We are now identifying that one of the events represented by the Seven Thunders is the work of Christ gathering His people a second time, which He began to do in July 2023. Millerite history identifies that this work is accomplished with the warfare of Islam as the backdrop of the message.
Ми тепер визначаємо, що одна з подій, представлених Сімома Громами, — це діло Христа зібрати Його народ вдруге, яке Він розпочав у липні 2023 року. Історія міллеритів вказує, що це діло здійснюється на тлі військових дій ісламу, які становлять фон цієї звістки.
The message is the Revelation of Jesus Christ, which is unsealed just before probation closes, but that message is carried by (placed within the context of) the message of the Third Woe. At the very time the Lord was stretching His hand a second time in 1849, Sister White was commenting upon the shaking of the angry nations, which is a symbol of Islam.
Ця вістка — це Об’явлення Ісуса Христа, яке розкривається безпосередньо перед закриттям часу благодаті, але ця вістка передається (розміщується в контексті) вісткою Третього горя. Саме тоді, коли Господь простягав Свою руку вдруге в 1849 році, Сестра Вайт коментувала потрясіння розгніваних народів, що є символом ісламу.
“December 16, 1848, the Lord gave me a view of the shaking of the powers of the heavens. I saw that when the Lord said ‘heaven,’ in giving the signs recorded by Matthew, Mark, and Luke, He meant heaven, and when He said ‘earth’ He meant earth. The powers of heaven are the sun, moon, and stars. They rule in the heavens. The powers of earth are those that rule on the earth. The powers of heaven will be shaken at the voice of God. Then the sun, moon, and stars will be moved out of their places. They will not pass away, but be shaken by the voice of God.
16 грудня 1848 року Господь дав мені видіння про потрясіння сил небесних. Мені було показано, що коли Господь, подаючи знамення, записані Матвієм, Марком і Лукою, сказав «небо», Він і мав на увазі небо, а коли сказав «земля» — мав на увазі землю. Сили небесні — це сонце, місяць і зорі. Вони панують на небесах. Сили земні — це ті, що панують на землі. Сили небесні будуть потрясені голосом Божим. Тоді сонце, місяць і зорі зрушаться зі своїх місць. Вони не зникнуть, але будуть потрясені голосом Божим.
“Dark, heavy clouds came up and clashed against each other. The atmosphere parted and rolled back; then we could look up through the open space in Orion, whence came the voice of God. The Holy City will come down through that open space. I saw that the powers of earth are now being shaken and that events come in order. War, and rumors of war, sword, famine, and pestilence are first to shake the powers of earth, then the voice of God will shake the sun, moon, and stars, and this earth also. I saw that the shaking of the powers in Europe is not, as some teach, the shaking of the powers of heaven, but it is the shaking of the angry nations.” Early Writings, 41.
«Темні, важкі хмари насунулися й зіштовхнулися одна з одною. Атмосфера розступилася й відкотилася; тоді ми змогли глянути вгору через відкритий простір в Оріоні, звідки пролунав голос Бога. Святе Місто зійде через той відкритий простір. Я бачила, що сили землі тепер потрясаються і що події відбуваються послідовно. Війна і чутки про війну, меч, голод і пошесть першими потрясуть сили землі, потім голос Бога потрясе сонце, місяць і зорі, а також і цю землю. Я бачила, що потрясіння сил у Європі — це не, як деякі вчать, потрясіння сил небесних, але це потрясіння розгніваних народів». Ранні твори, 41.
The historians confirm that what was shaking the nations of Europe in 1848, was the activities of the armies of Islam, for prophetically they are symbolized as the power that angers the nations. In the first witness to the Lord stretching out His hand a second time in the history of 1840 to 1844, the message of the Midnight Cry arrived at the Exeter camp meeting. From there unto October 22, 1844 the message swept across the eastern seaboard of the United States like a tidal wave. That movement had been typified by Christ’s triumphal entry into Jerusalem, and it was an ass that carried Christ into Jerusalem.
Історики підтверджують, що те, що стрясало народи Європи в 1848 році, було діяльністю ісламських військ, бо в пророчому значенні вони символізуються як сила, що гнівить народи. У першому свідченні про те, як Господь вдруге простяг Свою руку, в історичному періоді 1840–1844 років, звістка Опівнічного кличу досягла таборового зібрання в Ексетері. Звідти аж до 22 жовтня 1844 року ця звістка прокотилася східним узбережжям Сполучених Штатів, мов приливна хвиля. Цей рух був прообразно представлений тріумфальним входом Христа в Єрусалим, і саме осел ніс Христа в Єрусалим.
