Sister White identifies the soon-coming Sunday law as the “sign,” that was typified by the armies of Rome encompassing Jerusalem in the year 66, and in doing so, she identifies a class who have eyes that see not, and ears that hear not.

Сестра Вайт визначає недільний закон, що невдовзі настане, як «знак», прообразом якого були римські війська, що оточили Єрусалим у 66 році, і, роблячи це, вона окреслює клас, який має очі, але не бачить, і вуха, але не чує.

“Eternity stretches before us. The curtain is about to be lifted. We who occupy this solemn, responsible position, what are we doing, what are we thinking about, that we cling to our selfish love of ease, while souls are perishing around us? Have our hearts become utterly callous? Cannot we feel or understand that we have a work to do for the salvation of others? Brethren, are you of the class who having eyes see not, and having ears hear not? Is it in vain that God has given you a knowledge of His will? Is it in vain that He has sent you warning after warning? Do you believe the declarations of eternal truth concerning what is about to come upon the earth, do you believe that God’s judgments are hanging over the people, and can you still sit at ease, indolent, careless, pleasure loving?

Вічність простягається перед нами. Завіса ось-ось підніметься. Ми, що займаємо це урочисте й відповідальне становище, що ж ми робимо, про що думаємо, якщо чіпляємося за свою егоїстичну любов до спокою та зручностей, тоді як душі гинуть навколо нас? Невже наші серця зовсім закам’яніли? Хіба ми не можемо відчути чи зрозуміти, що маємо працю для спасіння інших? Браття, чи не ви з тих, що, маючи очі, не бачать, і, маючи вуха, не чують? Невже даремно Бог дав вам пізнання Його волі? Невже даремно Він посилав вам одне застереження за іншим? Чи вірите ви проголошенням вічної істини щодо того, що ось-ось має прийти на землю, чи вірите, що Божі суди нависли над людьми, і чи можете ви й далі сидіти спокійно, ледачі, байдужі, ласі до насолод?

“It is no time now for God’s people to be fixing their affections or laying up their treasure in the world. The time is not far distant, when, like the early disciples, we shall be forced to seek a refuge in desolate and solitary places. As the siege of Jerusalem by the Roman armies was the signal for flight to the Judean Christians, so the assumption of power on the part of our nation in the decree enforcing the papal sabbath will be a warning to us. It will then be time to leave the large cities, preparatory to leaving the smaller ones for retired homes in secluded places among the mountains.” Testimonies, volume 5, 464.

«Нині не час Божому народові прив’язувати своє серце чи збирати собі скарби в цьому світі. Недалекий той час, коли, як і перші учні, ми будемо змушені шукати притулку в пустельних та відлюдних місцях. Як облога Єрусалима римськими військами була сигналом до втечі для християн у Юдеї, так і взяття на себе нашою країною влади у вигляді указу про примусове дотримання папського суботнього дня стане для нас попередженням. Тоді настане час залишити великі міста, готуючись покинути й менші, щоб оселитися у віддалених оселях у відлюдних місцях серед гір». Свідчення, том 5, 464.

The soon coming Sunday law in the United States is the warning signal (sign), “to leave the large cities, preparatory to leaving the smaller ones for retired homes in secluded places among the mountains.” Laodicean Adventism is largely unaware that the Sunday law crisis in the United States, fulfills the “sign” spoken of in The Great Controversy. It is typified by the “sign” at the beginning of the three and a half years. The “sign” which was fulfilled in the first siege of Jerusalem that was brought in the year 66, and it typifies the “ensign” that is lifted up at the soon-coming Sunday law.

Недільний закон, що незабаром буде запроваджений у Сполучених Штатах, є застережним сигналом (знаком): «покинути великі міста, готуючись до того, щоб покинути й менші, переселившись у відокремлені оселі в усамітнених місцях серед гір». Лаодикійський адвентизм здебільшого не усвідомлює, що криза, пов’язана з недільним законом у Сполучених Штатах, є виконанням «знаку», про який говориться у «Великій боротьбі». Вона прообразується «знаком» на початку періоду трьох з половиною років. Цей «знак» сповнився під час першої облоги Єрусалима, яка відбулася у 66 році, і є прообразом «стяга», який буде піднятий під час запровадження недільного закону, що незабаром настане.

