We will now begin to proceed through chapter eleven of Daniel.
Ми зараз почнемо розглядати одинадцятий розділ Даниїла.
Also I in the first year of Darius the Mede, even I, stood to confirm and to strengthen him. And now will I show thee the truth. Behold, there shall stand up yet three kings in Persia; and the fourth shall be far richer than they all: and by his strength through his riches he shall stir up all against the realm of Grecia. And a mighty king shall stand up, that shall rule with great dominion, and do according to his will. And when he shall stand up, his kingdom shall be broken, and shall be divided toward the four winds of heaven; and not to his posterity, nor according to his dominion which he ruled: for his kingdom shall be plucked up, even for others beside those. Daniel 11:1–4.
І я, у першому році Дарія мідіянина, сам став, щоб утвердити й зміцнити його. А тепер я покажу тобі правду. Ось іще три царі постануть у Персії; а четвертий буде набагато багатший за всіх; і силою свого багатства він підніме всіх проти царства Греції. І постане могутній цар, що царюватиме з великою владою й чинитиме за своєю волею. А коли він постане, його царство буде зламане й поділене на чотири вітри неба; і не його нащадкам, і не відповідно до панування, яким він панував; бо його царство буде вирване й дане іншим, а не їм. Даниїла 11:1-4.
Gabriel begins by informing Daniel that he also worked with Darius in his first year, which is the year Darius’ nephew, his general, took Babylon and slew Belshazzar. Daniel is receiving this vision in the third year of Cyrus, according to the first verse of chapter ten, so Gabriel is marking both Darius and Cyrus as the symbols representing the “time of the end.” Belshazzar and Babylon were taken by the Medo-Persian Empire in the year 538 BC.
Гавриїл починає з того, що повідомляє Даниїлові, що він також працював із Дарієм у його першому році, тобто в тому році, коли небіж Дарія, його воєначальник, взяв Вавилон і вбив Валтасара. Даниїл отримує це видіння у третьому році Кіра, згідно з першим віршем десятого розділу, тож Гавриїл позначає і Дарія, і Кіра як символи, що представляють «час кінця». Валтасар і Вавилон були захоплені Мідійсько-перською імперією у 538 році до н. е.
“Cyrus besieged Babylon, which he took by stratagem in 538 BC, and with the death of Belshazzar, whom the Persians killed, the kingdom of Babylon ceased to exist.” Uriah Smith, Daniel and the Revelation, 46.
«Кир узяв в облогу Вавилон, який він здобув хитрістю у 538 р. до Р. Х., і зі смертю Валтасара, якого вбили перси, Вавилонське царство перестало існувати». Урія Сміт, Daniel and the Revelation, 46.
In the year 538 BC, Daniel recorded chapter nine.
У 538 році до Р. Х. Даниїл записав дев’ятий розділ.
“The vision recorded in the preceding chapter [chapter eight] was given in the third year of Belshazzar, BC 538. In the same year, which was also the first of Darius, the events narrated in this chapter [chapter nine] occurred.” Uriah Smith, Daniel and the Revelation, 205.
«Видіння, записане в попередньому розділі [восьмому розділі], було дане в третій рік Валтасара, 538 р. до Р. Х. У тому ж році, який був також першим роком Дарія, відбулися події, викладені в цьому розділі [дев’ятому розділі]». Урія Сміт, Daniel and the Revelation, 205.
The first year of Darius, which was the third and last year of Belshazzar, in 538 BC, the Lord punished the land of the Chaldeans, and made it desolate.
Першого року Дарія, який був третім і останнім роком Валтасара, у 538 році до н. е., Господь покарав землю халдеїв і спустошив її.
And this whole land shall be a desolation, and an astonishment; and these nations shall serve the king of Babylon seventy years. And it shall come to pass, when seventy years are accomplished, that I will punish the king of Babylon, and that nation, saith the Lord, for their iniquity, and the land of the Chaldeans, and will make it perpetual desolations. Jeremiah 25:11, 12.
А вся ця земля стане пусткою та жахом; і ці народи служитимуть цареві Вавилону сімдесят років. І станеться, коли сповняться сімдесят років, Я покараю царя Вавилону і той народ, — говорить Господь, — за їхню беззаконність, і землю Халдеїв, і зроблю її вічним спустошенням. Єремія 25:11, 12.
In verse ten, the Lord employs the word “after,” as He leads into the punishment of Babylon. “After” Babylon is made desolate, the Lord would perform his good work for God’s people.
У десятому вірші Господь уживає слово «після», переходячи до покарання Вавилону. «Після» того як Вавилон буде спустошений, Господь звершить Своє добре діло для Божого народу.
For thus saith the Lord, That after seventy years be accomplished at Babylon I will visit you, and perform my good word toward you, in causing you to return to this place. Jeremiah 25:10.
Бо так говорить Господь: після того, як у Вавилоні сповняться сімдесят років, Я навідаю вас і виконаю добре Моє слово щодо вас, щоб повернути вас до цього місця. Єремії 25:10.
