The two sticks are joined together to become one temple. Forty-six being the symbol of the temple, and it is forty-six years that separates the northern kingdom’s captivity, from the southern kingdom’s captivity. When the trampling down of the sanctuary and host is accomplished at the time of the end in 1798, it is forty-six years that joins the two sticks into a temple. From 723 BC to 677 BC, the temple was torn down and trampled upon. In 1798 the trampling down ended and by 1844, a temple had been erected. There they were to become one nation, with one king, and cease to sin for eternity. That was the plan, but the rebellion of 1863 pushed the plan back to 2001.
Дві палиці єднаються, щоб стати єдиним храмом. Число сорок шість є символом храму, і саме сорок шість років відділяють полон північного царства від полону південного царства. Коли потоптання святині та війська було завершене в час кінця, у 1798 році, період у сорок шість років поєднує дві палиці в один храм. Від 723 до 677 року до н. е. храм було зруйновано й потоптано. У 1798 році потоптання закінчилося, а до 1844 року було зведено храм. Там вони мали стати єдиним народом, з одним царем і перестати грішити навіки. Таким був план, але бунт 1863 року відсунув цей план до 2001 року.
Paul identifies the church as the body, and Christ as the head, and Paul uses the body as a symbol of the flesh. The flesh and the body are interchangeable terms for Paul.
Павло ототожнює Церкву з тілом, а Христа — з головою, і вживає тіло як символ плоті. Для Павла плоть і тіло — взаємозамінні терміни.
For if ye live after the flesh, ye shall die: but if ye through the Spirit do mortify the deeds of the body, ye shall live. Romans 8:13.
Бо якщо ви живете за тілом, то помрете; але якщо ви Духом умертвляєте діла тіла, то будете жити. Римлян 8:13.
The design of the human temple is based upon the design of God’s temple. The body, which is the Church, equates to the flesh in an individual’s temple. In the temple of an individual, the mind is the head, and the body is the flesh.
Будова храму людини ґрунтується на будові Божого храму. Тіло, яке є Церквою, відповідає плоті в храмі окремої людини. У храмі окремої людини розум є головою, а тіло — плоттю.
For we are members of his body, of his flesh, and of his bones. For this cause shall a man leave his father and mother, and shall be joined unto his wife, and they two shall be one flesh. This is a great mystery: but I speak concerning Christ and the church. Ephesians 5:30–32.
Бо ми — члени Його тіла, від Його плоті й від Його кісток. Тому полишить чоловік свого батька й матір, і пристане до своєї дружини, і будуть двоє одна плоть. Це велика таємниця; але я говорю про Христа та Церкву. Ефесянам 5:30–32.
The temple which John was to measure, when the sounding of the seventh angel marked the beginning of the work of finishing the mystery of God, was God’s temple, but man’s temple was created in the image of God’s temple. They are interchangeable symbols. Moses was on the mount for forty-six days when he was shown the pattern that he was to use when raising up the earthly tabernacle. The pattern was taken from the heavenly temple.
Храм, який Іван мав виміряти, коли сурмлення сьомого ангела знаменувало початок діла довершення тайни Божої, був Божим храмом, але людський храм був створений за образом Божого храму. Вони є взаємозамінними символами. Мойсей перебував на горі сорок шість днів, коли йому було показано взірець, який він мав використати при спорудженні земної скинії. Цей взірець був узятий з небесного храму.
Christ was the heavenly temple, manifested in the flesh, and He represents the pattern of the human temple, for men were created in His image. For this reason, the pattern of the human temple is represented with forty-six chromosomes.
Христос був небесним храмом, явленим у тілі, і Він уособлює взірець людського храму, бо люди були створені за Його образом. З цієї причини взірець людського храму виражений сорока шістьма хромосомами.
The temples are prophetically interchangeable. Thus, the temple John was told to measure consisted of only two apartments, with no courtyard. The first apartment represents the human temple, the church (the bride), the nation, the body, which is the flesh. The second apartment represents the divine temple, the bridegroom, the king, the head, which is the mind. The promise of the everlasting covenant that is accomplished for the one hundred and forty-four thousand in the last days, has been illustrated by the two sticks of Ezekiel chapter thirty-seven. It has been illustrated by John’s temple, which consists of two apartments. It has been illustrated by Paul’s specific definitions of the mystery of Christ in the believer, the hope of glory.
