify, but also to purge. His prophetic Word always represents a test, and it is through His prophetic Word that the sons of Levi’s are purged in the period when He suddenly comes to His temple.
Посланець Завіту мав очистити, а також переплавити синів Левія, як «срібло», що символізує Боже Слово, і «золото», що символізує віру. Посланець Завіту очищував би Своїх учнів, зміцнюючи їхню «віру» в Його пророче «слово». Те пророче слово було призначене для очищення, але також для переплавлення. Його Пророче Слово завжди є випробуванням, і саме через Його Пророче Слово сини Левія переплавляються у період, коли Він раптово приходить до Свого храму.
“‘Whose fan is in His hand, and He will throughly purge His floor, and gather His wheat into the garner.’ Matthew 3:12. This was one of the times of purging. By the words of truth, the chaff was being separated from the wheat. Because they were too vain and self-righteous to receive reproof, too world-loving to accept a life of humility, many turned away from Jesus. Many are still doing the same thing. Souls are tested today as were those disciples in the synagogue at Capernaum. When truth is brought home to the heart, they see that their lives are not in accordance with the will of God. They see the need of an entire change in themselves; but they are not willing to take up the self-denying work. Therefore they are angry when their sins are discovered. They go away offended, even as the disciples left Jesus, murmuring, ‘This is an hard saying; who can hear it?’” The Desire of Ages, 392.
"'Віяло Його в руці Його, і Він дочиста очистить тік Свій, і збере пшеницю Свою до житниці.' Матвія 3:12. Це був один із періодів очищення. Словами істини полова відділялася від пшениці. Бо вони були надто марнославні й самоправедні, щоб прийняти докір, занадто прив’язані до світу, щоб прийняти життя смирення, багато хто відвернувся від Ісуса. Багато хто й досі чинить так само. І сьогодні душі випробовуються так само, як і ті учні в синагозі в Капернаумі. Коли істина доходить до серця, вони бачать, що їхнє життя не відповідає волі Божій. Вони бачать потребу в цілковитій зміні самих себе; але не бажають узятися за справу самозречення. Тому вони гніваються, коли їхні гріхи викриваються. Вони відходять, ображені, так само, як учні залишили Ісуса, нарікаючи: 'Жорстке це слово; хто може його слухати?'" Бажання віків, 392.
Those “souls that were tested” in “the synagogue at Capernaum,” refused to understand that when Christ told them they must eat His flesh and drink His blood, that He was employing His literal body to convey a spiritual truth. It was the identical prophetic representation He made of the temple in John chapter two. When the principle that the literal precedes and represents the spiritual was recognized as “an hard saying” which they were unwilling to “hear,” they turned and walked with Him never again. That took place in John chapter six, verse sixty-six (666), which represents the soon-coming Sunday law, which was typified by October 22, 1844, which in turn was typified by the cross of Calvary.
Ті "душі, що були випробувані" в "синагозі в Капернаумі" відмовилися зрозуміти, що, коли Христос сказав їм, що вони мають їсти Його плоть і пити Його кров, Він використовував Своє буквальне тіло, щоб передати духовну істину. Це був той самий пророчий образ, який Він дав щодо храму в другому розділі Євангелія від Івана. Коли принцип, що буквальне передує духовному й представляє його, був визнаний "тяжким словом", яке вони не бажали "слухати", вони відвернулися й більше ніколи не ходили з Ним. Це сталося в шостому розділі Євангелія від Івана, у шістдесят шостому вірші (666), який символізує незабаром прийдешній недільний закон, який був типологічно представлений 22 жовтня 1844 року, що, своєю чергою, було прообразлене хрестом Голгофи.
From that time many of his disciples went back, and walked no more with him. John 6:66.
Від того часу багато його учнів відступили і більше не ходили з ним. Івана 6:66.
In John chapter two, the Holy Spirit had led the minds of the disciples to “remember” the prophecy describing God’s zeal, and the word “zealous” is the same word as “jealous” in both the Hebrew and Greek.
