In Daniel chapter eight, Daniel is given a vision of the kingdoms of Bible prophecy, and thereafter he hears a heavenly dialogue represented by a question and an answer.
У восьмому розділі книги Даниїла Даниїлові дано видіння царств біблійного пророцтва, а після цього він чує небесний діалог, виражений у формі запитання й відповіді.
Then I heard one saint speaking, and another saint said unto that certain saint which spake, How long shall be the vision concerning the daily sacrifice, and the transgression of desolation, to give both the sanctuary and the host to be trodden under foot? And he said unto me, Unto two thousand and three hundred days; then shall the sanctuary be cleansed. Daniel 8:13, 14.
Тоді я почув, як один святий говорив, і інший святий сказав тому певному святому, що говорив: Доки триватиме видіння про щоденну жертву та переступ спустошення, щоб і святиню, і військо віддати на потоптання? І сказав він мені: До двох тисяч трьохсот днів; тоді святиня буде очищена. Даниїла 8:13, 14.
The first twelve verses represent the vision, and verses thirteen and fourteen identify another vision. As with the two different Hebrew words that are both translated as “take away,” and the two different Hebrew words that are both translated as “sanctuary,” in Daniel chapter eight there are also two different Hebrew words, that are both translated as “vision.”
Перші дванадцять віршів описують видіння, а тринадцятий і чотирнадцятий вірші вказують на інше видіння. Як і у випадку з двома різними єврейськими словами, які обидва перекладаються як «take away», і двома різними єврейськими словами, які обидва перекладаються як «sanctuary», у восьмому розділі книги Даниїла також є два різні єврейські слова, які обидва перекладаються як «vision».
When it comes to the two words translated as “take away,” the theologians of Adventism argue that the words should both be understood to mean “remove.” When it comes to the two words translated as “sanctuary,” the theologians of Adventism argue that the words should both be understood to mean “God’s sanctuary”, and when it comes to the two words translated as “vision,” the theologians of Adventism, once again, gloss over the distinctions between the two words. The distinction was important enough to Daniel, that he purposely used two very different Hebrew words, so we should identify and uphold the distinction. The word “vision,” in verse thirteen is the Hebrew word “chazon,” and it means a dream, revelation, or oracle—a vision.
Коли мова заходить про два слова, перекладені як «забрати», богослови адвентизму твердять, що обидва слід розуміти як «усунути». Що ж до двох слів, перекладених як «святилище», богослови адвентизму стверджують, що обидва потрібно розуміти як «Боже святилище», а коли йдеться про два слова, перекладені як «видіння», богослови адвентизму знову ж таки ігнорують відмінності між цими двома словами. Ця відмінність була для Даниїла настільки важливою, що він навмисно використав два дуже різні єврейські слова, тому ми повинні розпізнати й зберігати цю відмінність. Слово «видіння» у тринадцятому вірші — це єврейське слово «хазон», і воно означає сон, об’явлення або пророцтво — видіння.
The word “vision,” occurs ten times in Daniel chapter eight, but it represents two different Hebrew words. “Chazon,” that is located in verse thirteen, is also found in verse one, then twice in verse two, of course verse thirteen, and one time in verses fifteen, seventeen and twenty-six. Seven of the ten times the word “vision” occurs in Daniel chapter eight, it is the word “chazon,” simply meaning “a vision”.
Слово «видіння» зустрічається десять разів у восьмому розділі книги Даниїла, але воно передає два різні єврейські слова. «Chazon», що міститься у вірші тринадцятому, також трапляється у вірші першому, потім двічі — у вірші другому, звісно, у вірші тринадцятому, і по одному разу — у віршах п’ятнадцятому, сімнадцятому та двадцять шостому. У семи з десяти випадків, коли слово «видіння» трапляється у восьмому розділі Даниїла, це слово «chazon», що просто означає «видіння».
The other three times the word “vision” occurs in Daniel chapter eight, it is the Hebrew word “mareh,” meaning a view; or an appearance. In chapter eight, the Hebrew word “mareh,” is also translated one time not as “vision,” but as “appearance,” thus identifying more perfectly the meaning of the word. Why did Daniel use two different Hebrew words, that are so close in meaning that the translators would treat them as the same word? Does it matter?
В інших трьох випадках уживання слова "видіння" у восьмому розділі книги Даниїла це єврейське слово "mareh", що означає "вид" або "поява". У восьмому розділі єврейське слово "mareh" також один раз перекладено не як "видіння", а як "поява", що точніше окреслює значення цього слова. Чому Даніїл уживає два різні єврейські слова, настільки близькі за значенням, що перекладачі трактували б їх як одне й те саме слово? Чи має це значення?
“Every principle in the word of God has its place, every fact its bearing. And the complete structure, in design and execution, bears testimony to its Author. Such a structure no mind but that of the Infinite could conceive or fashion.” Education, 123.