У пророчому сенсі храми взаємозамінні. Отже, храм, який Івану було наказано виміряти, складався лише з двох відділень, без двору. Перше відділення представляє людський храм, церкву (наречену), народ, тіло, тобто плоть. Друге відділення представляє божественний храм, жениха, царя, голову, тобто розум. Обітниця вічного заповіту, яка здійснюється для ста сорока чотирьох тисяч в останні дні, була проілюстрована двома палицями з тридцять сьомого розділу Єзекіїля. Вона була проілюстрована храмом Івана, який складається з двох відділень. Вона була проілюстрована Павловими точними визначеннями таємниці Христа у віруючому, надії слави.
The work of sealing the one hundred and forty-four thousand is the work of permanently combining Divinity with humanity. That work is accomplished during the sounding of the Seventh Trumpet. That combination is represented, line upon line, in a variety of ways in the Scriptures. The work of justification and sanctification are the theological terms for the work. Justification is the work of Christ as our Substitute, and the work of sanctification is the work of Christ as our Example. Justification represents our title for heaven and sanctification represents our fitness for heaven. Both those works are brought to the believer by the presence of the Holy Spirit. That work is represented as the writing of God’s law upon the hearts and minds of those who are accepted into the everlasting covenant.
Діло запечатування ста сорока чотирьох тисяч є ділом постійного поєднання Божества з людськістю. Це діло звершується під час трублення Сьомої Сурми. Це поєднання, рядок за рядком, різними способами представлено у Святому Письмі. Праця виправдання й освячення є богословськими термінами для цього діла. Виправдання — це діло Христа як нашого Замісника, а освячення — діло Христа як нашого Зразка. Виправдання становить наше право на небо, а освячення — нашу придатність для неба. Обидва ці діла даруються віруючому через присутність Святого Духа. Це діло зображене як написання Божого закону на серцях і в розумах тих, прийнятих у вічний завіт.
The “mind” represents the apartment in the temple, where the head resides. The mind is what is called the higher nature, as opposed to the flesh, which is the lower nature. The mind is represented by our thoughts, the flesh is represented by our feelings.
"Розум" означає покої в храмі, де перебуває голова. Розум — це те, що називають вищою природою, на відміну від плоті, яка є нижчою природою. Розум виражається нашими думками, плоть — нашими почуттями.
“Many experience needless unhappiness. They take their minds from Jesus, and center them too much upon self. They magnify small difficulties, and talk discouragements. They are guilty of the great sin of needless repining over God’s providences. For all that we have and are, we are indebted to God. He has given us powers, that, to a certain extent, are similar to those which he himself possesses; and we should labor earnestly to develop these powers, not to please and exalt self, but to glorify him.
Багато хто зазнає зайвого смутку. Вони відводять свій розум від Ісуса і надто зосереджуються на собі. Вони перебільшують дрібні труднощі й говорять знеохочливо. Вони винні у великому гріху безпідставного нарікання на Божий промисел. За все, що ми маємо і чим є, ми завдячуємо Богові. Він наділив нас здібностями, які певною мірою подібні до тих, що має Він Сам; і ми повинні ревно трудитися, щоб розвивати ці здібності, не для того, щоб догодити й звеличити себе, але щоб прославити Його.
“We should not allow our minds to be swayed from allegiance to God. Through Christ we may and should be happy, and should acquire habits of self-control. Even the thoughts must be brought into subjection to the will of God, and the feelings under the control of reason and religion. Our imagination was not given us to be allowed to run riot and have its own way, without any effort at restraint and discipline. If the thoughts are wrong, the feelings will be wrong; and the thoughts and feelings combined make up the moral character. When we decide that as Christians we are not required to restrain our thoughts and feelings, we are brought under the influence of evil angels, and invite their presence and their control. If we yield to our impressions and allow our thoughts to run in a channel of suspicion, doubt, and repining, we shall be unhappy, and our lives will prove a failure.” Review and Herald, April 21, 1885.
