The northern and southern kingdoms were scattered under God’s indignation for twenty-five hundred and twenty years in fulfillment of the broken covenant of Leviticus twenty-five and twenty-six. The forty-six years between the conclusion of the first and last indignations represented the gathering of those two kingdoms into one kingdom of spiritual modern Israel in 1844. The gathering of those two nations was represented by the two sticks which Ezekiel joined together and the two sticks the widow of Zarephath gathered in the story of Elijah. On October 22, 1844 the prophetic history of the northern and southern kingdoms concluded and in so doing it repeated the history of the beginning of those two kingdoms.
Північне та південне царства були розсіяні під Божим гнівом протягом двох тисяч п’ятисот двадцяти років на виконання порушеного завіту книги Левіт 25 і 26. Сорок шість років між завершенням першого й останнього вияву гніву символізували зібрання тих двох царств в одне царство духовного сучасного Ізраїлю у 1844 році. Зібрання тих двох народів було представлене двома жезлами, які Єзекіїль з’єднав разом, і двома хворостинами, які зібрала вдова із Сарепти в оповіді про Іллю. 22 жовтня 1844 року пророча історія північного та південного царств завершилася і тим самим повторила історію початку тих двох царств.
Jeroboam instituted a counterfeit system of worship in the northern kingdom in order to prevent his subjects from travelling to Judah and worshipping God in the sanctuary in Jerusalem.
Єровоам запровадив фальшиву систему поклоніння у північному царстві, щоб перешкодити своїм підданим подорожувати до Юди та поклонятися Богові у святині в Єрусалимі.
And Jeroboam said in his heart, Now shall the kingdom return to the house of David: If this people go up to do sacrifice in the house of the Lord at Jerusalem, then shall the heart of this people turn again unto their lord, even unto Rehoboam king of Judah, and they shall kill me, and go again to Rehoboam king of Judah. Whereupon the king took counsel, and made two calves of gold, and said unto them, It is too much for you to go up to Jerusalem: behold thy gods, O Israel, which brought thee up out of the land of Egypt. And he set the one in Bethel, and the other put he in Dan. And this thing became a sin: for the people went to worship before the one, even unto Dan. And he made an house of high places, and made priests of the lowest of the people, which were not of the sons of Levi. And Jeroboam ordained a feast in the eighth month, on the fifteenth day of the month, like unto the feast that is in Judah, and he offered upon the altar. So did he in Bethel, sacrificing unto the calves that he had made: and he placed in Bethel the priests of the high places which he had made. So he offered upon the altar which he had made in Bethel the fifteenth day of the eighth month, even in the month which he had devised of his own heart; and ordained a feast unto the children of Israel: and he offered upon the altar, and burnt incense. 1 Kings 12:26–33.
І сказав Єровоам у серці своєму: Тепер повернеться царство до дому Давидового. Якщо цей народ буде ходити приносити жертви в домі Господньому в Єрусалимі, то серце цього народу знову навернеться до їхнього пана, до Ровоама, царя Юдиного; і вони вб’ють мене та повернуться до Ровоама, царя Юдиного. І порадився цар, і зробив двох золотих тельців, та й сказав до них: Досить вам ходити до Єрусалима; ось боги твої, Ізраїлю, що вивели тебе з землі Єгипетської. І поставив одного в Бетелі, а другого поставив у Дані. І стало це гріхом, бо народ ходив поклонятися перед одним із них, аж до Дана. І зробив він дім для узвиш та настановив священиків із найнижчого люду, що не були з синів Левія. І встановив Єровоам свято у восьмому місяці, п’ятнадцятого дня місяця, подібне до свята, що в Юді, і приносив на жертовнику. Так він учинив у Бетелі, приносячи жертви тельцям, яких зробив; і поставив у Бетелі священиків на узвишшях, які він зробив. І приносив він на жертовнику, який зробив у Бетелі, п’ятнадцятого дня восьмого місяця, у місяці, який він надумав у своєму серці; і встановив свято для синів Ізраїлевих, і приносив на жертовнику жертви та кадив. 1 Царів 12:26–33.
His system of worship was typical of Catholicism (paganism), for as with Aaron’s rebellion, it established an image to and of the beast. The two calf images were made of gold, symbolizing Babylon. The images were dedicated to the gods of Egypt, who were identified as Aaron had also identified them; as “the gods that had brought them up out of the land of Egypt.” He built two altars in two cities, which when considered together represent the combination of church (Bethel) and state (Dan). The altars were counterfeits of the true altar, which is Christ, just as Catholicism claims to be Christ’s earthly representative. He raised up a corrupted priesthood, as are the priests of Catholicism. He selected a day for his worship service that was specifically different from the days of any of God’s true feast days, thus representing the controversy over the true and false day of worship.
