The investigative judgment of the living began on September 11, 2001, and the executive judgment begins at the soon-coming Sunday law. Those two periods of judgment represent the work of the messenger who prepares the way for the third Messenger of the Covenant, and the third Elijah, which is the ending of the Elijah messenger that began in Millerite history.

Слідчий суд над живими розпочався 11 вересня 2001 року, а виконавчий суд розпочнеться, коли невдовзі буде запроваджено недільний закон. Ці два періоди суду представляють працю посланця, який готує шлях для третього Посланця Завіту та третього Іллі, що є завершенням посланництва Іллі, яке почалося в історії міллеритів.

In Christ fulfillment of the Messenger of the Covenant He twice cleansed the literal earthly temple, which typified His body and His spiritual temple. His literal earthly temple began as the Tabernacle temple of the wilderness, then Solomon’s temple, then the temple which was rebuilt after the seventy years of captivity in Babylon, and that same temple after a forty-six year remodeling project carried out by Herod.

У Христовому виконанні Посланця Завіту Він двічі очистив буквальний земний храм, який був прообразом Його тіла та Його духовного храму. Його буквальний земний храм спочатку був скинією в пустелі, потім храмом Соломона, потім храмом, відбудованим після сімдесяти років полону у Вавилоні, і тим самим храмом після сорокашестирічної перебудови, здійсненої Іродом.

God’s physical presence blessed the Tabernacle temple and Solomon’s temple, but not the temple which was rebuilt after the captivity, but that remodeled temple was blessed by the physical presence of Christ. In the history of Herod’s remodeled temple, Christ twice cleansed the temple in fulfillment of Malachi chapter three. The first cleansing, Christ identified the temple as His father’s house, but at the last temple cleansing Christ identified it as the Jews’ house.

Фізична присутність Бога благословила Скинію та храм Соломона, але не храм, відбудований після полону; проте той перебудований храм був благословенний фізичною присутністю Христа. В історії перебудованого Іродом храму Христос двічі очищав храм на виконання третього розділу Малахії. Під час першого очищення Христос назвав храм домом Свого Отця, але під час останнього очищення храму Він назвав його домом юдеїв.

In the history of the Millerites Christ erected a spiritual temple in forty-six years from 1798 unto 1844. On October 22, 1844, in fulfillment of Malachi chapter three, He suddenly came to His temple, thus purging the foolish virgins. He then arrived as the third angel to accomplish the second and final cleansing, but as with the beginning of ancient Israel, modern Israel lacked the faith necessary to finish the work.

В історії міллеритів Христос звів духовний храм за сорок шість років — з 1798 по 1844 рік. 22 жовтня 1844 року, на виконання третього розділу книги пророка Малахії, Він раптово прийшов до Свого храму, тим самим відсіявши нерозумних дів. Потім Він з’явився як третій ангел, щоб звершити друге й остаточне очищення, але, як і на початку історії давнього Ізраїлю, сучасному Ізраїлю забракло віри, необхідної, щоб завершити працю.

On September 11, 2001, Christ returned to accomplish the second temple cleansing that is accomplished when the foolish virgins are purged at the soon-coming Sunday law, when they awaken to the reality that they do not understand the increase of knowledge that was unsealed in 1989. That increase of knowledge represents the latter rain message, which is the Midnight Cry message when placed in the context of the parable of the ten virgins. The message of the last six verses of Daniel eleven that was unsealed at the time of the end in 1989, is represented in verse forty-four of those verses as “tidings out of the east and out of the north.”

11 вересня 2001 року Христос повернувся, щоб здійснити друге очищення храму, яке звершується, коли нерозумні діви будуть відсіяні під час недільного закону, що невдовзі настане, коли вони усвідомлять реальність того, що не розуміють збільшення знання, яке було розпечатане 1989 року. Це збільшення знання представляє вістку пізнього дощу, яка, в контексті притчі про десять дів, є вісткою опівнічного крику. Вістка останніх шести віршів одинадцятого розділу Даниїла, яка була розпечатана у час кінця в 1989 році, представлена в сорок четвертому вірші як "звістки зі сходу та з півночі".