The captivity of seventy years began in 606 BC.
Сімдесятирічний полон розпочався у 606 році до н. е.
“Commencing the seventy years BC 606, Daniel understood that they were now drawing to their termination.” Uriah Smith, Daniel and the Revelation, 205.
«Оскільки сімдесят років почалися 606 р. до Р. Х., Даниїл розумів, що вони вже наближалися до свого завершення». Uriah Smith, Daniel and the Revelation, 205.
The seventy-year captivity began in 606 BC, and ended in 536 BC, which was two years after the death of Belshazzar and the desolation of Babylon in 538 BC. It was the third year of Cyrus. Gabriel places the prophecy of the Hiddekel River in the third year of Cyrus, and begins the narrative of chapter eleven, by referencing the first year of Darius, and in doing so he is identifying two specific years. 538 BC and 536 BC were both appointed times, 538 BC was the appointed time for the prophecy of seventy years to conclude, and 536 BC was the appointed prophetic time when “after” 538 BC, the Lord would perform His good work for His people.
Сімдесятирічний полон розпочався у 606 році до Р. Х. і закінчився у 536 році до Р. Х., тобто через два роки після смерті Валтасара та спустошення Вавилона у 538 році до Р. Х. Це був третій рік Кира. Гавриїл відносить пророцтво ріки Хіддекель до третього року Кира і розпочинає оповідь одинадцятого розділу, посилаючись на перший рік Дарія, і, роблячи це, він визначає два конкретні роки. 538 рік до Р. Х. і 536 рік до Р. Х. були обидва призначеними часами: 538 рік до Р. Х. був призначеним часом для завершення пророцтва про сімдесят років, а 536 рік до Р. Х. був призначеним пророчим часом, коли «після» 538 року до Р. Х. Господь мав звершити Своє добре діло для Свого народу.
538 BC and 536 BC, are both appointed times, and they are represented by two historical figures, one was the first king of Media and the second the first king of Persia. The end of the seventy years of literal Israel being captive in literal Babylon, represented the twelve hundred and sixty years that spiritual Israel was captive in spiritual Babylon, from the year 538 AD to 1798. 1798 was an “appointed time”, and then the period that is prophetically identified as the “time of the end,” began. 538 BC, and 536 BC which are represented as an “appointed time”, also mark the beginning of a period represented as “the time of the end”.
538 р. до н. е. і 536 р. до н. е. — обидва «визначені часи», і вони представлені двома історичними постатями: один був першим царем Мідії, а другий — першим царем Персії. Кінець сімдесяти років полону буквального Ізраїлю в буквальному Вавилоні символізував тисячу двісті шістдесят років полону духовного Ізраїлю в духовному Вавилоні, з 538 р. н. е. до 1798 р. 1798 рік був «визначеним часом», і тоді розпочався період, який у пророцтвах визначається як «час кінця». 538 р. до н. е. і 536 р. до н. е., які подані як «визначені часи», також позначають початок періоду, поданого як «час кінця».
“God’s church on earth was as verily in captivity during this long period of relentless persecution as were the children of Israel held captive in Babylon during the period of the exile.” Prophets and Kings, 714.
«Церква Божа на землі так само воістину перебувала в полоні протягом цього тривалого періоду невпинного переслідування, як і діти Ізраїлеві, яких тримали в неволі у Вавилоні під час вигнання». Prophets and Kings, 714.
All prophecy is addressing more specifically the last days, than the days in which they were first fulfilled, so 538 BC, and king Darius, along with 536 BC, and king Cyrus, represent the “time of the end” in 1989, and the two kings typify President Reagan and President Bush the first. 538 BC and 536 BC represent a waymark that is fulfilled with both dates understood to represent the one waymark. The waymark of the “time of the end,” consists of two symbols, and sometimes as with Reagan and Bush the first, both symbols are fulfilled in the same year. But that is the exception to the rule, for the waymark of the “time of the end” in the time of Moses was the birth of both Aaron and Moses, which was separated by three years. In the history of Christ, it was the birth of John the Baptist and Christ that was separated by six months.
Усе пророцтво звернене більш конкретно до останніх днів, ніж до днів, у які воно вперше здійснилося; отже, 538 р. до Р. Х. і цар Дарій, разом із 536 р. до Р. Х. і царем Кіром, представляють «час кінця» у 1989 році, а ці два царі прообразно вказують на президента Рейгана та президента Буша-старшого. 538 р. до Р. Х. і 536 р. до Р. Х. представляють орієнтир, що сповнюється, причому обидві дати слід розуміти як такі, що представляють один орієнтир. Орієнтир «часу кінця» складається з двох символів, і інколи, як у випадку з Рейганом і Бушем-старшим, обидва символи сповнюються в одному й тому самому році. Але це виняток із правила, бо орієнтир «часу кінця» за часів Мойсея був народженням і Аарона, і Мойсея, розділеним трьома роками. В історії Христа ним було народження Івана Хрестителя і Христа, розділене шістьма місяцями.
