Sister White often identifies that the prophetic lessons that are needed to be understood are portrayed with the rise and fall of kingdoms.
Сестра Вайт часто зазначає, що пророчі уроки, які потрібно зрозуміти, відображені у піднесенні та падінні царств.
“From the rise and fall of nations as made plain in the books of Daniel and the Revelation, we need to learn how worthless is mere outward and worldly glory. Babylon, with all its power and magnificence, the like of which our world has never since beheld,—power and magnificence which to the people of that day seemed so stable and enduring,—how completely has it passed away! As ‘the flower of the grass,’ it has perished. James 1:10. So perished the Medo-Persian kingdom, and the kingdoms of Grecia and Rome. And so perishes all that has not God for its foundation. Only that which is bound up with His purpose, and expresses His character, can endure. His principles are the only steadfast things our world knows.” Prophets and Kings, 548.
«Із злетів і падінь народів, як це ясно показано в книгах Даниїла та Об’явлення, ми маємо навчитися, наскільки марною є лише зовнішня, світська слава. Вавилон з усією своєю силою та пишнотою, подібних до яких наш світ відтоді не бачив, — силою та пишнотою, що людям того часу здавалися такими стійкими й тривалими, — як же цілковито він минув! Як „цвіт трави“, він загинув. Якова 1:10. Так само загинули Мідо-перське царство та царства Греції й Риму. І так само гине все, що не має за підвалину Бога. Лише те, що пов’язане з Його задумом і відображає Його характер, може встояти. Його принципи — єдине непохитне, що знає наш світ». Пророки і царі, 548.
The “rise and fall” of the kingdoms that are represented in the books of Daniel and Revelation are the focal point of a correct approach to the study of prophecy. The fall of Babylon is typified by the fall of Nimrod’s Babel in Genesis eleven. Then in Daniel chapter five, Babylon falls again. The papacy’s history of its rise to power in the year 538, and its subsequent fall in 1798, also typifies the final fall of Babylon, for the papal power is prophetically spiritual Babylon. The papacy fell in 1798, and Revelation chapter eighteen outlines its final fall. In Daniel chapter eleven, and verse forty-five, the papacy, represented there as the king of the north, comes to its end with none to help. This takes place when probation closes, for verses forty-five of chapter eleven, and verse one of chapter twelve, represent the same history.
«Піднесення і падіння» царств, представлених у книгах Даниїла та Об’явлення, є осердям правильного підходу до вивчення пророцтв. Падіння Вавилону прообразно представлено падінням Вавилона Німрода в одинадцятому розділі Буття. Потім у п’ятому розділі Даниїла Вавилон падає знову. Історія папства — його піднесення до влади в 538 році та подальше падіння в 1798-му — також є прообразом остаточного падіння Вавилону, бо папська влада в пророчому сенсі є духовним Вавилоном. Папство впало в 1798 році, а вісімнадцятий розділ Об’явлення описує його остаточне падіння. В одинадцятому розділі книги Даниїла, у сорок п’ятому вірші, папство, представлене там як цар півночі, приходить до свого кінця, і ніхто не допоможе. Це відбувається, коли закінчується час випробування, бо сорок п’ятий вірш одинадцятого розділу і перший вірш дванадцятого розділу зображують одну й ту саму історію.
And he shall plant the tabernacles of his palace between the seas in the glorious holy mountain; yet he shall come to his end, and none shall help him. And at that time shall Michael stand up, the great prince which standeth for the children of thy people: and there shall be a time of trouble, such as never was since there was a nation even to that same time: and at that time thy people shall be delivered, every one that shall be found written in the book. Daniel 11:45, 12:1.
І поставить він намети свого палацу між морями, на славній святій горі; але прийде до свого кінця, і ніхто не допоможе йому. І того часу постане Михаїл, великий князь, що стоїть за синів твого народу; і буде час утиску, якого не було відтоді, як існує народ, аж до того часу; і того часу буде визволений твій народ, кожен, хто буде знайдений записаним у книзі. Даниїла 11:45, 12:1.
The message of the second angel is structured upon the fact that Babylon has fallen twice. Literal Babylon, represented by Nimrod and Belshazzar fell twice, and spiritual Babylon fell in 1798, and does so again, when human probation closes.
Послання другого ангела ґрунтується на факті, що Вавилон упав двічі. Буквальний Вавилон, представлений Німродом і Валтасаром, упав двічі, а духовний Вавилон упав у 1798 році й упаде знову, коли закриється час випробування для людства.
