The testimony of Jeroboam’s rebellion is also the history of ancient Israel’s division into two nations. The northern kingdom made up of ten tribes was known as Israel, or sometimes Ephraim, and the southern kingdom was known as Judah. In the time of Ezekiel, the kingdom had already been two kingdoms for many years, and in chapter thirty-seven, Ezekiel was given a prophecy identifying that the two kingdoms would once again become one nation. That prophecy was fulfilled in the beginning history of the earth beast (the United States), and is fulfilled for the final time at the end of the United States, for Jesus always illustrates the end of a thing, with the beginning of a thing.
Свідчення про повстання Єровоама є також історією поділу давнього Ізраїлю на два царства. Північне царство, що складалося з десяти племен, називалося Ізраїлем, або інколи Єфремом, а південне царство — Юдеєю. За часів Єзекіїля царство вже багато років існувало як два царства, і в тридцять сьомому розділі Єзекіїль отримав пророцтво, яке вказувало, що ці два царства знову стануть одним народом. Це пророцтво було виконане на початку історії звіра із землі (Сполучених Штатів) і виконується востаннє під кінець існування Сполучених Штатів, бо Ісус завжди ілюструє кінець чогось його початком.
The rebellion of Jeroboam at the time that Israel was divided into two kingdoms, represents a rebellion at the beginning of the United States, and also at the end of the United States. The rebellion in the beginning and ending of the United States includes the joining of two kingdoms. Revelation chapter eighteen, as repeatedly cited from the writings of Sister White in these articles, represents two calls to the churches. The two nations that are joined during the hour of the Sunday law crisis is the one-hundred and forty-four thousand, and God’s other flock that are still in Babylon.
Повстання Єровоама в той час, коли Ізраїль був поділений на два царства, відображає повстання на початку Сполучених Штатів, а також у кінці Сполучених Штатів. Повстання на початку та в кінці Сполучених Штатів включає об’єднання двох царств. Вісімнадцятий розділ Об’явлення, як це неодноразово цитовано з творів сестри Вайт у цих статтях, представляє два заклики до церков. Два народи, які об’єднуються в годину кризи недільного закону, — це сто сорок чотири тисячі та інша Божа отара, яка ще перебуває у Вавилоні.
The two nations that were joined in the Millerite history were Judah and Ephraim. They were joined when the individual indignations against the two kingdoms respectively ended in 1798 and then in 1844. The word “moreover” in Ezekiel chapter thirty-seven, allows us to be certain of this application. The word “moreover” means to place the message that follows “moreover,” over the message that preceded the word “moreover.”
Два народи, які були поєднані в історії міллеритів, — Юда та Єфраїм. Вони були поєднані, коли окремі періоди гніву проти двох царств відповідно завершилися в 1798 році, а потім у 1844 році. Слово "moreover" у тридцять сьомому розділі Єзекіїля дозволяє нам бути певними щодо цього застосування. Слово "moreover" означає розмістити повідомлення, яке йде після "moreover", над повідомленням, що передувало слову "moreover".
The word of the Lord came again unto me, saying, Moreover, thou son of man, take thee one stick, and write upon it, For Judah, and for the children of Israel his companions: then take another stick, and write upon it, For Joseph, the stick of Ephraim, and for all the house of Israel his companions: And join them one to another into one stick; and they shall become one in thine hand. Ezekiel 37:15–17.
І знову було мені слово Господнє, кажучи: А ти, сину людський, візьми собі одну палицю й напиши на ній: Юді та синам Ізраїля, приятелям його; потім візьми другу палицю й напиши на ній: Йосипові, палиця Єфрема, і всьому домові Ізраїля, приятелям його; і з’єднай їх одну з одною в одну палицю, і вони стануть одним у руці твоїй. Єзекіїля 37:15-17.
Ezekiel is applying the prophetic principle of repeat and enlarge when he states, “moreover.” Ezekiel is to take two sticks, one for Judah and one for Ephraim, and take the prophecy illustrated with the two sticks and place it over the top of the previous prophecy. The previous prophetic illustration began in verse one when Ezekiel was carried to a valley of dead dry bones.
Єзекіїль застосовує пророчий принцип «повторення і розширення», коли він каже: «крім того». Єзекіїлю належить взяти дві палиці, одну для Юди і одну для Єфрема, і пророцтво, проілюстроване цими двома палицями, накласти поверх попереднього пророцтва. Попередня пророча ілюстрація почалася у першому вірші, коли Єзекіїля було перенесено до долини мертвих сухих кісток.
