The jewels of William Miller’s dream will shine ten times brighter than they shone in the history of the Millerites. The Millerites’ understanding of the knowledge that was increased during their history was accurate, but incomplete. When their understanding is placed into a more accurate historical setting it identifies more serious implications, for it not only expands the prophetic truths represented by the jewels, but it also produces the test for ten virgins of the last days. The Millerite understanding is represented upon the two pioneer charts (1843 and 1850). Both charts were a fulfillment of the tables prophesied in Habakkuk’s chapter two, and the fact that the charts were a fulfillment of Habakkuk, and also that those very truths were the foundational truths of Adventism were identified as such by the Spirit of Prophecy.
Дорогоцінні камені зі сну Вільяма Міллера засяють удесятеро яскравіше, ніж вони сяяли в історії мілеритів. Розуміння мілеритами того знання, яке було примножене протягом їхньої історії, було точним, але неповним. Коли їхнє розуміння помістити в точніший історичний контекст, воно виявляє серйозніші наслідки, адже воно не лише розширює пророчі істини, представлені цими дорогоцінними каменями, але й створює випробування для десяти дів останніх днів. Розуміння мілеритів представлене на двох піонерських таблицях (1843 і 1850). Обидві таблиці стали здійсненням пророцтва про таблиці у другому розділі книги пророка Аввакума, і сам факт, що ці таблиці були виконанням пророцтва Аввакума, а також що саме ці істини були засадничими істинами адвентизму, був засвідчений Духом пророцтва.
The understanding of a few of the foundational truths were increased in glory as the Millerites were led into an understanding of the heavenly sanctuary and the truths associated with the sanctuary, after the great disappointment of October 22, 1844. But Adventism’s transition into a Laodicean condition in 1856, and their ultimate rejection of the “seven times” in 1863, led them into the wilderness of Laodicea. No significant truth has been brought forth through Adventism since the 1850’s. If you doubt that claim, then identify why it is incorrect.
Розуміння кількох основоположних істин набуло більшої слави, коли міллеріти після великого розчарування 22 жовтня 1844 року були приведені до розуміння небесної святині та пов’язаних із нею істин. Але перехід адвентизму в лаодикійський стан у 1856 році та остаточне відкинення «семи часів» у 1863 році завели його в пустелю Лаодикії. Жодної значущої істини не було явлено через адвентизм від 1850-х років. Якщо ви сумніваєтеся в цьому твердженні, то вкажіть, чому воно неправильне.
The Millerites were correct on the understanding of Daniel two, but their understanding was limited. Adventism never went beyond the Millerite understanding. Today all eight kingdoms represented in Daniel chapter two can be seen, as can the symbolism of Daniel praying to understand the secret of Nebuchadnezzar’s dream. That secret represents the final prophetic secret, (all the prophets are identifying the last days), and the last prophetic secret is what John identifies as the Revelation of Jesus Christ. That secret is unsealed when the “time is at hand,” just before probation closes, and that secret is now being unsealed, for those who choose to see.
Міллерити правильно розуміли другий розділ книги Даниїла, але їхнє розуміння було обмеженим. Адвентизм ніколи не вийшов за межі розуміння міллеритів. Сьогодні можна побачити всі вісім царств, представлених у другому розділі Даниїла, а також символіку Даниїла, який молився, щоб зрозуміти таємницю сну Навуходоносора. Ця таємниця являє собою остаточну пророчу таємницю (усі пророки вказують на останні дні), а останню пророчу таємницю Іван окреслює як Об’явлення Ісуса Христа. Печаті з цієї таємниці знімаються, коли «час близько», безпосередньо перед закриттям часу благодаті, і нині ця таємниця розкривається для тих, хто бажає бачити.
The Millerite understanding of “the daily” in the book of Daniel was identified by inspiration as correct, but by 1901, Adventism began a process of rejecting that foundational truth, and by the 1930’s Adventism had reverted back to the old Protestant view, which claims that “the daily” represents some aspect of Christ’s sanctuary ministry. That satanic view, the Spirit of Prophecy says, came from “angels that had been expelled from heaven.” Today the correct Millerite view of “the daily,” can be seen as not only the symbol of paganism, but as the symbol of the rebellion of Adventism, which brings the strong delusion upon those who do not love the truth.
Мілеритське розуміння «щоденного» в книзі Даниїла було за натхненням визнане правильним, але до 1901 року адвентизм розпочав процес відкидання тієї основоположної істини, а до 1930-х адвентизм повернувся до старого протестантського погляду, який стверджує, що «щоденне» представляє певний аспект служіння Христа у святині. Той сатанинський погляд, як каже Дух пророцтва, прийшов від «ангелів, яких було вигнано з неба». Сьогодні правильний мілеритський погляд на «щоденне» можна розглядати не лише як символ язичництва, але й як символ бунту адвентизму, який наводить сильну оману на тих, хто не любить істину.
The Millerites were led to the correct date for the expiration of the twenty-three hundred years, and Adventism immediately after the Great Disappointment recognized increased light associated with that prophecy, but with their rejection of the “seven times,” from 1856 through 1863, and even unto this very day, they have seen no advancing light from the doctrine they claim is their central pillar and foundation. Today the “seven times” can be seen, (by those willing to see), as being directly associated with every time period of the twenty-three hundred year prophecy.
Міллеріти були приведені до правильної дати спливу двох тисяч трьохсот років, і адвентизм відразу після Великого розчарування визнав більше світла, пов’язаного з тим пророцтвом, але, відкинувши «сім часів» у 1856–1863 роках і навіть донині, вони не бачили жодного подальшого світла з доктрини, яку вони вважають своїм центральним стовпом і підвалиною. Сьогодні «сім часів» можна побачити (тим, хто готовий бачити) як безпосередньо пов’язані з кожним часовим періодом пророцтва про дві тисячі триста років.
