Moses and Elijah are prophetic symbols that can each be understood by context as a singular symbol, or they can also be understood as a symbol that contains both prophets. Upon the testimony of two a thing is established and in Revelation eleven Moses and Elijah represent the two witnesses of the Old and New Testaments. At the Mount of Transfiguration, representing the Second Coming of Christ, the dual symbol represents both the one hundred and forty-four thousand (Elijah) and the martyrs (Moses) of the Sunday law crisis. Together as a symbol, in the cave of Horeb, they represent God’s people at the end of the world who “hear,” “read” and “keep” the message that is a Revelation of God’s character which contains the power to transform a Laodicean unto a Philadelphian. There will soon, (very soon) come a point where it will no longer be possible for the foolish Laodicean Adventists to avail themselves of the “oil” needed to correctly respond to the cry, “Behold the Bridegroom cometh.”
Мойсей та Ілля — пророчі символи, які залежно від контексту можна розуміти або як кожен окремий символ, або як один символ, що включає обох пророків. На свідченні двох утверджується справа, і в одинадцятому розділі Об’явлення Мойсей та Ілля представляють двох свідків Старого й Нового Заповіту. На Горі Преображення, що представляє Друге Пришестя Христа, подвійний символ представляє і сто сорок чотири тисячі (Ілля), і мучеників (Мойсей) кризи недільного закону. Разом, як символ, у печері Хорива вони представляють Божий народ наприкінці світу, який "чує," "читає" і "зберігає" звістку, що є об’явленням Божого характеру й містить силу перетворити лаодикійця на філадельфійця. Незабаром (дуже незабаром) настане момент, коли нерозумні лаодикійські адвентисти вже не зможуть скористатися "олією", потрібною, щоб належним чином відповісти на крик: "Ось Жених іде."
And Moses said unto the Lord, See, thou sayest unto me, Bring up this people: and thou hast not let me know whom thou wilt send with me. Yet thou hast said, I know thee by name, and thou hast also found grace in my sight. Now therefore, I pray thee, if I have found grace in thy sight, shew me now thy way, that I may know thee, that I may find grace in thy sight: and consider that this nation is thy people. And he said, My presence shall go with thee, and I will give thee rest. And he said unto him, If thy presence go not with me, carry us not up hence. For wherein shall it be known here that I and thy people have found grace in thy sight? is it not in that thou goest with us? so shall we be separated, I and thy people, from all the people that are upon the face of the earth. And the Lord said unto Moses, I will do this thing also that thou hast spoken: for thou hast found grace in my sight, and I know thee by name. And he said, I beseech thee, shew me thy glory. And he said, I will make all my goodness pass before thee, and I will proclaim the name of the Lord before thee; and will be gracious to whom I will be gracious, and will shew mercy on whom I will shew mercy. And he said, Thou canst not see my face: for there shall no man see me, and live. And the Lord said, Behold, there is a place by me, and thou shalt stand upon a rock: And it shall come to pass, while my glory passeth by, that I will put thee in a clift of the rock, and will cover thee with my hand while I pass by: And I will take away mine hand, and thou shalt see my back parts: but my face shall not be seen. And the Lord said unto Moses, Hew thee two tables of stone like unto the first: and I will write upon these tables the words that were in the first tables, which thou brakest. And be ready in the morning, and come up in the morning unto mount Sinai, and present thyself there to me in the top of the mount. And no man shall come up with thee, neither let any man be seen throughout all the mount; neither let the flocks nor herds feed before that mount. And he hewed two tables of stone like unto the first; and Moses rose up early in the morning, and went up unto mount Sinai, as the Lord had commanded him, and took in his hand the two tables of stone. And the Lord descended in the cloud, and stood with him there, and proclaimed the name of the Lord. And the Lord passed by before him, and proclaimed, The Lord, The Lord God, merciful and gracious, longsuffering, and abundant in goodness and truth, Keeping mercy for thousands, forgiving iniquity and transgression and sin, and that will by no means clear the guilty; visiting the iniquity of the fathers upon the children, and upon the children’s children, unto the third and to the fourth generation. And Moses made haste, and bowed his head toward the earth, and worshipped. And he said, If now I have found grace in thy sight, O Lord, let my Lord, I pray thee, go among us; for it is a stiffnecked people; and pardon our iniquity and our sin, and take us for thine inheritance. And he said, Behold, I make a covenant: before all thy people I will do marvels, such as have not been done in all the earth, nor in any nation: and all the people among which thou art shall see the work of the Lord: for it is a terrible thing that I will do with thee. Exodus 33:12–34:10.