And there followed another angel, saying, Babylon is fallen, is fallen, that great city, because she made all nations drink of the wine of the wrath of her fornication. Revelation 14:8.
І пішов слідом інший ангел і сказав: Упав, упав Вавилон, те велике місто, бо він напоїв усі народи вином гніву своєї розпусти. Об’явлення 14:8.
The repetition of the fall of Babylon in the second angel provides the prophetic justification for identifying the doubling of words and phrases within the Scriptures as a symbol of the combined messages of the second angel and the Midnight Cry. It also upholds the principle identified by Sister White, concerning the study of prophecy being based upon the rise and fall of the kingdoms represented in the books of Daniel and Revelation. It illustrates the concept that to understand the fall of Babylon, the student of prophecy must bring together all of Babylon’s falls, “line upon line,” to establish the correct prophetic message of the final fall of Babylon.
Повторення падіння Вавилона у звістці другого ангела надає пророче обґрунтування для визначення подвоєння слів і фраз у Святому Письмі як символу об’єднаних звісток другого ангела та опівнічного крику. Воно також підтверджує принцип, окреслений Сестрою Вайт, щодо того, що вивчення пророцтва має ґрунтуватися на піднесенні та падінні царств, представлених у книгах Даниїла та Об’явлення. Це ілюструє думку, що, щоб зрозуміти падіння Вавилона, дослідник пророцтв повинен зібрати разом усі падіння Вавилона, «рядок на рядок», щоб встановити правильну пророчу звістку про остаточне падіння Вавилона.
Babylon falling twice in the message of the second angel, is based upon the prophetic rule which identifies that truth is established upon the testimony of two witnesses. The doubling of Babylon’s fall within the message, represents the prophetic methodology that is identified in the Bible as the latter rain. That sacred methodology, which is the latter rain, is the application of bringing various lines of prophecy together “line upon line.” When employed by the student of prophecy, the methodology establishes the “message” of the latter rain. The latter rain message that is established through the application of the sacred methodology, is thereafter proclaimed in the combined prophetic histories of the second angel and the Midnight Cry. This was true in the history of the movement of the first angel, and it is true today, in the history of the movement of the third angel.
Подвійне падіння Вавилону у вісті другого ангела ґрунтується на пророчому правилі, згідно з яким істина встановлюється свідченням двох свідків. Подвоєння падіння Вавилону у цій вісті представляє пророчий метод, який у Біблії названо пізнім дощем. Цей священний метод, тобто пізній дощ, полягає в поєднанні різних ліній пророцтва "рядок до рядка". Коли цей метод застосовує дослідник пророцтв, він встановлює "вістку" пізнього дощу. Вістка пізнього дощу, яка встановлюється через застосування священного методу, згодом проголошується в поєднаних пророчих історіях другого ангела та Опівнічного клику. Так було в історії руху першого ангела, і так є сьогодні, в історії руху третього ангела.
Chapters four and five of the book of Daniel, represent the line of history which covers the rise and beginning of Babylon, represented by Nebuchadnezzar in chapter four, and then the fall and ending of Babylon, represented by Belshazzar in chapter five. Together they produce one prophetic line. The prophetic line produced by those two chapters is to be laid over the top of Daniel chapters one through three, in order to establish the latter rain message.
Четвертий і п’ятий розділи книги Даниїла представляють історичну лінію, яка охоплює піднесення і початок Вавилона, представлені Навуходоносором у четвертому розділі, а також падіння і кінець Вавилона, представлені Валтасаром у п’ятому розділі. Разом вони утворюють одну пророчу лінію. Пророча лінія, утворена цими двома розділами, має бути накладена поверх розділів 1–3 книги Даниїла, щоб встановити послання пізнього дощу.
The two chapters present the fall and rising again of Nebuchadnezzar and the fall and destruction of Belshazzar, and therefore present the fall of Babylon in the beginning and ending of the line. The line of prophecy created by the two chapters is structured upon Babylon falling, rising, and then falling again. That fact alone identifies that those two chapters represent the message of the second angel. The two chapters represent the history of the earth beast of Revelation thirteen, and in that history the message of the second angel and Midnight Cry is twice proclaimed.
Два розділи подають падіння й відновлення Навуходоносора та падіння і загибель Валтасара, і тим самим представляють падіння Вавилона на початку й у кінці цієї лінії. Пророча лінія, створена цими двома розділами, побудована на падінні Вавилона, його піднесенні, а потім знову падінні. Сам цей факт засвідчує, що ці два розділи представляють вістку другого ангела. Ці два розділи представляють історію звіра, що виходить із землі, з тринадцятого розділу Об’явлення, і в тій історії вістка другого ангела та Опівнічний крик проголошуються двічі.
