In 1884, Ellen White had her last open vision. It was given in Portland, Oregon. Her first open vision was given in 1844, in Portland, Maine. Jesus always illustrates the end of a thing, with the beginning of a thing.
У 1884 році Еллен Вайт мала своє останнє відкрите видіння. Вона отримала його в Портленді, штат Орегон. Своє перше відкрите видіння вона отримала 1844 року в Портленді, штат Мен. Ісус завжди ілюструє кінець чогось початком.
“It was not long after the passing of the time, in 1844, that my first vision was given me. I was visiting Mrs. Haines at Portland, a dear sister in Christ, whose heart was knit with mine; five of us, all women, were kneeling quietly at the family altar. While we were praying, the power of God came upon me as I had never felt it before.
Невдовзі після спливу того часу, у 1844 році, мені було даровано перше видіння. Я була в гостях у місіс Гейнс у Портленді, дорогої сестри у Христі, серце якої було тісно пов’язане з моїм; п’ятеро нас, усі жінки, спокійно стояли навколішках біля сімейного вівтаря. Поки ми молилися, сила Божа зійшла на мене так, як я ніколи раніше не відчувала.
“I seemed to be surrounded with light, and to be rising higher and higher from the earth. I turned to look for the advent people in the world, but could not find them, when a voice said to me, ‘Look again, and look a little higher.’ At this, I raised my eyes, and saw a straight and narrow path, cast up high above the world. On this path the advent people were traveling to the city which was at the farther end of the path. They had a bright light set up behind them at the beginning of the path, which an angel told me was the ‘midnight cry.’ [SEE MATTHEW 25:6.] This light shone all along the path, and gave light for their feet, so that they might not stumble.
"Мені здавалося, що мене оточує світло і що я підіймаюся дедалі вище й вище від землі. Я повернулася, щоб пошукати у світі адвентних людей, але не змогла їх знайти, аж раптом голос сказав мені: 'Поглянь ще раз, і поглянь трохи вище.' На це я підвела очі й побачила прямий і вузький шлях, прокладений високо над світом. Цим шляхом адвентні люди прямували до міста, що було на дальньому кінці шляху. Позаду них, на початку шляху, було встановлено яскраве світло, і ангел сказав мені, що це — 'опівнічний крик'. [ДИВ. МАТВІЯ 25:6.] Це світло сяяло вздовж усього шляху й освітлювало їм ноги, щоб вони не спотикалися."
“If they kept their eyes fixed on Jesus, who was just before them, leading them to the city, they were safe. But soon some grew weary, and said the city was a great way off, and they expected to have entered it before. Then Jesus would encourage them by raising His glorious right arm, and from His arm came a light which waved over the advent band, and they shouted ‘Alleluia!’ Others rashly denied the light behind them, and said that it was not God that had led them out so far. The light behind them went out, leaving their feet in perfect darkness, and they stumbled and lost sight of the mark and of Jesus, and fell off the path down into the dark and wicked world below.” Christian Experience and Teachings of Ellen G. White, 57.
Якщо вони не відводили очей від Ісуса, який був просто перед ними, ведучи їх до міста, вони були в безпеці. Але невдовзі дехто стомився і казав, що місто дуже далеко, і що вони сподівалися увійти до нього раніше. Тоді Ісус підбадьорював їх, піднімаючи Свою славну правицю, і з Його руки виходило світло, яке коливалося над адвентською групою, і вони вигукували: «Алілуя!» Інші необачно відкидали світло позаду них і казали, що це не Бог вивів їх так далеко. Світло позаду них згасло, залишивши їхні ноги в цілковитій темряві, і вони спотикалися та втрачали з очей орієнтир і Ісуса, і падали зі стежки вниз, у темний і злий світ унизу. Християнський досвід і вчення Еллен Ґ. Вайт, 57.
In the six-volume biography of Ellen White, written by her grandson Arthur L. White, he records a statement given by John Loughborough at the 1893 General Conference Session.
У шеститомній біографії Еллен Вайт, написаній її онуком Артуром Л. Вайтом, він наводить заяву, зроблену Джоном Лафборо на сесії Генеральної Конференції 1893 року.
“Loughborough, in giving an address at the General Conference session nine years later, stated: “I have seen Sister White in vision about fifty times. The first time was about forty years ago. . . . Her last open vision was in 1884, on the campground at Portland, Oregon.” Ellen White Biography, volume 3, 256.
Лафборо, виголошуючи промову на сесії Генеральної Конференції дев’ять років потому, заявив: "Я бачив сестру Вайт у стані видіння приблизно п’ятдесят разів. Уперше це було близько сорока років тому. . . . Її останнє відкрите видіння було у 1884 році, на території табору в Портленді, штат Орегон." Біографія Еллен Вайт, том 3, 256.
She was still to have dreams and visions after 1884, but the visions that occurred in public ended exactly forty years after they began, and the beginning and ending open visions both occurred in cities named Portland. The first city on the east coast of the United States, the last city was on the west coast. Some might wish to argue that this fact means nothing more than human coincidence, and others might argue that the purpose for open visions had been fulfilled, so the Lord ended them after forty years.