The message of the Midnight Cry represents the entire prophetic message of the Revelation of Jesus Christ, but that Revelation is placed within the context of Islam of the Third Woe angering the nations, for it is Islam that carries the message that is the Revelation of Jesus Christ. Jesus is the Lion of the tribe of Judah, and He is bound to the message of the “ass.”
Звістка Опівнічного кличу представляє всю пророчу звістку Одкровення Ісуса Христа, але це Одкровення поміщене у контексті ісламу третього горя, що гнівить народи, бо саме іслам несе звістку, яка є Одкровенням Ісуса Христа. Ісус є Левом із племені Юдиного, і Він пов’язаний із звісткою «осла».
Judah, thou art he whom thy brethren shall praise: thy hand shall be in the neck of thine enemies; thy father’s children shall bow down before thee. Judah is a lion’s whelp: from the prey, my son, thou art gone up: he stooped down, he couched as a lion, and as an old lion; who shall rouse him up? The sceptre shall not depart from Judah, nor a lawgiver from between his feet, until Shiloh come; and unto him shall the gathering of the people be. Binding his foal unto the vine, and his ass’s colt unto the choice vine; he washed his garments in wine, and his clothes in the blood of grapes: His eyes shall be red with wine, and his teeth white with milk. Genesis 49:8–12.
Юдо, ти той, кого будуть славити твої брати: рука твоя буде на шиї твоїх ворогів; діти твого батька вклоняться тобі. Юда — левеня: від здобичі, сину мій, ти піднявся; він схилився, ліг, як лев, і як старий лев; хто збудить його? Скіпетр не відступить від Юди, ані законодавець з-поміж його ніг, аж поки прийде Шіло; і до нього буде зібрання народів. Прив’язавши своє лоша до виноградини, а осля — до добірної виноградини; він виправ свої шати у вині, а одежу свою — в крові винограду. Очі його будуть червоні від вина, а зуби його — білі від молока. Буття 49:8-12.
It is through Judah that “the gathering of the people” is accomplished. Christ, as Judah, is also the “Vine,” and the “choice vine,” is bound to the “ass’s colt.” His “garments” are washed in “wine,” which was “the blood of grapes.” Christ began shedding His blood in Gethsemane, when He sweat blood, and Gethsemane means the “olive press.” From Gethsemane to the cross He shed His precious blood to gather all men unto Himself.
Саме через Юду здійснюється «зібрання народу». Христос, як Юда, також є «Лоза», а «вибрана лоза» прив’язана до «осляти». Його «одежі» випрані у «вині», що було «кров’ю винограду». Христос почав проливати Свою кров у Гетсиманії, коли Він пітнів кров’ю, а Гетсиманія означає «оливковий прес». Від Гетсиманії до хреста Він проливав Свою дорогоцінну кров, щоб зібрати всіх людей до Себе.
Now is the judgment of this world: now shall the prince of this world be cast out. And I, if I be lifted up from the earth, will draw all men unto me. This he said, signifying what death he should die. John 12:31–33.
Нині суд цьому світові: нині князь цього світу буде вигнаний. І Я, коли буду піднесений від землі, притягну всіх до Себе. Це Він сказав, означаючи, якою смертю Він мав умерти. Івана 12:31-33.
Christ’s work of drawing all men unto Himself is a twostep process, for He first gathers the “outcasts of Israel,” and then uses them as an ensign to draw His other flock.
Діло Христа щодо притягнення всіх людей до Себе — це двохетапний процес, бо Він спершу збирає «вигнанців Ізраїля», а потім використовує їх як стяг, щоб притягнути Своє інше стадо.
I am the good shepherd, and know my sheep, and am known of mine. As the Father knoweth me, even so know I the Father: and I lay down my life for the sheep. And other sheep I have, which are not of this fold: them also I must bring, and they shall hear my voice; and there shall be one fold, and one shepherd. John 10:14–16.
Я — добрий пастир, і знаю своїх овець, і мене знають мої. Як Отець знає мене, так і я знаю Отця; і я віддаю своє життя за овець. І інших овець я маю, що не з цього овечого двору: і їх я повинен привести, і вони почують мій голос; і буде один овечий двір і один пастир. Івана 10:14-16.
