The closing statement of the Old Testament sets forth a promise of the prophet Elijah appearing with a message before the great and dreadful day of the Lord.
Заключне твердження Старого Завіту викладає обітницю про появу пророка Іллі з посланням перед великим і страшним днем Господнім.
Behold, I will send you Elijah the prophet before the coming of the great and dreadful day of the Lord: And he shall turn the heart of the fathers to the children, and the heart of the children to their fathers, lest I come and smite the earth with a curse. Malachi 4:5, 6.
Ось Я пошлю до вас пророка Іллю перед приходом великого й страшного дня Господнього: І він наверне серце батьків до дітей, і серце дітей до батьків їхніх, щоб Я не прийшов і не вразив землю прокляттям. Малахії 4:5, 6.
The Bible is clear that “the great and dreadful day of the Lord” or the “curse” that God smites “the earth with” is also symbolically portrayed as “the seven last plagues” or “the wrath of God” in the book of Revelation. Chapter fifteen of Revelation introduces the prophetic setting that leads to the pouring out of the great and dreadful seven last plagues of chapter sixteen.
Біблія чітко говорить, що «великий і страшний день Господній» або «прокляття», яким Бог уражає «землю», також символічно зображені як «сім останніх кар» або «гнів Божий» у книзі Об’явлення. П’ятнадцятий розділ Об’явлення вводить пророчий контекст, який веде до виливання семи останніх великих і страшних кар шістнадцятого розділу.
And I saw another sign in heaven, great and marvellous, seven angels having the seven last plagues; for in them is filled up the wrath of God.
І я побачив інше знамення на небі, велике й дивне: сім ангелів, що мали сім останніх пошестей; бо в них сповнився гнів Божий.
And I saw as it were a sea of glass mingled with fire: and them that had gotten the victory over the beast, and over his image, and over his mark, and over the number of his name, stand on the sea of glass, having the harps of God. And they sing the song of Moses the servant of God, and the song of the Lamb, saying, Great and marvellous are thy works, Lord God Almighty; just and true are thy ways, thou King of saints. Who shall not fear thee, O Lord, and glorify thy name? for thou only art holy: for all nations shall come and worship before thee; for thy judgments are made manifest.
І я побачив ніби скляне море, змішане з вогнем, і тих, хто здобув перемогу над звіром, над його образом, над його знаком і над числом його імені: вони стояли на скляному морі, маючи Божі арфи. І вони співають пісню Мойсея, слуги Божого, і пісню Агнця, кажучи: Великі й чудові Твої діла, Господи Боже Всемогутній; справедливі й істинні Твої дороги, Царю святих. Хто ж не буде боятися Тебе, о Господи, і не прославить Твоє ім’я? Бо лише Ти святий; бо всі народи прийдуть і вклоняться перед Тобою, бо Твої суди стали явними.
And after that I looked, and, behold, the temple of the tabernacle of the testimony in heaven was opened: And the seven angels came out of the temple, having the seven plagues, clothed in pure and white linen, and having their breasts girded with golden girdles. And one of the four beasts gave unto the seven angels seven golden vials full of the wrath of God, who liveth for ever and ever. And the temple was filled with smoke from the glory of God, and from his power; and no man was able to enter into the temple, till the seven plagues of the seven angels were fulfilled. Revelation 15:1–8.
Після цього я побачив, і ось: на небі відкрився храм скинії свідчення. І з храму вийшли сім ангелів, що мали сім кар, зодягнені в чистий білий льон, і груди їхні були підперезані золотими поясами. І одна з чотирьох живих істот дала сімом ангелам сім золотих чаш, повних гніву Бога, що живе на віки вічні. І храм наповнився димом від слави Божої та від Його сили; і ніхто не міг увійти до храму, доки не сповнилися сім кар семи ангелів. Об’явлення 15:1-8.
The reason “no man was able to enter into the temple, till the seven plagues of the seven angels were fulfilled” is that the opportunity to secure salvation closes when the temple is filled with smoke in chapter fifteen. The probationary time that mankind was given to repent and find salvation is then over. When that point in time is reached “the great and dreadful day of the Lord” that John calls “the seven last plagues” are poured out in advance of Christ’s Second Coming. Malachi called that day “dreadful,” and Isaiah identifies it as God’s “strange act.”
Причина, чому "ніхто не міг увійти до храму, доки не звершилися сім кар семи ангелів", полягає в тому, що можливість здобути спасіння закривається, коли у п’ятнадцятому розділі храм наповнюється димом. Час випробування, який було дано людству, щоб покаятися й знайти спасіння, тоді закінчується. Коли настане той момент, "сім останніх кар", які Іван називає "великим і страшним днем Господнім", будуть вилиті напередодні Другого Пришестя Христа. Малахія назвав той день "страшним", а Ісая називає його Божою "дивною справою".
For the Lord shall rise up as in mount Perazim, he shall be wroth as in the valley of Gibeon, that he may do his work, his strange work; and bring to pass his act, his strange act. Now therefore be ye not mockers, lest your bands be made strong: for I have heard from the Lord God of hosts a consumption, even determined upon the whole earth. Isaiah 28:21, 22.
Бо Господь підніметься, як на горі Перацим; розгнівається, як у долині Гівеону, щоб зробити Своє діло, Своє дивне діло, і звершити Свій учинок, Свій дивний учинок. Отож, не будьте насмішниками, щоб не стали міцнішими ваші пута, бо я почув від Господа, Бога Саваота, знищення, постановлене для всієї землі. Ісая 28:21, 22.
Although God’s “strange act” encompasses “the whole earth,” Inspiration is clear that the outpouring of the plagues is associated with the rebellion of one nation.
Хоча «дивна дія» Бога охоплює «всю землю», Натхнення чітко дає зрозуміти, що виливання пошестей пов’язане з бунтом одного народу.
“Foreign nations will follow the example of the United States. Though she leads out, yet the same crisis will come upon our people in all parts of the world.” Testimonies, volume 6, 395.
«Іноземні держави наслідуватимуть приклад Сполучених Штатів. Хоча вона очолить, проте та сама криза спіткає наш народ в усіх частинах світу». Свідчення, том 6, 395.
“As America, the land of religious liberty, shall unite with the Papacy in forcing the conscience and compelling men to honor the false sabbath, the people of every country on the globe will be led to follow her example.” Testimonies, volume 6, 18.
«Коли Америка, земля релігійної свободи, об’єднається з Папством, щоб примушувати совість і змушувати людей шанувати фальшиву суботу, люди кожної країни на земній кулі будуть приведені до того, щоб наслідувати її приклад». Свідчення, том 6, 18.
Every nation will fill their cup of their probationary time, but the “judgments of God” that Sister White identifies as “national ruin”, “the time of God’s destructive judgments” as she also calls the history that begins at the Sunday law in the United States, are not the seven last plagues.
Кожен народ наповнить свою чашу випробувального часу, але "суди Божі", які сестра Вайт визначає як "національну руїну", а історію, що починається з недільного закону у Сполучених Штатах, вона також називає "часом нищівних Божих судів", не є сімома останніми карами.
“A time is coming when the law of God is, in a special sense, to be made void in our land. The rulers of our nation will, by legislative enactments, enforce the Sunday law, and thus God’s people be brought into great peril. When our nation, in its legislative councils, shall enact laws to bind the consciences of men in regard to their religious privileges, enforcing Sunday observance, and bringing oppressive power to bear against those who keep the seventh-day Sabbath, the law of God will, to all intents and purposes, be made void in our land; and national apostasy will be followed by national ruin.” Review and Herald, December 18, 1888.
Наближається час, коли Божий закон буде, в особливому розумінні, позбавлений сили в нашій країні. Правителі нашої нації за допомогою законодавчих актів запровадять недільний закон, і таким чином Божий народ опиниться у великій небезпеці. Коли наша нація у своїх законодавчих радах ухвалить закони, щоб зв’язати совість людей щодо їхніх релігійних прав, запроваджуючи обов’язкове дотримання неділі та застосовуючи репресивну силу проти тих, хто дотримується суботи сьомого дня, Божий закон, по суті й на практиці, буде позбавлений сили в нашій країні; і за національним відступництвом настане національна руїна. Review and Herald, 18 грудня 1888 р.
The judgments of God, which Sister White identifies as “national ruin” begin at the national Sunday law and mark the beginning of God’s “strange act,” though God’s strange act is more specifically the seven last plagues. A more complete picture of the strange act of God appears when the deliverance from Egypt is added to the line of God’s executive judgments. The Egyptian plagues, though ten in number, were divided. The first three were distinguished from the last seven. Thus, the deliverance from Egypt identifies a period of time represented by the first three plagues that begins with the national ruin of the United States, and continues until Michael stands up and human probation closes.
Суди Божі, які Сестра Вайт визначає як «національну руїну», починаються з національного недільного закону і позначають початок Божого «дивного діла», хоча, точніше кажучи, Божим дивним ділом є сім останніх кар. Більш повна картина Божого дивного діла відкривається, коли визволення з Єгипту додається до лінії Божих виконавчих судів. Єгипетські кари, хоч їх було десять, були поділені. Перші три відрізнялися від останніх семи. Отже, визволення з Єгипту визначає період часу, представлений першими трьома карами, який починається з національної руїни Сполучених Штатів і триває, доки Михаїл не постане і випробувальний час для людства не закінчиться.
“God’s judgments will be visited upon those who are seeking to oppress and destroy His people. His long forbearance with the wicked emboldens men in transgression, but their punishment is nonetheless certain and terrible because it is long delayed. ‘The Lord shall rise up as in Mount Perazim, He shall be wroth as in the valley of Gibeon, that He may do His work, His strange work; and bring to pass His act, His strange act.’ Isaiah 28:21. To our merciful God the act of punishment is a strange act. ‘As I live, saith the Lord God, I have no pleasure in the death of the wicked.’ Ezekiel 33:11. The Lord is ‘merciful and gracious, long-suffering, and abundant in goodness and truth, … forgiving iniquity and transgression and sin.’ Yet He will ‘by no means clear the guilty.’ ‘The Lord is slow to anger, and great in power, and will not at all acquit the wicked.’ Exodus 34:6, 7; Nahum 1:3. By terrible things in righteousness He will vindicate the authority of His downtrodden law. The severity of the retribution awaiting the transgressor may be judged by the Lord’s reluctance to execute justice. The nation with which He bears long, and which He will not smite until it has filled up the measure of its iniquity in God’s account, will finally drink the cup of wrath unmixed with mercy.
Божі суди спіткають тих, хто прагне гнобити й нищити Його народ. Його довготерпіння щодо нечестивих осмілює людей на переступ, але їхнє покарання все ж певне й страшне, бо довго відкладається. «Господь повстане, як на горі Перацім, розгнівається, як у долині Гів’он, щоб зробити Свою працю, дивну Свою працю, і виконати Свій чин, Свій дивний чин». Ісая 28:21. Для нашого милосердного Бога чин покарання — справа дивна. «Як живу Я, говорить Господь Бог, Я не маю вподобання в смерті нечестивого». Єзекіїль 33:11. Господь — «милостивий і милосердний, довготерпеливий і багатий на милість та правду, ... що прощає провину, переступ і гріх». Та Він «жодним чином не виправдає винного». «Господь повільний на гнів і великий силою, і зовсім не виправдає нечестивого». Вихід 34:6, 7; Наум 1:3. Страшними в праведності діяннями Він утвердить владу Свого потоптаного закону. Про суворість відплати, що чекає переступника, можна судити з того, як неохоче Господь здійснює суд. Народ, з яким Він довго терпить і якого не вразить, доки за Божим рахунком він не наповнить міру своєї беззаконності, врешті вип’є чашу гніву, не змішаного з милосердям.
