The history of the Amorites is employed to illustrate the time when God’s wrath is executed against Laodicean Adventism. Sister White identifies that God’s timing for executing His punishment is the same in the last days when the one hundred and forty-four thousand are sealed, as it was when God brought his wrath upon the Amorites. She states, “Although” the nation of the Amorites “was conspicuous because of its idolatry and corruption, it had not yet filled up the cup of its iniquity . . . The compassionate Creator was willing to bear with their iniquity until the fourth generation. Then, if no change was seen for the better, His judgments were to fall upon them. With unerring accuracy the Infinite One still keeps an account with all nations. While His mercy is tendered with calls to repentance, this account will remain open; but when the figures reach a certain amount which God has fixed, the ministry of His wrath commences. The account is closed. Divine patience ceases.”
Історія аморійців використовується, щоб проілюструвати час, коли Божий гнів звершується проти лаодикійського адвентизму. Сестра Вайт зазначає, що Божий час для здійснення Свого покарання в останні дні, коли запечатуються сто сорок чотири тисячі, є таким самим, як і тоді, коли Бог навів Свій гнів на аморійців. Вона стверджує: «Хоча народ аморійців вирізнявся своїм ідолопоклонством і зіпсуттям, він ще не наповнив чаші свого беззаконня... Милосердний Творець був готовий терпіти їхнє беззаконня до четвертого покоління. Тоді, якщо не буде видно зміни на краще, на них мали впасти Його суди. З безпомилковою точністю Безмежний і нині веде облік усіх народів. Поки Його милість простягається у закликах до покаяння, цей облік залишається відкритим; але коли показники досягають певної межі, яку встановив Бог, починається здійснення Його гніву. Облік закрито. Боже довготерпіння припиняється».
Sister White clearly associates the ministry of God’s wrath against Laodicean Adventism during Ezekiel’s illustration of the sealing of the one hundred and forty-four thousand, as commencing when their cup of iniquity is filled, and the cup reaches its fulness in the fourth generation. All of this information is set forth in the context of the vision that began in chapter eight, which illustrates four escalating abominations.
Сестра Вайт чітко пов’язує звершення Божого гніву проти лаодикійського адвентизму з єзекіїлевою ілюстрацією запечатування ста сорока чотирьох тисяч і зазначає, що воно починається, коли їхня чаша беззаконня наповнюється, а своєї повноти ця чаша досягає в четвертому поколінні. Уся ця інформація викладена в контексті видіння, яке розпочалося у восьмому розділі й зображує чотири мерзоти, що дедалі посилюються.
Then said he unto me, Son of man, lift up thine eyes now the way toward the north. So I lifted up mine eyes the way toward the north, and behold northward at the gate of the altar this image of jealousy in the entry. He said furthermore unto me, Son of man, seest thou what they do? even the great abominations that the house of Israel committeth here, that I should go far off from my sanctuary? but turn thee yet again, and thou shalt see greater abominations. And he brought me to the door of the court; and when I looked, behold a hole in the wall. Then said he unto me, Son of man, dig now in the wall: and when I had digged in the wall, behold a door. And he said unto me, Go in, and behold the wicked abominations that they do here. So I went in and saw; and behold every form of creeping things, and abominable beasts, and all the idols of the house of Israel, pourtrayed upon the wall round about. And there stood before them seventy men of the ancients of the house of Israel, and in the midst of them stood Jaazaniah the son of Shaphan, with every man his censer in his hand; and a thick cloud of incense went up. Then said he unto me, Son of man, hast thou seen what the ancients of the house of Israel do in the dark, every man in the chambers of his imagery? for they say, The Lord seeth us not; the Lord hath forsaken the earth. He said also unto me, Turn thee yet again, and thou shalt see greater abominations that they do. Then he brought me to the door of the gate of the Lord’s house which was toward the north; and, behold, there sat women weeping for Tammuz.
