The parable of the ten virgins illustrates the experience of the Adventist people.
Притча про десять дів ілюструє досвід народу адвентистів.
“The parable of the ten virgins of Matthew 25 also illustrates the experience of the Adventist people.” The Great Controversy, 393.
"Притча про десять дів із 25-го розділу Євангелія від Матвія також ілюструє досвід адвентистського народу." Велика боротьба, 393.
Millerite Adventists fulfilled the parable to the very letter.
Адвентисти-мілерити втілили притчу до останньої літери.
“I am often referred to the parable of the ten virgins, five of whom were wise, and five foolish. This parable has been and will be fulfilled to the very letter, for it has a special application to this time, and, like the third angel’s message, has been fulfilled and will continue to be present truth till the close of time.” Review and Herald, August 19, 1890.
Мені часто вказують на притчу про десять дів, з яких п’ять були мудрі, а п’ять — нерозумні. Ця притча вже виконалася і ще виконається до останньої літери, бо вона має особливе застосування до цього часу і, подібно до звістки третього ангела, виконалася і надалі залишатиметься нинішньою істиною аж до кінця часу. Review and Herald, 19 серпня 1890 року.
The history of the movement of the first angel represents the movement of the third angel, and the ultimate focus of the parable is whether the virgins possess the oil, which is the message of the latter rain.
Історія руху першого ангела відображає рух третього ангела, а остаточний акцент притчі — на тому, чи мають діви олію, яка є вісткою пізнього дощу.
“There is a world lying in wickedness, in deception, and delusion, in the very shadow of death,—asleep, asleep. Who are feeling travail of soul to awaken them? What voice can reach them? My mind is carried to the future when the signal will be given, ‘Behold the Bridegroom cometh; go ye out to meet Him.’ But some will have delayed to obtain the oil for replenishing their lamps, and too late they will find that character, which is represented by the oil, is not transferable. That oil is the righteousness of Christ. It represents character, and character is not transferable. No man can secure it for another. Each must obtain for himself a character purified from every stain of sin.” Bible Echo, May 4, 1896.
Є світ, що лежить у злі, в облуді та омані, у самій тіні смерті, — спить, спить. Хто відчуває боління душі, щоб розбудити їх? Який голос може до них долинути? Мій розум переноситься в майбутнє, коли буде дано знак: «Ось Жених іде; виходьте назустріч Йому». Але дехто зволікатиме придбати олію, щоб заправити свої світильники, і надто пізно вони зрозуміють, що характер, який символізує ця олія, не передається. Та олія — це праведність Христа. Вона символізує характер, а характер не передається. Ніхто не може здобути його для іншого. Кожен мусить сам набути для себе характер, очищений від усякої плями гріха. Bible Echo, 4 травня 1896 року.
The “oil” in the parable represents “character,” and also the “righteousness of Christ.” A sanctified character is only produced by those who eat God’s Word.
«Олія» у притчі символізує «характер», а також «праведність Христа». Освячений характер формується лише в тих, хто живиться Божим Словом.
Sanctify them through thy truth: thy word is truth. John 17:17.
Освяти їх істиною Твоєю: слово Твоє — істина. Івана 17:17.
The “oil” is also the messages of God’s Spirit.
«Олія» — це також послання Духа Божого.
“God is dishonored when we do not receive the communications which he sends us. Thus we refuse the golden oil which he would pour into our souls to be communicated to those in darkness.” Review and Herald, July 20, 1897.
"Бога безчестять, коли ми не приймаємо послання, які Він нам посилає. Так ми відкидаємо золотий єлей, який Він хотів би вилити в наші душі, щоб його передати тим, хто перебуває в темряві." Review and Herald, 20 липня 1897 р.
The “oil” is the messages of God’s Word that conveys the sanctifying presence of Christ’s righteousness. In the parable of the ten virgins, which is also the prophecy of Habakkuk chapter two, the message of the Midnight Cry, which is the message of Christ’s righteousness, as represented by the message of Jones and Waggoner in the rebellion of 1888.
«Олія» — це вістки Божого Слова, які передають освячувальну присутність праведності Христа. У притчі про десять дів, яка також є пророцтвом другого розділу книги Авакума, вістка Опівнічного крику, тобто вістка про праведність Христа, представлена у вістці Джонса і Вагонера під час повстання 1888 року.
“The Lord in His great mercy sent a most precious message to His people through Elders Waggoner and Jones. This message was to bring more prominently before the world the uplifted Saviour, the sacrifice for the sins of the whole world. It presented justification through faith in the Surety; it invited the people to receive the righteousness of Christ, which is made manifest in obedience to all the commandments of God. Many had lost sight of Jesus. They needed to have their eyes directed to His divine person, His merits, and His changeless love for the human family. All power is given into His hands, that He may dispense rich gifts unto men, imparting the priceless gift of His own righteousness to the helpless human agent. This is the message that God commanded to be given to the world. It is the third angel’s message, which is to be proclaimed with a loud voice, and attended with the outpouring of His Spirit in a large measure.” Testimonies to Ministers, 91.