With the “time of the end,” in the history of the antichrist it was 1798 and 1799. The French Revolution is a subject of prophecy, and it began in 1789, and lasted ten years ending in 1799, at its appointed time, just as 1798 was an appointed time. Together they identify the deadly wound given to the beast, and also the woman that rode upon and reigned over the beast. Darius was the king that defeated his enemy by sending his army in through the “wall”, and he represents Reagan, who defeated his enemy by bringing down the wall of the “iron curtain.” Cyrus represents Bush the first, for Cyrus is known as Cyrus the Great, and George Bush the first is Bush the greater, and Bush the last is Bush the lesser.
Щодо «часу кінця», то в історії антихриста це були 1798 і 1799 роки. Французька революція є предметом пророцтва; вона почалася 1789 року і тривала десять років, завершившись 1799 року, у свій визначений час, так само як і 1798 рік був визначеним часом. Разом вони визначають смертельну рану, завдану звірові, а також жінку, що сиділа на звірі та панувала над ним. Дарій був царем, який переміг свого ворога, провівши своє військо через «стіну», і він уособлює Рейгана, який переміг свого ворога, зруйнувавши стіну «залізної завіси». Кір уособлює Буша першого, бо Кір відомий як Кір Великий, а Джордж Буш перший — Буш більший, а Буш останній — Буш менший.
Because these two kings and the two dates they represent are actually one symbol. One marks the seventy years that Babylon would rule. That seventy-year period reached its appointed time in 538 BC and is represented by Darius. The completion of the captivity of seventy years reached its appointed time in 536 BC and is represented by Cyrus. Together they represent the “time of the end,” when prophetic light is to be unsealed. In 1798 the first angel of Revelation fourteen arrived at the “time of the end,” and Sister White says that angel “was no less a personage than Jesus Christ.”
Адже ці два царі й дві дати, які вони представляють, насправді є одним символом. Одна позначає сімдесят років, протягом яких Вавилон мав панувати. Той сімдесятирічний період досяг свого призначеного часу у 538 році до н. е. і представлений Дарієм. Завершення сімдесятирічного полону досягло свого призначеного часу у 536 році до н. е. і представлене Кіром. Разом вони представляють «час кінця», коли пророче світло має бути розкрито. У 1798 році перший ангел чотирнадцятої глави Об’явлення з’явився в «час кінця», і Сестра Вайт каже, що той ангел «був не хто інший, як Ісус Христос».
In the third year of Cyrus, Michael, the prince of God’s people, and the archangel to the angels, descended to engage with Cyrus and confirm the light that would lead Cyrus to pronounce the first of three decrees that would allow God’s people to return to Jerusalem, and rebuild the city, the sanctuary, and the streets and walls. That work typified the work of the first and second angels’, which began at the “time of the end” in 1798.
Третього року Кіра Михаїл, князь Божого народу й архангел над ангелами, зійшов, щоб взаємодіяти з Кіром і утвердити світло, що привело б Кіра до проголошення першого з трьох указів, які дозволили б Божому народові повернутися до Єрусалима та відбудувати місто, святилище, а також вулиці й мури. Та праця була прообразом праці першого й другого ангелів, що розпочалася за «часу кінця» у 1798 році.
The descent of Michael at the time of the end in the days of Darius and Cyrus, represented the arrival of the first angel in 1798, and together they mark the arrival of the same angel, at the “time of the end,” in 1989. 1989 began the period of the “time of the end,” and it was also an appointed time. An appointed time identifies the termination of a prophetic period of time. The rebellion of 1863, at the first “Kadesh” for modern spiritual Israel, was the beginning of a period of one hundred and twenty-six years that terminated at “the time appointed” in 1989. One hundred and twenty-six is a tithe, or a tenth, of twelve hundred and sixty, and at the end of twelve hundred and sixty years in 1798, the movement of the first angel arrived into history. At the end of one hundred and twenty-six years, in 1989, the movement of the third angel arrived into history.
Сходження Михайла в час кінця за днів Дарія і Кіра означало прихід першого ангела в 1798 році, і разом вони позначають прихід того самого ангела в «час кінця» у 1989 році. 1989 рік розпочав період «часу кінця», і це також був визначений час. Визначений час позначає завершення пророчого періоду. Бунт 1863 року, на першому «Кадеші» для сучасного духовного Ізраїлю, став початком періоду в сто двадцять шість років, який завершився у «визначений час» 1989 року. Сто двадцять шість — це десятина, або одна десята, від тисячі двохсот шістдесяти, і наприкінці тисячі двохсот шістдесяти років, у 1798 році, в історію увійшов рух першого ангела. Наприкінці ста двадцяти шести років, у 1989 році, в історію увійшов рух третього ангела.