Therefore, before we begin our consideration of chapters four and five of Daniel, we will identify the sacred methodology which is the latter rain, and then by employing that methodology we will identify the message of the latter rain.
Отже, перш ніж ми розпочнемо розгляд четвертого та п’ятого розділів книги Даниїла, ми визначимо священну методологію, яка є пізнім дощем, а потім, застосувавши цю методологію, визначимо вістку пізнього дощу.
A significant waymark of the history of the first and second angel was the methodology represented by William Miller’s rules of prophetic interpretation. Those rules were used by men to identify the message of the Midnight Cry, and that message was the latter rain message for that history. A significant waymark of the history of the third angel is the methodology represented as “Prophetic Keys”. Those rules are to be used in conjunction with the rules of William Miller to identify the message of the Midnight Cry in our current history, and the message that is now being established by those rules is the latter rain message of the last days. Miller’s rules represent the early rain in the prophetic history of the earth beast, and those rules combined with the “Prophetic Keys” represent the latter rain in the prophetic history of the earth beast.
Значущою віхою в історії першого та другого ангела була методологія, представлена правилами пророчого тлумачення Вільяма Міллера. Ці правила використовували люди, щоб визначити вістку Опівнічного крику, і ця вістка була вісткою пізнього дощу для тієї історії. Значущою віхою в історії третього ангела є методологія, представлена як «Пророчі ключі». Ці правила слід використовувати разом із правилами Вільяма Міллера, щоб визначити вістку Опівнічного крику в нашій теперішній історії, а вістка, яку тепер утверджують за допомогою цих правил, є вісткою пізнього дощу останніх днів. Правила Міллера представляють ранній дощ у пророчій історії звіра із землі, а ці правила, поєднані з «Пророчими ключами», представляють пізній дощ у пророчій історії звіра із землі.
The latter rain is the methodology employed to produce the message. There are those who are deceived because they seek for the latter rain experience, without first seeking the message that produces the experience. The Pentecostal churches of Christianity are a clear example of that deception. That same type of misguided direction is available to those who do seek for the latter rain message, but refuse to seek for the methodology that identifies and establishes the latter rain message. Without the correct methodology, the correct message cannot be identified. Without the correct message, the correct experience is an impossibility.
Пізній дощ — це методологія, яку застосовують, щоб сформувати послання. Є такі, що зведені в оману, бо шукають пережиття пізнього дощу, не шукаючи спершу послання, яке породжує це пережиття. П’ятидесятницькі церкви християнства — яскравий приклад такого обману. Подібне хибне спрямування можливе й для тих, хто таки шукає послання пізнього дощу, але відмовляється шукати методологію, яка визначає і встановлює послання пізнього дощу. Без правильної методології правильне послання неможливо визначити. Без правильного послання правильне пережиття неможливе.
The significance of this biblical fact goes unrecognized by most, for they have never considered the possibility that there is one right way to study the Bible, and that there are many wrong ways to study the Bible. The wrong way to study the Bible, that is by far the most often chosen, is to trust other men’s opinions of what the Bible teaches. It is such a common issue with men, that every church organizes a system to address this falsely perceived need of their flocks. That false need, produces the false work of establishing a system of leaders who are identified as the spiritual experts of biblical understanding that will correctly direct the understanding of the untrained flock. The Bible does identify a very organized system for the structure of a church, which includes elders, prophets and teachers, but the Bible never endorses the corruption of church organization that produces a system of leaders who have been ordained to identify what is or what isn’t truth, and thereafter, who is and who isn’t a heretic.
Значущість цього біблійного факту залишається більшістю невизнаною, бо вони ніколи не замислювалися над можливістю, що існує один правильний спосіб вивчати Біблію, і багато неправильних способів її вивчення. Найпоширеніший із неправильних способів вивчення Біблії — це покладатися на думки інших людей про те, чого навчає Біблія. Це настільки звична для людей проблема, що кожна церква організовує систему, аби задовольнити цю хибно сприйняту потребу своєї пастви. Ця помилкова потреба породжує хибну діяльність зі створення системи лідерів, яких визначають як духовних експертів із біблійного розуміння, що мають правильно спрямовувати розуміння ненавченої пастви. Біблія справді окреслює дуже впорядковану систему устрою церкви, яка включає старійшин, пророків і вчителів, але Біблія ніколи не схвалює викривлення церковного устрою, яке створює систему лідерів, рукопокладених визначати, що є, а що не є істиною, а відтак — хто є, а хто не є єретиком.