У другому розділі Євангелія від Івана Святий Дух навів думки учнів на те, щоб «згадати» пророцтво, яке описує Божу ревність, а слово «ревний» є тим самим словом, що й «ревнивий», в обох мовах — єврейській та грецькій.
For the zeal of thine house hath eaten me up; and the reproaches of them that reproached thee are fallen upon me. Psalms 69:9.
Бо ревність за дім Твій поглинула мене; і зневаги тих, що зневажають Тебе, упали на мене. Псалми 69:9.
God’s zeal, which is His jealousy, represents the element of God’s character as a jealous God, whose jealousy is manifested in the third and fourth generation upon those that hate Him. In John chapter two, the Holy Spirit was putting in place that the purification accomplished by the Messenger of the Covenant occurs in the fourth and final generation, though there are always some of the third generation still standing when the cup of the final generation is filled. That generation is an adulterous generation of vipers.
Божа ревність, тобто Його ревнощі, відображає рису Божого характеру як Бога ревнивого, ревність Якого виявляється в третьому й четвертому поколінні на тих, хто Його ненавидить. У другому розділі Євангелія від Івана Святий Дух утверджував, що очищення, звершене Посланцем Заповіту, відбувається в четвертому й останньому поколінні, хоча завжди ще залишається дехто з третього покоління, коли чаша останнього покоління наповниться. Те покоління — перелюбне, поріддя гадюче.
Moses represented the fourth generation, and it was then that Moses, during forty-six days, received instruction on erecting the temple. In those days He received the law, which in the second commandment identifies that God’s jealousy is manifested in the third and fourth generations.
Мойсей представляв четверте покоління, і саме тоді Мойсей протягом сорока шести днів отримав настанови щодо спорудження храму. Тими днями він отримав закон, який у другій заповіді вказує, що Божа ревність виявляється у третьому і четвертому поколіннях.
And he said unto Abram, Know of a surety that thy seed shall be a stranger in a land that is not theirs, and shall serve them; and they shall afflict them four hundred years; And also that nation, whom they shall serve, will I judge: and afterward shall they come out with great substance. And thou shalt go to thy fathers in peace; thou shalt be buried in a good old age. But in the fourth generation they shall come hither again: for the iniquity of the Amorites is not yet full. Genesis 15:13–16.
І сказав Аврамові: Знай достеменно, що твоє потомство буде прибульцем у землі, що не їхня, і служитимуть їм; і вони гнобитимуть їх чотириста років; а також той народ, якому вони служитимуть, Я судитиму; а потім вони вийдуть із великим багатством. А ти відійдеш до батьків своїх у мирі; будеш похований у добрій старості. Але в четвертому поколінні вони знову прийдуть сюди, бо беззаконня амореїв ще не сповнилося. Буття 15:13-16.
In the final generation of ancient Israel, the temple of the Christian church, which Peter called a “spiritual house,” was erected. During that history God manifested His jealousy twice when in His zeal He cleansed the temple. In 1844 God had raised up the spiritual temple of the Millerites, and once again He had passed by the former chosen people. In that history the Messenger of the Covenant came suddenly on October 22, 1844.
В останньому поколінні стародавнього Ізраїлю було зведено храм християнської церкви, який Петро назвав «духовним домом». Протягом тієї історії Бог двічі виявив Свою ревність, коли у Своїй горливості очищав храм. У 1844 році Бог звів духовний храм міллеритів, і знову Він проминув колишній вибраний народ. У тій історії Посланець Заповіту несподівано прийшов 22 жовтня 1844 року.
His appearance had been prepared for through the ministry of William Miller. As the Protestants and Millerites approached October 22, 1844, two classes were tested. The Protestant’s test arrived at the time of the end at the arrival of the first angel in 1798. After the message that was to both “purify and purge” the sons of Levi was formalized in 1831, the testing of the Protestants began when the message of the first angel was empowered on August 11, 1840. On April 19, 1844, the Protestants failed the test, and became the daughters of Babylon.