In verse one of Daniel chapter eleven, Gabriel is careful and precise in his identification that the history represented begins with Cyrus, at the time of the end in 1989. Cyrus the Great there represents Bush the greater, who would be followed by three kings, and then a fourth king which would be far richer than they all. Thus, the fourth rich king, that stirs up all of Grecia, is the sixth president since 1989.
У першому вірші одинадцятого розділу Даниїла Гавриїл ретельно й точно вказує, що представлена історія починається з Кира, у час кінця в 1989 році. Там Кир Великий представляє Буша-старшого, за яким підуть три царі, а потім четвертий цар, який буде набагато багатший за них усіх. Отже, четвертий багатий цар, який підбурює всю Грецію, є шостим президентом від 1989 року.
In the events of chapter ten, Daniel is represented as mourning, and in his experience of mourning he is changed unto the image of Christ, as he beholds the vision. The twenty-one-day period of mourning, represents a period of death that concludes with a resurrection. In chapter ten, Michael has come down out of heaven, and in Jude seven, when He descends, He resurrects Moses. In Revelation chapter eleven Moses (and Elijah) have been slain, and are dead in the street for three and a half symbolic days. Then Moses, (along with Elijah) are resurrected by “a great voice”.
У подіях десятого розділу Даниїл постає в скорботі, і в переживанні цієї скорботи він уподібнюється образові Христа, коли споглядає видіння. Двадцятиодноденний період скорботи означає період смерті, що завершується воскресінням. У десятому розділі Михаїл зійшов з неба, а в Юди сім, коли Він сходить, Він воскресає Мойсея. В одинадцятому розділі Об'явлення Мойсей (і Ілля) були вбиті й лежать мертвими на вулиці три з половиною символічні дні. Потім Мойсей (разом із Іллею) воскресають "великим голосом".
And after three days and an half the Spirit of life from God entered into them, and they stood upon their feet; and great fear fell upon them which saw them. And they heard a great voice from heaven saying unto them, Come up hither. And they ascended up to heaven in a cloud; and their enemies beheld them. Revelation 11:11, 12.
Після трьох з половиною днів Дух життя від Бога увійшов у них, і вони стали на ноги; і великий страх напав на тих, що бачили їх. І вони почули з неба гучний голос, який говорив до них: Підніміться сюди. І вони вознеслися на небо в хмарі; і їхні вороги бачили їх. Об’явлення 11:11, 12.
The “great voice” that resurrects is the voice of the archangel, and the archangel is Michael.
«Великий голос», який воскрешає, — це голос архангела, а архангел — Михаїл.
For the Lord himself shall descend from heaven with a shout, with the voice of the archangel, and with the trump of God: and the dead in Christ shall rise first. 1 Thessalonians 4:16.
Бо сам Господь зійде з неба з вигуком, при голосі архангела і при сурмі Божій, і мертві в Христі воскреснуть першими. 1 Солунян 4:16.
The history where Moses and Elijah are murdered and resurrected is the history of the sealing of the one hundred and forty-four thousand. That history began on September 11, 2001 with the “first voice” of the angel of Revelation eighteen, which Sister White identifies as arriving when the great buildings of New York City were thrown down. The “second voice” of Revelation chapter eighteen, is sounded at the soon coming Sunday law, when God’s other flock is called out of Babylon. It is that history, the history of the sealing, where Daniel is represented as being changed into the image of Christ by beholding the “marah” vision, which is the feminine expression of the “mareh” vision. It is the “causative” vision, that “causes” the image beheld to be reproduced in those who behold it.
Історія, в якій Мойсея та Іллю вбивають і воскресають, є історією запечатання ста сорока чотирьох тисяч. Ця історія розпочалася 11 вересня 2001 року з «першого голосу» ангела з Об’явлення вісімнадцятого розділу, який, за визначенням сестри Вайт, приходить тоді, коли великі будівлі Нью-Йорка були повалені. «Другий голос» Об’явлення, вісімнадцятого розділу, звучить за недільного закону, що незабаром має настати, коли іншу Божу отару буде покликано вийти з Вавилону. Саме в цій історії, історії запечатання, Даниїл представлений як такий, що змінюється в образ Христа через споглядання видіння «marah», яке є жіночою формою видіння «mareh». Це видіння «каузативне», яке «спричиняє» відтворення образу, що його споглядають, у тих, хто його споглядає.
That history of the sealing, and of the transformation of Daniel in chapter ten, includes the descent of Michael when He resurrects and transforms those represented by Moses, Elijah and Daniel. He accomplishes the resurrection with the “great voice” of the archangel, thus providing a third “voice,” in the middle of the first and last voices, which are both the same, for they are both the voice of Revelation chapter eighteen. The middle voice, is where rebellion is represented, for when Michael resurrected Moses, he did not argue with Satan, though Satan, the author of rebellion, was there to protest.