The hand of the Lord was upon me, and carried me out in the spirit of the Lord, and set me down in the midst of the valley which was full of bones, And caused me to pass by them round about: and, behold, there were very many in the open valley; and, lo, they were very dry. And he said unto me, Son of man, can these bones live? And I answered, O Lord God, thou knowest. Again he said unto me, Prophesy upon these bones, and say unto them, O ye dry bones, hear the word of the Lord. Thus saith the Lord God unto these bones; Behold, I will cause breath to enter into you, and ye shall live: And I will lay sinews upon you, and will bring up flesh upon you, and cover you with skin, and put breath in you, and ye shall live; and ye shall know that I am the Lord. So I prophesied as I was commanded: and as I prophesied, there was a noise, and behold a shaking, and the bones came together, bone to his bone. And when I beheld, lo, the sinews and the flesh came up upon them, and the skin covered them above: but there was no breath in them. Then said he unto me, Prophesy unto the wind, prophesy, son of man, and say to the wind, Thus saith the Lord God; Come from the four winds, O breath, and breathe upon these slain, that they may live. So I prophesied as he commanded me, and the breath came into them, and they lived, and stood up upon their feet, an exceeding great army. Then he said unto me, Son of man, these bones are the whole house of Israel: behold, they say, Our bones are dried, and our hope is lost: we are cut off for our parts. Therefore prophesy and say unto them, Thus saith the Lord God; Behold, O my people, I will open your graves, and cause you to come up out of your graves, and bring you into the land of Israel. And ye shall know that I am the Lord, when I have opened your graves, O my people, and brought you up out of your graves, And shall put my spirit in you, and ye shall live, and I shall place you in your own land: then shall ye know that I the Lord have spoken it, and performed it, saith the Lord. Ezekiel 37:1–14.
Рука Господня була на мені, і вивів мене в Дусі Господньому, і поставив мене посеред долини, що була повна кісток, і провів мене поміж ними кругом; і ось, дуже багато їх було на поверхні долини, і ось вони були вельми сухі. І сказав він мені: Сину людський, чи можуть ожити ці кістки? І відповів я: О Господи Боже, Ти знаєш. І знову сказав він мені: Пророкуй над цими кістками і скажи їм: Сухі кістки, слухайте слово Господнє. Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я вкладу в вас дихання, і ви оживете; і накладу на вас жили, і вирощу на вас тіло, і покрию вас шкірою, і дам у вас дихання, і ви оживете; і пізнаєте, що Я Господь. І я пророкував, як було мені наказано; і як я пророкував, стався шум, і ось потрясіння, і кістки зійшлися разом, кістка до своєї кістки. І бачу: на них з’явилися жили, і виросло на них тіло, і зверху покрила їх шкіра; але дихання в них не було. Тоді сказав він мені: Пророкуй вітрові, пророкуй, сину людський, і скажи вітрові: Так говорить Господь Бог: Прийди з чотирьох вітрів, о подиху, і подихни на цих убитих, щоб вони ожили. І я пророкував, як він мені наказав, і дихання ввійшло в них, і вони ожили та стали на ноги свої — військо вельми велике. І сказав він мені: Сину людський, ці кістки — увесь дім Ізраїлів; ось вони кажуть: Наші кістки висохли, і наша надія загинула; ми відтяті. Тому пророкуй і скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось, народе Мій, Я відкрию ваші гроби і виведу вас із ваших гробів, і введу вас до землі Ізраїлевої. І пізнаєте, що Я Господь, коли відкрию ваші гроби, народе Мій, і виведу вас із ваших гробів, і дам у вас Духа Мого, і ви оживете, і оселю вас у вашій землі; тоді пізнаєте, що Я, Господь, сказав це і вчинив, — говорить Господь. Єзекіїля 37:1–14.
From the very beginning of these articles, we have shown that the valley of dead bones represents God’s people in the last days, and that the message of the four winds that causes them to stand upon their feet as a mighty army, is the Midnight Cry message identifying Islam of the third Woe. Sister White identifies the bones as God’s people.
Від самого початку цих статей ми показали, що долина мертвих кісток представляє Божий народ в останні дні, і що звістка чотирьох вітрів, яка підводить їх на ноги як могутнє військо, є звісткою Опівнічного Кличу, що ототожнює іслам із третім горем. Сестра Вайт ототожнює кістки з Божим народом.
“I lay down my pen and lift up my soul in prayer, that the Lord would breathe upon his backslidden people, which are as dry bones, that they may live.” General Conference Bulletin, February 4, 1893.
"Я відкладаю перо і підношу свою душу в молитві, щоб Господь подихнув на свій народ, що відступив, який подібний до сухих кісток, щоб вони ожили." Бюлетень Генеральної Конференції, 4 лютого 1893 р.
We have shown in previous articles that the prophetic message identifying July 18, 2020, was erroneous, and that the false proclamation marked the arrival of the first disappointment and tarrying time in the parable of the ten virgins. Though the proclamation of time was legitimate in the Millerite period, after 1844, there was never to be another message hung upon time. When Future for America made the proclamation of July 18, 2020, they slid back to a history that the proclamation of time was acceptable and in so doing they sinned, and they were slain in the street of the great city of Revelation chapter eleven. Dead in the street, they then needed to be resurrected, as were the two witnesses after three and a half days.