«Ми не повинні дозволяти нашому розумові відхилятися від відданості Богові. Через Христа ми можемо і повинні бути щасливими та виробити звички самовладання. Навіть думки мають бути підпорядковані волі Божій, а почуття — під контролем розуму та релігії. Наша уява дана нам не для того, щоб вона була розгнузданою і діяла, як заманеться, без жодних зусиль щодо стриманості й дисципліни. Якщо думки хибні, то хибними будуть і почуття; а разом думки й почуття становлять моральний характер. Коли ми вирішуємо, що як християни не зобов’язані стримувати свої думки та почуття, ми опиняємося під впливом злих ангелів і запрошуємо їхню присутність та їхній контроль. Якщо ми піддамося своїм враженням і дозволимо нашим думкам текти в руслі підозри, сумніву й нарікання, ми будемо нещасними, і наше життя виявиться невдачею». Review and Herald, 21 квітня 1885 р.
Thoughts and feelings combined make up moral character. Our character is made up of a lower and a higher nature, the mind is the higher nature, and if the thoughts of the mind are sanctified, our feelings will be sanctified. This is because the mind is the higher controlling nature of the two nature’s which make up our humanity. The “powers,” that were designed as part of our being, are “to a certain extent,” “similar to those which” Christ “possesses,” for we were created in His image, and we “should labor earnestly to develop” those “powers.”
Думки й почуття, разом узяті, складають моральний характер. Наш характер складається з нижчої і вищої природи; розум є вищою природою, і якщо думки розуму освячені, наші почуття будуть освячені. Адже розум є вищою керівною природою з-поміж двох природ, що складають наше людське єство. «Здібності», які були задумані як частина нашого єства, є «певною мірою» «подібними до тих, якими» Христос «володіє», бо ми були створені за Його образом, і ми «повинні старанно трудитися, щоб розвивати» ті «здібності».
The powers which are part of the higher nature, or the mind of a human being are judgment, memory, conscience and especially the will.
Здібності, які є частиною вищої природи або розуму людини, — це судження, пам’ять, совість і особливо воля.
“Many are inquiring, ‘How am I to make the surrender of myself to God?’ You desire to give yourself to Him, but you are weak in moral power, in slavery to doubt, and controlled by the habits of your life of sin. Your promises and resolutions are like ropes of sand. You cannot control your thoughts, your impulses, your affections. The knowledge of your broken promises and forfeited pledges weakens your confidence in your own sincerity, and causes you to feel that God cannot accept you; but you need not despair. What you need to understand is the true force of the will. This is the governing power in the nature of man, the power of decision, or of choice. Everything depends on the right action of the will. The power of choice God has given to men; it is theirs to exercise. You cannot change your heart, you cannot of yourself give to God its affections; but you can choose to serve Him. You can give Him your will; He will then work in you to will and to do according to His good pleasure. Thus your whole nature will be brought under the control of the Spirit of Christ; your affections will be centered upon Him, your thoughts will be in harmony with Him.
Багато хто запитує: «Як мені віддати себе Богові?» Ви бажаєте віддати себе Йому, але ви слабкі морально, поневолені сумнівами і підвладні звичкам вашого гріховного життя. Ваші обіцянки й постанови — як мотузки з піску. Ви не можете керувати своїми думками, поривами, прихильностями. Усвідомлення ваших зламаних обіцянок і порушених обітниць підриває вашу довіру до власної щирості й змушує думати, що Бог не може вас прийняти; але вам не слід впадати у відчай. Вам потрібно зрозуміти справжню силу волі. Це керівна сила в людській природі, сила вирішувати або обирати. Усе залежить від правильного спрямування волі. Бог дав людям силу вибору; користуватися нею — їхня справа. Ви не можете змінити своє серце, не можете самі віддати Богові любов свого серця; але ви можете обрати служити Йому. Ви можете віддати Йому свою волю; тоді Він буде діяти у вас, щоб ви і хотіли, і діяли за Своїм благоволінням. Так уся ваша природа буде підпорядкована Духові Христа; ваші прихильності будуть зосереджені на Ньому, ваші думки будуть у згоді з Ним.
“Desires for goodness and holiness are right as far as they go; but if you stop here, they will avail nothing. Many will be lost while hoping and desiring to be Christians. They do not come to the point of yielding the will to God. They do not now choose to be Christians.
Бажання добра й святості самі по собі правильні; але якщо зупинитися на цьому, вони не принесуть жодної користі. Багато хто загине, сподіваючись і бажаючи стати християнами. Вони не доходять до того, щоб підкорити свою волю Богові. Вони зараз не обирають бути християнами.