Його поява була підготовлена через служіння Вільяма Міллера. Коли протестанти та міллеріти наближалися до 22 жовтня 1844 року, було випробувано дві групи. Протестантське випробування настало в час кінця з приходом першого ангела у 1798 році. Після того як у 1831 році було формалізовано послання, покликане «очистити й переплавити» синів Левія, випробування протестантів розпочалося тоді, коли 11 серпня 1840 року послання першого ангела було підсилене. 19 квітня 1844 року протестанти не витримали випробування і стали дочками Вавилону.
The second angel then arrived and the Millerites faith was then tested, and a purification and purging was accomplished. When the message of the second angel was empowered at the Exeter camp meeting on August twelfth through the seventeenth, the testing of the Millerites’ separation of the wise and foolish Millerites was accomplished.
Тоді з’явився другий ангел, і віра міллеритів була випробувана, і було звершено очищення та переплавлення. Коли вістка другого ангела набула сили на табірному зібранні в Ексетері з дванадцятого по сімнадцяте серпня, було здійснено випробування міллеритів — відокремлення мудрих і нерозумних міллеритів.
The distinction between the wise and foolish was the oil, which was the prophetic message of the Midnight Cry. When the third angel arrived on October 22, 1844, the temple had been erected (in forty-six years). At that point the Messenger of the Covenant came suddenly to His temple.
Відмінність між мудрими та нерозумними полягала в олії, яка була пророчим посланням Опівнічного Крику. Коли третій ангел прибув 22 жовтня 1844 року, храм було зведено (за сорок шість років). Тоді Посланець Завіту несподівано прийшов до Свого храму.
“The coming of Christ as our high priest to the most holy place, for the cleansing of the sanctuary, brought to view in Daniel 8:14; the coming of the Son of man to the Ancient of Days, as presented in Daniel 7:13; and the coming of the Lord to His temple, foretold by Malachi, are descriptions of the same event; and this is also represented by the coming of the bridegroom to the marriage, described by Christ in the parable of the ten virgins, of Matthew 25.” The Great Controversy, 426.
«Прихід Христа як нашого первосвященика до Святого Святих для очищення святилища, показаний у Даниїла 8:14; прихід Сина Людського до Давнього днями, як подано в Даниїла 7:13; і прихід Господа до Свого храму, передвіщений Малахією, є описами однієї й тієї самої події; і це також представлено приходом Нареченого на весілля, описаним Христом у притчі про десять дів, у Матвія 25». Велика боротьба, 426.
It was then that the Messenger of the Covenant began His work of purifying and purging the Millerite disciples, identified in Malachi chapter three, as the sons of Levi.
Саме тоді Посланець Заповіту розпочав свою працю очищення та переплавляння послідовників-міллеритів, названих у третьому розділі Малахії синами Левія.
“Many who went forth to meet the Bridegroom under the messages of the first and second angels, refused the third, the last testing message to be given to the world, and a similar position will be taken when the last call is made.
Багато тих, хто вийшов назустріч Женихові під впливом вісток першого й другого ангелів, відкинули третю — останню випробувальну вістку, призначену для світу, і подібну позицію займуть, коли пролунає останній заклик.
“Every specification of this parable should be carefully studied. We are represented either by the wise or by the foolish virgins.” Review and Herald, October 31, 1899.
"Кожну деталь цієї притчі слід ретельно вивчити. Ми представлені або мудрими, або нерозумними дівами." Review and Herald, 31 жовтня 1899 року.
When the first angels’ message was empowered on August 11, 1840, multitudes joined the Millerite movement. Then on April 19, 1844, a large class left the movement. On October 22, 1844, the traditional view is that there were about fifty souls that entered by faith into the Most Holy Place. Assuming the number is roughly fifty souls that initially followed the light of the third angel, what does it mean when we are informed “many” who had accepted the first and second angel’s messages, “refused the third, the last testing message”?
Коли 11 серпня 1840 року послання першого ангела було посилене, безліч людей приєдналися до руху мілеритів. Потім 19 квітня 1844 року велика група залишила рух. А 22 жовтня 1844 року, згідно з традиційним поглядом, близько п’ятдесяти душ вірою увійшли у Святе Святих. Припускаючи, що їх було приблизно п’ятдесят душ, які спочатку пішли за світлом третього ангела, то що це означає, коли нам повідомляють, що «багато» з тих, хто прийняв послання першого й другого ангела, «відкинули третє, останнє випробувальне послання»?