І сказав Мойсей до Господа: Бач, Ти кажеш мені: Виведи цей народ; а не дав Ти мені знати, кого пошлеш зо мною. Та ж сказав Ти: Я знаю тебе на ім’я, і ти також знайшов милість у Моїх очах. А тепер, благаю, якщо я знайшов милість у Твоїх очах, покажи мені тепер дорогу Твою, щоб я пізнав Тебе й знайшов милість у Твоїх очах; і зваж, що цей народ — Твій народ. І сказав: Моя присутність піде з тобою, і Я дам тобі спокій. А він сказав до Нього: Якщо Твоя присутність не піде зо мною, не виводь нас звідси. Бо чим буде тут пізнано, що я та народ Твій знайшли милість у Твоїх очах? Хіба не тим, що Ти йдеш із нами? Тоді ми, я і народ Твій, будемо відокремлені від усякого народу, що на поверхні землі. І сказав Господь до Мойсея: Зроблю також і це, про що ти говорив, бо ти знайшов милість у Моїх очах, і Я знаю тебе на ім’я. А він сказав: Благаю, покажи мені славу Твою. І сказав: Я проведу перед тобою всю Мою доброту, і проголошу перед тобою Ім’я Господа; кого хочу — помилую, і над ким хочу — змилуюся. І сказав: Ти не можеш бачити Мого обличчя, бо людина не може побачити Мене й жити. І сказав Господь: Ось місце біля Мене; станеш на скелі. І станеться, коли слава Моя проходитиме, Я поставлю тебе в розщелині скелі, і прикрию тебе рукою Моєю, доки проходитиму. І коли Я відніму руку Мою, ти побачиш Мене ззаду; але обличчя Мого не буде видно. І сказав Господь до Мойсея: Витеши собі дві кам’яні таблиці, подібні до перших; і напишу на тих таблицях слова, що були на перших таблицях, які ти розбив. І будь готовий уранці, і зранку зійди на гору Сінай, і стань там переді Мною на вершині гори. І нехай ніхто не піднімається з тобою; і нехай ніхто не показується на всій горі; ані отари, ані стада нехай не пасуться перед тією горою. І витесав він дві кам’яні таблиці, подібні до перших; і Мойсей устав рано-вранці, і зійшов на гору Сінай, як заповідав йому Господь, і взяв у руки свої дві кам’яні таблиці. І Господь зійшов у хмарі, і став там з ним, і проголосив Ім’я Господа. І перейшов Господь перед ним, і проголосив: Господь, Господь Бог, милостивий і щедрий, довготерпеливий і багатий на милість і правду, що зберігає милість для тисяч, що прощає провину, переступ і гріх, але винного не залишає безкарним, що карає беззаконня батьків на дітях і на дітях дітей до третього і четвертого покоління. І Мойсей поспішив, і схилив голову до землі, та й поклонився. І сказав: Якщо ж тепер я знайшов милість у Твоїх очах, о Господи, нехай Господь, благаю, іде посеред нас; бо це народ твердошиїй; і прости нашу провину та наш гріх, і візьми нас у спадок. І сказав: Ось Я укладаю заповіт: перед усім твоїм народом учиню чуда, яких не було вчинено по всій землі, ані в жодному народі; і весь народ, серед якого ти, побачить діло Господнє; бо грізне те, що Я вчиню з тобою. Вихід 33:12–34:10.
Moses represents God’s people at the end of the world. They are those who in the “last days” of the investigative judgment ask God to show them His “way, that” they might “know” God, and in response receive an answer from God that includes the promise that His “presence shall go with” them, and that God will give those people “rest.”
Мойсей представляє Божий народ наприкінці світу. Вони — ті, хто в "останні дні" слідчого суду просять Бога показати їм Його "шлях, щоб" вони "пізнали" Бога, і отримують відповідь від Бога, яка містить обітницю, що Його "присутність піде з" ними, і що Бог дасть тим людям "спокій."
Thus saith the Lord, Stand ye in the ways, and see, and ask for the old paths, where is the good way, and walk therein, and ye shall find rest for your souls. But they said, We will not walk therein. Also I set watchmen over you, saying, Hearken to the sound of the trumpet. But they said, We will not hearken. Jeremiah 6:16, 17.
Так говорить Господь: Станьте на дорогах, і подивіться, і питайте про давні стежки: де добра дорога, ходіть нею — і знайдете спокій для душ ваших. Але вони сказали: Не підемо нею. І поставив я над вами сторожів, кажучи: Слухайте голос сурми. Та вони сказали: Не будемо слухати. Єремія 6:16–17.
Jeremiah identifies a class that refuse to “see” and “hearken” and therefore do not receive the “rest” promised to those who seek the “good way” and “walk therein.” That rest is identified as the “refreshing” by Isaiah.
Єремія визначає групу, яка відмовляється "бачити" й "слухатися" і тому не отримує "спочинку", обіцяного тим, хто шукає "доброго шляху" та "ходить ним". Той спочинок названо Ісаєю "освіженням".
Whom shall he teach knowledge? and whom shall he make to understand doctrine? them that are weaned from the milk, and drawn from the breasts. For precept must be upon precept, precept upon precept; line upon line, line upon line; here a little, and there a little: For with stammering lips and another tongue will he speak to this people. To whom he said, This is the rest wherewith ye may cause the weary to rest; and this is the refreshing: yet they would not hear. But the word of the Lord was unto them precept upon precept, precept upon precept; line upon line, line upon line; here a little, and there a little; that they might go, and fall backward, and be broken, and snared, and taken. Isaiah 28:9–13.
Кого Він навчить знання? і кого Він навчить розуміти учення? Тих, що відлучені від молока й відняті від грудей. Бо припис на припис, припис на припис; рядок на рядок, рядок на рядок; тут трохи, там трохи: Бо лепетливими устами та іншою мовою говоритиме Він до цього народу. Котрим Він казав: Оце спочинок, дайте спочити втомленому; і оце освіження: та вони не схотіли слухати. Та слово Господнє було для них: припис на припис, припис на припис; рядок на рядок, рядок на рядок; тут трохи, там трохи; щоб вони йшли та падали назад, і були розбиті, і впіймані в тенета, і взяті. Ісая 28:9-13.
The “rest” and the “refreshing” represent the latter rain that is poured out during the proclamation of the final warning message.
«Спокій» і «освіження» представляють пізній дощ, який виливається під час проголошення остаточного попереджувального послання.
“I was pointed down to the time when the third angel’s message was closing. The power of God had rested upon His people; they had accomplished their work and were prepared for the trying hour before them. They had received the latter rain, or refreshing from the presence of the Lord, and the living testimony had been revived. The last great warning had sounded everywhere, and it had stirred up and enraged the inhabitants of the earth who would not receive the message.” Early Writings, 279.