The one hundred and forty-four thousand are the “sheep” who know Him. The “other sheep” are His flock that come out of Babylon when they see and hear the ensign. Before He lifts up His ensign, which are His sheep, He first gathers them a second time. That line of sacred history aligns with verses thirteen through fifteen of Daniel chapter eleven, and is therefore aligned with the hidden history of verse forty. It represents the line of the true Protestant horn which runs within the history of the apostate Protestant horn, the apostate Republican horn and the arrival of the whore of Tyre, just before the Sunday law of verse forty-one. The line of the true Protestant horn represents both the history and also the message where the one hundred and forty-four thousand are sealed.
Сто сорок чотири тисячі — це «вівці», які знають Його. «Інші вівці» — це Його стадо, яке виходить з Вавилона, коли бачать і чують це знамено. Перш ніж Він піднесе Своє знамено, яке становлять Його вівці, Він спершу збирає їх удруге. Ця лінія священної історії узгоджується з віршами з тринадцятого по п’ятнадцятий одинадцятого розділу Даниїла і, отже, узгоджується з прихованою історією сорокового вірша. Вона представляє лінію істинного протестантського рога, що проходить усередині історії відступницького протестантського рога, відступницького республіканського рога та появи блудниці Тиру, безпосередньо перед недільним законом сорок першого вірша. Лінія істинного протестантського рога представляє і історію, і також вістку, де запечатуються сто сорок чотири тисячі.
The “outcasts of Israel” represent a line in contrast with the “assembly of mockers”, as Jeremiah identifies them, or as the “synagogue of Satan” as John identifies them in Revelation chapters two and three where the church of Smyrna and Philadelphia are addressed. The Philadelphians represent the “one hundred and forty-four thousand” of Revelation chapter seven, and Smyrna is “the great multitude” of the same chapter, who cannot be numbered. The two classes of redeemed in the last days are in controversy with those who lie, and who are in the synagogue of Satan, and claim they are God’s people, for they say they are Jews.
«Вигнанці Ізраїля» становлять протилежний табір до «зібрання насмішників», як їх називає Єремія, або до «синагоги Сатани», як їх називає Іван у другому й третьому розділах Об’явлення, де звернення адресоване церквам у Смирні та Філадельфії. Філадельфійці представляють «сто сорок чотири тисячі» сьомого розділу Об’явлення, а Смирна — «велика множина» того ж розділу, яку неможливо злічити. Дві групи викуплених в останні дні перебувають у суперечці з тими, хто бреше, належить до синагоги Сатани й твердить, ніби вони Божий народ, бо називають себе юдеями.
The line of the true Protestant horn consists of the controversy that exists between themselves and the former covenant people who are then being passed by. In the same history the faithful are also in controversy with the line of apostate Protestantism and Catholicism. Those three religious entities represent the dragon, the beast and the false prophet at the micro level within the line of the true Protestant horn.
Лінія істинного протестантського рогу складається з протистояння, що існує між ними та колишнім народом завіту, який тоді відкидається. У тій самій історії вірні також перебувають у протистоянні з лінією відступницького протестантизму та католицизму. Ці три релігійні утворення представляють дракона, звіра та лжепророка на мікрорівні в межах лінії істинного протестантського рогу.
“I saw the nominal church and nominal Adventists, like Judas, would betray us to the Catholics to obtain their influence to come against the truth. The saints then will be an obscure people, little known to the Catholics; but the churches and nominal Adventists who know of our faith and customs (for they hated us on account of the Sabbath, for they could not refute it) will betray the saints and report them to the Catholics as those who disregard the institutions of the people; that is, that they keep the Sabbath and disregard Sunday.” Spalding and Magan, 1, 2.
Я бачила, що номінальна церква і номінальні адвентисти, як Юда, зрадять нас католикам, щоб заручитися їхнім впливом для виступу проти істини. Тоді святі будуть непримітним народом, мало відомим католикам; але церкви й номінальні адвентисти, які знають про нашу віру та звичаї (бо вони ненавиділи нас за Суботу, оскільки не могли її спростувати), зрадять святих і доноситимуть на них католикам як на тих, що зневажають установлення народу; тобто що вони дотримуються Суботи й нехтують неділею. Сполдінґ і Маґан, 1, 2.