Його система поклоніння була типовою для католицизму (язичництва), бо, як і у випадку з бунтом Аарона, вона встановила образ звірові та образ звіра. Два зображення тельців були зроблені із золота, що символізувало Вавилон. Ці зображення були присвячені богам Єгипту, яких ототожнили так само, як їх ототожнив і Аарон: «боги, що вивели їх із землі Єгипетської». Він збудував два жертовники у двох містах, які разом представляють поєднання церкви (Вефіль) і держави (Дан). Ці жертовники були підробками справжнього жертовника, яким є Христос, так само як католицизм претендує бути земним представником Христа. Він поставив зіпсуте священство, як і священики католицизму. Він обрав день для свого богослужіння, який навмисно відрізнявся від днів будь-яких істинних Божих свят, тим самим відображаючи суперечку щодо істинного і хибного дня поклоніння.
In the inauguration of his false system of worship, God sent a prophet from Judah to rebuke his counterfeit system of worship.
Під час освячення його фальшивої системи поклоніння Бог послав пророка з Юди, щоб осудити його підроблену систему поклоніння.
And, behold, there came a man of God out of Judah by the word of the Lord unto Bethel: and Jeroboam stood by the altar to burn incense. And he cried against the altar in the word of the Lord, and said, O altar, altar, thus saith the Lord; Behold, a child shall be born unto the house of David, Josiah by name; and upon thee shall he offer the priests of the high places that burn incense upon thee, and men’s bones shall be burnt upon thee. And he gave a sign the same day, saying, This is the sign which the Lord hath spoken; Behold, the altar shall be rent, and the ashes that are upon it shall be poured out. 1 Kings 13:1–3.
І ось прийшов Божий чоловік із Юди за словом Господнім до Бет-Елу; а Єровоам стояв біля жертовника, щоб кадити. І він вигукнув проти жертовника за словом Господнім і сказав: О жертовнику, жертовнику! Так говорить Господь: Ось народиться домові Давидовому син, на ім’я Йосія; і на тобі він принесе в жертву священиків висот, що кадять на тобі, і людські кості будуть спалені на тобі. І того ж дня він подав ознаку, кажучи: Оце ознака, про яку сказав Господь: ось жертовник роздереться, і попіл, що на ньому, висиплеться. 1 Царів 13:1-3.
The prophet from Judah proclaimed a threefold prophecy identifying the future birth of king Josiah. He predicted that Josiah would slay the wicked priests who were employed at the counterfeit altar and that Josiah would also burn men’s bones upon that very altar. He also gave Jeroboam a sign, identifying that Jeroboam’s altar would be broken open and the ashes would pour out. All of these things were fulfilled according to the Word of the Lord, but when Jeroboam heard the proclamation of the prophet he was angered and sought to deal with the prophet, but God was in control.
Пророк з Юдеї проголосив потрійне пророцтво, в якому передвіщав майбутнє народження царя Йосії. Він передрік, що Йосія вб’є нечестивих священиків, які служили при фальшивому жертовнику, і що Йосія також спалить людські кості на тому самому жертовнику. Він також дав Єровоаму знак, сповістивши, що жертовник Єровоама розколеться, і попіл, що на ньому, висиплеться. Усе це звершилося за Словом Господнім, але коли Єровоам почув проголошення пророка, він розгнівався і захотів учинити розправу з пророком; та Бог керував усім.
And it came to pass, when king Jeroboam heard the saying of the man of God, which had cried against the altar in Bethel, that he put forth his hand from the altar, saying, Lay hold on him. And his hand, which he put forth against him, dried up, so that he could not pull it in again to him. The altar also was rent, and the ashes poured out from the altar, according to the sign which the man of God had given by the word of the Lord. 1 Kings 13:4, 5.
І сталося, коли цар Єровоам почув слово чоловіка Божого, що виголосив проти жертівника у Вефілі, то він простяг свою руку від жертівника, кажучи: Схопіть його. І його рука, яку він простяг проти нього, всохла, так що він не міг повернути її назад до себе. І жертівник також розірвався, і попіл висипався з жертівника відповідно до знамення, яке чоловік Божий дав словом Господнім. 1 Царів 13:4, 5.
The sign was immediately fulfilled, and Jeroboam’s hand was paralyzed.
Знак негайно здійснився, і рука Єровоама була паралізована.