Вона й надалі мала сни й видіння після 1884 року, але видіння, що відбувалися публічно, припинилися рівно через сорок років після свого початку, і перше та останнє з відкритих видінь відбулися в містах під назвою Портленд. Перше місто — на східному узбережжі Сполучених Штатів, останнє — на західному узбережжі. Дехто може твердити, що цей факт не означає нічого більше, ніж випадковий збіг, а інші можуть стверджувати, що мета відкритих видінь була виконана, тож Господь припинив їх через сорок років.
The actual reason is due to the increasing disobedience and rebellion against the gift of prophecy that had been given to the Millerite movement.
Справжня причина зумовлена зростанням непокори й бунту проти дару пророцтва, дарованого мілеритському рухові.
“After I came to Oakland I was weighted down with a sense of the condition of things at Battle Creek, and I, weak, powerless to help you. I knew that the leaven of unbelief was at work. Those who disregarded the plain injunctions of God’s word were disregarding the testimonies which urged them to give heed to that word. While visiting Healdsburg last winter, I was much in prayer and burdened with anxiety and grief. But the Lord swept back the darkness at one time while I was in prayer, and a great light filled the room. An angel of God was by my side, and I seemed to be in Battle Creek. I was in your councils; I heard words uttered, I saw and heard things that, if God willed, I wish could be forever blotted from my memory. My soul was so wounded I knew not what to do or what to say. Some things I cannot mention. I was bidden to let no one know in regard to this, for much was yet to be developed.
Після того як я приїхав до Окленда, мене гнітило усвідомлення стану справ у Батл-Кріку, а я — слабкий, безсилий допомогти вам. Я знав, що закваска невір’я діяла. Ті, хто зневажав ясні настанови Божого слова, зневажали й свідчення, які закликали їх зважати на це слово. Під час відвідин Гілдсбурга минулої зими я багато молився й був обтяжений тривогою та смутком. Але одного разу під час молитви Господь розвіяв темряву, і велике світло наповнило кімнату. Ангел Божий був поруч зі мною, і мені здавалося, що я в Батл-Кріку. Я був на ваших радах; я чув промовлені слова, я бачив і чув таке, що, коли б Бог захотів, я б хотів, аби це навіки стерлося з моєї пам’яті. Моя душа була так поранена, що я не знав, що робити чи що сказати. Деякі речі я не можу згадувати. Мені було велено нікому про це не повідомляти, бо ще багато чого мало з’ясуватися.
“I was told to gather up the light that had been given me and let its rays shine forth to God’s people. I have been doing this in articles in the papers. I arose at three o’clock nearly every morning for months and gathered the different items written after the last two testimonies were given me in Battle Creek. I wrote out these matters and hurried them on to you; but I had neglected to take proper care of myself, and the result was that I sank under the burden; my writings were not all finished to reach you at the General Conference.
Мені було сказано зібрати все світло, яке мені було дано, і дати його променям засяяти для Божого народу. Я роблю це в статтях у газетах. Мені доводилося вставати о третій годині майже щоранку протягом кількох місяців і збирати різні матеріали, написані після того, як у Батл-Кріку мені були дані два останні свідчення. Ці матеріали було мною викладено письмово і поспіхом надіслано вам; але з мого боку не було належного піклування про себе, і внаслідок цього мене пригнітив тягар; не всі мої матеріали були завершені, щоб надійти до вас під час Генеральної конференції.
“Again, while in prayer, the Lord revealed Himself. I was once more in Battle Creek. I was in many houses and heard your words around your tables. The particulars I have no liberty now to relate. I hope never to be called to mention them. I had also several most striking dreams.
Знову під час молитви Господь явив Себе. Мені знову довелося побувати в Батл-Крік. Мені довелося бувати в багатьох домах і чути ваші слова за вашими столами. Подробиці мені тепер не дозволено розповідати. Сподіваюся, що мені ніколи не доведеться згадувати про них. Мені також снилися кілька надзвичайно вражаючих снів.
“What voice will you acknowledge as the voice of God? What power has the Lord in reserve to correct your errors and show you your course as it is? What power to work in the church? If you refuse to believe until every shadow of uncertainty and every possibility of doubt is removed you will never believe. The doubt that demands perfect knowledge will never yield to faith. Faith rests upon evidence, not demonstration. The Lord requires us to obey the voice of duty, when there are other voices all around us urging us to pursue an opposite course. It requires earnest attention from us to distinguish the voice which speaks from God. We must resist and conquer inclination, and obey the voice of conscience without parleying or compromise, lest its promptings cease and will and impulse control. The word of the Lord comes to us all who have not resisted His Spirit by determining not to hear and obey. This voice is heard in warnings, in counsels, in reproof. It is the Lord’s message of light to His people. If we wait for louder calls or better opportunities, the light may be withdrawn, and we left in darkness.” Testimonies, volume 5, 68.