The message of the latter rain, is the message of the Midnight Cry and it is the message of the east and the north. The east and north represent Islam and the papacy respectively, and as a message they represent the message that is counterfeited by Laodicean Adventism between September 11, 2001 and the soon-coming Sunday law. September 11, 2001, represents Islam (the east), and the Sunday law represents the mark of the beast (the north).

Вістка пізнього дощу — це вістка Опівнічного крику, а також вістка зі сходу і півночі. Схід і північ відповідно символізують іслам і папство, і як вістка вони представляють ту вістку, яку підробляє лаодикійський адвентизм між 11 вересня 2001 року та недільним законом, що невдовзі настане. 11 вересня 2001 року символізує іслам (схід), а недільний закон символізує знак звіра (північ).

The deathbed for Laodicean Adventism is represented between those two waymarks, as typified by the disobedient prophet’s death between the ass and the lion. The deathbed for those who accept the mark of the beast is represented by the “tidings out of the east and the north” that enrages the papal power and initiates the final persecution of God’s people. That message begins at the soon coming Sunday law in the United States, which is where and also when Islam of the third Woe suddenly strikes. That unexpected attack produces national ruin, and angers the nations, thus providing the economic and political impetus to bring all nations together against Islam, under the auspices of the threefold union of the dragon, the beast and false prophet.

Смертне ложе для лаодикійського адвентизму представлено між тими двома віхами, як це прообразує смерть непокірного пророка між ослом і левом. Смертне ложе для тих, хто приймає знак звіра, представлено «вістями зі сходу та півночі», які розлючують папську владу і розпочинають остаточне переслідування Божого народу. Ця вістка починається з недільного закону у Сполучених Штатах, який незабаром буде запроваджено; саме там і тоді іслам третього горя раптово завдає удару. Цей несподіваний напад спричиняє національну руїну і розгнівує нації, тим самим забезпечуючи економічний і політичний поштовх для об’єднання всіх націй проти ісламу під егідою потрійного союзу дракона, звіра та лжепророка.

In the history represented by the third Elijah, the message that identifies the third Woe, informs the dragon, the beast and the false prophet that Islam is the tool of judgment that God uses to punish men for the worship of the papal mark of authority. As with the three Rome’s, the three Babylon’s, the three Elijah’s and the three messengers who prepare the way, the third Woe is established by the triple application of the three Woes.

В історії, представленій третім Іллею, звістка, що визначає третє горе, повідомляє дракона, звіра і лжепророка, що іслам є знаряддям суду, яке Бог використовує, щоб карати людей за поклоніння папській ознаці влади. Як і у випадку з трьома Римами, трьома Вавилонами, трьома Іллями та трьома посланцями, які готують шлях, третє горе утверджується потрійним застосуванням трьох гор.

And I beheld, and heard an angel flying through the midst of heaven, saying with a loud voice, Woe, woe, woe, to the inhabiters of the earth by reason of the other voices of the trumpet of the three angels, which are yet to sound! Revelation 8:13.

І я побачив і почув ангела, що летів посеред неба і гучним голосом говорив: Горе, горе, горе мешканцям землі через інші звуки сурм трьох ангелів, яким ще належить сурмити! Об’явлення 8:13.

Sister White profoundly endorsed Smith’s book, Daniel and Revelation, identifying that every Seventh-day Adventist should own the book, although she did not express it as directly as I just wrote, but the fact is there in her endorsement.

Сестра Вайт рішуче підтримала книгу Сміта «Даниїл і Об’явлення», зазначивши, що кожен адвентист сьомого дня повинен мати примірник цієї книги, хоча вона не висловила це так прямо, як це щойно сформульовано мною, але ця думка присутня в її схваленні.

“The Lord calls for workers to enter the canvassing field that the books containing the light of present truth may be circulated. The people in the world need to know that the signs of the times are fulfilling. Take to them the books that will enlighten them. Daniel and Revelation, The Great Controversy, Patriarchs and Prophets, and The Desire of Ages should now go to the world. The grand instruction contained in Daniel and Revelation has been eagerly perused by many in Australia. This book has been the means of bringing many precious souls to a knowledge of the truth. Everything that can be done should be done to circulate Thoughts on Daniel and the Revelation. I know of no other book that can take the place of this one. It is God’s helping hand.

