On July 18, 2020, the first disappointment for God’s last-day reformatory movement arrived. It marked a waymark in the history of the third Woe, which is the history of the latter rain, and also the history of the sealing of the one hundred and forty-four thousand. That history has been represented by every reformatory movement of sacred history, and it was more specifically represented by the history of the Millerite movement, and illustrated by the parable of the ten virgins, and it represents the prophetic history which every prophet identified.
18 липня 2020 року настало перше розчарування для Божого реформаторського руху останнього часу. Воно стало віхою в історії третього Горя — історії пізнього дощу, а також історії запечатування ста сорока чотирьох тисяч. Ця історія була відображена в кожному реформаторському русі священної історії, а ще конкретніше — в історії міллеритського руху, і проілюстрована притчею про десять дів, і вона представляє пророчу історію, яку розпізнавав кожен пророк.
July 18, 2020, represents the first disappointment of the movement, and as such it marks the arrival of the tarrying time in the parable of the ten virgins and Habakkuk. In the Millerite history the same evidence that led to their erroneous proclamation was seen to identify the true date. The tarrying time of the parable of the ten virgins was then seen as present truth, and that tarrying time was the same tarrying time in Habakkuk two. The parable of the ten virgins is repeated to the very letter, and that reality identifies that only those who were involved with the disappointment are candidates to either be a wise or foolish virgin.
18 липня 2020 року означає перше розчарування руху, і як таке воно знаменує настання часу зволікання у притчі про десять дів та в книзі Авакума. В історії міллеритів ті самі свідчення, що привели їх до хибного проголошення, було розпізнано як такі, що вказують на істинну дату. Час зволікання в притчі про десять дів тоді було визнано теперішньою істиною, і той час зволікання був тим самим часом зволікання у другому розділі книги Авакума. Притча про десять дів повторюється дослівно, і ця реальність вказує, що лише ті, хто був причетний до розчарування, можуть бути зараховані або до мудрих, або до нерозумних дів.
The great body of Laodicean Adventism was tested by the arrival of the third Woe on September 11, 2001, and when the failed prediction of July 18, 2020 passed, Laodicean Adventism was left behind to drift aimlessly back toward Rome, as were the Protestants in Millerite history.
Переважна більшість лаодикійського адвентизму була випробувана настанням третього горя 11 вересня 2001 року, а коли не справдилося передбачення від 18 липня 2020 року, лаодикійський адвентизм залишився позаду й безцільно дрейфував назад у бік Риму, як і протестанти в історії міллеритів.
Not only did the Millerites identify the tarrying time as the fulfillment of the parable of the ten virgins, but they saw that in Habakkuk the command to wait for the vision, though it tarried, was the same prophetic waymark. Habakkuk then confirms that the vision that had been erroneously presented and which had produced the first disappointment was the vision that would “speak” at the end.
Мілерити не лише ототожнили час зволікання зі сповненням притчі про десятьох дів, а й побачили, що в Авакума наказ чекати на видіння, хоч воно й забарюється, був тією самою пророчою віхою. Далі Авакум підтверджує, що видіння, яке було помилково подано і спричинило перше розчарування, є тим видінням, яке «промовить» наприкінці.
For the vision is yet for an appointed time, but at the end it shall speak, and not lie: though it tarry, wait for it; because it will surely come, it will not tarry. Habakkuk 2:3.
Бо видіння ще на призначений час, але наприкінці воно промовить і не збреше; хоч би й забарилося, чекай на нього, бо воно неодмінно прийде, не забариться. Авакума 2:3.
The message that produced the first disappointment was the same message that was to be recognized as being fulfilled in the near future, but it was a message that was still based upon the previous prophetic arguments that were employed in the first erroneous proclamation.
Звістка, яка спричинила перше розчарування, була тією самою звісткою, яку належало визнати такою, що має сповнитися в недалекому майбутньому, але ця звістка все ще ґрунтувалася на попередніх пророчих доводах, використаних у першому помилковому проголошенні.
In the Millerite history the former covenant people were first tested, thereafter the new covenant people were tested. The test began for the Protestants when the first angel of Revelation ten and the first angel of Revelation fourteen (for they are the same angel), descended on August 11, 1840. Their test concluded with the first disappointment and arrival of the second angel of Revelation fourteen.
В історії міллеритів колишній завітний народ спочатку був випробуваний, а згодом було випробувано народ нового завіту. Випробування для протестантів почалося тоді, коли перший ангел десятого розділу Одкровення і перший ангел чотирнадцятого розділу Одкровення (бо це той самий ангел) зійшов 11 серпня 1840 року. Їхнє випробування завершилося першим розчаруванням і приходом другого ангела чотирнадцятого розділу Одкровення.
In Millerite history the test for the Millerites began with the arrival of the second angel at the first disappointment and concluded with the arrival of the Midnight Cry, which Sister White portrays as a multitude of angels, who join the second angel. Under the power of the Holy Spirit, the Millerites who recognized and accepted the message of the Midnight Cry, were then separated from the Millerites who did not recognize the message that was falling all around them. On October 22, 1844, the third angel arrived and the vision that had tarried then spoke.
