The first half of Revelation chapter nine, identifies the fifth trumpet, which is the first woe, and the second half of the chapter identifies the sixth trumpet, which is the second woe. Both trumpets are graphically illustrated on the 1843 and the 1850 pioneer charts. When the last six verses of Daniel eleven were unsealed at the time of the end in 1989 with the collapse of the Soviet Union the reformatory movement of the one hundred and forty-four thousand began.
Перша половина дев’ятого розділу Об’явлення ідентифікує п’яту сурму, яка є першим горем, а друга половина розділу ідентифікує шосту сурму, яка є другим горем. Обидві сурми графічно зображені на піонерських діаграмах 1843 і 1850 років. Коли останні шість віршів одинадцятого розділу Даниїла були розпечатані в час кінця у 1989 році з крахом Радянського Союзу, розпочався реформаторський рух ста сорока чотирьох тисяч.
Among the truths recognized in 1989, were the great reformatory movements of Bible history, and that they all paralleled each other. All the prophets, and therefore every sacred history, including the sacred reformatory movements, illustrate the final great reformatory movement of the one hundred and forty-four thousand, which is also the mighty movement of the third angel. When the sealing process begins, so too, does the sprinkling of the latter rain. The unsealing of the reformatory movements in 1989, followed by the unsealing of the last six verses of Daniel eleven in 1992, produced an environment of resistance, as always occurs when a new and present truth is unsealed.
Серед істин, розпізнаних у 1989 році, були великі реформаторські рухи біблійної історії і розуміння того, що всі вони є паралельними між собою. Усі пророки, а отже й кожна священна історія, включно зі священними реформаторськими рухами, ілюструють остаточний великий реформаторський рух ста сорока чотирьох тисяч, який також є потужним рухом третього ангела. Коли починається процес запечатування, так само розпочинається й окроплення пізнього дощу. Розкриття реформаторських рухів у 1989 році, а згодом і розкриття останніх шести віршів одинадцятого розділу книги Даниїла в 1992 році, створило атмосферу спротиву, як це завжди буває, коли розкривається нова і теперішня істина.
In the resistance of the truth of the last six verses of Daniel eleven, the Lord opened up the truth that the prophetic history of pagan Rome, combined with the prophetic history of papal Rome, as established upon two witnesses, identifies the prophetic history of modern Rome. The rule of the triple application of prophecy was recognized, and thereafter employed to defend against error and identify and establish truth. The rules that uphold that every reform line parallels the other reform lines, and the rules associated with a triple application of prophecy, became the bedrock of the rules that were established in the movement of the third angel, as had been typified by the rules established, employed, and published in the Millerite history.
В умовах опору істині щодо останніх шести віршів одинадцятого розділу книги Даниїла Господь відкрив істину, що пророча історія язичницького Риму, у поєднанні з пророчою історією папського Риму, як це засвідчено двома свідками, визначає пророчу історію сучасного Риму. Було визнано правило потрійного застосування пророцтва, і надалі його використовували для захисту від помилок та для розпізнавання й утвердження істини. Правила, які стверджують, що кожна лінія реформи паралельна іншим лініям реформи, а також правила, пов’язані з потрійним застосуванням пророцтва, стали наріжним каменем правил, встановлених у русі третього ангела, як це було типологічно показано правилами, встановленими, застосованими та опублікованими в історії міллеритів.
The triple application of prophecy as a rule, was unsealed for the movement of the one hundred and forty-four thousand, for they are the movement of the latter rain, and Islam of the third woe is the message of the latter rain. The principle of the triple application of prophecy was identified by the Lion of the tribe of Judah, well before Islam of the third woe arrived in history on September 11, 2001, for He desired that His last-day people would easily recognize the message represented by the arrival of the third woe when He returned His people to Jeremiah’s old paths.
Потрійне застосування пророцтва, як правило, було розкрите для руху ста сорока чотирьох тисяч, бо вони є рухом пізнього дощу, а іслам третього горя є вісткою пізнього дощу. Принцип потрійного застосування пророцтва був визначений Левом із племені Юдиного задовго до того, як іслам третього горя з’явився в історії 11 вересня 2001 року, бо Він бажав, щоб Його народ останніх днів легко розпізнав вістку, представлену приходом третього горя, коли Він повернув Свій народ до стародавніх шляхів Єремії.