Тоді Він сказав мені: Сину людський, піднеси тепер очі свої у бік півночі. І я підніс очі свої у бік півночі, і ось, на північ, при воротах жертовника, при вході, — цей образ ревнощів. І Він ще сказав мені: Сину людський, чи бачиш ти, що вони роблять? навіть великі мерзоти, що їх чинить тут дім Ізраїля, щоб Я віддалився від Моєї святині? Але обернись ще, і ти побачиш ще більші мерзоти. І Він привів мене до дверей двору; і коли я подивився, — аж ось дірка в стіні. Тоді Він сказав мені: Сину людський, прорий тепер у стіні. І коли я прорив у стіні, — аж ось двері. І сказав Він мені: Увійди й побач лихі мерзоти, які вони тут чинять. І я ввійшов та побачив: і ось усякі подоби повзучих гадів і мерзотних звірів, і всі ідоли дому Ізраїля, намальовані на стіні навколо. А перед ними стояло сімдесят мужів із старійшин дому Ізраїля, і серед них стояв Яазанія, син Шафана; і кожен мав у своїй руці кадильницю, і густий дим кадила підіймався вгору. Тоді Він сказав мені: Сину людський, чи бачив ти, що роблять у темряві старійшини дому Ізраїля, кожен у кімнатах своїх зображень? бо вони кажуть: Господь не бачить нас; Господь покинув землю. І сказав Він мені також: Обернися ще, і ти побачиш ще більші мерзоти, які вони чинять. Потім Він привів мене до дверей брами дому Господнього, що була обернена на північ; і ось, там сиділи жінки, які оплакували Таммуза.
Then said he unto me, Hast thou seen this, O son of man? turn thee yet again, and thou shalt see greater abominations than these. And he brought me into the inner court of the Lord’s house, and, behold, at the door of the temple of the Lord, between the porch and the altar, were about five and twenty men, with their backs toward the temple of the Lord, and their faces toward the east; and they worshipped the sun toward the east. Then he said unto me, Hast thou seen this, O son of man? Is it a light thing to the house of Judah that they commit the abominations which they commit here? for they have filled the land with violence, and have returned to provoke me to anger: and, lo, they put the branch to their nose. Therefore will I also deal in fury: mine eye shall not spare, neither will I have pity: and though they cry in mine ears with a loud voice, yet will I not hear them. Ezekiel 8:5–18.
І сказав Він до мене: Чи бачив ти це, сину людський? Обернися ще раз, і ти побачиш ще більші мерзоти, ніж ці. І привів Він мене до внутрішнього двору дому Господнього, і ось при вході до храму Господнього, між притвором і жертовником, було близько двадцяти п’яти чоловіків: їхні спини були до храму Господнього, а обличчя — на схід; і вони поклонялися сонцю, обернувшись на схід. Тоді сказав Він мені: Чи бачив ти це, сину людський? Хіба це для дому Юдиного дрібниця — чинити мерзоти, які вони тут чинять? Бо вони наповнили край насильством і знову прийшли, щоб гнівити Мене; і ось вони підносять гілку до свого носа. Тому й Я вчиню в люті: око Моє не пожаліє, і не змилуюся; і хоч вони кричатимуть Мені у вуха гучним голосом, Я їх не почую. Єзекіїля 8:5–18.
After Ezekiel was shown the first abomination of the setting up of the image of jealousy at the entry of the gate of the altar, he is informed that he will be shown even greater abominations than the image of jealousy. The second abomination is represented by the secret chambers, where the leadership, represented as the ancient men, are offering prayer, represented by incense, and proclaiming that the Lord has forsaken the earth and does not see them. But Ezekiel is informed that he will see even greater abominations than these.
Після того як Єзекіїлю було показано першу мерзоту — встановлення образу ревнощів при вході до брами жертовника, йому повідомляють, що йому покажуть ще більші мерзоти, ніж образ ревнощів. Друга мерзота представлена таємними кімнатами, де старійшини, що представляють керівництво, приносять молитву, символізовану кадінням, і проголошують, що Господь покинув землю і не бачить їх. Але Єзекіїлю повідомляють, що він побачить ще більші мерзоти, ніж ці.