Господь кличе працівників увійти в колпортерську працю, щоб книги, що містять світло теперішньої істини, поширювалися. Людям у світі потрібно знати, що ознаки часу збуваються. Донесіть їм книги, які просвітять їх. "Даниїл і Об’явлення", "Велика боротьба", "Патріархи і пророки" та "Бажання віків" мають нині піти в світ. Величні настанови, що містяться в "Даниїлі й Об’явленні", багато людей в Австралії охоче вивчали. Ця книга стала засобом, що привів багато дорогоцінних душ до пізнання істини. Потрібно зробити все можливе, аби поширювати "Думки про Даниїла та Об’явлення". Я не знаю жодної іншої книги, яка могла б замінити цю. Це Божа рука допомоги.

“Those who have been long in the truth are asleep. They need to be sanctified by the Holy Spirit. The third angel’s message is to be proclaimed with a loud voice. Tremendous issues are before us. We have no time to lose. God forbid that we should allow minor matters to eclipse the light which should be given to the world.” Manuscript Releases, volume 21, 444.

"Ті, хто давно перебувають в істині, сплять. Вони мають бути освячені Святим Духом. Звістка третього ангела має бути проголошена гучним голосом. Перед нами постають величезні питання. Ми не маємо часу на зволікання. Боронь Боже, щоб ми дозволили дрібницям затьмарити світло, яке слід дати світові." Видання рукописів, том 21, 444.

The book, which those who rejected the Millerite view of “the daily” in the book of Daniel also rejected, was identified as “God’s helping hand.” If God’s people have been given the responsibility to circulate the books mentioned in the previous citation, it means that God’s people would need to own the book themselves. The book was the focus of the attack of those who promoted the “new” view of “the daily” in the book of Daniel, for it was the book they desired to re-write and remove the correct view of “the daily”.

Книгу, яку також відкинули ті, хто відкинув міллеритський погляд на «щоденне» в книзі Даниїла, було названо «Божою помічною рукою». Якщо Божому народові доручено поширювати книги, згадані в попередній цитаті, це означає, що Божий народ мав би мати цю книгу у своєму розпорядженні. Книга стала об’єктом нападу тих, хто просував «новий» погляд на «щоденне» в книзі Даниїла, бо саме цю книгу вони прагнули переписати й усунути правильний погляд на «щоденне».

When Sister White referred to the two primary leaders in the rebellion of “the daily” in the book of Daniel, she often pointed out that they (Prescott and Daniells) did not have the ability to “reason from cause to effect.” The Laodicean Adventists historical revisionists appear to have the same problem.

Коли сестра Вайт посилалася на двох головних лідерів у повстанні щодо «щоденного» в книзі Даниїла, вона часто зазначала, що вони (Прескотт і Даніелс) не мали здатності «міркувати від причини до наслідку». Лаодикійські адвентисти-ревізіоністи історії, здається, мають ту саму проблему.

The leading men, that throughout the history of rebellion from 1888 and onward, had at some point in their personal experience, accepted the false teaching of “the daily.” Their rebellion was the “effect,” and the wrong understanding of “the daily,” was the “cause.” The Laodicean Adventist revisionists lead the unlearned to believe that those very historical rebels of Advent history, were actually not in rebellion, though their revised testimony is never upheld by the testimony of the Bible and Spirit of Prophecy. Because they do not consider the “effect” as a rebellion, they close the possibility of seeking for the “cause.”

Провідні мужі, які протягом історії бунту, починаючи з 1888 року і далі, у певний момент свого особистого досвіду прийняли хибне вчення про «щоденне». Їхній бунт був «наслідком», а неправильне розуміння «щоденного» було «причиною». Лаодикійські адвентисти-ревізіоністи спонукають неосвічених вірити, що ті самі історичні бунтівники адвентистської історії насправді не були в бунті, хоча їхнє переглянуте свідчення ніколи не підтверджується свідченням Біблії та Духа Пророцтва. Оскільки вони не вважають «наслідок» бунтом, вони закривають можливість шукати «причину».