“When Christ ceases His intercession in the sanctuary, the unmingled wrath threatened against those who worship the beast and his image and receive his mark (Revelation 14:9, 10), will be poured out. The plagues upon Egypt when God was about to deliver Israel were similar in character to those more terrible and extensive judgments which are to fall upon the world just before the final deliverance of God’s people. Says the revelator, in describing those terrific scourges: ‘There fell a noisome and grievous sore upon the men which had the mark of the beast, and upon them which worshiped his image.’ The sea ‘became as the blood of a dead man: and every living soul died in the sea.’ And ‘the rivers and fountains of waters … became blood.’ Terrible as these inflictions are, God’s justice stands fully vindicated. The angel of God declares: ‘Thou art righteous, O Lord, … because Thou hast judged thus. For they have shed the blood of saints and prophets, and Thou hast given them blood to drink; for they are worthy.’ Revelation 16:2–6. By condemning the people of God to death, they have as truly incurred the guilt of their blood as if it had been shed by their hands. In like manner Christ declared the Jews of His time guilty of all the blood of holy men which had been shed since the days of Abel; for they possessed the same spirit and were seeking to do the same work with these murderers of the prophets.
Коли Христос припинить Своє заступництво у святилищі, буде вилитий незмішаний гнів, про який попереджено щодо тих, хто поклоняється звірові та його образові й приймає його знак (Об’явлення 14:9, 10). Кари, що впали на Єгипет, коли Бог мав визволити Ізраїля, були подібні за характером до тих, ще страшніших і ширших судів, які мають зійти на світ безпосередньо перед остаточним визволенням Божого народу. Каже об’явитель, описуючи ті жахливі кари: «І впала виразка зла й тяжка на людей, що мали знак звіра, і на тих, хто поклонявся його образові». Море «стало, як кров мерця; і кожна жива душа в морі повмирала». І «річки й джерела вод ... стали кров’ю». Якими б жахливими не були ці кари, Божа справедливість постає цілковито виправданою. Ангел Божий проголошує: «Праведний Ти, Господи, ... бо так судив. Бо вони пролили кров святих і пророків, і Ти дав їм кров пити; бо вони того варті». Об’явлення 16:2-6. Засуджуючи Божий народ на смерть, вони справді взяли на себе вину за їхню кров так само, ніби вона була пролита їхніми руками. Так само Христос оголосив юдеїв Свого часу винними в усій крові святих мужів, пролитій від днів Авеля; бо вони мали той самий дух і намагалися робити те саме, що й ті вбивці пророків.
“In the plague that follows, power is given to the sun ‘to scorch men with fire. And men were scorched with great heat.’ Verses 8, 9. The prophets thus describe the condition of the earth at this fearful time: ‘The land mourneth; … because the harvest of the field is perished…. All the trees of the field are withered: because joy is withered away from the sons of men.’ ‘The seed is rotten under their clods, the garners are laid desolate…. How do the beasts groan! the herds of cattle are perplexed, because they have no pasture…. The rivers of water are dried up, and the fire hath devoured the pastures of the wilderness.’ ‘The songs of the temple shall be howlings in that day, saith the Lord God: there shall be many dead bodies in every place; they shall cast them forth with silence.’ Joel 1:10–12, 17–20; Amos 8:3.
У наступній пошесті дано владу сонцю «палити людей вогнем. І люди були обпалені великою спекою». Вірші 8, 9. Пророки так описують стан землі в цей страшний час: «Земля сумує; ... бо загинув урожай поля.... Усі дерева на полі зів’яли, бо радість віднялася у синів людських.» «Насіння згнило під грудками землі, комори спустошені.... Як стогнуть звірі! Череди худоби розгублені, бо не мають пасовиська.... Ріки вод висохли, і вогонь пожер пасовища пустелі.» «Пісні храму того дня стануть виттям, говорить Господь Бог: у кожному місці буде багато трупів; їх викидатимуть мовчки.» Йоель 1:10–12, 17–20; Амос 8:3.
“These plagues are not universal, or the inhabitants of the earth would be wholly cut off. Yet they will be the most awful scourges that have ever been known to mortals. All the judgments upon men, prior to the close of probation, have been mingled with mercy. The pleading blood of Christ has shielded the sinner from receiving the full measure of his guilt; but in the final judgment, wrath is poured out unmixed with mercy.
Ці язви не будуть всезагальними, бо інакше мешканці землі були б цілковито знищені. Однак вони стануть найжахливішими карами, які коли-небудь були відомі смертним. Усі суди над людьми до закінчення часу випробування були змішані з милістю. Заступницька кров Христа боронила грішника від того, щоб нести на собі повну міру своєї вини; але в остаточному суді гнів виливається без домішки милості.
“In that day, multitudes will desire the shelter of God’s mercy which they have so long despised. ‘Behold, the days come, saith the Lord God, that I will send a famine in the land, not a famine of bread, nor a thirst for water, but of hearing the words of the Lord: and they shall wander from sea to sea, and from the north even to the east, they shall run to and fro to seek the word of the Lord, and shall not find it.’ Amos 8:11, 12.” The Great Controversy, 627–629.
Того дня безліч людей прагнутиме прихистку Божого милосердя, яке вони так довго зневажали. «Ось приходять дні, — говорить Господь Бог, — коли Я пошлю голод на землю: не голод на хліб і не спрагу на воду, але на слухання слова Господнього; і вони блукатимуть від моря до моря, і від півночі аж до сходу, бігатимуть туди й сюди, шукаючи слова Господнього, та не знайдуть його». Амос 8:11, 12. Велика боротьба, 627–629.
In the previous passage it stated, “The nation with which He bears long, and which He will not smite until it has filled up the measure of its iniquity in God’s account, will finally drink the cup of wrath unmixed with mercy.” She also penned in the same paragraph, “The plagues upon Egypt when God was about to deliver Israel were similar in character to those more terrible and extensive judgments which are to fall upon the world just before the final deliverance of God’s people.” The nation (the United States) that fills up “the measure of iniquity” will suffer plagues similar to the ten plagues in Egypt.
У попередньому уривку було сказано: «Народ, до якого Він виявляє довготерпіння, і який Він не вразить, доки в Божих очах не наповнить міру свого беззаконня, зрештою вип’є чашу гніву без домішки милості». Вона також написала у тому ж абзаці: «Кари, що впали на Єгипет, коли Бог збирався визволити Ізраїля, були подібні за характером до тих ще страшніших і масштабніших судів, які мають зійти на світ безпосередньо перед остаточним визволенням Божого народу». Народ (Сполучені Штати), який наповнить «міру беззаконня», зазнає кар, подібних до десяти єгипетських кар.
The plagues of Egypt were divided into two periods. The first three plagues fell on everyone, but the seven last plagues only fell upon the Egyptians.
Єгипетські кари були поділені на два періоди. Перші три кари впали на всіх, а останні сім кар впали лише на єгиптян.
And I will sever in that day the land of Goshen, in which my people dwell, that no swarms of flies shall be there; to the end thou mayest know that I am the Lord in the midst of the earth. Exodus 8:22.
І того дня відділю землю Гошен, у якій живе Мій народ, щоб там не було роїв мух, щоб ти знав, що Я Господь посеред землі. Вихід 8:22.
The first three plagues in Egypt fell everywhere, but Goshen, where the Hebrews lived did not receive Egypt’s seven last plagues. The United States is the nation that fills up its cup of iniquity at the Sunday law. At that point national apostasy is followed by national ruin, but the judgments which produce national ruin are mixed with mercy until Michael stands up and probation closes for all mankind. At the Sunday law in the United States the majority of those who now profess to be Sabbath-keepers will bow to the powers that be and accept the mark of the beast. At that time the Sunday law issue becomes a spiritual test for those who have been outside of Adventism. From the Sunday law in the United States until Michael stands up is the great ingathering of eleventh-hour workers, but the door has already been closed upon those who are held accountable for the light of the seventh-day Sabbath before the Sunday law.
Перші три кари в Єгипті впали всюди, але Гошен, де жили євреї, не зазнав семи останніх кар Єгипту. Сполучені Штати — нація, що при недільному законі наповнює свою чашу беззаконня. У той момент за національним відступництвом настає національна руїна, але суди, що спричиняють національну руїну, змішані з милістю, аж доки не постане Михаїл і не завершиться час випробування для всього людства. Під час недільного закону в Сполучених Штатах більшість тих, хто нині заявляє, що дотримується суботи, схилиться перед владою та прийме знак звіра. Тоді питання недільного закону стане духовним випробуванням для тих, хто перебував поза адвентизмом. Період від недільного закону в Сполучених Штатах і до того, як постане Михаїл, — це час великого збирання працівників одинадцятої години, але двері вже зачинені для тих, хто ще до недільного закону вважався відповідальним за світло про суботу сьомого дня.
“More and more, as the days go by, it is becoming apparent that God’s judgments are in the world. In fire and flood and earthquake He is warning the inhabitants of this earth of His near approach. The time is nearing when the great crisis in the history of the world will have come, when every movement in the government of God will be watched with intense interest and inexpressible apprehension. In quick succession the judgments of God will follow one another—fire and flood and earthquake, with war and bloodshed.
З кожним днем дедалі очевидніше стає, що Божі суди діють у світі. Через вогонь, повінь і землетрус Він застерігає мешканців цієї землі про Своє близьке наближення. Наближається час, коли велика криза в історії світу вже настане, коли за кожним кроком у Божому правлінні стежитимуть з напруженим інтересом і невимовною тривогою. У швидкій послідовності один за одним ітимуть Божі суди — вогонь, повінь і землетрус, а також війна та кровопролиття.
“Oh, that the people might know the time of their visitation! There are many who have not yet heard the testing truth for this time. There are many with whom the Spirit of God is striving. The time of God’s destructive judgments is the time of mercy for those who have had no opportunity to learn what is truth. Tenderly will the Lord look upon them. His heart of mercy is touched; His hand is still stretched out to save, while the door is closed to those who would not enter.
О, коли б народ пізнав час свого відвідання! Є багато таких, хто ще не чув випробувальної істини для цього часу. Є багато таких, з ким Дух Божий бореться. Час руйнівних судів Божих — це час милості для тих, хто не мав можливості дізнатися, що таке істина. Милостиво Господь погляне на них. Його серце милості зворушене; Його рука все ще простягнена, щоб спасати, тоді як двері зачинені для тих, хто не захотів увійти.
“The mercy of God is shown in His long forbearance. He is holding back His judgments, waiting for the message of warning to be sounded to all. Oh, if our people would feel as they should the responsibility resting upon them to give the last message of mercy to the world, what a wonderful work would be done!” Testimonies, volume 9, 97.
"Милість Божа виявляється в Його довготерпінні. Він стримує Свої суди, очікуючи, щоб звістка застереження прозвучала для всіх. О, якби наш народ відчував, як слід, відповідальність, що лежить на ньому, дати світові останню звістку милості, яка дивовижна праця була б звершена!" Свідчення, том 9, 97.
In the previous passage she identified that “the time of God’s destructive judgments is the time of mercy for those who have had no opportunity to learn what is truth.” In the next passage she refers to that period of time as “the time of trouble.”
У попередньому уривку вона зазначила, що «час Божих руйнівних судів є часом милості для тих, хто не мав змоги пізнати істину». У наступному уривку вона називає той період часу «часом скорботи».
“I saw that the holy Sabbath is, and will be, the separating wall between the true Israel of God and unbelievers; and that the Sabbath is the great question, to unite the hearts of God’s dear waiting saints. And if one believed, and kept the Sabbath, and received the blessing attending it, and then gave it up, and broke the holy commandment, they would shut the gates of the Holy City against themselves, as sure as there was a God that rules in heaven above. I saw that God had children, who do not see and keep the Sabbath. They had not rejected the light on it. And at the commencement of the time of trouble, we were filled with the Holy Ghost as we went forth and proclaimed the Sabbath more fully. This enraged the church, and nominal Adventists, as they could not refute the Sabbath truth. And at this time, God’s chosen, all saw clearly that we had the truth, and they came out and endured the persecution with us.” A Word to the Little Flock, 18, 19.
