In the last article we noted that inspiration identified that the Jews “sealed their rejection” of the gospel at the cross, and then confirmed their rejection again at the stoning of Stephen. How can this be? Of course, the rejection of the gospel by the quibbling Jews of that history was accomplished progressively. They had already been passed by at His birth. Christ’s birth to the stoning of Stephen illustrates a progressive rejection of the gospel.

У попередній статті ми зазначили, що натхнення засвідчило, що юдеї «запечатали своє відкинення» Євангелія на хресті, а потім знову підтвердили це відкинення під час побиття Стефана камінням. Як таке може бути? Звісно, відкинення Євангелія прискіпливими юдеями тих часів відбувалося поступово. Їх уже було оминуто під час Його народження. Проміжок від народження Христа до побиття Стефана камінням ілюструє поступове відкинення Євангелія.

“Men know it not, but the tidings fill heaven with rejoicing. With a deeper and more tender interest the holy beings from the world of light are drawn to the earth. The whole world is brighter for His presence. Above the hills of Bethlehem are gathered an innumerable throng of angels. They wait the signal to declare the glad news to the world. Had the leaders in Israel been true to their trust, they might have shared the joy of heralding the birth of Jesus. But now they are passed by.” The Desire of Ages, 47.

Люди цього не знають, але ця звістка наповнює небо радістю. З глибшою і ніжнішою увагою святі істоти зі світу світла тягнуться до землі. Увесь світ стає світлішим від Його присутності. Над пагорбами Віфлеєма зібралася незліченна кількість ангелів. Вони чекають сигналу, щоб сповістити світові радісну звістку. Якби провідники в Ізраїлі були вірні покладеному на них дорученню, вони могли б розділити радість звіщення про народження Ісуса. Але тепер їх оминули.

From the birth of Jesus to the death of Stephen the progressive rejection of the gospel by ancient Israel is illustrated. Acknowledging the Jews rejection of Christ as progressive allows an identification of “sealing their rejection,” at both the cross, where the veil of the temple was rent, and at Stephen’s death. The rending of the veil was a symbol that they were no longer God’s covenant people, and when Stephen was stoned, Stephen saw Jesus standing on the right hand of God, which in Daniel chapter twelve, verse one is a symbol of the close of probation. The destruction of Jerusalem is also a symbol of the close of probation.

Від народження Ісуса до смерті Стефана показано поступове відкидання Євангелія стародавнім Ізраїлем. Визнання того, що відкидання Христа юдеями було поступовим, дозволяє визначити моменти «запечатання їхнього відкидання» як на хресті, де завіса храму роздерлася, так і при смерті Стефана. Роздерття завіси було символом того, що вони більше не були Божим народом завіту, а коли Стефана каменували, він побачив Ісуса, що стояв праворуч Бога, що в книзі Даниїла, розділ дванадцятий, вірш перший, є символом закінчення випробувального часу. Зруйнування Єрусалима також є символом закінчення випробувального часу.

“The retribution to come upon Jerusalem could be delayed only a short time; and as Christ’s eye rested upon the doomed city, he saw not merely its destruction, but the destruction of a world. He saw that as Jerusalem was given up to destruction, so the world will be given up to its doom. He saw the retribution that will be visited on the adversaries of God. The scenes that were transacted at the destruction of Jerusalem will be repeated at the great and terrible day of the Lord, but in a more fearful manner.” Review and Herald, December 7, 1897.

"Відплату, що мала спіткати Єрусалим, можна було відстрочити лише на короткий час; і коли погляд Христа спинився на приреченому місті, він бачив не лише його зруйнування, а й загибель світу. Він бачив, що так само, як Єрусалим був відданий на знищення, так і світ буде відданий на свою погибель. Він бачив відплату, яка спіткає супротивників Бога. Події, що відбувалися під час зруйнування Єрусалима, знову відбудуться у великий і страшний день Господній, але у ще страшніший спосіб." Review and Herald, 7 грудня 1897 року.

It was only God’s mercy that prevented Jerusalem from being destroyed at the cross.

Лише Божа милість не допустила знищення Єрусалима під час розп’яття.

“In the Jews’ crucifixion of Christ was involved the destruction of Jerusalem. The blood shed upon Calvary was the weight that sank them to ruin for this world and for the world to come. So it will be in the great final day, when judgment shall fall upon the rejecters of God’s grace. Christ, their rock of offense, will then appear to them as an avenging mountain. The glory of His countenance, which to the righteous is life, will be to the wicked a consuming fire. Because of love rejected, grace despised, the sinner will be destroyed.” The Desire of Ages, 600.