Який голос ви визнаєте голосом Бога? Яку силу має Господь у запасі, щоб виправити ваші помилки і показати вам ваш шлях таким, яким він є? Яку силу — щоб діяти в церкві? Якщо ви відмовляєтеся вірити, доки не буде усунено кожну тінь непевності й кожну можливість сумніву, ви ніколи не повірите. Сумнів, який вимагає досконалого знання, ніколи не поступиться вірі. Віра спирається на свідчення, а не на доведення. Господь вимагає від нас слухатися голосу обов’язку, коли довкола лунають інші голоси, що спонукають нас іти протилежним шляхом. Це вимагає від нас пильної уваги, щоб розпізнати голос, що походить від Бога. Ми повинні противитися й перемагати схильність і коритися голосу совісті без торгу чи компромісу, щоб її спонуки не вщухли і щоб не почали керувати нами самоволя та пориви. Слово Господнє приходить до всіх нас, хто не противився Його Духові тим, що вирішив не слухати й не коритися. Цей голос чути в застереженнях, у порадах, у докорах. Це Господнє послання світла Його народові. Якщо ми чекатимемо гучніших покликів чи кращих нагод, світло може бути відняте, і ми залишимося в темряві." Свідчення, том 5, 68.
Sister White identified that if continued rebellion against her ministry as the prophetess was manifested that the “light may be withdrawn, and” Laodicean Adventism would be “left in darkness.” In 1915, the light was withdrawn. God was and is fully capable of raising up a prophet or prophetess whenever He chooses to do so. He raised up Elisha to follow Elijah, but there was no living prophet raised up after 1915, for the Lord had “withdrawn the light.”
Сестра Вайт зазначила, що якщо триватиме бунт проти її служіння як пророчиці, то «світло може бути відняте, і» лаодикійський адвентизм буде «залишений у темряві». У 1915 році світло було відняте. Бог був і є цілком здатний підняти пророка чи пророчицю, коли Він вирішить це зробити. Він підняв Єлисея на зміну Іллі, але після 1915 року не було піднято жодного живого пророка, бо Господь «відняв світло».
When it comes to the dreams and visions of Sister White, there were three periods. The first period of forty years, where visions would occur in public, for purposes that were associated with establishing the gift within the minds of those who were in attendance when the visions occurred. Then from 1884, until her death in 1915, visions and dreams were given that were still for the edification of God’s people, but they were given in private. The third period began in 1915, and provided the evidence that Laodicean Adventism was in the darkness of apostasy.
Коли йдеться про сни й видіння сестри Вайт, можна виокремити три періоди. Перший період тривав сорок років, протягом яких видіння відбувалися публічно з метою утвердити дар у свідомості тих, хто був присутній, коли вони відбувалися. Потім з 1884 року і до її смерті в 1915 році їй давалися сни та видіння, які й далі служили на збудування Божого народу, але вони давалися приватно. Третій період розпочався 1915 року і дав свідчення того, що лаодикійський адвентизм перебував у темряві відступництва.
Ancient Israel illustrates modern Israel and in the period of full blown rebellion represented by Eli and his two sons, Hophni and Phineas, there was “no open vision.” The reason was their gross disobedience and rebellion. God does not change.
Давній Ізраїль ілюструє сучасний Ізраїль, і в період повномасштабного бунту, який уособлювали Ілі та його два сини, Гофні та Пінхас, "не було відкритого видіння". Причиною був їхній грубий непослух і бунт. Бог не змінюється.
“Another warning was to be given to Eli’s house. God could not communicate with the high priest and his sons; their sins, like a thick cloud, had shut out the presence of His Holy Spirit. But in the midst of evil the child Samuel remained true to Heaven, and the message of condemnation to the house of Eli was Samuel’s commission as a prophet of the Most High.
Ще одне попередження мало бути дане дому Ілія. Бог не міг спілкуватися з первосвящеником та його синами; їхні гріхи, немов густою хмарою, заслонили від них присутність Його Святого Духа. Та посеред зла хлопчик Самуїл залишався вірним Небу, і звістка осуду для дому Ілія стала для нього дорученням як пророка Всевишнього.
“‘The word of the Lord was precious in those days; there was no open vision. And it came to pass at that time, when Eli was laid down in his place, and his eyes began to wax dim, that he could not see; and ere the lamp of God went out in the temple of the Lord, where the ark of God was, and Samuel was laid down to sleep; that the Lord called Samuel.’ Supposing the voice to be that of Eli, the child hastened to the bedside of the priest, saying, ‘Here am I; for thou calledst me.’ The answer was, ‘I called not, my son; lie down again.’ Three times Samuel was called, and thrice he responded in like manner. And then Eli was convinced that the mysterious call was the voice of God. The Lord had passed by His chosen servant, the man of hoary hairs, to commune with a child. This in itself was a bitter yet deserved rebuke to Eli and his house.” Patriarchs and Prophets, 581.
"Слово Господнє було рідкісним у ті дні; не було відкритого видіння. І сталося того часу, коли Елі ліг на своєму місці, й очі його почали тьмяніти, так що він не міг бачити; і, перш ніж згас світильник Божий у храмі Господньому, де був ковчег Божий, а Самуїл ліг спати, Господь покликав Самуїла." Думаючи, що це був голос Елі, хлопчик поспішив до ліжка священика, кажучи: "Ось я, бо ти покликав мене." Відповідь була: "Я не кликав, сину мій; лягай знову." Тричі Самуїла кликали, і тричі він відповідав так само. Тоді Елі переконався, що таємничий поклик був голосом Божим. Господь обминув Свого вибраного слугу, сивочолого мужа, щоб спілкуватися з дитиною. Це саме по собі було гірким, але заслуженим докором для Елі та його дому. Патріархи і пророки, 581.