Господь у Своїй великій милості послав Своєму народові надзвичайно дорогоцінне послання через пресвітерів Ваґонера та Джонса. Це послання мало більш виразно поставити перед світом піднесеного Спасителя, жертву за гріхи всього світу. Воно представляло виправдання через віру в Поручителя; воно закликало людей прийняти праведність Христа, яка виявляється в послуху всім Божим заповідям. Багато хто втратив Ісуса з поля зору. Їм потрібно було спрямувати погляд на Його божественну Особу, Його заслуги та Його незмінну любов до людського роду. Уся влада дана в Його руки, щоб Він міг роздавати людям щедрі дари, наділяючи безцінним даром Своєї власної праведності безпорадне людське знаряддя. Ось те послання, яке Бог повелів передати світові. Це вістка третього ангела, яку належить проголошувати гучним голосом і яку має супроводжувати вилиття Його Духа у великій мірі. Свідчення служителям, 91.
The message is the message of the latter rain.
Послання є посланням пізнього дощу.
“The latter rain is to fall upon the people of God. A mighty angel is to come down from heaven, and the whole earth is to be lighted with his glory.” Review and Herald, April 21, 1891.
"Пізній дощ має пролитися на народ Божий. Могутній ангел має зійти з неба, і вся земля буде осяяна його славою." Review and Herald, 21 квітня 1891 р.
When the mighty angel descended on September 11, 2001, the latter rain began to sprinkle and the history of the Millerites as represented in the parable of the ten virgins and Habakkuk chapter two began to repeat. It was then that God’s last day people ate the book that was in the angel’s hand, and in so doing were led back to Jeremiah’s old paths, and thus became the watchmen that were to sound the warning trumpet. The trumpet warning was the Laodicean message represented by Isaiah as a loud cry.
Коли 11 вересня 2001 року зійшов могутній ангел, пізній дощ почав накрапати, і історія міллеритів, як її представлено в притчі про десять дів та у другому розділі Авакума, почала повторюватися. Тоді Божий народ останніх днів з’їв книгу, що була в руці ангела, і, зробивши це, повернувся до стародавніх стежок Єремії, тим самим ставши сторожами, яким належало сурмити в попереджувальну трубу. Трубне попередження було лаодикійським посланням, представленим Ісаєю як гучний клич.
Cry aloud, spare not, lift up thy voice like a trumpet, and show my people their transgression, and the house of Jacob their sins. Isaiah 58:1.
Кричи на весь голос, не стримуйся, піднеси голос свій, як сурма, і оголоси народові Моєму його переступ, а домові Якова — його гріхи. Ісая 58:1.
The reform movement of the first and the third angels begin at a “time of the end.” At that point there is an “increase of knowledge” which will test the generation then living, but only after the knowledge is published as a formalized message. Thereafter the formalized message is “empowered”, and the empowerment is marked by the descent of an angel. The descent of the angel identifies Habakkuk’s debate and two classes begin to identify a message that is either the true or the counterfeit message of the latter rain. The faithful then become God’s watchmen who begin to blow a warning trumpet message.
Реформаторський рух першого й третього ангелів починається в «час кінця». У той момент відбувається «помноження знання», яке випробує покоління, що тоді живе, але лише після того, як це знання буде опубліковане у вигляді оформленої звістки. Після цього оформлена звістка «наділяється силою», і це наділення силою позначене зішестям ангела. Зішестя ангела позначає «спір Авакума», і дві групи починають розпізнавати звістку, яка є або істинною, або фальшивою звісткою пізнього дощу. Тоді вірні стають Божими сторожами, які починають трубити попереджувальну звістку.
The true trumpet message is based upon the light represented upon Habakkuk’s two tables. It is the warning to Laodicea, and the warning that identifies the sins of God’s people. The debate escalates until the first disappointment, when the one class becomes the “assembly of mockers,” and the true watchmen are called to return to the zeal for the message they formerly manifested before the disappointment. As the watchmen returned, they recognized that they were in the “tarrying time”, and that the message that had failed, was actually going to be fulfilled, but in God’s order. That message was developed over a brief period of time (but a period of time nonetheless), and when the message arrives it is represented as the message of “the Midnight Cry”, which is simply an increase of the message that began to be empowered when the angel descended.