As the bird by wandering, as the swallow by flying, so the curse causeless shall not come. Proverbs 22:6.

Як птах, що блукає, як ластівка, що літає, так і безпідставне прокляття не прийде. Притчі 22:6.

God’s people are to recognize rebellion, and when they do, they are to seek for the cause. Then they are to remedy the cause. In the following passage Sister White is commenting on the story of Achan.

Народ Божий повинен розпізнавати бунт, а розпізнавши його, шукати причину. Потім слід усунути цю причину. У наведеному нижче уривку сестра Вайт коментує історію Ахана.

“I have been shown that God here illustrates how He regards sin among those who profess to be His commandment-keeping people. Those whom He has specially honored with witnessing the remarkable exhibitions of His power, as did ancient Israel, and who will even then venture to disregard His express directions, will be subjects of His wrath. He would teach His people that disobedience and sin are exceedingly offensive to Him and are not to be lightly regarded. He shows us that when His people are found in sin they should at once take decided measures to put that sin from them, that His frown may not rest upon them all. But if the sins of the people are passed over by those in responsible positions, His frown will be upon them, and the people of God, as a body, will be held responsible for those sins. In His dealings with His people in the past the Lord shows the necessity of purifying the church from wrongs. One sinner may diffuse darkness that will exclude the light of God from the entire congregation. When the people realize that darkness is settling upon them, and they do not know the cause, they should seek God earnestly, in great humility and self-abasement, until the wrongs which grieve His Spirit are searched out and put away.

Мені було показано, що Бог тут ілюструє, як Він ставиться до гріха серед тих, хто визнає себе Його народом, що дотримується заповідей. Ті, кого Він особливо вшанував тим, що дозволив їм бути свідками надзвичайних проявів Своєї сили, як це було з давнім Ізраїлем, і які навіть тоді наважуються знехтувати Його прямими настановами, стануть об’єктами Його гніву. Він хоче навчити Свій народ, що непослух і гріх украй огидні Йому і не мають сприйматися легковажно. Він показує нам, що коли Його народ виявляється у гріху, слід негайно вжити рішучих заходів, щоб усунути той гріх із-поміж них, аби Його невдоволення не спочило на всіх. Але якщо гріхи народу залишаються без уваги з боку тих, хто займає відповідальні посади, Його невдоволення буде на них, і народ Божий як єдине ціле буде визнаний відповідальним за ті гріхи. У Своєму минулому поводженні зі Своїм народом Господь показує необхідність очищення церкви від провин. Один грішник може поширити темряву, що позбавить усю громаду Божого світла. Коли народ усвідомлює, що на нього опускається темрява і не знає причини, він повинен ревно шукати Бога, з великою покорою і самоприниженням, доки провини, що засмучують Його Духа, не будуть виявлені та усунуті.

“The prejudice which has arisen against us because we have reproved the wrongs that God has shown me existed, and the cry that has been raised of harshness and severity, are unjust. God bids us speak, and we will not be silent. If wrongs are apparent among His people, and if the servants of God pass on indifferent to them, they virtually sustain and justify the sinner, and are alike guilty and will just as surely receive the displeasure of God; for they will be made responsible for the sins of the guilty. In vision I have been pointed to many instances where the displeasure of God has been incurred by a neglect on the part of His servants to deal with the wrongs and sins existing among them. Those who have excused these wrongs have been thought by the people to be very amiable and lovely in disposition, simply because they shunned to discharge a plain Scriptural duty. The task was not agreeable to their feelings; therefore they avoided it.” Testimonies, volume 3, 265.

Упередження, що постало проти нас через те, що ми викривали неправди, які, як показав мені Бог, існували, а також галас, піднятий щодо жорсткості та суворості, — несправедливі. Бог велить нам говорити, і ми не будемо мовчати. Якщо серед Його народу очевидні неправди, і якщо слуги Божі проходять повз них байдуже, то вони фактично підтримують і виправдовують грішника, і так само винні та так само напевно зазнають Божого невдоволення; бо на них буде покладено відповідальність за гріхи винних. У видінні мені було вказано на багато випадків, коли Боже невдоволення накликалося через те, що Його слуги занедбували обов’язок мати справу з неправдами й гріхами, які існували серед них. Тих, хто виправдовував ці неправди, люди вважали дуже приємними та люб’язними за вдачею лише тому, що вони ухилялися від виконання ясного біблійного обов’язку. Це завдання не було до вподоби їхнім почуттям; тому вони уникали його. Свідчення, том 3, 265.