«Мені було показано, що свята субота є і буде роздільною стіною між істинним Божим Ізраїлем та невіруючими; і що субота є великим питанням, покликаним об’єднати серця дорогих Богові святих, які очікують. І якщо хтось увірував, дотримувався суботи й прийняв благословення, що її супроводжує, а потім відмовився від неї й порушив святу заповідь, то він замкнув би перед собою ворота Святого міста так само певно, як те, що є Бог, який править на небі вгорі. Мені було показано, що в Бога є діти, які не бачать і не дотримуються суботи. Вони не відкинули світла щодо неї. І на початку часу скорботи ми сповнилися Святого Духа, коли вийшли й стали повніше проповідувати про суботу. Це розлютило церкву і номінальних адвентистів, оскільки вони не могли спростувати істину про суботу. І в цей час усі Божі вибрані ясно побачили, що істина з нами, і вони вийшли та перенесли переслідування разом з нами.» Слово до малого стада, 18, 19.
Though modified a little, the same passage just cited is found in the book Early Writings. In that book she includes commentary on her statement about “the time of trouble.” A Word to the Little Flock was the first publication of the disappointed faithful Millerites after the Great Disappointment of October 22, 1844, and decades later, when editors used portions of that pamphlet to include in the book Early Writings, they clarified that “the time of trouble” that was referred to was not the seven last plagues, for when the seven last plagues are poured out there is no mercy mixed with the judgments.
Хоч трохи змінений, той самий щойно процитований уривок міститься в книзі Early Writings. У цій книзі вона подає коментар до свого висловлювання про «час скорботи». A Word to the Little Flock була першою публікацією розчарованих вірних міллеритів після Великого Розчарування 22 жовтня 1844 року, а десятиліттями пізніше, коли редактори використали фрагменти тієї брошури для включення до книги Early Writings, вони уточнили, що «час скорботи», про який йшлося, — це не сім останніх язв, бо коли будуть вилиті сім останніх язв, немає милості, змішаної із судами.
“1. On page 33 is given the following: ‘I saw that the holy Sabbath is, and will be, the separating wall between the true Israel of God and unbelievers; and that the Sabbath is the great question to unite the hearts of God’s dear, waiting saints. I saw that God had children who do not see and keep the Sabbath. They have not rejected the light upon it. And at the commencement of the time of trouble, we were filled with the Holy Ghost as we went forth and proclaimed the Sabbath more fully.’
1. На сторінці 33 наведено таке: «Я бачив, що свята субота є і буде роздільною стіною між істинним Божим Ізраїлем та невіруючими; і що субота є великим питанням, яке має об’єднати серця дорогих Богові святих, які очікують. Я бачив, що в Бога є діти, які не бачать і не дотримуються суботи. Вони не відкинули світла щодо неї. І на початку часу скорботи ми сповнилися Святим Духом, коли виходили й повніше проголошували суботу.»
“This view was given in 1847 when there were but very few of the Advent brethren observing the Sabbath, and of these but few supposed that its observance was of sufficient importance to draw a line between the people of God and unbelievers. Now the fulfillment of that view is beginning to be seen. ‘The commencement of that time of trouble,’ here mentioned does not refer to the time when the plagues shall begin to be poured out, but to a short period just before they are poured out, while Christ is in the sanctuary. At that time, while the work of salvation is closing, trouble will be coming on the earth, and the nations will be angry, yet held in check so as not to prevent the work of the third angel. At that time the ‘latter rain,’ or refreshing from the presence of the Lord, will come, to give power to the loud voice of the third angel, and prepare the saints to stand in the period when the seven last plagues shall be poured out.” Early Writings, 85.
"Це видіння було дано у 1847 році, коли суботи дотримувалися лише дуже небагато братів-адвентистів, і з них лише небагато вважали, що її дотримання має достатню вагу, щоб провести межу між народом Божим і невіруючими. Тепер здійснення того видіння починає бути помітним. «Початок того часу скорботи», згаданий тут, не стосується часу, коли кари почнуть виливатися, а короткого періоду безпосередньо перед їхнім виливанням, коли Христос перебуває у святилищі. Тоді, коли діло спасіння завершуватиметься, на землю приходитиме лихо, і народи гніватимуться, але їх стримуватимуть так, щоб не перешкодити ділові третього ангела. У той час прийде «пізній дощ», або освіження від присутності Господа, щоб надати силу гучному голосу третього ангела і приготувати святих встояти в період, коли будуть вилиті сім останніх кар." Ранні твори, 85.
At the Sunday law in the United States national apostasy will be followed by national ruin. At that Sunday law Adventism in the United States will be divided into two classes, one will receive the mark of the beast the other the seal of God. The national ruin of the United States is represented by the first three plagues of Egypt. Those judgments continue until the close of human probation, then the seven last plagues that are unmixed with mercy are poured out.
Коли в Сполучених Штатах буде запроваджено недільний закон, за національним відступництвом піде національна руїна. За того недільного закону адвентизм у Сполучених Штатах поділиться на дві групи: одні приймуть знак звіра, інші — печатку Бога. Національна руїна Сполучених Штатів символізується першими трьома єгипетськими карами. Ці суди триватимуть до завершення часу випробування для людства, після чого буде вилито сім останніх кар, без домішки милості.
My point is less about the prophetic history of Egypt and more about the fact that Ellen White identifies Egypt as the symbol of the nation that forces the entire world to receive the mark of the beast, for in doing so she is using the beginning to illustrate the end, which is the prophetic signature of Jesus as the Alpha and Omega. In the Exodus story when the Lord is entering into covenant with ancient Israel, He introduces Himself with a new name.
Моя думка менше про пророчу історію Єгипту, а більше про те, що Еллен Вайт визначає Єгипет як символ держави, яка змушує весь світ прийняти знак звіра; адже таким чином вона використовує початок, щоб проілюструвати кінець, що є пророчим почерком Ісуса як Альфи й Омеги. У розповіді про Вихід, коли Господь укладає завіт зі стародавнім Ізраїлем, Він називає Себе новим ім’ям.
Then the Lord said unto Moses, Now shalt thou see what I will do to Pharaoh: for with a strong hand shall he let them go, and with a strong hand shall he drive them out of his land.
І промовив Господь до Мойсея: Тепер ти побачиш, що Я зроблю фараонові: бо міцною рукою він відпустить їх, і міцною рукою вижене їх із своєї землі.
And God spake unto Moses, and said unto him, I am the Lord: And I appeared unto Abraham, unto Isaac, and unto Jacob, by the name of God Almighty, but by my name JEHOVAH was I not known to them.
І промовив Бог до Мойсея та сказав йому: Я — Господь. І Я з’явився Авраамові, Ісакові та Якову як Бог Всемогутній, але іменем Моїм ЄГОВА Я не був їм відомий.
And I have also established my covenant with them, to give them the land of Canaan, the land of their pilgrimage, wherein they were strangers. And I have also heard the groaning of the children of Israel, whom the Egyptians keep in bondage; and I have remembered my covenant. Wherefore say unto the children of Israel, I am the Lord, and I will bring you out from under the burdens of the Egyptians, and I will rid you out of their bondage, and I will redeem you with a stretched out arm, and with great judgments: And I will take you to me for a people, and I will be to you a God: and ye shall know that I am the Lord your God, which bringeth you out from under the burdens of the Egyptians. And I will bring you in unto the land, concerning the which I did swear to give it to Abraham, to Isaac, and to Jacob; and I will give it you for an heritage: I am the Lord.
І Я також уклав Мій заповіт із ними, щоб дати їм землю Ханаану, землю їхніх мандрів, де вони були прибульцями. І Я також почув стогін синів Ізраїлевих, яких єгиптяни тримають у неволі; і Я згадав Мій заповіт. Тому скажи синам Ізраїлевим: Я Господь, і Я виведу вас з-під тягарів єгиптян, і визволю вас із їхньої неволі, і викуплю вас простягнутою рукою та великими судами. І прийму вас собі за народ, і буду вам Богом; і ви пізнаєте, що Я Господь, Бог ваш, що виводить вас з-під тягарів єгиптян. І введу вас у землю, про яку Я клявся дати її Авраамові, Ісаакові та Якову; і дам її вам у спадщину: Я Господь.
And Moses spake so unto the children of Israel: but they hearkened not unto Moses for anguish of spirit, and for cruel bondage. Exodus 6:1–9.
І Мойсей так промовив до синів Ізраїлевих, але вони не послухали Мойсея через пригніченість духу та жорстоке рабство. Вихід 6:1–9.
The Lord here is identifying Moses as the representative of His covenant as were Jacob, Isaac and Abraham. Until the history of Moses the name JEHOVAH was unknown to Abraham and his descendants, and in the history of the renewing of Abraham’s covenant when the Hebrews were to be delivered from Egyptian bondage the Lord introduces a new revelation of His character, for a name represents character prophetically. When Abram entered into covenant with the Lord, the Lord changed his name to Abraham. At the beginning of the prophecy of Egyptian bondage the human representative of the covenant had his name changed and at the end of that prophecy God introduced a new name for Himself.
Тут Господь визначає Мойсея як представника Свого завіту, подібно до Якова, Ісака та Авраама. До часів Мойсея ім’я Єгова було невідоме Авраамові та його нащадкам, а в історії оновлення Авраамового завіту, коли євреїв мали визволити з єгипетського рабства, Господь відкриває нове одкровення Свого характеру, оскільки ім’я пророчо означає характер. Коли Аврам увійшов у завіт з Господом, Господь змінив його ім’я на Авраам. На початку пророцтва про єгипетське рабство людському представникові завіту було змінено ім’я, а наприкінці того пророцтва Бог відкрив нове Ім’я для Себе.
Abram entered into covenant in chapter fifteen and there set forth the prophecy of Egyptian bondage for four hundred years. In chapter seventeen Abram was given the rite of circumcision and his and Sarah’s names were changed.
Аврам вступив у завіт у п’ятнадцятому розділі, і там було викладено пророцтво про єгипетське рабство на чотириста років. У сімнадцятому розділі Аврамові було дано обряд обрізання, і були змінені імена його та Сари.
Four hundred years later Moses was raised up to fulfill Abraham’s four-hundred-year prophecy. Abraham, Isaac, Jacob and Moses all represent the one hundred and forty-four thousand who enter into covenant with the Lord in the last days.
Через чотириста років Мойсея було піднято, щоб виконати чотирьохсотлітнє пророцтво Авраама. Авраам, Ісаак, Яків і Мойсей усі уособлюють сто сорок чотири тисячі, які вступають у завіт з Господом в останні дні.
“In the last days of this earth’s history, God’s covenant with his commandment-keeping people is to be renewed.” Review and Herald, February 26, 1914.
«В останні дні історії цієї землі Божий завіт з Його народом, що дотримується заповідей, має бути відновлений». Review and Herald, 26 лютого 1914 р.
The separation of the Sabbath-keepers who accept the mark of the beast from the Sabbath-keepers who receive the seal of God is accomplished at the Sunday law. The separation is represented in the parable of the ten virgins.
Розділення між тими, хто дотримується суботи та приймає знак звіра, і тими, хто дотримується суботи та отримує Божу печатку, відбувається за недільного закону. Це розділення зображене в притчі про десять дів.
“The parable of the ten virgins of Matthew 25 also illustrates the experience of the Adventist people.” The Great Controversy, 393.
"Притча про десять дів із 25-го розділу Євангелія від Матвія також ілюструє досвід адвентистського народу." Велика боротьба, 393.
“I am often referred to the parable of the ten virgins, five of whom were wise, and five foolish. This parable has been and will be fulfilled to the very letter, for it has a special application to this time, and, like the third angel’s message, has been fulfilled and will continue to be present truth till the close of time.” Review and Herald, August 19, 1890.
Мені часто вказують на притчу про десять дів, з яких п’ять були мудрі, а п’ять — нерозумні. Ця притча вже виконалася і ще виконається до останньої літери, бо вона має особливе застосування до цього часу і, подібно до звістки третього ангела, виконалася і надалі залишатиметься нинішньою істиною аж до кінця часу. Review and Herald, 19 серпня 1890 року.
The parable was fulfilled on October 22, 1844 when the wise and foolish virgins of Millerite history were separated. The beginning of Adventism represents the end of Adventism, and the separation at the end is a fulfillment of the parable of the ten virgins and the separation at the end is produced by the Sunday law.