The actual destruction of Jerusalem was accomplished by Titus in the year 70 AD, and the siege of Titus had been first typified in the 66 AD siege of Cestius, for Jesus always illustrates the end of a thing with the beginning of a thing. It was the beginning siege of Cestius that was the “sign” to flee that Jesus had given, not the siege of Titus. One was the siege at the beginning, the other was the siege at the end.

Справжнє знищення Єрусалима було здійснене Титом у 70 р. н. е., а облога Цестія 66 р. н. е. була прообразом облоги Тита, бо Ісус завжди показує кінець чогось через його початок. Саме початкова облога Цестія була тим «знаком» для втечі, який дав Ісус, а не облога Тита. Одна була облогою на початку, інша — облогою в кінці.

“Not one Christian perished in the destruction of Jerusalem. Christ had given His disciples warning, and all who believed His words watched for the promised sign. ‘When ye shall see Jerusalem compassed with armies,’ said Jesus, ‘then know that the desolation thereof is nigh. Then let them which are in Judea flee to the mountains; and let them which are in the midst of it depart out.’ Luke 21:20, 21. After the Romans under Cestius had surrounded the city, they unexpectedly abandoned the siege when everything seemed favorable for an immediate attack. The besieged, despairing of successful resistance, were on the point of surrender, when the Roman general withdrew his forces without the least apparent reason. But God’s merciful providence was directing events for the good of His own people. The promised sign had been given to the waiting Christians, and now an opportunity was offered for all who would, to obey the Saviour’s warning. Events were so overruled that neither Jews nor Romans should hinder the flight of the Christians. Upon the retreat of Cestius, the Jews, sallying from Jerusalem, pursued after his retiring army; and while both forces were thus fully engaged, the Christians had an opportunity to leave the city. At this time the country also had been cleared of enemies who might have endeavored to intercept them. At the time of the siege, the Jews were assembled at Jerusalem to keep the Feast of Tabernacles, and thus the Christians throughout the land were able to make their escape unmolested. Without delay they fled to a place of safety—the city of Pella, in the land of Perea, beyond Jordan.” The Great Controversy, 30.

Жоден християнин не загинув під час зруйнування Єрусалима. Христос попередив Своїх учнів, і всі, хто повірив Його словам, стежили за обіцяним знаменням. «Коли побачите Єрусалим, оточений військами, — сказав Ісус, — тоді знайте, що наблизилося його спустошення. Тоді нехай ті, що в Юдеї, втікають у гори; а хто в середині міста, — нехай виходять із нього». Луки 21:20, 21. Після того як римляни під проводом Цестія оточили місто, вони несподівано припинили облогу, коли все здавалося сприятливим для негайного штурму. Обложені, втративши надію на успішний опір, були вже на межі капітуляції, коли римський полководець без жодної видимої причини відвів свої війська. Але милосердний Божий промисел спрямовував події на благо Його народу. Очікуючим християнам було дано обіцяне знамення, і тепер усім, хто бажав, відкрилася можливість послухатися попередження Спасителя. Події були так скеровані, щоб ані юдеї, ані римляни не перешкодили втечі християн. Коли Цестій відступив, юдеї, зробивши вилазку з Єрусалима, кинулися навздогін його відступаючому війську; і поки обидві сторони були цілковито зайняті, християни отримали нагоду залишити місто. Того часу місцевість також була очищена від ворогів, які могли б намагатися їх перехопити. На час облоги юдеї зібралися в Єрусалим святкувати Свято Кущів, і тому християни по всій країні змогли безперешкодно втекти. Не гаючись, вони втекли до безпечного місця — міста Пелла, у землі Переї, за Йорданом. Велика боротьба, 30.

The siege of Jerusalem by Cestius in the year 66 fulfilled the warning “sign” which Christ had recorded for the Christians of that history, but the siege of Titus in 70 AD provided no “sign” to flee. In that siege there were no Christians left in the city, and that last siege led to the destruction of Jerusalem, and in the destruction of Jerusalem “not one Christian perished,” for the Christians had fled at the beginning of the history.