The third abomination is represented by “women weeping for Tammuz,” but there is still a greater abomination than that, for the fourth abomination identifies a leadership of twenty-five men worshipping the sun, with the backs toward the temple.
Третя мерзота представлена «жінками, що оплакують Таммуза», але є ще більша мерзота, бо четверта мерзота виявляє керівників — двадцять п’ять чоловіків, які поклоняються сонцю, спинами обернені до храму.
In the fourth abomination the pronouncement is made that “the ancient men,” “have filled the land with violence, and have returned to provoke me to anger: and, lo, they put the branch to their nose.” The “day of provocation” is the day when God’s ministry of wrath begins, as it did with ancient Israel when they rejected the message of Joshua and Caleb concerning the Promised Land. The rejection of the sealing message marks when the cup of iniquity is full for Jerusalem. Joshua and Caleb represent the little company, who are the faithful few that are sighing and crying for the abominations in the church and in the land.
У четвертій мерзоті проголошується, що «старійшини» «наповнили землю насильством і знову прийшли, щоб довести мене до гніву; і ось, вони підносять гілку до свого носа». «День роздратування» — це день, коли починається служіння Божого гніву, як це сталося зі стародавнім Ізраїлем, коли вони відкинули вістку Ісуса Навина та Халева щодо Обітованої землі. Відкидання вістки про запечатування означає, що для Єрусалима чаша беззаконня переповнилася. Ісус Навин та Халев представляють малу групу, тобто тих небагатьох вірних, які зітхають і плачуть через мерзоти в церкві та в краю.
Then Moses and Aaron fell on their faces before all the assembly of the congregation of the children of Israel. And Joshua the son of Nun, and Caleb the son of Jephunneh, which were of them that searched the land, rent their clothes: And they spake unto all the company of the children of Israel, saying, The land, which we passed through to search it, is an exceeding good land. If the Lord delight in us, then he will bring us into this land, and give it us; a land which floweth with milk and honey. Only rebel not ye against the Lord, neither fear ye the people of the land; for they are bread for us: their defence is departed from them, and the Lord is with us: fear them not. But all the congregation bade stone them with stones. And the glory of the Lord appeared in the tabernacle of the congregation before all the children of Israel. And the Lord said unto Moses, How long will this people provoke me? and how long will it be ere they believe me, for all the signs which I have showed among them? I will smite them with the pestilence, and disinherit them, and will make of thee a greater nation and mightier than they. Numbers 14:5–12.
Тоді Мойсей і Аарон упали долілиць перед усім зібранням громади синів Ізраїлевих. А Ісус, син Навина, та Халев, син Єфунни, що були з тих, які розвідували землю, роздерли свої одежі, і сказали до всієї громади синів Ізраїлевих: Земля, якою ми проходили, щоб її розвідати, — вельми добра земля. Якщо Господь має в нас уподобання, то введе нас до цієї землі й дасть її нам, — землю, що тече молоком і медом. Тільки не бунтуйте проти Господа і не бійтеся народу тієї землі, бо вони — пожива для нас: їхній захист відступив від них, а з нами Господь; не бійтеся їх. Та вся громада сказала, щоб побити їх камінням. І слава Господня з’явилася в наметі зборів перед усіма синами Ізраїлевими. І сказав Господь до Мойсея: Доки цей народ буде зневажати Мене? і доки не будуть вірити Мені, попри всі знамення, які Я показав серед них? Я вражу їх пошестю й позбавлю їх спадщини, а з тебе зроблю народ більший і сильніший за них. Числа 14:5–12.
The “provocation” that was brought about by the rebels in Numbers, and also in Ezekiel is based upon the rebel’s refusal to acknowledge the “signs” that have been manifested. The “signs” that were rejected in the time of Moses, were the “signs” that typified the manifestation of the power of God in the history of the Millerites. Ancient Israel provoked God by rejecting the “signs” of the manifestation of his power in their foundational history. In the sealing time of the one hundred and forty-four thousand, modern Israel also rejects (turns its back against) the very foundational history that was to be the “sign,” that would allow them to “recognize” the repetition of the history of the Midnight Cry which is repeated in the last days.