The first forty-nine years represents the cycle of the land resting every seventh year that is repeated seven times. The four hundred and ninety years represents not only a period of probation for ancient Israel, but it identifies how many years of rebellion against the command to allow the land to rest would transpire in order to accumulate a total of seventy years that the land was prevented from resting (which is the period of captivity for that very rebellion). The week Christ confirmed the covenant is structured by three and a half years to the cross and three and a half years after the cross. In that week Christ was gathering all men, for he said if he was lifted up, he would gather all men.
Перші сорок дев’ять років означають цикл, коли земля відпочиває кожного сьомого року, що повторюється сім разів. Чотириста дев’яносто років означають не лише період випробування для давнього Ізраїлю, а й визначають, скільки років бунту проти заповіді дати землі відпочити мало минути, щоб накопичилося загалом сімдесят років, протягом яких землі не давали відпочинку (що є періодом полону за саме цей бунт). Тиждень, у який Христос підтвердив заповіт, поділяється на три з половиною роки до хреста і три з половиною роки після хреста. У тому тижні Христос збирав усіх людей, бо сказав, що якщо буде піднесений, то збере всіх людей.
Now is the judgment of this world: now shall the prince of this world be cast out. And I, if I be lifted up from the earth, will draw all men unto me. John 12:31, 32.
Нині суд цьому світові: нині буде вигнаний геть князь цього світу. А Я, коли буду піднесений від землі, притягну до Себе всіх людей. Івана 12:31, 32.
The twenty-five hundred and twenty days in which Christ confirmed the covenant and gathered men unto Himself, represents the twenty-five hundred and twenty years that God scattered His rebellious people, due to the quarrel of His covenant. The “seven times” carried out against the northern kingdom of Israel, represented the scattering of twenty-five hundred and twenty years that began in 723 BC and ended in 1798. The year 538, divides the two periods and creates two successive periods of twelve-hundred and sixty years. The first period representing the trampling down of the sanctuary and host by paganism, and the second the trampling down accomplished by papalism.
Дві тисячі п’ятсот двадцять днів, упродовж яких Христос підтверджував завіт і збирав людей до Себе, символізують дві тисячі п’ятсот двадцять років, коли Бог розсіював Свій бунтівний народ через помсту за Свій завіт. «Сім часів», здійснені проти північного царства Ізраїлю, означали розсіяння на дві тисячі п’ятсот двадцять років, яке почалося 723 року до н. е. і закінчилося 1798 року. Рік 538 розділяє ці два періоди й утворює два послідовні періоди по тисяча двісті шістдесят років кожен. Перший період означає попирання святилища та воїнства язичництвом, а другий — попирання, здійснене папством.
The “seven times,” of twenty-five hundred and twenty years against the southern kingdom that began in 677 BC, and ended in 1844, ended on October 22, 1844. It is a symbol of the curse of the covenant, and concluded by the sounding of the jubilee trumpet which was to be blown upon the Day of Atonement. The antitypical Day of Atonement that began on October 22, 1844 represents a period of time. It is the period of the Investigative Judgment, and during that period of time the jubilee trumpet associated with the sacred cycle of seven was to be sounded.
«Сім часів», тобто дві тисячі п’ятсот двадцять років проти південного царства, що почалися 677 року до н. е. і закінчилися 1844 року, завершилися 22 жовтня 1844 року. Це символ прокляття завіту, і їх завершив звук ювілейної сурми, яку мали засурмити в День Очищення. Антипрообразний День Очищення, що розпочався 22 жовтня 1844 року, представляє період часу. Це період Слідчого суду, і протягом цього періоду мала пролунати ювілейна сурма, пов’язана зі священним циклом семи.
But in the days of the voice of the seventh angel, when he shall begin to sound, the mystery of God should be finished, as he hath declared to his servants the prophets. Revelation 10:7.
Але в ті дні, коли сьомий ангел почне сурмити, звершиться Божа таємниця, як Він звістив Своїм рабам-пророкам. Об’явлення 10:7.
The sounding of the seventh Trumpet, which began on October 22, 1844, represents the Jubilee Trumpet of the sacred cycle of seven, as set forth in Leviticus twenty-five. The Millerites were ultimately correct on the dating of the twenty-three-hundred-year prophecy, and Adventism came to understand more of it just after the Great Disappointment, but Miller’s “jewel” of the period of twenty-three-hundred-years is today shining ten times brighter. Every prophetic characteristic of the seven periods represented within the period of twenty-three-hundred-years, has a direct prophetic connection with the twenty-five-hundred and twenty years (“seven times”), of Leviticus chapters twenty-five and twenty-six.
Звучання сьомої сурми, яке розпочалося 22 жовтня 1844 року, є Ювілейною сурмою священного циклу семи, як це викладено в 25-му розділі книги Левит. Міллеріти зрештою мали рацію щодо датування пророцтва про 2300 років, а адвентизм відразу після Великого Розчарування почав розуміти в ньому більше, але «коштовність» Міллера періоду 2300 років сьогодні сяє вдесятеро яскравіше. Кожна пророча характеристика семи періодів, представлених у межах періоду 2300 років, має безпосередній пророчий зв’язок із 2520 роками («сім часів»), про які йдеться у 25-му і 26-му розділах книги Левит.
The Millerites rejected the claim of apostate Protestantism and Catholicism that the “robbers of thy people,” who “exalted themselves,” and “fell” was a symbol of Antiochus Epiphanes, and they were correct. They knew and defended the truth that it is Rome that in God’s prophetic word is represented as the “robbers of thy people that established the vision”, not some unknown and historically insignificant Syrian king that established the vision.
Міллерити відкинули твердження відступницького протестантизму та католицизму, що «грабіжники твого народу», які «звеличилися» і «впали», є символом Антіоха Епіфана, і вони були праві. Вони знали й відстоювали істину, що саме Рим у Божому пророчому слові представлено як «грабіжники твого народу, що утвердили видіння», а не якийсь невідомий і історично незначний сирійський цар, який утвердив видіння.