Облога Єрусалима Цестієм у 66 році сповнила попереджувальний «знак», записаний Христом для християн цієї історії, але облога Тита у 70 році н. е. не дала жодного «знаку» для втечі. Під час тієї облоги в місті не залишилося жодного християнина, і та остання облога призвела до руйнування Єрусалима, і під час руйнування Єрусалима «не загинув жоден християнин», бо християни втекли на початку цієї історії.

“The Jewish forces, pursuing after Cestius and his army, fell upon their rear with such fierceness as to threaten them with total destruction. It was with great difficulty that the Romans succeeded in making their retreat. The Jews escaped almost without loss, and with their spoils returned in triumph to Jerusalem. Yet this apparent success brought them only evil. It inspired them with that spirit of stubborn resistance to the Romans which speedily brought unutterable woe upon the doomed city.

Юдейські війська, переслідуючи Цестія та його армію, навалилися на їхній тил із такою люттю, що це загрожувало їм повним знищенням. Лише з великими труднощами римлянам вдалося відступити. Юдеї вийшли з бою майже без втрат і зі здобиччю тріумфально повернулися до Єрусалима. Та цей удаваний успіх приніс їм лише лихо. Він надихнув їх духом упертого спротиву римлянам, що невдовзі накликав невимовне горе на приречене місто.

“Terrible were the calamities that fell upon Jerusalem when the siege was resumed by Titus. The city was invested at the time of the Passover, when millions of Jews were assembled within its walls.” The Great Controversy, 31.

Жахливими були лиха, що спіткали Єрусалим, коли Тит відновив облогу. Місто було обложене під час Песаха, коли мільйони юдеїв зібралися в межах його мурів. Велика боротьба, 31.

From the feast of Tabernacles in the year 66 unto the Passover in the year 70 is three and a half years, which prophetically is twelve hundred and sixty days. From the year 66 to the year 70 pagan Rome trampled down the sanctuary and host, just as papal Rome tread down the holy city for forty-two months from the year 538 unto 1798.

Від свята Кущів у 66 році до Песаха у 70 році — це три з половиною роки, що пророчо становлять тисячу двісті шістдесят днів. З 66 року до 70 року язичницький Рим попирав святиню та військо, так само як папський Рим попирав святе місто протягом сорока двох місяців — з 538 року аж до 1798 року.

But the court which is without the temple leave out, and measure it not; for it is given unto the Gentiles: and the holy city shall they tread under foot forty and two months. Revelation 11:2.

А двір, що поза храмом, залиш осторонь і не вимірюй його, бо він відданий язичникам; і святе місто вони попиратимуть ногами сорок два місяці. Об’явлення 11:2.

Both pagan Rome and papal Rome trampled down Jerusalem for twelve hundred and sixty days (years), thus identifying that modern Rome would trample down spiritual Jerusalem of the last days for a symbolic period of twelve hundred and sixty days. That symbolic period would commence at the soon-coming Sunday law in the United States, when the deadly wound is healed.

І язичницький Рим, і папський Рим попирали Єрусалим протягом тисячі двохсот шістдесяти днів (років), тим самим указуючи, що сучасний Рим попиратиме духовний Єрусалим останніх днів протягом символічних тисячі двохсот шістдесяти днів. Цей символічний період розпочнеться з ухвалення в Сполучених Штатах недільного закону, що невдовзі відбудеться, коли буде зцілено смертельну рану.

And I saw one of his heads as it were wounded to death; and his deadly wound was healed: and all the world wondered after the beast. And they worshipped the dragon which gave power unto the beast: and they worshipped the beast, saying, Who is like unto the beast? who is able to make war with him? And there was given unto him a mouth speaking great things and blasphemies; and power was given unto him to continue forty and two months. Revelation 13:3–5.

І бачив я одну з його голів, ніби смертельно поранену; але його смертельна рана загоїлася; і вся земля дивувалася та йшла слідом за звірем. І поклонилися драконові, який дав владу звірові; і поклонилися звірові, кажучи: Хто подібний до звіра? Хто може воювати з ним? І дано було йому уста, що говорили великі слова та богохульства; і дана була йому влада діяти сорок два місяці. Об'явлення 13:3-5.