The pioneer understanding of the fifth and sixth trumpets as set forth in Revelation chapter nine, was understood to be the passage in the book of Revelation that was the most firmly and clearly supported by history. Uriah Smith begins his presentation of Revelation chapter nine by employing the words of the historian Keith to make that very point.
Піонерське розуміння п’ятої та шостої сурми, викладене в дев’ятому розділі книги Об’явлення, вважалося уривком цієї книги, який історія підтримує найміцніше й найвиразніше. Урія Сміт розпочинає свій виклад дев’ятого розділу Об’явлення, використовуючи слова історика Кіта, щоб підкреслити саме цю думку.
“For an exposition of this trumpet, we shall again draw from the writings of Mr. Keith. This writer truthfully says: ‘There is scarcely so uniform an agreement among interpreters concerning any other part of the Apocalypse as respecting the application of the fifth and sixth trumpets, or the first and second woes, to the Saracens and Turks. It is so obvious that it can scarcely be misunderstood. Instead of a verse or two designating each, the whole of the ninth chapter of the Revelation in equal portions, is occupied with a description of both.” Uriah Smith, Daniel and Revelation, 495.
Для тлумачення цієї сурми ми знову почерпнемо з творів містера Кіта. Цей автор справедливо зазначає: «Навряд чи щодо будь-якої іншої частини Апокаліпсису серед тлумачів існує така одностайність, як щодо застосування п’ятої та шостої сурми, або першого й другого горя, до сарацинів і турків. Це настільки очевидно, що його майже неможливо неправильно зрозуміти. Замість одного-двох віршів, що визначали б кожну з них, увесь дев’ятий розділ Одкровення, поділений на рівні частини, присвячений описові обох». Урія Сміт, Даниїл і Одкровення, 495.
The chapter division of the first and second woes divides the history of the first woe, represented by Mohammed. It is geographically located by what the historian Alexander Keith calls the Saracens, which we would today call Arabia. The history of the second woe, represented by Osman 1, geographically located in Turkey, which the historian identifies as the Turks. The history of the first woe was located and fulfilled in Arabia, the birthplace of Islam and Mohammed. The history of the second woe was located and fulfilled in Turkey, the birthplace of the Ottoman Empire.
Поділ на розділи першого і другого горя відокремлює історію першого горя, представленого Мухаммадом. Географічно його пов’язують із тим, що історик Олександр Кіт називає сарацинами, тобто з тим, що сьогодні ми назвали б Аравією. Історія другого горя, представленого Османом I, географічно розташована в Туреччині, яку історик ототожнює з турками. Історія першого горя була локалізована й здійснилася в Аравії, батьківщині ісламу та Мухаммада. Історія другого горя була локалізована й здійснилася в Туреччині, батьківщині Османської імперії.
The history of the first woe, identifies a warfare that was directed against Rome by independent warriors whose only mutual alliance with one another was the religion of Islam. The history of the second woe, identifies a warfare that was directed against Rome by an organized religion and state power, which is called a Caliphate. In either case, the independent warfare against Rome in the history represented by Mohammed, or the organized warfare represented by Ottman, or the Ottoman Empire, the mode of warfare was to attack suddenly and unexpectedly. It was not a warfare that was carried out by dressing all the soldiers in the same-colored uniforms, then organizing the soldiers into a line and marching them forward into gunfire as was the military custom of that time. The word “assassin” is based upon the Islamic mode of warfare of striking suddenly and unexpectedly, and usually resulting in the death of the attacker also.
Історія першого горя описує війну, спрямовану проти Риму незалежними воїнами, єдиним взаємним союзом між якими був іслам. Історія другого горя описує війну, спрямовану проти Риму організованою релігією та державною владою, яку називають халіфатом. У будь-якому разі — чи йдеться про незалежну війну проти Риму в історії, представленій Мухаммадом, чи про організовану війну, представлену Оттманом або Османською імперією, — спосіб ведення війни полягав у раптових і неочікуваних нападах. Це не була війна, яку вели, вдягаючи всіх солдатів в однакові за кольором мундири, потім шикувавши їх у лінію і ведучи вперед під обстріл, як це було військовим звичаєм того часу. Слово «асасин» походить від ісламського способу ведення війни — завдавати удару раптово й неочікувано, що зазвичай також призводило до загибелі самого нападника.