Притча сповнилася 22 жовтня 1844 року, коли в історії міллеритів були розділені мудрі й нерозумні діви. Початок адвентизму відображає кінець адвентизму, і розділення наприкінці є сповненням притчі про десять дів, і розділення наприкінці спричинюється недільним законом.
“Again, these parables teach that there is to be no probation after the judgment. When the work of the gospel is completed, there immediately follows the separation between the good and the evil, and the destiny of each class is forever fixed.” Christ’s Object Lessons, 123.
"Ще раз ці притчі навчають, що після суду не буде часу благодаті. Коли праця благовістя буде завершена, відразу настає розділення між добрими і злими, і доля кожного класу назавжди визначена." Наочні уроки Христа, 123.
The parable of the ten virgins identifies that it is the wise virgins of Adventism that receive the seal of God and the foolish virgins of Adventism that receive the mark of the beast at the Sunday law in the United States. The foolish virgins are also represented as Laodiceans.
Притча про десятьох дів вказує на те, що саме мудрі діви в адвентизмі отримують Божу печатку, а нерозумні діви в адвентизмі отримують знак звіра під час недільного закону у Сполучених Штатах. Нерозумні діви також представлені як лаодикійці.
“The state of the Church represented by the foolish virgins, is also spoken of as the Laodicean state.” Review and Herald, August 19, 1890.
«Стан Церкви, представлений нерозумними дівами, також називається лаодикійським станом». Review and Herald, 19 серпня 1890 р.
In the last days, when God renews His covenant with His commandment-keeping people, God will reveal a new name of Himself as He did when He renewed the covenant in the time of Moses. The condition of the foolish virgins is that they have no oil, and the condition of the Laodiceans is that they are too blind to see they have no oil. It is obvious that if the foolish virgins are Laodiceans, then the wise virgins are Philadelphians.
В останні дні, коли Бог відновить Свій завіт зі Своїм народом, що зберігає Його заповіді, Бог відкриє Своє нове ім’я, як Він зробив, коли відновив завіт за часів Мойсея. Стан нерозумних дів полягає в тому, що в них немає олії, а стан лаодикійців полягає в тому, що вони надто сліпі, щоб побачити, що в них немає олії. Очевидно, що якщо нерозумні діви — лаодикійці, то мудрі діви — філадельфійці.
And to the angel of the church in Philadelphia write; These things saith he that is holy, he that is true, he that hath the key of David, he that openeth, and no man shutteth; and shutteth, and no man openeth; I know thy works: behold, I have set before thee an open door, and no man can shut it: for thou hast a little strength, and hast kept my word, and hast not denied my name.
І ангелові церкви у Філадельфії напиши; Так говорить Святий, Істинний, що має ключ Давидів, що відчиняє, і ніхто не зачинить; і зачиняє, і ніхто не відчинить; Я знаю твої діла: ось, Я відчинив перед тобою двері, і ніхто не може їх зачинити: бо ти маєш малу силу, і зберіг Моє слово, і не відрікся Мого імені.
Behold, I will make them of the synagogue of Satan, which say they are Jews, and are not, but do lie; behold, I will make them to come and worship before thy feet, and to know that I have loved thee. Because thou hast kept the word of my patience, I also will keep thee from the hour of temptation, which shall come upon all the world, to try them that dwell upon the earth.
Ось, Я вчиню так з тими із синагоги сатани, що кажуть, ніби вони юдеї, а не є ними, але брешуть; ось, Я вчиню так, що вони прийдуть і вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе. Бо ти зберіг слово терпеливості Моєї, то й Я збережу тебе від години спокуси, що має прийти на весь світ, щоб випробувати тих, хто живе на землі.
Behold, I come quickly: hold that fast which thou hast, that no man take thy crown. Him that overcometh will I make a pillar in the temple of my God, and he shall go no more out: and I will write upon him the name of my God, and the name of the city of my God, which is new Jerusalem, which cometh down out of heaven from my God: and I will write upon him my new name. He that hath an ear, let him hear what the Spirit saith unto the churches. Revelation 3:7–13.
Ось, я скоро прийду; тримай те, що маєш, щоб ніхто не взяв твого вінця. Хто перемагає, того зроблю стовпом у храмі Бога мого, і він більше не вийде назовні; і напишу на ньому ім’я Бога мого, і ім’я міста Бога мого — Нового Єрусалима, що сходить з неба від Бога мого; і напишу на ньому моє нове ім’я. Хто має вухо, нехай чує, що Дух говорить церквам. Об’явлення 3:7-13.
The Philadelphians represent the one hundred and forty-four thousand and they are promised that God would write His new name upon them. When the Lord enters into covenant with the one hundred and forty-four thousand, He will introduce a new name of Himself. Abraham was told by the Lord that He was God Almighty.
Філадельфійці представляють сто сорок чотири тисячі, і їм обіцяно, що Бог напише на них Своє нове ім’я. Коли Господь укладе заповіт зі ста сорока чотирма тисячами, Він об’явить Своє нове ім’я. Авраамові Господь сказав, що Він — Бог Всемогутній.
And when Abram was ninety years old and nine, the Lord appeared to Abram, and said unto him, I am the Almighty God; walk before me, and be thou perfect. And I will make my covenant between me and thee, and will multiply thee exceedingly. And Abram fell on his face: and God talked with him, saying, As for me, behold, my covenant is with thee, and thou shalt be a father of many nations. Neither shall thy name any more be called Abram, but thy name shall be Abraham; for a father of many nations have I made thee. Genesis 17:1–5.
Коли Аврамові було дев’яносто дев’ять років, Господь з’явився йому і сказав: Я Бог Всемогутній; ходи переді Мною і будь непорочний. І Я укладу Мій заповіт між Мною й тобою та вельми розмножу тебе. І Аврам упав обличчям до землі, і Бог говорив із ним, кажучи: Ось Мій заповіт із тобою, і ти будеш батьком багатьох народів. І вже не буде називатися твоє ім’я Аврам, але ім’я твоє буде Авраам, бо Я вчинив тебе батьком багатьох народів. Буття 17:1–5.
When the Lord first entered into covenant with a chosen people in the time of Abraham, He identified Himself as the Almighty God. When He furthered His covenant relationship in the time of Moses, for the first time he identified Himself as JEHOVAH. When Jesus came to confirm the covenant with many for one week, He introduced a new name of God that had only been expressed one time in the Old Testament and that was by a Babylonian.
Коли Господь уперше уклав завіт з обраним народом за часів Авраама, Він назвав Себе Всемогутнім Богом. Коли Він продовжив Свої завітні стосунки за часів Мойсея, уперше назвав Себе Єговою. Коли Ісус прийшов підтвердити завіт із багатьма на один тиждень, Він відкрив нове Ім’я Бога, яке у Старому Завіті було промовлене лише один раз — і то вавилонянином.
Then Nebuchadnezzar the king was astonied, and rose up in haste, and spake, and said unto his counsellors, Did not we cast three men bound into the midst of the fire? They answered and said unto the king, True, O king. He answered and said, Lo, I see four men loose, walking in the midst of the fire, and they have no hurt; and the form of the fourth is like the Son of God. Daniel 3:24, 25.
Тоді цар Навуходоносор здивувався, і квапно підвівся, і заговорив, і сказав своїм радникам: Хіба ж ми не кинули до середини вогню трьох зв’язаних мужів? Вони відповіли й сказали цареві: Правда, царю. Він відповів і сказав: Ось, я бачу чотирьох мужів, розв’язаних, що ходять посеред вогню, і їм нема шкоди; а вигляд четвертого подібний до Сина Божого. Даниїла 3:24, 25.
It is very easy to establish that chapter three of Daniel is identifying the Sunday law in the United States. In Daniel three Shadrach, Meshach and Abednego represent the one-hundred and forty-four thousand. The one hundred and forty-four thousand are those that renew the covenant for the final time. In Daniel three we see a prophetic illustration of the Sunday law and latter rain history. Christ was and will be in the fires of persecution with his three worthies, representing not only the one hundred and forty-four thousand, but also the three angels messages. In the fire, which is typifying the Sunday law crisis, He is identified with one of His names, and it’s a name that would not be introduced into history until Christ arrived as the Son of God. In the illustration of chapter three we see those that renew the covenant at the end of the world interacting with Christ during the final crisis, and He has a name that no man knew.
Дуже легко довести, що третій розділ книги Даниїла вказує на недільний закон у Сполучених Штатах Америки. У третьому розділі Даниїла Шадрах, Мешах і Авед-Него представляють сто сорок чотири тисячі. Сто сорок чотири тисячі — це ті, хто відновлюють завіт востаннє. У третьому розділі ми бачимо пророчий образ недільного закону та історії пізнього дощу. Христос був і буде у вогні переслідування разом із трьома Своїми мужами, які представляють не лише сто сорок чотири тисячі, але й вістки трьох ангелів. У вогні, який символізує кризу недільного закону, Його пізнають під одним із Його імен, і це ім’я не з’явилося б в історії, аж доки Христос не прийшов як Син Божий. В образі третього розділу ми бачимо тих, хто відновлюють завіт наприкінці світу, у взаємодії з Христом під час останньої кризи, і Він має ім’я, якого ніхто не знав.
Before I stray too far away from our consideration of the Egyptian deliverance representing the Sunday law in the United States, we should remind ourselves that before the first of the ten plagues began in Egypt there was genuine Sabbath agitation.
Перш ніж я надто віддалюся від нашого розгляду визволення з Єгипту, що символізує недільний закон у Сполучених Штатах, нам слід нагадати собі, що ще до початку першої з десяти кар у Єгипті була справжня суботня агітація.
And Pharaoh said, Behold, the people of the land now are many, and ye make them rest from their burdens. And Pharaoh commanded the same day the taskmasters of the people, and their officers, saying, Ye shall no more give the people straw to make brick, as heretofore: let them go and gather straw for themselves. And the tale of the bricks, which they did make heretofore, ye shall lay upon them; ye shall not diminish ought thereof: for they be idle; therefore they cry, saying, Let us go and sacrifice to our God. Let there more work be laid upon the men, that they may labour therein; and let them not regard vain words. And the taskmasters of the people went out, and their officers, and they spake to the people, saying, Thus saith Pharaoh, I will not give you straw. Go ye, get you straw where ye can find it: yet not ought of your work shall be diminished. So the people were scattered abroad throughout all the land of Egypt to gather stubble instead of straw. And the taskmasters hasted them, saying, Fulfil your works, your daily tasks, as when there was straw. And the officers of the children of Israel, which Pharaoh’s taskmasters had set over them, were beaten, and demanded, Wherefore have ye not fulfilled your task in making brick both yesterday and today, as heretofore? Then the officers of the children of Israel came and cried unto Pharaoh, saying, Wherefore dealest thou thus with thy servants? There is no straw given unto thy servants, and they say to us, Make brick: and, behold, thy servants are beaten; but the fault is in thine own people. But he said, Ye are idle, ye are idle: therefore ye say, Let us go and do sacrifice to the Lord. Go therefore now, and work; for there shall no straw be given you, yet shall ye deliver the tale of bricks. And the officers of the children of Israel did see that they were in evil case, after it was said, Ye shall not minish ought from your bricks of your daily task. Exodus 5:5–19.