Today the Adventist theologians teach that the “robbers of thy people” is Antiochus Epiphanes. Today, the argument which in Millerite history represented that the former covenant people who were being passed by did not, and could not, understand the vision (which is established by the correct understanding of the “robbers of thy people”), is once again being repeated by the former covenant people who are once again being passed by.
Сьогодні адвентистські богослови вчать, що «грабіжники твого народу» — це Антіох Епіфан. Сьогодні аргумент, який у мілеритській історії доводив, що колишній народ завіту, який обходили стороною, не розумів і не міг зрозуміти видіння (що підтверджується правильним розумінням «грабіжників твого народу»), знову повторюється колишнім народом завіту, який знову обходять стороною.
Where there is no vision, the people perish: but he that keepeth the law, happy is he. Proverbs 29:18.
Де немає видіння, народ гине; а хто дотримується закону, той щасливий. Приповісті 29:18.
The Millerites taught correctly that the twenty-five hundred and twenty years (“seven times”), of Leviticus twenty-six, was the longest and last time prophecy in the Bible, but Laodicean Adventism rejected that “jewel” in 1863, and today it can be seen, (by those who wish to see), that not only were the Millerites correct in identifying the “seven times” as the longest time prophecy in the Bible, but also that “the curse”, which is God’s indignation, was carried out against both the northern and southern kingdoms of Israel.
Міллеріти правильно навчали, що дві тисячі п’ятсот двадцять років ("сім часів") з Левіта 26 було найдовшим і останнім пророцтвом часу в Біблії, але лаодикійський адвентизм відкинув ту "перлину" 1863 року, і сьогодні можна побачити (тим, хто бажає бачити), що Міллеріти були праві не лише в тому, що визначили "сім часів" як найдовше пророцтво часу в Біблії, але й у тому, що "прокляття", яке є Божим гнівом, було звершене проти обох царств Ізраїлю — північного й південного.
Today the respective conclusions of those two indignations, which the book of Daniel addresses (as do other prophets), can be seen to be two bookends (first and last) of a period of forty-six years, when Christ erected the Millerite temple, as typified by the forty-six days Moses was on the mount receiving instructions for erecting the wilderness tabernacle; and by the forty-six years of Herod’s remodeling of the temple which the Pharisees referred to in their conversation with Christ about Him “resurrecting” by the cleansing of a temple that had been “destroyed” by traders and money-changers, and also by the resurrection of His human temple that was created with forty-six chromosomes. Today, the Millerite foundational truths are as correct as ever, but they are now ten times more profound.
Сьогодні відповідні завершення тих двох періодів гніву, які розглядає книга Даниїла (як і інші пророки), можна вважати двома крайніми віхами (першою та останньою) періоду сорока шести років, коли Христос спорудив міллеритський храм, що типологічно відображено сорока шістьма днями, коли Мойсей перебував на горі, отримуючи вказівки щодо спорудження скинії в пустелі; і сорока шістьма роками перебудови храму Іродом, на які посилалися фарисеї в розмові з Христом щодо Його "воскресіння" через очищення храму, який був "зруйнований" торговцями та міняйлами, а також воскресінням Його людського храму, утвореного із сорока шести хромосом. Сьогодні основоположні істини міллеритів так само вірні, як і завжди, але тепер вони у десять разів глибші.
Today it can be seen (by those willing to see), that when Christ introduced Himself as Palmoni (the Wonderful Numberer, or the Numberer of Secrets) in the thirteenth verse, of Daniel chapter eight, that He was presenting the connection between a vision that represented a period of twenty-three hundred years and another vision that represented twenty-five hundred and twenty years. When the relation of these two prophetic periods is recognized, it can be seen that they are directly connected with the twelve-hundred-and-sixty-years of papal rule, which in turn is connected with the twelve-hundred-and-ninety-years of Daniel twelve and also the thirteen-hundred-and-thirty-five-years of the same verse.
Сьогодні можна побачити (тим, хто бажає бачити), що коли Христос представив Себе як Палмоні (Дивний Лічник, або Лічник таємниць) у тринадцятому вірші восьмого розділу книги Даниїла, то Він показував зв’язок між видінням, яке означало період у дві тисячі триста років, та іншим видінням, яке означало дві тисячі п’ятсот двадцять років. Коли визнається взаємозв’язок цих двох пророчих періодів, можна побачити, що вони безпосередньо пов’язані з періодом у тисячу двісті шістдесят років папського панування, який, у свою чергу, пов’язаний із періодом у тисячу двісті дев’яносто років дванадцятого розділу книги Даниїла, а також із періодом у тисячу триста тридцять п’ять років того самого вірша.
The are many more direct connections of prophetic periods that are associated with the two visions of verses thirteen and fourteen of Daniel eight, but they are only recognized by those who wish to see. But today, beyond the connections of all the time periods that are brought together by the two visions is the revelation of the name of Palmoni (the Wonderful Numberer, or the Numberer of Secrets). The Millerites were correct on the two verses, but limited, and today Adventism is simply in complete and utter darkness.
Існує набагато більше прямих зв’язків між пророчими періодами, які пов’язані з двома видіннями, викладеними у тринадцятому й чотирнадцятому віршах восьмого розділу книги Даниїла, але їх розпізнають лише ті, хто бажає бачити. Але сьогодні, понад зв’язки всіх часових періодів, що поєднані двома видіннями, є одкровення імені Палмоні (Дивний Зчислювач, або Зчислювач таємниць). Міллеріти мали рацію щодо цих двох віршів, але їхнє розуміння було обмеженим, а сьогодні адвентизм перебуває просто в повній і цілковитій темряві.