Мені було показано час, коли вістка третього ангела завершувалася. Сила Божа спочила на Його народі; вони виконали свою працю і були готові до години випробування, що стояла перед ними. Вони прийняли пізній дощ, або освіження від присутності Господа, і живе свідчення було оживлене. Останнє велике застереження пролунало всюди, і воно сколихнуло та розлютило жителів землі, які не бажали прийняти вістку. Ранні твори, 279.
The promise of the “rest” or the “refreshing” that is the “latter rain,” includes the promise given to Moses in the cave that God’s “presence” would go with His people.
Обітниця «спокою» або «освіження», тобто «пізнього дощу», включає обітницю, дану Мойсеєві у печері, що Божа «присутність» супроводжуватиме Його народ.
“The work will be similar to that of the day of Pentecost. As the ‘former rain’ was given, in the outpouring of the Holy Spirit at the opening of the gospel, to cause the upspringing of the precious seed, so the ‘latter rain’ will be given at its close, for the ripening of the harvest. ‘Then shall we know, if we follow on to know the Lord; his going forth is prepared as the morning; and he shall come unto us as the rain, as the latter and former rain unto the earth.’ (Hosea 6:3.) ‘Be glad then, ye children of Zion, and rejoice in the Lord your God; for he hath given you the former rain moderately, and he will cause to come down for you the rain, the former rain, and the latter rain.’ (Joel 2:23.) ‘In the last days, saith God, I will pour out of my Spirit upon all flesh.’ ‘And it shall come to pass, that whosoever shall call on the name of the Lord shall be saved.’ (Acts 2:17, 21.) The great work of the gospel is not to close with less manifestation of the power of God than marked its opening. The prophecies which were fulfilled in the outpouring of the former rain at the opening of the gospel, are again to be fulfilled in the latter rain at its close. Here are ‘the times of refreshing’ to which the apostle Peter looked forward when he said, ‘Repent ye therefore, and be converted, that your sins may be blotted out [in the investigative Judgment], when the times of refreshing shall come from the presence of the Lord; and he shall send Jesus.’ (Acts 3:19–20.)
Діло буде подібним до того, що було в день П’ятидесятниці. Як «ранній дощ» був даний у виливанні Святого Духа на початку євангелія, щоб спричинити проростання дорогоцінного насіння, так «пізній дощ» буде даний наприкінці для дозрівання жнив. «Тоді ми пізнаємо, якщо будемо прагнути пізнати Господа; вихід Його певний, як ранок; і Він прийде до нас, як дощ, як пізній і ранній дощ на землю». (Осія 6:3.) «Радійте ж, діти Сіону, і веселіться в Господі, Бозі вашому; бо Він дав вам ранній дощ у міру, і спустить для вас дощ, ранній дощ і пізній дощ». (Йоіл 2:23.) «В останні дні, говорить Бог, виллю від Духа Мого на всяке тіло». «І станеться, що кожен, хто покличе Ім’я Господнє, спасеться». (Дії 2:17, 21.) Велике діло євангелія не завершиться меншим виявом Божої сили, ніж той, що відзначив його початок. Пророцтва, що сповнилися у виливанні раннього дощу на початку євангелія, знову сповняться в пізньому дощі наприкінці. Тут — «часи відради», на які сподівався апостол Петро, коли казав: «Отже, покайтеся і наверніться, щоб були стерті ваші гріхи [у слідчому суді], коли прийдуть від обличчя Господа часи відради; і Він пошле Ісуса». (Дії 3:19-20.)
“Servants of God, with their faces lighted up and shining with holy consecration, will hasten from place to place to proclaim the message from Heaven. By thousands of voices, all over the earth, the warning will be given. Miracles will be wrought, the sick will be healed, and signs and wonders will follow the believers. Satan also works with lying wonders, even bringing down fire from heaven in the sight of men. (Revelation 13:13.) Thus the inhabitants of the earth will be brought to take their stand.” The Great Controversy, 611, 612.
Слуги Божі, з обличчями, осяяними і сяючими святою посвятою, поспішатимуть з місця на місце, щоб проголошувати вістку з Неба. Тисячами голосів по всій землі прозвучить попередження. Будуть творитися чудеса, хворі будуть зцілені, і знаки та чудеса супроводжуватимуть віруючих. Сатана також діє оманливими чудесами, аж до того, що на очах у людей зводить вогонь з неба. (Об’явлення 13:13.) Так жителі землі будуть змушені визначитися. Велика боротьба, 611, 612.
The outpouring of the Holy Spirit in the latter days has been typified by the outpouring of the Holy Spirit in the beginning of the proclamation of the gospel. The “word of the Lord unto them” who will not hear what the Spirit sayeth unto the churches, was the prophetic principle of adding one prophetic line of history to another prophetic line of history in order to illustrate the end of the world. It is nothing less than the principle that the end of a thing is illustrated by the beginning of a thing. The prophetic rule is rejected by the foolish Laodicean Seventh-day Adventist people. When accepted, God can “teach knowledge,” which Daniel identifies is increased at the time of the end, and the very same knowledge Hosea says God’s people are destroyed for rejecting. The class in Isaiah and Jeremiah who refuse to hear or see, reject the “refreshing,” which is the “rest” God promises to deliver to His “last day” people in order that they might safely navigate the crisis at the end of days.