«Розп’яття Христа юдеями потягло за собою зруйнування Єрусалима. Кров, пролита на Голгофі, стала тягарем, який потягнув їх у погибель як у цьому світі, так і в прийдешньому. Так буде у великий останній день, коли суд упаде на тих, хто відкинув Божу благодать. Христос, їхній камінь спотикання, тоді з’явиться їм як гора відплати. Слава Його обличчя, яка для праведних є життям, стане для нечестивих вогнем, що пожирає. Через відкинуту любов і зневажену благодать грішник буде знищений». Бажання віків, 600.

It was only God’s mercy that lingered in not bringing Jerusalem’s destruction at the time of the cross.

Лише Божа милість відклала знищення Єрусалима, щоб воно не сталося під час розп’яття.

“For nearly forty years after the doom of Jerusalem had been pronounced by Christ Himself, the Lord delayed His judgments upon the city and the nation. Wonderful was the long-suffering of God toward the rejectors of His gospel and the murderers of His Son.” The Great Controversy, 27.

Протягом майже сорока років після того, як сам Христос проголосив вирок загибелі Єрусалима, Господь відкладав Свої суди над містом і народом. Дивовижним було довготерпіння Бога до тих, хто відкинув Його Євангеліє, і до вбивць Його Сина.

At the time of His last temple cleansing Jesus had set forth the warning to flee Jerusalem when the abomination of desolation, spoken of by Daniel the prophet, was seen by His followers. The first time He cleansed the temple He had stated that the Jews had made His father’s house a den of thieves, but the last time He said “your house” is left unto you desolate. Even before the cross, which was just about to take place, the temple where the veil was to be rent at the crucifixion had already been identified as the Jew’s house, not God’s house. Sister White addresses when Christ made that declaration, and as her testimony proceeds she also addresses the forty years of extended mercy.

Під час Свого останнього очищення храму Ісус виголосив попередження тікати з Єрусалима, коли Його послідовники побачать «мерзоту спустошення», про яку говорив пророк Даниїл. Уперше, коли Він очищав храм, Він заявив, що юдеї зробили дім Його Отця печерою розбійників, але востаннє Він сказав: «ваш дім залишається вам пустим». Ще до хреста, що ось-ось мав відбутися, храм, де завіса мала роздертися під час розп’яття, уже був названий домом юдеїв, а не домом Божим. Сестра Вайт розглядає, коли Христос зробив цю заяву, і, далі у своєму свідченні, також розглядає сорок років продовженої милості.

“Christ’s words to the priests and rulers, ‘Behold, your house is left unto you desolate’ (Matthew 23:38), had struck terror to their hearts. They affected indifference, but the question kept rising in their minds as to the import of these words. An unseen danger seemed to threaten them. Could it be that the magnificent temple, which was the nation’s glory, was soon to be a heap of ruins? . . .

Слова Христа до священників і правителів: «Ось, лишається вам ваш дім порожній» (Матвія 23:38), вразили їхні серця жахом. Вони прикидалися байдужими, але в їхніх думках постійно виникало питання про значення цих слів. Здавалося, їм загрожувала невидима небезпека. Невже величний храм, що був славою народу, невдовзі мав стати купою руїн?…

“Christ gave His disciples a sign of the ruin to come on Jerusalem, and He told them how to escape: ‘When ye shall see Jerusalem compassed with armies, then know that the desolation thereof is nigh. Then let them which are in Judea flee to the mountains; and let them which are in the midst of it depart out; and let not them that are in the countries enter thereinto. For these be the days of vengeance, that all things which are written may be fulfilled.’ This warning was given to be heeded forty years after, at the destruction of Jerusalem. The Christians obeyed the warning, and not a Christian perished in the fall of the city.” The Desire of Ages, 628, 630.

Христос дав Своїм учням знак руїни, що мала прийти на Єрусалим, і сказав їм, як урятуватися: «Коли побачите Єрусалим, оточений військами, тоді знайте, що наблизилося його спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай утікають у гори; і ті, хто в середині нього, нехай вийдуть; а ті, що в околицях, нехай не входять до нього. Бо це дні помсти, щоб сповнилося все написане». Це застереження було дане для того, щоб до нього прислухалися через сорок років — під час зруйнування Єрусалима. Християни послухалися застереження, і жоден християнин не загинув під час падіння міста. «Бажання віків», 628, 630.