Stay yourselves, and wonder; cry ye out, and cry: they are drunken, but not with wine; they stagger, but not with strong drink. For the Lord hath poured out upon you the spirit of deep sleep, and hath closed your eyes: the prophets and your rulers, the seers hath he covered. And the vision of all is become unto you as the words of a book that is sealed, which men deliver to one that is learned, saying, Read this, I pray thee: and he saith, I cannot; for it is sealed: And the book is delivered to him that is not learned, saying, Read this, I pray thee: and he saith, I am not learned. Isaiah 29:9–12.
Зупиніться й дивуйтеся; волайте й кричіть: вони п’яні, але не від вина; хитаються, але не від міцного напою. Бо Господь пролив на вас дух глибокого сну й заплющив ваші очі: пророків ваших та ваших правителів, провидців Він закрив. А видіння всього стало для вас як слова книги, що запечатана, яку дають освіченому, кажучи: Прочитай це, благаємо; а він каже: Не можу, бо вона запечатана. А книгу дають і тому, хто неосвічений, кажучи: Прочитай це, благаємо; а він каже: Я неосвічений. Ісая 29:9-12.
Sister White identifies that William Miller was given “great light” upon the book of Revelation, but his understanding of chapters twelve, thirteen, seventeen and eighteen of Revelation was, quite simply, not correct. Those incorrect understandings are not represented upon the two sacred charts, but what is represented from the book of Revelation, chapter nine, is the “jewel” that Islam is represented by the three Woes.
Сестра Вайт зазначає, що Вільям Міллер отримав «велике світло» щодо книги Об’явлення, але його розуміння дванадцятого, тринадцятого, сімнадцятого та вісімнадцятого розділів Об’явлення було, просто кажучи, неправильним. Ці помилкові тлумачення не відображені на двох священних таблицях, але те, що представлено з дев’ятого розділу книги Об’явлення, є «перлиною»: іслам представлений трьома «Горе».
“Preachers and people have looked upon the book of Revelation as mysterious and of less importance than other portions of the Sacred Scriptures. But I saw that this book is indeed a revelation given for the especial benefit of those who should live in the last days, to guide them in ascertaining their true position and their duty. God directed the mind of William Miller to the prophecies and gave him great light upon the book of Revelation.” Early Writings, 231.
"Проповідники та люди ставилися до книги Об’явлення як до таємничої і менш важливої, ніж інші частини Святого Письма. Але я побачила, що ця книга справді є об’явленням, даним для особливої користі тих, хто житиме в останні дні, щоб провадити їх у з’ясуванні їхнього справжнього становища й обов’язку. Бог спрямував розум Вільяма Міллера до пророцтв і дав йому велике світло щодо книги Об’явлення." Ранні твори, 231.
The expression “great light” in the writings of Sister White is very informative. Miller understood the churches, seals and trumpets of Revelation, for holy angels “directed his mind” on these subjects. The “great light” given to Miller was represented on the two sacred tables, and the doctrinal truths that were the “great light” were identified in his dream as “jewels”. Adventism was given that “great light” and began covering it up with counterfeit jewels beginning in 1863. The principle of “light” is that “light” is what Christ uses to judge a person or a people.
Вираз "велике світло" у працях сестри Вайт є дуже промовистим. Міллер розумів церкви, печаті й сурми Одкровення, бо святі ангели "спрямовували його розум" на ці питання. "Велике світло", дароване Міллеру, було представлене на двох священних таблицях, а доктринальні істини, що були тим "великим світлом", у його сні були названі "коштовностями". Адвентизму було дано те "велике світло" і, починаючи з 1863 року, його почали прикривати фальшивими коштовностями. Принцип "світла" полягає в тому, що "світло" — це те, чим Христос судить людину або народ.
Not only does “light” judge a people, but the “light” which they could have had if they had not resisted (as they did in 1856, as only one of many examples). The other attribute associated with “light,” is that the “light” that is rejected produces a corresponding degree of darkness. Adventism rejected and covered up the “great light” given by God to Miller that represents the foundations of Adventism.
Не лише «світло» судить народ, а й те «світло», яке вони могли б мати, якби не чинили опору (як це сталося 1856 року — лише один із багатьох прикладів). Ще одна властивість, пов’язана зі «світлом», полягає в тому, що відкинуте «світло» породжує відповідний ступінь темряви. Адвентизм відкинув і приховав «велике світло», дане Богом Міллеру, яке становить підвалини адвентизму.
“One who sees beneath the surface, who reads the hearts of all men, says of those who have had “great light:” ‘They are not afflicted and astonished because of their moral and spiritual condition.’ Yea, they have chosen their own ways, and their soul delighteth in their abominations. I also will choose their delusions, and will bring their fears upon them; because when I called, none did answer; when I spake, they did not hear: but they did evil before Mine eyes, and chose that in which I delighted not.’ ‘God shall send them strong delusion, that they should believe a lie,’ because they received not the love of the truth, that they might be saved,’ ‘but had pleasure in unrighteousness.’ Isaiah 66:3, 4; 2 Thessalonians 2:11, 10, 12.
Той, хто бачить приховане, хто читає серця всіх людей, говорить про тих, хто мав «велике світло»: «Вони не засмучені й не приголомшені своїм моральним і духовним станом». Так, вони обрали свої власні дороги, і душа їхня тішиться їхніми мерзотами. І Я також оберу для них омани й наведу на них їхні страхи; бо коли Я кликав, ніхто не відповів; коли Я говорив, вони не слухали: а чинили зло перед Моїми очима й обрали те, у чому Я не мав уподобання». «Бог пошле їм сильну оману, щоб вони повірили неправді», «бо не прийняли любові істини, щоб їм спастися», «але мали приємність у неправедності». Ісая 66:3, 4; 2 Солунян 2:11, 10, 12.
