In the third year of Cyrus king of Persia a thing was revealed unto Daniel, whose name was called Belteshazzar; and the thing was true, but the time appointed was long: and he understood the thing, and had understanding of the vision. In those days I Daniel was mourning three full weeks. I ate no pleasant bread, neither came flesh nor wine in my mouth, neither did I anoint myself at all, till three whole weeks were fulfilled. And in the four and twentieth day of the first month, as I was by the side of the great river, which is Hiddekel. Daniel 10:1–4.
Третього року Кіра, царя перського, було відкрите слово Даниїлові, що звався Валтасар; і те слово було правдиве, але призначений час був довгий; і він зрозумів те слово та мав розуміння видіння. У ті дні я, Даниїл, був у жалобі три повні тижні. Я не їв приємного хліба, ані м’ясо, ані вино не входили в уста мої, і зовсім не намащувався, аж поки не сповнилися три повні тижні. А двадцять четвертого дня першого місяця, коли я був при березі великої ріки, що зветься Гіддекел. Даниїла 10:1-4.
During the symbolic three and a half days of Revelation chapter eleven, when the two witnesses are dead in the street, a “thing” is revealed to Belteshazzar. He had previously understood the “vision” (mareh), for in chapter nine, Gabriel had already come and given him understanding of the vision.
Під час символічних трьох з половиною днів одинадцятого розділу Об'явлення, коли двоє свідків мертві на вулиці, Белтешаззарові відкривається «річ». Раніше він уже розумів «видіння» (mareh), бо в дев'ятому розділі Гавриїл уже приходив і дав йому розуміння видіння.
Yea, whiles I was speaking in prayer, even the man Gabriel, whom I had seen in the vision at the beginning, being caused to fly swiftly, touched me about the time of the evening oblation. And he informed me, and talked with me, and said, O Daniel, I am now come forth to give thee skill and understanding. At the beginning of thy supplications the commandment came forth, and I am come to show thee; for thou art greatly beloved: therefore understand the matter, and consider the vision. Daniel 9:21–23.
Так, коли я ще промовляв у молитві, тоді муж Гавриїл, якого я бачив у видінні на початку, поспішно летячи, доторкнувся до мене близько часу вечірньої жертви. І він пояснив мені, і говорив зі мною, і сказав: О Даниїле, тепер я прийшов, щоб дати тобі знання й розуміння. На початку твоїх благань вийшло повеління, і я прийшов, щоб показати тобі, бо ти вельми улюблений; отож зрозумій справу й розваж над видінням. Даниїл 9:21-23.
The “man Gabriel, whom” Daniel “had seen in the vision at the beginning,” is referencing the “chazon,” vision of prophetic history, which was referring to Gabriel interpreting the vision of the kingdoms of Bible prophecy for Daniel in chapter eight. But the “vision,” which Daniel was then to consider in chapter nine, was the “mareh,” vision of the appearance. Gabriel then provides the historical breakdown of the twenty-three hundred year prophecy for Daniel.
«Муж Гавриїл, якого» Даниїл «бачив на початку у видінні», стосується «chazon», видіння пророчої історії, яке вказувало на те, що Гавриїл тлумачив для Даниїла видіння царств біблійного пророцтва у восьмому розділі. Але «видіння», яке Даниїл тоді мав розглянути в дев’ятому розділі, було «mareh», видінням явлення. Далі Гавриїл подає для Даниїла історичний виклад пророцтва про дві тисячі триста років.
Chapter nine, was fulfilled in the first year of Darius. When Belteshazzar states that he “had understanding of the vision,” in “the third year of Cyrus,” he had understood the “mareh,” vision for two years. What Belteshazzar came to understand in “those days” of mourning was the “thing,” that is the Hebrew word “dabar,” and it was long, for the time appointed was twenty-five hundred and twenty years.
Дев’ятий розділ здійснився в перший рік Дарія. Коли Белтешаззар стверджує, що він "мав розуміння видіння" у "третій рік Кіра", він уже два роки розумів "mareh", видіння. Те, що Белтешаззар зрозумів у "ті дні" жалоби, було "річчю", тобто єврейським словом "dabar", і вона була довгою, бо призначений час становив дві тисячі п’ятсот двадцять років.
Daniel had already understood some of the “thing,” for he was accomplishing the Leviticus twenty-six prayer in chapter nine, and that is the prayer of the “thing.” There was increased light upon the “seven times,” that Belteshazzar came to understand during the twenty-one days of mourning, and the increase of light on the “seven times,” during those days of mourning, typified the increased light upon the “seven times” in 1856. The Millerites also previously knew of the “seven times,” for they had proclaimed it, but there was added light that was to test them at the very point in their history when they transitioned from the Philadelphian to Laodicean movement.