В історії міллеритів випробування для них почалося з приходу другого ангела під час першого розчарування й завершилося приходом Опівнічного крику, який Сестра Вайт змальовує як безліч ангелів, що приєднуються до другого ангела. Під дією Святого Духа міллеріти, які розпізнали та прийняли вістку Опівнічного крику, тоді були відокремлені від міллеритів, які не розпізнали цієї вістки, що падала всюди навколо них. 22 жовтня 1844 року прибув третій ангел, і видіння, що забарилося, тоді заговорило.
In the history of the sealing of the one hundred and forty-four thousand, the former covenant people were first tested, then the new covenant people. The test began for Laodicean Adventism when the first voice of the angel of Revelation eighteen and the third angel of Revelation fourteen (for they are the same angel), descended on September 11, 2001. Their test concluded with the disappointment of July 18, 2020.
В історії запечатування ста сорока чотирьох тисяч спершу було випробувано народ старого заповіту, а потім — народ нового заповіту. Випробування для лаодикійського адвентизму розпочалося, коли перший голос ангела з вісімнадцятого розділу Об’явлення і третій ангел з чотирнадцятого розділу Об’явлення (бо це той самий ангел) зійшов 11 вересня 2001 року. Їхнє випробування завершилося розчаруванням 18 липня 2020 року.
In the movement of the third angel, the test for the one hundred and forty-four thousand began with the arrival of the first disappointment, and will conclude with the arrival of the message of the Midnight Cry. Under the power of the Holy Spirit those who now recognize and accept the message of the Midnight Cry, are then separated from the foolish and wicked who did not recognize the multifaceted message that is now falling all around them.
У русі третього ангела випробування для ста сорока чотирьох тисяч почалося з приходом першого розчарування і завершиться приходом звістки опівнічного крику. Під дією Святого Духа ті, хто нині розпізнають і приймають звістку опівнічного крику, тоді відокремлюються від нерозумних і нечестивих, які не розпізнали багатогранної звістки, що нині проливається навколо них.
At the soon-coming Sunday law, the second “voice” of the angel of Revelation eighteen speaks, which is also the vision that “tarried” speaking. It also represents the third angel’s message that “swells” to the loud cry.
Коли невдовзі настане недільний закон, заговорить другий «голос» ангела з вісімнадцятого розділу Об’явлення — це також те видіння, що «забарилося». Воно також представляє вістку третього ангела, яка «наростає» до гучного кличу.
The Midnight Cry is represented as many angels that join with the previous angel. The message of the Midnight Cry has several elements that contribute to the entire message, and angels are symbols of messages. In Millerite history the pioneer identified as leading out in bringing the message of the true Midnight Cry together was Samuel S. Snow. In that history it is well documented that Snow’s understanding of the message of the Midnight Cry developed over a period of time.
Опівнічний крик представляється у вигляді багатьох ангелів, які приєднуються до попереднього ангела. Вістка Опівнічного крику має кілька складових, що разом формують цілісну вістку, а ангели є символами вісток. В історії міллеритів піонером, визначеним як той, хто очолив об’єднання вістки істинного Опівнічного крику, був Самуель С. Сноу. У тій історії добре задокументовано, що розуміння Сноу щодо вістки Опівнічного крику розвивалося протягом певного часу.
That history is repeated to the very letter, and the message of the final Midnight Cry has been publicly developing since the end of July, 2023. It is not simply the message of Islam, but it also includes the message of the sealing of the one hundred and forty-four thousand. It includes the revelation that the two horns of the earth beast, both go through a “death and resurrection”, as they parallel the image of the beast, that in the same history fulfills the prophetic riddle that “the eighth is of the seven”. It includes the revelations associated with the “hidden history” of the Seven Thunders, and it fulfills the prophetic riddle of the “stone” that was rejected becoming “the head of the corner”, as the “seven times” of Leviticus twenty-six is revealed to be the thread that weaves all the truths of Miller’s history together, with the truths that were unsealed at the time of the end in 1989. The Psalmist says it this way:
Та історія повторюється дослівно, а вістка остаточного Опівнічного кличу публічно розвивається з кінця липня 2023 року. Це не просто вістка про іслам, але вона також включає вістку про запечатування ста сорока чотирьох тисяч. Вона включає одкровення, що два роги звіра із землі обидва проходять через «смерть і воскресіння», подібно до образу звіра, який у тій самій історії сповнює пророчу загадку, що «восьмий є з семи». Вона включає одкровення, пов’язані з «прихованою історією» Семи Громів, і сповнює пророчу загадку про «камінь», який було відкинуто, і який став «головою кута», оскільки «сім часів» двадцять шостого розділу Левіта виявляється ниткою, яка переплітає всі істини історії Міллера з істинами, що були розпечатані у час кінця в 1989 році. Псалмоспівець говорить так:
The stone which the builders refused is become the head stone of the corner. This is the Lord’s doing; it is marvellous in our eyes. This is the day which the Lord hath made; we will rejoice and be glad in it. Psalms 118:22–24.