Виливання Святого Духа в останні дні має прообраз у виливанні Святого Духа на початку проголошення Євангелія. "Слово Господнє до них", які не хочуть чути, що Дух говорить церквам, полягало в пророчому принципі поєднання однієї пророчої лінії історії з іншою, щоб проілюструвати кінець світу. Це не що інше, як принцип, за яким кінець чогось ілюструється його початком. Пророче правило відкидається нерозумним лаодикійським народом Адвентистів сьомого дня. Коли його приймають, Бог може "навчати знанню", про яке Даниїл говорить, що воно помножується в час кінця, і саме через відкидання цього знання, за словами Осії, Божий народ гине. Та верства, про яку говорять Ісая та Єремія, що відмовляється слухати чи бачити, відкидає "освіження", тобто "спокій", який Бог обіцяє дати Своєму народові "останнього дня", щоб вони могли безпечно пройти через кризу наприкінці днів.
The “name of the Lord” (character) that God proclaimed to Moses was that “the Lord God,” is “merciful and gracious, longsuffering, and abundant in goodness and truth.” His character is mercy and truth. The truth which represents His character is always associated with His mercy, for no person will understand His truth, except God first exercises His mercy towards them, for all have sinned and come short of the glory (character) of God. The truth that Jesus Christ is the Alpha and Omega is recognized and kept by those who God has pardoned of their iniquities and sin. That pardon takes place in the final scenes of the investigative judgment. Those who He exercises His mercy towards, thus pardoning their sins, He takes for His inheritance and enters into a covenant with them.
«Ім’я Господа» (характер), яке Бог проголосив Мойсеєві, полягало в тому, що «Господь Бог» є «милосердний і милостивий, довготерпеливий і багатий на милість і правду». Його характер — милість і правда. Правда, яка представляє Його характер, завжди пов’язана з Його милістю, бо жодна людина не зрозуміє Його правди, якщо Бог спершу не виявить до неї Своєї милості, адже всі згрішили й позбавлені Божої слави (характеру). Правду про те, що Ісус Христос є Альфа й Омега, визнають і зберігають ті, кому Бог простив їхні беззаконня й гріхи. Це помилування відбувається в останніх сценах слідчого суду. Тих, до кого Він виявляє Свою милість, таким чином прощаючи їхні гріхи, Він робить Своєю спадщиною й укладає з ними завіт.
“In the last days of this earth’s history, God’s covenant with his commandment-keeping people is to be renewed.” Review and Herald, February 26, 1914.
«В останні дні історії цієї землі Божий завіт з Його народом, що дотримується заповідей, має бути відновлений». Review and Herald, 26 лютого 1914 р.
All the prophets, including Moses are identifying the last days of the investigative judgment when God renews His covenant with those identified as the one hundred and forty-four thousand. And when that covenant is established, God “will do marvels, such as have not been done in all the earth, nor in any nation: and all the people among which thou art shall see the work of the Lord: for it is a terrible thing that I will do with thee.”
Усі пророки, включно з Мойсеєм, вказують на останні дні слідчого суду, коли Бог оновлює Свій завіт із тими, кого визначено як сто сорок чотири тисячі. І коли цей завіт буде встановлено, Бог «учинить дива, яких не чинилося по всій землі й у жодному народі; і весь народ, серед якого ти, побачить діло Господнє, бо грізну річ учиню Я з тобою».
Moses’ cave experience on Mount Horeb, also known as Mount Sinai was placed within the context of Moses’ struggle with God’s people. His struggle was to accomplish the task God had given to him. Moses was in a struggle concerning God’s message to the world. Just before the Lord showed his glory to Moses, we find Moses using logic against the Lord, suggesting that if the Lord destroyed the rebels who had just been dancing around Aaron’s golden calf, the destruction of the rebels would destroy the message that was identifying God’s power.
Пережиття Мойсея в печері на горі Хорив, також відомій як гора Синай, відбувалося в контексті боротьби Мойсея з Божим народом. Його боротьба полягала у виконанні завдання, яке Бог доручив йому. Мойсей боровся за Боже послання до світу. Безпосередньо перед тим, як Господь явив Мойсеєві свою славу, ми бачимо, як Мойсей використовує логіку проти Господа, стверджуючи, що якби Господь знищив бунтівників, які щойно танцювали навколо золотого тельця Аарона, то знищення бунтівників зруйнувало б послання, яке засвідчувало Божу силу.
And the Lord said unto Moses, I have seen this people, and, behold, it is a stiffnecked people: Now therefore let me alone, that my wrath may wax hot against them, and that I may consume them: and I will make of thee a great nation. And Moses besought the Lord his God, and said, Lord, why doth thy wrath wax hot against thy people, which thou hast brought forth out of the land of Egypt with great power, and with a mighty hand? Wherefore should the Egyptians speak, and say, For mischief did he bring them out, to slay them in the mountains, and to consume them from the face of the earth? Turn from thy fierce wrath, and repent of this evil against thy people. Remember Abraham, Isaac, and Israel, thy servants, to whom thou swarest by thine own self, and saidst unto them, I will multiply your seed as the stars of heaven, and all this land that I have spoken of will I give unto your seed, and they shall inherit it forever. And the Lord repented of the evil which he thought to do unto his people. Exodus 32:9–14.
І сказав Господь Мойсеєві: Я бачив цей народ, і ось, він народ твердоший. А тепер полиши Мене, щоб Мій гнів запалав на них і щоб Я їх знищив; а з тебе Я вчиню великий народ. І благав Мойсей Господа, Бога свого, і сказав: Господи, чому палає гнів Твій на народ Твій, який Ти вивів із єгипетського краю великою силою та міцною рукою? Чому мали б єгиптяни говорити, кажучи: На зло Він вивів їх, щоб повбивати їх у горах і вигубити їх із поверхні землі? Відвернися від палкого гніву Твого і відмовся від цього зла супроти народу Твого. Згадай Авраама, Ісаака та Ізраїля, рабів Твоїх, яким Ти клявся Сам Собою і говорив до них: Помножу ваше потомство, як зорі небесні, і всю цю землю, про яку Я говорив, дам вашому потомству, і воно успадкує її навіки. І відмовився Господь від того зла, яке задумав учинити Своєму народові. Вихід 32:9–14.