Christ was crucified in the year 31, and nearly forty years later in the year 70, Jerusalem was destroyed after a three-and-a-half-year siege. How could Jerusalem have been destroyed at the cross in the year 31, if there was still three and a half years of probationary time identified as seventy weeks in Daniel chapter nine, verse twenty-four? How can these seeming inconsistencies be resolved? The easiest resolution is to simply identify the fact that when it comes to the close of the probationary time represented by the seventy weeks, that it must be understood as a progressive close of probation. This is true, but it removes any prophetic specificity when applying the waymarks of that history. I will try to explain.

Христа було розіп’ято у 31 році, а майже сорок років потому, у 70 році, Єрусалим було зруйновано після облоги, що тривала три з половиною роки. Як міг Єрусалим бути знищений на хресті у 31 році, якщо ще залишалося три з половиною роки пробаційного часу, визначеного як «сімдесят тижнів» у дев’ятому розділі, двадцять четвертому вірші книги Даниїла? Як розв’язати ці, здавалося б, суперечності? Найпростіше розв’язання — просто визнати факт, що коли йдеться про завершення пробаційного часу, представленого сімдесятьма тижнями, його слід розуміти як поступове закриття пробації. Це правда, але такий підхід позбавляє будь-якої пророчої конкретики під час застосування віх тієї історії. Я спробую пояснити.

If Pentecost represents the soon-coming Sunday law where the other flock in Babylon is called out, why was it three and a half years after Pentecost that the gospel went to the Gentiles? Is the death of Christ or the death of Stephen a sign of the close of probation for ancient Israel? If Laodicean Adventism ceases to be a church at the soon-coming Sunday law, did the destruction of the temple in the year 70, represent the end of the temple of Laodicean Adventism at the Sunday law? What might appear as seeming inconsistencies is resolved by the application of “line upon line,” and when that application is employed the testimony of the waymarks we are identifying become very clear and concise.

Якщо П’ятидесятниця представляє скоро прийдешній недільний закон, коли іншу отару у Вавилоні кличуть вийти, то чому лише через три з половиною роки після П’ятидесятниці Євангеліє було звернене до язичників? Чи є смерть Христа або смерть Стефана ознакою закінчення часу благодаті для стародавнього Ізраїлю? Якщо Лаодикійський адвентизм перестає бути церквою з настанням скоро прийдешнього недільного закону, то чи означало зруйнування храму в 70 році кінець храму Лаодикійського адвентизму за недільного закону? Те, що може виглядати як уявні суперечності, вирішується застосуванням «лінія на лінію», і коли його застосовано, свідчення віх, які ми визначаємо, стають дуже ясними й лаконічними.

The week that Christ confirmed the covenant is broken up into two equal periods of three and a half years. The first three and a half years begins at Christ’s baptism and ends with His death. Baptism is the symbol of His death and resurrection, so the beginning of that period of three and a half years is identical to the ending. In that period Christ presented the gospel exclusively to the Jews. The end of that three and a half years marks the beginning of the following three and a half years. The beginning of the second period of three and a half years begins with the death of Christ, and it ends with the death of Stephen. In that period the disciples presented the gospel exclusively to the Jews.

Тиждень, у який Христос підтвердив завіт, поділений на два рівні періоди по три з половиною роки. Перші три з половиною роки починаються з хрещення Христа і закінчуються Його смертю. Хрещення є символом Його смерті та воскресіння, тож початок того періоду трьох з половиною років збігається з його завершенням. У той період Христос проповідував євангеліє виключно юдеям. Кінець тих трьох з половиною років знаменує початок наступних трьох з половиною років. Початок другого періоду трьох з половиною років припадає на смерть Христа, а закінчується він смертю Стефана. У той період учні проповідували євангеліє виключно юдеям.

Those two periods, which are separate prophetic lines, are to be brought together “line upon line.” Both beginnings and endings possess the signature of Alpha and Omega, for the beginning and ending histories are the same. Both periods of duration are identical, and the work that is carried out during each period is identical. Christ who is the First and the Last, is also the creator of all things, and in that regard He is the Creator of Truth. The Hebrew word “truth” was created by three Hebrew letters. The first letter, followed by the thirteenth letter, followed by the last letter of the Hebrew alphabet are combined to make the Hebrew word “truth.”

Ці два періоди, які є окремими пророчими лініями, мають бути зіставлені «рядок за рядком». І початки, і кінці мають ознаку Альфи й Омеги, бо історії початку та кінця однакові. Обидва періоди мають однакову тривалість, і діло, яке звершується в кожному з цих періодів, є однаковим. Христос, який є Першим і Останнім, також є Творцем усього, і в цьому сенсі Він є Творцем Істини. Єврейське слово «істина» утворене з трьох єврейських літер. Перша літера, за нею тринадцята, а потім остання літера єврейського алфавіту поєднуються, щоб утворити єврейське слово «істина».