We have dealt with this passage before, and in so doing identified that the expression “nominal church” and the expression “nominal Adventist” would have had a different meaning and application when Sister White penned the words. Yet the prophets spoke more for the last days than they did for their own history, so in this passage the nominal church in the last days would be apostate Protestantism. The word “nominal” means “in name only”.
Ми вже розглядали цей уривок раніше і при цьому встановили, що вислови «номінальна церква» та «номінальний адвентист» мали інше значення й застосування на час, коли Сестра Вайт написала ці слова. Однак пророки говорили більше про останні дні, ніж про власну історію, тому в цьому уривку «номінальна церква» в останні дні означатиме відступницький протестантизм. Слово «номінальний» означає «лише за назвою».
The so-called Protestant church ceased to protest Rome in 1844, when they rebelled against entering into the Most Holy Place by faith, where they could have recognized the seventh-day Sabbath is the correct day of worship. Instead, they retained the worship of the sun, which is the mark of Catholicism. It is impossible to “protest” Rome, which is the only definition of the word “Protestant,” if you have accepted her symbol of authority, which the Roman church has repeatedly identified as her authority to change the day of worship in the Bible from the seventh-day Sabbath unto Sunday.
Так звана протестантська церква припинила протестувати проти Риму у 1844 році, коли вона повстала проти входження вірою до Святого Святих, де могла б визнати, що субота сьомого дня є правильним днем поклоніння. Натомість вона зберегла поклоніння сонцю, що є ознакою католицизму. Неможливо «протестувати» проти Риму — а саме це є єдиним визначенням слова «протестант», — якщо ви прийняли її символ влади, який Римська церква неодноразово визначала як своє повноваження змінити в Біблії день поклоніння із суботи сьомого дня на неділю.
“Nominal Adventists” are those who profess to be Seventh-day Adventists, but they are also identified as Judas, who is the symbol of a disciple that has betrayed his profession. The nominal Seventh-day Adventist church will hate the “saints” and those saints “will” then “be an obscure people.” They hate the obscure saints, “on account of the Sabbath,” truth they cannot “refute.” The Sabbath truth in Sister White’s history was the seventh-day Sabbath, but it typifies the Sabbath truth of the last days, which cannot be refuted, and that is the doctrine that was first rejected by Laodicean Seventh-day Adventism in their rebellion in 1863. That doctrine was the first foundational truth discovered by William Miller, and it represents the foundational truths of Adventism that the nominal Adventists refuse to walk in, as represented by Jeremiah’s old paths. That Sabbath truth is the “seven times,” of Leviticus twenty-six.
«Номінальні адвентисти» — це ті, хто заявляють, що є Адвентистами сьомого дня, але їх також ототожнюють із Юдою, який є символом учня, що зрадив своє сповідання. Номінальна церква Адвентистів сьомого дня ненавидітиме «святих», і ті святі «будуть» тоді «непримітним народом». Вони ненавидять цих непримітних святих «через суботу», істину, яку вони не можуть «спростувати». Суботня істина в історії сестри Вайт була суботою сьомого дня, але вона є прообразом суботньої істини останніх днів, яку неможливо спростувати, і це та доктрина, яку вперше відкинув лаодикійський адвентизм сьомого дня у своєму бунті 1863 року. Та доктрина була першою основоположною істиною, відкритою Вільямом Міллером, і вона представляє основоположні істини адвентизму, якими номінальні адвентисти відмовляються ходити, як це представлено старими шляхами Єремії. Та суботня істина — це «сім разів» із книги Левит, двадцять шостий розділ.
The line of true Protestantism that is made up of Philadelphia and Smyrna are betrayed by those represented as Judas. Judas covenanted to betray Jesus three times, thus identifying a progressive betrayal that preceded and concluded at the cross. Verse sixteen of Daniel eleven represents the Sunday law, which was typified by the cross. Therefore, in the verses leading to the Sunday law of verse sixteen, which is also the Sunday law of verse forty-one, a three-step betrayal is brought upon the saints of the last days. The betrayal occurs during the period when the Lord is gathering His last-day ensign a second time.
Лінію істинного протестантизму, що складається з Філадельфії та Смирни, зраджують ті, кого представлено як Юду. Юда уклав угоду, щоб зрадити Ісуса тричі, тим самим окресливши поступову зраду, що передувала хресту й завершилася на ньому. Шістнадцятий вірш одинадцятого розділу Книги Даниїла символізує недільний закон, який був типологічно представлений хрестом. Отже, у віршах, що передують недільному закону у шістнадцятому вірші, який є також недільним законом у сорок першому вірші, проти святих останніх днів здійснюється триетапна зрада. Ця зрада відбувається в період, коли Господь вдруге збирає Своє знамено останніх днів.