Камінь, що його відкинули будівничі, став головою кута. Це від Господа сталося; воно дивне в очах наших. Це день, що його створив Господь; ми зрадіємо й звеселимося в ньому. Псалом 118:22–24.
The “stone”, which was the first “jewel” William Miller discovered (and jewels are stones), is the “day which the Lord hath made.” It has been shown in previous articles that the structure, and the words of the Sabbath commandment are identical to the structure to the sacred cycle of seven, as set forth in Leviticus chapter twenty-five. Resting on the seventh day typified the land resting on the seventh year, and when the two commandments are considered in this fashion, they provide a witness that a day represents a year in Bible prophecy.
"Камінь", який був першою "коштовністю", яку відкрив Вільям Міллер (а коштовності — це камені), — це "день, який учинив Господь". У попередніх статтях було показано, що структура і слова заповіді про суботу ідентичні структурі священного циклу семи, як це викладено у двадцять п’ятому розділі книги Левит. Відпочинок сьомого дня був прообразом відпочинку землі в сьомий рік, і коли ці дві заповіді розглядати в такому ключі, вони дають свідчення, що день у біблійному пророцтві означає рік.
They also show that the understanding that Miller proclaimed concerning God’s indignation of “seven times,” in Leviticus twenty-six is represented as “a day”, for the Lord made the sacred cycle of seven years, as certainly as He made the heavens and earth in six days, and rested the seventh.
Вони також показують, що тлумачення, проголошене Міллером щодо Божого гніву «сім разів» у двадцять шостому розділі книги Левіт, подано як «день», бо Господь установив священний цикл семи років так само певно, як Він створив небо й землю за шість днів і спочив сьомого дня.
When Jesus concluded the parable of the vineyard He asked a question to the Pharisees.
Коли Ісус завершив притчу про виноградник, Він поставив запитання фарисеям.
When the lord therefore of the vineyard cometh, what will he do unto those husbandmen? They say unto him, He will miserably destroy those wicked men, and will let out his vineyard unto other husbandmen, which shall render him the fruits in their seasons. Jesus saith unto them, Did ye never read in the scriptures, The stone which the builders rejected, the same is become the head of the corner: this is the Lord’s doing, and it is marvellous in our eyes? Therefore say I unto you, The kingdom of God shall be taken from you, and given to a nation bringing forth the fruits thereof. And whosoever shall fall on this stone shall be broken: but on whomsoever it shall fall, it will grind him to powder. And when the chief priests and Pharisees had heard his parables, they perceived that he spake of them. Matthew 21:40–45.
Отож, коли прийде господар виноградника, що він зробить тим виноградарям? Вони кажуть Йому: Лихих тих людей лихо погубить, а виноградник свій віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди у свій час. Ісус каже їм: Хіба ви ніколи не читали в Писанні: Камінь, який відкинули будівничі, той став головою кута; це від Господа, і дивне воно в очах наших? Тому кажу вам: Царство Боже буде відняте від вас і дане народові, що приносить його плоди. І хто впаде на цей камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того розтрощить. А коли первосвященники й фарисеї почули Його притчі, то зрозуміли, що Він говорив про них. Матвія 21:40-45.
The parable of the vineyard is the parable of the former chosen people being passed by, and the kingdom being given to a new chosen people. The “stone” which was rejected according to Jesus, is the “stone” that either saves or destroys, based upon how it is received. The “stone” must be a biblical truth in the context employed by Jesus, for it has the ability to bring forth righteous fruit, and the righteousness of Christ is only produced in men and women when they receive His Word of truth.
Притча про виноградник — це притча про те, як колишній вибраний народ обійдено стороною, а царство передано новому вибраному народові. «Камінь», який, за словами Ісуса, було відкинуто, — це «камінь», що або спасає, або нищить, залежно від того, як його приймають. «Камінь» у контексті, у якому його вживає Ісус, має бути біблійною істиною, бо він здатен приносити праведний плід, а праведність Христа проявляється в чоловіках і жінках лише тоді, коли вони приймають Його Слово істини.
Sanctify them through thy truth: thy word is truth. John 17:17.
Освяти їх істиною Твоєю: слово Твоє — істина. Івана 17:17.
The “stone” is a doctrine that is either accepted or rejected, and Jesus is the Word, and in the book of Acts, Peter identifies the “stone” as Christ.
«Камінь» — це вчення, яке або приймають, або відкидають, а Ісус є Словом, і в книзі Дій апостолів Петро ототожнює «камінь» із Христом.
Be it known unto you all, and to all the people of Israel, that by the name of Jesus Christ of Nazareth, whom ye crucified, whom God raised from the dead, even by him doth this man stand here before you whole. This is the stone which was set at nought of you builders, which is become the head of the corner. Neither is there salvation in any other: for there is none other name under heaven given among men, whereby we must be saved. Acts 4:10–12.
Нехай буде відомо всім вам і всьому народові Ізраїлю, що іменем Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп’яли, якого Бог воскресив із мертвих, цей чоловік стоїть перед вами здоровий. Цей камінь, який ви, будівничі, відкинули, став головою кута. І нема ні в кому іншому спасіння, бо немає під небом іншого імені, даного людям, яким нам належить спастися. Дії Апостолів 4:10–12.