Moses’ cave experience includes the message that Moses was ordained to present to the world. The testimony of the Lord passing by Moses and proclaiming His character is placed within the context of an internal message about God’s rebellious (Laodicean) people and the context of Elijah’s cave experience was placed within his struggle with Jezebel, or the three-fold union of the United States, the Papacy and the United Nations. One represents the internal message for the church, the other the external message for the world, but the two witnesses of Moses and Elijah are in the same cave of Horeb, and they are both represented in the cave at the end of the world.
Досвід Мойсея в печері включає звістку, проголосити яку світові Мойсей був покликаний. Свідчення про те, як Господь проходив повз Мойсея і проголошував Свій характер, подано в контексті внутрішньої звістки про Божий непокірний (лаодикійський) народ, а досвід Іллі в печері подано в контексті його боротьби з Єзавеллю, тобто з троїстим союзом Сполучених Штатів, Папства та Організації Об’єднаних Націй. Одна представляє внутрішню звістку для церкви, інша — зовнішню звістку для світу, але два свідки — Мойсей та Ілля — перебувають у тій самій печері Хорива, і обидва вони представлені в печері наприкінці світу.
And Ahab told Jezebel all that Elijah had done, and withal how he had slain all the prophets with the sword. Then Jezebel sent a messenger unto Elijah, saying, So let the gods do to me, and more also, if I make not thy life as the life of one of them by tomorrow about this time. And when he saw that, he arose, and went for his life, and came to Beersheba, which belongeth to Judah, and left his servant there. But he himself went a day’s journey into the wilderness, and came and sat down under a juniper tree: and he requested for himself that he might die; and said, It is enough; now, O Lord, take away my life; for I am not better than my fathers. And as he lay and slept under a juniper tree, behold, then an angel touched him, and said unto him, Arise and eat. And he looked, and, behold, there was a cake baken on the coals, and a cruse of water at his head. And he did eat and drink, and laid him down again. And the angel of the Lord came again the second time, and touched him, and said, Arise and eat; because the journey is too great for thee. And he arose, and did eat and drink, and went in the strength of that meat forty days and forty nights unto Horeb the mount of God. And he came thither unto a cave, and lodged there; and, behold, the word of the Lord came to him, and he said unto him, What doest thou here, Elijah? And he said, I have been very jealous for the Lord God of hosts: for the children of Israel have forsaken thy covenant, thrown down thine altars, and slain thy prophets with the sword; and I, even I only, am left; and they seek my life, to take it away. And he said, Go forth, and stand upon the mount before the Lord. And, behold, the Lord passed by, and a great and strong wind rent the mountains, and brake in pieces the rocks before the Lord; but the Lord was not in the wind: and after the wind an earthquake; but the Lord was not in the earthquake: And after the earthquake a fire; but the Lord was not in the fire: and after the fire a still small voice. And it was so, when Elijah heard it, that he wrapped his face in his mantle, and went out, and stood in the entering in of the cave. And, behold, there came a voice unto him, and said, What doest thou here, Elijah? And he said, I have been very jealous for the Lord God of hosts: because the children of Israel have forsaken thy covenant, thrown down thine altars, and slain thy prophets with the sword; and I, even I only, am left; and they seek my life, to take it away. And the Lord said unto him, Go, return on thy way to the wilderness of Damascus: and when thou comest, anoint Hazael to be king over Syria: And Jehu the son of Nimshi shalt thou anoint to be king over Israel: and Elisha the son of Shaphat of Abelmeholah shalt thou anoint to be prophet in thy room. And it shall come to pass, that him that escapeth the sword of Hazael shall Jehu slay: and him that escapeth from the sword of Jehu shall Elisha slay. Yet I have left me seven thousand in Israel, all the knees which have not bowed unto Baal, and every mouth which hath not kissed him. 1 Kings 19:1–18.
І Ахав розповів Єзавелі все, що зробив Ілля, і як він мечем повбивав усіх пророків. Тоді Єзавель послала посланця до Іллі, кажучи: Нехай так зроблять мені боги і ще додадуть, якщо завтра о цій порі я не вчиню твоє життя, як життя одного з них. І, побачивши це, він устав і пішов, щоб урятувати своє життя, і прийшов до Беер-Шеви, що належить Юді, і залишив там свого слугу. А сам пішов у пустелю на день дороги, і прийшов, і сів під ялівцем; і просив собі смерті, та й сказав: Досить; тепер, Господи, візьми моє життя, бо я не кращий за батьків своїх. І ліг та заснув під ялівцем, і ось ангел торкнувся його та сказав йому: Устань та їж. І він поглянув — аж при його голові корж, спечений на вугіллі, і глек води. І він поїв і попив та знову ліг. І Ангел Господній прийшов удруге, і торкнувся його, і сказав: Устань та їж, бо далека дорога перед тобою. І він устав, поїв і попив, і, зміцнившись тією їжею, йшов сорок днів і сорок ночей аж до Хориву, Божої гори. І прийшов туди до печери, і там перебув; і ось слово Господнє було до нього, і сказало йому: Що ти тут робиш, Ілле? А він сказав: Дуже ревнував я про Господа, Бога Саваота, бо сини Ізраїля покинули Твій заповіт, зруйнували Твої жертовники і мечем повбивали Твоїх пророків; і зостався я один, а вони шукають моє життя, щоб забрати його. І Він сказав: Вийди й стань на горі перед Господом. І ось Господь проходив, і великий та сильний вітер роздирав гори й трощив скелі перед Господом, але Господа не було у вітрі; а по вітрі — землетрус, та Господа не було в землетрусі; а по землетрусі — вогонь, та Господа не було у вогні; а по вогні — тихий лагідний голос. І сталося, коли Ілля це почув, він закрив обличчя своїм плащем і вийшов, і став при вході до печери. І ось до нього пролунав голос, і сказав: Що ти тут робиш, Ілле? І він сказав: Дуже ревнував я про Господа, Бога Саваота, бо сини Ізраїля покинули Твій заповіт, зруйнували Твої жертовники і мечем повбивали Твоїх пророків; і зостався я один, а вони шукають моє життя, щоб забрати його. І Господь сказав йому: Іди, повернися своєю дорогою в пустелю Дамаську; і, коли прибудеш, помаж Хазаїла царем над Сирією; і Єгу, сина Німші, помажеш царем над Ізраїлем; а Єлисея, сина Сафата з Авел-Мехоли, помажеш пророком замість себе. І станеться: хто врятується від меча Хазаїла, того вб’є Єгу; а хто врятується від меча Єгу, того вб’є Єлисей. Та я зоставив у Ізраїлі сім тисяч — усі коліна, що не схилилися перед Ваалом, і всякі вуста, що його не цілували. 1 Царів 19:1-18.