The word “assassin” is derived from the Arabic word “hashshashin,” which comes from “hashish,” meaning “hashish” or “cannabis.” The term was originally used to refer to a secretive and fanatical group of Nizari Ismaili Muslims in the Middle East during the medieval period. The members of this group were known for their unconventional and often violent methods, including the use of political assassinations to achieve their goals. It is said that they would sometimes consume hashish to prepare for their missions, which led to the use of the term “hashshashin” or “assassins” in the Western world. The Assassins were active during the medieval period, primarily in Persia and Syria, and they played a significant role in various political conflicts and assassinations during that time. The term “assassin” eventually made its way into European languages, where it came to refer more broadly to individuals who carry out political or targeted killings.
Слово «assassin» походить від арабського слова «hashshashin», яке походить від «hashish», що означає «гашиш» або «канабіс». Спершу цей термін використовували для позначення потаємної та фанатичної групи нізаритських ісмаїлітів-мусульман на Близькому Сході в середньовічну добу. Члени цієї групи були відомі своїми нетрадиційними й часто насильницькими методами, зокрема застосуванням політичних убивств для досягнення своїх цілей. Кажуть, що вони іноді вживали гашиш, готуючись до своїх завдань, що й призвело до вживання в західному світі терміна «hashshashin» або «assassins». Асасини були активні в середньовіччі, головно в Персії та Сирії, і відіграли помітну роль у різноманітних політичних конфліктах і вбивствах того часу. Зрештою термін «assassin» увійшов до європейських мов, де ним стали ширше називати осіб, які здійснюють політичні або цільові вбивства.
This mode of warfare is an important prophetic characteristic of the three woes, for the prophetic role of Islam is to produce war. Islam as a symbol is all about warfare, and in Revelation chapter nine, Islam of the first and second woes is an illustration of their warfare. Their warfare is identified in the book of Revelation, as the action that angers the nations, just before probation closes.
Цей спосіб ведення війни є важливою пророчою ознакою трьох лих, бо пророча роль ісламу — породжувати війну. Іслам як символ пов’язаний із війною, і в дев’ятому розділі Об’явлення іслам першого та другого лиха є ілюстрацією цієї війни. Їхню війну в книзі Об’явлення визначено як дію, що гнівить народи, безпосередньо перед закриттям часу випробування.
And the nations were angry, and thy wrath is come, and the time of the dead, that they should be judged, and that thou shouldest give reward unto thy servants the prophets, and to the saints, and them that fear thy name, small and great; and shouldest destroy them which destroy the earth. Revelation 11:18.
І народи розгнівалися, і прийшов гнів Твій, і настав час мертвих, щоб вони були суджені, і щоб Ти дав нагороду рабам Твоїм, пророкам, і святим, і тим, що бояться Імені Твого, малим і великим; і щоб Ти погубив тих, хто нищить землю. Об’явлення 11:18.
The “nations” are made “angry”, just before God’s wrath comes, and God’s wrath, as represented in the book of Revelation, is the seven last plagues that come when human probation closes. There are three waymarks in the verse; the angering of the nations, the wrath of God, and the time to judge the dead. The judgment of the dead here referenced is the judgment of the wicked dead that occurs during the thousand-year millennium, and not the investigative judgment of the dead that began on October 22, 1844. Sister White is clear that the three waymarks in this verse are distinct, and occur in the order in the verse.
«Народи» стають «розгніваними» незадовго до того, як настає Божий гнів, а Божий гнів, як представлено в книзі Об’явлення, — це сім останніх кар, що приходять, коли завершується людський час випробування. У цьому вірші є три віхи: розпалення гніву народів, Божий гнів і час суду над мертвими. Суд над мертвими, про який тут ідеться, — це суд над нечестивими померлими, що відбувається протягом тисячоліття, а не слідчий суд над померлими, який розпочався 22 жовтня 1844 року. Сестра Вайт ясно вказує, що три віхи в цьому вірші є окремими та настають у тому порядку, в якому вони подані у вірші.