And then in first Peter, he takes the symbolism of the “stone,” even further, but he keeps it in the same context of the passing-by of a former covenant people and the selection of a new chosen people, who as he states, “in time past were not a people, but are now the people of God: which had not obtained mercy, but now have obtained mercy.”
А потім, у Першому посланні Петра, він розвиває символіку «каменя» ще далі, але зберігає її в тому самому контексті проминання колишнього завітного народу та обрання нового, вибраного народу — тих, хто, як він зазначає, «колись не були народом, а тепер — народ Божий; не одержали милості, а тепер одержали милість».
To whom coming, as unto a living stone, disallowed indeed of men, but chosen of God, and precious, Ye also, as lively stones, are built up a spiritual house, an holy priesthood, to offer up spiritual sacrifices, acceptable to God by Jesus Christ. Wherefore also it is contained in the scripture, Behold, I lay in Sion a chief corner stone, elect, precious: and he that believeth on him shall not be confounded. Unto you therefore which believe he is precious: but unto them which be disobedient, the stone which the builders disallowed, the same is made the head of the corner, And a stone of stumbling, and a rock of offence, even to them which stumble at the word, being disobedient: whereunto also they were appointed. 1 Peter 2:4–8.
Приступаючи до Нього, як до каменя живого, що людьми, щоправда, відкинений, але Богом вибраний і дорогоцінний, і ви самі, як живе каміння, збудовуєтеся в дім духовний, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові через Ісуса Христа. Тому й у Писанні сказано: Ось кладу на Сіоні камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний; і хто вірує в Нього, не осоромиться. Отже, для вас, що віруєте, Він — дорогоцінний; а для непокірних — камінь, що його відкинули будівничі, той став головою кута, і камінь спотикання та скеля спокуси — для тих, що спотикаються об слово, будучи непокірними; на це вони й були призначені. 1 Петра 2:4-8.
Peter says of the former chosen people, “unto them which be disobedient, the stone which the builders disallowed, the same is made the head of the corner, And a stone of stumbling, and a rock of offence, even to them which stumble at the word, being disobedient: whereunto also they were appointed.”
Петро говорить про колишній вибраний народ: «Для непокірних камінь, який відкинули будівничі, став головою кута, каменем спотикання і скелею спокуси саме для тих, що спотикаються об слово, будучи непокірними; до цього вони й призначені».
Jesus is represented by every sacred illustration of the foundation.
Ісус представлений кожною священною ілюстрацією основи.
For other foundation can no man lay than that is laid, which is Jesus Christ. 1 Corinthians 3:11.
Бо ніхто не може покласти іншої основи, крім тієї, що вже покладена, — це Ісус Христос. 1 Коринтян 3:11.
The foundation the Millerites built was the Rock of Ages (the Stone).
Підвалина, яку заклали міллерити, була Скелею віків (Каменем).
“The warning has come: Nothing is to be allowed to come in that will disturb the foundation of the faith upon which we have been building ever since the message came in 1842, 1843, and 1844. I was in this message, and ever since I have been standing before the world, true to the light that God has given us. We do not propose to take our feet off the platform on which they were placed as day by day we sought the Lord with earnest prayer, seeking for light. Do you think that I could give up the light that God has given me? It is to be as the Rock of Ages. It has been guiding me ever since it was given.” Review and Herald, April 14, 1903.
"Надійшло попередження: не можна допустити нічого, що порушить підвалини віри, на яких ми будуємо відтоді, як це послання прийшло в 1842, 1843 і 1844 роках. Я була в цьому посланні, і відтоді я стою перед світом, вірна світлу, яке Бог дав нам. Ми не маємо наміру сходити з тієї платформи, на яку були поставлені наші ноги, коли день у день ми шукали Господа щирою молитвою, просячи світла. Хіба ви думаєте, що я могла б відмовитися від світла, яке Бог дав мені? Воно має бути як Скеля віків. Воно провадить мене відтоді, як його було дано." Review and Herald, 14 квітня 1903 р.
The first jewel Miller discovered that became part of the Millerite foundation, which is as the Rock of Ages, was the “seven times” of Leviticus twenty-six, and the “seven times,” was the first foundational truth to be set aside by those Millerite pioneers who had just built the Millerite foundation. It was the builders that were to reject the foundational stone. That “stone,” which typifies Christ, is also the day which the Lord made, for he made the seventh day as a day of rest, and the seventh year as a year the land would rest. In 1863, the foundation stone was rejected, but it is to be made the “head of the corner” and the “stone of stumbling” for the disobedient.
Першою коштовністю, яку відкрив Міллер і яка стала частиною міллеритської підвалини, що є немов Скеля віків, були «сім разів» із двадцять шостого розділу книги Левіт, і саме «сім разів» стало першою основоположною істиною, яку відклали набік ті міллеритські піонери, що щойно збудували міллеритську підвалину. Саме будівничі мали відкинути наріжний камінь. Той «камінь», який є образом Христа, є також днем, який створив Господь, бо Він установив сьомий день днем відпочинку, а сьомий рік — роком, коли земля мала відпочивати. У 1863 році наріжний камінь було відкинуто, але йому належить стати «головою кута» і «каменем спотикання» для непокірних.