Справжнє трубне послання базується на світлі, представленому на двох таблицях Авакума. Це застереження для Лаодикії та застереження, що викриває гріхи Божого народу. Суперечка загострюється аж до першого розчарування, коли одна група стає «зібранням насмішників», а справжніх сторожів закликають повернутися до ревності щодо послання, яку вони раніше виявляли до розчарування. Коли сторожі повернулися, вони усвідомили, що перебувають у «часі затримки», і що послання, яке, здавалося, не сповнилося, насправді має здійснитися, але в Божому порядку. Це послання формувалося протягом короткого періоду часу (хоч і короткого, та все ж періоду часу), і коли це послання приходить, воно подається як послання «Опівнічного крику», що є просто посиленням того послання, яке почало набирати силу, коли зійшов ангел.
At the arrival of the message, a separation between those who had accepted the position of watchmen at the descent of the angel, and those who refused was fully accomplished. That separation identifies the point where the seal is impressed upon the one hundred and forty-four thousand, in advance of the outpouring of the latter rain without the “measuring” that was placed upon the latter rain that began when the angel descended.
З приходом вістки було повністю звершене розділення між тими, хто прийняли роль сторожів під час зішестя ангела, і тими, хто відмовилися. Це розділення визначає момент, коли печать накладається на сто сорок чотири тисячі, перед виливанням пізнього дощу без «вимірювання», яке було накладене на пізній дощ, що почався, коли ангел зійшов.
The history of the Millerites is an illustration of the latter rain during the sealing of the one hundred and forty-four thousand. In that history the debate of Habakkuk was based upon a true and a false latter rain message. Paul identifies one class as those that have a love of the truth, and the other class as those who receive strong delusion for they do not have a love of the truth, and because they have believed a “lie.”
Історія мілеритів є ілюстрацією пізнього дощу під час запечатування ста сорока чотирьох тисяч. У тій історії спір Авакума ґрунтувався на істинній і хибній звістці про пізній дощ. Павло визначає один клас як тих, хто має любов до істини, а інший — як тих, хто приймає сильну оману, бо вони не мають любові до істини і повірили «брехні».
The Millerite movement represents a development of truth that increases in knowledge and power from “the time of the end,” all the way through until the outpouring of the Holy Spirit at the Midnight Cry. The Millerite movement identified certain specific waymarks that are paralleled, such as a “time of the end,” a “formalizing” of the message represented by the “increase of knowledge”, an “empowerment” of the message that is marked by an angel descending, a “first disappointment” that introduces the parable of the ten virgins, an outpouring of the Holy Spirit represented as “the Midnight Cry”, and then a final “second disappointment”, where a dispensational door is “closed” and another dispensational door is “opened”.
Міллеритський рух являє собою розвиток істини, що зростає у знанні та силі від «часу кінця» і аж до виливу Святого Духа під час «Опівнічного крику». Міллеритський рух визначив певні конкретні віхи, що мають паралелі, зокрема «час кінця», «формалізацію» вістки, представлену «помноженням знання», «посилення» вістки, позначене зішестям ангела, «перше розчарування», яке вводить притчу про десять дів, вилив Святого Духа, представлений як «Опівнічний крик», а потім остаточне «друге розчарування», коли одні диспенсаційні двері «зачиняються», а інші диспенсаційні двері «відчиняються».
“God has given the messages of Revelation 14 their place in the line of prophecy, and their work is not to cease till the close of this earth’s history. The first and second angel’s messages are still truth for this time, and are to run parallel with this which follows. The third angel proclaims his warning with a loud voice. ‘After these things,’ said John, ‘I saw another angel come down from heaven, having great power, and the earth was lightened with his glory.’ In this illumination, the light of all the three messages is combined.” The 1888 Materials, 804.
«Бог визначив вісткам з Об’явлення 14 їхнє місце в низці пророцтв, і їхня праця не має припинитися аж до кінця історії цієї землі. Вістки першого й другого ангелів і досі є істиною для цього часу і мають звучати паралельно з наступною. Третій ангел проголошує своє застереження гучним голосом. “Після цього, — сказав Іван, — я побачив іншого ангела, що зійшов із неба, маючи велику владу, і земля освітилася від його слави”. У цьому осяянні поєднано світло всіх трьох вісток». Матеріали 1888 року, 804.
The Millerite movement, which typifies the movements of the one hundred and forty-four thousand, was bound up in the prophecies of the twenty-three hundred years and the twenty-five hundred and twenty years of Daniel chapter eight, verses thirteen and fourteen. “The time of the end,” arrived at the conclusion of “seven times” of God’s indignation against the northern kingdom of Israel. The formalization of Miller’s message in 1831, arrived two hundred and twenty years after the production of the King James Bible.