And in that day there shall be a root of Jesse, which shall stand for an ensign of the people; to it shall the Gentiles seek: and his rest shall be glorious. And it shall come to pass in that day, that the Lord shall set his hand again the second time to recover the remnant of his people, which shall be left, from Assyria, and from Egypt, and from Pathros, and from Cush, and from Elam, and from Shinar, and from Hamath, and from the islands of the sea. And he shall set up an ensign for the nations, and shall assemble the outcasts of Israel, and gather together the dispersed of Judah from the four corners of the earth. The envy also of Ephraim shall depart, and the adversaries of Judah shall be cut off: Ephraim shall not envy Judah, and Judah shall not vex Ephraim. But they shall fly upon the shoulders of the Philistines toward the west; they shall spoil them of the east together: they shall lay their hand upon Edom and Moab; and the children of Ammon shall obey them. Isaiah 11:10–14.
І станеться того дня: корінь Єссея, який стоятиме як стяг для народів; до нього звернуться погани, і його спочинок буде славний. І буде того дня: Господь знову, вдруге, простягне руку Свою, щоб повернути решту Свого народу, що зостанеться, з Ассирії, і з Єгипту, і з Патросу, і з Кушу, і з Еламу, і з Шінару, і з Хамату, і з островів моря. І поставить Він стяг народам, і збере вигнанців Ізраїля, і позбирає розпорошених Юди з чотирьох кінців землі. І заздрість Єфрема відступить, і вороги Юди будуть відтяті: Єфрем не заздритиме Юді, і Юда не утискатиме Єфрема. Та налетять на плечі филистимлян на захід; разом розграбують синів сходу; покладуть свою руку на Едом і на Моав, і сини Аммона будуть їм покірні. Ісая 11:10-14.
Isaiah identifies the historical setting for this passage in verse ten, with the expression “in that day.” That “day” has therefore been identified in the verses that preceded verse ten. When we trace this particular prophetic narrative back to a reference that allows us to identify when “that day” is, we come to verse one, of chapter ten.
Ісая визначає історичний контекст цього уривка в десятому вірші, виразом «того дня». Отже, цей «день» уже окреслено у віршах, що передують десятому. Коли ми простежуємо цю пророчу оповідь назад до місця, яке дозволяє встановити, коли настає «той день», ми приходимо до першого вірша десятого розділу.
Woe unto them that decree unrighteous decrees, and that write grievousness which they have prescribed. Isaiah 10:1.
Горе тим, хто постановляє несправедливі постанови і записує утиск, який вони самі приписали. Ісая 10:1.
Sister White identifies the “unrighteous decree” of this verse as the soon coming Sunday law:
Сестра Вайт ототожнює «несправедливий указ» у цьому вірші з недільним законом, який невдовзі буде запроваджено:
“An idol sabbath has been set up, as the golden image was set up in the plains of Dura. And as Nebuchadnezzar, the king of Babylon, issued a decree that all who would not bow down and worship this image should be killed, so a proclamation will be made that all who will not reverence the Sunday institution will be punished with imprisonment and death. Thus the Sabbath of the Lord is trampled underfoot. But the Lord has declared, ‘Woe unto them that decree unrighteous decrees, and write grievousness which they have prescribed’ [Isaiah 10:1]. [Zephaniah 1:14–18]” Manuscript Releases, volume 14, 92.
"Встановлено ідольську суботу, так само як на рівнині Дурі було поставлено золотий образ. І як Навуходоносор, цар Вавилону, видав указ, що всіх, хто не впаде ниць і не поклониться цьому образові, слід убити, так само буде зроблено проголошення, що всі, хто не виявлятиме пошани до недільної установи, будуть покарані ув’язненням і смертю. Так Господню суботу топчуть ногами. Але Господь проголосив: 'Горе тим, що постановляють несправедливі постанови та пишуть утиск, який приписали' [Ісая 10:1]. [Софонія 1:14-18]" Видання рукописів, том 14, 92.
The context of the Lord gathering His people a second time is placed in the history of the approaching Sunday law crisis, for in verse twelve of chapter ten, Isaiah speaks of the Lord finishing a work among His people before, He brings His Executive Judgment at the unrighteous decree, which is the Sunday law.