Ми показали в попередніх статтях, що пророче послання, яке вказувало на 18 липня 2020 року, було помилковим, і що хибне проголошення позначило настання першого розчарування та часу зволікання в притчі про десять дів. Хоч у міллеритський період проголошення часу було законним, після 1844 року ніколи більше не мало бути послання, прив’язане до часу. Коли Future for America проголосили дату 18 липня 2020 року, вони відкотилися назад до історії, коли проголошення часу було прийнятним, і, зробивши це, згрішили, і їх було вбито на вулиці великого міста з одинадцятого розділу Об’явлення. Мертві на вулиці, вони тоді мали бути воскресені, як і двоє свідків після трьох із половиною днів.
“The dry bones need to be breathed upon by the Holy Spirit of God, that they may come into action, as by a resurrection from the dead.” Bible Training School, December 1, 1903.
Сухим кісткам потрібно, щоб на них подихнув Святий Дух Божий, щоб вони почали діяти, ніби завдяки воскресінню з мертвих. Bible Training School, 1 грудня 1903 р.
In previous articles we have shown that the message of the four winds that resurrects the two witnesses, is the message of Islam of the third Woe, and that the message is the Midnight Cry message of the last days. Ezekiel says, “moreover,” and in so doing identified that during the history that illustrates the proclamation of the Midnight Cry, two sticks, one represented as Ephraim and one as Judah, were to be joined together and become one nation. The parable of the ten virgins is fulfilled in the last days, “to the very letter,” as it was fulfilled in Millerite history. In the period when the Midnight Cry was fulfilled in the Millerite history, and again in the fulfillment of the last days, “two sticks” were and will be joined together.
У попередніх статтях ми показали, що звістка про чотири вітри, яка воскрешає двох свідків, є звісткою про іслам третього горя, і що ця звістка є звісткою опівнічного крику останніх днів. Єзекіїль каже: «до того ж», і цим зазначає, що під час історії, яка ілюструє проголошення опівнічного крику, два жезли, один представлений як Єфраїм, а інший як Юда, мали бути поєднані та стати одним народом. Притча про десять дів здійснюється в останні дні «до букви», як вона здійснилася в міллеритській історії. У період, коли опівнічний крик здійснився в міллеритській історії, і знову при здійсненні подій останніх днів, «два жезли» були і будуть поєднані.
The two sticks represented the northern (Ephraim) and southern kingdoms (Judah) of ancient Israel. We have also shown that William Miller was typified by Elijah, and that during the three-and-a-half years of drought Elijah had gone to the widow of Zarephath.
Дві палиці символізували північне царство (Єфрем) і південне царство (Юда) стародавнього Ізраїлю. Ми також показали, що Вільям Міллер був прообразом Іллі, і що під час трьох із половиною років посухи Ілля пішов до вдови із Зарефату.
And the word of the Lord came unto him, saying, Arise, get thee to Zarephath, which belongeth to Zidon, and dwell there: behold, I have commanded a widow woman there to sustain thee. So he arose and went to Zarephath. And when he came to the gate of the city, behold, the widow woman was there gathering of sticks: and he called to her, and said, Fetch me, I pray thee, a little water in a vessel, that I may drink. And as she was going to fetch it, he called to her, and said, Bring me, I pray thee, a morsel of bread in thine hand. And she said, As the Lord thy God liveth, I have not a cake, but an handful of meal in a barrel, and a little oil in a cruse: and, behold, I am gathering two sticks, that I may go in and dress it for me and my son, that we may eat it, and die. And Elijah said unto her, Fear not; go and do as thou hast said: but make me thereof a little cake first, and bring it unto me, and after make for thee and for thy son. For thus saith the Lord God of Israel, The barrel of meal shall not waste, neither shall the cruse of oil fail, until the day that the Lord sendeth rain upon the earth. And she went and did according to the saying of Elijah: and she, and he, and her house, did eat many days. 1 Kings 17:8–15.
І було до нього слово Господнє, говорячи: Устань, іди до Сарепти, що належить Сидону, і живи там; ось Я повелів там жінці-вдові годувати тебе. І він устав і пішов до Сарепти. І коли прийшов до брами міста, аж ось там жінка-вдова збирала хмиз; і він кликнув до неї та сказав: Принеси мені, прошу тебе, трохи води в посудині, щоб я напився. І коли вона пішла принести, він кликнув до неї й сказав: Принеси мені, прошу тебе, шматок хліба в твоїй руці. А вона сказала: Як живе Господь, Бог твій, нема в мене коржа, тільки пригорща борошна в діжці та трохи оливи в глечику; і ось я збираю два полінця, щоб піти й приготувати це для себе та для мого сина, і ми з’їмо це — та й помремо. І сказав їй Ілля: Не бійся; піди, зроби, як ти сказала; тільки спочатку зроби з цього для мене невеликий корж і принеси мені, а потім зробиш для себе та для свого сина. Бо так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Діжка з борошном не спорожніє, і глечик з оливою не переведеться аж до дня, коли Господь пошле дощ на землю. І вона пішла та зробила за словом Іллі; і вона, і він, і її дім їли багато днів. 1 Царів 17:8-15.