Даниїл уже розумів дещо про «річ», бо в дев’ятому розділі він звершував молитву з двадцять шостого розділу книги Левіта, а це і є молитва «речі». Було дано більше світла щодо «семи разів», до розуміння якого Белтешаццар прийшов протягом двадцяти одного дня жалоби, і це посилення світла щодо «семи разів» у ті дні жалоби було прообразом посилення світла щодо «семи разів» у 1856 році. Міллеріти також знали про «сім разів» і раніше, бо вони це проголошували, але було дано додаткове світло, що мало випробувати їх саме в той момент їхньої історії, коли вони переходили від Філадельфійського до Лаодикійського руху.
Belteshazzar’s days of mourning parallel the prophetic history of when the Philadelphian movement transitioned to the Laodicean movement in 1856, and then to the Laodicean Adventist church in 1863. Both Belteshazzar’s and the Millerite’s history of the increased light upon the “seven times,” aligns with the transition of the Laodicean movement of the third angel unto the Philadelphian movement of the one hundred and forty-four thousand, and in the days of mourning, which is during the tarrying time, when increased light upon the “seven times,” was to be revealed.
Дні жалоби Валтасара відповідають у пророчій історії тому часові, коли Філадельфійський рух перейшов у Лаодикійський рух у 1856 році, а згодом — у Лаодикійську Церкву адвентистів у 1863 році. Як історія Валтасара, так і історія міллеритів щодо зростаючого світла на «сім часів» узгоджується з переходом Лаодикійського руху третього ангела до Філадельфійського руху ста сорока чотирьох тисяч, а також із днями жалоби, тобто під часом зволікання, коли мало бути відкрито зростаюче світло на «сім часів».
Belteshazzar represents both a messenger and a movement. In the days of his mourning the messenger is to understand the “thing,” which is Truth, and he is then to present the “thing” to a movement, when Michael resurrects the two witnesses in 2023.
Белтешаззар водночас уособлює і посланця, і рух. У дні його жалоби посланець має зрозуміти "річ", тобто Істину, а тоді представити цю "річ" рухові, коли Михаїл воскресить двох свідків у 2023 році.
The Hebrew word “mareh” (vision of Christ’s appearance), that Daniel is identified as understanding in verse one, is presented four times in Daniel’s last vision. Twice it is translated as “vision,” and twice as “appearance.” The first time Daniel employs the word in verse one, he is identifying that he understood the “vision,” but the other three references identify Daniel experiencing the vision. In verse six, Christ’s face was “as the ‘appearance’ of lightning.”
Єврейське слово «mareh» (видіння Христового явлення), про яке в першому вірші сказано, що Даниїл його зрозумів, зустрічається чотири рази в останньому видінні Даниїла. Двічі його перекладено як «видіння», і двічі як «явлення». Уперше, коли Даниїл уживає це слово в першому вірші, він зазначає, що зрозумів «видіння», але інші три згадки вказують на те, що Даниїл переживає це видіння. У шостому вірші обличчя Христа було «як „явлення“ блискавки».
And in the four and twentieth day of the first month, as I was by the side of the great river, which is Hiddekel; Then I lifted up mine eyes, and looked, and behold a certain man clothed in linen, whose loins were girded with fine gold of Uphaz: His body also was like the beryl, and his face as the appearance of lightning, and his eyes as lamps of fire, and his arms and his feet like in colour to polished brass, and the voice of his words like the voice of a multitude. And I Daniel alone saw the vision: for the men that were with me saw not the vision; but a great quaking fell upon them, so that they fled to hide themselves. Therefore I was left alone, and saw this great vision, and there remained no strength in me: for my comeliness was turned in me into corruption, and I retained no strength. Daniel 10:4–8.
А дня двадцять четвертого першого місяця, коли я був при березі великої річки, що зветься Хіддекел; тоді я звів очі свої, і поглянув, і ось: муж один, зодягнений у висон, стегна його підперезані щирим золотом Уфазу; а тіло його було як берил, і обличчя його — як вигляд блискавки, і очі його — як вогненні смолоскипи, а руки його й ноги — на вигляд, немов полірована мідь, і голос слів його — немов голос многолюддя. І я, Даниїл, сам один бачив видіння; бо люди, що були зі мною, не бачили видіння; та великий трепет напав на них, і вони повтікали, щоб сховатися. І зостався я сам один, і бачив це велике видіння, і не зосталося в мені сили; бо моя пишнота обернулася в мені на тління, і я не мав жодної сили. Даниїл 10:4-8.
There is another Hebrew word translated as “vision,” that we will address after we set forth some characteristics of the Hebrew word “mareh.” In the previous verses it is the word “appearance,” that is the Hebrew word “mareh.” The same word is translated as “vision” in verse sixteen. In verse sixteen, the vision of Christ has made Daniel sorrowful.
Є ще одне єврейське слово, перекладене як «видіння», до якого ми звернемося після того, як окреслимо деякі характеристики єврейського слова «mareh». У попередніх віршах це слово перекладено як «вигляд», тобто єврейське слово «mareh». Те саме слово у шістнадцятому вірші перекладено як «видіння». У шістнадцятому вірші видіння Христа засмутило Даниїла.