And the king answered and said unto the man of God, Intreat now the face of the Lord thy God, and pray for me, that my hand may be restored me again. And the man of God besought the Lord, and the king’s hand was restored him again, and became as it was before. And the king said unto the man of God, Come home with me, and refresh thyself, and I will give thee a reward. And the man of God said unto the king, If thou wilt give me half thine house, I will not go in with thee, neither will I eat bread nor drink water in this place: For so was it charged me by the word of the Lord, saying, Eat no bread, nor drink water, nor turn again by the same way that thou camest. So he went another way, and returned not by the way that he came to Bethel. 1 Kings 13:6–10.
І відповів цар і сказав чоловікові Божому: Умоли тепер лице Господа, Бога твого, і помолися за мене, щоб рука моя знову вернулася до мене. І чоловік Божий став благати Господа, і рука царя вернулася до нього знову, і стала, як була раніше. І сказав цар до чоловіка Божого: Піди зі мною додому та підкріпися, і я дам тобі нагороду. І сказав чоловік Божий до царя: Коли б ти дав мені половину свого дому, я не ввійду з тобою; ані хліба не їстиму, ані води не питиму в цьому місці. Бо так мені наказано словом Господнім, говорячи: Не їж хліба, і не пий води, і не вертайся тією самою дорогою, якою прийшов. І він пішов іншою дорогою, і не вернувся тією дорогою, якою прийшов до Бет-Елу. 1 Царів 13:6-10.
Jesus always illustrates the end of a thing with the beginning of a thing, and the beginning of the northern and southern kingdoms of literal ancient Israel end in the history where the two sticks are joined into one stick, representing the nation of spiritual modern Israel.
Ісус завжди ілюструє кінець чогось його початком, а початок північного та південного царств буквального стародавнього Ізраїлю завершується в історії, де дві палиці з’єднуються в одну, що представляє націю духовного сучасного Ізраїлю.
In the history where the two sticks were joined a three-step testing process was initiated at the time of the end in 1798. Both sticks (kingdoms) were being gathered in advance of the outpouring of the Holy Spirit in the Midnight Cry. At the first disappointment in the spring of 1844, the Protestants failed the testing process and became the daughters of Catholicism, thus repeating the inauguration of a counterfeit system of worship, as had been typified by Jeroboam.
В історії, де дві палиці були поєднані, у часі кінця, у 1798 році, було започатковано триетапний випробувальний процес. Обидві палиці (царства) збиралися напередодні виливання Святого Духа під час Опівнічного крику. Під час першого розчарування навесні 1844 року протестанти не витримали випробування і стали дочками католицизму, тим самим повторивши започаткування фальшивої системи поклоніння, як це було показано на прикладі Єровоама.
The Protestant Reformation was a work which God accomplished in order to bring the church in the wilderness out of the superstitions, traditions and customs of the Roman church. From the time of Martin Luther more and more truths were revealed identifying the whore of Tyre as nothing more than a pagan system of worship covered with a false profession of Christianity. It was the Lord’s purpose to bring his captive people out of darkness, as He had done when His people were slaves in Egypt. He delivered them from the bondage of Egypt to give them His law. The Protestant’s refusal to follow after the increasing light of the knowledge that was unsealed in 1798, prevented them from recognizing the law and the true sanctuary work of Christ in 1844.
Протестантська Реформація була справою, яку Бог звершив, щоб вивести церкву в пустелі із забобонів, традицій і звичаїв Римської церкви. Із часів Мартіна Лютера дедалі більше істин відкривалося, визначаючи блудницю Тиру як ніщо інше, як язичницьку систему поклоніння, прикриту фальшивим сповіданням християнства. Метою Господа було вивести Свій полонений народ із темряви, як Він зробив тоді, коли Його народ перебував у рабстві в Єгипті. Він визволив їх із єгипетського рабства, щоб дати їм Свій закон. Відмова протестантів іти за зростаючим світлом пізнання, яке було розпечатане у 1798 році, перешкодила їм визнати закон та істинне святилищне служіння Христа у 1844 році.
Their rejection of the judgment-hour message represented their becoming daughters of the Roman church, and they then raised up a false system of worship identified in the Scriptures as the false prophet (apostate Protestantism). The faithful Millerites that entered into the sanctuary by faith on October 22, 1844, received the light of the third angel and presented a rebuke to the false system of worship that professes to be Protestant, while holding to the primary tradition of paganism, that being the worship of the sun. The prophet from Judah typified Millerite Adventism recognizing and presenting the message of the third angel that arrived on October 22, 1844.
Їхнє відкинення вістки про годину суду свідчило про те, що вони стали дочками римської церкви, а згодом вони запровадили фальшиву систему поклоніння, яку Писання називає лжепророком (відступницький протестантизм). Вірні міллеріти, які 22 жовтня 1844 року вірою увійшли у святилище, одержали світло вістки третього ангела й викрили фальшиву систему поклоніння, що називає себе протестантською, водночас тримаючись основної язичницької традиції — поклоніння сонцю. Пророк з Юдеї був прообразом міллеритського адвентизму, який визнав і проголосив вістку третього ангела, що прийшла 22 жовтня 1844 року.