The “many days” in the passage is the three-and-a-half years that Ahab searched for Elijah and represented the twelve-hundred-and-sixty years of papal persecution. Concerning the “many days” of papal persecution, Jesus said:
«Багато днів» у цьому уривку — це три з половиною роки, протягом яких Ахав шукав Іллю, які символізували тисячу двісті шістдесят років папських переслідувань. Щодо «багатьох днів» папських переслідувань Ісус сказав:
And except those days should be shortened, there should no flesh be saved: but for the elect’s sake those days shall be shortened. Matthew 24:22.
І якби ті дні не були скорочені, то не спаслася б жодна плоть; але заради вибраних ті дні будуть скорочені. Матвія 24:22.
Sister White directly identifies Jesus’ pronouncement of “those days” as the period of papal persecution.
Сестра Вайт прямо ототожнює вислів Ісуса «ті дні» з періодом папських переслідувань.
“The persecution of the church did not continue throughout the entire period of the 1260 years. God in mercy to His people cut short the time of their fiery trial. In foretelling the ‘great tribulation’ to befall the church, the Saviour said: ‘Except those days should be shortened, there should no flesh be saved: but for the elect’s sake those days shall be shortened.’ Matthew 24:22. Through the influence of the Reformation the persecution was brought to an end prior to 1798.” The Great Controversy, 266, 267.
Переслідування церкви не тривало протягом усього періоду 1260 років. Бог у Своєму милосерді до Свого народу скоротив час їхнього вогняного випробування. Передвіщаючи «велику скорботу», що спіткає церкву, Спаситель сказав: «І коли б ті дні не були вкорочені, не спаслася б ніяка плоть; але заради вибраних ті дні будуть вкорочені». Матвія 24:22. Під впливом Реформації переслідуванню було покладено край до 1798 року. Велика боротьба, 266, 267.
The “many days” that Elijah was sustained by the widow, were also the “many days” of papal persecution identified by Daniel.
«Багато днів», протягом яких Іллю утримувала вдова, були також тими «багатьма днями» папських переслідувань, названими Даниїлом.
And they that understand among the people shall instruct many: yet they shall fall by the sword, and by flame, by captivity, and by spoil, many days. Now when they shall fall, they shall be holpen with a little help: but many shall cleave to them with flatteries. And some of them of understanding shall fall, to try them, and to purge, and to make them white, even to the time of the end: because it is yet for a time appointed. Daniel 11:33–35.
І розумні серед народу навчать багатьох; але вони падатимуть від меча, і від полум’я, від полону та від грабунку, багато днів. А коли вони падатимуть, їм буде надано невелику допомогу; але багато хто пристане до них з лестощами. І дехто з розумних упаде, щоб випробувати їх, і очистити, і вибілити аж до часу кінця, бо це ще до призначеного часу. Даниїла 11:33–35.
The “time of the end,” which is also the “time appointed” in the verses, was 1798, and it marked the end of papal persecution, as had been typified by Elijah’s time with the widow of Zarephath. In that history the widow, representing an unmarried church, was identified as the church in the wilderness in chapter twelve of the book of Revelation. She was gathering two sticks, not one stick or ten sticks, but two sticks. Ezekiel was to take two sticks, one for the northern kingdom of Israel and one for the southern kingdom of Israel and join them together to make one stick. Those two kingdoms had both been scattered for twenty-five hundred and twenty years, but God’s promise was that He would gather them. The woman was gathering the two sticks that were to be joined together, and she was doing so “until the day that the Lord sendeth rain upon the earth.”
«Час кінця», який у віршах також названо «призначеним часом», настав у 1798 році й позначив кінець папських переслідувань, як це було прообразно показано часом Іллі з вдовою із Сарепти. У тій історії вдова, що представляла незаміжню церкву, була ототожнена з церквою в пустелі у дванадцятому розділі книги Об’явлення. Вона збирала дві палиці, не одну палицю і не десять палиць, а дві палиці. Єзекіїлю було велено взяти дві палиці: одну для північного царства Ізраїля і одну для південного царства Ізраїля, і з’єднати їх разом, щоб вони стали однією палицею. Обидва ці царства були розсіяні протягом двох тисяч п’ятисот двадцяти років, але Божа обітниця полягала в тому, що Він їх збере. Жінка збирала дві палиці, які мали бути поєднані, і робила це «аж до того дня, коли Господь пошле дощ на землю».