In the apostasy of Eli’s house there was no open vision, for the Word of the Lord was “precious” in those days. The Hebrew word translated as “precious” means “rare”. From 1844 until 1884, there were “open visions,” given to Laodicean Adventism. It was first established in the history of the Philadelphian Millerite movement, and in 1856 it began to identify that the Philadelphian movement had transitioned unto the Laodicean movement, but the open visions continued, for God is longsuffering and merciful.
За відступництва дому Ілія не було відкритого видіння, бо Слово Господнє було "дорогоцінним" у ті дні. Єврейське слово, перекладене як "дорогоцінний", означає "рідкісний". Від 1844 до 1884 року були "відкриті видіння", даровані лаодикійському адвентизму. Це вперше було утверджено в історії філадельфійського мілеритського руху, а в 1856 році це почало вказувати на те, що філадельфійський рух перейшов у лаодикійський рух, але відкриті видіння продовжувалися, бо Бог довготерпеливий і милостивий.
Then in 1863, rebellion against the foundational truths began, but the “open visions” continued until 1884. Then a change occurred. In Ezekiel chapter eight, the four abominations are portrayed as escalating in nature. 1884, represents the near conclusion of the first generation and the beginning of the second generation. Advent history documents that in 1881, and then again in 1882, two significant growths in rebellion occurred.
Тоді, у 1863 році, розпочався бунт проти основоположних істин, але "відкриті видіння" тривали до 1884 року. Потім відбулася зміна. У восьмому розділі книги Єзекіїля чотири мерзоти зображені як такі, що послідовно посилюються. 1884 рік позначає майже завершення першого покоління та початок другого покоління. Історія адвентизму засвідчує, що у 1881 році, а потім знову у 1882-му, сталися два суттєвих загострення бунту.
In 1881, the General Conference President (George Butler), wrote and placed a series of articles in the Review and Herald, in which he argued that some portions of the Bible were more inspired than other portions, and by the conclusion of his articles he actually identified some portions of the Bible that were not inspired. Following that in 1882, Uriah Smith, a leader of the publishing work, and at that time the leader of the educational work also, began to teach that when Sister White was shown future predictions or past sacred history, her words were inspired, but he argued, when she identified the personal failings of church members, then it was simply her human opinion.
У 1881 році президент Генеральної конференції (Джордж Батлер) написав і опублікував у Review and Herald серію статей, у яких стверджував, що одні частини Біблії були більш натхненними, ніж інші, і під кінець цих публікацій він фактично назвав деякі частини Біблії такими, що не були натхненними. Після цього у 1882 році Uriah Smith, керівник видавничої справи і на той час також керівник освітньої роботи, почав навчати, що коли сестрі Вайт показували передбачення майбутнього або минулу священну історію, її слова були натхненними; але, за його твердженням, коли вона вказувала на особисті недоліки членів церкви, то це було просто її людською думкою.
In 1881 an open attack against the authority of the King James Bible was waged by Satan, through the medium of the president of the church, and then in the following year the leader of the educational and publishing work waged a similar attack upon the authority of the Spirit of Prophecy. From 1884, the testimony is that in those days there was no open vision. From 1863 unto 1881, the rebellion had escalated to include the Bible and Spirit of Prophecy, and no longer simply represented the rejection of the foundations.
У 1881 році відкритий напад на авторитет Біблії короля Якова був здійснений Сатаною через посередництво президента церкви, а вже наступного року керівник освітньої та видавничої діяльності розгорнув подібний напад на авторитет Духа пророцтва. Починаючи з 1884 року, свідчення таке: у ті дні не було відкритого видіння. З 1863 до 1881 року відступництво посилилося, охопивши Біблію та Дух пророцтва, і вже більше не просто означало відкидання засад.
The four abominations that are represented in Ezekiel chapter eight, are accomplished by the ancient men, which represents the leadership of Jerusalem, which began as a legal church entity as Laodicean Adventism in 1863. At that point in time an article was published in the Review and Herald, that some historians assign to the authorship of James White, though the documentation of the article actually points more to Uriah Smith as the actual author. Be that as it may, the curse against rebuilding Jericho was clearly fulfilled by James White, and Uriah Smith was the person who created the counterfeit 1863 chart. By 1881, the president of the General Conference was placing articles in the Review and Herald, that argued against the full authority of the Bible, and then in the following year Uriah Smith began an attack against the authority of the Spirit of Prophecy.
Чотири мерзоти, зображені у восьмому розділі книги Єзекіїля, здійснюються старійшинами, що представляють керівництво Єрусалима, яке в 1863 році виникло як юридична церковна структура під назвою Лаодикійський адвентизм. У той час у «Рев'ю енд Геральд» була опублікована стаття, авторство якої деякі історики приписують Джеймсу Вайту, хоча документи, пов’язані зі статтею, радше вказують на Урію Сміта як на справжнього автора. Як би там не було, прокляття проти відбудови Єрихона було явно виконане Джеймсом Вайтом, а Урія Сміт був тією особою, яка створила фальшиву схему 1863 року. До 1881 року президент Генеральної конференції публікував у «Рев'ю енд Геральд» статті, що виступали проти повного авторитету Біблії, а вже наступного року Урія Сміт розпочав наступ на авторитет Духа пророцтва.