The histories of leaders that have rebelled in Adventism testify to the fact that one of the steps that is almost always seen in their rebellion is that at some point in their personal experience they accepted the false view of “the daily.” That being said, the book by Smith, though not inspired and containing some doctrinal problems, still provides an excellent overview of the pioneer understanding of Revelation chapters eight and nine, where we see the prophetic history of the first six trumpets set forth. We will refer to Smith’s commentary from his book, Daniel and Revelation, as we begin to consider the triple application of the three Woes.

Історії керівників, які повставали в адвентизмі, свідчать про те, що одним із кроків, який майже завжди спостерігається в їхньому бунті, є те, що в певний момент свого особистого досвіду вони прийняли хибне розуміння «щоденного». Попри це, книга Сміта, хоч і не натхненна та містить деякі доктринальні проблеми, все ж дає чудовий огляд піонерського розуміння восьмого і дев’ятого розділів Об’явлення, де подано пророчу історію перших шести сурм. Ми звертатимемося до коментаря Сміта з його книги «Даниїл і Об’явлення», коли почнемо розглядати потрійне застосування трьох «горе».

Sister White informs us that William Miller was given great light upon the book of Revelation, but his understanding of chapters thirteen, and sixteen through eighteen was incorrect, for he was at the wrong vantage point in history to see that there are three, and not two desolating powers. His great light was upon chapters two through nine of Revelation.

Сестра Вайт повідомляє нам, що Вільяму Міллеру було дано велике світло щодо книги Об’явлення, але його розуміння тринадцятого, а також шістнадцятого—вісімнадцятого розділів було неправильним, бо він перебував у хибній історичній перспективі, щоб побачити, що існують три, а не дві спустошувальні сили. Його велике світло стосувалося розділів з другого по дев’ятий книги Об’явлення.

“Preachers and people have looked upon the book of Revelation as mysterious and of less importance than other portions of the Sacred Scriptures. But I saw that this book is indeed a revelation given for the especial benefit of those who should live in the last days, to guide them in ascertaining their true position and their duty. God directed the mind of William Miller to the prophecies and gave him great light upon the book of Revelation.” Early Writings, 231.

"Проповідники та люди ставилися до книги Об’явлення як до таємничої і менш важливої, ніж інші частини Святого Письма. Але я побачила, що ця книга справді є об’явленням, даним для особливої користі тих, хто житиме в останні дні, щоб провадити їх у з’ясуванні їхнього справжнього становища й обов’язку. Бог спрямував розум Вільяма Міллера до пророцтв і дав йому велике світло щодо книги Об’явлення." Ранні твори, 231.

Miller set forth his understanding of the churches, seals, trumpets and vials as follows.

Міллер виклав своє розуміння церков, печатей, труб і чаш наступним чином.

“The seven churches of Asia is a history of the church of Christ in her seven forms, in all her windings and turnings, in all her prosperity and adversity, from the days of the apostles down to the end of the world. The seven seals are a history of the transactions of the powers and kings of the earth over the church, and God’s protection of his people during the same time. The seven trumpets are a history of seven peculiar and heavy judgments sent upon the earth, or Roman kingdom. And the seven vials are the seven last plagues sent upon Papal Rome. Mixed with these are many other events, woven in like tributary streams, and filling up the grand river of prophecy, until the whole ends us in the ocean of eternity.

Сім церков Азії — це історія Церкви Христової в її семи формах, у всіх її звивинах і поворотах, у всьому її процвітанні й злигодах, від днів апостолів і аж до кінця світу. Сім печаток — це історія діянь влад і царів землі щодо Церкви, а також Божого захисту Його народу протягом того ж часу. Сім сурм — це історія семи особливих і тяжких судів, насланих на землю, тобто на Римську державу. А сім чаш — це сім останніх кар, насланих на Папський Рим. Усе це перемежовується багатьма іншими подіями, вплетеними, мов притоки, що наповнюють величну ріку пророцтва, доки все не приводить нас до океану вічності.