“I saw that the anger of the nations, the wrath of God, and the time to judge the dead were separate and distinct, one following the other, also that Michael had not stood up, and that the time of trouble, such as never was, had not yet commenced. The nations are now getting angry, but when our High Priest has finished His work in the sanctuary, He will stand up, put on the garments of vengeance, and then the seven last plagues will be poured out.
Я побачив, що гнів народів, гнів Божий і час, щоб судити мертвих, були окремими й відмінними та йшли одна за одною; також що Михаїл ще не повстав і що час скорботи, якої ніколи не бувало, ще не розпочався. Тепер народи гніваються, але коли наш первосвященик завершить свою працю у святилищі, він повстане, зодягнеться в шати помсти, і тоді будуть вилиті сім останніх кар.
“I saw that the four angels would hold the four winds until Jesus’ work was done in the sanctuary, and then will come the seven last plagues.” Early Writings, 36.
"Я бачила, що чотири ангели стримуватимуть чотири вітри, доки не завершиться служіння Ісуса у святилищі, а тоді прийдуть сім останніх кар." Ранні твори, 36.
The role of Islam in the last book of the Bible is to anger the nations, and they do this through warfare. The role of Islam in the first book of the Bible is to bring every man’s hand in the world together against Islam, represented as Ishmael.
Роль ісламу в останній книзі Біблії полягає в тому, щоб розгнівати народи, і це робиться шляхом війни. Роль ісламу в першій книзі Біблії полягає в тому, щоб об’єднати руки всіх людей у світі проти ісламу, представленого як Ізмаїл.
And the angel of the Lord said unto her, Behold, thou art with child, and shalt bear a son, and shalt call his name Ishmael; because the Lord hath heard thy affliction. And he will be a wild man; his hand will be against every man, and every man’s hand against him; and he shall dwell in the presence of all his brethren. Genesis 16:11, 12.
І Ангел Господній сказав їй: Ось ти вагітна, і народиш сина, і назвеш його Ізмаїлом, бо Господь почув твоє страждання. Він буде дикою людиною; рука його буде проти всіх, і рука всіх — проти нього; і житиме він перед обличчям усіх своїх братів. Буття 16:11, 12.
The word “hand,” as a symbol is like all biblical symbols, and it can have more than one meaning depending upon the context where it is used. By far the “hand,” as a symbol in Bible prophecy, is a symbol of warfare. The Hebrew word translated as “wild man,” is the word for the wild Arabian ass, which possesses several important prophetic implications, one of which is that the Arabian ass is a member of the Equidae family of animals, as is the horse. In Revelation chapter nine, and on both of the sacred charts of Habakkuk (the 1843 and 1850 pioneer charts), the horse is used as the symbol of the warfare represented by Islam of the three woes. The first and last mention of Islam, as represented in the book of Genesis, and the book of Revelation identify Islam with the symbol of the Equidae family (ass or horse), and they both emphasize the role of Islam as being to bring warfare to “every man” (the nations).
Слово «рука», як символ, подібне до всіх біблійних символів і може мати більше ніж одне значення залежно від контексту, у якому воно вживається. Найчастіше «рука» як символ у біблійному пророцтві є символом війни. Єврейське слово, перекладене як «дика людина», — це назва дикого арабського осла, що має кілька важливих пророчих наслідків, один із яких полягає в тому, що арабський осел належить до родини коневих (Equidae), як і кінь. У дев’ятому розділі Об’явлення і на обох священних таблицях Аваккука (піонерських таблицях 1843 і 1850 років) кінь використовується як символ війни, яку представляє іслам у трьох лихах. Перша й остання згадка ісламу, як це представлено в книзі Буття та книзі Об’явлення, ототожнюють іслам із символом родини коневих (осел або кінь) і обидві підкреслюють роль ісламу як таку, що приносить війну «кожній людині» (народам).
In the book of Revelation, chapter NINE, verse ELEVEN, the character of Islam is identified, for prophetically character is represented by a name. The name given to the king that rules over Islam reflects that first reference to Islam in the book of Genesis, where it is written that the character or spirit of Ishmael “shall dwell in the presence of all his brethren.” The king which rules over all of Islam is the spirit of Ishmael (their king), whose hand is “against every man”.