The message of Islam of the third woe is the theme for the reform movement of the one hundred and forty-four thousand, and the testing process began when the angel of Revelation eighteen descended, as the great buildings of New York City were thrown down on September 11, 2001. Adventism was silent concerning the prophetic identification that September 11, 2001, was the arrival of the “day of the east wind.” On July 18, 2020, they were left behind as the two witnesses of Revelation chapter eleven, were slain in the streets of that great city. The test of Adventism was over, and the test for those who had professed to recognize the message of Islam was under way.
Звістка ісламу третього горя є темою реформаційного руху ста сорока чотирьох тисяч, і процес випробування розпочався з пришестям ангела вісімнадцятого розділу Об’явлення, коли 11 вересня 2001 року були повалені великі будівлі міста Нью-Йорка. Адвентизм мовчав щодо пророчого тлумачення, за яким 11 вересня 2001 року стало приходом «дня східного вітру». 18 липня 2020 року адвентисти залишилися позаду, коли двох свідків одинадцятого розділу Об’явлення було вбито на вулицях того великого міста. Випробування для адвентизму завершилося, а випробування для тих, хто заявляв, що визнає звістку ісламу, розпочалося.
After laying dead in the streets until the end of July, 2023, the dead dry bones were then aroused by the first message of Ezekiel. The second message of Ezekiel is the message of the four winds of Islam of the third Woe, representing the progressive unsealing of the message of the Midnight Cry, which is the vision that tarried, and the theme of the entire period of the movement. Various truths were then unsealed, for the message of the Midnight Cry represents a multifaceted message. The first truth that confronted the dead dry bones was the first truth rejected by Laodicean Adventism, and it represents the truth that marks the transition of Laodicea unto Philadelphia.
Після того як мертві, сухі кості лежали на вулицях до кінця липня 2023 року, їх тоді оживило перше послання Єзекіїля. Друге послання Єзекіїля — це послання чотирьох вітрів ісламу третього горя, що представляє поступове розпечатування послання опівнічного крику, яке є видінням, що забарилося, і темою всього періоду руху. Тоді були розпечатані різні істини, бо послання опівнічного крику представляє багатогранне послання. Першою істиною, з якою зіткнулися мертві, сухі кості, була перша істина, відкинута лаодикійським адвентизмом, і вона представляє істину, що позначає перехід Лаодикії до Філадельфії.
The truth is the sealing message, and therefore needs to be settled into both intellectually and also spiritually. It is not enough to recognize the period the two witnesses were dead in the street is a symbol of the scattering of the “seven times,” it also requires an experiential acceptance of the truth.
Істина — це запечатувальне послання, і тому вона має утвердитися як інтелектуально, так і духовно. Недостатньо лише визнати, що період, коли двоє свідків лежали мертвими на вулиці, є символом розсіяння «семи часів»; потрібне також прийняття істини на рівні особистого досвіду.
Miller’s jewels, which represents the truths unsealed at the time of the end in 1798, become a test for the virgins of the last days. The experience of settling into the truth “spiritually” is represented by Miller’s first jewel, and the “intellectual” settling into the truth is represented by the message of Islam of the third woe. The calling for repentance and confession represented by the “seven times,” identifies a work that is carried out in conjunction with Christ in the Most Holy Place, and is represented by the “mareh” vision.
Коштовності Міллера, які представляють істини, розпечатані у час кінця в 1798 році, стають випробуванням для дів останніх днів. Досвід «духовного» утвердження в істині представлений першою коштовністю Міллера, а «інтелектуальне» утвердження в істині — звісткою ісламу третього горя. Поклик до покаяння та сповіді, представлений «сімома часами», визначає працю, що звершується разом із Христом у Святому Святих, і представлений видінням «маре».
The “intellectual” understanding of Islam of the third Woe is represented by the “chazon” vision, and both are required for those who will be sealed. In 1863, Laodicean Adventism chose to rebuild Jericho, and left its work of restoring Jerusalem. Jericho is a symbol of affluence as also represented by the Laodicean blindness.
«Інтелектуальне» розуміння ісламу третього горя представлене видінням «хазон», і обидва є необхідними для тих, хто буде запечатаний. У 1863 році лаодикійський адвентизм вирішив відбудувати Єрихон і полишив свою працю з відновлення Єрусалима. Єрихон є символом заможності, як це також відображено лаодикійською сліпотою.
“One of the strongest fortresses in the land—the large and wealthy city of Jericho—lay just before them, but a little distance from their camp at Gilgal. On the border of a fertile plain abounding with the rich and varied productions of the tropics, its palaces and temples the abode of luxury and vice, this proud city, behind its massive battlements, offered defiance to the God of Israel. Jericho was one of the principal seats of idol worship, being especially devoted to Ashtaroth, the goddess of the moon. Here centered all that was vilest and most degrading in the religion of the Canaanites. The people of Israel, in whose minds were fresh the fearful results of their sin at Beth-peor, could look upon this heathen city only with disgust and horror.” Patriarchs and Prophets, 487.