Контекст того, як Господь удруге збирає Свій народ, подається в історичному контексті наближення кризи недільного закону, бо у дванадцятому вірші десятого розділу Ісая говорить про те, що Господь завершує працю серед Свого народу перед тим, як Він принесе Свій Виконавчий суд при неправедному указі, яким є недільний закон.
Wherefore it shall come to pass, that when the Lord hath performed his whole work upon mount Zion and on Jerusalem, I will punish the fruit of the stout heart of the king of Assyria, and the glory of his high looks. Isaiah 10:12.
І станеться, коли Господь виконає все Своє діло на горі Сіон і в Єрусалимі, Я покараю плід зарозумілого серця царя Ассирії та пишність його пихатих поглядів. Ісая 10:12.
The “work upon Zion and on Jerusalem”, which the Lord “performs” before the punishment of the papacy begins at the Sunday law, is the sealing of the one hundred and forty-four thousand. In Ezekiel chapter nine, the man with the writer’s inkhorn goes through Jerusalem placing a mark upon those “that sigh and cry for the abominations done in the land” and in the church. That work includes the process of the Lord gathering together the outcasts of Israel a second time. He gathers them from the four corners of the earth, and the “four corners of earth” is represented by eight geographical areas. Eight is the symbol of the testing process of the image of the beast, thus identifying that the final gathering of those who would be the ensign takes place during the period when the image of the beast test is being accomplished in the earth.
"Робота над Сіоном і над Єрусалимом", яку Господь "здійснює" перед тим, як покарання папства розпочнеться із запровадженням недільного закону, — це запечатання ста сорока чотирьох тисяч. У дев'ятому розділі Єзекіїля чоловік із писарським каламарем проходить через Єрусалим, позначаючи тих, "що зідхають і стогнуть над гидотами, які чиняться в краю", а також у церкві. Та робота включає процес того, як Господь вдруге збирає вигнанців Ізраїлю. Він збирає їх із чотирьох кінців землі, а "чотири кінці землі" представлені вісьмома географічними територіями. Число вісім є символом процесу випробування, пов'язаного з образом звіра, отже, це вказує, що остаточне зібрання тих, хто мав би бути знаменом, відбувається в період, коли на землі відбувається випробування образом звіра.
The unity represented by “Ephraim” “not envying Judah, and Judah” “not vexing Ephraim,” occurs when the adversaries of Judah are cut off. Prophetically, the former covenant people, represented by Judas, or the synagogue of Satan, or the assembly of mockers, or the Protestants of Millerite history, or the Jews of Christ’s history are “cut off” at the first disappointment. When Jeremiah represents that very history, he was instructed that he could never return to the assembly of mockers, though they could return to him if they chose to repent.
Єдність, представлена "Єфрем" "не заздрить Юді, а Юда" "не тіснить Єфрема", настає, коли противники Юди будуть відтяті. Пророчо колишній народ заповіту, представлений Юдою, або синагогою сатани, або зібранням насмішників, або протестантами міллеритської історії, або євреями з історії Христа, "відтинається" під час першого розчарування. Коли Єремія зображує саме ту історію, йому було сказано ніколи не повертатися до зібрання насмішників, хоча вони могли б повернутися до нього, якби вирішили покаятися.
From July 18, 2020 unto the Sunday law the Lord gathers His last-day people a second time. He gathers them from around the world, during a period when He is finishing His whole work on Judah and Jerusalem. In that sealing time, God’s last-day people will be obscure, but will never-the-less be confronted by a threefold union which opposes their work.
Від 18 липня 2020 року аж до недільного закону Господь вдруге збирає Свій народ останнього часу. Він збирає їх з усього світу, у період, коли завершує всю Свою працю над Юдою та Єрусалимом. У період запечатування Божий народ останнього часу буде непомітним, але, попри це, зіткнеться з потрійним союзом, який протидіє їхній справі.
Catholicism is the beast of the threefold union, and one of her daughters is the class Sister White identifies as the nominal church. They represent the false prophet. The nominal Laodicean Adventists, represented by Judas, are the dragon in this representation. The rebellion of 1863 was typified by the rebellion of ancient Israel at the first Kadesh, when they chose to reject the message of Joshua and Caleb and return to Egypt. Egypt is a symbol of the dragon.