And, behold, one like the similitude of the sons of men touched my lips: then I opened my mouth, and spake, and said unto him that stood before me, O my lord, by the vision my sorrows are turned upon me, and I have retained no strength. Daniel 10:16.
І ось, один, на подобу синів людських, доторкнувся до моїх уст; тоді я відкрив уста та заговорив і сказав до того, хто стояв переді мною: О мій пане, від видіння мої скорботи навалилися на мене, і не залишилося в мені сили. Даниїла 10:16.
The Hebrew word translated as “sorrows,” means a hinge, and the “vision” of Christ’s appearance that Daniel saw in the verse turned a hinge. A “hinge” in prophecy represents a turning point.
Єврейське слово, перекладене як «скорботи», означає шарнір, і «видіння» явлення Христа, яке Даниїл бачив у вірші, повернуло шарнір. «Шарнір» у пророцтві означає поворотний момент.
“There are lessons to be learned from the history of the past; and attention is called to these, that all may understand that God works on the same lines now that He ever has done. His hand is seen in His work and among the nations now, just the same as it has been ever since the gospel was first proclaimed to Adam in Eden.
Є уроки, які слід засвоїти з історії минулого; і на них звертається увага, щоб усі зрозуміли, що Бог і нині діє на тих самих засадах, як і завжди діяв. Його руку видно в Його ділах і серед народів тепер так само, як це було відтоді, як Євангеліє вперше було проголошене Адамові в Едемі.
“There are periods which are turning points in the history of nations and of the church. In the providence of God, when these different crises arrive, the light for that time is given. If it is received, there is spiritual progress; if it is rejected, spiritual declension and shipwreck follow. The Lord in His word has opened up the aggressive work of the gospel as it has been carried on in the past, and will be in the future, even to the closing conflict, when Satanic agencies will make their last wonderful movement.” Bible Echo, August 26, 1895.
Є періоди, які є поворотними моментами в історії народів і церкви. У Божому провидінні, коли настають ці різні кризи, дається світло для того часу. Якщо його приймають — настає духовний поступ; якщо відкидають — настають духовний занепад і крах. Господь у Своєму слові відкрив наступальну працю Євангелія такою, якою її здійснювали в минулому і якою вона буде в майбутньому, аж до завершального конфлікту, коли сатанинські сили здійснять свій останній надзвичайний маневр. Bible Echo, 26 серпня 1895 року.
Verse sixteen represents a turning point in the history that Belteshazzar is representing. It is a turning point for both the Republican horn (the nation) and the Protestant horn (the church). It represents a crisis, and it represents the point where special light for that history is given. The turning point for Daniel occurred when Daniel had been “touched,” the second time of three times. Daniel would be touched three times, and the second time he was touched, was a turning point for Daniel, and that turning point was the second of three times which Daniel saw the “mareh” vision.
Шістнадцятий вірш означає поворотний момент в історії, яку уособлює Валтасар. Це поворотний момент як для республіканського рога (нації), так і для протестантського рога (церкви). Він означає кризу, і він означає ту точку, в якій для цієї історії дається особливе світло. Поворотний момент для Даниїла настав тоді, коли Даниїл був «доторкнутий» удруге з трьох разів. До Даниїла тричі доторкалися, і другий раз, коли до нього доторкнулися, був для Даниїла поворотним моментом, і той поворотний момент був другим із трьох разів, коли Даниїл бачив видіння «mareh».
And, behold, one like the similitude of the sons of men touched my lips: then I opened my mouth, and spake, and said unto him that stood before me, O my lord, by the vision my sorrows are turned upon me, and I have retained no strength. Daniel 10:16.
І ось, один, на подобу синів людських, доторкнувся до моїх уст; тоді я відкрив уста та заговорив і сказав до того, хто стояв переді мною: О мій пане, від видіння мої скорботи навалилися на мене, і не залишилося в мені сили. Даниїла 10:16.
We will address the three touches shortly. The first of the four times the word “mareh” is employed by Daniel, was his testimony that he understood the vision, and the final three references identify his experience when he actually saw the appearance. The third time he identifies the vision of the appearance is verse eighteen, where he is touched for the third time.
Невдовзі ми розглянемо три дотики. Перше з чотирьох уживань слова «mareh» у Даниїла було його свідченням про те, що він зрозумів видіння, а три останні згадки описують його досвід, коли він насправді побачив явлення. Третій раз, коли він згадує видіння явлення, — у вірші вісімнадцятому, де до нього доторкаються втретє.
Then there came again and touched me one like the appearance of a man, and he strengthened me. Daniel 10:18.
Тоді знову прийшов і доторкнувся до мене один, подібний на вигляд до чоловіка, і він зміцнив мене. Даниїла 10:18.
At the second touch, in verse sixteen, which is the second reference to the “marah” vision, his strength is gone, but at the third touch, his strength is restored. In verses ten, sixteen and eighteen Daniel is touched. In verse six, Daniel sees the appearance of Christ, and then Gabriel, and in verse ten, Gabriel touches Daniel for the first time.