“Through the right exercise of the will, an entire change may be made in your life. By yielding up your will to Christ, you ally yourself with the power that is above all principalities and powers. You will have strength from above to hold you steadfast, and thus through constant surrender to God you will be enabled to live the new life, even the life of faith.” Steps to Christ, 47, 48.
Правильне застосування волі може цілковито змінити ваше життя. Віддаючи свою волю Христу, ви єднаєтеся з силою, що вище від усякого начала і влади. Ви матимете силу згори, яка утвердить вас у непохитності, і таким чином через постійне підкорення Богові ви зможете жити новим життям, а саме життям віри. Кроки до Христа, 47, 48.
The power of the will is the “governing power” in the nature of man, and the governor is located in the apartment of the human temple that is allied “with the power that is above all principalities and powers.” The place where the union of Divinity with humanity occurs in the human temple is the citadel of the soul. Every human has a citadel, and it is either occupied by Christ, or the arch enemy of Christ.
Сила волі є «керівною силою» в природі людини, а правитель перебуває в оселі людського храму, що є союзною з «силою, яка понад усі начальства й влади». Місце, де в людському храмі відбувається єднання Божества з людською природою, — це цитадель душі. Кожна людина має цитадель, і вона або зайнята Христом, або архіворогом Христа.
“When Christ takes possession of the citadel of the soul, the human agent becomes one with him. And he who is one with Christ, maintaining his unity, enthroning him in the heart, and obeying his commands, is safe from the snares of the wicked one. United to Christ, he gathers to himself the graces of Christ, and consecrates strength and efficiency and power to the Lord in winning souls to him. By co-operation with the Saviour he becomes the instrument through which God works. Then when Satan comes, and strives to take possession of the soul, he finds that Christ has made him stronger than the strong man armed.” Review and Herald, December 12, 1899.
Коли Христос оволодіває цитаделлю душі, людина стає єдиною з Ним. А той, хто є єдиним із Христом, зберігаючи цю єдність, зводячи Його на престол серця й корячись Його наказам, у безпеці від тенет лукавого. Єднаючись із Христом, він черпає для себе Христові благодаті й присвячує Господу силу, дієвість і міць у здобутті душ для Нього. Співпрацюючи зі Спасителем, він стає знаряддям, через яке діє Бог. Тоді, коли приходить Сатана й намагається заволодіти душею, він виявляє, що Христос зробив цю людину сильнішою за сильного, озброєного. Review and Herald, 12 грудня 1899 р.
The citadel of the soul is the heart and mind of the human being. The promise of the new covenant identifies three primary promises for the believer. He is promised to have a land to live in, as the Garden of Eden was for Adam and Eve, which in turn represented the promised land for His covenant with ancient Israel, which in turn represented the spiritual glorious land for spiritual Israel, and which all three provide witness, line upon line, to the promise of the earth made new, for those who overcome as He overcame.
Цитаделлю душі є серце й розум людини. Обітниця Нового Завіту окреслює три основні обітниці для віруючого. Йому обіцяно мати землю для життя, як Едемський сад був для Адама й Єви, який, своєю чергою, символізував Обітовану землю в Його Завіті зі стародавнім Ізраїлем, яка, своєю чергою, символізувала духовну славну землю для духовного Ізраїлю, і всі ці три, рядок на рядок, свідчать про обітницю оновленої землі для тих, хто перемагає, як і Він переміг.
When Adam and Eve sinned, they were “scattered” out of the Garden of Eden for “seven times”, and it is after seven millennia that the earth is made new, and the garden of Eden is restored. The scattering of ancient Israel for “seven times,” was typified by the scattering of Adam and Eve. The covenant promises a land to dwell in, and it was the promise of Eden restored. The trampling down of the sanctuary and the host represents the progressive escalation of sin within the human family that began with the sin of Adam.
Коли Адам і Єва згрішили, їх було «розсіяно» з Едемського саду на «сім часів», і саме після семи тисячоліть земля оновлюється, а Едемський сад відновлюється. Розсіяння стародавнього Ізраїлю на «сім часів» було прообразом розсіяння Адама й Єви. Заповіт обіцяє землю, у якій можна жити, і це була обітниця відновленого Едему. Попирання святині та воїнства представляє поступове наростання гріха в людському роді, що почалося з гріха Адама.