The Messenger of the Covenant suddenly came to His temple and opened the light of the sanctuary in heaven and the third angel’s message to the fifty that followed on into the experience of the third angel, but they were initially scattered. Their disappointment then was greater than the first disappointment, though we are informed by Sister White their disappointment was not as great as the disciples after the cross.
Посланець Завіту раптом прийшов до Свого храму і відкрив світло щодо небесного святилища та вістки третього ангела для тих п’ятдесяти, які увійшли в досвід вістки третього ангела, але спочатку вони були розпорошені. Тоді їхнє розчарування було більшим, ніж перше розчарування, хоча, як повідомляє сестра Вайт, воно не було таким великим, як у учнів після розп’яття.
In both parallel histories, Christ opened His prophetic Word to the disappointed ones, and by 1850, Sister White states that she was shown that the Lord was then stretching forth His hand again to gather His people.
В обох паралельних історіях Христос відкрив Своє пророче Слово розчарованим, і до 1850 року, як стверджує сестра Вайт, їй було показано, що Господь тоді знову простягав Свою руку, щоб зібрати Свій народ.
“September 23d, [1850] the Lord showed me that he had stretched out his hand the second time to recover the remnant of his people, and that efforts must be redoubled in this gathering time. In the scattering time Israel was smitten and torn; but now in the gathering time God will heal and bind up his people. In the scattering, efforts made to spread the truth had but little effect, accomplished but little or nothing; but in the gathering when God has set his hand to gather his people, efforts to spread the truth will have their designed effect. All should be united and zealous in the work. I saw that it was a shame for any to refer to the scattering for examples to govern us now in the gathering; for if God does no more for us now than he did then, Israel would never be gathered. It is as necessary that the truth should be published in a paper, as preached.” Review and Herald, November 1, 1850.
«23 вересня [1850 року] Господь показав мені, що Він вдруге простяг Свою руку, щоб вернути останок Свого народу, і що зусилля слід подвоїти в цей час збирання. У час розсіяння Ізраїль був уражений і роздертий; але тепер, у час збирання, Бог зцілить і перев’яже Свій народ. Під час розсіяння зусилля, спрямовані на поширення істини, мали лише незначний вплив, досягали мало або й нічого; але під час збирання, коли Бог простяг Свою руку, щоб зібрати Свій народ, зусилля з поширення істини матимуть задуманий ефект. Усі мають бути єдині та ревні в цій праці. Я побачила, що соромно комусь звертатися до часу розсіяння за прикладами, щоб керувати нами тепер, у час збирання; бо якби Бог тепер зробив для нас не більше, ніж тоді, Ізраїль ніколи б не був зібраний. Так само необхідно, щоб істина була надрукована в часописі, як і проповідувалася.» Review and Herald, 1 листопада 1850 р.
At the cross the disciples had been scattered, and in that history, three days later He began to gather His scattered disciples. It was roughly three years after the end of 1844, that Christ began to gather His scattered flock. In that history He led His people to begin the publishing work and to publish the second of Habakkuk’s two tables, which was manufactured at the end of 1850, and then began to be offered for sale in the Review and Herald, in January of 1851.
Під час розп’яття учні були розпорошені, і в тій історії через три дні Він почав збирати Своїх розпорошених учнів. Приблизно через три роки після закінчення 1844 року Христос почав збирати Свою розпорошену отару. У тій історії Він спонукав Свій народ розпочати видавничу діяльність і опублікувати другу з двох таблиць Авакума, яку виготовили наприкінці 1850 року, а потім у січні 1851 року її почали пропонувати до продажу в Review and Herald.