Study to show thyself approved unto God, a workman that needeth not to be ashamed, rightly dividing the word of truth. 2 Timothy 2:15.
Старайся представити себе Богові випробуваним, робітником, якому нема чого соромитися, що правильно подає слово правди. 2 Тимофія 2:15.
A church leader is to exhort, rebuke, teach and guard against false doctrines and those who promote the false doctrines, but we are each to “study to show” ourselves “approved unto God,” by “rightly dividing the word of truth.” In doing so, we must know the methodology that the Bible identifies as the correct way to rightly divide the word of truth. The book of Isaiah sets forth these issues in the context of the latter rain, so it is there that we will begin.
Керівник церкви має наставляти, докоряти, навчати та стояти на сторожі проти лжевчень і тих, хто їх поширює, але кожен із нас має «старатися, щоб показати» себе «угодним Богові», «правильно розділяючи слово істини». Роблячи це, ми повинні знати методологію, яку Біблія визначає як належний спосіб «правильно розділяти слово істини». Книга Ісаї викладає ці питання в контексті пізнього дощу, тож почнемо саме там.
In that day the Lord with his sore and great and strong sword shall punish leviathan the piercing serpent, even leviathan that crooked serpent; and he shall slay the dragon that is in the sea. In that day sing ye unto her, A vineyard of red wine. I the Lord do keep it; I will water it every moment: lest any hurt it, I will keep it night and day. Fury is not in me: who would set the briers and thorns against me in battle? I would go through them, I would burn them together. Or let him take hold of my strength, that he may make peace with me; and he shall make peace with me. He shall cause them that come of Jacob to take root: Israel shall blossom and bud, and fill the face of the world with fruit. Hath he smitten him, as he smote those that smote him? or is he slain according to the slaughter of them that are slain by him? In measure, when it shooteth forth, thou wilt debate with it: he stayeth his rough wind in the day of the east wind. By this therefore shall the iniquity of Jacob be purged; and this is all the fruit to take away his sin; when he maketh all the stones of the altar as chalkstones that are beaten in sunder, the groves and images shall not stand up. Yet the defenced city shall be desolate, and the habitation forsaken, and left like a wilderness: there shall the calf feed, and there shall he lie down, and consume the branches thereof. When the boughs thereof are withered, they shall be broken off: the women come, and set them on fire: for it is a people of no understanding: therefore he that made them will not have mercy on them, and he that formed them will shew them no favour. And it shall come to pass in that day, that the Lord shall beat off from the channel of the river unto the stream of Egypt, and ye shall be gathered one by one, O ye children of Israel. And it shall come to pass in that day, that the great trumpet shall be blown, and they shall come which were ready to perish in the land of Assyria, and the outcasts in the land of Egypt, and shall worship the Lord in the holy mount at Jerusalem. Isaiah 27:1–13.
Того дня Господь своїм гострим, великим і сильним мечем покарає Левіафана, змія пронзаючого, так, Левіафана, того звивистого змія; і знищить дракона, що в морі. Того дня заспівайте їй: «Виноградник червоного вина». Я, Господь, його бережу; щомиті буду його поливати: щоб ніхто йому не зашкодив, берегтиму його вдень і вночі. Лютість не в мені: хто поставить проти мене в бою тернину й колючки? Я пройшов би крізь них, разом би їх спалив. Або нехай ухопиться за мою силу, щоб укласти зі мною мир; і він укладе зі мною мир. Він дасть тим, що походять від Якова, пустити коріння; Ізраїль зацвіте й дасть пагін, і наповнить обличчя світу плодом. Чи вдарив він його так, як уразив тих, що його вражали? Чи був він убитий так, як ті, кого він убив? У міру, коли воно проростає, ти будеш судитися з ним; він стримує свій суворий вітер у день східного вітру. Через це буде очищена беззаконність Якова; і весь цей плід — усунення його гріха: коли всі камені жертовника він зробить, як крейдяні камені, розбиті на друзки, гаї та ідоли не встоять. А втім укріплене місто буде спустошене, оселя покинута, залишена, як пустеля: там теля пастиметься, і там ляже, і поїсть його гілля. Коли його віття зів’яне, його поламають; прийдуть жінки й спалять його, бо це народ без розуміння; тому Той, хто їх створив, не помилує їх, і Той, хто їх сформував, не виявить до них ласки. І станеться того дня, що Господь обмолоте від русла ріки аж до єгипетського потоку, і ви, сини Ізраїлеві, будете зібрані по одному. І станеться того дня, що засурмить велика сурма, і прийдуть ті, що були готові загинути в країні Ассирії, і вигнанці в землі Єгипту, і поклоняться Господу на святій горі в Єрусалимі. Ісая 27:1-13.