The day when the Lord sent “rain” was identifying the Midnight Cry of Millerite history, that reached its conclusion on October 22, 1844, when the Messenger of the Covenant suddenly came to the temple He had erected from 1798 (the end of the first indignation), through until October 22, 1844 (the end of the last indignation). In that period of time, the Midnight Cry message, represented in Ezekiel’s illustration of the valley of bones was fulfilled, when the two sticks of the northern and southern kingdoms were joined to form one nation, with one king, for on October 22, 1844, Christ came before the Father and received a kingdom.
День, коли Господь послав «дощ», позначав Опівнічний крик міллеритської історії, що досяг свого завершення 22 жовтня 1844 року, коли Посланник Завіту раптово прийшов до храму, який Він зводив з 1798 року (кінець першого обурення) аж до 22 жовтня 1844 року (кінець останнього обурення). У той період послання Опівнічного крику, представлене в образі долини кісток у Єзекіїля, сповнилося, коли дві палиці північного та південного царств були з’єднані, щоб утворити один народ з одним царем, бо 22 жовтня 1844 року Христос став перед Отцем і прийняв царство.
“The coming of Christ as our high priest to the most holy place, for the cleansing of the sanctuary, brought to view in Daniel 8:14; the coming of the Son of man to the Ancient of Days, as presented in Daniel 7:13; and the coming of the Lord to His temple, foretold by Malachi, are descriptions of the same event; and this is also represented by the coming of the bridegroom to the marriage, described by Christ in the parable of the ten virgins, of Matthew 25.” The Great Controversy, 426.
«Прихід Христа як нашого первосвященика до Святого Святих для очищення святилища, показаний у Даниїла 8:14; прихід Сина Людського до Давнього днями, як подано в Даниїла 7:13; і прихід Господа до Свого храму, передвіщений Малахією, є описами однієї й тієї самої події; і це також представлено приходом Нареченого на весілля, описаним Христом у притчі про десять дів, у Матвія 25». Велика боротьба, 426.
Christ received a kingdom on October 22, 1844, as identified in Daniel.
Христос прийняв царство 22 жовтня 1844 року, як зазначено в книзі Даниїла.
I saw in the night visions, and, behold, one like the Son of man came with the clouds of heaven, and came to the Ancient of days, and they brought him near before him. And there was given him dominion, and glory, and a kingdom, that all people, nations, and languages, should serve him: his dominion is an everlasting dominion, which shall not pass away, and his kingdom that which shall not be destroyed. Daniel 7:13, 14.
Я бачив у нічних видіннях, і ось один, подібний до Сина Людського, йшов з хмарами небесними, і прийшов до Давнього днями, і його підвели перед ним. І було дано йому владу, славу та царство, щоб усі народи, племена та мови служили йому: його влада — вічна влада, що не мине, а його царство — те, що не буде зруйноване. Даниїла 7:13, 14.
When Ezekiel’s two sticks are joined together, they have one king over them.
Коли дві палиці Єзекіїля з’єднані разом, вони мають над собою одного царя.
And David my servant shall be king over them; and they all shall have one shepherd: they shall also walk in my judgments, and observe my statutes, and do them. And they shall dwell in the land that I have given unto Jacob my servant, wherein your fathers have dwelt; and they shall dwell therein, even they, and their children, and their children’s children for ever: and my servant David shall be their prince forever. Ezekiel 37:24, 25.
І Давид, раб Мій, буде царем над ними; і всі вони матимуть одного пастиря: вони ходитимуть у Моїх заповідях, і берегтимуть Мої постанови та виконуватимуть їх. І житимуть у землі, яку Я дав Якову, рабові Моєму, де жили ваші батьки; і житимуть на ній вони, і їхні діти, і діти їхніх дітей повіки; і Давид, раб Мій, буде їхнім князем повіки. Єзекіїля 37:24, 25.
All the prophets agree with one another, and king David is Christ who came before the Father on October 22, 1844, and received a kingdom that had been gathered together from the two sticks of Israel (the northern kingdom) and Judah (the southern kingdom). The scattering of the two kingdoms ended during the forty-six years from 1798 to 1844, as Christ raised a temple that had been desolated and trampled down. When He raised the temple, He then suddenly came unto His temple as the Messenger of the Covenant, in fulfillment of Malachi chapter three. Ezekiel agrees with that fact, for all the prophets agree with one another.
Усі пророки згодні між собою, а цар Давид — це Христос, який став перед Отцем 22 жовтня 1844 року і одержав царство, зібране з двох жезлів Ізраїля (північного царства) і Юди (південного царства). Розсіяння двох царств закінчилося протягом сорока шести років, з 1798 по 1844 рік, коли Христос відновив храм, що був спустошений і потоптаний. Коли Він відновив храм, тоді раптово прийшов до Свого храму як Посланець Заповіту, на виконання третього розділу Малахії. Єзекіїль погоджується з цим фактом, бо всі пророки згодні між собою.