"Кожен принцип у слові Божому має своє місце, кожен факт — своє значення. І вся структура, у задумі й виконанні, свідчить про свого Автора. Таку структуру не міг би ні задумати, ні створити жоден розум, окрім розуму Нескінченного." Освіта, 123.
The answer to the second question is Yes, that it really does matter why Daniel made the distinction, so it therefore becomes the responsibility of the student of prophecy to seek to understand the first question, which asks why Daniel made the distinction. The distinctions he made concerning the word translated as “sanctuary,” and the word translated as “take away,” have eternal consequences, so why would anyone expect less of an importance with the word translated as “vision?” “Every fact” has “its bearing” “in the word of God,” and impacts the prophetic “structure,” and the fulfillment of the prophecy when it is “executed.”
Відповідь на друге запитання така: так, справді має значення, чому Даниїл зробив це розрізнення; отже, на дослідника пророцтв покладається обов’язок прагнути зрозуміти перше запитання, яке запитує, чому Даниїл зробив це розрізнення. Розрізнення, які він зробив щодо слова, перекладеного як «святиня», і слова, перекладеного як «забрати», мають вічні наслідки; то чому хтось очікував би меншої важливості щодо слова, перекладеного як «видіння»? «Кожен факт» має «своє значення» «у Слові Божому» і впливає на пророчу «структуру» та на сповнення пророцтва, коли воно «здійснюється».
As we begin to consider the word “vision,” in chapter eight, a “fact” that has “bearing” on Daniel’s testimony, is who it was that answered the question of Daniel eight, verse thirteen with, “Unto two thousand and three hundred days; then shall the sanctuary be cleansed.”
Коли ми починаємо розглядати слово «видіння» у восьмому розділі, «фактом», що має «стосунок» до свідчення Даниїла, є те, ким саме був той, хто відповів на запитання з восьмого розділу книги Даниїла, тринадцятого вірша, словами: «До двох тисяч трьохсот днів; тоді святиня буде очищена».
There are four facts that have a direct “bearing” upon Daniel chapter eight, which I intend to address. One is that the vision of the Ulai River has been identified as a prophecy for the last days, and it is also the symbol of the “knowledge” of the book of Daniel which was “unsealed” at the “time of the end” in 1798.
Є чотири факти, що мають безпосередній «стосунок» до восьмого розділу книги Даниїла, які я збираюся розглянути. Одним із них є те, що видіння біля річки Улай було визнане пророцтвом для останніх днів, і воно також є символом «знання» книги Даниїла, яке було «розпечатане» у «час кінця» 1798 року.
“There is need of a much closer study of the Word of God. Especially should Daniel and the Revelation have attention as never before in the history of our work. We may have less to say in some lines, in regard to the Roman power and the papacy, but we should call attention to what the prophets and the apostles have written under the inspiration of the Spirit of God. The Holy Spirit has so shaped matters, both in the giving of the prophecy, and in the events portrayed, as to teach that the human agent is to be kept out of sight, hid in Christ, and the Lord God of heaven and His law are to be exalted.
Потрібне значно глибше вивчення Слова Божого. Особливу увагу слід приділити книгам Даниїла та Об'явлення, як ніколи раніше в історії нашої праці. Можливо, нам слід менше говорити в деяких питаннях, що стосуються римської влади та папства, але ми повинні звертати увагу на те, що пророки й апостоли написали під натхненням Духа Божого. Святий Дух так упорядкував справи, як у даруванні пророцтва, так і в змальованих подіях, щоб навчити, що людський чинник має залишатися поза увагою, схований у Христі, а Господь Бог неба і Його закон мають бути звеличені.
“Read the book of Daniel. Call up, point by point, the history of the kingdoms there represented. Behold statesmen, councils, powerful armies, and see how God wrought to abase the pride of men, and lay human glory in the dust. God alone is represented as great. In the vision of the prophet He is seen casting down one mighty ruler and setting up another. He is revealed as the monarch of the universe, about to set up His everlasting kingdom—the Ancient of days, the living God, the Source of all wisdom, the Ruler of the present, the Revealer of the future. Read and understand how poor, how frail, how short-lived, how erring, how guilty, is man in lifting up his soul unto vanity.
Читайте книгу Даниїла. Згадайте, пункт за пунктом, історію царств, представлених там. Погляньте на державних мужів, ради, могутні війська і побачте, як Бог діяв, щоб упокорити гордість людей і покласти людську славу в прах. Лише Бог постає великим. У видінні пророка Він постає як Той, хто скидає одного могутнього правителя й ставить іншого. Він відкривається як монарх всесвіту, який має встановити Своє вічне царство — Стародавній днями, живий Бог, Джерело всієї мудрості, Владика теперішнього, Об’явитель майбутнього. Читайте й зрозумійте, якою бідною, кволою, недовговічною, схильною до помилок і винною є людина, коли підносить свою душу до марноти.
“The Holy Spirit through Isaiah points us to God, the living God, as the chief object of attention—to God as revealed in Christ. ‘Unto us a child is born, unto us a son is given: and the government shall be upon His shoulder: and His name shall be called Wonderful, Counsellor, The mighty God, The everlasting Father, The Prince of Peace’ [Isaiah 9:6].