The other two promises of the covenant are that the faithful will receive a new body and a new mind, even the mind of Christ. The body is the flesh, the lower nature, and in relation to Christ it is the church. The mind is the higher nature, it is what Sister White identifies as the “citadel of the soul.” Paul clearly teaches that we receive the mind of Christ at the moment we accept the requirements of the gospel, when we are justified. He also teaches that we do not receive a new and glorified body until the Second Coming.
Інші дві обітниці завіту полягають у тому, що вірні одержать нове тіло і новий розум, а саме розум Христа. Тіло — це плоть, нижча природа, а стосовно Христа — це Церква. Розум — це вища природа; його Сестра Вайт називає «цитаделлю душі». Павло виразно навчає, що ми одержуємо розум Христа в мить, коли приймаємо вимоги Євангелія, коли ми виправдані. Він також навчає, що ми не одержимо нового й прославленого тіла до Другого Пришестя.
Behold, I show you a mystery; We shall not all sleep, but we shall all be changed, In a moment, in the twinkling of an eye, at the last trump: for the trumpet shall sound, and the dead shall be raised incorruptible, and we shall be changed. For this corruptible must put on incorruption, and this mortal must put on immortality. So when this corruptible shall have put on incorruption, and this mortal shall have put on immortality, then shall be brought to pass the saying that is written, Death is swallowed up in victory. O death, where is thy sting? O grave, where is thy victory? The sting of death is sin; and the strength of sin is the law. 1 Corinthians 15:51–56.
Ось, відкриваю вам таємницю: не всі ми заснемо, але всі змінимося, в одну мить, в ока змиг, при останній сурмі: бо засурмить сурма, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми змінимося. Бо це тлінне мусить зодягнутися в нетління, а це смертне — зодягнутися в безсмертя. Коли ж це тлінне зодягнеться в нетління, і це смертне зодягнеться в безсмертя, тоді збудеться слово, написане: Смерть поглинута перемогою. Смерте, де твоє жало? Пекле, де твоя перемога? Жало ж смерті — гріх, а сила гріха — закон. 1 Коринтян 15:51-56.
A doctrine, which John says identifies those who believe such fallacious teachings are antichrist, argues that Christ never accepted a body that was subject to the effects of sin that had began to impact the human family from Adam’s sin onward.
Вчення, яке, за словами Івана, називає антихристами тих, хто вірить у такі облудні вчення, стверджує, що Христос ніколи не прийняв тіла, підвладного наслідкам гріха, які почали впливати на людський рід від гріха Адама й надалі.
And every spirit that confesseth not that Jesus Christ is come in the flesh is not of God: and this is that spirit of antichrist, whereof ye have heard that it should come; and even now already is it in the world. 1 John 4:3.
І кожен дух, який не визнає, що Ісус Христос прийшов у тілі, не від Бога; і це той дух антихриста, про який ви чули, що він має прийти; і вже тепер він у світі. 1 Івана 4:3.
The wine of Babylon (antichrist) that teaches the “Immaculate Conception”, claims that Mary was made perfect, as were Adam and Eve before sin, in order that the birth of Jesus would be based upon a conception of divinity (the Holy Spirit), with perfect humanity (Mary.) The false doctrine of the Immaculate Conception is not addressing when Jesus was conceived in Mary’s womb, but how Mary was conceived with the perfection of Adam and Eve. To suggest that the flesh Christ took upon Himself when He came to redeem man was sinless flesh, which did not contain the effects of heredity is a teaching of antichrist.
Вино Вавилона (антихриста), що навчає «Непорочного зачаття», твердить, ніби Марію зробили досконалою, як і Адама та Єву до гріха, аби народження Ісуса ґрунтувалося на зачатті від Божества (Святого Духа) у поєднанні з досконалою людською природою (Марією). Хибне вчення про Непорочне зачаття стосується не того, коли Ісус був зачатий у лоні Марії, а того, як Марія була зачата з тією досконалістю, яку мали Адам і Єва. Стверджувати, що плоть, яку Христос прийняв на Себе, коли прийшов відкупити людину, була безгрішною плоттю, яка не містила наслідків спадковості, — це вчення антихриста.
For many deceivers are entered into the world, who confess not that Jesus Christ is come in the flesh. This is a deceiver and an antichrist. 2 John 1:7.