При другому дотику, у шістнадцятому вірші, що є другою згадкою про видіння «marah», його сила зникає, але при третьому дотику його сила відновлюється. У віршах десятому, шістнадцятому та вісімнадцятому Даниїл зазнає дотику. У шостому вірші Даниїл бачить явлення Христа, а потім Гавриїла, і в десятому вірші Гавриїл торкається Даниїла вперше.
Then I lifted up mine eyes, and looked, and behold a certain man clothed in linen, whose loins were girded with fine gold of Uphaz: His body also was like the beryl, and his face as the appearance of lightning, and his eyes as lamps of fire, and his arms and his feet like in colour to polished brass, and the voice of his words like the voice of a multitude. And I Daniel alone saw the vision: for the men that were with me saw not the vision; but a great quaking fell upon them, so that they fled to hide themselves. Therefore I was left alone, and saw this great vision, and there remained no strength in me: for my comeliness was turned in me into corruption, and I retained no strength.
І я звів очі мої, і поглянув, і ось — якийсь Муж, одягнений у льняну одежу, а стегна Його були підперезані щирим золотом з Уфазу. І тіло Його було, як хризоліт, і лице Його — як вигляд блискавки, і очі Його — як палаючі світильники, і рамена Його та ноги Його — як сяйво виполірованої міді, а голос слів Його — як голос безлічі. І тільки я, Даниїл, бачив це видіння, а люди, що були зі мною, видіння не бачили; однак великий трепет напав на них, так що вони повтікали й поховалися. І я лишився сам, і бачив це велике видіння, і не лишилося в мені сили; і краса моя обернулася в мені на тління, і я не зберіг у собі сили.
Yet heard I the voice of his words: and when I heard the voice of his words, then was I in a deep sleep on my face, and my face toward the ground. And, behold, an hand touched me, which set me upon my knees and upon the palms of my hands. And he said unto me, O Daniel, a man greatly beloved, understand the words that I speak unto thee, and stand upright: for unto thee am I now sent. And when he had spoken this word unto me, I stood trembling. Then said he unto me, Fear not, Daniel: for from the first day that thou didst set thine heart to understand, and to chasten thyself before thy God, thy words were heard, and I am come for thy words. But the prince of the kingdom of Persia withstood me one and twenty days: but, lo, Michael, one of the chief princes, came to help me; and I remained there with the kings of Persia. Now I am come to make thee understand what shall befall thy people in the latter days: for yet the vision is for many days. Daniel 10:5–14.
Та я почув голос слів його; і коли я почув голос слів його, то впав у глибокий сон на обличчі моїм, і обличчям моїм до землі. І ось, рука доторкнулася мене й поставила мене на коліна мої та на долоні рук моїх. І він сказав мені: Даниїле, муже вельми улюблений, зрозумій слова, що я говорю тобі, і стань прямо, бо тепер я посланий до тебе. І коли він промовив до мене це слово, я встав, тремтячи. Тоді він сказав мені: Не бійся, Даниїле, бо від першого дня, коли ти прихилив серце твоє, щоб зрозуміти і впокоряти себе перед Богом твоїм, слова твої були почуті, і я прийшов через слова твої. Але князь царства Перського противився мені двадцять і один день; та ось Михаїл, один із перших князів, прийшов допомогти мені, і я залишився там при царях Персії. Тепер я прийшов, щоб дати тобі зрозуміти, що спіткає народ твій в останні дні, бо це видіння ще на багато днів. Даниїла 10:5–14.
Then in verse sixteen, Daniel is touched a second time, when he sees the vision of Christ.
Тоді, у шістнадцятому вірші, Даниїла торкаються вдруге, коли він бачить видіння Христа.
And when he had spoken such words unto me, I set my face toward the ground, and I became dumb. And, behold, one like the similitude of the sons of men touched my lips: then I opened my mouth, and spake, and said unto him that stood before me, O my lord, by the vision my sorrows are turned upon me, and I have retained no strength. For how can the servant of this my lord talk with this my lord? for as for me, straightway there remained no strength in me, neither is there breath left in me. Daniel 10:15–17.
І коли він промовив до мене такі слова, я звернув обличчя своє до землі й онімів. І ось той, хто був подібний до синів людських, торкнувся моїх уст; тоді я відкрив уста свої, і говорив, і сказав тому, хто стояв переді мною: О пане мій, через це видіння болі мої обернулися на мене, і не зосталося в мені сили. Бо як може раб цього пана мого говорити з цим паном моїм? бо в мені відразу не стало сили, і не лишилося в мені дихання. Даниїл 10:15–17.
Then Daniel is touched for the third time, at the appearance of Gabriel, not Christ.