Святий Дух через Ісаю вказує нам на Бога, живого Бога, як на головний об’єкт уваги — на Бога, явленого у Христі. «Бо Дитя народилося нам, Сина дано нам; і влада буде на Його рамені; і назвуть ім’я Йому: Дивний, Порадник, Бог Могутній, Вічний Отець, Князь Миру» [Ісая 9:6].
“The light that Daniel received direct from God was given especially for these last days. The visions he saw by the banks of the Ulai and the Hiddekel, the great rivers of Shinar, are now in process of fulfillment, and all the events foretold will soon have come to pass.
Світло, яке Даниїл отримав безпосередньо від Бога, було дане особливо для цих останніх днів. Видіння, які він бачив на берегах Улаю та Хіддекелу, великих рік Шінеару, тепер сповнюються, і всі передречені події незабаром збудуться.
“Consider the circumstances of the Jewish nation when the prophecies of Daniel were given. The Israelites were in captivity, their temple had been destroyed, their temple service suspended. Their religion had centered in the ceremonies of the sacrificial system. They had made the outward forms all-important, while they had lost the spirit of true worship. Their services were corrupted with the traditions and practices of heathenism, and in the performance of the sacrificial rites they did not look beyond the shadow to the substance. They did not discern Christ, the true offering for the sins of men. The Lord wrought to bring the people into captivity, and to suspend the services in the temple, in order that the outward ceremonies might not become the sum total of their religion. Their principles and practices must be purged from heathenism. The ritual service ceased in order that heart service might be revived. The outward glory was removed that the spiritual might be revealed.
Зважте на обставини єврейського народу, коли були дані пророцтва Даниїла. Ізраїльтяни перебували в полоні, їхній храм було зруйновано, храмове служіння призупинено. Їхня релігія була зосереджена на обрядах жертвоприносної системи. Вони зробили зовнішні форми найважливішими, тоді як втратили дух істинного поклоніння. Їхні служіння були зіпсовані традиціями та практиками язичництва, і, виконуючи жертвоприносні обряди, вони не бачили за тінню сутності. Вони не розпізнавали Христа, істинну жертву за гріхи людей. Господь діяв, щоб привести народ у полон і призупинити служіння в храмі, аби зовнішні обряди не стали всім змістом їхньої релігії. Їхні принципи та практики слід було очистити від язичництва. Ритуальне служіння припинилося, щоб відродилося служіння серця. Зовнішню славу було віднято, щоб відкрилося духовне.
“In the land of their captivity, as the people turned unto the Lord with repentance, He manifested Himself unto them. They lacked the outward representation of His presence; but the bright beams of the Sun of Righteousness shone into their minds and hearts. When they called unto God in their humiliation and distress, visions were given to His prophets which unfolded the events of the future—the overthrow of the oppressors of God’s people, the coming of the Redeemer, and the establishment of the everlasting kingdom.” Manuscript Releases, volume 16, 333–335.
"У країні їхнього полону, коли народ звертався до Господа з покаянням, Він являв Себе їм. Вони не мали видимого вияву Його присутності, але яскраві промені Сонця Праведності осявали їхні розуми та серця. Коли вони взивали до Бога у своєму упокоренні та скруті, Його пророкам були дані видіння, які розкривали події майбутнього — повалення гнобителів Божого народу, пришестя Викупителя та встановлення вічного Царства." Manuscript Releases, volume 16, 333-335.
The “fact” that the vision of the Ulai River was given for the last days demands that a student of prophecy makes the effort to understand what it has foretold of the events represented in the vision. The prophetic “matters” associated with the vision of the Ulai River were “shaped” by the “Holy Spirit” “both in the giving of the prophecy, and in the events portrayed.” What was happening with a prophet when they receive a vision, as well as the events of prophecy the prophet identifies are to be studied, with the knowledge that both are a prophetic representation of what will be fulfilled in the last days. The previous passage emphasizes that we should recognize that Daniel was in the captivity of the “seven times.”
«Факт» того, що видіння при річці Улай було дане на останні дні, вимагає, щоб дослідник пророцтв доклав зусиль, аби зрозуміти, що воно передвіщало щодо подій, представлених у видінні. Пророчі «питання», пов’язані з видінням при річці Улай, були «сформовані» «Святим Духом» «як у даруванні пророцтва, так і в зображених подіях». Те, що відбувалося з пророком, коли він отримує видіння, а також події пророцтва, які пророк визначає, слід вивчати, усвідомлюючи, що і те, й інше є пророчим відображенням того, що здійсниться в останні дні. Попередній уривок підкреслює, що ми повинні визнати, що Даниїл перебував у полоні «семи часів».
Daniel represents those who recognize their captivity at the conclusion of the three-and-a-half days of Revelation eleven, who then turn to the Lord with repentance, fulfill the Leviticus twenty-six prayer, separate the precious from the vile, and then the Lord fulfills his promise to gather those who have been scattered, as he manifests Himself unto them. Their “chief object of attention,” then is “God as revealed in Christ.”