«Провокація», яку спричинили бунтівники в Книзі Числа, а також у Книзі Єзекіїля, ґрунтується на відмові бунтівників визнати «знаки», що були явлені. «Знаки», відкинуті за днів Мойсея, були «знаками», що слугували прообразом прояву сили Бога в історії мілеритів. Давній Ізраїль розгнівив Бога, відкинувши «знаки» прояву Його сили в їхній основоположній історії. У час запечатування ста сорока чотирьох тисяч сучасний Ізраїль також відкидає (відвертається від) саму ту основоположну історію, що мала бути «знаком», який дозволив би їм «розпізнати» повторення історії Опівнічного Крику, що повторюється в останні дні.
God allows the rebels to see the repetition of the manifestation of the power of God, for it was the repetition of the manifestation of the power of God that was not only the latter rain, but the truth that would have saved them if they would have been among those who loved the truth.
Бог дозволяє бунтівникам побачити повторення прояву Божої сили, адже саме це повторення прояву Божої сили було не лише пізнім дощем, а й істиною, яка врятувала б їх, якби вони були серед тих, хто любить істину.
The identification of the four abominations of Ezekiel eight as symbols of the four generations of Laodicean Adventism is part of the message that is unsealed by the Lion of the tribe of Judah in the last days. The first generation began at the rebellion of 1863, and twenty-five years later in 1888, the rebellion that marked the beginning of the second generation with the symbol of secret chambers arrived. Thirty-one years later, in 1919, the publication of the book by W. W. Prescott titled, The Doctrine of Christ, marked the beginning of the third generation, which Ezekiel had represented as women weeping for Tammuz. Thirty-eight years after that, in 1957, with the publication of the book, Questions on Doctrine, the fourth generation arrived that identifies the time when the rebels will turn against the sealing message that arises from the east, and worship the sun.
Ототожнення чотирьох мерзот восьмого розділу книги Єзекіїля як символів чотирьох поколінь лаодикійського адвентизму є частиною звістки, яку в останні дні розкриває Лев із племені Юди. Перше покоління почалося з повстання 1863 року, а через двадцять п’ять років, у 1888-му, настало повстання, яке позначило початок другого покоління, символом якого були «таємні кімнати». Через тридцять один рік, у 1919-му, вихід книги В. В. Прескотта під назвою «Вчення Христа» позначив початок третього покоління, яке Єзекіїль представив як жінок, що плачуть за Таммузом. Через тридцять вісім років потому, у 1957-му, з виходом книги «Питання доктрини» прийшло четверте покоління, що позначає час, коли бунтівники обернуться проти звістки про запечатування, яка виходить зі сходу, і поклоняться сонцю.
We will begin to consider the second generation of Laodicean Adventism’s rebellion that arrived at the Minneapolis General Conference in 1888. It is important to remember that all four of Ezekiel’s abominations occur in Jerusalem, though they represent a progressive history of rebellion, it is always addressing the rebellion that occurs within the city that represents Laodicean Adventism in the last days.
Ми почнемо розглядати друге покоління заколоту лаодикійського адвентизму, яке проявилося на Генеральній конференції в Міннеаполісі 1888 року. Важливо пам’ятати, що всі чотири мерзоти Єзекіїля відбуваються в Єрусалимі; хоча вони становлять поступову історію заколоту, мова завжди йде про заколот, який відбувається всередині міста, що символізує лаодикійський адвентизм в останні дні.
“As one of the signs of Jerusalem’s destruction, Christ had said, ‘Many false prophets shall rise, and shall deceive many.’ False prophets did rise, deceiving the people, and leading great numbers into the desert. Magicians and sorcerers, claiming miraculous power, drew the people after them into the mountain solitudes. But this prophecy was spoken also for the last days. This sign is given as a sign of the Second Advent. Even now false christs and false prophets are showing signs and wonders to seduce His disciples. Do we not hear the cry, ‘Behold, He is in the desert’? Have not thousands gone forth into the desert, hoping to find Christ? And from thousands of gatherings where men profess to hold communion with departed spirits is not the call now heard, ‘Behold, He is in the secret chambers’? This is the very claim that spiritism puts forth. But what says Christ? ‘Believe it not. For as the lightning cometh out of the east, and shineth even unto the west; so shall also the coming of the Son of man be.’” The Desire of Ages, 631.