“This, to me, is the plan of John’s prophecy in the book of Revelation. And the man who wishes to understand this book, must have a thorough knowledge of other parts of the word of God. The figures and metaphors used in this prophecy, are not all explained in the same, but must be found in other prophets, and explained in other passages of Scripture. Therefore it is evident that God has designed the study of the whole, even to obtain a clear knowledge of any part.” William Miller, Miller’s Lectures, volume 2, lecture 12, 178.

Це, на мою думку, — план пророцтва Івана в книзі Об’явлення. А той, хто бажає зрозуміти цю книгу, мусить мати ґрунтовні знання інших частин Слова Божого. Образи й метафори, ужиті в цьому пророцтві, не всі пояснюються в ньому самому, але їх слід знаходити в інших пророків і пояснюються вони в інших місцях Писання. Отже, очевидно, що Бог призначив вивчення цілого, аби здобути ясне знання будь-якої частини. Вільям Міллер, Лекції Міллера, том 2, лекція 12, 178.

Just as the third messenger, who prepares the way for the Messenger of the Covenant, represents the internal history of the judgment of the church, in contrast with the third Elijah, who represents an external history in the judgment of modern Babylon, the pioneer understanding of the churches and seals identified the same internal-external testimony.

Подібно до того, як третій вісник, який готує шлях для Вісника Завіту, представляє внутрішню історію суду над церквою, на відміну від третього Іллі, який представляє зовнішню історію в суді над сучасним Вавилоном, піонерське розуміння церков і печаток визначило те саме внутрішньо-зовнішнє свідчення.

“The seals are introduced to our notice in the 4th, 5th, and 6th chapters of Revelation. The scenes presented under these seals are brought to view in Revelation 6, and the first verse of Revelation 8. They evidently cover events with which the church is connected from the opening of this dispensation to the coming of Christ.

Печаті подані нашій увазі у 4-му, 5-му та 6-му розділах Об’явлення. Картини, представлені під цими печатями, подані в 6-му розділі Об’явлення та в першому вірші 8-го розділу. Вони, очевидно, охоплюють події, з якими пов’язана церква, від початку цієї епохи до пришестя Христа.

“While the seven churches present the internal history of the church, the seven seals bring to view the great events of its external history.” Uriah Smith, The Biblical Institute, 253.

«Тоді як сім церков представляють внутрішню історію церкви, сім печатей висвітлюють великі події її зовнішньої історії». Uriah Smith, The Biblical Institute, 253.

Uriah Smith was identifying the Millerite understanding of the internal and external relationship of the churches, and James White presents a similar overview in terms of parallel histories.

Юрайя Сміт окреслював міллеритське розуміння внутрішніх і зовнішніх взаємин церков, а Джеймс Вайт представляє подібний огляд у контексті паралельних історій.

“We have now traced the churches, the seals, and the beasts, or living beings, as far as they will compare as covering the same periods of time. The seals are seven in number, the beasts but four. And it may be well here to notice, that at the opening of the first, second, third and fourth seals the first, second, third and fourth beasts are heard to say ‘Come and see;’ but when the fifth, sixth and seventh seals are opened, there is no such voice heard. Neither do the last three churches, and the last three seals, compare, as covering the same periods of time, as the first four churches, and the first four seals do. But, as we have shown, the churches, seals and beasts do agree, as covering the same periods of time for the space of nearly 1800 years, till we come down to a little more than half a century of the present time.” James White, Review and Herald, February 12, 1857.

Тепер ми простежили церкви, печаті та звірів, або живі істоти, настільки, наскільки їх можна зіставити як такі, що охоплюють ті самі періоди часу. Печатей семеро, а звірів лише четверо. І тут доречно зауважити, що при відкритті першої, другої, третьої й четвертої печатей чути, як перший, другий, третій і четвертий звір говорять: «Прийди й подивися»; але коли відкриваються п’ята, шоста й сьома печаті, такого голосу не чути. Так само останні три церкви й останні три печаті не зіставляються як такі, що охоплюють ті самі періоди часу, так, як це роблять перші чотири церкви й перші чотири печаті. Але, як ми показали, церкви, печаті й звірі узгоджуються як такі, що охоплюють ті самі періоди часу протягом майже 1800 років, аж поки ми не дійдемо до трохи більш ніж півстоліття теперішнього часу. Джеймс Вайт, Review and Herald, 12 лютого 1857 року.