When confronted by Jeroboam’s request for the prophet to come to his home and refresh himself, the prophet expressed his specific directions that had been given to him by the Lord. That command was also given to Millerite Adventism. The command was to not return the way they had come, and Millerite Adventism had come out of the Protestant denominations. They had been separated from the Protestants at the first disappointment in the spring of 1844, and Jeremiah provides an example of the identical directions that had been given to the Judean prophet.
Коли Єровоам звернувся з проханням, щоб пророк прийшов до нього додому й підкріпився, пророк виклав конкретні настанови, які він отримав від Господа. Те саме повеління було також дано міллеритському адвентизму. Повеління полягало в тому, щоб не повертатися дорогою, якою вони прийшли, а міллеритський адвентизм вийшов із протестантських деномінацій. Вони були відокремлені від протестантів під час першого розчарування навесні 1844 року, а Єремія наводить приклад тих самих настанов, які були дані пророкові з Юдеї.
Thy words were found, and I did eat them; and thy word was unto me the joy and rejoicing of mine heart: for I am called by thy name, O Lord God of hosts. I sat not in the assembly of the mockers, nor rejoiced; I sat alone because of thy hand: for thou hast filled me with indignation. Why is my pain perpetual, and my wound incurable, which refuseth to be healed? wilt thou be altogether unto me as a liar, and as waters that fail? Therefore thus saith the Lord, If thou return, then will I bring thee again, and thou shalt stand before me: and if thou take forth the precious from the vile, thou shalt be as my mouth: let them return unto thee; but return not thou unto them. And I will make thee unto this people a fenced brasen wall: and they shall fight against thee, but they shall not prevail against thee: for I am with thee to save thee and to deliver thee, saith the Lord. And I will deliver thee out of the hand of the wicked, and I will redeem thee out of the hand of the terrible. Jeremiah 15:16–21.
Я знайшов Твої слова, і я їх спожив; і Твоє слово стало мені радістю та втіхою мого серця, бо я названий Твоїм Ім’ям, о Господи, Боже Саваофе. Я не сидів у зібранні насмішників і не тішився; я сидів наодинці через Твою руку, бо Ти сповнив мене обуренням. Чому мій біль невпинний, а рана моя невиліковна, що не хоче загоюватися? Невже Ти зовсім будеш для мене як обманщик і як вода, що висихає? Тому так говорить Господь: якщо ти повернешся, то Я знову приведу тебе, і ти станеш переді Мною; і якщо відділиш дороге від негідного, ти будеш як Мої уста: нехай вони повертаються до тебе, а ти не повертайся до них. І Я зроблю тебе для цього народу укріпленою мідною стіною: і вони будуть воювати проти тебе, та не подолають тебе, бо Я з тобою, щоб спасати тебе і визволяти тебе, говорить Господь. І Я визволю тебе з руки нечестивих, і викуплю тебе з руки жорстоких. Єремії 15:16-21.
At the fulfillment of the time prophecy of the second Woe, on August 11, 1840, the mighty angel of Revelation ten descended with a little book open in his hand, and John was told to go and take the book and eat it. Jeremiah represents those that ate the little book at that point in history, and the words were sweet as honey, for they were “the joy and rejoicing of” his “heart.” But because of God’s “hand,” Jeremiah was “filled” “with indignation,” he was “wounded” and in “perpetual pain.” Because of God’s “hand” Jeremiah suggested that God had been “unto” Jeremiah “as a liar,” and as “failed waters.” The Lord had held his “hand” over a mistake in some of the figures of the 1843 chart.
Під час виконання часового пророцтва другого Горя, 11 серпня 1840 року, могутній ангел десятого розділу Об’явлення зійшов із розкритою книжечкою в руці, й Іванові було сказано піти, взяти книжечку та з’їсти її. Єремія представляє тих, хто тоді з’їв цю книжечку, і слова були солодкі, як мед, бо вони були «радістю та веселістю» його «серця». Але через Божу «руку» Єремія був «сповнений» «обуренням», був «поранений» і в «постійному болю». Через Божу «руку» Єремія припускав, що Бог був «для» Єремії «як неправдомовець» і як «води, що підводять». Господь тримав Свою «руку» над помилкою в деяких числах таблиці 1843 року.
Jeremiah represents the first disappointment of the Millerites, when the vision of Habakkuk tarried. It appeared to those represented by Jeremiah that the message, which is represented as “rain,” had failed. But Habakkuk had stated “the vision is yet for an appointed time, but at the end it shall speak, and not lie: though it tarry, wait for it; because it will surely come, it will not tarry.” Jeremiah had thought God lied, and that the message (rain) had failed, but it had only tarried.