"Одна з найміцніших фортець у країні — велике й заможне місто Єрихон — лежала просто перед ними, але на невеликій відстані від їхнього табору в Ґілґалі. Розташоване на межі родючої рівнини, що рясніла багатими й різноманітними дарами тропіків, із палацами й храмами — осереддями розкоші та пороку, це пихате місто, за своїми масивними укріпленнями, кидало виклик Богові Ізраїлю. Єрихон був одним із головних осередків ідолопоклонства; тут особливо шанували Ашторет, богиню місяця. Тут зосереджувалося все наймерзенніше й найбільш принизливе в релігії ханаанян. Народ Ізраїлю, в чиїй пам’яті ще були свіжі жахливі наслідки свого гріха в Бет-Пеорі, міг дивитися на це язичницьке місто лише з огидою та жахом." Патріархи і пророки, 487.
The “stone” the builders rejected in 1863, as they rebuilt Jericho, was the “seven times” that in the last days would become the truth (jewel), that becomes “the head of the corner”, for it is the truth that weaves together the beginning of Adventism in the movement of the Millerites, with the end of Adventism in the movement of the one hundred and forty-four thousand. That jewel, which is the “seven times,” is also “the day which the Lord made”, and it is Christ himself, for He is the Word, and He is “Truth.” The subject of Islam is the theme which produces the cleansing of both the former and new chosen people, and the two-fold cleansing began on September 11, 2001, which was “the day of the east wind”. In that day the watchmen were to sing the very same song Christ sang, when He proclaimed the parable of the vineyard. The one hundred and forty-four thousand sing the song of Moses (the “seven times”), and the song of the Lamb.
"Камінь", який відкинули будівничі у 1863 році, коли вони відбудовували Єрихон, був "сім разів", що в останні дні стане істиною (коштовністю), яка стає "наріжним каменем", бо це істина, що поєднує початок адвентизму в русі міллеритів із завершенням адвентизму в русі ста сорока чотирьох тисяч. Ця коштовність, якою є "сім разів", є також "днем, який учинив Господь", і це Сам Христос, бо Він є Слово, і Він є "Істина". Тема ісламу є темою, що приводить до очищення як колишнього, так і нового вибраного народу, і подвійне очищення розпочалося 11 вересня 2001 року, що було "днем східного вітру". Того дня сторожі мали співати ту саму пісню, яку співав Христос, коли Він проголошував притчу про виноградник. Сто сорок чотири тисячі співають пісню Мойсея ("сім разів") і пісню Агнця.
And I saw as it were a sea of glass mingled with fire: and them that had gotten the victory over the beast, and over his image, and over his mark, and over the number of his name, stand on the sea of glass, having the harps of God. And they sing the song of Moses the servant of God, and the song of the Lamb, saying, Great and marvellous are thy works, Lord God Almighty; just and true are thy ways, thou King of saints. Revelation 15:2, 3.
І я побачив ніби скляне море, змішане з вогнем, і тих, що здобули перемогу над звіром, над його образом, над його знаком і над числом імені його. Вони стояли на скляному морі, маючи Божі арфи. І співали пісню Мойсея, слуги Божого, і пісню Агнця, кажучи: Великі й чудні діла Твої, Господи Боже Всемогутній; праведні й істинні шляхи Твої, Царю святих. Об’явлення 15:2, 3.
The “Lamb” is Christ who was slain, and He was slain in the midst of twenty-five hundred and twenty days, thus threading together the sacrifice of His life and blood (where He confirmed the covenant), together with Moses’ “quarrel of His covenant,” in Leviticus twenty-six. The song of Moses and the Lamb is the song of the chazon of prophetic history and the song of the mareh of His “appearance”. It is the song of an intellectual and spiritual understanding as represented by the two visions of Daniel chapter eight. It is the song of a covenant people being judged and passed by, while a new chosen people are selected. The selection process, and therefore the song began on September 11, 2001.
«Агнець» — це Христос, якого було заколено, і Його було заколено посеред двох тисяч п’ятисот двадцяти днів, таким чином пов’язуючи воєдино жертву Його життя і крові (де Він підтвердив завіт) разом із Мойсеєвою «суперечкою Його завіту» в книзі Левит, розділ двадцять шостий. Пісня Мойсея й Агнця — це пісня chazon пророчої історії та пісня mareh Його «явлення». Це пісня інтелектуального й духовного розуміння, представленого двома видіннями восьмого розділу книги Даниїла. Це пісня завітного народу, який піддається суду й обминається, тоді як обирається новий вибраний народ. Процес відбору, а отже й пісня, розпочався 11 вересня 2001 року.