The ancient men that were supposed to be the guardians were leading out in an open attack that began with an attack upon the foundational truths represented in Miller’s dream and illustrated upon Habakkuk’s two tables. From there they began to attack the two witnesses of the Bible and the Spirit of Prophecy. In the same period of time (early 1880’s), the leader of the health work, John H. Kellogg, began to introduce the spiritualism of pantheism to the leadership of the church. In 1881, James White was laid to rest, and Sister White was in the midst of an escalating rebellion of the leadership of the educational, health and political structure of the church.
Старійшини, які мали бути сторожами, очолили відкритий напад, що розпочався з нападу на основоположні істини, представлені в сні Міллера і проілюстровані на двох таблицях Авакума. Звідти вони почали нападати на двох свідків — Біблію та Дух пророцтва. У той самий період (на початку 1880-х) керівник медичного служіння, Джон Г. Келлог, почав запроваджувати серед керівництва церкви пантеїстичний спіритизм. У 1881 році Джеймс Вайт був похований, а Сестра Вайт перебувала посеред наростаючого бунту керівництва освітньої, медичної та політичної структури церкви.
The message that had arrived in 1856, which was the increased light of the “seven times,” and also the message to Laodicea, had been rejected, and the Lord intended to repeat that very message at the General Conference in Minneapolis in 1888, through the message presented by Elders Jones and Waggoner. Their message was not a new message, and when those who resisted their message were addressed by Sister White she identified that the rebels believed that their resistance of the message of Jones and Waggoner represented their responsibility to defend the old landmarks, which are also the old foundations. Their rebellion revealed that by 1888, they no longer understood what the foundations were, which is that the foundational truths represent the righteousness of Christ. In the context of the landmarks and William Miller’s rules she stated:
Вістка, що надійшла у 1856 році, яка була посиленим світлом «семи часів», а також вістка до Лаодикії, була відкинута, і Господь мав намір повторити ту саму вістку на Генеральній Конференції в Міннеаполісі в 1888 році через вістку, представлену пресвітерами Джонсом і Ваггонером. Їхня вістка не була новою, і коли Сестра Вайт зверталася до тих, хто противився їхній вістці, вона зазначила, що бунтівники вважали, ніби їхній опір вістці Джонса і Ваггонера є їхнім обов’язком захищати старі віхи, які також є старими підвалинами. Їхній бунт виявив, що до 1888 року вони вже не розуміли, що таке підвалини, а саме, що основоположні істини представляють праведність Христа. У контексті віх і правил Вільяма Міллера вона заявила:
“We should know for ourselves what constitutes Christianity, what is truth, what is the faith that we have received, what are the Bible rules—the rules given us from the highest authority. There are many who believe without a reason on which to base their faith, without sufficient evidence as to the truth of the matter. If an idea is presented that harmonizes with their own preconceived opinions, they are all ready to accept it. They do not reason from cause to effect, their faith has no genuine foundation, and in the time of trial they will find that they have built upon the sand.
Ми самі повинні знати, що становить християнство, що є істиною, якою є віра, яку ми прийняли, якими є біблійні правила — правила, дані нам від найвищого авторитету. Є багато таких, хто вірить без підстав, на яких можна було б обґрунтувати свою віру, без достатніх доказів щодо істинності самої справи. Якщо їм пропонують думку, що узгоджується з їхніми власними заздалегідь сформованими поглядами, вони одразу готові її прийняти. Вони не міркують від причини до наслідку, їхня віра не має справжнього підґрунтя, і в час випробування вони виявлять, що збудували на піску.
“He who rests satisfied with his own present imperfect knowledge of the Scriptures, thinking this sufficient for his salvation, is resting in a fatal deception. There are many who are not thoroughly furnished with Scriptural arguments, that they may be able to discern error, and condemn all the tradition and superstition that has been palmed off as truth. Satan has introduced his own ideas into the worship of God, that he might corrupt the simplicity of the gospel of Christ. A large number who claim to believe the present truth, know not what constitutes the faith that was once delivered to the saints—Christ in you the hope of glory. They think they are defending the old landmarks, but they are lukewarm and indifferent. They know not what it is to weave into their experience and to possess the real virtue of love and faith. They are not close Bible students, but are lazy and inattentive. When differences of opinion arise upon the passages of Scripture, these who have not studied to a purpose and are not decided as to what they believe, fall away from the truth. We ought to impress upon all the necessity of inquiring diligently into divine truth, that they may know that they do know what is truth. Some claim much knowledge, and feel satisfied with their condition, when they have no more zeal for the work, no more ardent love for God, and for souls for whom Christ died, than if they had never known God. They do not read the Bible [in order] to appropriate the marrow and fatness to their own souls. They do not feel that it is the voice of God speaking to them. But, if we would understand the way of salvation, if we would see the beams of the Sun of righteousness, we must study the Scriptures for a purpose, for the promises and prophecies of the Bible shed clear beams of glory upon the divine plan of redemption, which grand truths are not clearly comprehended.” The 1888 Materials, 403.