Ця історія про запечатування та перетворення Даніїла в десятому розділі включає зішестя Михаїла, коли Він воскрешає й перетворює тих, кого уособлюють Мойсей, Ілля та Даніїл. Він звершує воскресіння «великим голосом» архангела, тим самим утворюючи третій «голос» — між першим і останнім голосами, які обидва однакові, бо в обох випадках це голос вісімнадцятого розділу книги Одкровення. Середній голос — це місце, де представлено бунт, бо коли Михаїл воскресив Мойсея, Він не сперечався з Сатаною, хоча Сатана, автор бунту, був там, щоб протестувати.
Yet Michael the archangel, when contending with the devil he disputed about the body of Moses, durst not bring against him a railing accusation, but said, The Lord rebuke thee. Jude 7.
Та архангел Михаїл, коли, сперечаючись із дияволом, мав суперечку про тіло Мойсея, не осмілився винести проти нього зневажливого осуду, але сказав: Нехай Господь докорить тобі. Юда 7.
The beginning of the sealing time that began on September 11, 2001, and ends at the soon coming Sunday law, is marked with the signature of “Truth,” for in the middle of that period, in July of 2023, the great voice of the archangel began the work of resurrecting the dead in Christ, who choose to hear His middle voice. Note that 2023 comes twenty-two years after 2001, and twenty-two is a tenth of two hundred and twenty, which is the symbol of the link between Divinity and humanity, and is also a symbol of restoration.
Початок часу запечатування, що розпочався 11 вересня 2001 року й закінчується із близьким запровадженням недільного закону, позначений підписом «Істини», бо посеред того періоду, у липні 2023 року, великий голос архангела розпочав працю воскресіння померлих у Христі, які обирають слухати Його середній голос. Зауважте, що 2023 рік настає через двадцять два роки після 2001-го, а двадцять два є десятою частиною двохсот двадцяти, що є символом зв’язку між Божественністю та людством, а також символом відновлення.
In July 2023, the mighty angel that is no less a personage than Jesus Christ, and who is the Truth, who is also Michael, and who is the Alpha and Omega descending with a message in His hand. The little book in His hand is the portion of Daniel that was sealed up until the last days.
У липні 2023 року могутній Ангел, Який є не хто інший, як Ісус Христос, і Який є Істиною, Який також є Михаїлом, і Який є Альфою й Омегою, сходить із посланням у Своїй руці. Мала книжка в Його руці — це та частина Даниїла, яка була запечатана аж до останніх днів.
“In the Revelation all the books of the Bible meet and end. Here is the complement of the book of Daniel. One is a prophecy; the other a revelation. The book that was sealed is not the Revelation, but that portion of the prophecy of Daniel relating to the last days. The angel commanded, ‘But thou, O Daniel, shut up the words, and seal the book, even to the time of the end.’ Daniel 12:4.” Acts of the Apostles, 585.
У книзі Об’явлення всі книги Біблії сходяться і завершуються. Тут є доповнення до книги Даниїла. Одна — пророцтво; інша — об’явлення. Запечатаною була не книга Об’явлення, а та частина пророцтва Даниїла, що стосується останніх днів. Ангел наказав: «А ти, Даниїле, затаї ці слова та запечатай книгу аж до часу кінця». Даниїл 12:4. Діяння апостолів, 585.
The portion of the prophecy of Daniel that relates to the last days, is chapter eleven. It is the last six verses of chapter eleven, but more specifically it is the histories found within the chapter that are repeated in those last six verses.
Частина пророцтва Даниїла, що стосується останніх днів, — одинадцятий розділ. Йдеться про останні шість віршів одинадцятого розділу, але точніше — про описи подій, що містяться в цьому розділі й повторюються в тих останніх шести віршах.
“We have no time to lose. Troublous times are before us. The world is stirred with the spirit of war. Soon the scenes of trouble spoken of in the prophecies will take place. The prophecy in the eleventh of Daniel has nearly reached its complete fulfillment. Much of the history that has taken place in fulfillment of this prophecy will be repeated.” Manuscript Releases, number 13, 394.
«Ми не маємо часу на зволікання. Попереду буремні часи. Світ охоплений духом війни. Незабаром відбудуться події лиха, про які говориться в пророцтвах. Пророцтво в одинадцятому розділі Даниїла майже досягло свого повного сповнення. Багато з того, що сталося під час сповнення цього пророцтва, повториться». Випуски рукописів, № 13, 394.
Verse sixteen, of Daniel chapter eleven, illustrates a history that is repeated in verse forty-one, for in the verse the king of the north stands in the glorious land. The history of verse sixteen identifies when the Roman general Pompey brought Judah and Jerusalem into captivity.
Шістнадцятий вірш одинадцятого розділу Даниїла змальовує історію, яка повторюється у сорок першому вірші, бо в ньому цар півночі стоїть у славному краї. Події шістнадцятого вірша вказують на час, коли римський полководець Помпей увів Юдею та Єрусалим у полон.
But he that cometh against him shall do according to his own will, and none shall stand before him: and he shall stand in the glorious land, which by his hand shall be consumed. Daniel 11:16.
Але той, хто прийде проти нього, чинитиме за своєю волею, і ніхто не встоїть перед ним; і він стане у славному краї, який його рука спустошить. Даниїла 11:16.