Рух міллеритів, який уособлює рухи ста сорока чотирьох тисяч, був пов’язаний із пророцтвами про дві тисячі триста років і дві тисячі п’ятсот двадцять років у книзі Даниїла, восьмому розділі, віршах 13 і 14. "Час кінця" настав із завершенням "семи часів" Божого гніву проти Північного царства Ізраїлю. Формалізація послання Міллера у 1831 році відбулася через двісті двадцять років після видання Біблії короля Якова.
“Mr. Miller, like those moved out by this message in other countries, first thought to fulfil his commission by writing and publishing in the public journals and in pamphlets. He first published his views in the Vermont Telegraph, a Baptist paper, printed in Brandon, Vt. This was in the year 1831.” John Loughborough, The Great Second Advent Movement, 120.
Пан Міллер, як і ті, кого це послання спонукало до дії в інших країнах, спершу думав виконати своє доручення, пишучи й публікуючи в газетах і брошурах. Уперше він опублікував свої погляди у Vermont Telegraph, баптистській газеті, що друкувалася в Брендоні, штат Вермонт. Це було 1831 року. Джон Лафборо, Великий рух Другого Пришестя, 120.
The movement of the third angel’s “time of the end,” arrived in 1989, at the conclusion of one hundred and twenty-six years from the rebellion of 1863. “One hundred and twenty-six” is a symbol of the “seven times.” Both movements began with a fulfillment of the “seven times.”
Рух «часу кінця» третього ангела настав у 1989 році, після закінчення ста двадцяти шести років від повстання 1863 року. «Сто двадцять шість» є символом «семи часів». Обидва рухи розпочалися з виконання «семи часів».
The message of the movement of the third angel was formalized in 1996, with the production of a series of articles titled, The Time of the End, that had been published in a magazine called, Our Firm Foundation. Those articles were published two hundred and twenty years after the Declaration of Independence in 1776. The message of both movements was formalized two hundred and twenty years after a history that was directly linked to the message that arrived at the end of the two hundred and twenty years.
Послання руху третього ангела було формалізовано у 1996 році через випуск серії статей під назвою «Час кінця», опублікованих у журналі «Наша тверда основа». Ті статті були опубліковані через двісті двадцять років після Декларації незалежності 1776 року. Послання обох рухів було формалізовано через двісті двадцять років після історичного періоду, який був безпосередньо пов’язаний із посланням, що з’явилося наприкінці цих двохсот двадцяти років.
The number “two hundred and twenty” represents the connection (a link) between the “seven times,” of God’s indignation against the southern kingdom of Judah that began in 677 BC, and the beginning of the twenty-three hundred years of Daniel chapter eight, verse fourteen, in 457 BC. The number two hundred and twenty links the two prophecies together, and the two prophecies were presented together in the foundational verses of Adventism, which is Daniel chapter eight, verses thirteen and fourteen. In those verses Christ introduced himself prophetically as “that certain saint,” which is the translation from the Hebrew word “Palmoni,” which means the “Wonderful Numberer”.
Число «двісті двадцять» представляє зв’язок (ланку) між «сімома разами» Божого гніву проти південного царства Юди, що почався 677 року до н. е., і початком двох тисяч трьохсот років із восьмого розділу книги Даниїла, чотирнадцятого вірша, у 457 році до н. е. Число двісті двадцять поєднує ці два пророцтва, і обидва пророцтва були представлені разом в основоположних віршах адвентизму, а саме у восьмому розділі книги Даниїла, віршах тринадцятому та чотирнадцятому. У тих віршах Христос пророчо представив себе як «той певний святий», що є перекладом з єврейського слова «Пальмоні», яке означає «Дивний Лічильник».
The Wonderful Numberer introduces the two visions that represent the two lines of prophecy, in the very two verses, that Sister White identifies as the central pillar of Adventism. The starting point is joined by the symbolic link of two hundred and twenty years to when they are fulfilled in 1844. Habakkuk chapter two concludes with verse twenty, thus marking the number “two hundred and twenty” with a different expression by the Wonderful Numberer, for the verse identifies a primary characteristic of the antitypical Day of Atonement that began at that date.
Дивний Лічильник вводить два видіння, що представляють дві лінії пророцтва, у самих тих двох віршах, які Сестра Вайт визначає як центральний стовп адвентизму. Відправна точка поєднана символічним зв’язком на двісті двадцять років із часом їхнього виконання в 1844 році. Другий розділ Авакума завершується двадцятим віршем, тим самим позначаючи число «двісті двадцять» іншим виразом, ужитим Дивним Лічильником, адже цей вірш окреслює головну рису антипрообразного Дня Очищення, що розпочався тієї дати.
But the Lord is in his holy temple: let all the earth keep silence before him. Habakkuk 2:20.