«Той, хто задовольняється своїми нинішніми недосконалими знаннями Святого Письма, вважаючи це достатнім для його спасіння, спочиває в смертельній омані. Багато хто не достатньо озброєні біблійними аргументами, щоб уміти розпізнавати помилку і засуджувати всю ту традицію та забобони, які видавали за істину. Сатана ввів у поклоніння Богові власні ідеї, щоб зіпсувати простоту євангелія Христа. Багато тих, хто заявляє, що вірить у теперішню істину, не знають, що становить ту віру, одного разу передану святим — Христос у вас, надія слави. Вони думають, що захищають давні межі, але вони теплі й байдужі. Вони не знають, що означає вплітати у свій досвід і мати справжню чесноту любові та віри. Вони не є уважними дослідниками Біблії, а ледачі та неуважні. Коли виникають розбіжності в поглядах щодо уривків Писання, ті, хто не вивчав його цілеспрямовано і не визначився, у що вірить, відпадають від істини. Ми повинні наголошувати всім на необхідності ретельно досліджувати божественну істину, щоб вони знали, що справді знають, що є істина. Дехто заявляє про великі знання і задоволений своїм станом, хоча має не більше ревності до праці, не більше палкої любові до Бога і до душ, за які помер Христос, ніж якби ніколи не знав Бога. Вони не читають Біблію [щоб] наситити свої душі найкращою поживою. Вони не відчувають, що це голос Божий, який звертається до них. Але якщо ми хочемо зрозуміти шлях спасіння, якщо хочемо бачити промені Сонця праведності, ми повинні вивчати Писання з метою, бо обітниці й пророцтва Біблії проливають ясні промені слави на божественний план викуплення — величні істини, які ще не цілком збагнені.» Матеріали 1888 року, 403.
This statement is taken from her testimony during the period of 1888, and she identifies that the rebels are building a foundation upon sand, though they know it not. She states, “A large number who claim to believe the present truth, know not what constitutes the faith that was once delivered to the saints—Christ in you the hope of glory. They think they are defending the old landmarks, but they are lukewarm and indifferent.” She identifies them as still in the Laodicean condition, for they are “lukewarm.” And she identifies “the faith that was once delivered to the saints—Christ in you the hope of glory.” Christ is the Rock of Ages, and as the Rock of Ages, He represents the jewels of Miller’s dream.
Це твердження взято з її свідчення періоду 1888 року, і вона зазначає, що бунтівники закладають фундамент на піску, хоча самі того не знають. Вона стверджує: «Багато хто, хто заявляє, що вірить у нинішню істину, не знає, що становить віру, раз передану святим — Христос у вас, надія слави. Вони думають, що захищають старі віхи, але вони літеплі й байдужі». Вона називає їх такими, що досі перебувають у лаодикійському стані, бо вони «літеплі». І вона окреслює «віру, раз передану святим — Христос у вас, надія слави». Христос — Скеля Віків, і як Скеля Віків Він представляє коштовності зі сну Міллера.
“The warning has come: Nothing is to be allowed to come in that will disturb the foundation of the faith upon which we have been building ever since the message came in 1842, 1843, and 1844. I was in this message, and ever since I have been standing before the world, true to the light that God has given us. We do not propose to take our feet off the platform on which they were placed as day by day we sought the Lord with earnest prayer, seeking for light. Do you think that I could give up the light that God has given me? It is to be as the Rock of Ages. It has been guiding me ever since it was given.” Review and Herald, April 14, 1903.
"Надійшло попередження: не можна допустити нічого, що порушить підвалини віри, на яких ми будуємо відтоді, як це послання прийшло в 1842, 1843 і 1844 роках. Я була в цьому посланні, і відтоді я стою перед світом, вірна світлу, яке Бог дав нам. Ми не маємо наміру сходити з тієї платформи, на яку були поставлені наші ноги, коли день у день ми шукали Господа щирою молитвою, просячи світла. Хіба ви думаєте, що я могла б відмовитися від світла, яке Бог дав мені? Воно має бути як Скеля віків. Воно провадить мене відтоді, як його було дано." Review and Herald, 14 квітня 1903 р.
She identifies an important reality of the rebels, who were Ezekiel’s ancient men, when she states, “They do not reason from cause to effect.” The wicked cannot or will not reason from cause to effect. The effect of the 1888 General Conference session was so rebellious that Sister White determined to leave, but her angelic guide commanded her that she must stay and record the parallel history of the rebellion of Korah, Dathan and Abiram. The rebellion of the ancient men was the effect, and the cause was the rejection of the Laodicean message that arrived with the increased light of the “seven times” in 1856, and then escalated to the rebellion against the foundations in 1863, which then led to the attack upon first the Bible and then the Spirit of Prophecy, along with the introduction of Kellogg’s spiritualism.