The 1843 chart had been the physical representation of the message that cleansed the temple that was erected in the history of the first and second angels’ messages. With the arrival of the third angel, God designed to finish His work and take His people home, but they rebelled as did ancient Israel, and both ancient and modern Israel were then assigned to wander in the wilderness. Had those Adventists who had initially accepted the light of the third angel followed on by faith, bearing the physical representation of their message which was the 1850 chart they could have ushered in the second coming of Jesus and gone home. But they were destined to repeat the history of Joshua and Caleb, and the ten unfaithful spies.
Таблиця 1843 року була матеріальним відображенням вістки, яка очистила святиню, зведену в історії першої та другої ангельської вістки. З приходом третього ангела Бог задумав завершити Свою справу й забрати Свій народ додому, але вони повстали, як і стародавній Ізраїль; тож і стародавній, і сучасний Ізраїль були тоді приречені блукати пустелею. Якби ті адвентисти, які спочатку прийняли світло третього ангела, пішли далі у вірі, несучи матеріальне вираження своєї вістки, яким була таблиця 1850 року, вони могли б наблизити другий прихід Ісуса і повернутися додому. Але їм судилося повторити історію Ісуса Навина й Халева та десятьох невірних розвідників.
“Had Adventists, after the great disappointment in 1844, held fast their faith and followed on unitedly in the opening providence of God, receiving the message of the third angel and in the power of the Holy Spirit proclaiming it to the world, they would have seen the salvation of God, the Lord would have wrought mightily with their efforts, the work would have been completed, and Christ would have come ere this to receive His people to their reward. But in the period of doubt and uncertainty that followed the disappointment, many of the advent believers yielded their faith. . . . Thus the work was hindered, and the world was left in darkness. Had the whole Adventist body united upon the commandments of God and the faith of Jesus, how widely different would have been our history!” Evangelism, 695.
"Якби адвентисти після великого розчарування 1844 року твердо трималися своєї віри й одностайно слідували у відкриваному Божому провидінні, прийнявши вістку третього ангела й у силі Святого Духа звіщаючи її світові, вони побачили б Боже спасіння; Господь потужно діяв би через їхні зусилля, справа була б завершена, і Христос уже прийшов би, щоб прийняти Свій народ до їхньої нагороди. Але в період сумнівів і невизначеності, що настав після розчарування, багато адвентних віруючих відпали від віри. . . . Так справа була загальмована, і світ залишився в темряві. Якби вся адвентистська спільнота об’єдналася навколо заповідей Божих і віри Ісуса, наскільки інакшою була б наша історія!" Євангелізм, 695.
John the Baptist and William Miller prepared the way for Christ to suddenly come and purify a people who would take the message of salvation under the power of the Holy Spirit to the entire world. The disciples of Christ accomplished their assignment, but the beginning of Adventism did not. By 1856 they had fallen into the condition of Laodicea, refused the advanced light of the “seven times,” and in 1863 began the process of escalating rebellion all the way through to the soon-coming Sunday law. The rebellion of 1863 was typified by the rebellion of the ten spies. At the end of the forty years of wilderness wandering ancient Israel was brought back to the same test, thus providing example of modern Israel being brought back to the beginning test.
Іван Хреститель і Вільям Міллер приготували шлях для того, щоб Христос раптово прийшов і очистив народ, який під дією Святого Духа понесе вістку спасіння по всьому світу. Учні Христа виконали своє завдання, але початок адвентизму — ні. До 1856 року вони впали в лаодикійський стан, відкинули передове світло про «сім часів», а в 1863 році розпочали процес наростаючого відступу аж до скорого недільного закону. Відступ 1863 року був прообразно представлений бунтом десяти розвідників. Наприкінці сорока років мандрів пустелею стародавній Ізраїль був знову поставлений перед тим самим випробуванням, що стало прикладом повернення сучасного Ізраїлю до початкового випробування.
The rebellion of the ten spies at Kadesh, was repeated at Kadesh forty years later. The rebellion of the ten spies that brought about the forty years of wilderness wandering, that represents the rebellion of 1863, when modern Israel brought about their own wandering in the wilderness of Laodicea. At the end of the forty years ancient Israel was brought again to Kadesh, thus identifying that the test which purged Millerite Adventism at the rebellion of 1863, is to be repeated when the Messenger of the Covenant again suddenly comes to His temple again.