In the previous articles, we have repeatedly addressed the “ensign” that is lifted up to call God’s other children out of Babylon. The last verse of Isaiah chapter twenty-seven, addresses the work of the ensign when it says “the great trumpet shall be blown, and they shall come which were ready to perish in the land of Assyria.” Assyria is a symbol of Babylon in the last days, and those that hear the warning message to come out of Babylon in the verse, come and worship with those represented as the one hundred and forty-four thousand who are prophetically located at “the holy mount at Jerusalem.”
У попередніх статтях ми неодноразово зверталися до теми «знамена», яке піднімають, щоб покликати інших Божих дітей вийти з Вавилону. Останній вірш двадцять сьомого розділу Ісаї описує роль цього знамена, коли говорить: «буде затрублено у велику сурму, і прийдуть ті, що були готові загинути в землі Ассирії». Ассирія є символом Вавилону в останні дні, і ті, хто чують у цьому вірші попереджувальне послання про вихід із Вавилону, приходять і поклоняються разом із тими, кого представлено як сто сорок чотири тисячі, які пророчо розташовані на «святій горі в Єрусалимі».
The verse says, “and it shall come to pass in that day.” “That day,” which is the day when the second voice of Revelation chapter eighteen, calls God’s other children out of Babylon, is the setting for the entire chapter. The second voice of Revelation chapter eighteen, cries at the Sunday law, when the whore of Tyre is remembered.
У вірші сказано: «і станеться того дня». «Той день», тобто день, коли другий голос вісімнадцятого розділу Об’явлення кличе інших Божих дітей вийти з Вавилона, є тлом усього розділу. Другий голос вісімнадцятого розділу Об’явлення волає за недільного закону, коли згадується блудниця Тиру.
And I heard another voice from heaven, saying, Come out of her, my people, that ye be not partakers of her sins, and that ye receive not of her plagues. For her sins have reached unto heaven, and God hath remembered her iniquities. Revelation 18:4, 5.
І почув я інший голос із неба, що говорив: Вийдіть із неї, народе Мій, щоб ви не стали учасниками її гріхів і щоб не зазнали її кар. Бо гріхи її сягнули аж до неба, і згадав Бог її беззаконня. Об’явлення 18:4, 5.
Isaiah chapter twenty-seven, begins by identifying the same day that the chapter ends with, when it says, “In that day the Lord with his sore and great and strong sword shall punish leviathan the piercing serpent, even leviathan that crooked serpent; and he shall slay the dragon that is in the sea.”
Двадцять сьомий розділ книги Ісаї починається з визначення того самого дня, яким розділ закінчується, коли сказано: «Того дня Господь своїм суворим, великим і міцним мечем покарає левіятана, пронзаючого змія, так, левіятана, того кривого змія; і він уб’є дракона, що в морі».
At the Sunday law God’s executive, retributive judgment begins upon the kingdoms of the dragon (the United Nations), the beast (the papacy) and the false prophet (the United States). At the Sunday law the false prophet is overthrown as the sixth kingdom of Bible prophecy, and national apostasy produces national ruin. The Sunday law is where God’s executive judgments begin to fall upon the dragon, who is Satan (and whose earthly kingdom is represented as the dragon), the beast and the false prophet. It is a progressive punishment, that begins at the Sunday law. The beginning and the ending of chapter twenty-seven of Isaiah is the Sunday law, and the chapter represents specific issues that are directly connected with the history that leads up to and follows after the Sunday law.
Під час недільного закону виконавчий, відплатний Божий суд починається над царствами дракона (Організація Об’єднаних Націй), звіра (папство) та лжепророка (Сполучені Штати). Під час недільного закону лжепророк, як шосте царство біблійного пророцтва, повалюється, і національне відступництво породжує національну руїну. Недільний закон — це момент, коли виконавчі Божі суди починають звершуватися над драконом, яким є Сатана (його земне царство представлене як дракон), а також над звіром і лжепророком. Це поступове покарання, що починається з недільного закону. Початок і кінець двадцять сьомого розділу Ісаї — це недільний закон, а розділ висвітлює конкретні питання, безпосередньо пов’язані з історією, яка веде до недільного закону і настає після нього.