Вона вказує на важливу істину про бунтівників, тобто тих «старших мужів» з книги Єзекіїля, коли говорить: «Вони не міркують від причини до наслідку». Нечестиві не можуть або не бажають міркувати від причини до наслідку. Наслідок сесії Генеральної Конференції 1888 року був настільки бунтівний, що Сестра Вайт вирішила піти, але її ангельський провідник наказав їй залишитися й записати паралельну історію бунту Корея, Датана і Авірама. Бунт тих старших мужів був наслідком, а причиною було відкинення лаодикійської вістки, що прийшла з посиленим світлом «семи часів» у 1856 році; згодом це переросло в бунт проти підвалин у 1863 році, що далі привело до нападу спочатку на Біблію, а потім на Дух пророцтва, а також до впровадження спіритизму Келлога.
Of course the ancient men’s historians through history have covered the truths associated with the rebellion with rubbish, traditions, customs and dishes of fables, for those who participate in that type of rebellion always attempt to hide the evidence.
Звісно, історики давнини в усі часи прикривали істини, пов’язані з повстанням, нісенітницею, традиціями, звичаями та цілими купами байок, адже ті, хто бере участь у такому типі повстання, завжди намагаються приховати докази.
Woe unto them that seek deep to hide their counsel from the Lord, and their works are in the dark, and they say, Who seeth us? and who knoweth us? Isaiah 25:19.
Горе тим, що глибоко ховають свої наміри від Господа, і їхні діла в темряві, і вони кажуть: Хто бачить нас? і хто знає нас? Ісая 25:19.
The men Isaiah is addressing in the verse are they who he identifies as “the scornful men that rule this people in Jerusalem,” and are the same ancient men that were to be the guardians of the people in Ezekiel chapter eight. In Ezekiel’s testimony, at the second abomination, which marks the second generation of Adventism, they answer the questions that Isaiah’s scornful men ask, “for they say, The Lord seeth us not; the Lord hath forsaken the earth” (Ezekiel 8:12).
Чоловіки, до яких Ісая звертається в цьому вірші, — це ті, кого він називає «насмішниками, що правлять цим народом у Єрусалимі», і це ті самі старці, які мали бути охоронцями народу у восьмому розділі книги Єзекіїля. За свідченням Єзекіїля, при другій мерзоті, що позначає друге покоління адвентизму, вони відповідають на запитання, які ставлять насмішники Ісаї, бо кажуть: «Господь нас не бачить; Господь покинув землю» (Єзекіїль 8:12).
There is “Woe” pronounced upon those historical revisionists that attempt to cover the truth of the rebellion that led to and occurred in 1888.
«Горе» виголошено тим історичним ревізіоністам, які намагаються приховати правду про повстання, що і призвело, і відбулося 1888 року.
We will continue this study in the next article.
Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.
“I must speak to you in reference to the meetings in Minneapolis. I at one time decided to leave the meeting because I saw and felt the strong spirit of opposition that prevailed. I could not for one moment acknowledge the spirit which moved with a controlling power upon Brother Morrison and Brother Nicola. I cannot for a moment question what manner of spirit you were of. Certainly it was not the Spirit of God, and lest you should continue in this deception I now write to you.
Я мушу поговорити з вами щодо зібрань у Міннеаполісі. Я в якийсь момент вирішив покинути зібрання, бо бачив і відчував сильний дух протидії, що панував. Я ні на мить не міг прийняти дух, який із панівною силою впливав на брата Моррісона і брата Ніколу. Я ані на мить не можу сумніватися, якого ви були духу. Безперечно, це був не Дух Божий, і щоб ви не продовжували перебувати в цій омані, я тепер пишу вам.
“The night after I had decided not to remain longer in Minneapolis, in a dream or vision of the night—I cannot tell certainly which—a person of tall, commanding appearance brought me a message and revealed to me that it was God’s will for me to stand at my post of duty, and that God Himself would be my helper and sustain me to speak the words He should give me. He said, ‘For this work the Lord has raised you up. His everlasting arms are beneath you. From this meeting decisions will be made for life or for death; not that anyone need to perish, but spiritual pride and self-confidence will close the door that Jesus and His Holy Spirit’s power shall not be admitted. They shall have another chance to be undeceived, and to repent, confess their sins, and come to Christ and be converted that He shall heal them.’
Тієї ночі після мого рішення не залишатися довше в Міннеаполісі, у сні чи нічному видінні — не можу напевно сказати, що саме — людина високого, владного вигляду принесла мені звістку і відкрила мені, що за волею Божою я маю залишатися на своєму посту, і що Сам Бог буде моїм помічником і підтримає мене, щоб говорити слова, які Він дасть мені. Він сказав: «Для цієї праці Господь підніс тебе. Вічні Його рамена під тобою. На цьому зібранні будуть прийняті рішення на життя або на смерть; не тому, що хтось мусить загинути, але духовна гордість і самовпевненість зачинять двері, так що Ісус і сила Його Святого Духа не будуть допущені. Вони матимуть ще один шанс бути виведеними з омани та покаятися, сповідувати свої гріхи, прийти до Христа й навернутися, щоб Він їх зцілив».
“He said, ‘Follow me.’ I followed my guide and he led me to the different houses where brethren made their homes, and he said, ‘Hear the words here spoken, for they are written in the book of records, and these words will have a condemning power upon all who act a part in this work which is not after the spirit of wisdom from above, but after the spirit that descendeth not from above, but is from beneath.’