Бунт десяти розвідників у Кадеші повторився в Кадеші через сорок років. Бунт десяти розвідників, що спричинив сорок років мандрів пустелею, відображає бунт 1863 року, коли сучасний Ізраїль накликав на себе власне блукання пустелею Лаодикії. Наприкінці сорока років давній Ізраїль знову був приведений до Кадешу, що вказує на те, що випробування, яке очистило мілеритський адвентизм під час бунту 1863 року, має повторитися, коли Посланець Заповіту знову раптово прийде до Свого храму.
We will continue this study in the next article.
Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.
“In the conquest of Gilead and Bashan there were many who recalled the events which nearly forty years before had, in Kadesh, doomed Israel to the long desert wandering. They saw that the report of the spies concerning the Promised Land was in many respects correct. The cities were walled and very great, and were inhabited by giants, in comparison with whom the Hebrews were mere pygmies. But they could now see that the fatal mistake of their fathers had been in distrusting the power of God. This alone had prevented them from at once entering the goodly land.
Під час завоювання Гілеаду й Башану багато хто пригадував події, що майже сорок років тому, в Кадеші, прирекли Ізраїль на довге блукання пустелею. Вони бачили, що звіт розвідників про Обітовану землю був у багатьох відношеннях правдивий. Міста були обнесені мурами й дуже великі, і в них жили велетні, порівняно з якими євреї були лише пігмеями. Але тепер вони могли бачити, що фатальною помилкою їхніх батьків була недовіра до Божої сили. Саме це й завадило їм відразу увійти до доброї землі.
“When they were at the first preparing to enter Canaan, the undertaking was attended with far less difficulty than now. God had promised His people that if they would obey His voice He would go before them and fight for them; and He would also send hornets to drive out the inhabitants of the land. The fears of the nations had not been generally aroused, and little preparation had been made to oppose their progress. But when the Lord now bade Israel go forward, they must advance against alert and powerful foes, and must contend with large and well-trained armies that had been preparing to resist their approach.
Коли вони вперше готувалися ввійти до Ханаану, це підприємство супроводжувалося значно меншими труднощами, ніж тепер. Бог обіцяв Своєму народові, що якщо вони слухатимуться Його голосу, Він піде поперед них і воюватиме за них; а також пошле шершнів, щоб вигнати мешканців краю. Страх серед народів ще не був загалом збуджений, і було зроблено мало приготувань, щоб перешкодити їхньому просуванню. Але коли Господь тепер звелів Ізраїлю рушати вперед, вони мусили виступити проти пильних і могутніх ворогів і боротися з великими та добре вишколеними військами, які готувалися відбити їхній наступ.
“In their contest with Og and Sihon the people were brought to the same test beneath which their fathers had so signally failed. But the trial was now far more severe than when God had commanded Israel to go forward. The difficulties in their way had greatly increased since they refused to advance when bidden to do so in the name of the Lord. It is thus that God still tests His people. And if they fail to endure the trial, He brings them again to the same point, and the second time the trial will come closer, and be more severe than the preceding. This is continued until they bear the test, or, if they are still rebellious, God withdraws His light from them and leaves them in darkness.” Patriarchs and Prophets, 436, 437.
"У їхньому змаганні з Огом і Сіхоном народ був поставлений перед тим самим випробуванням, у якому їхні батьки так виразно зазнали поразки. Але тепер випробування було набагато суворішим, ніж тоді, коли Бог наказав Ізраїлеві йти вперед. Перешкоди на їхньому шляху значно зросли відтоді, як вони відмовилися рушити вперед, коли їм було наказано зробити це в ім’я Господа. Саме так Бог і нині випробовує Свій народ. І якщо вони не витримують випробування, Він знову приводить їх до тієї самої точки, і вдруге випробування наблизиться й буде суворішим, ніж попереднє. Так триває доти, доки вони не витримають випробування; або, якщо вони й далі бунтують, Бог віднімає від них Своє світло і залишає їх у темряві." Патріархи і пророки, 436, 437.