He shall cause them that come of Jacob to take root: Israel shall blossom and bud, and fill the face of the world with fruit. Hath he smitten him, as he smote those that smote him? or is he slain according to the slaughter of them that are slain by him? In measure, when it shooteth forth, thou wilt debate with it: he stayeth his rough wind in the day of the east wind. By this therefore shall the iniquity of Jacob be purged; and this is all the fruit to take away his sin; when he maketh all the stones of the altar as chalkstones that are beaten in sunder, the groves and images shall not stand up. Yet the defenced city shall be desolate, and the habitation forsaken, and left like a wilderness: there shall the calf feed, and there shall he lie down, and consume the branches thereof. When the boughs thereof are withered, they shall be broken off: the women come, and set them on fire: for it is a people of no understanding: therefore he that made them will not have mercy on them, and he that formed them will show them no favour. And it shall come to pass in that day, that the Lord shall beat off from the channel of the river unto the stream of Egypt, and ye shall be gathered one by one, O ye children of Israel. And it shall come to pass in that day, that the great trumpet shall be blown, and they shall come which were ready to perish in the land of Assyria, and the outcasts in the land of Egypt, and shall worship the Lord in the holy mount at Jerusalem. Isaiah 27:6–13.
Він дасть укорінитися тим, що походять від Якова; Ізраїль зацвіте й дасть пагін, і наповнить лице землі плодом. Чи вразив Він його так, як уразив тих, що його вражали? Чи він забитий так, як були забиті ті, кого Він побив? Мірою, коли воно пускає парості, ти будеш сперечатися з ним; Він стримує Свій суворий вітер у день східного вітру. Тим-то цим буде очищене беззаконня Якова; і це весь плід — усунути його гріх: коли він оберне всі камені жертовника на крейдяні камені, розбиті вщент, гаї й ідоли не встоять. Але укріплене місто буде спустошене, оселя покинута й залишена, як пустеля: там пастиметься теля, і там воно ляже, і поїсть його галуззя. Коли його гілки всохнуть, їх поламають; прийдуть жінки й попалять їх, бо це народ без розуміння; тому Той, хто їх створив, не змилосердиться над ними, і Той, хто їх сформував, не виявить їм ласки. І станеться того дня, що Господь обмолотить від русла Ріки аж до єгипетського потоку, і ви будете зібрані по одному, діти Ізраїлеві. І станеться того дня, задмуть у велику сурму, і прийдуть ті, що були при смерті в краї Ассирії, і вигнанці в краї Єгипту, і поклоняться Господу на святій горі в Єрусалимі. Ісая 27:6-13.
Rightly understood these verses are identifying September 11, 2001, until the soon-coming Sunday law. Verse six identifies the entire history, by identifying the beginning of the plant which takes root, then blossoms and buds, and eventually fills the earth with fruit. The fruit that fills the earth does so during the “hour,” which is the Sunday law crisis. While Christ is then gathering his fruit into his garner, he is also bringing judgment upon Babylon. The judgment that occurs during the time when the earth is filled with fruit is represented in verse seven, when the two questions are asked, “Hath he smitten him, as he smote those that smote him? or is he slain according to the slaughter of them that are slain by him?”
Правильно зрозумілі, ці вірші вказують на період від 11 вересня 2001 року до скорого настання недільного закону. Шостий вірш окреслює всю історію, визначаючи початок рослини, що вкорінюється, потім розквітає й випускає бруньки, а зрештою наповнює землю плодами. Плід, що наповнює землю, з'являється протягом "години", яка є кризою недільного закону. Коли Христос тоді збирає свій плід до своєї житниці, він також звершує суд над Вавилоном. Суд, що відбувається в час, коли земля наповнена плодом, представлений у сьомому вірші, коли ставляться два запитання: "Чи він уразив його так, як уразив тих, що його вражали? чи він убитий так само, як були вбиті ті, яких він убив?"
Then in verse eight, the sprinkling of the latter rain is marked with the expression, “In measure.” What causes the plants to shoot forth is the rain, and when the beginning of the latter rain is marked, it is marked as beginning “in measure, when it shooteth forth.” When the latter rain begins, it is poured out “in measure”, for it is not poured out without measure if the harvest is a mixture of true and false.
Тоді у восьмому вірші зрошення пізнього дощу позначено висловом «у міру». Те, від чого рослини пускають паростки, — це дощ, і коли позначено початок пізнього дощу, його зазначено як такий, що починається «у міру, коли пускає паростки». Коли пізній дощ починається, він виливається «у міру», бо його не виливають без міри, якщо жатва є сумішшю істинного й хибного.
“Every truly converted soul will be intensely desirous to bring others from the darkness of error into the marvelous light of the righteousness of Jesus Christ. The great outpouring of the Spirit of God, which lightens the whole earth with his glory, will not come until we have an enlightened people, that know by experience what it means to be laborers together with God. When we have entire, whole-hearted consecration to the service of Christ, God will recognize the fact by an outpouring of his Spirit without measure; but this will not be while the largest portion of the church are not laborers together with God. God cannot pour out his Spirit when selfishness and self-indulgence are so manifest; when a spirit prevails that, if put into words, would express that answer of Cain,—‘Am I my brother’s keeper?’ If the truth for this time, if the signs that are thickening on every hand, that testify that the end of all things is at hand, are not-sufficient to arouse the sleeping energy of those who profess to know the truth, then darkness proportionate to the light which has been shining will overtake these souls. There is not the semblance of an excuse for their indifference that they will be able to present to God in the great day of final reckoning. There will be no reason to offer as to why they did not live and walk and work in the light of the sacred truth of the word of God, and thus reveal to a sin-darkened world, through their conduct, their sympathy, and their zeal, that the power and reality of the gospel could not be controverted.” Review and Herald, July 21, 1896.