А Господь у святому храмі Своєму: нехай мовчить перед Ним уся земля. Авакум 2:20.
The two prophetic periods that represent the central pillar of Adventism, which were introduced directly by the Wonderful Numberer are linked together by two hundred and twenty years, and Jesus (the Wonderful Numberer), who always identifies the end of a thing with the beginning of a thing, marked their ending in October 22, 1844, with the number two hundred and twenty.
Два пророчі періоди, що становлять центральний стовп адвентизму і були безпосередньо введені Дивним Рахівником, пов’язані між собою двома стами двадцятьма роками, а Ісус (Дивний Рахівник), який завжди ототожнює кінець чогось із його початком, позначив їх завершення 22 жовтня 1844 року числом двісті двадцять.
The movement of the first angel, as with the movement of the third angel, began at a “time of the end” (1798 and 1989 respectively), where the “seven times,” of Leviticus twenty-six is identified. The next waymark in both histories is marked with a conclusion of two hundred and twenty years, also a prophetic characteristic of the “seven times,” for the starting points of the two visions (chazon and mareh), represent a period of two hundred and twenty years that links them together.
Рух першого ангела, як і рух третього ангела, розпочався у «час кінця» (1798 і 1989 відповідно), де ідентифіковано «сім часів» із двадцять шостого розділу книги Левіт. Наступна віха в обох історіях позначена завершенням двохсот двадцяти років, що також є пророчою ознакою «семи часів», бо початкові точки двох видінь (хазон і маре) становлять період у двісті двадцять років, який поєднує їх між собою.
The production of the King James Bible in 1611, the formalization of Miller’s message as published in the Vermont Telegraph newspaper, the production of the Declaration of Independence, and the publishing of The Time of the End in the Our Firm Foundation magazine, were all publications. The beginning and ending of both two hundred and twenty-year periods represent a publication as the historical waymark. The number “two hundred and twenty” is a symbol of a prophetic link, and all four publications are linked by being publications, and also by the message represented as the “increase of knowledge” in their respective histories.
Видання Біблії короля Якова 1611 року, формалізація вістки Міллера, оприлюднена в газеті «Vermont Telegraph», оприлюднення Декларації незалежності та публікація «The Time of the End» у журналі «Our Firm Foundation» — усе це були публікації. Початок і кінець обох двохсотдвадцятирічних періодів позначені публікацією як історичною віхою. Число «двісті двадцять» є символом пророчого зв’язку, і всі чотири публікації пов’язані між собою тим, що є публікаціями, а також вісткою, представленою як «примноження знання» у їхніх відповідних історіях.
The Bible in 1611, represents the communication of the gospel from the heavenly courts to mankind. Miller’s message was set within the context of time prophecies, and the two sacred charts of Habakkuk make it easily recognized that Miller’s message was illustrated graphically by lines of history. “Vermont” means “a green mountain”, and according to inspiration “green” is a symbol of faith.
Біблія 1611 року являє собою передання євангельської звістки від небесних дворів людству. Послання Міллера було подане в контексті пророцтв про час, а дві священні таблиці Авакума роблять очевидним, що послання Міллера було графічно проілюстроване лініями історії. «Вермонт» означає «зелена гора», і згідно з натхненням «зелений» є символом віри.
“This dream gave me hope. The green cord represented faith to my mind, and the beauty and simplicity of trusting in God began to dawn upon my soul.” Christian Experience and Teachings, 28.
"Цей сон дав мені надію. Зелений шнур означав для мене віру, а краса й простота довіри до Бога почали відкриватися моїй душі." Християнський досвід і вчення, 28.
Miller’s message was formalized and delivered from the faithful church, for a “mountain” in the last days is a “church”.
Послання Міллера було формалізоване і виголошене вірною церквою, бо «гора» в останні дні — це «церква».
And it shall come to pass in the last days, that the mountain of the Lord’s house shall be established in the top of the mountains, and shall be exalted above the hills; and all nations shall flow unto it. And many people shall go and say, Come ye, and let us go up to the mountain of the Lord, to the house of the God of Jacob; and he will teach us of his ways, and we will walk in his paths: for out of Zion shall go forth the law, and the word of the Lord from Jerusalem. Isaiah 2:2, 3.
І станеться в останні дні, що гора дому Господнього буде утверджена на вершині гір і буде піднесена над пагорбами; і всі народи потечуть до неї. І підуть багато народів та скажуть: Ходімо, і зійдімо на гору Господню, до дому Бога Якова; і Він навчить нас Своїх доріг, і ми будемо ходити Його стежками: бо із Сіону вийде Закон, а слово Господнє — з Єрусалима. Ісая 2:2, 3.