We are considering chapter twenty-seven, for it establishes the prophetic setting for chapters twenty-eight and twenty-nine. In those chapters we will find the definition of the latter rain as a methodology, which will allow us to understand the significance of laying chapters four and five of Daniel over the top of chapters one through three of Daniel. After Isaiah chapter twenty-seven, identifies the beginning of the progressive punishment of the dragon’s kingdom, he records that in that period of time, God’s people are commanded to “sing unto her.” Sing unto who?
Ми розглядаємо двадцять сьомий розділ, бо він встановлює пророчий контекст для двадцять восьмого та двадцять дев’ятого розділів. У цих розділах ми знайдемо визначення пізнього дощу як методології, що дозволить нам зрозуміти значення накладання четвертого й п’ятого розділів книги Даниїла поверх розділів від першого до третього. Після того як двадцять сьомий розділ книги Ісаї визначає початок поступового покарання царства дракона, він зазначає, що в той час Божому народові наказано: «співайте їй». Кому співати?
The answer of who is to be sung to is in the title of the song, for they are to sing “a vineyard of red wine, that the Lord keeps.” The story of the vineyard is the story of God’s people, and it is first mentioned by Isaiah in chapter five.
Відповідь на запитання, кому слід співати, міститься в назві пісні, адже вони мають співати: «виноградник червоного вина, який Господь береже». Історія про виноградник — це історія Божого народу, і вперше її згадує Ісая у п’ятому розділі.
Now will I sing to my wellbeloved a song of my beloved touching his vineyard. My wellbeloved hath a vineyard in a very fruitful hill: And he fenced it, and gathered out the stones thereof, and planted it with the choicest vine, and built a tower in the midst of it, and also made a winepress therein: and he looked that it should bring forth grapes, and it brought forth wild grapes. And now, O inhabitants of Jerusalem, and men of Judah, judge, I pray you, betwixt me and my vineyard. What could have been done more to my vineyard, that I have not done in it? wherefore, when I looked that it should bring forth grapes, brought it forth wild grapes? And now go to; I will tell you what I will do to my vineyard: I will take away the hedge thereof, and it shall be eaten up; and break down the wall thereof, and it shall be trodden down: And I will lay it waste: it shall not be pruned, nor digged; but there shall come up briers and thorns: I will also command the clouds that they rain no rain upon it. For the vineyard of the Lord of hosts is the house of Israel, and the men of Judah his pleasant plant: and he looked for judgment, but behold oppression; for righteousness, but behold a cry. Isaiah 5:1–5.
Тепер я заспіваю моєму улюбленому пісню мого улюбленого про його виноградник. Мій улюблений має виноградник на дуже родючому пагорбі; і він обгородив його, і повиймав із нього каміння, і насадив у ньому добірною лозою, і збудував посеред нього башту, і також зробив у ньому давильню; і він сподівався, що виноградник вродить виноград, та він вродив дикий виноград. І тепер, о жителі Єрусалима і мужі Юди, розсудіть, прошу вас, між мною та моїм виноградником. Що ще можна було зробити для мого виноградника, чого я не зробив у ньому? Чому ж, коли я сподівався, що він вродить виноград, він вродив дикий виноград? А тепер, ну ж бо: я скажу вам, що зроблю з моїм виноградником: я приберу його огорожу, і його буде з’їдено; і зламаю його мур, і його потопчуть. Я спустошу його: його не підрізуватимуть і не копатимуть; але в ньому виростуть будяки й терни; я також накажу хмарам, щоб вони не лили на нього дощу. Бо виноградник Господа Саваота — дім Ізраїля, а мужі Юди — його любе насадження; і він очікував правосуддя, аж ось гноблення; праведності, аж ось крик. Ісая 5:1-5.
In the history of the Sunday law crisis, God’s people are to sing the song of the vineyard to God’s people, for the song says, “And now, O inhabitants of Jerusalem, and men of Judah, judge, I pray you, betwixt me and my vineyard.” The song of the vineyard is the song identifying the passing by of a former covenant people, while God enters into covenant with those whom Peter says were “in time past were not a people, but are now the people of God.” It identifies that no rain has fallen upon the vineyard, thus identifying the work of Elijah who comes in that period of time, and who alone can produce rain during that period. We know the song is about the passing by of a covenant people, for the song of the vineyard was sung by Christ to ancient Israel, in the period that ancient Israel was being passed by, while God was simultaneously entering into covenant with spiritual Israel.