Він сказав: «Іди за мною». Я пішов за своїм провідником, і він повів мене до різних домів, де браття оселилися, і сказав: «Почуйте тут промовлені слова, бо вони записані в книзі записів, і ці слова матимуть осуджувальну силу над усіма, хто бере участь у цій справі, яка не за духом мудрості згори, але за духом, що не сходить згори, а походить знизу».
“I listened to words uttered that ought to make every one of those ashamed who uttered them. Sarcastic remarks were passed from one to another, ridiculing their brethren A. T. Jones, E. J. Waggoner, and Willie C. White, and myself. My position and my work were freely commented upon by those who ought to have been engaged in the work of humbling their souls before God and setting their own hearts in order. There was seemingly a fascination in brooding over imaginary wrongs and expressions of imagination of their brethren and their work, which had no foundation in truth, and in doubting and speaking and writing bitter things as the result of skepticism and question and unbelief.
Мені довелося чути слова, які мали б присоромити кожного з тих, хто їх промовляв. Лунали саркастичні репліки, що переходили від одного до іншого, висміюючи їхніх братів A. T. Jones, E. J. Waggoner і Willie C. White, а також мене. Про мою позицію і мою працю вільно висловлювалися ті, хто мав би займатися справою смирення своїх душ перед Богом і приведення власних сердець до ладу. Здавалося, було якесь зачарування у смакуванні уявних кривд та вигаданих уявлень про їхніх братів і їхню працю, що не мали жодної підстави в істині, а також у сумнівах і в говорінні та написанні гірких слів як наслідок скептицизму, піддання сумніву й невір’я.
“Said my guide, ‘This is written in the books as against Jesus Christ. This spirit cannot harmonize with the Spirit of Christ, of truth. They are intoxicated with the spirit of resistance and know not any more than the drunkard what spirit controls their words or their actions. This sin is peculiarly an offense to God. This spirit bears no more the semblance to the Spirit of truth and righteousness than the spirit that actuated the Jews to form a confederacy to doubt, to criticize and become spies upon Christ, the world’s Redeemer.
"Сказав мій провідник, 'Це записано в книгах як спрямоване проти Ісуса Христа. Цей дух не може гармоніювати з Духом Христовим, Духом істини. Вони сп'янілі духом спротиву і знають не більше за п'яницю, який дух керує їхніми словами чи їхніми вчинками. Цей гріх є особливою образою для Бога. Цей дух не має більшої подібності до Духа істини та праведності, ніж той дух, що спонукав юдеїв укласти змову, щоб сумніватися, критикувати і шпигувати за Христом, Відкупителем світу.
“I was told by my guide that there had been a witness to the Christless talk, the rabble talk which evidenced the spirit that prompted the words. When they entered their rooms evil angels came with them, because they closed the door to the Spirit of Christ and would not listen to His voice. There was not a humbling of the soul before God. The voice of prayer was seldom heard, but criticism and exaggerated statements and suppositions and conjectures and envy and jealousy and evil surmising and false accusing were current. Had their eyes been opened they would have seen that which would have alarmed them, the exulting of evil angels. And they would have seen also a Watcher who had heard every word and registered these words in the books of heaven.
Мій провідник сказав мені, що був свідок розмови без Христа, тієї базарної балаканини, яка свідчила про дух, що спонукав ці слова. Коли вони увійшли до своїх кімнат, з ними увійшли злі ангели, бо вони зачинили двері перед Духом Христа і не хотіли слухати Його голосу. Не було смирення душі перед Богом. Голос молитви рідко було чути, але панували критика, перебільшені твердження, припущення та здогади, заздрість і ревнощі, злі підозри та неправдиві обвинувачення. Якби їхні очі були відкриті, вони побачили б те, що стривожило б їх,— торжество злих ангелів. І вони побачили б також Сторожа, який чув кожне слово і записав ці слова в небесні книги.
“I was then informed that at this time it would be useless to make any decision as to positions on doctrinal points, as to what is truth, or to expect any spirit of fair investigation, because there was a confederacy formed to allow of no change of ideas on any point or position they had received any more than did the Jews. Much was said to me by my Guide that I have no liberty to write. I found myself sitting up in bed in a spirit of grief and distress, also with a spirit of firm resolve to stand at my post of duty to the close of the meeting and then wait for the directions of the Spirit of God telling me how to move and what course to pursue.” The 1888 Materials, 277, 278.
Мені тоді було повідомлено, що в цей час було б марно ухвалювати будь-які рішення щодо позицій з доктринальних питань, щодо того, що є істина, або очікувати будь-якого духу неупередженого дослідження, бо була сформована змова, щоб не допускати жодної зміни поглядів щодо будь-якого пункту чи позиції, які вони прийняли, не більше, ніж це дозволяли юдеї. Мій Провідник сказав мені багато такого, про що я не маю свободи писати. Виявилося, що я сиджу в ліжку в дусі скорботи й тривоги, а також із твердою рішучістю стояти на своєму посту обов’язку до завершення зібрання, а потім чекати на вказівки Духа Божого, які скажуть мені, як діяти і яким шляхом іти. Матеріали 1888 року, 277, 278.