І сказав фараон: Ось, народ землі тепер численний, а ви відриваєте їх від їхніх робіт. І наказав фараон того ж дня наглядачам народу та їхнім урядникам, кажучи: Не давайте більше народові соломи для виготовлення цегли, як досі: нехай ідуть і збирають солому самі собі. А норму цегли, яку вони робили досі, накладіть на них; не зменшуйте з неї нічого: бо вони ліниві; тому й кричать, кажучи: Пустіть нас піти та принести жертву нашому Богові. Нехай більше роботи буде покладено на цих людей, щоб вони працювали над нею; і нехай не зважають на пусті слова. І вийшли наглядачі народу та їхні урядники й сказали народові: Так говорить фараон: Я не дам вам соломи. Ідіть, добувайте собі солому, де тільки знайдете; але нічого з вашої роботи не буде зменшено. І розпорошився народ по всій землі Єгипетській, щоб збирати стерню замість соломи. І наглядачі підганяли їх, кажучи: Виконуйте вашу роботу, ваші щоденні норми, як тоді, коли була солома. І били урядників синів Ізраїлевих, яких наглядачі фараона поставили над ними, кажучи: Чому ви не виконали вашої норми у виготовленні цегли ні вчора, ні сьогодні, як і раніше? Тоді урядники синів Ізраїлевих прийшли й закричали до фараона, кажучи: Чому ти так поводишся зі своїми рабами? Соломи не дають твоїм рабам, а нам кажуть: Робіть цеглу; і ось твоїх рабів б’ють; але провина — на твоєму народі. Та він сказав: Ви ліниві, ви ліниві; тому ви й кажете: Пустіть нас піти та принести жертву Господу. Отже, тепер ідіть і працюйте; бо соломи вам не дадуть, однак ви повинні здати норму цегли. І побачили урядники синів Ізраїлевих, що їм зле, коли було сказано: Не зменшуйте нічого з вашої щоденної норми цегли. Вихід 5:5-19.
Before the Sunday law there will be escalating agitation against those who keep the seventh-day Sabbath, just as there was leading up to the Egyptian plagues. Moses was the one that was identified by both the Egyptians and the Hebrews as the one who was causing all the trouble, just as Ahab accused Elijah of.
Напередодні недільного закону посилюватиметься підбурювання проти тих, хто дотримується суботи сьомого дня, так само, як це було перед єгипетськими карами. І єгиптяни, і євреї вважали Мойсея винуватцем усіх бід, так само, як Ахав звинувачував у цьому Іллю.
And it came to pass, when Ahab saw Elijah, that Ahab said unto him, Art thou he that troubleth Israel? And he answered, I have not troubled Israel; but thou, and thy father’s house, in that ye have forsaken the commandments of the Lord, and thou hast followed Baalim. 1 Kings 18:17, 18.
І сталося, коли Ахав побачив Іллю, то Ахав сказав йому: Чи ти той, що непокоїть Ізраїля? А він відповів: Я не тривожив Ізраїля; але ти й дім твого батька, бо ви покинули заповіді Господні, а ти пішов за Ваалами. 1 Царів 18:17, 18.
The story of Moses illustrates the Sunday law history and the story of Elijah illustrates the Sunday law history. Together, or apart Moses and Elijah are symbols. At the Transfiguration of Christ, they together represented the one hundred and forty-four thousand who do not die and those who die in the Lord. Moses was resurrected, Elijah never died. They are also the two prophets who are the tormentors of the people in Revelation eleven. Much truth is represented by Moses and Elijah as symbols, and we hope to address that later.
Історія Мойсея ілюструє історію недільного закону, і історія Іллі ілюструє історію недільного закону. Разом чи окремо, Мойсей та Ілля є символами. На Преображенні Христа вони разом представляли сто сорок чотири тисячі, які не помирають, і тих, хто помирає у Господі. Мойсей воскрес, Ілля ніколи не помер. Вони також є тими двома пророками — мучителями людей — з одинадцятого розділу Одкровення. Багато істини представлено Мойсеєм та Іллею як символами, і ми сподіваємося розглянути це пізніше.
Behold, I will send you Elijah the prophet before the coming of the great and dreadful day of the Lord: And he shall turn the heart of the fathers to the children, and the heart of the children to their fathers, lest I come and smite the earth with a curse. Malachi 4:5, 6.
Ось Я пошлю до вас пророка Іллю перед приходом великого й страшного дня Господнього: І він наверне серце батьків до дітей, і серце дітей до батьків їхніх, щоб Я не прийшов і не вразив землю прокляттям. Малахії 4:5, 6.
Just before human probation closes “Elijah the prophet” is to appear with a special message that turns “the heart of the fathers to the children, and the heart of the children to their fathers.” The prophets all testify of the end of the world, and they all agree with each other.
Безпосередньо перед тим, як завершиться час випробування для людства, має з'явитися "пророк Ілля" з особливим посланням, яке наверне "серце батьків до дітей, а серце дітей до їхніх батьків". Усі пророки свідчать про кінець світу, і всі вони згодні між собою.
And the spirits of the prophets are subject to the prophets. For God is not the author of confusion, but of peace, as in all churches of the saints. 1 Corinthians 14:32, 33.
І духи пророків коряться пророкам. Бо Бог не є Богом безладу, а миру, як у всіх церквах святих. 1 Коринтян 14:32, 33.
Elijah’s message arrives just before the great and dreadful day of the Lord; therefore, it is the very same special message in the book of Revelation which is represented as “the Revelation of Jesus Christ.” When “the time is at hand” Elijah’s special message shows God’s “servants things which must shortly come to pass.”
Послання Іллі надходить саме перед великим і страшним днем Господнім; отже, це те саме особливе послання в книзі Об’явлення, яке представлене як «Об’явлення Ісуса Христа». Коли «час близько», особливе послання Іллі показує Божим «рабам, що має незабаром статися».
The Revelation of Jesus Christ, which God gave unto him, to show unto his servants things which must shortly come to pass; and he sent and signified it by his angel unto his servant John: Who bare record of the word of God, and of the testimony of Jesus Christ, and of all things that he saw. Blessed is he that readeth, and they that hear the words of this prophecy, and keep those things which are written therein: for the time is at hand. Revelation 1:1–3.
Об’явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам те, що має незабаром статися; і, пославши Свого ангела, Він сповістив це Своєму рабові Іванові, який засвідчив Слово Боже і свідчення Ісуса Христа, і все, що він бачив. Блаженний, хто читає, і ті, що слухають слова цього пророцтва та зберігають написане в ньому, бо час близький. Об’явлення 1:1–3.
Notice that when Malachi employs Elijah as a symbol, he includes a direct reference to commandment keeping.
Зверніть увагу, що коли Малахія використовує Іллю як символ, він прямо посилається на дотримання заповідей.
Remember ye the law of Moses my servant, which I commanded unto him in Horeb for all Israel, with the statutes and judgments. Behold, I will send you Elijah the prophet before the coming of the great and dreadful day of the Lord: And he shall turn the heart of the fathers to the children, and the heart of the children to their fathers, lest I come and smite the earth with a curse. Malachi 4:4–6.
Пам’ятайте закон Мойсея, Мого слуги, який Я заповідав йому на Хориві для всього Ізраїля, разом із постановами та присудами. Ось Я пошлю до вас пророка Іллю перед приходом великого й страшного дня Господнього: і він наверне серце батьків до дітей, а серце дітей — до їхніх батьків, щоб Я не прийшов і не вразив землю прокляттям. Малахії 4:4–6.
These three verses are the last of the Old Testament, and contain the final promise of the Old Testament as well as an emphasis on keeping the ten commandments. There are seven “blessings” in the book of Revelation and the final one is a blessing upon those who keep the ten commandments.
Ці три вірші є останніми у Старому Заповіті й містять останню обітницю Старого Заповіту, а також наголос на дотриманні десяти заповідей. У книзі Об’явлення є сім «благословень», і останнє з них — благословення для тих, хто дотримується десяти заповідей.
I am Alpha and Omega, the beginning and the end, the first and the last. Blessed are they that do his commandments, that they may have right to the tree of life, and may enter in through the gates into the city. Revelation 22:13, 14.
Я Альфа й Омега, початок і кінець, перший і останній. Блаженні ті, що виконують Його заповіді, щоб мали право на дерево життя і щоб увійшли через брами до міста. Об’явлення 22:13, 14.
The last promise in the Old Testament informs us to “Remember” the ten commandments, but in so doing it emphasizes the one commandment that includes the command to “remember.”
Остання обітниця у Старому Заповіті закликає нас «пам’ятати» десять заповідей, але при цьому вона наголошує на тій одній заповіді, яка містить наказ «пам’ятай».
Remember the sabbath day, to keep it holy. Six days shalt thou labour, and do all thy work: But the seventh day is the sabbath of the Lord thy God: in it thou shalt not do any work, thou, nor thy son, nor thy daughter, thy manservant, nor thy maidservant, nor thy cattle, nor thy stranger that is within thy gates: For in six days the Lord made heaven and earth, the sea, and all that in them is, and rested the seventh day: wherefore the Lord blessed the sabbath day, and hallowed it. Exodus 20:8–11.
Пам’ятай день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй і виконуй усю свою працю, а сьомий день — субота Господа, Бога твого: не робитимеш жодної праці ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні худоба твоя, ні прибулець, що в брамах твоїх. Бо шість днів Господь творив небо й землю, море та все, що в них, а сьомого дня відпочив; тому Господь благословив день суботній і освятив його. Вихід 20:8–11.
The last promise in both the Old and New Testaments emphasizes the commandments of God with a special emphasis on the seventh-day Sabbath. Malachi says to “remember” and John informs us you are blessed for doing so. The seventh-day Sabbath commemorates God’s creation and his creative power. The Sabbath also becomes the point of controversy in the last days of earth’s history. When John records the “blessing” upon those who do his commandments, he is simply recording what Jesus, the Alpha and Omega, the beginning and ending, the first and the last proclaimed. Therefore, the last promise of the New Testament has to do with the Seventh-day Sabbath and also the attribute of divinity that identifies the end by the beginning.
Остання обітниця як у Старому, так і в Новому Заповіті підкреслює Божі заповіді з особливим наголосом на суботі сьомого дня. Малахія каже: «Пам’ятайте», а Іван повідомляє, що блаженні ті, хто так чинить. Субота сьомого дня вшановує Боже творіння та Його творчу силу. Субота також стає предметом суперечок в останні дні історії Землі. Коли Іван записує «благословення» щодо тих, хто виконує Його заповіді, він просто передає те, що проголосив Ісус, Альфа й Омега, Початок і Кінець, Перший і Останній. Отже, остання обітниця Нового Заповіту стосується Суботи сьомого дня, а також атрибуту Божества, який визначає кінець за початком.
The first truth mentioned in Genesis, which means beginnings identifies the Creator, the creation and a special emphasis on the Sabbath. Taken together, line upon line the beginning of the Old Testament and the end of the both the Old and New Testaments emphasize God as the Creator, the Ten Commandments, the Sabbath commandment and that Jesus is the beginning and end.
Перша істина, згадана в Книзі Буття, назва якої означає «початки», вказує на Творця, творіння та особливий наголос на Суботі. Разом узяті, рядок за рядком, початок Старого Завіту та завершення як Старого, так і Нового Завіту підкреслюють Бога як Творця, Десять Заповідей, заповідь про Суботу і те, що Ісус є початком і кінцем.
Elijah the prophet is employed by Malachi as a symbol in the last promise of the Old Testament and he was the prophet who confronted Jezebel and Ahab. The book of Revelation employs Jezebel as a symbol of the papacy and ten kings as a symbol of the United Nations. Elijah’s confrontation with Ahab and Jezebel represents the one hundred and forty-four thousand’s confrontation with the United Nations, empowered by the United States and directed by the papacy. As king of the ten northern tribes of Israel Ahab represented the ruling power over ten tribes, thus typifying the United States (Ahab) empowering the United Nations (ten tribes or ten kings in Revelation seventeen) to do the persecution of Sabbath-keepers for the Papacy (Jezebel). When Malachi uses Elijah to represent a message that comes before the great and dreadful day of the Lord, Elijah represents those who are persecuted by modern Rome (the dragon, the beast and the false prophet) as he was persecuted by Jezebel for three and a half years. Emphasizing the Sabbath by employing the word “remember” in Malachi 4:4 adds the Sunday law crisis to the prophetic scenario illustrated by Malachi.