Both of the periods of three and a half years have Christ as the first and the last, for Christ is at the beginning of the first period at His baptism, as He is at the ending at His death in the first period. And Christ is at His death in the beginning of the second period and He is standing at the right hand of God at the ending of the second period. The number thirteen is the symbol of rebellion, and in both periods whether the gospel was presented in person by Christ, or in the second period by His disciples, the quibbling Jews rebelled against the message of the gospel.

В обох періодах тривалістю три з половиною роки Христос — перший і останній, бо на початку першого періоду Він — під час Свого хрещення, як і наприкінці цього першого періоду — під час Своєї смерті. А на початку другого періоду Христос — під час Своєї смерті, і наприкінці другого періоду Він стоїть праворуч Бога. Число тринадцять є символом бунту, і в обох періодах, чи звіщалося Євангеліє особисто Христом, чи в другому періоді Його учнями, прискіпливі юдеї бунтували проти звістки Євангелія.

Both periods are the same duration, possess the signature of Alpha and Omega, and identify the same gospel message. Those two periods are to be brought together “line upon line.” The methodology of “line upon line,” is the testing methodology of the latter rain. It is the methodology of the last days, and the truths which are identified and established by that methodology in the last days are what purges or purifies the sons of Levi during the sealing of the one hundred and forty-four thousand.

Обидва періоди мають однакову тривалість, несуть почерк Альфи й Омеги та визначають те саме євангельське послання. Ці два періоди мають бути поєднані «рядок на рядок». Методологія «рядок на рядок» є випробувальною методологією пізнього дощу. Це методологія останніх днів, і істини, які в останні дні визначаються та утверджуються цією методологією, є тим, що очищує або очищає синів Левія під час запечатування ста сорока чотирьох тисяч.

Whom shall he teach knowledge? and whom shall he make to understand doctrine? them that are weaned from the milk, and drawn from the breasts. For precept must be upon precept, precept upon precept; line upon line, line upon line; here a little, and there a little: For with stammering lips and another tongue will he speak to this people. To whom he said, This is the rest wherewith ye may cause the weary to rest; and this is the refreshing: yet they would not hear. But the word of the Lord was unto them precept upon precept, precept upon precept; line upon line, line upon line; here a little, and there a little; that they might go, and fall backward, and be broken, and snared, and taken. Isaiah 28:9–13.

Кого він навчить знання? І кого він навчить розуміти вчення? Тих, що відлучені від молока, відірвані від грудей. Бо має бути заповідь на заповідь, заповідь на заповідь; рядок на рядок, рядок на рядок; тут трохи, там трохи. Бо заїкуватими устами та іншою мовою він говоритиме до цього народу. Тим, кому він казав: Ось відпочинок, яким ви можете дати спокій стомленому; і ось освіження; та вони не захотіли слухати. Та слово Господнє було для них: заповідь на заповідь, заповідь на заповідь; рядок на рядок, рядок на рядок; тут трохи, там трохи, — щоб вони йшли та падали навзад, і були розбиті, і попадали в тенета, і були схоплені. Ісая 28:9-13.

The next verse in Isaiah addresses the scornful men that rule the people of Jerusalem. For those scornful men, the “rest and the refreshing” (the latter rain), which they refused to “hear,” is what causes them to “go, and fall backward, and be broken, and snared, and taken.” That test was presented to them from another tongue, for Elijah, John the Baptist and William Miller were not trained in the theological schools of their respective histories. The latter rain message that tests Laodicean Adventism, is the message that is produced by the application of “line upon line.”

Наступний вірш у книзі Ісаї звертається до насмішників, які правлять народом Єрусалима. Для тих насмішників "спокій і освіження" (пізній дощ), яке вони відмовилися "слухати", — це те, що призводить до того, що вони "підуть, і впадуть навзнак, і будуть розбиті, і спіймані в тенета, і схоплені". Це випробування було представлене їм іншою мовою, бо Ілля, Іван Хреститель і Вільям Міллер не були навчені в богословських школах свого часу. Вістка пізнього дощу, яка випробовує Лаодикійський адвентизм, — це вістка, що виникає при застосуванні "правило на правило".