Як одну з ознак руйнування Єрусалима Христос сказав: «Постане багато лжепророків, і вони зведуть багатьох». Лжепророки справді повстали, обманюючи народ і ведучи великі натовпи в пустелю. Чарівники й чаклуни, заявляючи про чудесну силу, вабили за собою людей до глухих гірських місць. Але це пророцтво сказане також про останні дні. Ця ознака дана як знак Другого Пришестя. І нині лжехристи та лжепророки являють знамення й чудеса, щоб звести Його учнів. Хіба ми не чуємо вигуку: «Ось, Він у пустелі»? Хіба не тисячі вирушили в пустелю в надії знайти Христа? І хіба не лунає нині з тисяч зібрань, де люди твердять, що мають спілкування з духами померлих, заклик: «Ось, Він у потаємних кімнатах»? Саме це й стверджує спіритизм. Та що каже Христос? «Не вірте цьому. Бо як блискавка виходить зі сходу й сяє аж до заходу, так буде й прихід Сина Людського». Бажання віків, 631.
The secret chambers are a symbol of spiritualism, and the second abomination of Ezekiel chapter eight, takes place within the temple, where earthly images had been secretly hung upon the walls.
Потаємні покої є символом спіритизму, а друга мерзота з восьмого розділу книги Єзекіїля відбувається в храмі, де на стінах потаємно були розвішані земні зображення.
So I went in and saw; and behold every form of creeping things, and abominable beasts, and all the idols of the house of Israel, portrayed upon the wall round about. And there stood before them seventy men of the ancients of the house of Israel, and in the midst of them stood Jaazaniah the son of Shaphan, with every man his censer in his hand; and a thick cloud of incense went up. Then said he unto me, Son of man, hast thou seen what the ancients of the house of Israel do in the dark, every man in the chambers of his imagery? for they say, The Lord seeth us not; the Lord hath forsaken the earth. Ezekiel 8:10–12.
І я ввійшов і побачив: і ось усякі плазуни, і огидні звірі, і всі ідоли дому Ізраїля, намальовані на стінах навколо. І перед ними стояло сімдесят мужів зі старійшин дому Ізраїля, а посеред них стояв Яазанія, син Шафана, і в кожного в руці була своя кадильниця; і здіймалася густа хмара кадильного диму. І сказав він мені: Сину людський, чи бачив ти, що роблять у темряві старійшини дому Ізраїля, кожен у кімнатах своїх зображень? Бо вони кажуть: Господь не бачить нас; Господь покинув землю. Єзекіїля 8:10-12.
Ezekiel sees “the idols of the house of Israel, portrayed upon the walls” of the sanctuary, but he is plainly told that this rebellion is also occurring within each of the ancient men’s “chambers of imagery.” The rebellion within the literal temple identifies the rebellion within the human temple.
Єзекіїль бачить у святилищі «ідолів дому Ізраїля, зображених на стінах», але йому прямо сказано, що це відступництво відбувається також у «покоях зображень» кожного зі старійшин. Відступництво в буквальному храмі виявляє відступництво в людському храмі.
“In cleansing the temple from the world’s buyers and sellers, Jesus announced His mission to cleanse the heart from the defilement of sin,—from the earthly desires, the selfish lusts, the evil habits, that corrupt the soul. Malachi 3:1–3 quoted.” The Desire of Ages, 161.
«Очищаючи храм від продавців і покупців цього світу, Ісус оголосив Свою місію — очистити серце від скверни гріха — від земних бажань, егоїстичних пожадань, злих звичок, що розтлівають душу. Цитується Малахії 3:1–3». Бажання віків, 161.
The second abomination represented a manifestation of wickedness both within the church, and the minds of the elders that were to be the church’s guardians. The wickedness there manifested is the wickedness of spiritualism. In the days of Noah, when every imagination of men’s hearts were wicked, the antediluvians had filled up their cup of iniquity.