And David my servant shall be king over them; and they all shall have one shepherd: they shall also walk in my judgments, and observe my statutes, and do them. And they shall dwell in the land that I have given unto Jacob my servant, wherein your fathers have dwelt; and they shall dwell therein, even they, and their children, and their children’s children for ever: and my servant David shall be their prince forever. Moreover I will make a covenant of peace with them; it shall be an everlasting covenant with them: and I will place them, and multiply them, and will set my sanctuary in the midst of them for evermore. My tabernacle also shall be with them: yea, I will be their God, and they shall be my people. Ezekiel 37:24–27.
А Давид, раб Мій, буде царем над ними; і всі вони матимуть одного пастиря: вони також будуть ходити в Моїх постановах, і додержуватися Моїх уставів, і виконувати їх. І вони житимуть у землі, яку Я дав Якову, рабові Моєму, в якій жили ваші батьки; і вони житимуть у ній — вони, і їхні діти, і діти їхніх дітей — навіки; а раб Мій Давид буде їхнім князем навіки. І ще укладу з ними заповіт миру; він буде з ними вічним заповітом; і утверджу їх, і розмножу їх, і поставлю Мою святиню серед них навіки. І Моя скинія також буде з ними: так, Я буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом. Єзекіїля 37:24-27.
It is Christ that erects the temple.
Саме Христос зводить храм.
And speak unto him, saying, Thus speaketh the Lord of hosts, saying, Behold the man whose name is The BRANCH; and he shall grow up out of his place, and he shall build the temple of the Lord: Even he shall build the temple of the Lord; and he shall bear the glory, and shall sit and rule upon his throne; and he shall be a priest upon his throne: and the counsel of peace shall be between them both. And the crowns shall be to Helem, and to Tobijah, and to Jedaiah, and to Hen the son of Zephaniah, for a memorial in the temple of the Lord. And they that are far off shall come and build in the temple of the Lord, and ye shall know that the Lord of hosts hath sent me unto you. And this shall come to pass, if ye will diligently obey the voice of the Lord your God. Zechariah 6:12–15.
І скажи йому, кажучи: Так говорить Господь Саваот: Ось Муж, ім’я Йому Паросток; і він виросте зі свого місця та збудує храм Господній. Саме він збудує храм Господній; і він понесе славу, і сяде та правитиме на своєму престолі; і буде священиком на своєму престолі, і рада миру буде між обома ними. А вінці будуть для Хелема, і для Товійї, і для Єдаї, і для Хена, сина Цефанії, на пам’ять у храмі Господньому. І прийдуть ті, що далеко, та будуватимуть у храмі Господньому, і ви пізнаєте, що Господь Саваот послав мене до вас. І це станеться, якщо ви старанно будете слухатися голосу Господа, Бога вашого. Захарія 6:12–15.
Christ is the BRANCH, and He identified that if they destroyed His temple that He would raise it in three days, to which the Jews replied that it took forty-six years to build the temple.
Христос — Паросток, і Він сказав, що якщо вони зруйнують Його храм, то Він поставить його за три дні, на що юдеї відповіли, що храм будували сорок шість років.
Then answered the Jews and said unto him, What sign showest thou unto us, seeing that thou doest these things? Jesus answered and said unto them, Destroy this temple, and in three days I will raise it up. Then said the Jews, Forty and six years was this temple in building, and wilt thou rear it up in three days? John 2:18–20.
Тоді відповіли юдеї й сказали Йому: Яке знамення покажеш нам, раз ти робиш це? Відповів Ісус і сказав їм: Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я підніму його. Тоді сказали юдеї: Сорок і шість років будувався цей храм, а Ти його за три дні зведеш? Івана 2:18-20.
Christ was speaking of His body in the passage, but all the prophets are speaking more about the last days than the days in which they lived. The resurrection of Christ on the third day, represented the resurrection of the dead bones during the outpouring of the Holy Spirit in the Midnight Cry. The rain that is the subject of Elijah’s testimony, was manifested during the climax of his confrontation with the prophets of Baal and Ashtaroth. It was then demonstrated that the God of Elijah was the true God, and also that Elijah was the true prophet.
Христос у цьому уривку говорив про Своє тіло, але всі пророки більше говорять про останні дні, ніж про дні, у яких вони жили. Воскресіння Христа на третій день символізувало воскресіння мертвих кісток під час виливання Святого Духа в період Опівнічного крику. Дощ, про який свідчив Ілля, був явлений під час кульмінації його протистояння з пророками Ваала та Астарти. Тоді було показано, що Бог Іллі є істинним Богом, а також що Ілля є істинним пророком.