When the first three and a half years of the week in which Christ confirmed the covenant is laid over the second three and a half years, we find prophetic light that clarifies any seeming inconsistencies that might arise in an inquiring mind. The week was when the Messenger of the Covenant was to confirm the covenant, and a biblical covenant must be confirmed with blood. The baptism and crucifixion of Christ and the stoning of Stephen all identify blood. Both lines represent the blood of the covenant, and those lines are confirming the covenant.

Коли перші три з половиною роки седмини, в якій Христос утвердив заповіт, накладаються на другі три з половиною роки, ми знаходимо пророче світло, що прояснює будь-які уявні суперечності, які можуть виникнути в допитливому розумі. Седмина була часом, коли Посланець Заповіту мав утвердити заповіт, а біблійний заповіт має бути скріплений кров’ю. Хрещення і розп’яття Христа, а також побиття камінням Стефана — усе це вказує на кров. Обидві лінії символізують кров заповіту, і ці лінії утверджують заповіт.

When brought together “line upon line,” the baptism and crucifixion are the first waymark, and the crucifixion and stoning of Stephen are the last waymark. When brought together into one line we find the cross and Michael standing up at the death of Stephen as two witnesses of the Jews sealing their rejection of the gospel. The death of Christ, is also the death of His disciple Stephen, which is Passover when the two lines are combined. Three days later Christ is resurrected as the First Fruit offering.

Коли їх звести «лінія на лінію», хрещення й розп’яття — перша віха, а розп’яття й побиття Стефана камінням — остання віха. Коли їх звести в одну лінію, ми бачимо хрест і Михаїла, що повстає при смерті Стефана, як двох свідків того, що юдеї запечатують своє відкинення Євангелія. Смерть Христа також є смертю Його учня Стефана, що є Пасхою, коли дві лінії поєднані. Через три дні Христос воскресає як приношення перших плодів.

But now is Christ risen from the dead, and become the first fruits of them that slept. 1 Corinthians 15:20.

А тепер Христос воскрес із мертвих і став первістком тих, що заснули. 1 Коринтян 15:20.

In between Passover and the feast of First Fruits on the third day is the beginning of the feast of Unleavened Bread. Unleavened bread does not “rise”, and Christ did not rise on the second day, He rose on the third day. Christ and Stephen die together in the “line upon line” application, but Stephen is resurrected after Christ for there is an order to the first fruit resurrection.

Між Песахом і Святом Першоплодів на третій день — початок Свята Опрісноків. Опрісний хліб не «піднімається», і Христос не воскрес на другий день; Він воскрес на третій день. Христос і Стефан помирають разом у застосуванні «рядок на рядок», але Стефан воскресає після Христа, бо у воскресінні першоплодів є порядок.

But every man in his own order: Christ the first fruits; afterward they that are Christ’s at his coming. 1 Corinthians 15:22.

А кожен у своєму порядку: Христос — первісток; потім ті, що Христові, при Його приході. 1 Коринтян 15:22.

The Spring feasts cannot be separated from each other, for they are directly related to one another. In this sense, Pentecost represents the soon-coming Sunday law, when there will be a repetition of the pouring out of the Holy Spirit, and the second voice of Revelation chapter eighteen will then call those that do not currently know the gospel, to come out of Babylon. The word “Babylon,” is based upon the word, “Babel,” which means confusion, for it was in the fall of Babel that God confused the languages, and it was at Pentecost that God reverses the confusion of the languages in order to carry the gospel to the world. Thus Pentecost and the Sunday law align.

Весняні свята не можна відокремлювати одне від одного, бо вони безпосередньо пов’язані між собою. У цьому сенсі П’ятидесятниця представляє недільний закон, що незабаром настане, коли відбудеться повторення виливання Святого Духа, і другий голос вісімнадцятого розділу Об’явлення тоді покличе тих, хто нині не знає Євангелія, вийти з Вавилону. Слово «Вавилон» походить від слова «Babel», що означає плутанину, бо саме при падінні Вавилону Бог змішав мови, а в день П’ятидесятниці Бог усуває плутанину мов, щоб нести Євангеліє світові. Отже, П’ятидесятниця і недільний закон узгоджуються.

At Pentecost the gift of languages was given to the disciples, but their message then was still restricted to the Jews. When both lines are brought together Pentecost occurs in the year 34, when Stephen was stoned and the gospel was then carried to those who do not currently know the gospel.

На П’ятидесятницю дар мов було даровано учням, але їхнє послання тоді ще було звернене лише до юдеїв. Коли поєднати обидві лінії, П’ятидесятниця припадає на 34 рік, коли Стефана побили камінням, і тоді Євангеліє було донесене до тих, хто на той час ще не знали Євангелія.