The symbolic forty-two months of papal persecution is the “hour,” of the Sunday law crisis. That “hour” begins with a “sign” (the ensign), and ends with “signs.” The “sign” of the ensign at the Sunday law, will cause any Christians still in Babylon to flee to the glorious holy mountain that has been exalted (lifted up) above the other hills.

Символічні сорок два місяці папського переслідування — це «година» кризи недільного закону. Ця «година» починається «знаменням» (стягом) і закінчується «знаменнями». «Знамення» стяга при недільному законі спричинить, що всі християни, які ще перебувають у Вавилоні, втечуть на славну святу гору, звеличену (піднесену) над іншими пагорбами.

And it shall come to pass in the last days, that the mountain of the Lord’s house shall be established in the top of the mountains, and shall be exalted above the hills; and all nations shall flow unto it. And many people shall go and say, Come ye, and let us go up to the mountain of the Lord, to the house of the God of Jacob; and he will teach us of his ways, and we will walk in his paths: for out of Zion shall go forth the law, and the word of the Lord from Jerusalem. Isaiah 2:2, 3.

І станеться в останні дні, що гора дому Господнього буде утверджена на вершині гір і буде піднесена над пагорбами; і всі народи потечуть до неї. І підуть багато народів та скажуть: Ходімо, і зійдімо на гору Господню, до дому Бога Якова; і Він навчить нас Своїх доріг, і ми будемо ходити Його стежками: бо із Сіону вийде Закон, а слово Господнє — з Єрусалима. Ісая 2:2, 3.

The flight from the cities at the decree enforcing Sunday worship was typified by both the flight of the Christians in the year 66, and the flight of the church in the year 538 that fled into the wilderness.

Втеча з міст після видання указу, що запроваджує обов’язкове недільне поклоніння, була проілюстрована як втечею християн у 66 році, так і втечею церкви в 538 році, яка втекла в пустелю.

And the woman fled into the wilderness, where she hath a place prepared of God, that they should feed her there a thousand two hundred and threescore days. Revelation 12:6.

І жінка втекла в пустелю, де вона має місце, приготоване Богом, щоб її там годували тисячу двісті шістдесят днів. Об'явлення 12:6.

The destruction of Jerusalem from the first siege to the last siege lasted three and a half years, but a warning message of the coming destruction was given for seven years, three and a half years before the first siege and three and a half years after.

Руйнування Єрусалима від першої облоги до останньої тривало три з половиною року, але попереджувальне послання про майбутнє руйнування було дано протягом семи років: три з половиною року перед першою облогою і три з половиною року після.

“All the predictions given by Christ concerning the destruction of Jerusalem were fulfilled to the letter. The Jews experienced the truth of His words of warning: ‘With what measure ye mete, it shall be measured to you again.’ Matthew 7:2.

Усі пророцтва, дані Христом щодо зруйнування Єрусалима, сповнилися до букви. Юдеї на власному досвіді переконалися в істинності Його застережних слів: "Якою мірою ви міряєте, такою відміряють і вам." Матвія 7:2.

“Signs and wonders appeared, foreboding disaster and doom. In the midst of the night an unnatural light shone over the temple and the altar. Upon the clouds at sunset were pictured chariots and men of war gathering for battle. The priests ministering by night in the sanctuary were terrified by mysterious sounds; the earth trembled, and a multitude of voices were heard crying: ‘Let us depart hence.’ The great eastern gate, which was so heavy that it could hardly be shut by a score of men, and which was secured by immense bars of iron fastened deep in the pavement of solid stone, opened at midnight, without visible agency.—Milman, The History of the Jews, book 13.

Знамення та чудеса з’явилися, віщуючи лихо й загибель. Посеред ночі неприродне світло сяяло над храмом і вівтарем. На хмарах під час заходу сонця вимальовувалися колісниці та воїни, що збиралися до битви. Священики, які служили вночі у святині, жахнулися таємничих звуків; земля тремтіла, і було чути безліч голосів, що вигукували: «Відійдімо звідси». Велика східна брама, така важка, що її ледве могли зачинити двадцять чоловіків, і яку утримували величезні залізні засуви, закріплені глибоко в кам’яному мощенні, відчинилася опівночі без видимого втручання. — Мілман, «Історія євреїв», книга 13.