Бо багато обманців увійшли у світ, які не визнають, що Ісус Христос прийшов у тілі. Такий — обманець і антихрист. 2 Івана 1:7.
When Christ was resurrected inspiration carefully points out that He then had a glorified body. His resurrection represented the resurrection of the righteous at the Second Coming, and it is there that we receive the covenant promise of a new body.
Коли Христос воскрес, натхнення чітко вказує, що тоді Він мав прославлене тіло. Його воскресіння представляло воскресіння праведних під час Другого Пришестя, і саме тоді ми отримаємо обітницю завіту про нове тіло.
“The time had come for Christ to ascend to His Father’s throne. As a divine conqueror He was about to return with the trophies of victory to the heavenly courts. Before His death He had declared to His Father, ‘I have finished the work which Thou gavest Me to do.’ John 17:4. After His resurrection He tarried on earth for a season, that His disciples might become familiar with Him in His risen and glorified body. Now He was ready for the leave-taking. He had authenticated the fact that He was a living Saviour. His disciples need no longer associate Him with the tomb. They could think of Him as glorified before the heavenly universe.” The Desire of Ages, 829.
"Настав час для Христа вознестися на престол Свого Отця. Як божественний Переможець Він мав повернутися з трофеями перемоги до небесних дворів. Перед Своєю смертю Він заявив Своєму Отцеві: «Я звершив працю, яку Ти дав Мені зробити». Івана 17:4. Після Свого воскресіння Він затримався на землі на деякий час, щоб Його учні могли ознайомитися з Ним у Його воскреслому та прославленому тілі. Тепер Він був готовий до прощання. Він засвідчив факт, що Він — живий Спаситель. Його учням більше не потрібно було пов’язувати Його з гробом. Вони могли думати про Нього як про прославленого перед небесним всесвітом." Бажання віків, 829.
The covenant promise, of a land to dwell in, is fulfilled at the earth made new, when Eden is restored and the “seven times” (seven thousand years), scattering of the humanity of the first Adam is concluded. The covenant promise of a new and glorified body is provided at the Second Coming, in the twinkling of an eye.
Обітниця завіту про землю для проживання сповниться на оновленій землі, коли буде відновлено Едем і завершиться «сім часів» (сім тисяч років) розсіяння людства першого Адама. Обітниця завіту про нове і прославлене тіло буде дарована під час Другого Пришестя, в мить ока.
“The story of Bethlehem is an exhaustless theme. In it is hidden ‘the depth of the riches both of the wisdom and knowledge of God.’ Romans 11:33. We marvel at the Saviour’s sacrifice in exchanging the throne of heaven for the manger, and the companionship of adoring angels for the beasts of the stall. Human pride and self-sufficiency stand rebuked in His presence. Yet this was but the beginning of His wonderful condescension. It would have been an almost infinite humiliation for the Son of God to take man’s nature, even when Adam stood in his innocence in Eden. But Jesus accepted humanity when the race had been weakened by four thousand years of sin. Like every child of Adam He accepted the results of the working of the great law of heredity. What these results were is shown in the history of His earthly ancestors. He came with such a heredity to share our sorrows and temptations, and to give us the example of a sinless life.” The Desire of Ages, 48.
Історія Віфлеєму — невичерпна тема. У ній прихована "глибина багатства і премудрості, і знання Божого". Римлян 11:33. Ми дивуємося жертві Спасителя, Який обміняв престол неба на ясла, а спілкування з ангелами, що поклоняються, — на тварин стайні. Людська гординя і самодостатність осуджені в Його присутності. Та це було лише початком Його дивовижного самоприниження. Для Сина Божого було б майже безмежним приниженням прийняти людську природу навіть тоді, коли Адам стояв у своїй невинності в Едемі. Але Ісус прийняв людську природу, коли людський рід був ослаблений чотирма тисячами років гріха. Як і кожна дитина Адама, Він прийняв наслідки дії великого закону спадковості. Якими були ці наслідки, показано в історії Його земних предків. Він прийшов із такою спадковістю, щоб розділити наші скорботи й спокуси та дати нам приклад безгрішного життя." Бажання віків, 48.