“The heavenly Teacher inquired: ‘What stronger delusion can beguile the mind than the pretense that you are building on the right foundation and that God accepts your works, when in reality you are working out many things according to worldly policy and are sinning against Jehovah? Oh, it is a great deception, a fascinating delusion, that takes possession of minds when men who have “once known the truth,” mistake the form of godliness for the spirit and power thereof; when they suppose that they are rich and increased with goods and in need of nothing, while in reality they are in need of everything.’” Testimonies, volume 8, 249, 250.
Небесний Учитель запитав: «Яка ще сильніша омана може звести з пантелику розум, ніж удавання, що ви будуєте на правильній основі і що Бог приймає ваші діла, тоді як насправді ви чините багато чого відповідно до світської політики і грішите проти Єгови? О, це велике обманство, зваблива омана, яка оволодіває розумами, коли люди, що „колись пізнали істину“, плутають форму благочестя з її духом і силою; коли вони вважають, що вони багаті, примножили добра і ні в чому не мають потреби, тоді як насправді вони потребують усього». Свідчення, том 8, 249, 250.
Laodicea, which Adventism became in 1856, represents those who once were given “great light,” but are destined to receive the “strong delusion” of Second Thessalonians, while all the time believing the false foundation they have erected through the introduction of counterfeit coins and jewels is ordained of God, but actually it is a foundation that is built upon sand. Adventism is “a church that has had great light, great evidence”, but is a “church” that has discarded “the message the Lord” has “sent”, and has since received “the most unreasonable assertions and false suppositions and false theories”.
Лаодикія, на яку адвентизм перетворився 1856 року, представляє тих, кому колись було дано "велике світло", але яким судилося прийняти "сильну оману" з Другого послання до Солунян, водночас увесь час вірячи, що хибний фундамент, який вони звели через запровадження підробних монет і коштовностей, нібито встановлений Богом, тоді як насправді це фундамент, збудований на піску. Адвентизм — це "церква, що мала велике світло, великі докази", але це "церква", яка відкинула "звістку, яку Господь" "послав", і відтоді прийняла "найбільш нерозумні твердження, хибні припущення та хибні теорії".
“Unsanctified ministers are arraying themselves against God. They are praising Christ and the god of this world in the same breath. While professedly they receive Christ, they embrace Barabbas, and by their actions say, ‘Not this Man, but Barabbas.’ Let all who read these lines, take heed. Satan has made his boast of what he can do. He thinks to dissolve the unity which Christ prayed might exist in His church. He says, ‘I will go forth and be a lying spirit to deceive those that I can, to criticize, and condemn, and falsify.’ Let the son of deceit and false witness be entertained by “a church that has had great light,” great evidence, and that church will discard the message the Lord has sent, and receive the most unreasonable assertions and false suppositions and false theories. Satan laughs at their folly, for he knows what truth is.
Неосвячені служителі виступають проти Бога. Вони водночас прославляють Христа і бога цього світу. Хоча на словах вони приймають Христа, на ділі обіймають Варавву і своїми вчинками кажуть: «Не Цього, але Варавву». Нехай усі, хто читає ці рядки, остерігаються. Сатана хвалиться тим, що може зробити. Він думає зруйнувати єдність, про яку Христос молився, щоб вона була в Його церкві. Він каже: «Я піду і буду духом брехні, щоб звести тих, кого зможу, критикувати, засуджувати й фальсифікувати». Якщо «церква, що мала велике світло», великі свідчення, прийме сина обману й неправдивого свідчення, то ця церква відкине вістку, яку послав Господь, і прийме найнеобґрунтованіші твердження та неправдиві припущення і хибні теорії. Сатана сміється з їхньої дурості, бо він знає, що таке істина.
“Many will stand in our pulpits with the torch of false prophecy in their hands, kindled from the hellish torch of Satan. If doubts and unbelief are cherished, the faithful ministers will be removed from the people who think they know so much. ‘If thou hadst known,’ said Christ, ‘even thou, at least in this thy day, the things which belong unto thy peace! but now they are hid from thine eyes.’
Багато хто стоятимуть на наших кафедрах із смолоскипом фальшивого пророцтва в руках, запаленим від пекельного смолоскипа Сатани. Якщо плекаються сумніви та невір’я, вірні служителі будуть усунені від людей, які думають, що так багато знають. «Якби тобі було відомо, — сказав Христос, — навіть тобі, принаймні в цей твій день, що служить миру твоєму! Але тепер це приховане від очей твоїх».
“Nevertheless, the foundation of God standeth sure. The Lord knoweth them that are His. The sanctified minister must have no guile in his mouth. He must be open as the day, free from every taint of evil. A sanctified ministry and press will be a power in flashing the light of truth on this untoward generation. Light, brethren, more light we need. Blow the trumpet in Zion; sound an alarm in the holy mountain. Gather the host of the Lord, with sanctified hearts, to hear what the Lord will say unto His people; for He has increased light for all who will hear. Let them be armed and equipped, and come up to the battle—to the help of the Lord against the mighty. God Himself will work for Israel. Every lying tongue will be silenced. Angels’ hands will overthrow the deceptive schemes that are being formed. The bulwarks of Satan will never triumph. Victory will attend the third angel’s message. As the Captain of the Lord’s host tore down the walls of Jericho, so will the Lord’s commandment-keeping people triumph, and all opposing elements be defeated. Let no soul complain of the servants of God who have come to them with a heaven-sent message. Do not any longer pick flaws in them, saying, ‘They are too positive; they talk too strongly.’ They may talk strongly; but is it not needed? God will make the ears of the hearers tingle if they will not heed His voice or His message. He will denounce those who resist the word of God.