“For seven years a man continued to go up and down the streets of Jerusalem, declaring the woes that were to come upon the city. By day and by night he chanted the wild dirge: ‘A voice from the east! a voice from the west! a voice from the four winds! a voice against Jerusalem and against the temple! a voice against the bridegrooms and the brides! a voice against the whole people!’—Ibid. This strange being was imprisoned and scourged, but no complaint escaped his lips. To insult and abuse he answered only: ‘Woe, woe to Jerusalem!’ ‘woe, woe to the inhabitants thereof!’ His warning cry ceased not until he was slain in the siege he had foretold.” The Great Controversy, 29, 30.

Протягом семи років один чоловік ходив туди й сюди вулицями Єрусалима, проголошуючи лиха, які мали спасти на місто. День і ніч він виголошував дике голосіння: «Голос зі сходу! Голос із заходу! Голос з чотирьох вітрів! Голос проти Єрусалима і проти храму! Голос проти женихів і наречених! Голос проти всього народу!» — Там само. Цю дивну істоту ув’язнювали й бичували, але з його уст не зірвалося жодне нарікання. На образи й знущання він відповідав лише: «Горе, горе Єрусалиму!» «Горе, горе його мешканцям!» Його попереджувальний крик не вщухав, аж поки його не вбили під час облоги, яку він передрік. Велика боротьба, 29, 30.

The final destruction of literal Jerusalem in the year 70 was preceded by “signs and wonders” which identified “disaster and doom.” The warning “signs” were manifested for three and a half years before the first siege and for the three and a half years that led to the destruction. The “signs” (in the plural) that identified the coming destruction was not the “sign” of warning to flee, but a pronouncement of the imminent close of probation.

Остаточному знищенню буквального Єрусалима у 70 році передували «знаки й чудеса», що вказували на «лихо й загибель». Попереджувальні «знаки» виявлялися протягом трьох з половиною років перед першою облогою і протягом трьох з половиною років, що призвели до знищення. «Знаки» (у множині), які вказували на майбутнє знищення, це не «знак» попередження про втечу, а проголошення близького закінчення часу випробування.

In the trampling down of spiritual Jerusalem from 538 to 1798, the “sign” of warning to flee, was when the abomination of desolation was when “that man of sin” was “revealed,” as “the son of perdition; Who opposeth and exalteth himself above all that is called God, or that is worshipped; so that he as God sitteth in the temple of God, showing himself that he is God.”

Під час попирання духовного Єрусалима з 538 до 1798 року «знаком» застереження до втечі було те, коли настала «мерзота спустошення», тобто коли «та людина гріха» була «виявлена», як «син погибелі; який противиться і звеличує себе над усім, що зветься Богом або чому поклоняються, так що він, як Бог, сидить у Божому храмі, видаючи себе за Бога».

When ye therefore shall see the abomination of desolation, spoken of by Daniel the prophet, stand in the holy place, (whoso readeth, let him understand.) Matthew 24:15.

Отже, коли ви побачите мерзоту спустошення, про яку сказано пророком Даниїлом, що стоїть у святому місці, (хто читає, нехай розуміє.) Матвія 24:15.

When the Christians of that history recognized that “sign” they fled into the wilderness for twelve hundred and sixty years.

Коли християни того часу розпізнали той «знак», вони втекли у пустелю на тисячу двісті шістдесят років.

“It required a desperate struggle for those who would be faithful to stand firm against the deceptions and abominations which were disguised in sacerdotal garments and introduced into the church. The Bible was not accepted as the standard of faith. The doctrine of religious freedom was termed heresy, and its upholders were hated and proscribed.

Це вимагало відчайдушної боротьби від тих, хто прагнув залишатися вірними, щоб твердо протистояти оманам і мерзотам, прикритим священницькими шатами й внесеним у церкву. Біблію не визнавали за мірило віри. Вчення про релігійну свободу називали єрессю, а його прихильників ненавиділи й оголошували поза законом.