I intend to use this verse as an anchor for our consideration of the verses which precede the verse, so I will put this understanding in place first. We intend to show that the history that follows the breakup of Alexander the Great’s kingdom in verses three and four, begins in 1989 and then identifies the current Ukrainian War, the victory of Putin over the forces of the West, and Putin’s subsequent defeat, which leads into verse sixteen.
Я маю намір використати цей вірш як опорний пункт для нашого розгляду віршів, що передують цьому віршеві, тож спершу викладу це розуміння. Ми маємо намір показати, що історія, яка в 3-му і 4-му віршах іде після розпаду царства Олександра Великого, починається 1989 року і далі визначає нинішню Українську війну, перемогу Путіна над силами Заходу та подальшу поразку Путіна, що веде до 16-го вірша.
“Although Egypt could not stand before Antiochus, the king of the north, Antiochus could not stand before the Romans, who now came against him. No kingdoms were longer able to resist this rising power. Syria was conquered, and added to the Roman empire, when Pompey, BC 65, deprived Antiochus Asiaticus of his possessions, and reduced Syria to a Roman province.
«Хоч Єгипет і не міг устояти перед Антіохом, царем півночі, Антіох не міг устояти перед римлянами, які тепер виступили проти нього. Жодні царства більше не були спроможні чинити опір цій висхідній силі. Сирію було завойовано й приєднано до Римської імперії, коли Помпей, у 65 р. до Р. Х., позбавив Антіоха Азіатського його володінь і перетворив Сирію на римську провінцію.»
“The same power was also to stand in the Holy Land, and consume it. Rome became connected with the people of God, the Jews, by alliance, BC 161, from which date it holds a prominent place in the prophetic calendar. It did not, however, acquire jurisdiction over Judea by actual conquest till BC 63; and then in the following manner.
«Та сама сила мала також стати в Святій Землі й поглинути її. Рим увійшов у союз із народом Божим, юдеями, 161 року до Р. Х., від якої дати він посідає визначне місце в пророчому календарі. Однак він не здобув влади над Юдеєю шляхом безпосереднього завоювання аж до 63 року до Р. Х.; і сталося це таким чином.»
“On Pompey’s return from his expedition against Mithridates, king of Pontus, two competitors, Hyrcanus and Aristobulus, were struggling for the crown of Judea. Their cause came before Pompey, who soon perceived the injustice of the claims of Aristobulus, but wished to defer decision in the matter till after his long-desired expedition into Arabia, promising then to return, and settle their affairs as should seem just and proper. Aristobulus, fathoming Pompey’s real sentiments, hastened back to Judea, armed his subjects, and prepared for a vigorous defense, determined, at all hazards, to keep the crown, which he foresaw would be adjudicated to another. Pompey closely followed the fugitive. As he approached Jerusalem, Aristobulus, beginning to repent of his course, came out to meet him, and endeavored to accommodate matters by promising entire submission and large sums of money. Pompey, accepting this offer, sent Gabinius, at the head of a detachment of soldiers, to receive the money. But when that lieutenant-general arrived at Jerusalem, he found the gates shut against him, and was told from the top of the walls that the city would not stand to the agreement.
Після повернення Помпея з походу проти Мітрідата, царя Понту, за престол Юдеї боролися двоє претендентів — Гіркан і Аристобул. Їхню справу було подано на розгляд Помпеєві, який швидко збагнув несправедливість претензій Аристобула, але бажав відкласти рішення в цій справі до завершення свого давно бажаного походу в Аравію, пообіцявши тоді повернутися й владнати їхні справи так, як видаватиметься справедливим і належним. Аристобул, розпізнавши справжні наміри Помпея, поспішив повернутися до Юдеї, озброїв своїх підданих і підготувався до рішучої оборони, твердо вирішивши за будь-яку ціну зберегти корону, яку, як він передбачав, буде присуджено іншому. Помпей йшов йому по п’ятах. Коли він наближався до Єрусалима, Аристобул, почавши каятися у своїх діях, вийшов йому назустріч і намагався владнати справу, пообіцявши повну покору та великі суми грошей. Помпей, прийнявши цю пропозицію, послав Габінія на чолі загону солдатів, щоб отримати гроші. Але коли той генерал-лейтенант прибув до Єрусалима, він застав брами зачиненими перед ним, а з мурів йому заявили, що місто не дотримуватиметься угоди.
“Pompey, not to be deceived in this way with impunity, put Aristobulus, whom he had retained with him, in irons, and immediately marched against Jerusalem with his whole army. The partisans of Aristobulus were for defending the place; those of Hyrcanus, for opening the gates. The latter being in the majority, and prevailing, Pompey was given free entrance into the city. Whereupon the adherents of Aristobulus retired to the mountain of the temple, as fully determined to defend that place as Pompey was to reduce it. At the end of three months a breach was made in the wall sufficient for an assault, and the place was carried at the point of the sword. In the terrible slaughter that ensued, twelve thousand persons were slain. It was an affecting sight, observes the historian, to see the priests, engaged at the time in divine service, with calm hand and steady purpose pursue their accustomed work, apparently unconscious of the wild tumult, though all around them their friends were given to the slaughter, and though often their own blood mingled with that of their sacrifices.