Проте Божа підвалина стоїть непохитно. Господь знає тих, хто Його. В освяченого служителя не повинно бути лукавства в устах. Він має бути відкритий, як день, вільний від усякої плями зла. Освячене служіння і преса стануть силою, що осяюватиме це лукаве покоління світлом істини. Світла, браття, нам потрібно більше світла. Засурміть у Сіоні; подайте тривогу на святій горі. Зберіть військо Господнє, з освяченими серцями, щоб почути, що Господь скаже Своєму народові; бо Він дав більше світла для всіх, хто послухає. Нехай вони будуть озброєні й споряджені та вийдуть на бій — на поміч Господу проти сильних. Сам Бог діятиме для Ізраїля. Кожен брехливий язик замовкне. Руки ангелів зруйнують оманливі задуми, що готуються. Укріплення Сатани ніколи не здобудуть перемоги. Перемога супроводжуватиме вістку третього ангела. Як Князь Господнього війська зруйнував стіни Єрихона, так народ Господній, що дотримується Його заповідей, тріумфуватиме, і всі ворожі сили будуть подолані. Нехай жодна душа не нарікає на Божих слуг, які прийшли до них із небесною вісткою. Не шукайте більше в них вад, кажучи: 'Вони занадто категоричні; вони говорять надто різко.' Вони можуть говорити різко; але хіба це не потрібно? Бог так учинить, що у слухачів задзвенить у вухах, якщо вони не зважатимуть на Його голос чи Його вістку. Він засудить тих, хто противиться Божому Слову.
“Satan has laid every measure possible that nothing shall come among us as a people to reprove and rebuke us, and exhort us to put away our errors. But there is a people who will bear the ark of God. Some will go out from among us who will bear the ark no longer. But these cannot make walls to obstruct the truth; for it will go onward and upward to the end. In the past God has raised up men, and He still has men of opportunity waiting, prepared to do His bidding—men who will go through restrictions which are only as walls daubed with untempered mortar. When God puts His Spirit upon men, they will work. They will proclaim the word of the Lord; they will lift up their voice like a trumpet. The truth will not be diminished or lose its power in their hands. They will show the people their transgressions, and the house of Jacob their sins.” Testimonies to Ministers, 409–411.
«Сатана доклав усіх можливих зусиль, щоб серед нас, як народу, нічого не з’явилося, що докорило б і викрило нас та закликало нас відкинути наші помилки. Але є народ, який нестиме ковчег Божий. Дехто вийде з-поміж нас і вже більше не нестиме ковчег. Але ці не можуть спорудити стіни, щоб перешкодити істині; бо вона йтиме вперед і вгору до самого кінця. У минулому Бог піднімав людей, і донині Він має людей, що чекають слушної нагоди, готових виконати Його волю — людей, які пройдуть крізь перепони, що є лише стінами, обмазаними неміцним розчином. Коли Бог покладає Свій Дух на людей, вони діятимуть. Вони проголошуватимуть слово Господнє; вони піднесуть свій голос, мов сурма. Істина не буде применшена й не втратить своєї сили в їхніх руках. Вони покажуть народові його переступи, а домові Якова — його гріхи.» Свідчення для служителів, 409–411.
To identify the satanic symbol of “the daily” as a symbol of Christ is to praise “Christ and the god of this world in the same breath. While professedly they receive Christ, they embrace Barabbas, and by their actions say, ‘Not this Man, but Barabbas.’” The truths represented in Miller’s dream as “jewels”, and also graphically illustrated upon the two sacred tables, are the “great light,” which Miller was given, and that Adventism has rejected.
Ототожнювати сатанинський символ «щоденного» із символом Христа — означає прославляти «Христа і бога цього світу» водночас. Хоча на словах вони приймають Христа, вони обирають Варавву і своїми вчинками кажуть: «Не Цього Чоловіка, а Варавву». Істини, представлені в сні Міллера як «коштовності» і також наочно зображені на двох священних таблицях, є тим «великим світлом», яке було дано Міллеру і яке адвентизм відкинув.
They profess to be praising Christ with a satanic symbol, and claim they are standing upon the foundation of God, when it is a counterfeit foundation that brings strong delusion to all who take their stand upon that faulty doctrinal structure. There is nothing new under the sun, and modern Israel is simply walking in the prophetic footsteps of ancient Israel.
Вони заявляють, що прославляють Христа сатанинським символом, і стверджують, що стоять на Божій підвалині, тоді як це — фальшива підвалина, яка спричиняє сильну оману всім, хто спирається на ту хибну доктринальну споруду. Немає нічого нового під сонцем, а сучасний Ізраїль просто йде пророчими слідами стародавнього Ізраїлю.
“One matter burdens my soul: The great lack of the love of God, which has been lost through continued resistance of light and truth, and the influence of those who have been engaged in active labor, who, in the face of evidence piled upon evidence, have exerted an influence to counteract the work of the message God has sent. I point them to the Jewish nation and ask, Must we leave our brethren to pass over the same path of blind resistance, till the very end of probation? If ever a people needed true and faithful watchmen, who will not hold their peace, who will cry day and night, sounding the warnings God has given, it is Seventh-day Adventists. Those who have had great light, blessed opportunities, who, like Capernaum, have been exalted to heaven in point of privilege, shall they by non-improvement be left to darkness corresponding to the greatness of the light given?
Одна річ тягарем лежить на моїй душі: великий брак любові до Бога, яку було втрачено через тривалий спротив світлу та істині, а також через вплив тих, хто займався активною діяльністю, які, попри безліч нагромаджених доказів, чинили вплив, щоб протидіяти ділу вістки, яку послав Бог. Я вказую їм на юдейський народ і запитую: чи маємо ми залишити наших братів іти тим самим шляхом сліпого спротиву аж до самого кінця часу випробування? Якщо коли-небудь якийсь народ потребував справжніх і вірних сторожів, які не будуть мовчати, які день і ніч волатимуть, проголошуючи перестороги, дані Богом, то це адвентисти сьомого дня. Ті, хто мав велике світло, благословенні нагоди, які, подібно до Капернаума, були піднесені до неба у плані привілеїв, чи будуть вони через невикористання залишені в темряві, що відповідає величині даного світла?