В історії кризи недільного закону народ Божий має співати пісню виноградника народові Божому, бо в ній сказано: «А тепер, жителі Єрусалима й мужі Юди, розсудіть, благаю, між мною та моїм виноградником». Пісня виноградника — це пісня, що засвідчує відкинення колишнього завітного народу, тоді як Бог вступає в завіт із тими, про кого Петро каже: «колись не народ, а нині — народ Божий». Вона вказує, що на виноградник не випав дощ, тим самим окреслюючи працю Іллі, який приходить у той період часу і який один-єдиний може дати дощ у той період. Ми знаємо, що ця пісня про відкинення завітного народу, бо пісню виноградника Христос співав давньому Ізраїлеві в той час, коли Бог відкидав давній Ізраїль, водночас вступаючи в завіт із духовним Ізраїлем.
Hear another parable: There was a certain householder, which planted a vineyard, and hedged it round about, and digged a winepress in it, and built a tower, and let it out to husbandmen, and went into a far country: And when the time of the fruit drew near, he sent his servants to the husbandmen, that they might receive the fruits of it. And the husbandmen took his servants, and beat one, and killed another, and stoned another. Again, he sent other servants more than the first: and they did unto them likewise. But last of all he sent unto them his son, saying, They will reverence my son. But when the husbandmen saw the son, they said among themselves, This is the heir; come, let us kill him, and let us seize on his inheritance. And they caught him, and cast him out of the vineyard, and slew him. When the lord therefore of the vineyard cometh, what will he do unto those husbandmen? They say unto him, He will miserably destroy those wicked men, and will let out his vineyard unto other husbandmen, which shall render him the fruits in their seasons. Jesus saith unto them, Did ye never read in the scriptures, The stone which the builders rejected, the same is become the head of the corner: this is the Lord’s doing, and it is marvellous in our eyes? Therefore say I unto you, The kingdom of God shall be taken from you, and given to a nation bringing forth the fruits thereof. And whosoever shall fall on this stone shall be broken: but on whomsoever it shall fall, it will grind him to powder. And when the chief priests and Pharisees had heard his parables, they perceived that he spake of them. Matthew 21:33–45.
Послухайте ще одну притчу: Був один господар, що насадив виноградник, обніс його огорожею, викопав у ньому чавило, збудував вежу, віддав його виноградарям і подався в далеку країну. А коли наблизився час плодів, послав він своїх слуг до виноградарів, щоб вони взяли його плоди. А виноградарі, схопивши його слуг, одного побили, другого вбили, а ще одного закидали камінням. Знову послав інших слуг, більше, ніж перших; і з ними вчинили так само. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: Пошанують мого сина. Але виноградарі, побачивши сина, сказали між собою: Це спадкоємець; ходімо, уб’ємо його та привласнимо його спадщину. І, схопивши його, вивели за виноградник і вбили його. Отож, коли прийде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями? Кажуть йому: Люто погубить тих лиходіїв, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддадуть йому плоди у свій час. Ісус каже їм: Хіба ви ніколи не читали в Писанні: Камінь, що будівничі відкинули, той став наріжним каменем; це від Господа, і дивне воно в очах наших? Тому кажу вам: Царство Боже буде відняте від вас і дане народові, що приносить його плоди. І хто впаде на цей камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того розмеле на порох. І, почувши його притчі, первосвященики та фарисеї зрозуміли, що він про них говорить. Матвій 21:33–45.
When Jesus sang the song of God’s vineyard to ancient Israel, they were so drawn into the logic and strength of the message, that when Jesus asked the quibbling Jews, what the Lord of the vineyard would do to those who slew the Son, they could not help but provide the correct answer, when they said, “He will miserably destroy those wicked men, and will let out his vineyard unto other husbandmen, which shall render him the fruits in their seasons.”
Коли Ісус заспівав пісню про Божий виноградник стародавньому Ізраїлю, вони так пройнялися логікою та силою цього послання, що, коли Ісус запитав прискіпливих юдеїв, що зробить Господар виноградника з тими, хто вбив Сина, вони не могли не дати правильну відповідь, промовивши: «Він люто погубить тих лихих людей і віддасть свій виноградник іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди у свій час».