“After a long and severe conflict, the faithful few decided to dissolve all union with the apostate church if she still refused to free herself from falsehood and idolatry. They saw that separation was an absolute necessity if they would obey the word of God. They dared not tolerate errors fatal to their own souls, and set an example which would imperil the faith of their children and children’s children. To secure peace and unity they were ready to make any concession consistent with fidelity to God; but they felt that even peace would be too dearly purchased at the sacrifice of principle. If unity could be secured only by the compromise of truth and righteousness, then let there be difference, and even war.” The Great Controversy, 45.

Після довгого і тяжкого конфлікту невелика група вірних вирішила розірвати усі зв’язки з відступницькою церквою, якщо вона й надалі відмовлятиметься звільнитися від неправди та ідолопоклонства. Вони бачили, що відокремлення є абсолютною необхідністю, якщо вони хочуть слухатися Слова Божого. Вони не наважувалися терпіти помилки, згубні для їхніх власних душ, і подавати приклад, який поставив би під загрозу віру їхніх дітей і дітей їхніх дітей. Щоб забезпечити мир і єдність, вони були готові на будь-які поступки, що не суперечать вірності Богові; але вони вважали, що навіть мир був би надто дорогим, якщо його довелося б здобувати ціною принесення принципу в жертву. Якщо єдність можна було б забезпечити лише шляхом компромісу щодо істини та праведності, то нехай буде розділення, і навіть війна. Велика боротьба, 45.

Approaching the conclusion of the twelve hundred and sixty years of papal persecution there were “signs” (in the plural), and as with the “signs” at the end of the twelve hundred and sixty days that pagan Rome trampled down literal Jerusalem; those “signs” were not signs to flee.

Коли наближалося завершення тисячі двохсот шістдесяти років папського переслідування, з’явилися «знаки» (у множині), і, як і у випадку зі «знаками» наприкінці тисячі двохсот шістдесяти днів, протягом яких язичницький Рим попирав буквальний Єрусалим, ті «знаки» не були знаками для втечі.

“The Saviour gives signs of His coming, and more than this, He fixes the time when the first of these signs shall appear: ‘Immediately after the tribulation of those days shall the sun be darkened, and the moon shall not give her light, and the stars shall fall from heaven, and the powers of the heavens shall be shaken: and then shall appear the sign of the Son of man in heaven: and then shall all the tribes of the earth mourn, and they shall see the Son of man coming in the clouds of heaven with power and great glory. And He shall send His angels with a great sound of a trumpet, and they shall gather together His elect from the four winds, from one end of heaven to the other.’

Спаситель дає знамення Свого пришестя, і більше того, Він визначає час, коли з’явиться перше з цих знамен: "Одразу ж по скорботі тих днів сонце померкне, і місяць не дасть свого світла, і зорі падатимуть з неба, і сили небесні похитнуться; і тоді з’явиться на небі знамення Сина Людського; і тоді всі племена землі будуть ридати, і побачать Сина Людського, що приходить на хмарах небесних із силою і славою великою. І Він пошле ангелів Своїх із сурмою гучною, і зберуть вони вибраних Його з чотирьох вітрів, від одного краю неба до другого."

“At the close of the great papal persecution, Christ declared, the sun should be darkened, and the moon should not give her light. Next, the stars should fall from heaven. And He says, ‘Learn a parable of the fig tree; When his branch is yet tender, and putteth forth leaves, ye know that summer is nigh: so likewise ye, when ye shall see all these things, know that He is near, even at the doors.’ Matthew 24:32, 33, margin.

Наприкінці великого папського переслідування, як проголосив Христос, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла. Потім зорі спадуть з неба. І Він каже: "Від смоківниці навчіться притчі; коли її віття вже ніжне і розпускає листя, ви знаєте, що близьке літо; так і ви, коли побачите все це, знайте, що Він близько, при дверях." Матвія 24:32, 33, на полях.

“Christ has given signs of His coming. He declares that we may know when He is near, even at the doors. He says of those who see these signs, ‘This generation shall not pass, till all these things be fulfilled.’ These signs have appeared. Now we know of a surety that the Lord’s coming is at hand. ‘Heaven and earth shall pass away,’ He says, ‘but My words shall not pass away.’” The Desire of Ages, 631, 632.