Єремія представляє перше розчарування міллеритів, коли видіння Авакума забарилося. Тим, кого представляє Єремія, здавалося, що вістка, яка представлена як "дощ", зазнала невдачі. Але Авакум стверджував: "видіння ще на призначений час, та наприкінці воно промовить і не збреше: хоча й забариться, чекай на нього; бо воно конче прийде, не забариться." Єремія думав, що Бог збрехав, і що вістка (дощ) зазнала невдачі, але вона лише забарилася.
Then God instructed Jeremiah that “if thou return, then will I bring thee again, and thou shalt stand before me: and if thou take forth the precious from the vile, thou shalt be as my mouth: let them return unto thee; but return not thou unto them.” After the disappointment Jeremiah, representing God’s people who must return to the service of the Lord and shake off the discouragement that had been produced when it appeared the message had failed. If Jeremiah would meet the designated requirements, God would allow him to be His spokesman.
Тоді Бог сказав Єремії: «Коли ти повернешся, то Я знову приведу тебе, і ти станеш переді Мною; і коли відділиш дороге від нікчемного, ти будеш, як Мої уста; нехай вони повертаються до тебе, але ти не повертайся до них». Після цього розчарування Єремія уособлює Божий народ, який має повернутися до служіння Господу й відкинути зневіру, що виникла, коли здавалося, ніби вістка зазнала поразки. Якщо Єремія виконає визначені умови, Бог дозволить йому бути Своїм речником.
More importantly for our study at this time is what God told Jeremiah concerning the “assembly of mockers” who were “rejoicing” over his disappointment. He told Jeremiah that the mockers could return to Jeremiah, but he was never to return to them. Jeremiah represented those who stood against the Protestants who had just chosen to return to the fold of Catholicism and became the daughters of Babylon, the false prophets of Baal and Ashtaroth. Jeremiah represented the Judean prophet who at the same point in the prophetic line had rebuked Jeroboam’s false system of worship at the beginning of the northern kingdom, thus typifying the introduction of a false system of worship that was an image of Catholicism at the end of the history of the northern kingdom. The prophet told Jeroboam, when Jeroboam offered to form an alliance, that he was not to eat, drink or return the way he came.
Що ще важливіше для нашого дослідження нині, це те, що Бог сказав Єремії щодо «зібрання насмішників», які «раділи» його розчаруванню. Він сказав Єремії, що насмішники можуть повернутися до нього, але він ніколи не мав повертатися до них. Єремія уособлював тих, хто протистояв протестантам, які щойно вирішили повернутися до лона католицизму і стали дочками Вавилону, лжепророками Ваала й Астарти. Єремія уособлював юдейського пророка, який на тому самому етапі пророчої лінії викрив Єровоамову фальшиву систему поклоніння на початку північного царства, тим самим прообразивши запровадження фальшивої системи поклоніння, що була образом католицизму наприкінці історії північного царства. Пророк сказав Єровоамові, коли той запропонував укласти союз, що він не повинен їсти, пити й повертатися тією дорогою, якою прийшов.
And the king said unto the man of God, Come home with me, and refresh thyself, and I will give thee a reward. And the man of God said unto the king, If thou wilt give me half thine house, I will not go in with thee, neither will I eat bread nor drink water in this place: For so was it charged me by the word of the Lord, saying, Eat no bread, nor drink water, nor turn again by the same way that thou camest. 1 Kings 13:7–9.
І сказав цар чоловікові Божому: Піди додому зі мною та підкріпися, і я дам тобі нагороду. А чоловік Божий сказав цареві: Коли б ти дав мені половину свого дому, я не піду з тобою, ані хліба не їстиму, ані води не питиму в цьому місці, бо так наказано мені словом Господнім: Не їж хліба, не пий води й не вертайся тією самою дорогою, якою прийшов. 1 Царів 13:7-9.
The expression of the Judean prophet aligns with the work of the false prophets of Baal and Ashtaroth in the story of Elijah. Of course, the history of the Millerites is also the history of Elijah, for Miller was Elijah. In the story of Elijah, the prophets of Baal and Ashtaroth performed a dance of deception, which was exposed as foolishness when fire came down from God and consumed Elijah’s offering, thus typifying the outpouring of the Holy Spirit in the Midnight Cry of Millerite history. The confrontation of that history represented the confrontation of the second Elijah, which was John the Baptist during the dance of deception performed by the daughter of Herodias (Salome). Herodias was typified by Jezebel, and Jezebel is a symbol of the Catholic church.