Малахія використовує пророка Іллю як символ в останній обітниці Старого Завіту, і саме він був пророком, який протистояв Єзавелі та Ахаву. Книга Об'явлення використовує Єзавель як символ папства, а десятьох царів — як символ Організації Об'єднаних Націй. Протистояння Іллі з Ахавом і Єзавеллю представляє протистояння ста сорока чотирьох тисяч з Організацією Об'єднаних Націй, посиленою Сполученими Штатами та керованою папством. Як цар десяти північних племен Ізраїлю Ахав представляв правлячу владу над десятьма племенами, тим самим уособлюючи Сполучені Штати (Ахав), які наділяють владою Організацію Об'єднаних Націй (десять племен або десять царів у сімнадцятому розділі Об'явлення), щоб вона здійснювала переслідування тих, хто дотримується суботи, в інтересах Папства (Єзавель). Коли Малахія використовує Іллю, щоб представити послання, яке приходить перед великим і страшним днем Господнім, Ілля представляє тих, кого переслідує сучасний Рим (дракон, звір і лжепророк), так само як його переслідувала Єзавель протягом трьох із половиною років. Наголос на суботі через уживання слова "пам'ятайте" у Малахії 4:4 додає до пророчого сценарію, окресленого Малахією, кризу недільного закону.
Much more needs to be added to the consideration of the truths that are conveyed by comparing the beginning of the Old Testament with the end of the Old Testament, and then comparing the beginning of the Bible with the end of the Bible. In Genesis we have the Creator, creation and the Sabbath that commemorates the creation. In Malachi we have the Sabbath commandment identified as the crisis issue that leads to the close of human probation and the seven last plagues, or as Malachi calls it, “the great and dreadful day of the Lord.” Elijah represents God’s people who present the third angel’s message to a dying world.
Розгляд істин, які відкриваються при порівнянні початку Старого Заповіту з його кінцем, а також початку Біблії з її кінцем, потребує значних доповнень. У Бутті ми маємо Творця, творіння і суботу, встановлену на згадку про творіння. У Малахії суботня заповідь визначена як кризове питання, що веде до закриття випробувального часу для людства і до семи останніх кар, або, як називає це Малахія, «великий і страшний день Господній». Ілля представляє Божий народ, який проголошує звістку третього ангела вмираючому світові.
“Today, in the spirit and power of Elias and of John the Baptist, messengers of God’s appointment are calling the attention of a judgment-bound world to the solemn events soon to take place in connection with the closing hours of probation and the appearance of Christ Jesus as King of kings and Lord of lords.” Prophets and Kings, 715, 716.
"Сьогодні, в дусі й силі Іллі та Івана Хрестителя, вісники, призначені Богом, привертають увагу світу, що прямує до суду, до урочистих подій, які невдовзі відбудуться у зв’язку із завершальними годинами випробувального часу та явленням Ісуса Христа як Царя над царями і Господа над панами." Пророки і царі, 715, 716.
The beginning of the Bible which is also the beginning of the Old Testament identifies the same story as the end of both Testaments, but each beginning and ending has its own truth to emphasize and contribute to the message. In Genesis the focus is on the activities of God, in Malachi the focus is on the message that warns of the coming crisis. The end of Revelation identifies the Alpha and Omega. In the first book of the New Testament, we read the following.
Початок Біблії, який водночас є початком Старого Заповіту, окреслює ту саму історію, що й кінець обох Заповітів, але кожен початок і кожен кінець має власну істину, яка підкреслюється і робить внесок у послання. У Книзі Буття увага зосереджена на діяннях Бога, у Малахії — на посланні, яке застерігає про наближення кризи. Кінець Об'явлення вказує на Альфу й Омегу. У першій книзі Нового Заповіту ми читаємо таке.
The book of the generation of Jesus Christ, the son of David, the son of Abraham.
Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давидового, сина Авраамового.
Abraham begat Isaac; and Isaac begat Jacob; and Jacob begat Judas and his brethren; And Judas begat Phares and Zara of Thamar; and Phares begat Esrom; and Esrom begat Aram; And Aram begat Aminadab; and Aminadab begat Naasson; and Naasson begat Salmon; And Salmon begat Booz of Rachab; and Booz begat Obed of Ruth; and Obed begat Jesse; And Jesse begat David the king; and David the king begat Solomon of her that had been the wife of Urias; And Solomon begat Roboam; and Roboam begat Abia; and Abia begat Asa; And Asa begat Josaphat; and Josaphat begat Joram; and Joram begat Ozias; And Ozias begat Joatham; and Joatham begat Achaz; and Achaz begat Ezekias; And Ezekias begat Manasses; and Manasses begat Amon; and Amon begat Josias; And Josias begat Jechonias and his brethren, about the time they were carried away to Babylon: And after they were brought to Babylon, Jechonias begat Salathiel; and Salathiel begat Zorobabel; And Zorobabel begat Abiud; and Abiud begat Eliakim; and Eliakim begat Azor; And Azor begat Sadoc; and Sadoc begat Achim; and Achim begat Eliud; And Eliud begat Eleazar; and Eleazar begat Matthan; and Matthan begat Jacob; And Jacob begat Joseph the husband of Mary, of whom was born Jesus, who is called Christ.
Авраам породив Ісаака; і Ісаак породив Якова; і Яків породив Юду та його братів; і Юда породив Фареса і Зару від Тамари; і Фарес породив Есрома; і Есром породив Арама; і Арам породив Амінадава; і Амінадав породив Наассона; і Наассон породив Салмона; і Салмон породив Вооза від Рахав; і Вооз породив Овида від Рут; і Овед породив Єссея; і Єссей породив Давида, царя; і Давид, цар, породив Соломона від тієї, що була жінкою Урії; і Соломон породив Ровоама; і Ровоам породив Авію; і Авія породив Асу; і Аса породив Йосафата; і Йосафат породив Йорама; і Йорам породив Озію; і Озія породив Йотама; і Йотам породив Ахаза; і Ахаз породив Єзекію; і Єзекія породив Манасію; і Манасія породив Амона; і Амон породив Йосію; і Йосія породив Єхонію та його братів, приблизно в той час, коли їх відвели до Вавилону: а після того, як їх відвели до Вавилону, Єхонія породив Салатіїла; і Салатіїл породив Зоровавела; і Зоровавел породив Авіуда; і Авіуд породив Еліякима; і Еліяким породив Азора; і Азор породив Садока; і Садок породив Ахіма; і Ахім породив Еліуда; і Еліуд породив Елеазара; і Елеазар породив Маттана; і Маттан породив Якова; і Яків породив Йосипа, чоловіка Марії, від якої народився Ісус, що зветься Христос.
So all the generations from Abraham to David are fourteen generations; and from David until the carrying away into Babylon are fourteen generations; and from the carrying away into Babylon unto Christ are fourteen generations.
Отже, від Авраама до Давида — чотирнадцять поколінь; і від Давида до вавилонського полону — чотирнадцять поколінь; і від вавилонського полону до Христа — чотирнадцять поколінь.
Now the birth of Jesus Christ was on this wise: When as his mother Mary was espoused to Joseph, before they came together, she was found with child of the Holy Ghost. Then Joseph her husband, being a just man, and not willing to make her a publick example, was minded to put her away privily. But while he thought on these things, behold, the angel of the Lord appeared unto him in a dream, saying, Joseph, thou son of David, fear not to take unto thee Mary thy wife: for that which is conceived in her is of the Holy Ghost.
А народження Ісуса Христа сталося так: коли Його мати Марія була заручена з Йосипом, ще до того, як вони зійшлися, виявилося, що вона зачала від Святого Духа. Тоді Йосип, її чоловік, будучи праведним і не бажаючи ославити її, надумав потайки відпустити її. Але коли він це обдумував, ось ангел Господній з’явився йому уві сні й сказав: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину твою, бо те, що зачалося в ній, є від Святого Духа.
And she shall bring forth a son, and thou shalt call his name JESUS: for he shall save his people from their sins. Now all this was done, that it might be fulfilled which was spoken of the Lord by the prophet, saying, Behold, a virgin shall be with child, and shall bring forth a son, and they shall call his name Emmanuel, which being interpreted is, God with us. Then Joseph being raised from sleep did as the angel of the Lord had bidden him, and took unto him his wife: And knew her not till she had brought forth her firstborn son: and he called his name JESUS. Matthew 1:1–25.
І вона народить сина, а ти назвеш Йому ім’я ІСУС, бо Він спасе Свій народ від їхніх гріхів. Усе ж це сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка: Ось, Діва в утробі зачне й породить Сина, і назвуть Йому ім’я Еммануїл, що в перекладі означає: Бог з нами. Тоді Йосип, пробудившись зі сну, зробив, як ангел Господній звелів йому, і взяв до себе свою дружину. І не знав її, аж поки вона не породила свого первістка, сина; і він назвав Йому ім’я ІСУС. Матвій 1:1–25.
The beginning of the New Testament agrees with the beginning and ending of the Old Testament and the ending of the New Testament for it emphasizes God’s creative power, for the power Christ employed to create all things in six days is the identical power He uses to “save his people from their sins.” The word Emmanuel, as the passage cites from the writings of Isaiah means “God with us.” He dwells within His people by combining His divinity with our humanity, and this was the very combination He accomplished when He was incarnated in Mary.
Початок Нового Заповіту узгоджується з початком і завершенням Старого Заповіту, а також із завершенням Нового Заповіту, бо в ньому підкреслено Божу творчу силу: сила, яку Христос використав, щоб створити все за шість днів, є тією самою силою, яку Він використовує, щоб "спасти свій народ від їхніх гріхів". Слово "Еммануїл", як у цьому уривку цитовано з писань Ісаї, означає "Бог з нами". Він перебуває у Своєму народі, поєднуючи Свою божественну природу з нашою людською природою, і саме це поєднання Він здійснив, коли втілився в Марії.
“Nothing less than perfect obedience can meet the standard of God’s requirement. He has not left His requirements indefinite. He has enjoined nothing that is not necessary in order to bring man into harmony with Him. We are to point sinners to His ideal of character and to lead them to Christ, by whose grace only can this ideal be reached.
Ніщо менше за досконалий послух не може відповідати Божому стандартові. Він не залишив Свої вимоги невизначеними. Він не наказав нічого такого, що не було б необхідним, щоб привести людину в гармонію з Ним. Ми маємо вказувати грішникам на Його ідеал характеру і приводити їх до Христа, благодаттю Якого лише й можна досягти цього ідеалу.
“The Savior took upon Himself the infirmities of humanity and lived a sinless life, that men might have no fear that because of the weakness of human nature they could not overcome. Christ came to make us ‘partakers of the divine nature,’ and His life declares that humanity, combined with divinity, does not commit sin.” Ministry of Healing, 180.
Спаситель взяв на Себе немочі людства і прожив безгрішне життя, щоб люди не боялися, що через слабкість людської природи вони не зможуть перемогти. Христос прийшов, щоб зробити нас «учасниками Божої природи», і Його життя свідчить, що людська природа, поєднана з Божеством, не грішить. Служіння зцілення, 180.
The beginning of the New Testament identifies where, when and why Jesus took upon himself our human nature. He did so to demonstrate that human power combined with divine power does not sin. Sin is the transgression of the law, which Malachi says we are to “remember.” John informs us that those who keep the law, and therefore those who are not sinning, can enter through heavenly gates. Matthew identifies that a sinner can overcome sin, just as Christ overcame. When we have Christ within us, (the hope of glory) we have the creative power that made the universe within us. This possibility was provided by Christ choosing to enter into the human family, and for the rest of eternity becoming not only the son of God but also the son of man.
Початок Нового Завіту вказує, де, коли і чому Ісус узяв на себе нашу людську природу. Він зробив це, щоб показати, що людська сила, поєднана з божественною силою, не грішить. Гріх — це переступ закону, про який Малахія каже, що ми маємо «пам’ятати». Іван повідомляє нам, що ті, хто дотримується закону, а отже не грішить, можуть увійти через небесні ворота. Матвій зазначає, що грішник може подолати гріх, так само як і Христос його подолав. Коли Христос у нас (надія слави), ми маємо в собі творчу силу, що створила всесвіт. Цю можливість забезпечив Христос, обравши увійти в людський рід і на всю вічність ставши не лише Сином Божим, а й Сином Людським.