When a man meets the requirements of the gospel, he then and there receives a new mind, even the mind of Christ, but the body, or as Paul also calls it the flesh, is changed at the Second Coming. The lower nature, which consists of the feelings, is not eliminated at conversion. Those feelings, which are one part of the moral character, remain until the Second Coming. Those feelings represent the emotional system, that are associated with the hormonal system. They represent the senses that are associated with the nervous system. All the elements of man’s lower nature that are considered as feelings, are divided into two basic categories. One type of feeling is the tendencies that we inherited from our ancestors, and the other types of feelings are cultivated tendencies which we developed by our own choices.
Коли людина відповідає вимогам Євангелії, вона негайно отримує новий розум — розум Христа, але тіло, або, як Павло також називає його, плоть, буде змінене під час Другого Пришестя. Нижча природа, що складається з почуттів, не усувається під час навернення. Ці почуття, які є частиною морального характеру, залишаються до Другого Пришестя. Ці почуття становлять емоційну систему, пов’язану з гормональною системою. Вони представляють чуття, пов’язані з нервовою системою. Усі елементи нижчої природи людини, які відносяться до почуттів, поділяються на дві основні категорії. Один тип почуттів — це нахили, успадковані від наших предків, а інший тип — це виховані нахили, які ми розвинули власними рішеннями.
Some inherited tendencies are simply part of the human design, and some types of inherited tendencies are to do evil. The cultivated types of feelings are what we establish by our own choices, and the inherited tendencies are transmitted by “the great law of heredity.”
Деякі успадковані схильності є просто частиною людської природи, а деякі види успадкованих схильностей схиляють до зла. Культивовані різновиди почуттів — це те, що ми формуємо власним вибором, а успадковані схильності передаються за "великим законом спадковості".
Jesus “accepted humanity when the race had been weakened by four thousand years of sin. Like every child of Adam He accepted the results of the working of the great law of heredity. What these results were is shown in the history of His earthly ancestors. He came with such a heredity to share our sorrows and temptations, and to give us the example of a sinless life.” With the results of four thousand years of the working of the great law of heredity, Jesus always kept those tendencies in subjection by the exercise of His will, and He never once participated in cultivating any sinful feelings.
Ісус «прийняв людську природу тоді, коли людський рід був ослаблений чотирма тисячами років гріха. Як кожна дитина Адама, Він прийняв наслідки дії великого закону спадковості. Якими були ці наслідки, показано в історії Його земних предків. Він прийшов із такою спадковістю, щоб розділити наші скорботи й спокуси та дати нам приклад безгрішного життя». Маючи на собі наслідки чотирьох тисяч років дії великого закону спадковості, Ісус завжди утримував ті схильності у підлеглості силою Своєї волі і ніколи не плекав жодних гріховних почуттів.
Had Jesus accepted a human body, as represented by Adam and Eve before they sinned, without the accepting the results of the weakening of humanity that had occurred over four thousand years of degradation, then He would not have provided an Example, of how every child of God can overcome.
Якби Ісус прийняв людське тіло, як його мали Адам і Єва до того, як вони згрішили, не прийнявши наслідків ослаблення людства, що сталося протягом чотирьох тисяч років занепаду, то Він не дав би прикладу того, як кожна Божа дитина може перемогти.
We will continue this study in the next article.
Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.
“Many look on this conflict between Christ and Satan as having no special bearing on their own life; and for them it has little interest. But within the domain of every human heart this controversy is repeated. Never does one leave the ranks of evil for the service of God without encountering the assaults of Satan. The enticements which Christ resisted were those that we find it so difficult to withstand. They were urged upon Him in as much greater degree as His character is superior to ours. With the terrible weight of the sins of the world upon Him, Christ withstood the test upon appetite, upon the love of the world, and upon that love of display which leads to presumption. These were the temptations that overcame Adam and Eve, and that so readily overcome us.
Багато хто дивиться на цей конфлікт між Христом і сатаною як на такий, що не має особливого стосунку до їхнього власного життя; і тому він мало їх цікавить. Але в межах кожного людського серця ця боротьба повторюється. Ніколи ніхто не виходить з табору зла на службу Богові, не зустрівши нападів сатани. Спокуси, яким протистояв Христос, були саме тими, перед якими нам так важко встояти. Їх нав’язували Йому тим більшою мірою, чим вищий Його характер порівняно з нашим. З жахливим тягарем гріхів світу на Ньому Христос витримав випробування щодо апетиту, щодо любові до світу і щодо тієї любові до виставляння себе напоказ, яка веде до зухвалості. Це були ті спокуси, що подолали Адама й Єву і так легко долають нас.