Вислів юдейського пророка узгоджується з діяльністю лжепророків Ваала та Ашторет в історії про Іллю. Звісно, історія міллеритів — це також історія Іллі, адже Міллер був Іллею. В історії про Іллю пророки Ваала та Ашторет виконували танець обману, що був викритий як безглуздя, коли зійшов вогонь від Бога і пожер жертву Іллі, ставши прообразом виливання Святого Духа в Опівнічному крику в історії міллеритів. Протистояння тієї історії представляло протистояння другого Іллі, яким був Іван Хреститель, під час танцю обману, виконаного дочкою Іродіади (Саломією). Іродіада була прообразом Єзавелі, а Єзавель є символом католицької церкви.
In 1844, the Protestant churches became Salome, the daughter of Herodias (Jezebel). In the dance of deception Herod had promised half his kingdom, and he did so on his birthday, thus typifying the last days when the ten kings, who are typified by Ahab (the king of the ten northern kingdoms), agree to give their kingdom to the papacy (Jezebel). Giving “half your kingdom” is a symbol of a confederacy, and the prophet from Judea was clearly informing Jeroboam that he would never form an alliance with the apostate king or support his counterfeit system of worship.
У 1844 році протестантські церкви стали Саломією, дочкою Іродіади (Єзавелі). У танці омани Ірод пообіцяв половину свого царства і зробив це у день свого народження, тим самим типологічно зображуючи останні дні, коли десять царів, які типологічно представлені Ахавом (царем десяти північних царств), погодяться віддати своє царство папству (Єзавелі). Надання «половини свого царства» є символом союзу, і пророк із Юдеї недвозначно давав зрозуміти Єровоаму, що ніколи не укладе союзу з відступницьким царем і не підтримає його фальшиву систему поклоніння.
That is what the Lord also told Jeremiah, when He said the “assembly of mockers” (apostate Protestantism) can return to Jeremiah, but Jeremiah must never return to them, or return by the way he came. But the Judean prophet did that very thing, for he was deceived by a false and lying prophet before he returned to Judea—before he finished the work he had been given.
Саме це Господь також сказав Єремії, коли Він промовив, що «зібрання насмішників» (відступницький протестантизм) може повернутися до Єремії, але Єремія ніколи не повинен повертатися до них, ані вертатися дорогою, якою прийшов. Та юдейський пророк саме так і зробив, бо був обманутий фальшивим і брехливим пророком, перш ніж повернувся до Юдеї — перш ніж завершив доручену йому справу.
Now there dwelt an old prophet in Bethel; and his sons came and told him all the works that the man of God had done that day in Bethel: the words which he had spoken unto the king, them they told also to their father. And their father said unto them, What way went he? For his sons had seen what way the man of God went, which came from Judah. And he said unto his sons, Saddle me the ass. So they saddled him the ass: and he rode thereon, And went after the man of God, and found him sitting under an oak: and he said unto him, Art thou the man of God that camest from Judah? And he said, I am. Then he said unto him, Come home with me, and eat bread. And he said, I may not return with thee, nor go in with thee: neither will I eat bread nor drink water with thee in this place: For it was said to me by the word of the Lord, Thou shalt eat no bread nor drink water there, nor turn again to go by the way that thou camest. He said unto him, I am a prophet also as thou art; and an angel spake unto me by the word of the Lord, saying, Bring him back with thee into thine house, that he may eat bread and drink water. But he lied unto him. So he went back with him, and did eat bread in his house, and drank water. And it came to pass, as they sat at the table, that the word of the Lord came unto the prophet that brought him back: And he cried unto the man of God that came from Judah, saying, Thus saith the Lord, Forasmuch as thou hast disobeyed the mouth of the Lord, and hast not kept the commandment which the Lord thy God commanded thee, But camest back, and hast eaten bread and drunk water in the place, of the which the Lord did say to thee, Eat no bread, and drink no water; thy carcase shall not come unto the sepulchre of thy fathers.