Даниїл представляє тих, хто наприкінці трьох із половиною днів одинадцятого розділу Об’явлення усвідомлюють свій полон, з покаянням звертаються до Господа, звершують молитву з Левита 26, відділяють дорогоцінне від негідного, а тоді Господь виконує свою обітницю зібрати розсіяних, коли він являється їм. Їхній «головний предмет уваги» тоді — «Бог, явлений у Христі».
The “bearing” of the vision of the Ulai River, and how it contributes to the “structure” of the prophetic message which was “designed” by Christ, is the first “fact” we have briefly considered, and the passage cited identifies that our chief object should be the revelation of God, as “revealed in Christ.” In Daniel chapter eight, Christ is not presented as He was by Isaiah, when Isaiah identified that Christ’s “name shall be called Wonderful, Counsellor, The mighty God, The everlasting Father, The Prince of Peace.” In Daniel chapter eight, God is revealed in Christ as Palmoni, meaning the Wonderful Numberer, or the Numberer of Secrets.
"Значення" видіння при ріці Улай і те, як воно сприяє "структурі" пророчого послання, що було "задумане" Христом, — це перший "факт", який ми коротко розглянули, а наведений уривок вказує, що нашим головним предметом має бути об’явлення Бога, "відкрите у Христі". У восьмому розділі книги Даниїла Христос не представлений так, як у пророка Ісаї, коли Ісая ствердив, що Його "ім’я буде назване: Дивний, Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру". У восьмому розділі книги Даниїла Бог відкривається в Христі як Палмоні, що означає Дивний Рахівник, або Рахівник таємниць.
That “fact” demands that the “bearing” of the name “Palmoni” must be sought for, along with how that name contributes to the “structure” and “design” of the prophecy. A third “fact” in Daniel chapter eight, that should be recognized, is that it is in that chapter that the central doctrinal pillar of the Millerite movement is set forth. Miller’s brightest jewel was found in verse fourteen, and we should seek to understand the “bearing” that “fact” has upon the vision of the Ulai River, that is now in the process of fulfillment.
Той «факт» вимагає з’ясувати «значення» імені «Пальмоні», а також те, як це ім’я вписується в «структуру» й «задум» пророцтва. Третій «факт» у восьмому розділі книги Даниїла, який слід відзначити, полягає в тому, що саме в цьому розділі викладено центральний доктринальний стовп міллеритського руху. Найяскравіша перлина Міллера була знайдена у чотирнадцятому вірші, і нам слід прагнути зрозуміти «значення», яке той «факт» має для видіння про ріку Улай, що нині перебуває в процесі виконання.
In Miller’s dream, when the casket was placed upon the table in the center of his room, it shone with the brightness of the sun, but in the last days the casket is larger and shines ten times brighter than it shone when initially placed upon Miller’s table. What is it about the vision of the Ulai River, that includes the central pillar to the Millerite movement, that increases the light of that doctrine by ten times in the last days? What is revealed in the last days that was not revealed at the time of the end in 1798? What are “the events” of the vision of the Ulai River, which Sister White says “are now in the process of fulfillment?”
У сні Міллера, коли скриньку поставили на стіл у центрі його кімнати, вона сяяла яскравістю сонця, але в останні дні скринька більша і сяє вдесятеро яскравіше, ніж сяяла, коли її вперше поставили на стіл Міллера. Що такого у видінні про ріку Улай, яке включає центральний стовп міллеритського руху, що в останні дні збільшує світло цієї доктрини у десять разів? Що відкривається в останні дні, чого не було відкрито в час кінця у 1798 році? Якими є "події" видіння про ріку Улай, про які сестра Вайт каже, що "тепер перебувають у процесі сповнення"?
If we candidly bring these first three facts together (the vision of the Ulai, Christ revealed as Palmoni and the central doctrinal pillar), we should be willing to accept a simple premise that will impact our study of the vision of the Ulai River. Those combined facts inform those who wish to see that the message that was unsealed in 1798 was a message that was “hung upon time.” Without the element of predictive time prophecy Miller’s message would not have existed.
Якщо ми відверто поєднаємо ці перші три факти (видіння Улаю, Христа, об’явленого як Палмоні, і центральний доктринальний стовп), ми маємо бути готові прийняти просту передумову, яка вплине на наше дослідження видіння річки Улаю. Ці поєднані факти дають зрозуміти тим, хто хоче це побачити, що послання, яке було розпечатане у 1798 році, було посланням, «прив’язаним до часу». Без елемента часових пророцтв послання Міллера не існувало б.
The fourth “fact” that has bearing on this chapter is that the Millerites presented a message based upon prophetic time. To emphasize this fact, God was revealed in Christ, in verse thirteen and fourteen as the Wonderful Numberer (Palmoni). The idea that the vision consisted of only identifying October 22, 1844, as the conclusion of the twenty-three hundred days of verse fourteen, is to throw cold water on the revelation of God being revealed through Christ as Palmoni.