There is a special message of truth opened up to God’s people from the book of Revelation just before the close of human probation. That special message is also Malachi’s “Elijah message” that is proclaimed just before the “dreadful day of the Lord”.
Є особлива вістка істини, яку відкрито Божому народові в книзі Об’явлення безпосередньо перед закриттям випробувального часу для людства. Ця особлива вістка є також «вісткою Іллі» Малахії, що проголошується безпосередньо перед «страшним днем Господнім».
At the beginning of both Testaments and the end of the New Testament we have specific attributes of God identified. In Genesis He is the Creator, and at the end of Revelation He is Alpha and Omega. At the beginning of the New Testament, He becomes the son of man. And with the end of the Old Testament, we find the principle which the messenger Elijah uses to accomplish the message he would proclaim as turning the hearts of the fathers unto the children and vice-versa.
На початку обох Заповітів і в кінці Нового Заповіту окреслено конкретні атрибути Бога. У Бутті Він — Творець, а наприкінці Об’явлення Він — Альфа й Омега. На початку Нового Заповіту Він стає Сином Людським. А в кінці Старого Заповіту ми знаходимо принцип, яким посланець Ілля користується, щоб здійснити послання, яке він проголосить: звернути серця батьків до дітей і навпаки.
The prophetic principle which Elijah applies to present his warning message is just what John was commanded to do in the Revelation. Elijah “shall turn the heart of the fathers to the children, and the heart of the children to their fathers,” and John was told to write the things that then were and in so doing he would simultaneously be writing the things that would come. John was used to illustrate how the principle of alpha and omega operates in the prophetic Word, and Elijah will base his message upon the same principle. When we compare the beginning of the Bible with the end of the Bible, we are comparing Old with the New. A father is the beginning of his child and the child is the ending of the father. The one hundred and forty-four thousand are the final generation of Abraham’s children, and the history where God entered into covenant with Abraham typifies the history when God renews that covenant with the one hundred and forty-four thousand.
Пророчий принцип, який Ілля застосовує, щоб подати своє застережне послання, є саме тим, що Івану було наказано зробити в Об’явленні. Ілля «оберне серце батьків до дітей, а серце дітей до батьків», а Іванові було сказано написати те, що тоді було, і, роблячи це, він водночас писав би те, що має прийти. Івана було використано, щоб показати, як принцип альфи й омеги діє в пророчому Слові, і Ілля побудує своє послання на тому самому принципі. Коли ми порівнюємо початок Біблії з кінцем Біблії, ми порівнюємо Старе з Новим. Батько є початком своєї дитини, а дитина є завершенням батька. Сто сорок чотири тисячі — це останнє покоління дітей Авраама, і історія, в якій Бог уклав завіт з Авраамом, є прообразом історії, коли Бог оновлює цей завіт зі ста сорока чотирма тисячами.
Therefore it is of faith, that it might be by grace; to the end the promise might be sure to all the seed; not to that only which is of the law, but to that also which is of the faith of Abraham; who is the father of us all. Romans 4:16.
Тому це з віри, щоб було за благодаттю, щоб обітниця була певною для всього потомства, не тільки для того, що від Закону, але й для того, що від віри Авраама, який є батьком усіх нас. Римлян 4:16.
The message of Elijah is representing the principle of alpha and omega, for the fathers are alpha and the children are omega. Elijah’s message would turn the hearts of the fathers to the children. Christ identified John the Baptist as Elijah and Ellen White identified William Miller as both Elijah and John the Baptist. The message of all of these representative men was represented as turning the hearts of the fathers to the children and vice-versa. That work represents the effect of the message in turning men’s hearts to their heavenly Father, but it means more, for it is a symbol of the work. In Bible prophecy symbols have more than one meaning and must be identified by context.
Послання Іллі виражає принцип альфи й омеги, бо батьки — це альфа, а діти — омега. Послання Іллі звертає серця батьків до дітей. Христос ототожнив Івана Хрестителя з Іллею, а Еллен Вайт ототожнила Вільяма Міллера і з Іллею, і з Іваном Хрестителем. Послання всіх цих представницьких постатей зображувалося як таке, що звертає серця батьків до дітей і навпаки. Та це діло представляє вплив послання в наверненні сердець людей до їхнього Небесного Отця, але воно означає більше, адже є символом цього діла. У біблійних пророцтвах символи мають більше ніж одне значення і їх слід визначати за контекстом.
“What was it that made John the Baptist great? He closed his mind to the mass of tradition presented by the teachers of the Jewish nation, and opened it to the wisdom which comes from above. Before his birth the Holy Spirit testified of John: ‘He shall be great in the sight of the Lord, and shall drink neither wine nor strong drink; and he shall be filled with the Holy Ghost…. And many of the children of Israel shall he turn to the Lord their God. And he shall go before Him in the spirit and power of Elias, to turn the hearts of the fathers to the children, and the disobedient to the wisdom of the just; to make ready a people prepared for the Lord.’ Luke 1:15–17.” Counsels to Parents, Teachers and Students, 445.
"Що зробило Івана Хрестителя великим? Він закрив свій розум для маси традицій, представлених учителями єврейського народу, і відкрив його для мудрості, що приходить згори. Ще до його народження Святий Дух свідчив про Івана: 'Він буде великим в очах Господа і не питиме ні вина, ні міцного напою; і він сповниться Святим Духом.... І багатьох із синів Ізраїлю він наверне до Господа, їхнього Бога. І він піде перед Ним у дусі й силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних — до мудрості праведних; щоб приготувати народ, готовий для Господа.' Луки 1:15–17." Поради батькам, учителям і студентам, 445.
The message is designed that those who choose to hear will turn their hearts unto the Heavenly Father, yet the primary prophetic principle that will be used to convey the warning message will be that Christ is the Alpha and Omega, the first and the last, the beginning and ending. The Elijah message is based upon the presentation of God’s prophetic Word from the perspective that Jesus Christ is the Word of God, and the rules that govern the Bible are also attributes of His character.
Послання призначене для того, щоб ті, хто забажає почути, навернули свої серця до Небесного Отця, однак основним пророчим принципом, який буде використаний для передання застережного послання, буде те, що Христос є Альфа й Омега, перший і останній, початок і кінець. Послання Іллі ґрунтується на викладі Божого пророчого Слова з точки зору того, що Ісус Христос є Словом Божим, а правила, якими керується Біблія, також є атрибутами Його характеру.
“The law of God is as sacred as God Himself. It is a revelation of His will, a transcript of His character, the expression of divine love and wisdom. The harmony of creation depends upon the perfect conformity of all beings, of everything, animate and inanimate, to the law of the Creator. God has ordained laws for the government, not only of living beings, but of all the operations of nature. Everything is under fixed laws, which cannot be disregarded. But while everything in nature is governed by natural laws, man alone, of all that inhabits the earth, is amenable to moral law. To man, the crowning work of creation, God has given power to understand His requirements, to comprehend the justice and beneficence of His law, and its sacred claims upon him; and of man unswerving obedience is required.” Patriarchs and Prophets, 53.
Закон Божий такий же святий, як і Сам Бог. Він є одкровенням Його волі, відображенням Його характеру, вираженням божественної любові та мудрості. Гармонія творіння залежить від досконалої відповідності всіх істот, усього, живого й неживого, закону Творця. Бог установив закони для управління не лише живими істотами, але й усіма процесами природи. Усе підпорядковане встановленим законам, які не можна ігнорувати. Але хоча всім у природі керують природні закони, лише людина, з-поміж усього, що населяє землю, підзвітна моральному закону. Людині, вінцеві творіння, Бог дав здатність розуміти Його вимоги, осягати справедливість і благотворність Його закону та його священні вимоги до неї; і від людини вимагається неухильний послух. Патріархи і пророки, 53.
Everything (and this would include the Bible, for the Bible is something and if it is something, then it is part of everything) is under fixed laws. The Bible has fixed laws or rules that govern its correct interpretation. One of those rules is that the Bible identifies the end of a thing with the beginning of a thing. Jesus is the Word of God, and He is the first and the last, and it’s a “fixed law” and an attribute of His character.
Усе (і це включає Біблію, адже Біблія — це щось, а якщо вона — щось, то вона є частиною всього) підпорядковане сталим законам. Біблія має сталі закони або правила, що регулюють її правильне тлумачення. Одне з цих правил полягає в тому, що Біблія ототожнює кінець чогось із його початком. Ісус — Слово Боже, і Він — Перший і Останній, і це — «сталий закон» та риса Його характеру.
We used this introduction of Elijah to show that the beginning and ending of both the Old and New Testaments agree. The ending of the Bible, which is also the end of the book of Revelation also agrees with the beginning of Revelation. Five witnesses to the same truths based upon the principle which is an attribute of God’s character that God’s Word always illustrates the end of a thing with the beginning of that thing. This reality is part of what it means that Jesus Christ is the Alpha and Omega.
Ми використали цей вступ про Іллю, щоб показати, що початок і кінець як Старого, так і Нового Завіту узгоджуються. Кінець Біблії, який є кінцем книги Об’явлення, також узгоджується з початком Об’явлення. Є п’ять свідків тих самих істин, заснованих на принципі, який є рисою Божого характеру: Боже Слово завжди ілюструє кінець чогось його початком. Ця реальність є частиною того, що означає, що Ісус Христос — Альфа і Омега.
“To the apostle John on the isle of Patmos were opened scenes of deep and thrilling interest in the experience of the church. Subjects of intense interest and vast importance were presented to him in figures and symbols, that the people of God might become intelligent concerning the perils and conflicts before them. The history of the Christian world to the very close of time was revealed to John. With great clearness he saw the position, dangers, conflicts, and final deliverance of the people of God. He records the closing message which is to ripen the harvest of earth, either as sheaves for the heavenly garner, or as fagots for the fires of the last day.
Апостолові Іванові на острові Патмос були відкриті сцени, сповнені глибокого, хвилюючого значення для досвіду церкви. Теми надзвичайної зацікавленості й величезної ваги були представлені йому в образах і символах, щоб Божий народ став обізнаним щодо небезпек і конфліктів, що перед ним. Іванові було відкрито історію християнського світу аж до самого закінчення часу. З великою ясністю він побачив становище, небезпеки, конфлікти та остаточне визволення Божого народ. Він записує завершальну вістку, що має довести до зрілості жатву землі — або як снопи для небесної житниці, або як в’язки хмизу для вогню останнього дня.
“In vision John beheld the trials which God’s people would endure for the truth’s sake. He saw their unyielding firmness in obeying the commandments of God, in the face of the oppressive powers that sought to force them into disobedience, and he saw their final triumph over the beast and his image.
У видінні Іван побачив випробування, які Божий народ мав перетерпіти заради істини. Він бачив їхню непохитну твердість у послуху Божим заповідям перед лицем гнобительських сил, що намагалися примусити їх до непослуху, і він побачив їхню остаточну перемогу над звіром і його образом.
“Under the symbols of a great red dragon, a leopard-like beast, and a beast with lamblike horns, the earthly governments which would especially engage in trampling upon God’s law and persecuting His people, were presented to John. The war is carried on till the close of time. The people of God, symbolized by a holy woman and her children, were represented as greatly in the minority. In the last days only a remnant still existed. Of these John speaks as they ‘which keep the commandments of God, and have the testimony of Jesus Christ.’
Під символами великого червоного дракона, звіра, подібного до леопарда, і звіра з ягнячими рогами Іванові були представлені земні влади, які особливо займатимуться потоптанням Божого закону й переслідуванням Його народу. Війна ведеться до кінця часу. Народ Божий, символізований святою жінкою та її дітьми, був представлений як такий, що перебуває у великій меншості. В останні дні існував лише залишок. Про них Іван говорить як про тих, "які додержують Божих заповідей і мають свідчення Ісуса Христа".