Помпей, не бажаючи залишати такий обман без кари, закував у кайдани Арістобула, якого тримав при собі, і негайно рушив з усім військом проти Єрусалима. Прихильники Арістобула наполягали на обороні міста; прихильники Гіркана — на відкритті брам. Останніх було більше, і вони взяли гору, тож Помпеєві надали безперешкодний вхід до міста. Тоді прибічники Арістобула відступили на Храмову гору, так само твердо налаштовані обороняти це місце, як Помпей — здобути його. Наприкінці трьох місяців у стіні зробили пролом, достатній для штурму, і укріплення було взято мечем. У жахливій різанині, що сталася, було вбито дванадцять тисяч осіб. «Це було вражаюче видовище, — зауважує історик, — бачити, як священики, що саме звершували богослужіння, спокійною рукою й непохитно продовжували свою звичну справу, ніби не помічаючи дикого галасу, хоч довкола них вирізали їхніх друзів, і хоч нерідко їхня власна кров змішувалася з кров’ю їхніх жертв».
“Having put an end to the war, Pompey demolished the walls of Jerusalem, transferred several cities from the jurisdiction of Judea to that of Syria, and imposed tribute on the Jews. Thus for the first time was Jerusalem placed by conquest in the hands of that power which was to hold the “glorious land” in its iron grasp till it had utterly consumed it.” Uriah Smith, Daniel and the Revelation, 259, 260.
Поклавши край війні, Помпей зруйнував мури Єрусалима, перевів кілька міст з-під влади Юдеї під владу Сирії і наклав данину на юдеїв. Так уперше Єрусалим шляхом завоювання було віддано в руки тієї влади, яка мала тримати «славний край» у своїй залізній хватці, доки не знищить його вщент. Урая Сміт, «Даниїл і Об’явлення», 259, 260.
We will continue this study in our next article.
Ми продовжимо це дослідження у нашій наступній статті.
“The fact that there is no controversy or agitation among God’s people should not be regarded as conclusive evidence that they are holding fast to sound doctrine. There is reason to fear that they may not be clearly discriminating between truth and error. When no new questions are started by investigation of the Scriptures, when no difference of opinion arises which will set men to searching the Bible for themselves to make sure that they have the truth, there will be many now, as in ancient times, who will hold to tradition and worship they know not what.
Той факт, що серед Божого народу немає полеміки чи збурення, не слід вважати остаточним доказом того, що вони міцно тримаються здорового вчення. Є підстави побоюватися, що вони можуть не розрізняти чітко істину й помилку. Коли дослідження Писання не породжує нових питань, коли не виникає розбіжностей у поглядах, які спонукали б людей самостійно досліджувати Біблію, щоб упевнитися, що вони мають істину, тепер, як і в давнину, буде чимало таких, які триматимуться традиції й поклонятимуться тому, чого не знають.
“I have been shown that many who profess to have a knowledge of present truth know not what they believe. They do not understand the evidences of their faith. They have no just appreciation of the work for the present time. When the time of trial shall come, there are men now preaching to others who will find, upon examining the positions they hold, that there are many things for which they can give no satisfactory reason. Until thus tested they knew not their great ignorance. And there are many in the church who take it for granted that they understand what they believe; but, until controversy arises, they do not know their own weakness. When separated from those of like faith and compelled to stand singly and alone to explain their belief, they will be surprised to see how confused are their ideas of what they had accepted as truth. Certain it is that there has been among us a departure from the living God and a turning to men, putting human in place of divine wisdom.
Мені було показано, що багато хто, хто заявляє, ніби має знання істини теперішнього часу, не знають, у що вони вірять. Вони не розуміють доказів своєї віри. Вони не мають належної оцінки справи теперішнього часу. Коли настане час випробування, деякі, хто нині проповідує іншим, при розгляді позицій, яких вони дотримуються, виявлять, що є багато речей, для яких вони не можуть дати задовільного пояснення. Поки їх таким чином не випробують, вони не усвідомлюють свого великого незнання. І в церкві є багато таких, хто сприймає як належне, що розуміє те, у що вірить; але, доки не виникне суперечка, вони не знають власної слабкості. Коли їх відділять від одновірців і змусять стояти сам на сам, щоб пояснити свою віру, вони будуть здивовані, побачивши, наскільки плутаними є їхні уявлення про те, що вони приймали за істину. Безперечно, що серед нас відбулося відступлення від живого Бога й звернення до людей, коли людську мудрість ставлять на місце Божої.