Друга мерзота являла собою прояв зла як у самій церкві, так і в умах старійшин, покликаних бути її охоронцями. Зло, виявлене там, — це зло спіритизму. За днів Ноя, коли всі помисли сердець людських були злими, допотопні наповнили свою чашу беззаконня.
And God saw that the wickedness of man was great in the earth, and that every imagination of the thoughts of his heart was only evil continually. Genesis 6:5.
І Бог побачив, що зло людини велике на землі, і що кожен намір думок її серця був тільки злом повсякчас. Буття 6:5.
The second generation identifies when spiritualism entered into both the leaders of Jerusalem, and also into the corporate structure of Laodicean Adventism. What “the ancients of the house of Israel” did “in the dark,” “in” their “chambers of” “imagery,” identifies “that every imagination of the thoughts of” their hearts “was only evil.” Sister White is clear that the destruction of Jerusalem represents the end of the world, and the testimony of the flood in Noah’s age also represents the end of the world. In the last days those who refuse to be sanctified by the truth are overtaken by spiritualism, as represented by the second abomination of Ezekiel chapter eight.
Друге покоління визначає, коли спіритизм проник як у керівників Єрусалима, так і в корпоративну структуру Лаодикійського адвентизму. Те, що робили "старійшини дому Ізраїля" "у темряві," "в" їхніх "кімнатах" "образів," виявляє "що кожен замисел думок" їхніх сердець "був тільки злом." Сестра Вайт чітко говорить, що знищення Єрусалима представляє кінець світу, і свідчення про потоп у часи Ноя також представляє кінець світу. В останні дні ті, хто відмовляється освячуватися істиною, охоплюються спіритизмом, як це показано другою мерзотою восьмого розділу Єзекіїля.
The second abomination of Ezekiel represents the rebellion that arrived in 1888, and becomes the symbol of the second generation, but more than this, 1888, and all that it represents or is represented by, was repeated on September 11, 2001. Sister White specifically identifies that in 1888, the mighty angel of Revelation eighteen descended, and therefore the history represents the time when the great buildings of New York City were to be thrown down by a touch from God, and Revelation eighteen, verses one through three were to be fulfilled.
Друга мерзота Єзекіїля представляє відступництво, що настало у 1888 році, і стає символом другого покоління, але більше того, 1888 рік і все, що він символізує або чим символізується, повторилося 11 вересня 2001 року. Сестра Вайт чітко зазначає, що в 1888 році зійшов сильний ангел з вісімнадцятого розділу Об’явлення, і тому ця історія представляє час, коли великі будівлі Нью-Йорка мали бути повалені дотиком Бога, і Об’явлення 18:1–3 мали виконатися.
“An unwillingness to yield up preconceived opinions, and to accept this truth, lay at the foundation of a large share of the opposition manifested at Minneapolis against the Lord’s message through Brethren Waggoner and Jones. By exciting that opposition Satan succeeded in shutting away from our people, in a great measure, the special power of the Holy Spirit that God longed to impart to them. The enemy prevented them from obtaining that efficiency which might have been theirs in carrying the truth to the world, as the apostles proclaimed it after the day of Pentecost. The light that is to lighten the whole earth with its glory was resisted, and by the action of our own brethren has been in a great degree kept away from the world.” Selected Messages, book 1, 235.
Небажання відмовитися від заздалегідь сформованих поглядів і прийняти цю істину лежало в основі значної частини опору, виявленого в Міннеаполісі проти Господнього послання через братів Ваггонера і Джонса. Розпалюючи цей опір, Сатана зумів значною мірою відгородити наш народ від особливої сили Святого Духа, яку Бог прагнув їм дарувати. Ворог перешкодив їм здобути ту дієвість, яка могла б належати їм у несенні істини світові, як апостоли проголошували її після дня П’ятидесятниці. Тому світлу, яке має осяяти всю землю своєю славою, противилися, і через дії наших власних братів його значною мірою було стримано від світу. Вибрані послання, книга 1, 235.