Elijah’s cave experience represents the prophet’s discouragement with the message and his perceived effect of his message and work. Moses was defending God’s stated message and Elijah had given up on the message. It is the same message, with the exception of one being internal about the church and the other being external of the church. Yet prophetically, together they are both illustrating the two-fold message of Revelation eighteen. What I need to emphasize about all the truths connected with the cave is that in the “last days” the discouragement that is expressed in either case is over the message and its effect.
Досвід Іллі в печері відображає знеохочення пророка щодо вістки та сприйнятих ним наслідків його вістки й праці. Мойсей захищав проголошену Богом вістку, а Ілля зневірився у вістці. Це та сама вістка, за винятком того, що одна внутрішня щодо церкви, а інша — зовнішня щодо церкви. Проте з пророчого погляду разом вони ілюструють подвійну вістку вісімнадцятого розділу Об’явлення. Те, на чому я маю наголосити щодо всіх істин, пов’язаних із печерою, — це що в «останні дні» знеохочення, яке виявляється в обох випадках, стосується вістки та її впливу.
Moses and Elijah both represent those who “hear” and “see” the “voice” which is the “word of the Lord.” That “word” represents His character of mercy and truth. The Psalmist also asks to be shown God’s mercy, which is His character. In order to see His “mercy,” the Psalmist promises to “hear” what the Spirit saith unto the churches.
Мойсей і Ілля обоє представляють тих, хто "чують" і "бачать" "голос", який є "словом Господнім". Те "слово" відображає Його характер милості й правди. Псалмоспівець також просить показати йому Божу милість, яка є Його характером. Щоб побачити Його "милість", псалмоспівець обіцяє "слухати" те, що Дух говорить церквам.
To the chief Musician, A Psalm for the sons of Korah. Lord, thou hast been favourable unto thy land: thou hast brought back [reversed] the captivity of Jacob. Thou hast forgiven the iniquity of thy people, thou hast covered all their sin. Selah. Thou hast taken away all thy wrath: thou hast turned thyself from the fierceness of thine anger. Turn us, O God of our salvation, and cause thine anger toward us to cease. Wilt thou be angry with us forever? wilt thou draw out thine anger to all generations? Wilt thou not revive us again: that thy people may rejoice in thee? Show us thy mercy, O Lord, and grant us thy salvation. I will hear what God the Lord will speak: for he will speak peace unto his people, and to his saints: but let them not turn again to folly. Surely his salvation is nigh them that fear him; that glory may dwell in our land. Mercy and truth are met together; righteousness and peace have kissed each other. Truth shall spring out of the earth; and righteousness shall look down from heaven. Yea, the Lord shall give that which is good; and our land shall yield her increase. Righteousness shall go before him; and shall set us in the way of his steps. Psalm 85:1–13.
Начальникові хору. Псалом синів Кореєвих. Господи, Ти був прихильний до Твоєї землі; Ти вернув із неволі Якова. Ти простив беззаконня Свого народу, покрив усі їхні гріхи. Села. Ти відняв увесь Свій гнів, відвернувся від палючої люті Своєї. Поверни нас, Боже нашого спасіння, і поклади край Твоєму гнівові на нас. Чи будеш гніватися на нас повіки? Чи простягнеш гнів Свій на всі покоління? Чи ж не оживиш нас знову, щоб народ Твій радів у Тобі? Покажи нам Твою милість, Господи, і даруй нам Твоє спасіння. Послухаю, що скаже Бог, Господь: бо Він говоритиме мир до Свого народу й до Своїх святих; але нехай вони не повертаються знову до глупоти. Так, спасіння Його близьке до тих, хто боїться Його, щоб слава перебувала в нашій землі. Милість і правда зустрілися; праведність і мир поцілувалися. Правда виросте з землі, а праведність погляне з небес. Так, Господь дасть те, що добре, і земля наша дасть свій урожай. Праведність піде перед Ним і поставить нас на дорогу стоп Його. Псалом 85:1-13.
Notice that “mercy and truth,” (and “truth” is the Hebrew word ‘emet’ that we have been referring to) which produces righteousness and peace have “kissed.” They are joined. The Psalmist places his song in the last days of the investigative judgment when God has “forgiven the iniquity of” His “people.” The request is that the Lord would “revive” his people.