Четвертий «факт», який стосується цього розділу, полягає в тому, що міллеріти проголошували послання, засноване на пророчому часі. Щоб підкреслити цей факт, Бог був явлений у Христі у тринадцятому й чотирнадцятому віршах як Дивний Обчислювач (Палмоні). Думка, ніби видіння зводилося лише до визначення 22 жовтня 1844 року як завершення двох тисяч трьохсот днів із чотирнадцятого вірша, — це все одно, що облити холодною водою одкровення Бога, явленого через Христа як Палмоні.
The theologians of Adventism have diligently worked to bury the significance of the question of verse thirteen of Daniel chapter eight in order to produce the flavor in their dish of fables, that they have determined will keep the unlearned with the itching ears, from being concerned about the truths connected with the central pillar of Adventism.
Богослови адвентизму старанно працювали, щоб приховати значущість питання, поставленого в тринадцятому вірші восьмого розділу книги Даниїла, аби надати присмаку їхній страві з байок, яка, як вони вирішили, утримає невчених зі сверблячими вухами від того, щоб задумуватися над істинами, пов’язаними з центральним стовпом адвентизму.
“The scripture which above all others had been both the foundation and central pillar of the Advent faith was the declaration, ‘Unto two thousand and three hundred days; then shall the sanctuary be cleansed.’ [Daniel 8:14.] These had been familiar words to all believers in the Lord’s soon coming. By the lips of thousands was this prophecy repeated as the watchword of their faith. All felt that upon the events therein foretold depended their brightest expectations and most cherished hopes. These prophetic days had been shown to terminate in the autumn of 1844. In common with the rest of the Christian world, Adventists then held that the earth, or some portion of it, was the sanctuary. They understood that the cleansing of the sanctuary was the purification of the earth by the fires of the last great day, and that this would take place at the second advent. Hence the conclusion that Christ would return to the earth in 1844.
Уривок Писання, який понад усі інші був і підвалиною, і центральним стовпом адвентистської віри, — це твердження: «До двох тисяч трьохсот днів; тоді буде очищене святилище». [Даниїла 8:14.] Ці слова були знайомі всім віруючим у близький прихід Господа. Устами тисяч це пророцтво повторювали як гасло їхньої віри. Усі відчували, що від подій, передбачених у ньому, залежать їхні найсвітліші очікування та найзаповітніші надії. Було показано, що ці пророчі дні завершуються восени 1844 року. Подібно до решти християнського світу, адвентисти тоді вважали, що святилищем є земля або якась її частина. Вони розуміли очищення святилища як очищення землі вогнем останнього великого дня і вважали, що це станеться під час другого пришестя. Звідси й висновок, що Христос повернеться на землю у 1844 році.
“But the appointed time had passed, and the Lord had not appeared. The believers knew that God’s Word could not fail; their interpretation of the prophecy must be at fault; but where was the mistake? Many rashly cut the knot of difficulty by denying that the 2300 days ended in 1844. No reason could be given for this, except that Christ had not come at the time they expected him. They argued that if the prophetic days had ended in 1844, Christ would then have returned to cleanse the sanctuary by the purification of the earth by fire; and that since he had not come, the days could not have ended.
Але призначений час минув, а Господь не з’явився. Віруючі знали, що Боже Слово не могло підвести; їхнє тлумачення пророцтва мусило бути хибним; але де була помилка? Багато хто необачно розрубали вузол труднощів, заперечуючи, що 2300 днів закінчилися 1844 року. Жодної причини для цього не могли навести, окрім тієї, що Христос не прийшов у час, коли вони Його очікували. Вони твердили, що якби пророчі дні закінчилися 1844 року, тоді Христос повернувся б, щоб очистити святиню через очищення землі вогнем; і що, оскільки Він не прийшов, дні не могли закінчитися.
“To accept this conclusion was to renounce the former reckoning of the prophetic periods. The 2300 days had been found to begin when the commandment of Artaxerxes for the restoration and building of Jerusalem went into effect, in the autumn of B. C. 457. Taking this as the starting-point, there was perfect harmony in the application of all the events foretold in the explanation of that period in Daniel 9:25–27. Sixty-nine weeks, the first 483 of the 2300 years, were to reach to the Messiah, the Anointed One; and Christ’s baptism and anointing by the Holy Spirit, A. D. 27, exactly fulfilled the specification. In the midst of the seventieth week, Messiah was to be cut off. Three and a half years after his baptism, Christ was crucified, in the spring of A. D. 31. The seventy weeks, or 490 years, were to pertain especially to the Jews. At the expiration of this period, the nation sealed its rejection of Christ by the persecution of his disciples, and the apostles turned to the Gentiles, A. D. 34. The first 490 years of the 2300 having then ended, 1810 years would remain. From A. D. 34, 1810 years extend to 1844. ‘Then,’ said the angel, ‘shall the sanctuary be cleansed.’ All the preceding specifications of the prophecy had been unquestionably fulfilled at the time appointed. With this reckoning, all was clear and harmonious, except that it was not seen that any event answering to the cleansing of the sanctuary had taken place in 1844. To deny that the days ended at that time was to involve the whole question in confusion, and to renounce positions which had been established by unmistakable fulfillments of prophecy.