The formalized testing message of Miller came from the faithful church, and the publication called The Telegraph, represents a message from heaven as did the King James Bible, for the word “telegraph”, which is created from two Greek words, is a message from far off. The first word (tele) means “distant or far off,” and the second word (grapho), “to write or record.” Together they mean “to write or transmit at a distance.” In 1611, God, through the production of the King James Bible transmitted His message from heaven, and at the end of two hundred and twenty years, Miller’s message, as first formalized in 1831 in the Vermont Telegraph, also transmitted God’s message from heaven. That message was the “increase of knowledge” that was opened at “the time of the end” in 1798, which then produced a three-step testing process for that generation. That history typified the history of Future for America.
Формалізоване випробувальне послання Міллера походило з вірної церкви, а видання під назвою The Telegraph є посланням з небес, як і Біблія короля Якова, адже слово "telegraph", утворене з двох грецьких слів, означає послання здалеку. Перше слово (tele) означає "віддалений, далекий", а друге (grapho) — "писати або записувати". Разом вони означають "писати або передавати на відстані". У 1611 році Бог через видання Біблії короля Якова передав Своє послання з небес, а по закінченні двохсот двадцяти років послання Міллера, уперше формалізоване 1831 року у виданні Vermont Telegraph, також передавало Боже послання з небес. Цим посланням було "помноження знання", яке відкрилося в "час кінця" 1798 року, що згодом породило трьохетапний випробувальний процес для того покоління. Та історія була прообразом історії Future for America.
The Declaration of Independence in 1776, represents the beginning of the earth beast of Revelation thirteen. It represents the beginning of the United States, and in so doing identifies the restriction of independence at the end of the United States. The message of Future for America (as the name suggests), identifies the ending that is typified in the beginning with the publication of the Declaration of Independence. Two hundred and twenty years later in 1996, the ministry that had produced The Time of the End magazine, received the legal entity that had previously been named, Future for America. That year, The Time of the End magazine, that was made up of articles that had been run in the publication called Our Firm Foundation, was published.
Декларація незалежності 1776 року означає початок земного звіра з тринадцятої глави Книги Об’явлення. Вона означає початок Сполучених Штатів і тим самим вказує на обмеження незалежності наприкінці існування Сполучених Штатів. Послання Future for America (як підказує сама назва) визначає завершення, яке типологічно окреслене на початку публікацією Декларації незалежності. Двісті двадцять років потому, у 1996 році, служіння, яке випускало журнал The Time of the End, отримало юридичну особу, що раніше мала назву Future for America. Того року було видано журнал The Time of the End, що складався зі статей, раніше опублікованих у виданні під назвою Our Firm Foundation.
The name of the ministry Future for America, addresses the history of the Declaration of Independence, for that publication marked the beginning of the United States, and Jesus always illustrates the end with the beginning. The title of the publication being The Time of the End, addresses both “the time of the end” in 1989, but also the end of probationary time when Michael stands up. The formalized message in the publication (Daniel eleven, verse forty through forty-five), was unsealed with the collapse of the Soviet Union in 1989 (the time of the end), and the verses that were unsealed present a sequence of history that moves forward from 1989 until verse one of chapter twelve, identifies Michael standing up, and human probation closing.
Назва служіння «Future for America» стосується історії Декларації незалежності, адже та публікація ознаменувала початок Сполучених Штатів, а Ісус завжди ілюструє кінець початком. Назва публікації — «Час кінця» — стосується як «часу кінця» у 1989 році, так і завершення випробувального часу, коли стане Михаїл. Формалізоване послання у публікації (Даниїла, розділ одинадцятий, вірші 40–45) було розкрито з розпадом Радянського Союзу в 1989 році (час кінця), а розкриті вірші подають послідовність історичних подій, що простягається від 1989 року до першого вірша дванадцятого розділу, де вказано, що стане Михаїл, а людський випробувальний час завершується.
From the publication of Declaration of Independence, in 1776, unto the publication of The Time of the End magazine, equates to two hundred and twenty years, and the beginning and ending are addressing the same prophetic subjects. The publication of The Time of the End, was compiled with the chapters which had first being published as articles in the publication Our Firm Foundation, and represents the prophetic truth that without holding to the foundational truths of the Millerite movement (which is “our firm foundation”), it is impossible to understand the “increase of knowledge” at the “time of the end” in 1989.
Від опублікування Декларації незалежності у 1776 році до публікації журналу "The Time of the End" минуло двісті двадцять років, і початок, і кінець стосуються тих самих пророчих тем. Видання "The Time of the End" було укладене з розділів, які спочатку були опубліковані як статті у виданні "Our Firm Foundation", і відображає пророчну істину, що без дотримання основоположних істин міллеритського руху (що є "нашою твердою основою") неможливо зрозуміти "примноження знань" у "час кінця" 1989 року.