“Satan had pointed to Adam’s sin as proof that God’s law was unjust, and could not be obeyed. In our humanity, Christ was to redeem Adam’s failure. But when Adam was assailed by the tempter, none of the effects of sin were upon him. He stood in the strength of perfect manhood, possessing the full vigor of mind and body. He was surrounded with the glories of Eden, and was in daily communion with heavenly beings. It was not thus with Jesus when He entered the wilderness to cope with Satan. For four thousand years the race had been decreasing in physical strength, in mental power, and in moral worth; and Christ took upon Him the infirmities of degenerate humanity. Only thus could He rescue man from the lowest depths of his degradation.
Сатана вказував на гріх Адама як на доказ того, що Божий закон несправедливий і його неможливо виконати. У нашій людській природі Христос мав спокутувати невдачу Адама. Але коли на Адама напосідав спокусник, на ньому не лежало жодних наслідків гріха. Він володів силою досконалої зрілої людини, маючи повну міць розуму й тіла. Його оточувала слава Едему, і він щодня спілкувався з небесними істотами. З Ісусом було не так, коли Він увійшов у пустелю, щоб зійтися в боротьбі з Сатаною. Протягом чотирьох тисяч років людський рід занепадав у фізичній силі, розумовій спроможності та моральній гідності; і Христос узяв на Себе немочі занепалої людської природи. Лише так Він міг урятувати людину з найглибших безодень її занепаду.
“Many claim that it was impossible for Christ to be overcome by temptation. Then He could not have been placed in Adam’s position; He could not have gained the victory that Adam failed to gain. If we have in any sense a more trying conflict than had Christ, then He would not be able to succor us. But our Saviour took humanity, with all its liabilities. He took the nature of man, with the possibility of yielding to temptation. We have nothing to bear which He has not endured.
Багато хто стверджує, що Христос не міг бути переможений спокусою. Тоді Його не можна було б поставити у становище Адама; Він не міг би здобути перемогу, якої Адам не здобув. Якщо ми в будь-якому розумінні маємо важчу боротьбу, ніж мав Христос, тоді Він не зміг би прийти нам на допомогу. Але наш Спаситель прийняв людську природу з усіма її немочами. Він узяв на Себе природу людини з можливістю піддатися спокусі. Нам не доводиться зносити нічого такого, чого Він не витерпів.
“With Christ, as with the holy pair in Eden, appetite was the ground of the first great temptation. Just where the ruin began, the work of our redemption must begin. As by the indulgence of appetite Adam fell, so by the denial of appetite Christ must overcome. ‘And when He had fasted forty days and forty nights, He was afterward an hungered. And when the tempter came to Him, he said, If Thou be the Son of God, command that these stones be made bread. But He answered and said, It is written, Man shall not live by bread alone, but by every word that proceedeth out of the mouth of God.’
Для Христа, як і для святої чети в Едемі, апетит був підставою першої великої спокуси. Саме там, де почалося падіння, мусила розпочатися справа нашого викуплення. Як Адам упав через потурання апетиту, так Христос повинен був перемогти через стримання апетиту. 'А коли Він постив сорок днів і сорок ночей, потім зголоднів. І коли спокусник підійшов до Нього, він сказав: Якщо Ти Син Божий, звели, щоб ці камені стали хлібами. А Він відповів і сказав: Написано: Не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить із уст Божих.'
“From the time of Adam to that of Christ, self-indulgence had increased the power of the appetites and passions, until they had almost unlimited control. Thus men had become debased and diseased, and of themselves it was impossible for them to overcome. In man’s behalf, Christ conquered by enduring the severest test. For our sake He exercised a self-control stronger than hunger or death. And in this first victory were involved other issues that enter into all our conflicts with the powers of darkness.” The Desire of Ages, 117.
Від часів Адама до Христа потурання собі посилило владу апетитів і пристрастей, аж поки вони не здобули майже необмежене панування. Так люди стали зіпсутими й хворими, і власними силами їм було неможливо це подолати. Заради людини Христос переміг, витримавши найсуворіше випробування. Заради нас Він виявив самовладання, сильніше за голод чи смерть. І в цій першій перемозі були задіяні й інші аспекти, що присутні у всіх наших боротьбах із силами темряви. Бажання віків, 117.