The history of 1888, provided the example of the rejection of the message of the latter rain that arrived on September 11, 2001. 1888 is a symbol of the second generation of Laodicean Adventism, that is represented by Ezekiel’s second abomination, and the history therein identifies a rebellion that was typified by the seventy elders in Ezekiel. Their rebellion represented spiritualism, and paralleled the cup of probationary time being fulfilled in the time of Noah. The rejection of the message illustrated the rejection by the leadership of the message of the latter rain, which was to identify the arrival of the third Woe of Islam.
Історія 1888 року стала прикладом відкинення звістки пізнього дощу, яка прийшла 11 вересня 2001 року. 1888 рік є символом другого покоління лаодикійського адвентизму, яке представлене другою мерзотою в книзі Єзекіїля, а описана там історія окреслює бунт, прообразом якого були сімдесят старійшин. Їхній бунт представляв спіритизм і відповідав сповненню чаші випробувального часу за днів Ноя. Відкинення цієї звістки проілюструвало відкинення керівництвом звістки пізнього дощу, яка мала вказати на прихід третього горя ісламу.
“The latter rain is to fall upon the people of God. A mighty angel is to come down from heaven, and the whole earth is to be lighted with his glory.” Review and Herald, April 21, 1891.
"Пізній дощ має пролитися на народ Божий. Могутній ангел має зійти з неба, і вся земля буде осяяна його славою." Review and Herald, 21 квітня 1891 р.
The leadership that in 1888 rejected the message, typified the rejection of the message of Islam on September 11, 2001, but God intends to produce a manifestation of power that those leaders will witness as part of his judgment upon them. The manifestation of the power of the latter rain occurs at the end of the period of the sealing. It began on September 11, 2001, but it reaches its climax at the end of the three-and-a-half days of Revelation eleven, when the “great earthquake” arrives.
Керівництво, яке у 1888 році відкинуло звістку, було прообразом відкинення звістки ісламу 11 вересня 2001 року, але Бог має намір явити прояв сили, який ті лідери побачать як частину свого суду над ними. Прояв сили пізнього дощу відбувається наприкінці періоду запечатування. Він почався 11 вересня 2001 року, але досягає свого апогею наприкінці трьох з половиною днів одинадцятого розділу Об'явлення, коли настає "великий землетрус".
The message of 1888, was the Laodicean message, the last call for a former chosen people who were then in the process of being passed by.
Послання 1888 року було лаодикійським посланням, останнім закликом до колись обраного народу, який тоді вже обминали.
“The message given us by A. T. Jones, and E. J. Waggoner is the message of God to the Laodicean church, and woe be unto anyone who professes to believe the truth and yet does not reflect to others the God-given rays.” The 1888 Materials, 1053.
"Вістка, дана нам А. Т. Джонсом та Е. Дж. Ваггонером, є Божою вісткою до Лаодикійської церкви, і горе кожному, хто заявляє, що вірить у істину, і все ж не віддзеркалює іншим Богом дані промені." Матеріали 1888 року, 1053.
The message of 1888, represented the message that identified that when the great buildings of New York City were thrown down on September 11, 2001, the straight testimony to the Laodicean church was to be given, and the straight testimony is the message of Islam of the third Woe that, when breathed upon a backslidden people, has the power to bring them to life as a mighty army.
Послання 1888 року було тим посланням, яке вказувало на те, що, коли 11 вересня 2001 року були повалені великі будівлі міста Нью-Йорка, Лаодикійській церкві належало дати пряме свідчення; а пряме свідчення — це звістка ісламу про третє Горе, яка, коли її подих торкнеться відступного народу, має силу оживити його як могутнє військо.
“A straight testimony must be borne to our churches and institutions, to arouse the sleeping ones.’
"Пряме свідчення повинно бути донесене до наших церков і установ, щоб пробудити сплячих.'
“When the word of the Lord is believed and obeyed, steady advancement will be made. Let us now see our great need. The Lord cannot use us until he breathes life into the dry bones. I heard the words spoken: ‘Without the deep moving of the Spirit of God upon the heart, without its life-giving influence, truth becomes a dead letter.’” Review and Herald, November 18, 1902.