We just cited three of the primary pioneers of Millerite history. All three held to the correct view of “the daily,” and they all held to the overview of the churches, seals, and trumpets in the framework of truth which Miller was led to understand and present.

Ми щойно процитували трьох із провідних піонерів історії міллеритського руху. Усі троє дотримувалися правильного розуміння «щоденного», і всі вони поділяли загальне бачення церков, печатей і сурм у рамках тієї істини, яку Міллер був спонуканий зрозуміти й представити.

“When men come in who would move one pin or pillar from the foundation which God has established by His Holy Spirit, let the aged men who were pioneers in our work speak plainly, and let those who are dead speak also by the reprinting of their articles in our periodicals. Gather up the rays of divine light that God has given as He has led His people on step by step in the way of truth. This truth will stand the test of time and trial.” Manuscript Release, 760, 10.

Коли приходять люди, які хотіли б зрушити бодай один кілок чи стовп із підвалини, яку Бог утвердив Своїм Святим Духом, нехай літні мужі, що були піонерами в нашій справі, скажуть прямо, і нехай ті, хто померли, також заговорять через передрук їхніх статей у наших періодичних виданнях. Зберіть промені божественного світла, які Бог дав, ведучи Свій народ крок за кроком шляхом істини. Ця істина витримає перевірку часом і випробуваннями. Manuscript Release, 760, 10.

On September 11, 2001, the mighty angel of Revelation chapter eighteen descended and began the work of leading those who would accept and eat the Bread that had just come down from heaven back to the “old paths,” of Jeremiah chapter six. The Alpha and Omega needed those who were willing to strive to be among the one hundred and forty-four thousand to see that what brought Him down out of heaven on August 11, 1840, was not simply a fulfillment of a time prophecy, but a fulfillment of the time prophecy of the second Woe. He needed His people to rediscover the old paths of the history where He had erected the temple of the Millerites in the forty-six years from 1798 to 1844.

11 вересня 2001 року могутній ангел вісімнадцятого розділу Об’явлення зійшов і розпочав вести тих, хто погодиться прийняти та спожити Хліб, що щойно зійшов із неба, назад до «старих стежок» із шостого розділу Єремії. Альфа й Омега потребував тих, хто був готовий прагнути бути серед ста сорока чотирьох тисяч, щоб вони побачили, що те, що змусило Його зійти з неба 11 серпня 1840 року, було не просто виконанням часового пророцтва, а виконанням часового пророцтва другого «Горе». Йому було потрібно, щоб Його народ наново відкрив старі стежки тієї історії, де Він звів храм міллеритів протягом сорока шести років — від 1798 до 1844 року.

That history had been covered with rubbish and counterfeit coins and jewels. That history was obscured by a false foundational message that was built upon sand, and not the Rock of Ages. It was in the history of the Millerites, the history where, as Peter describes it, the Millerites, “which in time past were not a people, but” then became “the people of God,” who had been raised up and built up as “a spiritual house, an holy priesthood.” The Lion of the tribe of Judah descended on September 11, 2001, and led His last-day people into the work of cleaning out the “temple” of the history of the raising up of the Millerite temple. That work had been typified by a prophecy, which predicted that the Lord would raise up a man named Josiah, (which means foundation of God).

Ту історію було завалено сміттям і підробленими монетами та коштовностями. Ту історію затьмарило фальшиве основоположне послання, збудоване на піску, а не на Скелі віків. Це було в історії мілеритів, в історії, де, як описує Петро, мілерити, «які колись не були народом, але» потім стали «народом Божим», були піднесені й збудовані як «духовний дім, святе священство». Лев з племені Юди зійшов 11 вересня 2001 року і повів Свій народ останніх днів до праці очищення «храму» історії зведення мілеритського храму. Ту працю було прообразно показано пророцтвом, яке передрікало, що Господь підніме чоловіка на ім’я Йосія, (що означає підвалину Бога).