“Through paganism, and then through the Papacy, Satan exerted his power for many centuries in an effort to blot from the earth God’s faithful witnesses. Pagans and papists were actuated by the same dragon spirit. They differed only in that the Papacy, making a pretense of serving God, was the more dangerous and cruel foe. Through the agency of Romanism, Satan took the world captive. The professed church of God was swept into the ranks of this delusion, and for more than a thousand years the people of God suffered under the dragon’s ire. And when the Papacy, robbed of its strength, was forced to desist from persecution, John beheld a new power coming up to echo the dragon’s voice, and carry forward the same cruel and blasphemous work. This power, the last that is to wage war against the church and the law of God, was symbolized by a beast with lamblike horns. The beasts preceding it had risen from the sea, but this came up out of the earth, representing the peaceful rise of the nation which is symbolized. The ‘two horns like a lamb’ well represent the character of the United States Government, as expressed in its two fundamental principles, Republicanism and Protestantism. These principles are the secret of our power and prosperity as a nation. Those who first found an asylum on the shores of America rejoiced that they had reached a country free from the arrogant claims of popery and the tyranny of kingly rule. They determined to establish a government upon the broad foundation of civil and religious liberty.
Через язичництво, а потім і через папство Сатана протягом багатьох століть здійснював свою владу, намагаючись стерти з лиця землі вірних Божих свідків. Язичники й папісти керувалися тим самим духом дракона. Вони різнилися лише тим, що папство, удаючи служіння Богові, було небезпечнішим і жорстокішим ворогом. За допомогою римства Сатана полонив світ. Церква, яка називала себе Божою, була втягнена в ряди цієї омани, і понад тисячу років народ Божий терпів від люті дракона. А коли папство, позбавлене своєї сили, було змушене припинити переслідування, Іван побачив нову владу, що піднімалася, щоб підхопити голос дракона й продовжити ту саму жорстоку та блюзнірську справу. Ця влада, остання, що має вести війну проти церкви й закону Божого, була символізована звіром із ягнячими рогами. Попередні звірі виходили з моря, але цей піднявся із землі, що означає мирне виникнення нації, яку він символізує. «Два роги, подібні до ягняти», добре відображають характер уряду Сполучених Штатів, виражений у двох його основоположних принципах — республіканізмі та протестантизмі. Ці принципи є запорукою нашої сили й добробуту як нації. Ті, хто першими знайшли притулок на берегах Америки, раділи, що досягли країни, вільної від зарозумілих претензій папства і тиранії королівського правління. Вони постановили заснувати уряд на широкій основі громадянської та релігійної свободи.
“But the stern tracing of the prophetic pencil reveals a change in this peaceful scene. The beast with lamblike horns speaks with the voice of a dragon, and ‘exerciseth all the power of the first beast before him.’ Prophecy declares that he will say to them that dwell on the earth that they should make an image to the beast, and that ‘he causeth all, both small and great, rich and poor, free and bond, to receive a mark in their right hand, or in their foreheads; and that no man might buy or sell, save he that had the mark, or the name of the beast, or the number of his name.’ Thus Protestantism follows in the steps of the Papacy.
Але суворий начерк пророчого олівця виявляє зміну в цій мирній сцені. Звір із ягнячими рогами говорить голосом дракона і 'здійснює всю владу першого звіра перед ним.' Пророцтво проголошує, що він скаже тим, хто живе на землі, щоб вони зробили образ звіра, і що 'він примушує всіх — малих і великих, багатих і бідних, вільних і рабів — прийняти знак на праву руку або на чоло; і щоб ніхто не міг ні купувати, ні продавати, крім того, хто має знак, або ім'я звіра, або число його імені.' Так протестантизм іде слідами Папства.
“It is at this time that the third angel is seen flying in the midst of heaven, proclaiming: ‘If any man worship the beast and his image, and receive his mark in his forehead, or in his hand, the same shall drink of the wine of the wrath of God, which is poured out without mixture into the cup of His indignation.’ ‘Here are they that keep the commandments of God, and the faith of Jesus.’ In marked contrast to the world stands the little company who will not swerve from their allegiance to God. These are they of whom Isaiah speaks as repairing the breach which had been made in the law of God, they who are building the old waste places, raising up the foundation of many generations.
Саме в цей час видно третього ангела, що летить посеред неба, проголошуючи: 'Якщо хто поклоняється звірові та його образові й приймає його знак на своє чоло або на свою руку, той питиме вино гніву Божого, яке без домішки налито в чашу Його обурення.' 'Ось ті, що зберігають заповіді Божі та віру Ісуса.' У разючому контрасті зі світом стоїть невелика громада, яка не відступить від своєї вірності Богові. Це ті, про яких Ісая говорить як про тих, хто лагодить пролом, зроблений у законі Божому, хто відбудовує давні руїни, підносить підвалини багатьох поколінь.
“The most solemn warning and the most awful threatening ever addressed to mortals is that contained in the third angel’s message. The sin that calls down the wrath of God unmixed with mercy must be of the most heinous character. Is the world to be left in darkness as to the nature of this sin?—Most assuredly not. God does not deal thus with His creatures. His wrath is never visited upon sins of ignorance. Before His judgments are brought upon the earth, the light in regard to this sin must be presented to the world, that man may know why these judgments are to be inflicted, and may have opportunity to escape them.
Найурочистіше застереження і найстрашніша погроза, коли-небудь звернені до смертних, — це те, що міститься у вістці третього ангела. Гріх, який накликає гнів Божий без домішки милості, має бути найтяжчого характеру. Чи має світ залишатися в темряві щодо природи цього гріха? — Ні в якому разі. Бог не чинить так зі Своїми творіннями. Його гнів ніколи не обрушується на гріхи з невідання. Перш ніж Його суди прийдуть на землю, світло щодо цього гріха має бути явлене людству, щоб люди знали, чому ці суди мають бути звершені, і мали можливість уникнути їх.
“The message containing this warning is the last to be proclaimed before the revelation of the Son of man. The signs which He Himself has given declare His coming to be near at hand. For well-nigh forty years has the message of the third angel been sounding. In the issue of the great contest two parties are developed, those who ‘worship the beast and his image,’ and receive his mark, and those who receive ‘the seal of the living God,’ who have the Father’s name written in their foreheads. This is not a visible mark. The time has come when all who have an interest in their soul’s salvation should earnestly and solemnly inquire, What is the seal of God? and what is the mark of the beast? How can we avoid receiving it?
Звістка, що містить це попередження, є останньою, яку буде проголошено перед явленням Сина Людського. Знаки, які Він Сам дав, свідчать, що Його прихід уже близький. Ось уже майже сорок років лунає звістка третього ангела. У підсумку великої боротьби формуються дві сторони: ті, хто «поклоняються звірові та його образу» і приймають його знак, і ті, хто приймають «печатку Бога живого» — мають ім’я Отця, написане на їхніх чолах. Це не видимий знак. Настав час, коли всі, кому небайдуже спасіння їхньої душі, повинні серйозно й урочисто запитати: що таке Божа печатка? що таке знак звіра? Як ми можемо уникнути його прийняття?
“The seal of God, the token or sign of His authority, is found in the fourth commandment. This is the only precept of the Decalogue that points to God as the Creator of the heavens and the earth, and clearly distinguishes the true God from all false gods. Throughout the Scriptures the fact of God’s creative power is cited as proof that He is above all heathen deities.
Печатка Божа, ознака чи знак Його влади, міститься в четвертій заповіді. Це єдина заповідь Декалогу, яка вказує на Бога як Творця неба й землі й виразно відрізняє істинного Бога від усіх фальшивих богів. Упродовж усього Писання факт Божої творчої могутності наводиться як доказ того, що Він понад усі язичницькі божества.
“The Sabbath enjoined by the fourth commandment was instituted to commemorate the work of creation, thus to keep the minds of men ever directed to the true and living God. Had the Sabbath always been kept, there would never have been an idolater, an atheist, or an infidel. The sacred observance of God”s holy day would have led the minds of men to their Creator. The things of nature would have brought Him to their remembrance, and they would have borne witness to His power and His love. The Sabbath of the fourth commandment is the seal of the living God. It points to God as the Creator, and is the sign of His rightful authority over the beings He has made.
Субота, заповідана четвертою заповіддю, була встановлена на спомин про діло творіння, щоб думки людей завжди були спрямовані до істинного і живого Бога. Якби суботу завжди дотримувалися, ніколи не було б ідолопоклонника, атеїста чи невірця. Священне дотримання Божого святого дня спрямовувало б думки людей до їхнього Творця. Творіння природи нагадували б їм про Нього і свідчили б про Його силу та Його любов. Субота четвертої заповіді є печаткою живого Бога. Вона вказує на Бога як на Творця і є знаком Його законної влади над істотами, яких Він створив.
“What, then, is the mark of the beast, if it is not the spurious sabbath which the world has accepted in the place of the true?
Що ж тоді є знаком звіра, якщо це не фальшива субота, яку світ прийняв замість істинної?
“The prophetic declaration that the Papacy was to exalt itself above all that is called God, or that is worshiped, has been strikingly fulfilled in the changing of the Sabbath from the seventh to the first day of the week. Wherever the papal Sabbath is honored in preference to the Sabbath of God, there the man of sin is exalted above the Creator of heaven and earth.
Пророче твердження про те, що Папство звеличить себе понад усе, що називається Богом або є предметом поклоніння, вражаюче здійснилося у зміні суботи з сьомого на перший день тижня. Де б не надавали перевагу папській суботі над Божою суботою, там людина гріха звеличується над Творцем неба й землі.
“Those who assert that Christ changed the Sabbath are directly contradicting His own words. In His Sermon on the Mount He declared: ‘Think not that I am come to destroy the law, or the prophets; I am not come to destroy, but to fulfil. For verily I say unto you, Till heaven and earth pass, one jot or one tittle shall in nowise pass from the law, till all be fulfilled. Whosoever, therefore shall break one of these least commandments, and shall teach men so, he shall be called the least in the kingdom of heaven; but whosoever shall do and teach them, the same shall be called great in the kingdom of heaven.’
Ті, хто стверджують, що Христос змінив суботу, безпосередньо суперечать Його власним словам. У Своїй Нагірній проповіді Він проголосив: «Не думайте, що Я прийшов зруйнувати Закон чи Пророків; Я не прийшов зруйнувати, але виконати. Бо істинно кажу вам: доки небо й земля не минуть, жодна йота чи жодна риска не мине із Закону, доки не збудеться все. Отже, хто порушить одну з найменших цих заповідей і так навчить людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто чинитиме й навчатиме їх, той великим назветься в Царстві Небесному».
“Roman Catholics acknowledge that the change in the Sabbath was made by their church, and they cite this very change as evidence of the supreme authority of this church. They declare that by observing the first day of the week as the Sabbath, Protestants are recognizing her power to legislate in divine things. The Roman Church has not relinquished her claim to infallibility, and when the world and the Protestant churches accept the spurious sabbath of her creating, they virtually acknowledge her claim. They may cite the authority of the apostles and fathers in defense of this change, but the fallacy of their reasoning is easily discerned. The papist is sharp enough to see that Protestants are deceiving themselves, willingly closing their eyes to the facts in the case. As the Sunday institution gains favor, he rejoices, feeling assured that it will eventually bring the whole Protestant world under the banner of Rome.” Signs of the Times, November 1, 1899.
«Римо-католики визнають, що зміну щодо суботи було здійснено їхньою церквою, і посилаються саме на цю зміну як на доказ верховної влади цієї церкви. Вони заявляють, що, святкуючи перший день тижня як суботу, протестанти визнають її законодавчу владу у божественних справах. Римська церква не відмовилася від своєї претензії на непомильність, і коли світ і протестантські церкви приймають фальшиву суботу, створену нею, вони фактично визнають її претензію. Вони можуть посилатися на авторитет апостолів і отців на захист цієї зміни, але хибність їхніх міркувань легко розпізнається. Папіст достатньо проникливий, щоб побачити, що протестанти обманюють самих себе, свідомо заплющуючи очі на факти в цій справі. У міру того як недільна установа здобуває прихильність, він радіє, будучи впевненим, що це зрештою приведе весь протестантський світ під прапор Рима». Знаки часу, 1 листопада 1899 р.