У книзі Об’явлення, у дев’ятому розділі, одинадцятому вірші, окреслено характер ісламу, адже в пророчому розумінні характер передається ім’ям. Ім’я, дане царю, що править над ісламом, відображає першу згадку про іслам у книзі Буття, де написано, що характер або дух Ізмаїла "буде жити перед обличчям усіх своїх братів". Цар, який править над усім ісламом, — це дух Ізмаїла (їхній цар), рука якого "проти кожної людини".
And they had a king over them, which is the angel of the bottomless pit, whose name in the Hebrew tongue is Abaddon, but in the Greek tongue hath his name Apollyon. Revelation 9:11.
І мали над собою царя — ангела безодні; ім’я йому єврейською мовою Авадон, а грецькою мовою має ім’я Аполліон. Об’явлення 9:11.
In the Old Testament, represented by the Hebrew, or the New Testament, represented by the Greek, the character that reigns over the adherents of the religion of Islam is identified as either Abaddon or Apollyon, which in either means “death and destruction.” Death and destruction are the character of Islam, whether represented in the Old or New Testaments. The specific characteristics of the spirit that rules within every adherent of Islam, in connection with the symbol of the ass or the horse are both elements of the First and the Last references to Islam. These two prophetic attributes possess the signature of Alpha and Omega. When Sister White identifies the message that brings the one hundred and forty-four thousand to life as the mighty army of the third angel, she states the following:
У Старому Заповіті, викладеному єврейською мовою, або в Новому Заповіті, викладеному грецькою мовою, той, хто панує над послідовниками релігії ісламу, ідентифікується як Авадон або Аполліон, що в обох випадках означає «смерть і знищення». Смерть і знищення визначають характер ісламу, незалежно від того, чи йдеться про Старий чи Новий Заповіт. Конкретні риси духу, що панує в кожному послідовнику ісламу, у зв’язку із символом осла або коня, є елементами як першої, так і останньої згадки про іслам. Ці дві пророчі ознаки мають печатку Альфи й Омеги. Коли Сестра Вайт ототожнює звістку, яка оживляє сто сорок чотири тисячі, як могутнє військо третього ангела, вона заявляє таке:
“Angels are holding the four winds, represented as an angry horse seeking to break loose and rush over the face of the whole earth, bearing destruction and death in its path.
Ангели стримують чотири вітри, зображені у вигляді розлюченого коня, що прагне вирватися і пронестися по всій поверхні землі, несучи на своєму шляху руйнування та смерть.
“Shall we sleep on the very verge of the eternal world? Shall we be dull and cold and dead? Oh, that we might have in our churches the Spirit and breath of God breathed into His people, that they might stand upon their feet and live. We need to see that the way is narrow, and the gate strait. But as we pass through the strait gate, its wideness is without limit.” Manuscript Releases, volume 20, 217.
«Чи ж будемо ми спати на самому порозі вічного світу? Чи будемо млявими, холодними й мертвими? О, якби ж у наших церквах Дух і дихання Боже були вдихнуті в Його народ, щоб вони стали на свої ноги й ожили. Нам потрібно побачити, що путь вузька, а брама тісна. Але коли ми проходимо крізь тісну браму, її широчінь не має меж». Manuscript Releases, volume 20, 217.
The four winds are held during the sealing of the one hundred and forty-four thousand, and the four winds are an “angry horse” that bears “death and destruction in its path.” On September 11, 2001 the third woe arrived into prophetic history bringing “death and destruction,” thus “angering the nations,” when it struck the spiritual glorious land “suddenly and unexpectedly.” On October 7, 2023, the third woe, continued on its path of “death and destruction” thus further “angering the nations” when it attacked the literal glorious land “suddenly and unexpectedly.” The first unexpected attack marked the beginning of the period of the sealing of the one hundred and forty-four thousand, and the recent attack on October 7, 2023, marks the beginning of the ending period or “binding off” of the sealing of the one hundred and forty-four thousand. Shall we sleep on the very verge of the eternal world?