А в Вефілі жив старий пророк; і прийшли його сини та розповіли йому про всі діла, що того дня в Вефілі зробив чоловік Божий, і слова, які він говорив цареві, — їх теж переказали своєму батькові. І сказав їм їхній батько: Якою дорогою він пішов? Бо його сини бачили, якою дорогою пішов чоловік Божий, що прийшов з Юди. І сказав він своїм синам: Осідлайте мені осла. І вони осідлали йому осла, і він сів на нього та поїхав слідом за чоловіком Божим, і знайшов його, коли той сидів під дубом; і сказав йому: Чи ти той чоловік Божий, що прийшов з Юди? Той відказав: Я. Тоді він сказав йому: Ходи зі мною додому та поїж хліба. А той сказав: Не можу повернутися з тобою й увійти до тебе; не буду їсти хліба і не питиму води з тобою в цьому місці, бо словом Господнім мені сказано: Не їстимеш там хліба й не питимеш води, і не повертайся дорогою, якою прийшов. Він сказав йому: І я також пророк, як і ти; і ангел говорив до мене словом Господнім: Поверни його з собою до свого дому, щоб він поїв хліба й напився води. Але він збрехав йому. І той повернувся з ним, і поїв хліба в його домі та попив води. І сталося, коли вони сиділи за столом, що слово Господнє прийшло до пророка, який повернув його; і він закликав до чоловіка Божого, що прийшов з Юди, і сказав: Так говорить Господь: За те, що ти не послухався уст Господніх і не зберіг заповіді, яку Господь, Бог твій, заповідав тобі, але повернувся і їв хліб та пив воду в місці, про яке Господь сказав тобі: Не їж хліба і не пий води, — труп твій не ввійде до гробниці твоїх батьків.
And it came to pass, after he had eaten bread, and after he had drunk, that he saddled for him the ass, to wit, for the prophet whom he had brought back. And when he was gone, a lion met him by the way, and slew him: and his carcase was cast in the way, and the ass stood by it, the lion also stood by the carcase. And, behold, men passed by, and saw the carcase cast in the way, and the lion standing by the carcase: and they came and told it in the city where the old prophet dwelt. And when the prophet that brought him back from the way heard thereof, he said, It is the man of God, who was disobedient unto the word of the Lord: therefore the Lord hath delivered him unto the lion, which hath torn him, and slain him, according to the word of the Lord, which he spake unto him. And he spake to his sons, saying, Saddle me the ass. And they saddled him. And he went and found his carcase cast in the way, and the ass and the lion standing by the carcase: the lion had not eaten the carcase, nor torn the ass. And the prophet took up the carcase of the man of God, and laid it upon the ass, and brought it back: and the old prophet came to the city, to mourn and to bury him. And he laid his carcase in his own grave; and they mourned over him, saying, Alas, my brother! And it came to pass, after he had buried him, that he spake to his sons, saying, When I am dead, then bury me in the sepulchre wherein the man of God is buried; lay my bones beside his bones: For the saying which he cried by the word of the Lord against the altar in Bethel, and against all the houses of the high places which are in the cities of Samaria, shall surely come to pass. 1 Kings 13:11–32.
І сталося, після того як він поїв хліба і напився, що він осідлав для нього осла, тобто для пророка, якого він повернув. І коли той пішов, лев зустрів його в дорозі й убив; і його труп лежав на дорозі, а осел стояв біля трупа, і лев також стояв біля трупа. І ось люди проходили повз і бачили труп, що лежав на дорозі, і лева, який стояв біля трупа; і вони прийшли та розповіли про це в місті, де жив старий пророк. І коли пророк, що повернув його з дороги, почув про це, він сказав: Це Божий чоловік, який не послухався слова Господнього; тому Господь віддав його левові, який роздер його і вбив його, за словом Господнім, яке Він сказав йому. І він сказав своїм синам: Осідлайте мені осла. І вони осідлали осла. І він пішов і знайшов його труп, що лежав на дорозі, і осла та лева, які стояли біля трупа; лев не з’їв трупа і не роздер осла. І пророк підняв труп Божого чоловіка, поклав його на осла й привіз назад; і старий пророк прийшов до міста, щоб оплакати його й поховати. І він поклав його труп у свій гріб; і вони оплакували його, кажучи: Ой, брате мій! І сталося, після того як він поховав його, що він сказав своїм синам: Коли я помру, то поховайте мене в гробниці, де похований Божий чоловік; покладіть мої кістки біля його кісток. Бо слово, яке він виголосив за словом Господнім проти жертовника у Вефілі та проти всіх домів на високих місцях, що в містах Самарії, неодмінно збудеться. 1 Царів 13:11-32.
We will continue this study in the next article.
Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.
“When the power of God testifies as to what is truth, that truth is to stand forever as the truth. No after suppositions contrary to the light God has given are to be entertained. Men will arise with interpretations of Scripture which are to them truth, but which are not truth. The truth for this time God has given us as a foundation for our faith. He Himself has taught us what is truth. One will arise, and still another, with new light, which contradicts the light that God has given under the demonstration of His Holy Spirit. A few are still alive who passed through the experience gained in the establishment of this truth. God has graciously spared their lives to repeat, and repeat till the close of their lives, the experience through which they passed even as did John the apostle till the very close of his life. And the standard bearers who have fallen in death are to speak through the reprinting of their writings. I am instructed that thus their voices are to be heard. They are to bear their testimony as to what constitutes the truth for this time.