“I wish to plead with our brethren who shall assemble at the General Conference to heed the message given to the Laodiceans. What a condition of blindness is theirs! This subject has been brought to your notice again and again, but your dissatisfaction with your spiritual condition has not been deep and painful enough to work reform. ‘Thou sayest, I am rich, and increased with goods, and have need of nothing; and knowest not that thou art wretched, and miserable, and poor, and blind, and naked.’ The guilt of self-deception is upon our churches. The religious life of many is a lie.” Manuscript Releases, volume 16, 106, 107.
Я хочу звернутися з благанням до наших братів, які зберуться на Генеральній Конференції, щоб вони прислухалися до вістки, даної лаодикійцям. Який жахливий у них стан сліпоти! На це питання неодноразово звертали вашу увагу, але ваше невдоволення своїм духовним станом не було достатньо глибоким і болючим, щоб привести до реформи. 'Ти кажеш: Я багатий і збагатився, і ні в чому не маю потреби; і не знаєш, що ти жалюгідний, і нещасний, і вбогий, і сліпий, і нагий.' На наших церквах лежить вина самообману. Релігійне життя багатьох — брехня. Manuscript Releases, том 16, 106, 107.
“Capernaum” was the city which Jesus chose as his own city.
«Капернаум» був містом, яке Ісус обрав власним містом.
“At Capernaum Jesus dwelt in the intervals of His journeys to and fro, and it came to be known as ‘His own city.’ It was on the shores of the Sea of Galilee, and near the borders of the beautiful plain of Gennesaret, if not actually upon it.” The Desire of Ages, 252.
У Капернаумі Ісус мешкав у перервах між Своїми подорожами туди й назад, і місто стало відоме як «Його власне місто». Капернаум стояв на березі Галілейського моря і поблизу меж прекрасної Генісаретської рівнини, якщо не власне на ній. Бажання віків, 252.
Christ chose Capernaum as he had chosen Jerusalem of old.
Христос обрав Капернаум, як у давнину обрав Єрусалим.
And unto his son will I give one tribe, that David my servant may have a light alway before me in Jerusalem, the city which I have chosen me to put my name there. 1 Kings 11:36.
І його синові Я дам одне плем’я, щоб Давид, раб Мій, мав світильник завжди переді Мною в Єрусалимі, місті, яке Я вибрав Собі, щоб там покласти Ім’я Моє. 1 Царів 11:36.
Christ chose Adventism as his city in 1844, and by 1863, Adventism had rebuilt the city of “Jericho”, a symbol of Laodicean comfort and affluency. As with ancient Israel, so too, with modern Israel. Adventism believes they are the citizens of God’s special city, but they have rejected the “great light” that provides the evidence of citizenship. Like unto Shilo, in the time of Eli, Hophni and Phineas, Adventism will be judged according to the “great light” they were given opportunity to receive.
Христос обрав Адвентизм своїм містом у 1844 році, а до 1863 року Адвентизм відбудував місто «Єрихон», символ лаодикійського комфорту та заможності. Як зі стародавнім Ізраїлем, так і з сучасним Ізраїлем. Адвентизм вважає, що вони є громадянами особливого Божого міста, але вони відкинули «велике світло», що є свідченням їхнього громадянства. Подібно до Сіло за часів Елі, Хофні та Пінхаса, Адвентизм буде суджений відповідно до «великого світла», яке вони мали можливість прийняти.
“Among the professed children of God, how little patience has been manifested, how many bitter words have been spoken, how much denunciation has been uttered against those not of our faith. Many have looked upon those belonging to other churches as great sinners, when the Lord does not thus regard them. Those who look thus upon the members of other churches, have need to humble themselves under the mighty hand of God. Those whom they condemn may have had but little light, few opportunities and privileges. If they had had the light that many of the members of our churches have had, they might have advanced at a far greater rate, and have better represented their faith to the world. Of those who boast of their light, and yet fail to walk in it, Christ says, ‘But I say unto you, It shall be more tolerable for Tyre and Sidon at the day of judgment, than for you. And thou, Capernaum [Seventh-day Adventists, who have had great light], which art exalted unto heaven [in point of privilege], shalt be brought down to hell: for if the mighty works, which have been done in thee, had been done in Sodom, it would have remained until this day. But I say unto you, That it shall be more tolerable for the land of Sodom in the day of judgment, than for thee.’ At that time Jesus answered and said, ‘I thank thee, O Father, Lord of heaven and earth, because thou hast hid these things from the wise and prudent [in their own estimation], and hast revealed them unto babes.’
Серед тих, хто називає себе Божими дітьми, як мало було виявлено терпіння, скільки гірких слів було сказано, скільки осуду було висловлено проти тих, хто не нашої віри. Багато хто дивився на тих, що належать до інших церков, як на великих грішників, тоді як Господь не так на них дивиться. Тим, хто так дивиться на членів інших церков, слід упокоритися під міцною рукою Божою. Ті, кого вони засуджують, могли мати лише небагато світла, мало можливостей і привілеїв. Якби вони мали те світло, яке одержали багато хто з членів наших церков, вони могли б просуватися значно швидше і краще представити свою віру світові. Щодо тих, хто хвалиться своїм світлом, але все ж не ходить у ньому, Христос каже: 'Але кажу вам: стерпніше буде Тиру й Сидону в день суду, ніж вам. І ти, Капернауме [Адвентисти сьомого дня, які мали велике світло], що піднісся до неба [у плані привілеїв], будеш скинутий до пекла; бо якби ті могутні діла, що були вчинені в тобі, були вчинені в Содомі, він залишився б аж до цього дня. Та кажу вам: землі Содомській буде стерпніше в день суду, ніж тобі.' Тоді Ісус озвався й сказав: 'Дякую Тобі, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від мудрих і розумних [на їхню власну думку], і відкрив це немовлятам.'