Тоді знову прийшов і доторкнувся до мене один, подібний за виглядом до чоловіка, і він зміцнив мене, і сказав: Чоловіче вельми улюблений, не бійся; мир тобі; будь сильний, так, будь сильний. І як він промовив до мене, я зміцнів і сказав: Нехай мій пан говорить, бо ти зміцнив мене. Тоді він сказав: Чи знаєш ти, навіщо я прийшов до тебе? А тепер я повернуся боротися з князем Персії; і коли я вийду, ось прийде князь Греції. Та я покажу тобі те, що записано в Писанні істини; і немає нікого, хто тримався б зі мною в цих справах, окрім Михаїла, вашого князя. Даниїла 10:18–21.
Then there came again and touched me one like the appearance of a man, and he strengthened me, And said, O man greatly beloved, fear not: peace be unto thee, be strong, yea, be strong. And when he had spoken unto me, I was strengthened, and said, Let my lord speak; for thou hast strengthened me. Then said he, Knowest thou wherefore I come unto thee? and now will I return to fight with the prince of Persia: and when I am gone forth, lo, the prince of Grecia shall come. But I will show thee that which is noted in the scripture of truth: and there is none that holdeth with me in these things, but Michael your prince. Daniel 10:18–21.
Даниїла торкалися тричі, і в перший та третій раз до нього доторкався ангел Гавриїл. Другого разу до нього доторкнувся Христос. Даниїл ужив те саме єврейське слово чотири рази, але вперше з тих чотирьох, у першому вірші, він повідомив, що зрозумів "видіння". Розуміння істини важливе, але це не те саме, що переживання істини, як це було з ним в інших трьох випадках.
Daniel is touched three times, and the first and third time he is touched by the angel Gabriel. The second time he is touched, it is by Christ. Daniel employed the same Hebrew word four times, but the first of the four times, in verse one, he was stating that he understood the “vision.” Understanding a truth is important, but it is not the same as experiencing the truth, as he did the other three times.
Коли дні жалоби Даниїла завершилися, йому було дано пережити видіння, розуміння якого він мав ще до завершення днів своєї жалоби. Це пережиття складається з трьох етапів, представлених трьома дотиками. Перший і останній дотики були здійснені Гавриїлом, а середній дотик — Христом. Перший і останній дотики були першою та останньою літерами єврейського алфавіту. На тому другому етапі Даниїл визнає свій стан як бунтівного грішника перед своїм Господом, і тому середній дотик символізує бунт, що представлено тринадцятою літерою єврейського алфавіту.
When Daniel’s days of mourning concluded he was given an experience of the vision, which he had an understanding of before the days of his mourning concluded. The experience is made up of three steps, represented by three touches. The first and the last touches were accomplished by Gabriel, and the middle touch was by Christ. The first and the last touches, were the first and last letters of the Hebrew alphabet. In that second step, Daniel recognizes his condition as a rebellious sinner in relation to his Lord, and thus the middle touch represents rebellion, as represented by the thirteenth letter of the Hebrew alphabet.
"Та Петро тепер не звертав уваги ні на човни, ні на вантаж. Це чудо, більше за будь-яке інше, яке він коли-небудь бачив, було для нього виявом божественної сили. В Ісусі він бачив Того, Хто має всю природу у Своїй владі. Божественна присутність виявила його власну гріховність. Любов до свого Вчителя, сором за власне невір’я, вдячність за Христову милість, а понад усе — усвідомлення своєї нечистоти в присутності безмежної чистоти — переповнили його. Поки його товариші витягали вміст сітки, Петро впав до ніг Спасителя, вигукнувши: 'Відійди від мене; бо я грішна людина, Господи.'"
“But Peter was unmindful now of boats or lading. This miracle, above any other he had ever witnessed, was to him a manifestation of divine power. In Jesus he saw One who held all nature under His control. The presence of divinity revealed his own unholiness. Love for his Master, shame for his own unbelief, gratitude for the condescension of Christ, above all, the sense of his uncleanness in the presence of infinite purity, overwhelmed him. While his companions were securing the contents of the net, Peter fell at the Saviour’s feet, exclaiming, ‘Depart from me; for I am a sinful man, O Lord.’
Це була та сама присутність божественної святості, що змусила пророка Даниїла впасти, як мертвий, перед ангелом Божим. Він сказав: «Моя врода в мені обернулася на тління, і не зосталося в мені сили». Тож коли Ісая побачив славу Господню, він вигукнув: «Горе мені! Бо я загинув, бо я — чоловік із нечистими устами, і живу серед народу з нечистими устами, бо мої очі бачили Царя, Господа Саваота». Даниїл 10:8; Ісая 6:5. Людство зі своєю слабкістю та гріхом було поставлене в контраст із досконалістю Божества, і людина відчувала себе цілковито недостойною й несвятою. Так було з усіма, кому було даровано побачити Божу велич і величність.