Кожна по-справжньому навернена душа палко прагнутиме вивести інших із темряви омани в дивне світло праведності Ісуса Христа. Велике вилиття Духа Божого, яке осяює всю землю Його славою, не прийде, доки ми не матимемо просвітленого народу, який досвідом знає, що означає бути співробітниками з Богом. Коли ми матимемо повну, від усього серця посвяту служінню Христові, Бог засвідчить це вилиттям Свого Духа без міри; але цього не станеться доти, доки переважна частина церкви не стане співробітниками з Богом. Бог не може виливати Свого Духа, коли так явно виявляються егоїзм і потурання собі; коли панує дух, який, висловлений словами, передав би ту відповідь Каїна: «Хіба я сторож братові моєму?» Якщо істина для цього часу, якщо ознаки, що згущуються звідусіль і свідчать, що кінець усього близький, не здатні пробудити дрімаючі сили тих, хто заявляє, що знає істину, тоді темрява, пропорційна світлу, яке сяяло, наздожене ці душі. У них не буде й тіні виправдання за свою байдужість, яке вони змогли б пред’явити Богові у великий день остаточного звіту. Не буде жодної причини, щоб пояснити, чому вони не жили, не ходили і не працювали у світлі священної істини Божого слова і тим самим не явили затьмареному гріхом світові через свою поведінку, своє співчуття і свою ревність, що силу і реальність Євангелія неможливо заперечити. Review and Herald, 21 липня 1896 р.
Sister White identifies the passage as the point when the angel of Revelation descends, for she says, “the great outpouring of the Spirit of God, which lightens the whole earth with his glory.” In another passage we have often cited in these articles, she identified that when “the great buildings of New York” “are thrown down,” “Revelation chapter eighteen, verses one through three will be fulfilled.”
Сестра Вайт визначає цей уривок як момент, коли сходить ангел з книги Об’явлення, бо вона каже: «велике виливання Духа Божого, яке осяює всю землю його славою». В іншому уривку, який ми часто цитували в цих статтях, вона зазначила, що коли «великі будівлі Нью-Йорка» «будуть повалені», «сповниться вісімнадцятий розділ Об’явлення, вірші 1–3».
We will continue these thoughts in the next article.
Ми продовжимо ці міркування у наступній статті.
Now will I sing to my wellbeloved a song of my beloved touching his vineyard. My wellbeloved hath a vineyard in a very fruitful hill: And he fenced it, and gathered out the stones thereof, and planted it with the choicest vine, and built a tower in the midst of it, and also made a winepress therein: and he looked that it should bring forth grapes, and it brought forth wild grapes. And now, O inhabitants of Jerusalem, and men of Judah, judge, I pray you, betwixt me and my vineyard. What could have been done more to my vineyard, that I have not done in it? wherefore, when I looked that it should bring forth grapes, brought it forth wild grapes? And now go to; I will tell you what I will do to my vineyard: I will take away the hedge thereof, and it shall be eaten up; and break down the wall thereof, and it shall be trodden down: And I will lay it waste: it shall not be pruned, nor digged; but there shall come up briers and thorns: I will also command the clouds that they rain no rain upon it. For the vineyard of the Lord of hosts is the house of Israel, and the men of Judah his pleasant plant: and he looked for judgment, but behold oppression; for righteousness, but behold a cry. Isaiah 5:1–7.
Тепер я заспіваю моєму любому пісню мого улюбленого про його виноградник. Мій улюблений мав виноградник на дуже родючому пагорбі: і він обніс його огорожею, повиймав з нього каміння, насадив його добірною лозою, поставив посеред нього башту і зробив у ньому виноградне чавило; і сподівався, що він дасть виноград, а він вродив дикий виноград. А тепер, мешканці Єрусалима й мужі Юди, прошу вас, розсудіть між мною та моїм виноградником. Що ще можна було зробити для мого виноградника, чого я не зробив у ньому? Чому, коли я сподівався, що він дасть виноград, він вродив дикий виноград? А тепер, ну ж бо, скажу вам, що зроблю з моїм виноградником: заберу з нього огорожу — і його поїдять; порозвалю його мур — і його потопчуть. І оберну його на пустку: його не підрізуватимуть і не копатимуть; і зійдуть на ньому терни та будяки; і накажу хмарам, щоб не лили на нього дощу. Бо виноградник Господа Саваота — це дім Ізраїлів, а люди Юди — Його любе насадження; і Він чекав правосуддя — аж ось утиск; чекав праведності — аж ось крик. Ісая 5:1–7.