Католицизм є звіром потрійного союзу, а одна з її дочок — це клас, який сестра Вайт визначає як номінальну церкву. Вони представляють лжепророка. Номінальні лаодикійські адвентисти, представлені Юдою, є драконом у цій символіці. Повстання 1863 року було прообразно представлене бунтом стародавнього Ізраїлю під час першого Кадешу, коли вони вирішили відкинути вістку Ісуса Навина та Халева і повернутися до Єгипту. Єгипет є символом дракона.
Son of man, set thy face against Pharaoh king of Egypt, and prophesy against him, and against all Egypt: Speak, and say, Thus saith the Lord God; Behold, I am against thee, Pharaoh king of Egypt, the great dragon that lieth in the midst of his rivers, which hath said, My river is mine own, and I have made it for myself. Ezekiel 29:2, 3.
Сину людський, зверни своє обличчя проти фараона, царя Єгипту, і пророкуй проти нього та проти всього Єгипту: промов і скажи: Так говорить Господь Бог: Ось Я проти тебе, фараона, царя Єгипту, великого дракона, що лежить посеред своїх рік, який сказав: Моя ріка — моя, і я зробив її для себе. Єзекіїля 29:2, 3.
The rebellion at Kadesh represented the tenth test in a testing process that brought about the rejection and death of the chosen people who had been brought out of Egypt, and typified the final test of a testing process that was brought upon Philadelphian Millerite Adventism on October 22, 1844 and concluded with the rebellion of 1863. At the very end of ancient Israel’s history, the Jews “cried out, ‘Away with him, away with him, crucify him’. Pilate saith unto them, ‘Shall I crucify your King?’ The chief priests answered, ‘We have no king but Caesar.’” In the first rebellion and the last rebellion the former covenant people chose to identify a symbol of the dragon (Egypt and pagan Rome) as their king.
Заколот у Кадеші становив десяте випробування в циклі випробувань, який призвів до відкидання та смерті вибраного народу, виведеного з Єгипту, і слугував прообразом остаточного випробування в циклі випробувань, яке спіткало філадельфійський міллеритський адвентизм 22 жовтня 1844 року й завершилося заколотом 1863 року. Наприкінці історії стародавнього Ізраїлю юдеї закричали: «Геть його, геть його, розіпни його». Пилат каже їм: «Чи маю я розіп’яти вашого Царя?» Первосвященики відповіли: «У нас немає царя, крім кесаря». У першому й в останньому заколоті колишній народ завіту визнав символ дракона (Єгипет і язичницький Рим) своїм царем.
On July 18, 2020, the “adversaries of Judah” were “cut off,” and the temple of the one hundred and forty-four thousand was set up. All that was left was for the temple to be cleansed, in advance of the Messenger of the Covenant suddenly coming to His temple. The temple of Millerite history was erected in forty-six years from 1798 unto 1844. At the first disappointment of April 19, 1844 the Protestants were cut off and became part of the synagogue of Satan, the assembly of mockers, a daughter of Rome. From that point until October 22, 1844 a purification process occurred in advance of the faithful following Christ into the Most Holy Place, that He might accomplish the work of joining His divinity to their humanity.
18 липня 2020 року «вороги Юди» були «відсічені», і було встановлено храм ста сорока чотирьох тисяч. Залишалося лише, щоб храм був очищений, напередодні того, як Посланець Заповіту раптово прийде до Свого храму. Храм міллеритської історії був зведений протягом сорока шести років — від 1798 до 1844 року. Під час першого розчарування 19 квітня 1844 року протестанти були відсічені й стали частиною синагоги сатани, зборища насмішників, дочки Риму. Відтоді й до 22 жовтня 1844 року відбувався процес очищення напередодні того, як вірні пішли за Христом до Найсвятішого місця, щоб Він звершив працю поєднання Своєї божественності з їхньою людськістю.
The history of the true Protestant horn, that is gathered a second time just before the unrighteous decree, that they might be the ensign that God employs to call His other flock out of Babylon, occurs in the same period where the apostate Republican and Protestant horns are joining together, committing spiritual fornication, thus becoming one flesh, or one temple, which is the image of the beast. God’s temple is simultaneously forming the image of Christ.