Чотири вітри стримуються під час запечатування ста сорока чотирьох тисяч, і чотири вітри — це "розлючений кінь", що несе "смерть і руйнування на своєму шляху". 11 вересня 2001 року третє горе увійшло в пророчу історію, принісши "смерть і руйнування", тим самим "розгнівивши народи", коли воно вдарило по духовній славній землі "раптом і несподівано". 7 жовтня 2023 року третє горе продовжило свій шлях "смерті й руйнування", ще більше "розгнівивши народи", коли воно напало на буквальну славну землю "раптом і несподівано". Перший неочікуваний напад ознаменував початок періоду запечатування ста сорока чотирьох тисяч, а недавній напад 7 жовтня 2023 року означає початок завершального періоду або "зв’язування" запечатування ста сорока чотирьох тисяч. Невже ми будемо спати на самій межі вічного світу?
On both sacred pioneer charts Islam of the first and second woes is graphically illustrated by Islamic warriors riding upon their warhorses. The rider upon the warhorse of the first woe in both illustrations is carrying a spear, and the rider of the horse representing the second woe, is firing a rifle. The distinction is plainly identified in Revelation chapter nine, for it was in the history of the second woe, that gunpowder was invented and first used in warfare. Commenting on verses seventeen through nineteen, of Revelation chapter nine, Uriah Smith records the following:
На обох священних піонерських таблицях іслам першого й другого горя графічно зображено у вигляді мусульманських воїнів, які їдуть верхи на своїх бойових конях. В обох ілюстраціях вершник на бойовому коні першого горя тримає спис, а вершник коня, що представляє друге горе, стріляє з рушниці. Цю відмінність чітко окреслено в дев’ятому розділі Об’явлення, адже саме в історії другого горя було винайдено порох і вперше застосовано його у війні. Коментуючи вірші з сімнадцятого по дев’ятнадцятий дев’ятого розділу Об’явлення, Урія Сміт зазначає наступне:
“The first part of this description may have reference to the appearance of these horsemen. Fire, representing a color, stands for red, ‘as red as fire’ being a frequent term of expression; jacinth, or hyacinth, for blue; and brimstone, for yellow. And these colors greatly predominated in the dress of these warriors; so that the description, according to this view, would be accurately met in the Turkish uniform, which was composed largely of red, or scarlet, blue, and yellow. The heads of the horses were in appearance as the heads of lions to denote their strength, courage, and fierceness; while the last part of the verse undoubtedly has reference to the use of gunpowder and firearms for purposes of war, which were then but recently introduced. As the Turks discharged their firearms on horseback, it would appear to the distant beholder that the fire, smoke, and brimstone issued out of the horses’ mouths, as illustrated by the accompanying plate.
Перша частина цього опису може стосуватися зовнішнього вигляду цих вершників. Вогонь, як позначення кольору, означає червоний; вислів «червоний, як вогонь» уживається часто; яцинт, або гіацинт, — синій; а сірка — жовтий. І ці кольори значною мірою переважали в одязі цих воїнів; тож цей опис, за такого розуміння, точно відповідав би турецькій формі, яка переважно складалася з червоного, або багряного, синього та жовтого. Голови коней на вигляд були, як лев’ячі голови, щоб позначити їхню силу, відвагу та лютість; тоді як остання частина вірша, поза сумнівом, стосується використання пороху та вогнепальної зброї для воєнних цілей, які тоді були лише недавно запроваджені. Оскільки турки стріляли з вогнепальної зброї верхи на конях, здалеку спостерігачеві могло здаватися, що вогонь, дим і сірка виривалися з ротів коней, як показано на супровідній ілюстрації.
“Respecting the use of firearms by the Turks in their campaign against Constantinople, Elliott (Horae Apocalypticae, Vol. I, pp. 482–484) thus speaks:—‘It was to “the fire and the smoke and the sulphur,” to the artillery and firearms of Mahomet, that the killing of the third part of men, i.e., the capture of Constantinople, and by consequence the destruction of the Greek empire, was owing. Eleven hundred years and more had now elapsed since her foundation by Constantine. In the course of them, Goths, Huns, Avars, Persians, Bulgarians, Saracens, Russians, and indeed the Ottoman Turks themselves, had made their hostile assaults, or laid siege against it. But the fortifications were impregnable by them. Constantinople survived, and with it the Greek empire. Hence the anxiety of the Sultan Mahomet to find that which would remove the obstacle. “Canst thou cast a cannon,” was his question to the founder of cannon that deserted to him, “of the size sufficient to batter down the wall of Constantinople?” Then the foundry was established at Adrianople, the cannon cast, the artillery prepared, and the siege began.’