Коли слову Господньому вірять і його слухаються, відбуватиметься стійкий поступ. Тепер побачмо нашу велику потребу. Господь не може використати нас, доки не вдихне життя в сухі кості. Я почув такі слова: «Без глибокої дії Духа Божого на серце, без Його життєдайного впливу, істина стає мертвою літерою». Рев’ю енд Геральд, 18 листопада 1902 року.
1888 marks the beginning of the second generation of Adventism, but it also provides a line of prophecy that aligns with the last days. On September 11, 2001 God led the people who chose to accept that the attack of Islam upon the earth beast was a fulfillment of prophecy back to the old paths. God’s people needed to return to the jewels of William Miller and become educated upon the foundational truths that included the fulfillment of the first and second Woes, that in turn established the arrival of the third Woe at that time. Once those people returned to those old paths they were led to see the sacredness of Habakkuk’s two tables.
1888 рік ознаменовує початок другого покоління адвентизму, але також окреслює лінію пророцтва, що узгоджується з останніми днями. 11 вересня 2001 року Бог повів людей, які вирішили прийняти те, що напад ісламу на звіра, який виходить із землі, був виконанням пророцтва, назад до стародавніх стежок. Народові Божому потрібно було повернутися до коштовностей Вільяма Міллера і здобути розуміння основоположних істин, які включали виконання першого й другого Горя, що своєю чергою утверджувало настання третього Горя в той час. Повернувшись на ті стародавні стежки, вони побачили священність двох таблиць Аввакума.
The rebellion of 1863 against Habakkuk’s two tables, which are Miller’s jewels and also the foundations of Adventism, typified a rebellion that was repeated on September 11, 2001; for once again the leadership of Laodicean Adventism was given opportunity to uphold the jewels of Miller, or reject them. All four generations of Adventism that are represented in Ezekiel eight, are also representing the rebellion of Laodicean Adventism on September 11, 2001.
Повстання 1863 року проти двох таблиць Авакума, які є коштовностями Міллера і водночас підвалинами адвентизму, слугувало прообразом повстання, що повторилося 11 вересня 2001 року; адже знову керівництву лаодикійського адвентизму було надано можливість відстояти коштовності Міллера або відкинути їх. Усі чотири покоління адвентизму, представлені у восьмому розділі Єзекіїля, також представляють повстання лаодикійського адвентизму 11 вересня 2001 року.
We will continue to identify the second generation of Laodicean Adventism in the next article.
Ми продовжимо визначати друге покоління лаодикійського адвентизму у наступній статті.
“God created man with affections capable of embracing eternal realities. These affections were to be kept pure and holy, free from all earthliness. But human beings have lost eternity out of their reckoning. God, the Alpha and Omega, the beginning and the end, the One who holds in His keeping the destiny of every soul, is forgotten. Supposing themselves to be mighty in knowledge, men have let themselves down to the lowest level in God’s sight.
Бог створив людину з почуттями, здатними осягати реальності вічності. Ці почуття мали зберігатися чистими й святими, вільними від усього земного. Але люди перестали брати до уваги вічність. Про Бога, Альфу й Омегу, початок і кінець, Того, в чиїх руках доля кожної душі, забули. Вважаючи себе могутніми в пізнанні, люди опустилися до найнижчого рівня в Божих очах.
“The mind of man has become earthly. In the place of revealing the impress of divinity, it reveals the impress of humanity. In its chambers are seen the imagery of earth. The debasing practises which prevailed in the days of Noah, placing the inhabitants of that age beyond hope of salvation, are seen today.” Signs of the Times, December 18, 1901.
Розум людини став земним. Замість того, щоб являти відбиток божественності, він являє відбиток людськості. У його покоях видно земні образи. Розбещувальні звичаї, що панували за днів Ноя, ставлячи мешканців того віку поза надією на спасіння, спостерігаються й сьогодні. Знаки часу, 18 грудня 1901 р.