Історія істинного протестантського рога, який збирається вдруге незадовго до беззаконного указу, аби стати знаменом, яке Бог використовує, щоб покликати іншу Свою отару з Вавилона, відбувається в той самий період, коли відступницькі республіканський і протестантський роги поєднуються, чинячи духовний блуд, тим самим стаючи одним тілом, або одним храмом, що є образом звіра. Божий храм водночас формує образ Христа.
We will continue this study in the next article.
Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.
The word that came to Jeremiah from the Lord, saying, Stand in the gate of the Lord’s house, and proclaim there this word, and say, Hear the word of the Lord, all ye of Judah, that enter in at these gates to worship the Lord. Thus saith the Lord of hosts, the God of Israel, Amend your ways and your doings, and I will cause you to dwell in this place. Trust ye not in lying words, saying, The temple of the Lord, The temple of the Lord, The temple of the Lord, are these. For if ye throughly amend your ways and your doings; if ye throughly execute judgment between a man and his neighbour; If ye oppress not the stranger, the fatherless, and the widow, and shed not innocent blood in this place, neither walk after other gods to your hurt: Then will I cause you to dwell in this place, in the land that I gave to your fathers, for ever and ever. Behold, ye trust in lying words, that cannot profit. Will ye steal, murder, and commit adultery, and swear falsely, and burn incense unto Baal, and walk after other gods whom ye know not; And come and stand before me in this house, which is called by my name, and say, We are delivered to do all these abominations? Is this house, which is called by my name, become a den of robbers in your eyes? Behold, even I have seen it, saith the Lord.
Слово, що було до Єремії від Господа, кажучи: Стань у воротах дому Господнього й проголоси там це слово, та скажи: Слухайте слово Господнє, всі ви, юдеї, що входите цими воротами, щоб поклонятися Господу. Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Виправте ваші дороги та ваші вчинки, і Я дам вам жити на цьому місці. Не покладайтеся на брехливі слова, кажучи: Храм Господній, храм Господній, храм Господній! Бо якщо ви справді виправите свої дороги та свої вчинки; якщо справді чинитимете суд між людиною та її ближнім; якщо не утискатимете чужинця, сироту й вдову, і не проливатимете на цьому місці невинної крові, і не ходитимете за іншими богами собі на шкоду, тоді Я дам вам жити на цьому місці, у краю, який Я дав вашим батькам, навіки-віків. Ось, ви покладаєтеся на брехливі слова, що не приносять користі. Хіба будете красти, вбивати, чинити перелюб, клястися неправдиво, кадити Ваалові й ходити за іншими богами, яких не знаєте, а потім приходити і ставати переді Мною в цьому домі, який названий Моїм Ім’ям, і казати: Ми звільнені, щоб чинити всі ці мерзоти? Чи став цей дім, що названий Моїм Ім’ям, у ваших очах печерою розбійників? Ось, навіть Я бачив це, — говорить Господь.
But go ye now unto my place which was in Shiloh, where I set my name at the first, and see what I did to it for the wickedness of my people Israel. And now, because ye have done all these works, saith the Lord, and I spake unto you, rising up early and speaking, but ye heard not; and I called you, but ye answered not; Therefore will I do unto this house, which is called by my name, wherein ye trust, and unto the place which I gave to you and to your fathers, as I have done to Shiloh. And I will cast you out of my sight, as I have cast out all your brethren, even the whole seed of Ephraim. Therefore pray not thou for this people, neither lift up cry nor prayer for them, neither make intercession to me: for I will not hear thee. Seest thou not what they do in the cities of Judah and in the streets of Jerusalem? Jeremiah 7:1–17.
Та підіть же тепер до Мого місця, що було в Шіло, де спершу Я поставив Своє Ім’я, і подивіться, що Я вчинив із ним за беззаконня Мого народу, Ізраїля. І нині, через те, що ви вчинили всі ці діла, говорить Господь, Я промовляв до вас, встаючи рано й говорячи, та ви не слухали; і кликав Я вас, але ви не відповідали; тому Я вчиню з цим домом, що зветься Моїм Ім’ям, на який ви покладаєтесь, і з місцем, яке Я дав вам і вашим батькам, так, як учинив із Шіло. І викину Я вас з-перед Мого лиця, як викинув усіх братів ваших, увесь рід Єфрема. Тому не молися за цей народ, не піднімай за них ні крику, ні молитви, і не заступайся переді Мною, бо Я не почую тебе. Хіба ти не бачиш, що вони роблять у містах Юди та на вулицях Єрусалима? Єремія 7:1-17.