Щодо використання турками вогнепальної зброї під час їхнього походу проти Константинополя, Елліотт (Horae Apocalypticae, Vol. I, pp. 482-484) так висловлюється: «Саме „вогонь, дим і сірка“, тобто артилерія та вогнепальна зброя Махомета, зумовили вбивство третини людей, тобто захоплення Константинополя, і, як наслідок, знищення грецької імперії. Минуло вже понад одинадцять століть від її заснування Костянтином. За цей час готи, гуни, авари, перси, болгари, сарацини, руси і, зрештою, самі османські турки здійснювали ворожі напади або облягали її. Але укріплення були для них неприступними. Константинополь вистояв, і разом із ним — грецька імперія. Звідси — тривога султана Махомета знайти те, що усуне перешкоду. „Чи зможеш відлити гармату, — запитав він у литця гармат, який перейшов на його бік, — такого розміру, щоб зруйнувати мур Константинополя?“ Тоді в Адріанополі заснували ливарню, відлили гармати, підготували артилерію — і облога почалася».
“It well deserves remark, how Gibbon, always the unconscious commentator on the Apocalyptic prophecy, puts this new instrumentality of war into the foreground of his picture, in his eloquent and striking narrative of the final catastrophe of the Greek empire. In preparation for it, he gives the history of the recent invention of gunpowder, ‘that mixture of saltpeter, sulphur, and charcoal;’ tells of its earlier use by the Sultan Amurath, and also, as before said, of Mahomet’s foundry of larger cannon at Adrianople; then, in the progress of the siege itself, describes how ‘the volleys of lances and arrows were accompanied with the smoke, the sound, and the fire of the musketry and cannon;’ how ‘the long order of the Turkish artillery was pointed against the walls, fourteen batteries thundering at once on the most accessible places;’ how ‘the fortifications which had stood for ages against hostile violence were dismantled on all sides by the Ottoman cannon, many breaches opened, and near the gate of St. Romanus, four towers leveled with the ground:’ how, as ‘from the lines, the galleys, and the bridge, the Ottoman artillery thundered on all sides, the camp and city, the Greeks and the Turks, were involved in a cloud of smoke, which could only be dispelled by the final deliverance or destruction of the Roman empire:’ how ‘the double walls were reduced by the cannon to a heap of ruins:’ and how the Turks at length ‘rising through the breaches,’ ‘Constantinople was subdued, her empire subverted, and her religion trampled in the dust by the Moslem conquerors.’ I say it well deserves observation how markedly and strikingly Gibbon attributes the capture of the city, and so the destruction of the empire, to the Ottoman artillery. For what is it but a comment on the words of our prophecy? ‘By these three was the third part of men killed, by the fire, and by the smoke, and by the sulphur, which issued out of their mouths.’
Справді варте уваги, як Гіббон, завжди несвідомий коментатор Апокаліптичного пророцтва, висуває цей новий засіб ведення війни на передній план своєї картини у своїй красномовній і разючій розповіді про кінцеву катастрофу грецької імперії. Готуючи до цього, він подає історію недавнього винаходу пороху, 'тієї суміші селітри, сірки й вугілля;' розповідає про його раннє використання султаном Амуратом, а також, як уже було сказано, про ливарню більших гармат Магомета в Адріанополі; далі, в ході самої облоги, описує, як 'залпи списів і стріл супроводжувалися димом, гуркотом і полум'ям мушкетного вогню та гармат;' як 'довга лінія турецької артилерії була націлена на мури, чотирнадцять батарей водночас гуркотіли по найдоступніших місцях;' як 'укріплення, що віками витримували ворожу лють, з усіх боків зносилися османськими гарматами, було зроблено багато проломів, а біля брами святого Романа чотири вежі зрівняно із землею:' як, коли 'з ліній, галер і мосту османська артилерія гуркотіла з усіх боків, табір і місто, греки й турки були огорнуті хмарою диму, яку можна було розвіяти лише остаточним визволенням або знищенням Римської імперії:' як 'подвійні мури були гарматами обернені на купу руїн:' і як нарешті турки, 'підіймаючись крізь проломи,' — 'Константинополь було підкорено, її імперію повалено, а її релігію потоптано в порох мусульманськими завойовниками.' Кажу, це справді варте уваги, наскільки виразно і вражаюче Гіббон приписує захоплення міста, а отже й знищення імперії, османській артилерії. Адже що це, як не коментар до слів нашого пророцтва? 'Цими трьома була вбита третя частина людей: вогнем, димом і сіркою, що виходили з їхніх уст.'