“God will arouse His people; if other means fail, heresies will come in among them, which will sift them, separating the chaff from the wheat. The Lord calls upon all who believe His word to awake out of sleep. Precious light has come, appropriate for this time. It is Bible truth, showing the perils that are right upon us. This light should lead us to a diligent study of the Scriptures and a most critical examination of the positions which we hold. God would have all the bearings and positions of truth thoroughly and perseveringly searched, with prayer and fasting. Believers are not to rest in suppositions and ill-defined ideas of what constitutes truth. Their faith must be firmly founded upon the word of God so that when the testing time shall come and they are brought before councils to answer for their faith they may be able to give a reason for the hope that is in them, with meekness and fear.
Бог пробудить Свій народ; якщо інші засоби не подіють, серед них з’являться єресі, які просіють їх, відділяючи полову від пшениці. Господь закликає всіх, хто вірить Його слову, прокинутися від сну. Прийшло дорогоцінне світло, відповідне цьому часу. Це біблійна істина, яка показує небезпеки, що стоять просто перед нами. Це світло має спонукати нас до старанного вивчення Святого Письма і до якнайкритичнішого дослідження позицій, яких ми дотримуємося. Бог бажає, щоб усі аспекти й положення істини були ретельно й наполегливо досліджені, з молитвою і постом. Віруючим не слід задовольнятися припущеннями та нечіткими уявленнями про те, що становить істину. Їхня віра має бути міцно заснована на Божому слові, щоб коли настане час випробування і їх поставлять перед радами для відповіді за свою віру, вони були спроможні дати звіт про надію, що в них, з лагідністю та страхом.
“Agitate, agitate, agitate. The subjects which we present to the world must be to us a living reality. It is important that in defending the doctrines which we consider fundamental articles of faith we should never allow ourselves to employ arguments that are not wholly sound. These may avail to silence an opposer, but they do not honor the truth. We should present sound arguments, that will not only silence our opponents, but will bear the closest and most searching scrutiny. With those who have educated themselves as debaters there is great danger that they will not handle the word of God with fairness. In meeting an opponent it should be our earnest effort to present subjects in such a manner as to awaken conviction in his mind, instead of seeking merely to give confidence to the believer.
Агітуйте, агітуйте, агітуйте. Питання, які ми представляємо світові, мають бути для нас живою реальністю. Важливо, щоб, захищаючи вчення, які ми вважаємо основоположними статтями віри, ми ніколи не дозволяли собі вдаватися до аргументів, що не є цілком обґрунтованими. Такі аргументи можуть і змусити опонента замовкнути, але вони не служать істині. Ми повинні наводити обґрунтовані аргументи, які не лише змушуватимуть наших опонентів замовкнути, а й витримають найприскіпливішу й найретельнішу перевірку. У тих, хто виробив у собі навички полеміста, є велика небезпека, що вони не обходитимуться зі Словом Божим неупереджено. Зустрічаючись із опонентом, ми повинні щиро прагнути подавати питання так, щоб пробудити в його розумі переконання, а не лише намагатися вселяти впевненість віруючому.
“Whatever may be man’s intellectual advancement, let him not for a moment think that there is no need of thorough and continuous searching of the Scriptures for greater light. As a people we are called individually to be students of prophecy. We must watch with earnestness that we may discern any ray of light which God shall present to us. We are to catch the first gleamings of truth; and through prayerful study clearer light may be obtained, which can be brought before others.
Якими б не були інтелектуальні досягнення людини, нехай він ані на мить не думає, що немає потреби в ретельному й безперервному дослідженні Святого Письма заради більшого світла. Як народ, ми покликані кожен особисто бути дослідниками пророцтв. Ми повинні пильнувати з ревністю, щоб розпізнати будь-який промінь світла, який Бог явить нам. Ми маємо вловлювати перші проблиски істини; і через молитовне вивчення може бути здобуте ясніше світло, яке можна представити іншим.
“When God’s people are at ease and satisfied with their present enlightenment, we may be sure that He will not favor them. It is His will that they should be ever moving forward to receive the increased and ever-increasing light which is shining for them. The present attitude of the church is not pleasing to God. There has come in a self-confidence that has led them to feel no necessity for more truth and greater light. We are living at a time when Satan is at work on the right hand and on the left, before and behind us; and yet as a people we are asleep. God wills that a voice shall be heard arousing His people to action.” Testimonies, volume 5, 707, 708.
«Коли Божий народ самозаспокоєний і задоволений своїм теперішнім світлом, ми можемо бути певні, що Він не виявлятиме до нього прихильності. Його воля полягає в тому, щоб вони невпинно рухалися вперед, приймаючи посилене й дедалі зростаюче світло, що сяє для них. Теперішнє ставлення церкви не до вподоби Богові. Вкралася самовпевненість, що привела їх до відчуття, ніби немає потреби в більшій істині та більшому світлі. Ми живемо в час, коли Сатана діє праворуч і ліворуч, попереду й позаду нас; і все ж як народ ми спимо. Бог волить, щоб лунав голос, який пробуджує Його народ до дії». Свідчення, том 5, 707, 708.