Зверніть увагу, що «милість і істина» (а «істина» — це єврейське слово 'emet', на яке ми посилалися), які породжують праведність і мир, «поцілувалися». Вони поєдналися. Псалмоспівець поміщає свою пісню в останні дні дослідчого суду, коли Бог «простив беззаконня» Свого «народу». Прохання полягає в тому, щоб Господь «оживив» Свій народ.
“A revival and a reformation must take place, under the ministration of the Holy Spirit. Revival and reformation are two different things. Revival signifies a renewal of spiritual life, a quickening of the powers of mind and heart, a resurrection from spiritual death. Reformation signifies a reorganization, a change in ideas and theories, habits and practices. Reformation will not bring forth the good fruit of righteousness unless it is connected with the revival of the Spirit. Revival and reformation are to do their appointed work, and in doing this work they must blend.” Selected Messages, book 1, 128.
Відродження і реформація мають відбутися під дією Святого Духа. Відродження і реформація — це дві різні речі. Відродження означає оновлення духовного життя, оживлення сил розуму і серця, воскресіння з духовної смерті. Реформація означає реорганізацію, зміну ідей і теорій, звичок і практик. Реформація не принесе доброго плоду праведності, якщо вона не поєднана з відродженням Духа. Відродження і реформація мають виконати призначену їм працю, і, виконуючи цю працю, вони мають поєднуватися. Вибрані послання, книга 1, 128.
The “revival” the Psalmist asks for identifies a request from someone that knows they are dead. The revival the Psalmist asks for is a very difficult request for a Laodicean to ask, for a Laodicean is unaware that he is spiritually dead, but if he wasn’t he would not need to be revived. The revival is accomplished by agreeing to “hear what God the Lord will speak,” and no other work should come before our securing that revival that comes when the Holy Spirit abides within us.
«Оживлення», про яке просить Псалмоспівець, вказує на прохання від того, хто знає, що він мертвий. Оживлення, про яке просить Псалмоспівець, — це дуже важке прохання для лаодикійця, адже лаодикієць не усвідомлює, що він духовно мертвий; але якби він не був духовно мертвим, йому не потрібно було б оживлення. Оживлення звершується через згоду «слухати, що скаже Бог, Господь», і жодна інша справа не повинна передувати нашому забезпеченню того оживлення, яке приходить, коли Святий Дух перебуває в нас.»
“A revival of true godliness among us is the greatest and most urgent of all our needs. To seek this should be our first work.” Selected Messages, book 1, 121.
"Відродження істинного благочестя серед нас є найбільшою й найнагальнішою з усіх наших потреб. Шукати цього має бути нашою першою справою." Вибрані послання, книга 1, 121.
Speaking of the book of Revelation Sister White states the following.
Говорячи про книгу Об’явлення, сестра Вайт зазначає наступне.
“When we as a people understand what this book means to us, there will be seen among us a great revival.” Testimonies to Ministers, 113.
"Коли ми, як народ, зрозуміємо, що означає для нас ця книга, серед нас настане велике відродження." Свідчення для служителів, 113.
The word “revival” is defined as bringing back to life. Those chosen to be among the one hundred and forty-four thousand must first recognize that they are dead and are in need of a revival. The fact that the one hundred and forty-four thousand are dead is a significant component of the message that is unsealed just before probation closes. We have much more to say of this truth. What revives them is the “mercy” which God extends to them when He “revives” them and gives them His righteousness. What revives them is the truth that Jesus is the Alpha and Omega, and this understanding produces within them a “peace” that surpasses all understanding. The promise is that “truth” “shall spring up out of the earth.” The message represented as the “truth,” which is the Alpha and Omega originates in the United States, for it springs up “out of the earth.” The message at the beginning came from the United States and the message at the end springs up from the same place.
Слово "оживлення" визначається як повернення до життя. Ті, кого обрано бути серед ста сорока чотирьох тисяч, повинні спершу визнати, що вони мертві й потребують оживлення. Той факт, що сто сорок чотири тисячі мертві, є важливою складовою вістки, яка розпечатується безпосередньо перед закриттям часу випробування. Ми маємо ще багато сказати про цю істину. Те, що їх оживляє, — це "милість", яку Бог виявляє їм, коли Він їх "оживляє" й дає їм Свою праведність. Те, що їх оживляє, — це істина про те, що Ісус є Альфа й Омега, і це розуміння породжує в них "мир", який перевищує всяке розуміння. Обітниця полягає в тому, що "істина" "виросте із землі". Вістка, представлена як "істина", яка є Альфа й Омега, походить зі Сполучених Штатів, бо вона проростає "із землі". Вістка на початку прийшла зі Сполучених Штатів, і вістка наприкінці проростає з того самого місця.
With the context for God’s cavemen being a symbol, we will consider other prophets that have been in a symbolic cave. Jesus identified John the Baptist as Elijah, and John was in prison when he needed to know if Jesus was the Messiah to come. He needed to know Jesus’ true character. He needed to know if the message he had proclaimed and the message that Jesus continued to proclaim was the true message. He sent his disciples to ask Jesus the question, and Jesus, passed by their question and proceeded to show them His glory.
У контексті того, що Божі печерні люди є символом, ми розглянемо інших пророків, які перебували в символічній печері. Ісус назвав Івана Хрестителя Іллею, а Іван був у в’язниці, коли йому потрібно було дізнатися, чи Ісус був Месією, що мав прийти. Йому потрібно було знати справжній характер Ісуса. Йому потрібно було знати, чи послання, яке він проголошував і яке Ісус продовжував проголошувати, було істинним. Він послав своїх учнів поставити Ісусові це запитання, а Ісус, обминувши їхнє запитання, почав показувати їм Свою славу.