“It was the same presence of divine holiness that had caused the prophet Daniel to fall as one dead before the angel of God. He said, ‘My comeliness was turned in me into corruption, and I retained no strength.’ So when Isaiah beheld the glory of the Lord, he exclaimed, ‘Woe is me! for I am undone; because I am a man of unclean lips, and I dwell in the midst of a people of unclean lips: for mine eyes have seen the King, the Lord of hosts.’ Daniel 10:8; Isaiah 6:5. Humanity, with its weakness and sin, was brought in contrast with the perfection of divinity, and he felt altogether deficient and unholy. Thus it has been with all who have been granted a view of God’s greatness and majesty.
Петро вигукнув: «Відійди від мене, бо я чоловік грішний», але він припав до ніг Ісуса, відчуваючи, що не може розлучитися з Ним. Спаситель відповів: «Не бійся; відтепер будеш ловити людей». Саме після того, як Ісая побачив святість Бога і власну недостойність, йому було доручено божественне послання. Саме після того, як Петра було приведено до самозречення і залежності від Божої сили, він отримав покликання до своєї праці для Христа. Бажання віків, 246.
“Peter exclaimed, ‘Depart from me; for I am a sinful man;’ yet he clung to the feet of Jesus, feeling that he could not be parted from Him. The Saviour answered, ‘Fear not; from henceforth thou shalt catch men.’ It was after Isaiah had beheld the holiness of God and his own unworthiness that he was entrusted with the divine message. It was after Peter had been led to self-renunciation and dependence upon divine power that he received the call to his work for Christ.” The Desire of Ages, 246.
Видіння «marah» — це видіння явлення Христа, але в другому й четвертому випадках уживання цього слова Даниїлом мається на увазі ангел Гавриїл. Перший випадок — це твердження, що Belteshazzar зрозумів видіння, а останні три показують, що Даниїл переживає видіння. У всіх трьох випадках, коли Даниїл переживає видіння, до нього також торкаються.
The “mareh” vision is the vision of Christ’s appearance, but the angel Gabriel is represented by the second and fourth time Daniel employed the word. The first time was a statement that Belteshazzar understood the vision, but the last three represent Daniel experiencing the vision. The three times Daniel experiences the vision, he is also touched.
Видіння «маре» є видінням явлення Христа, але ангел Гавриїл представлений другим і четвертим уживанням цього слова в Даниїла. Перший раз це було твердженням, що Валтасар розумів це видіння, але останні три рази означають, що Даниїл переживав це видіння. Усі три рази, коли Даниїл переживає це видіння, до нього також доторкаються.
The first time he was touched by Gabriel was after he had seen the appearance of the glorified Christ, and the experience left him in “a deep sleep on my face, and my face toward the ground.” The vision had produced a separation, for those who had been with him “saw not the vision; but a great quaking fell upon them, so that they fled to hide themselves.” In the first disappointment, Jeremiah “sat alone, because of God’s hand,” and in Belteshazzar “there remained no strength” “for” his “comeliness was turned in me into corruption, and” he “retained no strength.”
Коли Гавриїл уперше торкнувся його, він поставив Даниїла на коліна і на долоні рук. Потім він наказав Даниїлові зрозуміти слова, які говорив, і встати, що той і зробив, хоч і тремтів. Після цього Гавриїл подає Даниїлові виклад того, що сталося протягом двадцяти одного дня Даниїлової жалоби. Він зазначив, що після боротьби з царями Персії протягом двадцяти одного дня Михаїл зійшов із небес, щоб вступити в битву, а тоді Гавриїл прийшов, аби відповісти на молитви Даниїла й пояснити Даниїлові «що спіткає народ твій в останні дні». Коли Михаїл зійшов із небес, Гавриїла було послано пояснити Даниїлові останні дні.
Once Gabriel touched him for the first time, Gabriel then sat Daniel upon his knees and the palms of his hands. He then commanded Daniel to understand the words he spoke and stand up, which he did, though he was trembling. Gabriel then provides Daniel a breakdown of what has occurred during the twenty-one days of Daniel’s mourning. He identified that after struggling with the kings of Persia for the twenty-one days, that Michael came down out of heaven to engage in the battle, and then Gabriel came to answer Daniel’s prayers and explain to Daniel “what shall befall thy people in the latter days.” When Michael came down out of heaven Gabriel was sent to explain the last days to Daniel.
Пояснення Гавриїла було дано Даниїлові наприкінці двадцяти одного дня жалоби, що, у застосуванні принципу «рядок на рядок» одинадцятого розділу Об’явлення, означає час, коли в тридцять сьомому розділі Єзекіїль двічі отримує наказ пророкувати до мертвих кісток, щоб підняти двох пророків із їхніх могил. Це відбувається, коли Михаїл сходить з неба й воскрешає тіло Мойсея, водночас відмовляючись вступати у суперечку з Сатаною в Посланні Юди. Після того як Гавриїл дав йому огляд днів жалоби, Даниїла ще двічі торкнуться.