Jesus then immediately added another verse to the song, when he sang about the rejected stone, and pulled their answer together with the closing stanza when he stated, “Therefore say I unto you, The kingdom of God shall be taken from you, and given to a nation bringing forth the fruits thereof. And whosoever shall fall on this stone shall be broken: but on whomsoever it shall fall, it will grind him to powder.” The “grinding him to powder,” echoes Isaiah twenty-seven making “all the stones of the altar as chalkstones that are beaten in sunder, the groves and images shall not stand up.” Both are references to the work of revival carried out by Josiah, who symbolized those in the last days that rediscover the “seven times”, which is the stumbling stone that crushes those who refuse to find it precious.
Тоді Ісус негайно додав до пісні ще одну строфу, коли співав про відкинутий камінь, і підсумував їхню відповідь заключною строфою, промовивши: «Тому кажу вам: відніметься від вас Царство Боже і дано буде народові, що приносить його плоди. І хто впаде на цей камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того розмеле на порох». Вислів «розмеле на порох» перегукується з Ісаї 27, де сказано, що «всі камені жертовника будуть, як вапнякові камені, розбиті вщент; гаї та ідоли не встоять». Обидва є посиланнями на працю відродження, звершену Йосією, який символізував тих, хто в останні дні знову відкриває «сім часів», що є каменем спотикання, який розчавлює тих, хто відмовляється вважати його дорогоцінним.
In the day of the Sunday law, as represented in Isaiah chapter twenty-seven, those who “in time past were not a people,” are to sing the song of the Lord’s vineyard of red wine. These articles have often identified that there is no third message, without a first and a second message. The Sunday law is the third message, and the day of the Sunday law includes the history of the first and second messages. In chapter twenty-seven of Isaiah, the Sunday law is identifying the period represented in Daniel chapter one, and then again in Daniel chapters one through three. Prophetically, the day of the Sunday law in chapter twenty-seven is identifying the history of September 11, 2001, when the first message was empowered through to the soon-coming Sunday law.
У день недільного закону, як це представлено у двадцять сьомому розділі книги Ісаї, ті, хто «колись не був народом», мають співати пісню про Господній виноградник червоного вина. Ці статті часто наголошували, що не може бути третьої вістки без першої та другої. Недільний закон є третьою вісткою, а день недільного закону охоплює історію першої та другої вісток. У двадцять сьомому розділі книги Ісаї недільний закон визначає період, представлений у першому розділі книги Даниїла, а потім знову — у розділах з першого по третій. У пророчому сенсі день недільного закону в двадцять сьомому розділі окреслює історію 11 вересня 2001 року, коли перша вістка була посилена, аж до недільного закону, який незабаром настане.
We will continue on in our consideration of the song that the redeemed are to proclaim in the time leading up to the point where the whore of Rome will begin to sing her song, in the next article.
У наступній статті ми продовжимо розгляд пісні, яку викуплені мають проголошувати в час, що передує моменту, коли блудниця Риму почне співати свою пісню.
And I looked, and, lo, a Lamb stood on the mount Sion, and with him an hundred forty and four thousand, having his Father’s name written in their foreheads. And I heard a voice from heaven, as the voice of many waters, and as the voice of a great thunder: and I heard the voice of harpers harping with their harps: And they sung as it were a new song before the throne, and before the four beasts, and the elders: and no man could learn that song but the hundred and forty and four thousand, which were redeemed from the earth. These are they which were not defiled with women; for they are virgins. These are they which follow the Lamb whithersoever he goeth. These were redeemed from among men, being the firstfruits unto God and to the Lamb. And in their mouth was found no guile: for they are without fault before the throne of God. Revelation 14:1–5.
І я поглянув, і ось: Агнець стоїть на горі Сіон, і з Ним — сто сорок чотири тисячі, що мають на чолах їхніх написане ім’я Його Отця. І почув я голос з неба, немов голос багатьох вод, і як голос великого грому; і почув я голос арфістів, що грають на своїх арфах. І вони співали, мовби нову пісню перед престолом, і перед чотирма живими істотами, і перед старцями; і ніхто не міг навчитися тієї пісні, окрім ста сорока чотирьох тисяч, які були викуплені із землі. Це ті, що не сквернилися з жінками; бо вони дівственники. Це ті, що йдуть за Агнцем, куди б Він не пішов. Вони викуплені з-поміж людей як первоплоди Богові та Агнцеві. І в їхніх устах не знайдено підступу, бо вони бездоганні перед престолом Бога. Об’явлення 14:1-5.