“‘VERSE 18. By these three was the third part of men killed, by the fire, and by the smoke, and by the brimstone, which issued out of their mouths. 19. For their power is in their mouth, and in their tails; for their tails were like unto serpents, and had heads, and with them they do hurt.’
Вірш 18. Третя частина людей була вбита цими трьома: вогнем, і димом, і сіркою, що виходили з їхніх уст. 19. Бо сила їхня в їхніх устах і в їхніх хвостах; бо хвости їхні були подібні до змій і мали голови, і ними вони завдають шкоди.
“These verses express the deadly effect of the new mode of warfare introduced. It was by means of these agents,—gunpowder, firearms, and cannon,—that Constantinople was finally overcome, and given into the hands of the Turks.” Uriah Smith, Daniel and Revelation, 510–514.
Ці вірші передають смертоносний вплив нового способу ведення війни, який було запроваджено. Саме за допомогою цих знарядь — пороху, вогнепальної зброї та гармат — Константинополь зрештою був переможений і відданий у руки турків. Урія Сміт, Даниїл і Об’явлення, 510–514.
We will continue the study of the third woe, in the next article.
Ми продовжимо вивчення третього горя у наступній статті.
“I awoke from my sleep last night with a great burden upon my mind. I was delivering a message to our brethren and sisters, and it was a message of warning and instruction concerning the work of some who are advocating erroneous theories as to the reception of the Holy Spirit, and its operation through human agencies.
Минулої ночі я прокинувся зі сну з великим тягарем у думках. Я передавав звістку нашим братам і сестрам, і це була звістка попередження та настанови щодо діяльності деяких, які відстоюють помилкові теорії стосовно прийняття Святого Духа та Його дії через людське посередництво.
“I was instructed that fanaticism similar to that which we were called to meet after the passing of the time in 1844 would come in among us again in the closing days of the message, and that we must meet this evil just as decidedly now as we met it in our early experiences.
Мені було вказано, що фанатизм, подібний до того, з яким нам довелося зіткнутися після спливу часу в 1844 році, знову з’явиться серед нас у завершальні дні звістки, і що ми повинні протистояти цьому злу так само рішуче тепер, як протистояли йому в наших ранніх досвідах.
“We are standing on the threshold of great and solemn events. Prophecies are fulfilling. Strange and eventful history is being recorded in the books of heaven—events which it was declared should shortly precede the great day of God. Everything in the world is in an unsettled state. The nations are angry, and great preparations for war are being made. Nation is plotting against nation, and kingdom against kingdom. The great day of God is hasting greatly. But although the nations are mustering their forces for war and bloodshed, the command to the angels is still in force, that they hold the four winds until the servants of God are sealed in their foreheads.” Selected Messages, book 1, 221.
Ми стоїмо на порозі великих і урочистих подій. Пророцтва виконуються. Дивна й насичена подіями історія записується в небесні книги — події, про які було заявлено, що вони незабаром мають передувати великому дню Божому. Усе у світі перебуває в стані непевності. Народи розгнівані, і ведуться великі приготування до війни. Народ замишляє проти народу, і царство — проти царства. Великий день Божий дуже наближається. Але хоча народи збирають свої сили для війни та кровопролиття, наказ ангелам усе ще чинний: щоб вони стримували чотири вітри, доки слуги Божі не будуть запечатані на їхніх чолах. Вибрані вісті, книга 1, 221.