Stephen represents those who are resurrected “at His coming,” but who have died with Him. The First Fruit offering marks the resurrection of Christ on the third day, and it also marks the beginning of the Feast of Weeks, which is also the feast of Pentecost, and which commemorates the giving of the Ten Commandments at Sinai.

Стефан представляє тих, хто воскреснуть «під час Його пришестя», але померли з Ним. Приношення первоплодів ознаменовує воскресіння Христа третього дня, а також знаменує початок Свята Тижнів, яке також є святом П’ятидесятниці і вшановує дарування Десяти Заповідей на Синаї.

October 22, 1844, aligns with the cross, for among other proofs Sister White aligns the disappointment of the disciples after the cross with the disappointment that followed October 22, 1844. Both the cross and October 22, 1844, prefigure the soon-coming Sunday law. Pentecost also typifies the soon coming Sunday law, but Pentecost came fifty-two days after the cross. The cross, which was typified by Passover, ushers in a series of feasts which commemorate the old paths of ancient Israel from the night the angel of death passed over Egypt, through to the giving of the law. Though the feasts possess their own distinctions, they are inseparably linked to each other. It is therefore accurate to apply the complete fifty-two days from Passover to Pentecost as one singular waymark.

22 жовтня 1844 року співвідноситься з розп’яттям, адже, з-поміж інших доказів, сестра Вайт співвідносить розчарування учнів після розп’яття з розчаруванням, що настало після 22 жовтня 1844 року. І розп’яття, і 22 жовтня 1844 року передвіщають недільний закон, що незабаром настане. П’ятидесятниця також є прообразом недільного закону, що невдовзі настане, але П’ятидесятниця настала через п’ятдесят два дні після розп’яття. Розп’яття, прообразом якого була Пасха, відкриває низку свят, які вшановують давні стежки стародавнього Ізраїлю від ночі, коли ангел смерті пройшов над Єгиптом, і аж до дарування Закону. Хоча ці свята мають свої відмінності, вони нерозривно пов’язані між собою. Тому коректно розглядати повні п’ятдесят два дні від Пасхи до П’ятидесятниці як одну єдину віху.

For this reason, the cross, the death of Stephen, and Pentecost all prefigure the soon coming Sunday law, when the progressive executive judgment upon Modern Babylon begins, as the second voice of Revelation chapter eighteen begins to call God’s other flock out of Babylon. It is at that waymark that the executive judgment upon Jerusalem arrived, though God in His mercy deferred the actual destruction of the temple and city nearly forty years after the cross to the year 70. The destruction of ancient Jerusalem represents the beginning of the progressive executive judgment that begins in the United States when “national apostasy is followed by national ruin.”

З цієї причини хрест, смерть Стефана та П’ятидесятниця є прообразами недільного закону, що невдовзі настане, коли розпочинається поступовий виконавчий суд над Сучасним Вавилоном, і другий голос вісімнадцятого розділу Об’явлення починає закликати іншу Божу отару вийти з Вавилона. Саме на тій віхі настав виконавчий суд над Єрусалимом, хоча Бог у Своїй милості відстрочив фактичне знищення храму й міста майже на сорок років після хреста — до 70 року. Знищення давнього Єрусалима являє собою початок поступового виконавчого суду, що розпочинається у Сполучених Штатах, коли «за національним відступництвом настає національна руїна».

Truth is established upon the testimony of two, and in the two lines of three and a half years that Christ confirmed the covenant we find two witnesses of a death and resurrection that is associated with the history that identifies the soon-coming Sunday law. That Sunday law in Revelation chapter eleven, is identified as the “hour of the great earthquake.” That “hour” is directly connected to two witnesses that gave a testimony of three and a half years. Their testimony ends with their death and resurrection.

Істина утверджується на свідченні двох, і в двох періодах по три з половиною роки, коли Христос підтверджував завіт, ми знаходимо двох свідків смерті й воскресіння, пов’язаних з історією, яка вказує на близьке запровадження недільного закону. Той недільний закон в одинадцятому розділі Об’явлення ідентифіковано як «година великого землетрусу». Та «година» безпосередньо пов’язана з двома свідками, які свідчили протягом трьох з половиною років. Їхнє свідчення завершується їхньою смертю та воскресінням.

Their testimony of three and a half years, followed by their death and resurrection has been represented by the death and resurrection of both Jesus and Stephen, for “line upon line,” Stephen is represented as being resurrected with Christ. In the feast of First Fruits, two primary offerings were presented.