The waymark represented as “the time of the end,” and the waymark representing the “formalizing” of the message in the parallel histories of the first and third angel’s movements both contain the prophetic elements of the “seven times” of Leviticus twenty-six. The next waymark in the parallel histories is the empowerment of the message as marked by the descent of either the angel of Revelation ten, on August 11, 1840, or the angel of Revelation eighteen, on September 11, 2001. The fulfillment of the second woe of Revelation chapter nine, brought the angel of Revelation ten down, and the fulfillment of the third woe of Revelation chapter ten, brought the angel of Revelation chapter eighteen down.
Віха, представлена як «час кінця», і віха, що позначає «формалізацію» звістки в паралельних історіях рухів першого й третього ангела, обидві містять пророчі елементи «семи часів» з Левіта 26. Наступна віха в паралельних історіях — це наділення звістки силою, позначене зішестям або ангела десятого розділу Об’явлення, 11 серпня 1840 року, або ангела вісімнадцятого розділу Об’явлення, 11 вересня 2001 року. Сповнення другого горя дев’ятого розділу Об’явлення спричинило зішестя ангела десятого розділу Об’явлення, а сповнення третього горя десятого розділу Об’явлення спричинило зішестя ангела вісімнадцятого розділу Об’явлення.
In the parallel histories the latter rain begins to “sprinkle” at the point when the angel descends. At that point the message is “empowered” by the confirmation of the predicted event. For the Millerites it was the cessation of the Ottoman supremacy in fulfillment of the time prophecy of Islam of the second Woe in Revelation chapter nine, verse fifteen. For the movement of the one hundred and forty-four thousand it was the “angering of the nations,” a prophecy of Islam of the third Woe which is in the time of the seventh trumpet in Revelation ten, verse seven, that was fulfilled when the great buildings of New York City were brought down.
У паралельних історіях пізній дощ починає «покрапувати» в момент, коли сходить ангел. У цей момент вістка «набуває сили» завдяки підтвердженню передбаченої події. Для міллеритів це було припинення панування Османської імперії на виконання часового пророцтва про іслам, що стосується другого «Горе», у дев’ятому розділі Об’явлення, вірші п’ятнадцятому. Для руху ста сорока чотирьох тисяч це було «розгнівання народів», пророцтво про іслам третього «Горе», що припадає на час сьомої сурми у десятому розділі Об’явлення, вірші сьомому, яке виповнилося, коли були повалені великі будівлі Нью-Йорка.
Each of the major waymarks of the parallel histories have direct links to the work of the Wonderful Numberer, who places His signature on the relationship of the two visions that represent twenty-three hundred years and twenty-five hundred and twenty years. The prophetic watchmen who are raised up at the descent of the angel blow a warning trumpet that includes the message to Laodicea, that in 1856, was directly linked to the unsealing of the greater light of the “seven times.” The waymark of Habakkuk’s two tables, represented by the 1843 and the 1850 pioneer charts, which both graphically represent the “seven times,” arrived between the descent of the angel and the “first disappointment” in each parallel history.
Кожна з основних віх паралельних історій має безпосередній зв’язок із ділом Дивного Лічильника, який позначає Своїм підписом взаємозв’язок двох видінь, що представляють дві тисячі триста років і дві тисячі п’ятсот двадцять років. Пророчі сторожі, які піднімаються під час зішестя ангела, трублять у попереджувальну сурму, що включає в себе вістку до Лаодикії, яка у 1856 році була безпосередньо пов’язана з розпечатанням більшого світла «семи часів». Віха двох таблиць Авакума, представлена піонерськими діаграмами 1843 і 1850 років, які обидві графічно зображують «сім часів», з’явилася між зішестям ангела та «першим розчаруванням» у кожній паралельній історії.
The waymark of the “tarrying time” is directly linked to the failed prediction of 1843, which was a prediction of the fulfillment of both the twenty-three hundred years, and also the twenty-five hundred and twenty years. The message of the Midnight Cry was the identification of the soon-coming fulfillment of those two periods of prophetic time. The closed dispensational “door” at the last waymark identifies the fulfillment of those two prophetic periods, and marks where the seventh or Jubilee trumpet begins to sound. Every waymark in each history is directly linked to the “seven times,” and the “seven times” represents the thread that ties both histories together, and both histories represent the message of the latter rain.
Віха "часу зволікання" безпосередньо пов’язана з невдалим передбаченням 1843 року, яке пророкувало сповнення як двох тисяч трьохсот років, так і двох тисяч п’ятисот двадцяти років. Звістка Опівнічного крику була визначенням близького сповнення тих двох періодів пророчого часу. Зачинені диспенсаційні "двері" на останній вісі вказують на сповнення тих двох пророчих періодів і позначають, де починає звучати сьома, або Ювілейна, труба. Кожна віха в кожній історії безпосередньо пов’язана із "сімома часами", і "сім часів" є ниткою, що пов’язує обидві історії разом, а обидві історії представляють звістку пізнього дощу.