Gabriel’s explanation was given to Daniel at the end of the twenty-one days of mourning, which, in the line upon line application of Revelation chapter eleven, represents when Ezekiel in chapter thirty-seven is twice commanded to prophesy to the dead bones, in order to raise the two prophets out of their graves. It occurs when Michael comes down out of heaven and resurrects the body of Moses, while refusing to interact with Satan in the book of Jude. Daniel is still going to be touched twice more after Gabriel had given him the overview of the days of mourning.
Після того, як Гавриїл закінчив, Даниїл, "обернув [своє] обличчя до землі, і [він] занімів", а тоді Сам Христос "доторкнувся" "вуст" Даниїла, і тоді Даниїл "відкрив" свої "вуста, і заговорив, і сказав тому, хто стояв переді мною: О мій пане, від видіння скорботи мої навалилися на мене, і я не зберіг жодної сили. Бо як може раб цього мого пана говорити з цим моїм паном? бо щодо мене, відразу не залишилося в мені сили, і не залишилося в мені й подиху."
After Gabriel finished, Daniel, “set his face toward the ground, and he became dumb”, and then Christ Himself “touched” Daniel’s “lips,” and then Daniel “opened” his “mouth, and spake, and said unto him that stood before me, O my lord, by the vision my sorrows are turned upon me, and I have retained no strength. For how can the servant of this my lord talk with this my lord? for as for me, straightway there remained no strength in me, neither is there breath left in me.”
Після того як Гавриїл закінчив, Даниїл «обернув лице своє до землі й занімів», а тоді Сам Христос «торкнувся» «уст» Даниїла; і тоді Даниїл «відкрив» «уста свої, і заговорив, і сказав тому, хто стояв переді мною: Господарю мій, від видіння мої болі повернулися на мене, і не зосталося в мені сили. І як же може раб цього мого господаря говорити з цим моїм господарем? бо в мені відразу не стало сили, і подиху не лишилося в мені».
The experience of seeing and speaking with Christ humbles Daniel into the dust. He was dumb, and would have remained so if Christ had not touched his lips, as Isaiah’s lips had been touched by the coal from the altar.
Досвід видіння та розмови з Христом упокорює Даниїла до праху. Він занімів і залишався б таким, якби Христос не доторкнувся до його уст, як колись до вуст Ісаї доторкнулася жарина з жертовника.
We will continue this study in the next article.
Ми продовжимо це дослідження в наступній статті.
“As Isaiah beheld this revelation of the glory and majesty of his Lord, he was overwhelmed with a sense of the purity and holiness of God. How sharp the contrast between the matchless perfection of his Creator, and the sinful course of those who, with himself, had long been numbered among the chosen people of Israel and Judah! ‘Woe is me!’ he cried; ‘for I am undone; because I am a man of unclean lips, and I dwell in the midst of a people of unclean lips: for mine eyes have seen the King, the Lord of hosts.’ Verse 5. Standing, as it were, in the full light of the divine presence within the inner sanctuary, he realized that if left to his own imperfection and inefficiency, he would be utterly unable to accomplish the mission to which he had been called. But a seraph was sent to relieve him of his distress and to fit him for his great mission. A living coal from the altar was laid upon his lips, with the words, ‘Lo, this hath touched thy lips; and thine iniquity is taken away, and thy sin purged.’ Then the voice of God was heard saying, ‘Whom shall I send, and who will go for Us?’ and Isaiah responded, ‘Here am I; send me.’ Verses 7, 8.
Небесний гість звелів вісникові, що чекав: «Іди й скажи цьому народові: Справді слухаєте, та не розумієте; і справді бачите, та не сприймаєте. Учини серце цього народу огрубілим, і обтяж їхні вуха, і закрий їхні очі; щоб вони не бачили своїми очима, і не чули своїми вухами, і не розуміли своїм серцем, і не навернулися, і не були зцілені»." Вірші 9, 10.
“The heavenly visitant bade the waiting messenger, ‘Go, and tell this people, Hear ye indeed, but understand not; And see ye indeed, but perceive not. Make the heart of this people fat, And make their ears heavy, and shut their eyes; Lest they see with their eyes, and hear with their ears, And understand with their heart, And convert, and be healed.” Verses 9, 10.
Обов’язок пророка був ясний: він мав піднести свій голос проти панівного зла. Але він боявся братися до цієї справи без певної запоруки надії. «Господи, доки?» — запитав він. Вірш 11. Невже ніхто з Твого вибраного народу так і не зрозуміє, не покається і не буде зцілений?
“The prophet’s duty was plain; he was to lift his voice in protest against the prevailing evils. But he dreaded to undertake the work without some assurance of hope. ‘Lord, how long?’ he inquired. Verse 11. Are none of Thy chosen people ever to understand and repent and be healed?
Тягар його душі заради заблудлої Юдеї не мав бути понесений намарно. Його місія не мала бути цілком безплідною. Проте лиха, що примножувалися протягом багатьох поколінь, не могли бути усунуті за його днів. Упродовж усього життя він мав бути терплячим, мужнім учителем — пророком надії так само, як і загибелі. Коли божественний задум нарешті звершиться, виявиться повний плід його зусиль і трудів усіх вірних посланців Божих. Залишок буде спасений. Щоб це сталося, послання застереження й благання мали бути передані непокірному народові, — сказав Господь: «Аж поки міста не будуть спустошені без мешканця, і доми — без людей, і край буде цілковито спустошений, і Господь віддалить людей далеко, і велике запустіння буде посеред краю». Вірші 11, 12.