Прийняти цей висновок означало відмовитися від попереднього обчислення пророчих періодів. Було встановлено, що 2300 днів починаються тоді, коли наказ Артаксеркса про відновлення й будування Єрусалима набув чинності, восени 457 р. до н. е. Беручи це за відправну точку, існувала повна гармонія в узгодженні всіх подій, передвіщених у поясненні того періоду (Дан. 9:25–27). Шістдесят дев’ять тижнів, перші 483 із 2300 років, мали простягнутися до Месії, Помазаника; і хрещення Христа та помазання Святим Духом у 27 р. н. е. точно відповідали цій умові. Посеред сімдесятого тижня Месія мав бути відтятий. Через три з половиною роки після хрещення Христос був розіп’ятий, навесні 31 р. н. е. Сімдесят тижнів, або 490 років, стосувалися передусім юдеїв. Після закінчення цього періоду народ остаточно засвідчив своє відкидання Христа переслідуванням Христових учнів, і апостоли звернулися до язичників, у 34 р. н. е. Оскільки перші 490 років із 2300 тоді завершилися, лишалося 1810 років. Від 34 р. н. е. 1810 років ведуть до 1844 року. «Тоді, — сказав ангел, — святилище буде очищене». Усі попередні положення цього пророцтва були безсумнівно виконані у призначений час. За такого обчислення все було ясно й узгоджено, за винятком того, що не було видно, аби в 1844 році відбулася якась подія, яка відповідала б очищенню святилища. Заперечувати, що дні закінчилися тоді, означало заплутати все питання і відмовитися від позицій, які були підтверджені незаперечними виконаннями пророцтва.
“But God had led his people in the great Advent movement; his power and glory had attended the work, and he would not permit it to end in darkness and disappointment, to be reproached as a false and fanatical excitement. He would not leave his word involved in doubt and uncertainty. Though many abandoned their former reckoning of the prophetic periods, and denied the correctness of the movement based thereon, others were unwilling to renounce points of faith and experience that were sustained by the Scriptures and by the witness of the Spirit of God. They believed that they had adopted sound principles of interpretation in their study of the prophecies, and that it was their duty to hold fast the truths already gained, and to continue the same course of Biblical research. With earnest prayer they reviewed their position, and studied the Scriptures to discover their mistake. As they could see no error in their reckoning of the prophetic periods, they were led to examine more closely the subject of the sanctuary.” The Great Controversy, 409, 410.
Але Бог провадив Свій народ у великому адвентному русі; Його сила й слава супроводжували цю працю, і Він не допустив би, щоб вона завершилася пітьмою й розчаруванням, щоб її ганьбили як фальшиве й фанатичне збудження. Він не залишив би Своє слово у сумнівах та непевності. Хоч багато хто відмовився від свого колишнього обчислення пророчих періодів і заперечував правильність руху, що ґрунтувався на них, інші не бажали зректися положень віри та досвіду, підтверджених Писанням і свідченням Духа Божого. Вони вірили, що прийняли здорові принципи тлумачення у своєму вивченні пророцтв і що їхнім обов’язком було твердо триматися вже набутих істин і продовжувати той самий шлях біблійних досліджень. З ревною молитвою вони переглянули свою позицію і вивчали Писання, щоб виявити свою помилку. Оскільки вони не бачили помилки у своєму обчисленні пророчих періодів, вони були спонукані ретельніше дослідити питання святилища. Велика боротьба, 409, 410.
We have been informed by Sister White, in the same passage where the vision of the Ulai River is identified, that there “is need of a much closer study of the Word of God.” The theologians will present the subject of “prophetic periods” in the previous passage from The Great Controversy, as if the “prophetic periods” Sister White is limiting her commentary to, is the five prophecies that are represented within the twenty-three hundred year prophecy. After all, they claim, four of those prophecies are specifically addressed in the passage. But a “much closer study” of the subject demonstrates that the term “prophetic periods” in the plural, in Sister White’s writings more accurately refers to the two prophecies that were to be fulfilled on October 22, 1844.
Ми дізналися від сестри Вайт, у тому ж уривку, де окреслено видіння біля річки Улай, що «є потреба в набагато уважнішому вивченні Слова Божого». Богослови представлятимуть тему «пророчих періодів» у попередньому уривку з «Великої боротьби» так, ніби «пророчі періоди», якими сестра Вайт обмежує свій коментар, — це п’ять пророцтв, представлених у межах пророцтва про дві тисячі триста років. Адже, твердять вони, чотири з тих пророцтв безпосередньо розглянуто в уривку. Але «набагато уважніше вивчення» теми показує, що термін «пророчі періоди» у множині в працях сестри Вайт точніше стосується двох пророцтв, які мали виконатися 22 жовтня 1844 року.