We will continue this study in the next article.
Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.
“‘To them which stumble at the word, being disobedient,’ Christ is a rock of offense. But ‘the stone which the builders disallowed, the same is made the head of the corner.’ Like the rejected stone, Christ in His earthly mission had borne neglect and abuse. He was ‘despised and rejected of men; a man of sorrows, and acquainted with grief: . . . He was despised, and we esteemed Him not.’ Isaiah 53:3. But the time was near when He would be glorified. By the resurrection from the dead He would be declared ‘the Son of God with power.’ Romans 1:4. At His second coming He would be revealed as Lord of heaven and earth. Those who were now about to crucify Him would recognize His greatness. Before the universe the rejected stone would become the head of the corner.
«Для тих, хто спотикається об слово, будучи непокірними», Христос — скеля спокуси. Але «камінь, що його відкинули будівничі, той став головою кута». Подібно до відкинутого каменя, Христос у Своїй земній місії зазнавав зневаги та наруги. Він був «зневажений і відкинений людьми; муж скорбот і знайомий із стражданням: … Він був зневажений, і ми Його не шанували». Ісая 53:3. Але наближався час, коли Він буде прославлений. Через воскресіння з мертвих Він буде визнаний «Сином Божим у силі». Римлян 1:4. Під час Свого другого пришестя Він явиться як Господь неба й землі. Ті, хто тепер збиралися розіп’яти Його, визнають Його велич. Перед усесвітом відкинутий камінь стане головою кута.
“And on ‘whomsoever it shall fall, it will grind him to powder.’ The people who rejected Christ were soon to see their city and their nation destroyed. Their glory would be broken, and scattered as the dust before the wind. And what was it that destroyed the Jews? It was the rock which, had they built upon it, would have been their security. It was the goodness of God despised, the righteousness spurned, the mercy slighted. Men set themselves in opposition to God, and all that would have been their salvation was turned to their destruction. All that God ordained unto life they found to be unto death. In the Jews’ crucifixion of Christ was involved the destruction of Jerusalem. The blood shed upon Calvary was the weight that sank them to ruin for this world and for the world to come. So it will be in the great final day, when judgment shall fall upon the rejecters of God’s grace. Christ, their rock of offense, will then appear to them as an avenging mountain. The glory of His countenance, which to the righteous is life, will be to the wicked a consuming fire. Because of love rejected, grace despised, the sinner will be destroyed.
І на «кого б він не впав, розтре його на порох». Народ, що відкинув Христа, невдовзі мав побачити своє місто і свій народ знищеними. Їхня слава буде зломлена й розвіяна, як порох перед вітром. А що ж знищило юдеїв? Це була скеля, яка, якби вони на ній будували, стала б для них безпекою. Це була зневажена Божа доброта, відкинута праведність, знехтуване милосердя. Люди стали проти Бога, і все, що могло бути їхнім спасінням, обернулося для них на погибель. Все, що Бог визначив на життя, стало для них на смерть. Розп’яття Христа юдеями потягло за собою знищення Єрусалима. Кров, пролита на Голгофі, була тягарем, що втопив їх у погибелі як у цьому світі, так і в світі прийдешньому. Так буде й у великий останній день, коли суд упаде на тих, хто відкинув Божу благодать. Христос, їхній камінь спотикання, тоді з’явиться їм як гора відплати. Слава Його обличчя, що для праведних є життям, буде для нечестивих пожираючим вогнем. Через відкинуту любов, зневажену благодать, грішник буде знищений.
“By many illustrations and repeated warnings, Jesus showed what would be the result to the Jews of rejecting the Son of God. In these words He was addressing all in every age who refuse to receive Him as their Redeemer. Every warning is for them. The desecrated temple, the disobedient son, the false husbandmen, the contemptuous builders, have their counterpart in the experience of every sinner. Unless he repent, the doom which they foreshadowed will be his.” The Desire of Ages, 599, 600.
"Багатьма прикладами та неодноразовими застереженнями Ісус показав, чим для юдеїв обернеться відкидання Сина Божого. Цими словами Він звертався в усі віки до всіх, хто відмовляється прийняти Його як свого Викупителя. Кожне застереження — для них. Осквернений храм, непокірний син, лжевиноградарі, зневажливі будівничі мають свій відповідник у житті кожного грішника. Якщо він не покається, його спіткає та загибель, яку вони передвіщали." Бажання віків, 599, 600.