“His burden of soul in behalf of erring Judah was not to be borne in vain. His mission was not to be wholly fruitless. Yet the evils that had been multiplying for many generations could not be removed in his day. Throughout his lifetime he must be a patient, courageous teacher—a prophet of hope as well as of doom. The divine purpose finally accomplished, the full fruitage of his efforts, and of the labors of all God’s faithful messengers, would appear. A remnant should be saved. That this might be brought about, the messages of warning and entreaty were to be delivered to the rebellious nation, the Lord declared: ‘Until the cities be wasted without inhabitant, And the houses without man, And the land be utterly desolate, And the Lord have removed men far away, And there be a great forsaking in the midst of the land.’ Verse 11, 12.
Тяжкі присуди, що мали спіткати непокаяних, — війна, вигнання, гніт, втрата сили й престижу серед народів, — усе це мало статися, щоб ті, хто розпізнає в них руку ображеного Бога, були приведені до покаяння. Десять племен північного царства невдовзі мали бути розсіяні між народами, а їхні міста — спустошені; нищівні війська ворожих народів мали знову й знову змітати їхню землю; зрештою мав упасти навіть Єрусалим, а Юда — мав бути відведений у полон; однак Обітована земля не мала залишитися цілковито покинутою навіки. Небесний посланець дав Ісаї таке запевнення: «У ній буде десята частина, і вона навернеться, і буде на знищення: як теревинт і як дуб, що мають у собі корінь, коли вони скидають листя: так святе насіння буде її коренем». Вірш 13.
“The heavy judgments that were to befall the impenitent,—war, exile, oppression, the loss of power and prestige among the nations,—all these were to come in order that those who would recognize in them the hand of an offended God might be led to repent. The ten tribes of the northern kingdom were soon to be scattered among the nations and their cities left desolate; the destroying armies of hostile nations were to sweep over their land again and again; even Jerusalem was finally to fall, and Judah was to be carried away captive; yet the Promised Land was not to remain wholly forsaken forever. The assurance of the heavenly visitant to Isaiah was: ‘In it shall be a tenth, And it shall return, and shall be eaten: As a teil tree, and as an oak, Whose substance is in them, when they cast their leaves: So the holy seed shall be the substance thereof.’ Verse 13.
"Це запевнення щодо остаточного здійснення Божого задуму наповнило серце Ісаї відвагою. Що з того, коли земні сили вишикуються проти Юди? Що з того, якщо вісник Господній зустріне опір і протидію? Ісая бачив Царя, Господа Саваота; він чув пісню серафимів: 'Уся земля повна Його слави'; він мав обітницю, що вістки Єгови до відступницького Юди супроводжуватимуться викривальною силою Святого Духа; і пророк зміцнів для праці, що була попереду. Вірш 3. Упродовж свого довгого й тяжкого служіння він носив у собі пам’ять про це видіння. Протягом шістдесяти років чи більше він стояв перед дітьми Юди як пророк надії, все сміливіше й сміливіше у своїх пророцтвах про майбутню перемогу церкви." Пророки і царі, 307-310.
“This assurance of the final fulfillment of God’s purpose brought courage to the heart of Isaiah. What though earthly powers array themselves against Judah? What though the Lord’s messenger meet with opposition and resistance? Isaiah had seen the King, the Lord of hosts; he had heard the song of the seraphim, ‘The whole earth is full of His glory;’ he had the promise that the messages of Jehovah to backsliding Judah would be accompanied by the convicting power of the Holy Spirit; and the prophet was nerved for the work before him. Verse 3. Throughout his long and arduous mission he carried with him the memory of this vision. For sixty years or more he stood before the children of Judah as a prophet of hope, waxing bolder and still bolder in his predictions of the future triumph of the church.” Prophets and Kings, 307–310.
"Це запевнення щодо остаточного здійснення Божого задуму наповнило серце Ісаї відвагою. Що з того, коли земні сили вишикуються проти Юди? Що з того, якщо вісник Господній зустріне опір і протидію? Ісая бачив Царя, Господа Саваота; він чув пісню серафимів: 'Уся земля повна Його слави'; він мав обітницю, що вістки Єгови до відступницького Юди супроводжуватимуться викривальною силою Святого Духа; і пророк зміцнів для праці, що була попереду. Вірш 3. Упродовж свого довгого й тяжкого служіння він носив у собі пам’ять про це видіння. Протягом шістдесяти років чи більше він стояв перед дітьми Юди як пророк надії, все сміливіше й сміливіше у своїх пророцтвах про майбутню перемогу церкви." Пророки і царі, 307-310.