“‘And now, because ye have done all these works, saith the Lord, and I spake unto you, rising up early and speaking, but ye heard not; and I called you, but ye answered not; therefore will I do unto this house, which is called by my name, wherein ye trust, and unto the place which I gave to you and to your fathers, as I have done to Shiloh. And I will cast you out of my sight, as I have cast out all your brethren, even the whole seed of Ephraim.’
'І тепер, за те, що ви вчинили всі ці діла, говорить Господь, і Я говорив до вас, встаючи рано й промовляючи, та ви не слухали; і Я кликав вас, але ви не відповідали; тому Я вчиню з цим домом, що зветься Ім’ям Моїм, на який ви покладаєтеся, і з місцем, яке Я дав вам і вашим батькам, так, як Я вчинив із Шіло. І Я відкину вас від Мого лиця, як відкинув усіх ваших братів, а саме все насіння Єфремове.'
“The Lord has established among us institutions of great importance, and they are to be managed, not as worldly institutions are managed, but after God’s order. They are to be managed with an eye single to his glory, that by all means perishing souls may be saved. To the people of God the testimonies of the Spirit have come, and yet many have not taken heed to reproofs, warnings, and counsels.
Господь заснував серед нас установи великої важливості, і ними слід керувати не так, як керують світськими установами, а згідно з Божим порядком. Ними слід керувати з єдиною метою — для Його слави, щоб усіма можливими засобами були спасені гинучі душі. До Божого народу прийшли свідчення Духа, і все ж багато хто не прислухалися до доган, застережень і настанов.
“‘Here now this, O foolish people, and without understanding; which have eyes, and see not; which have ears, and hear not: fear ye not me saith the Lord: will ye not tremble at my presence, which have placed the sand for the bound of the sea by a perpetual degree, that it cannot pass it: and though the waves thereof toss themselves, yet can they not prevail; though they roar, yet can they not pass over it? but this people hath a revolting and a rebellious heart; they are revolted and gone. Neither say they in their heart, Let us now fear the Lord our God, that giveth rain, both the former and the latter, in his season: he reserveth unto us the appointed weeks of the harvest. Your iniquities have turned away these things, and your sins have withholden good things from you. . . . They judge not the cause, the cause of the fatherless, yet they prosper; and the right of the needy do they not judge. Shall I not visit for these things? saith the Lord; shall not my soul be revenged on such a nation as this?’
«Послухайте ж це, о народе нерозумний і без розуміння; що маєте очі й не бачите; що маєте вуха й не чуєте: хіба не будете боятися Мене? — говорить Господь; хіба не будете тремтіти перед Моїм лицем, Який поклав пісок за межу морю вічною постановою, щоб воно не переходило її? І хоч хвилі його кидаються, та подолати не можуть; хоч ревуть, та не можуть перейти її? Але народ цей має відступницьке й бунтівне серце; відступили і відійшли. І не кажуть у серці своєму: Біймося ж нині Господа, Бога нашого, що дає дощ — і ранній, і пізній — у свій час; Він зберігає для нас призначені тижні жнив. Ваші беззаконня відвернули це, і ваші гріхи стримали від вас блага. … Вони не розсуджують справи, справи сироти, а все ж процвітають; і права вбогого не розсуджують. Чи не покараю Я за це? — говорить Господь; чи не помститься душа Моя на такому народі, як цей?»
“Shall the Lord be compelled to say, ‘Pray not thou for this people, neither lift up cry nor prayer for them, neither make intercession to me: for I will not hear thee’? ‘Therefore the showers have been withholden, and there hath been no latter rain. . . . Wilt thou not from this time cry unto me, My father, thou art the guide of my youth?’” Review and Herald, August 1, 1893.
Чи буде Господь змушений сказати: «Не молися ти за цей народ, не піднось за них ані волання, ані молитви, і не заступайся переді Мною: бо Я не почую тебе»? «Тому дощі були стримані, і пізнього дощу не було… Хіба відтепер не волатимеш до Мене: Мій Отче, Ти — наставник моєї юності?» Review and Herald, 1 серпня 1893 р.
We will continue our consideration of the “great light” that was given to William Miller on the book of Revelation in the next article.
Ми продовжимо наш розгляд «великого світла», яке було дано Вільяму Міллеру щодо книги Об’явлення, у наступній статті.
“When Christ came into the world to exemplify true religion, and to exalt the principles that should govern the hearts and actions of men, falsehood had taken so deep a hold upon those who had had so great light, that they no longer comprehended the light, and had no inclination to yield up tradition for truth. They rejected the heavenly Teacher, they crucified the Lord of glory, that they might retain their own customs and inventions. The very same spirit is manifested in the world today. Men are averse to investigating truth, lest their traditions should be disturbed, and a new order of things should be brought in. There is with humanity a constant liability to err, and men are naturally inclined to highly exalt human ideas and knowledge, while the divine and eternal is not discerned or appreciated.” Counsels on Sabbath School Work, 47.
Коли Христос прийшов у світ, щоб показати взірець істинної релігії та піднести принципи, які мають керувати серцями й вчинками людей, неправда так глибоко пустила коріння серед тих, хто мав таке велике світло, що вони вже не розуміли світла й не мали бажання відмовитися від традиції на користь істини. Вони відкинули Небесного Учителя, розіп’яли Господа слави, аби зберегти власні звичаї та вигадки. Той самий дух виявляється у світі й сьогодні. Люди неохоче досліджують істину, щоб їхні традиції не було порушено і щоб не було запроваджено нового порядку речей. Людству властива постійна схильність до помилок, і люди за природою схильні високо звеличувати людські ідеї та знання, тоді як божественного й вічного вони не розпізнають і не цінують. Поради щодо праці Суботньої школи, 47.