When Josiah was raised up in fulfillment of the prophecy of the disobedient prophet, he began the work of repairing the temple which was in disarray. In the work of repairing and cleaning “the curse of Moses” was discovered, and when read before Josiah it brought about the reformation of Josiah. We will address that prophecy, in connection with the rediscovery of the “seven times,” post-September 11, 2001.

Коли Йосія був піднятий на виконання пророцтва непокірного пророка, він розпочав роботу з відновлення храму, який перебував у занедбаному стані. Під час робіт з відновлення та очищення було виявлено «прокляття Мойсея», і коли його прочитали перед Йосією, це спричинило реформу Йосії. Ми розглянемо те пророцтво у зв’язку з повторним відкриттям «семи разів» після 11 вересня 2001 року.

We will begin that study in the next article.

Ми розпочнемо те дослідження в наступній статті.

“Just as long as those who profess the truth are serving Satan, his hellish shadow will cut off their views of God and heaven. They will be as those who have lost their first love. They cannot view eternal realities. That which God has prepared for us is represented in Zechariah, chapters 3 and 4, and 4:12–14: ‘And I answered again, and said unto him, What be these two olive branches which through the two golden pipes empty the golden oil out of themselves? And he answered me and said, Knowest thou not what these be? And I said, No, my Lord. Then said he, These are the two anointed ones, that stand by the Lord of the whole earth.’

Доти, доки ті, хто визнає істину, служать Сатані, його пекельна тінь закриватиме від них Бога й небо. Вони будуть як ті, що втратили свою першу любов. Вони не можуть бачити вічних реальностей. Те, що Бог приготував для нас, представлено в книзі Захарії, розділи 3 і 4, та 4:12–14: "І я відповів ще раз і сказав йому: Що це за дві оливкові гілки, які через дві золоті трубки виливають із себе золоту олію? І він відповів мені та сказав: Хіба ти не знаєш, що це? І я сказав: Ні, мій пане. Тоді він сказав: Це двоє помазанців, що стоять перед Господом усієї землі."

“The Lord is full of resources. He has no lack of facilities. It is because of our lack of faith, our earthliness, our cheap talk, our unbelief, manifested in our conversation, that dark shadows gather about us. Christ is not revealed in word or character as the One altogether lovely, and the chiefest among ten thousand. When the soul is content to lift itself up unto vanity, the Spirit of the Lord can do little for it. Our shortsighted vision beholds the shadow, but cannot see the glory beyond. Angels are holding the four winds, represented as an angry horse seeking to break loose and rush over the face of the whole earth, bearing destruction and death in its path.

У Господа невичерпні ресурси. Йому не бракує жодних засобів. Саме через нашу нестачу віри, нашу приземленість, нашу дешеву балаканину, наше невір’я, що виявляється в нашій розмові, навколо нас збираються темні тіні. Христос не являється ні в слові, ні в характері як Той, що весь любий, як найкращий серед десяти тисяч. Коли душа задовольняється тим, щоб підноситися в марноті, Дух Господній може зробити для неї небагато. Наш недалекоглядний погляд бачить тінь, але не може побачити слави за нею. Ангели стримують чотири вітри, зображені як розлючений кінь, що прагне вирватися й помчати по поверхні всієї землі, несучи на своєму шляху руйнування й смерть.

“Shall we sleep on the very verge of the eternal world? Shall we be dull and cold and dead? Oh, that we might have in our churches the Spirit and breath of God breathed into His people, that they might stand upon their feet and live. We need to see that the way is narrow, and the gate strait. But as we pass through the strait gate, its wideness is without limit.” Manuscript Releases, volume 20, 216, 217.

Невже ми будемо спати на самому порозі вічного світу? Чи будемо ми млявими, холодними й мертвими? О, щоб у наших церквах був Дух і подих Божий, вдихнуті в Його народ, щоб вони стали на ноги й жили. Нам потрібно побачити, що шлях вузький, а брама тісна. Але, коли ми проходимо через тісну браму, її ширина безмежна. Видання рукописів, том 20, 216, 217.