Їхнє свідчення, що тривало три з половиною роки, після чого настали їхня смерть і воскресіння, було відображено у смерті та воскресінні як Ісуса, так і Степана; бо, «рядок за рядком», Степан представлений як той, що воскрес разом із Христом. На святі Первоплодів було принесено два основні приношення.

One was a lamb without blemish, and the other an offering of barley. The barley represented the crop to follow, and the lamb represented Christ. Christ was resurrected on the third day, and Stephen represented those that follow, and the barley represented the crop that was to follow. The two witnesses in Revelation eleven testified for three and a half years, after which they were then slain and then were resurrected three and a half days later. Those two witnesses had been typified by Christ, who was the First Fruits, for they represent the one hundred and forty-four thousand, who are also first fruits.

Одне було ягням без вади, а друге — жертвою з ячменю. Ячмінь символізував майбутній урожай, а ягня — Христа. Христос воскрес на третій день, а Стефан уособлював тих, що йдуть слідом, і ячмінь уособлював урожай, який мав настати. Два свідки в одинадцятому розділі Об’явлення свідчили три з половиною роки, після чого були вбиті, а через три з половиною дні воскресли. Прообразом тих двох свідків був Христос, який був первістком, бо вони представляють сто сорок чотири тисячі, які також є первістками.

And I looked, and, lo, a Lamb stood on the mount Sion, and with him an hundred forty and four thousand, having his Father’s name written in their foreheads. And I heard a voice from heaven, as the voice of many waters, and as the voice of a great thunder: and I heard the voice of harpers harping with their harps: And they sung as it were a new song before the throne, and before the four beasts, and the elders: and no man could learn that song but the hundred and forty and four thousand, which were redeemed from the earth. These are they which were not defiled with women; for they are virgins. These are they which follow the Lamb whithersoever he goeth. These were redeemed from among men, being the first fruits unto God and to the Lamb. And in their mouth was found no guile: for they are without fault before the throne of God. Revelation 14:1–5.

І я поглянув, і ось Агнець стояв на горі Сіон, і з Ним стояли сто сорок чотири тисячі, що мали написане на своїх чолах ім’я Його Отця. І я почув голос із неба, як голос багатьох вод, і як голос великого грому; і я почув голос гуслярів, що грали на своїх гуслах. І вони співали, ніби нову пісню, перед престолом, і перед чотирма тваринами, і перед старцями; і ніхто не міг навчитися тієї пісні, окрім ста сорока чотирьох тисяч, які були викуплені із землі. Це ті, що не осквернилися з жінками, бо вони дівственні. Це ті, що йдуть за Агнцем, куди б Він не пішов. Ці були викуплені з-поміж людей, як первоплоди для Бога і для Агнця. І в їхніх устах не знайшлося лукавства: бо вони без вади перед престолом Божим. Об’явлення 14:1-5.

The barley offering on the feast of First Fruits represented the crop that was to follow, and Stephen in the year 34, followed Christ’s death in the year 31, though “line upon line,” they died at the same waymark. In relation to the first fruit offerings, Christ was the lamb that was slain and Stephen was the barley. According to Paul “Christ” is “the first fruits of them that slept,” and then “afterward they that are Christ’s at his coming.” The one hundred and forty-four thousand are first fruits, and they are those “which follow the Lamb whithersoever he goeth.”

Ячмінне приношення на свято Першоплодів вказувало на врожай, що мав згодом прийти, а Стефан у 34-му році пішов слідом за смертю Христа у 31-му, хоча, «лінія на лінію», вони померли на тому самому віховому рубежі. У зв’язку з приношеннями першоплодів Христос був заколеним Агнцем, а Стефан — ячменем. Згідно з Павлом, «Христос» є «первісток із тих, що заснули», а потім — «потім ті, що Христові, під час Його приходу». Сто сорок чотири тисячі — це першоплоди, і це ті, «що йдуть за Агнцем, куди б Він не пішов».

In the “hour” of the “great earthquake” of Revelation chapter eleven, the two witnesses that have prophesied for three and a half years, only to be slain and lie in the streets for three and a half days, are resurrected. They are those represented by Stephen who prophetically was resurrected with Jesus, but also after Jesus. They are therefore resurrected “three and a half days,” after they are murdered by the beast that ascended from the bottomless pit. The same “hour,” that they are resurrected they ascend to heaven as an ensign. The process of their resurrection and ascension is carefully outlined in God’s prophetic Word, and it includes that they were typified by the literal death of Stephen, thus representing a spiritual death that is accomplished upon the two witnesses as they are transformed from the Laodicean movement of the third angel unto the Philadelphian movement of the third angel.