There are five specific time prophecies that Gabriel identified for Daniel that are part of the twenty-three hundred years. The first identifies forty-nine years, when the “streets and walls would be built in troublous times.” The second was Christ’s baptism after four hundred and eighty-three years from the starting point of 457 BC. The third was His crucifixion, the fourth identified when the gospel would go to the Gentiles at the end of the four hundred and ninety-years that were set apart especially for the Jewish nation, and the fifth, and only the fifth, time prophecy, ended on October 22, 1844. The previous four time prophecies ended well before 1844. So, what does Sister White actually mean when she uses the expression “prophetic periods” in the plural, that were to end in 1844?
Є п’ять конкретних пророцтв про час, які Гавриїл визначив для Даниїла і які є частиною двох тисяч трьохсот років. Перше окреслює сорок дев’ять років, коли «вулиці та стіни будуть відбудовані в тяжкі часи». Друге — хрещення Христа після чотирьохсот вісімдесяти трьох років від початкової дати 457 року до н. е. Третє — Його розп’яття, четверте визначило, коли Євангеліє мало піти до язичників наприкінці чотирьохсот дев’яноста років, які були відведені особливо для єврейського народу, а п’яте — і лише п’яте — пророцтво про час завершилося 22 жовтня 1844 року. Попередні чотири пророцтва про час закінчилися задовго до 1844 року. То що ж насправді має на увазі сестра Вайт, коли вживає вислів «пророчі періоди» у множині, які мали закінчитися у 1844 році?
Addressing the first disappointment of the Millerites she identifies the answer to that question:
Розглядаючи перше розчарування міллеритів, вона дає відповідь на це питання:
“I saw the people of God joyful in expectation, looking for their Lord. But God designed to prove them. His hand covered a mistake in the reckoning of the prophetic periods. Those who were looking for their Lord did not discover this mistake, and the most learned men who opposed the time also failed to see it. God designed that His people should meet with a disappointment. The time passed, and those who had looked with joyful expectation for their Saviour were sad and disheartened, while those who had not loved the appearing of Jesus, but embraced the message through fear, were pleased that He did not come at the time of expectation. Their profession had not affected the heart and purified the life. The passing of the time was well calculated to reveal such hearts. They were the first to turn and ridicule the sorrowful, disappointed ones who really loved the appearing of their Saviour. I saw the wisdom of God in proving His people and giving them a searching test to discover those who would shrink and turn back in the hour of trial.
Я бачив, як народ Божий радісно очікував і виглядав свого Господа. Але Бог задумав випробувати їх. Його рука приховала помилку в обчисленні пророчих періодів. Ті, хто виглядав свого Господа, не виявили цієї помилки, і навіть найвчені мужі, які заперечували встановлений час, також її не побачили. Бог задумав, щоб Його народ зазнав розчарування. Час минув, і ті, хто з радісним очікуванням виглядав свого Спасителя, були сумні й занепалі духом, тоді як ті, хто не полюбив явлення Ісуса, а прийняв звістку зі страху, були задоволені тим, що Він не прийшов у час очікування. Їхнє сповідання не торкнулося серця і не очистило життя. Проминання того часу добре виявило такі серця. Вони першими почали глузувати із засмучених і розчарованих, які справді любили явлення свого Спасителя. Я бачив мудрість Божу у випробуванні Свого народу й у тому, що Він дав їм суворе випробування, щоб виявити тих, хто злякається і відступить у годину випробування.
“Jesus and all the heavenly host looked with sympathy and love upon those who had with sweet expectation longed to see Him whom their souls loved. Angels were hovering around them, to sustain them in the hour of their trial. Those who had neglected to receive the heavenly message were left in darkness, and God’s anger was kindled against them, because they would not receive the light which He had sent them from heaven. Those faithful, disappointed ones, who could not understand why their Lord did not come, were not left in darkness. Again they were led to their Bibles to search the prophetic periods. The hand of the Lord was removed from the figures, and the mistake was explained. They saw that the prophetic periods reached to 1844, and that the same evidence which they had presented to show that the prophetic periods closed in 1843, proved that they would terminate in 1844.” Early Writings, 235–237.
Ісус і все небесне воїнство зі співчуттям і любов’ю дивилися на тих, хто із солодким очікуванням прагнув побачити Того, Кого любили їхні душі. Ангели ширяли навколо них, щоб підтримати їх у годину їхнього випробування. Ті, хто занедбав прийняти небесне послання, були залишені в темряві, і на них запалав Божий гнів, бо вони не хотіли прийняти світло, яке Він послав їм з неба. Ті вірні, розчаровані, які не могли зрозуміти, чому їхній Господь не прийшов, не були залишені в темряві. Знову їх було скеровано до їхніх Біблій, щоб дослідити пророчі періоди. Рука Господня була знята з чисел, і помилку було пояснено. Вони побачили, що пророчі періоди сягали 1844 року, і що ті самі докази, які вони наводили, щоб показати, що пророчі періоди закінчуються в 1843 році, доводили, що вони завершаться в 1844 році. Ранні твори, 235-237.