Христос дав знамення Свого пришестя. Він заявляє, що ми можемо знати, коли Він близько, навіть при дверях. Про тих, хто бачить ці знамення, Він каже: «Рід цей не перейде, доки не збудеться все це». Ці знамення вже з’явилися. Тепер ми з певністю знаємо, що прихід Господа близький. «Небо й земля проминуть», — каже Він, — «але слова Мої не проминуть». Бажання віків, 631, 632.

When “the three and half years of Jerusalem being trampled down” by papal Rome was ending there was a series of “signs,” which identified the coming of Christ and ushered in the Millerite history. Millerite history is to be repeated to the very letter in the last days. Those “signs,” which appeared at “the close of the great papal persecution,” had been typified by “signs” that appeared as the closing of the three and a half years of the trampling down of Jerusalem from the year 66 to 70 by pagan Rome. Therefore, based upon two witnesses there will be a “sign” of the ensign which is lifted up at the hour of the great earthquake which is the sign of warning to flee in the history of modern Rome, and there will also be “signs” in the plural which occur at the closing of modern Rome’s period of persecution in the last days.

Коли завершувалися "три з половиною роки потоптання Єрусалима" папським Римом, відбулася низка "знаків", які вказували на пришестя Христа і започаткували міллеритську історію. Міллеритська історія має повторитися буквально, до букви, в останні дні. Ті "знаки", що з’явилися "на завершенні великого папського переслідування", мали свій прообраз у "знаках", які з’явилися під час завершення трьох з половиною років потоптання Єрусалима з 66 по 70 рік язичницьким Римом. Тому, на підставі двох свідків, буде "знак" стяга, що підноситься в годину великого землетрусу і є знаком попередження тікати в історії сучасного Риму, а також будуть і "знаки" у множині, що відбудуться на завершенні періоду переслідування сучасного Риму в останні дні.

We will continue this study in the next article.

Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.

“Read the 21st chapter of Luke. In it Christ gives the warning, ‘Take heed to yourselves, lest at any time your hearts be overcharged with surfeiting, and drunkenness, and cares of this life, and so that day come upon you unawares. For as a snare shall it come on all them that dwell on the face of the whole earth. Watch ye therefore, and pray always, that ye may be accounted worthy to escape all these things, and to stand before the Son of man’ (Luke 21:34–36).

Прочитайте двадцять перший розділ Луки. У ньому Христос дає застереження: 'Пильнуйте ж самі себе, щоб коли-небудь ваші серця не обтяжилися ненажерством, і п'янством, і житейськими клопотами, і щоб той день не прийшов на вас несподівано. Бо як пастка він прийде на всіх, хто живе на поверхні всієї землі. Тож пильнуйте і повсякчас моліться, щоб ви були визнані гідними уникнути всього цього і стати перед Сином Людським' (Луки 21:34-36).

“The signs of the times are fulfilling in our world, yet the churches generally are represented as slumbering. Shall we not take warning from the experience of the foolish virgins, who when the call came, ‘Behold the bridegroom cometh; go ye out to meet him,’ found that they had no oil in their lamps? And while they went to buy oil, the bridegroom went in to the marriage supper with the wise virgins, and the door was shut. When the foolish virgins reached the banqueting hall, they received an unexpected denial. The master of the feast declared, ‘I know you not.’ They were left standing without in the empty street, in the blackness of the night.” Manuscript Releases, volume 15, 229.

Ознаки часу здійснюються в нашому світі, проте церкви загалом постають такими, що дрімають. Хіба ми не візьмемо застереження з досвіду нерозумних дів, які, коли пролунав заклик: «Ось жених іде; виходьте назустріч йому», виявили, що в їхніх світильниках не було олії? А коли вони пішли купити олії, жених увійшов на весільний бенкет із мудрими дівами, і двері були зачинені. Коли нерозумні діви дісталися до бенкетної зали, вони отримали несподівану відмову. Господар бенкету сказав: «Я не знаю вас». Вони залишилися стояти зовні, на порожній вулиці, в чорній пітьмі ночі. Видання рукописів, том 15, 229.