At the arrival of the first disappointment, it was manifested that the Protestants had become false prophets, as typified by the prophets of Baal and Ashtaroth. The tarrying time then began, and led to the message of the Midnight Cry, that led to Christ suddenly coming to His temple. The Midnight Cry is represented by Ezekiel’s message that brings the bones up as a mighty army. Moreover, during that period (forty-six years), the two sticks were to be joined together to produce one nation, with one king.
Коли настало перше розчарування, виявилося, що протестанти стали лжепророками, як це показано на прикладі пророків Ваала та Астарти. Тоді розпочався час зволікання, який привів до звістки Опівнічного крику, яка привела до того, що Христос раптово прийшов до Свого храму. Опівнічний крик представлений посланням Єзекіїля, яке піднімає кості як могутнє військо. Більше того, протягом того періоду (сорок шість років) два жезли мали бути з’єднані разом, щоб утворити один народ з одним царем.
The word of the Lord came again unto me, saying, Moreover, thou son of man, take thee one stick, and write upon it, For Judah, and for the children of Israel his companions: then take another stick, and write upon it, For Joseph, the stick of Ephraim, and for all the house of Israel his companions: And join them one to another into one stick; and they shall become one in thine hand. And when the children of thy people shall speak unto thee, saying, Wilt thou not shew us what thou meanest by these? Say unto them, Thus saith the Lord God; Behold, I will take the stick of Joseph, which is in the hand of Ephraim, and the tribes of Israel his fellows, and will put them with him, even with the stick of Judah, and make them one stick, and they shall be one in mine hand. And the sticks whereon thou writest shall be in thine hand before their eyes. And say unto them, Thus saith the Lord God; Behold, I will take the children of Israel from among the heathen, whither they be gone, and will gather them on every side, and bring them into their own land: And I will make them one nation in the land upon the mountains of Israel; and one king shall be king to them all: and they shall be no more two nations, neither shall they be divided into two kingdoms any more at all: Neither shall they defile themselves any more with their idols, nor with their detestable things, nor with any of their transgressions: but I will save them out of all their dwelling places, wherein they have sinned, and will cleanse them: so shall they be my people, and I will be their God. Ezekiel 37:15–23.
І було до мене слово Господнє знову, говорячи: А ти, сину людський, візьми собі одну палицю та напиши на ній: Для Юди і для Ізраїлевих синів, його товаришів; потім візьми іншу палицю й напиши на ній: Для Йосипа, палиця Єфремова, і для всього дому Ізраїля, його товаришів; і з’єднай їх одну з одною в одну палицю, і вони стануть одним у твоїй руці. А коли сини твого народу скажуть до тебе, говорячи: Чи не покажеш нам, що ти цим хочеш сказати? — скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось Я візьму палицю Йосипову, що в руці Єфрема, і племена Ізраїлеві, його товариші, і приєднаю їх до нього, до палиці Юди, і зроблю їх одною палицею, і вони будуть одним у моїй руці. А палиці, на яких ти пишеш, будуть у руці твоїй перед їхніми очима. І скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось Я візьму Ізраїлевих синів з-поміж поган, куди вони пішли, і зберу їх з усіх боків, і приведу їх до їхнього краю; і зроблю їх одним народом у краї на горах Ізраїлевих, і один цар буде царем для них усіх; і не будуть вони вже більше двома народами, і не будуть уже більше поділятися на два царства ніколи; і не будуть уже більше занечищувати себе своїми ідолами, і своїми мерзотами, і всіма своїми переступами; але Я визволю їх з усіх їхніх осель, де вони згрішили, і очищу їх; і вони будуть Моїм народом, а Я буду їхнім Богом. Єзекіїль 37:15-23.
The two sticks which the widow was gathering in advance of Elijah’s rain at the Midnight Cry, were the northern and southern kingdoms of Israel that had been scattered and were to be gathered into one nation on October 22, 1844, when the antitypical Day of Atonement began, for the promise was that at that time God “will cleanse them.” The cleansing, representing the Investigative Judgment, began at that time. That gathering of the two sticks must be understood correctly, for God always illustrates the end of a thing with the beginning of a thing.
Дві палиці, які вдова збирала завчасно, перед дощем Іллі, під час Опівнічного крику, були північним і південним царствами Ізраїлю, які були розпорошені й мали бути зібрані в один народ 22 жовтня 1844 року, коли почався антитиповий День спокути, бо обітниця полягала в тому, що в той час Бог «очистить їх». Це очищення, що символізувало Слідчий суд, почалося тоді. Те зібрання двох палиць слід правильно розуміти, бо Бог завжди ілюструє кінець чогось його початком.
1844, was the end of the two kingdoms of Israel, for they had then become one kingdom, spiritual Israel, and they were from that point on only to be one nation. That history was illustrated by the beginning history when they had become two nations, which is the history of the rebellion of Jeroboam.