The “prophetic periods” were the “prophetic periods” that “reached to 1844,” which the Millerites had initially believed reached to 1843. The “prophetic periods” that reached to 1844, were three prophetic periods,” and all are represented upon Habakkuk’s tables. One of the three periods simply “touches” 1844, and the other two reach to October 22, 1844. The thirteen hundred and thirty-five days reached to the very first day of 1844, when the first disappointment of the Millerites arrived, and the tarrying time of both Habakkuk chapter two, and of the parable of the ten virgins in Matthew twenty-five began.
"Пророчі періоди" — це ті "пророчі періоди", що "досягали 1844 року", які мілерити спочатку вважали такими, що досягали 1843 року. "Пророчі періоди", що досягали 1844 року, становили три пророчі періоди, і всі вони представлені на таблицях Авакума. Один із трьох періодів лише "торкається" 1844 року, а інші два досягають 22 жовтня 1844 року. Тисяча триста тридцять п’ять днів досягли самого першого дня 1844 року, коли настало перше розчарування мілеритів, і почався час зволікання як у другому розділі книги Авакума, так і в притчі про десять дів у двадцять п’ятому розділі Євангелія від Матвія.
The twenty-three hundred days of Daniel chapter eight, verse fourteen reached to October 22, 1844, and the twenty-five hundred and twenty years, of the “seven times” against the southern kingdom of Judah ended there as well. Palmoni introduces himself as the Wonderful Numberer in verse thirteen of Daniel eight, and the prophetic “structure” and “design” that he then set forth included at least ten interconnected time prophecies.
Дві тисячі триста днів із чотирнадцятого вірша восьмого розділу книги Даниїла досягли 22 жовтня 1844 року, а дві тисячі п’ятсот двадцять років «семи часів» проти південного царства Юди закінчилися там само. Палмоні представляється як Дивний Лічильник у тринадцятому вірші восьмого розділу Даниїла, а пророча «структура» і «задум», які він тоді виклав, включали щонайменше десять взаємопов’язаних часових пророцтв.
We will begin to consider these truths further in the next article.
У наступній статті ми почнемо детальніше розглядати ці істини.
“Christ gave to the world a lesson that should be engraved on mind and soul. ‘This is life eternal,’ he said, ‘that they might know thee the only true God, and Jesus Christ, whom thou hast sent.’ But Satan works on human minds, saying, Do this or that action, and ye shall be as gods. By deceptive reasoning he led Adam and Eve to doubt God’s word, and to supply its place with a theory that led to transgression and disobedience. And his sophistry is doing today what it did in Eden. When Christ came to our world, he selected humble fishermen as the foundation of his church. To these disciples he tried to explain the nature of his kingdom and mission. But their limited comprehension imposed a restraint upon him. They had been receiving the sayings of the scribes and Pharisees, and therefore much of what they believed was untrue. And though Christ had many things to say to them, they were unable to hear much of what he longed to communicate.
Христос дав світові урок, який слід викарбувати в розумі й душі. «А це є життя вічне, — сказав Він, — щоб вони пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, і Ісуса Христа, Якого Ти послав». Але Сатана впливає на людські уми, кажучи: «Зробіть той чи інший вчинок — і будете як боги». Оманливими міркуваннями він спонукав Адама й Єву засумніватися в Божому слові та підмінити його теорією, яка привела до переступу й непослуху. І його софістика робить сьогодні те саме, що робила в Едемі. Коли Христос прийшов у наш світ, Він обрав смиренних рибалок як основу Своєї церкви. Цим учням Він намагався пояснити природу Свого царства і місії. Але їхнє обмежене розуміння стримувало Його. Вони сприймали вчення книжників і фарисеїв, і тому багато з того, у що вони вірили, було неправдивим. І хоч Христос мав багато що сказати їм, вони не могли сприйняти значної частини того, що Він прагнув їм передати.
“Christ finds the religionists of this time so full of erroneous sentiments that there is no room in their minds for the truth. With the education given, teachers mingle the sentiments of infidel authors. Thus they have sown tares in the minds of the youth. They give utterance to sentiments that should not be presented to young or old, never thinking of what kind of seed they are sowing, or of the harvest they will have to garner as the result.” Review and Herald, July 3, 1900.
"Христос бачить релігійників цього часу настільки сповненими хибних поглядів, що в їхньому розумі не залишається місця для істини. У тій освіті, яку дають, учителі домішують погляди невіруючих авторів. Таким чином вони посіяли кукіль у розумах молоді. Вони висловлюють погляди, які не слід подавати ні молодим, ні старим, не замислюючись, яке насіння вони сіють і який урожай їм доведеться зібрати як наслідок." Review and Herald, 3 липня 1900 р.