Коли сила Божа засвідчує, що є істиною, ця істина повинна залишатися істиною навіки. Жодних подальших припущень, які суперечать світлу, даному Богом, не слід допускати. З’являться люди з тлумаченнями Писання, які для них є істиною, але які насправді не є істиною. Істину для цього часу Бог дав нам як підвалину нашої віри. Він Сам навчив нас, що є істиною. Один постане, а за ним інший, із новим світлом, що суперечить світлу, даному Богом у виявленні Його Святого Духа. Ще живі деякі з тих, хто пройшов через досвід, набутий під час утвердження цієї істини. Бог милостиво зберіг їм життя, щоб вони знову й знову, аж до кінця своїх днів, повторювали той досвід, через який пройшли, як і апостол Іван до самого кінця свого життя. А прапороносці, які померли, говоритимуть через перевидання їхніх творів. Мені дано вказівку, що таким чином мають бути почуті їхні голоси. Вони мають свідчити про те, що становить істину для цього часу.
“We are not to receive the words of those who come with a message that contradicts the special points of our faith. They gather together a mass of Scripture, and pile it as proof around their asserted theories. This has been done over and over again during the past fifty years. And while the Scriptures are God’s word, and are to be respected, the application of them, if such application moves one pillar from the foundation that God has sustained these fifty years, is a great mistake. He who makes such an application knows not the wonderful demonstration of the Holy Spirit that gave power and force to the past messages that have come to the people of God.
Ми не повинні приймати слова тих, хто приходить із посланням, що суперечить особливим засадам нашої віри. Вони збирають цілу масу біблійних текстів і нагромаджують їх як докази довкола своїх висунутих теорій. Це робилося знову й знову протягом останніх п’ятдесяти років. І хоча Писання є Божим словом і заслуговує на пошану, його застосування, якщо таке застосування зрушує хоча б один стовп із підвалини, яку Бог підтримував ці п’ятдесят років, є великою помилкою. Той, хто робить таке застосування, не знає дивовижного прояву Святого Духа, який надав силу й міць попереднім посланням, що прийшли до Божого народу.
“Elder G’s proofs are not reliable. If received, they would destroy the faith of God’s people in the truth that has made us what we are.
Докази старійшини G ненадійні. Якщо їх прийняти, вони зруйнують віру Божого народу в істину, яка зробила нас такими, якими ми є.
“We must be decided on this subject; for the points that he is trying to prove by Scripture, are not sound. They do not prove that the past experience of God’s people was a fallacy. We had the truth; we were directed by the angels of God. It was under the guidance of the Holy Spirit that the presentation of the sanctuary question was given. It is eloquence for everyone to keep silent in regard to the features of our faith in which they acted no part. God never contradicts Himself. Scripture proofs are misapplied if forced to testify to that which is not true. Another and still another will arise and bring in supposedly great light, and make their assertions. But we stand by the old landmarks. [1 John 1:1–10 quoted.]
Ми маємо остаточно визначитися в цьому питанні; бо положення, які він намагається обґрунтувати Писанням, є неспроможними. Вони не доводять, що минулий досвід Божого народу був оманою. Ми мали істину; нами керували Божі ангели. Саме під керівництвом Святого Духа було представлено питання святилища. Найкрасномовніше для кожного — мовчати щодо тих сторін нашої віри, у яких він не брав жодної участі. Бог ніколи не суперечить Самому Собі. Докази з Писання застосовуються неправильно, якщо їх змушують свідчити на користь того, що не є істиною. Один за одним постануть інші, принесуть нібито велике світло і висуватимуть свої твердження. А ми тримаємося старих орієнтирів. [Цитовано 1 Івана 1:1-10.]
“I am instructed to say that these words we may use as appropriate for this time, for the time has come when sin must be called by its right name. We are hindered in our work by men who are not converted, who seek their own glory. They wish to be thought originators of new theories, which they present claiming that they are truth. But if these theories are received, they will lead to a denial of the truth that for the past fifty years God has been giving to His people, substantiating it by the demonstration of the Holy Spirit.” Selected Messages, book 1, 161.
«Мені доручено сказати, що ці слова ми можемо вживати як доречні для цього часу, бо настав час, коли гріх слід називати своїм істинним ім’ям. Нам перешкоджають у нашій праці люди, які не навернулися, які шукають власної слави. Вони хочуть, щоб їх вважали авторами нових теорій, які вони подають, заявляючи, що це істина. Але якщо ці теорії буде прийнято, вони приведуть до заперечення істини, яку протягом останніх п’ятдесяти років Бог давав Своєму народові, підтверджуючи її проявом Святого Духа». Вибрані послання, книга 1, 161.