1844 року настав кінець двох царств Ізраїлю, бо тоді вони стали одним царством — духовним Ізраїлем, і відтоді вони мали бути лише одним народом. Цю історію було проілюстровано початковою історією, коли вони стали двома народами, а саме історією повстання Єровоама.
The history of Jeroboam’s counterfeit system of worship must also be illustrated at the end of his kingdom. Aaron’s rebellion in the beginning of ancient Israel and Jeroboam’s rebellion at the beginning of the northern kingdom, represent the rebellion of 1863, and 1863 is only clearly understood when the end of Jeroboam’s kingdom, as represented by the joining of the two sticks, is also laid over the top of 1863. It is then that 1863 is clearly seen to be represented as a generation that erected an image of jealousy.
Історія фальшивої системи поклоніння Єровоама має також бути проілюстрована наприкінці його царства. Повстання Аарона на початку стародавнього Ізраїлю та повстання Єровоама на початку північного царства представляють повстання 1863 року, і 1863 рік лише тоді ясно зрозумілий, коли кінець царства Єровоама, представлений з’єднанням двох палиць, також накладається на 1863 рік. Саме тоді 1863 рік виразно видно як покоління, що поставило образ ревнощів.
We will continue this study in the next article.
Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.
“But not only does this simile of the dry bones apply to the world, but also to those who have been blessed with great light; for they also are like the skeletons of the valley. They have the form of men, the framework of the body; but they have not spiritual life. But the parable does not leave the dry bones merely knit together into the forms of men; for it is not enough that there is symmetry of limb and feature. The breath of life must vivify the bodies, that they may stand upright, and spring into activity. These bones represent the house of Israel, the church of God, and the hope of the church is the vivifying influence of the Holy Spirit. The Lord must breathe upon the dry bones, that they may live.
Але це порівняння із сухими кістками стосується не лише світу, а й тих, хто був обдарований великим світлом; бо вони також подібні до скелетів у долині. Вони мають вигляд людей, остов тіла; але не мають духовного життя. Та притча не залишає сухі кості просто з’єднаними в подобу людей; адже недостатньо лише симетрії кінцівок і рис обличчя. Подих життя має оживити тіла, щоб вони могли випростатися і стати до дії. Ці кості представляють дім Ізраїлів, церкву Божу, а надія церкви — оживотворний вплив Святого Духа. Господь має вдихнути життя в сухі кості, щоб вони ожили.
“The Spirit of God, with its vivifying power, must be in every human agent, that every spiritual muscle and sinew may be in exercise. Without the Holy Spirit, without the breath of God, there is torpidity of conscience, loss of spiritual life. Many who are without spiritual life have their names on the church records, but they are not written in the Lamb’s book of life. They may be joined to the church, but they are not united to the Lord. They may be diligent in the performance of a certain set of duties, and may be regarded as living men; but many are among those who have ‘a name that thou livest, and art dead.’
Дух Божий із своєю животворною силою має перебувати в кожній людині, щоб у дії були всі духовні м’язи й сухожилля. Без Святого Духа, без подиху Божого, настає заціпеніння совісті, втрата духовного життя. Багато хто, не маючи духовного життя, має свої імена в церковних книгах, але вони не записані в книзі життя Агнця. Вони можуть бути приєднані до церкви, але не з’єднані з Господом. Вони можуть старанно виконувати певний набір обов’язків і їх можуть вважати живими; але багато хто належить до тих, про кого сказано: «маєш ім’я, ніби живий, але ти мертвий».
“Unless there is genuine conversion of the soul to God; unless the vital breath of God quickens the soul to spiritual life; unless the professors of truth are actuated by heaven-born principle, they are not born of the incorruptible seed which liveth and abideth forever. Unless they trust in the righteousness of Christ as their only security; unless they copy His character, labor in His spirit, they are naked, they have not on the robe of His righteousness. The dead are often made to pass for the living; for those who are working out what they term salvation after their own ideas, have not God working in them to will and to do of His good pleasure.
Якщо немає істинного навернення душі до Бога; якщо Божий життєдайний подих не оживотворяє душу для духовного життя; якщо сповідники істини не керуються принципом небесного походження, то вони не народжені від нетлінного насіння, що живе й перебуває повік. Якщо вони не покладаються на праведність Христа як на свою єдину запоруку; якщо не наслідують Його характеру, не трудяться в Його дусі, то вони нагі, не зодягнуті в одежу Його праведності. Мертвих часто видають за живих; бо ті, що звершують, як вони це називають, спасіння за власними уявленнями, не мають Бога, Який діє в них, щоб хотіти й чинити за Своєю доброю волею.
“This class is well represented by the valley of dry bones Ezekiel saw in vision.” Review and Herald, January 17, 1893.
"Цей клас добре ілюструється долиною сухих кісток, яку Єзекіїль бачив у видінні." Review and Herald, 17 січня 1893 р.