У «годину» «великого землетрусу» з одинадцятого розділу Об’явлення воскресають двоє свідків, які пророкували три з половиною роки, потім були вбиті й пролежали на вулицях три з половиною дні. Це ті, яких представляє Стефан, котрий пророчо воскрес разом з Ісусом, але й після Ісуса. Отже, вони воскресають «через три з половиною дні» після того, як їх убиває звір, що піднявся з безодні. У ту саму «годину», коли вони воскресають, вони возносяться на небо як стяг. Процес їхнього воскресіння та вознесіння ретельно викладений у Божому пророчому Слові і містить вказівку, що їхнім прообразом була буквальна смерть Стефана, тим самим зображаючи духовну смерть, яка звершується над двома свідками, коли вони переходять від Лаодикійського руху третього ангела до Філадельфійського руху третього ангела.

We will continue this study in the next article.

Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.

“One thing is certain: those Seventh-day Adventists who take their stand under Satan’s banner will first give up their faith in the warnings and reproofs contained in the Testimonies of God’s spirit.

Одне є певним: ті Адвентисти сьомого дня, які стануть під стяг Сатани, передусім перестануть вірити застереженням і докорам, що містяться у Свідченнях Божого Духа.

“The call to greater consecration and holier service is being made, and will continue to be made. Some who are now voicing Satan’s suggestions will come to their senses. There are those in important positions of trust who do not understand the truth for this time. To them the message must be given. If they receive it, Christ will accept them, and will make them workers together with him. But if they refuse to hear the message, they will take their stand under the black banner of the Prince of Darkness.

Заклик до більшої посвяти й святішого служіння вже звучить і звучатиме надалі. Дехто, хто нині висловлює поради Сатани, отямиться. Є й такі, що обіймають важливі посади довіри, але не розуміють істини для цього часу. Їм слід донести цю вістку. Якщо вони її приймуть, Христос прийме їх і зробить їх співробітниками разом з Ним. Але якщо вони відмовляться почути цю вістку, то стануть під чорне знамено Князя Темряви.

“I am instructed to say that the precious truth for this time is open more and more clearly to human minds. In a special sense men and women are to eat of Christ’s flesh and drink of his blood. There will be a development of the understanding, for the truth is capable of constant expansion. The divine originator of truth will come into closer and still closer communion with those who follow on to know him. As God’s people receive his word as the bread of heaven, they will know that his goings forth are prepared as the morning. They will receive spiritual strength, as the body receives physical strength when food is eaten.

Мені доручено сказати, що дорогоцінна істина для цього часу все ясніше й ясніше відкривається людським розумам. В особливому сенсі чоловіки й жінки мають їсти плоть Христа і пити Його кров. Розуміння розвиватиметься, бо істина здатна до постійного розширення. Божественний Творець істини входитиме у все тісніше й тісніше спілкування з тими, хто прямує далі, щоб пізнати Його. Коли Божий народ приймає Його слово як хліб небесний, вони знатимуть, що Його прихід приготований, як ранок. Вони отримають духовну силу, як тіло отримує фізичну силу, коли споживається їжа.

“We do not half understand the Lord’s plan in taking the children of Israel from Egyptian bondage, and leading them through the wilderness into Canaan.

Ми навіть наполовину не розуміємо Господнього задуму у виведенні синів Ізраїлевих з єгипетського рабства та проведенні їх через пустелю у Ханаан.

“As we gather up the divine rays shining from the gospel, we shall have a clearer insight into the Jewish economy, and a deeper appreciation of its important truths. Our exploration of truth is yet incomplete. We have gathered up only a few rays of light. Those who are not daily students of the Word will not solve the problems of the Jewish economy. They will not understand the truths taught by the temple service. The work of God is hindered by a worldly understanding of his great plan. The future life will unfold the meaning of the laws that Christ, enshrouded in the pillar of cloud, gave to his people.” Spalding and Magan, 305, 306.

Коли ми збираємо божественні промені, що сяють з євангелія, ми матимемо ясніше розуміння юдейської економії та глибшу оцінку її важливих істин. Наше дослідження істини ще не завершене. Ми зібрали лише кілька променів світла. Ті, хто щодня не вивчає Слово, не розв’яжуть проблем юдейської економії. Вони не зрозуміють істин, яких навчає храмове служіння. Божа справа гальмується мирським розумінням його великого плану. Майбутнє життя розкриє значення законів, які Христос, перебуваючи у стовпі хмари, дав своєму народові. Сполдинг і Маган, 305, 306.