“Thus the day wore away, the disciples of John seeing and hearing all. At last Jesus called them to Him, and bade them go and tell John what they had witnessed, adding, ‘Blessed is he, whosoever shall find none occasion of stumbling in Me.’ Luke 7:23, R. V. The evidence of His divinity was seen in its adaptation to the needs of suffering humanity. His glory was shown in His condescension to our low estate.
Так минав день, а учні Івана усе бачили й чули. Нарешті Ісус покликав їх до Себе й звелів піти та розповісти Іванові про те, чому вони були свідками, додавши: «Блаженний той, хто не спокуситься через Мене». Луки 7:23, R. V. Доказ Його божественності вбачався у пристосуванні до потреб стражденного людства. Його слава виявлялася у Його самоприниженні до нашого приниженого стану.
“The disciples bore the message, and it was enough. John recalled the prophecy concerning the Messiah, ‘The Lord hath anointed Me to preach good tidings unto the meek; He hath sent Me to bind up the brokenhearted, to proclaim liberty to the captives, and the opening of the prison to them that are bound; to proclaim the acceptable year of the Lord.’ Isaiah 61:1, 2. The works of Christ not only declared Him to be the Messiah, but showed in what manner His kingdom was to be established. To John was opened the same truth that had come to Elijah in the desert, when ‘a great and strong wind rent the mountains, and brake in pieces the rocks before the Lord; but the Lord was not in the wind: and after the wind an earthquake; but the Lord was not in the earthquake: and after the earthquake a fire; but the Lord was not in the fire:’ and after the fire, God spoke to the prophet by ‘a still small voice.’ 1 Kings 19:11, 12. So Jesus was to do His work, not with the clash of arms and the overturning of thrones and kingdoms, but through speaking to the hearts of men by a life of mercy and self-sacrifice.” Desire of Ages, 217.
Учні донесли вістку, і цього було досить. Іван згадав пророцтво про Месію: «Господь помазав Мене, щоб благовістити смиренним; Він послав Мене перев’язати розбитих серцем, проголосити полоненим свободу і відчинення в’язниці для зв’язаних; проголосити рік, приємний Господеві». Ісая 61:1, 2. Діла Христа не лише свідчили, що Він є Месія, але й показували, яким чином має бути встановлене Його царство. Іванові відкрилася та сама істина, що прийшла до Іллі в пустелі, коли «великий і сильний вітер роздирав гори й трощив скелі перед Господом; але Господа не було у вітрі; після вітру — землетрус; але Господа не було в землетрусі; після землетрусу — вогонь; але Господа не було у вогні», а після вогню Бог промовив до пророка «тихим лагідним голосом». 1 Царів 19:11, 12. Так Ісус мав звершувати Свою працю не гуркотом зброї та поваленням престолів і царств, а промовляючи до сердець людей життям милосердя й самопожертви. Бажання віків, 217.
God’s power is conveyed through His Word. It is delivered to “the hearts of men.” That was the lesson of the “still small voice.” Yet Elijah’s message is the external message identifying the forces outside of God’s people. Christ was telling Elijah in the “last days” His word is where the power is located, yet “the clash of arms and the overturning of thrones and kingdoms,” represented by the destructive wind, the earthquake and the fire represent three of the external forces represented in the book of Revelation that God’s people will be confronted with. The destructive “wind” is a symbol of Islam in Bible prophecy. The “earthquake” is the rebellion and anarchy of the French Revolution. The “fire” is the destruction brought upon Sodom and Gomorrah. Elijah had fled the papal power to get to the cave, so the Lord revealed to him that in spite of all the evil forces that make up the crisis at the end of the world, it is the still small voice where God’s power is to be found.
Божа сила передається через Його Слово. Вона доноситься до «людських сердець». Це був урок «тихого лагідного голосу». Проте послання Іллі є зовнішнім посланням, що ідентифікує сили поза Божим народом. Христос говорив Іллі, що в «останні дні» сила перебуває в Його Слові, однак «брязкіт зброї та повалення престолів і царств», представлені руйнівним вітром, землетрусом і вогнем, означають три зовнішні сили, про які йдеться в книзі Об’явлення, з якими Божому народові доведеться зіштовхнутися. Руйнівний «вітер» є символом ісламу в біблійному пророцтві. «Землетрус» — це бунт і анархія Французької революції. «Вогонь» — це знищення, що спіткало Содом і Гоморру. Ілля втік від папської влади, щоб дістатися до печери, тож Господь відкрив йому, що попри всі злі сили, які становлять кризу наприкінці світу, саме в тихому лагідному голосі перебуває Божа сила.
Moses, Elijah and John the Baptist all testify to witnessing God’s character from a cave. The “cave” is the only sign that will be given to a wicked and adulterous generation. Jesus spoke of the “adulterous and wicked generation,” which is the generation of the “last days” of the investigative judgment. The sign for that generation was the prophet Jonah that had spent three days in a cave—the belly of a whale.
Мойсей, Ілля та Іван Хреститель усі свідчать, що споглядали Божий характер із печери. «Печера» — це єдиний знак, який буде дано перелюбному й лукавому поколінню. Ісус говорив про «перелюбне й лукаве покоління», яке є поколінням «останніх днів» слідчого суду. Знаком для того покоління був пророк Йона, який провів три дні в печері — у череві кита.
And when the people were gathered thick together, he began to say, This is an evil generation: they seek a sign; and there shall no sign be given it, but the sign of Jonas the prophet. For as Jonas was a sign unto the Ninevites, so shall also the Son of man be to this generation. Luke 11:29, 30.
Коли зібрався великий натовп, він почав говорити: Це лукавий рід: шукає знамення; і не буде дано йому ніякого знамення, окрім знамення пророка Йони. Бо як Йона був знаменням для ніневітян, так буде і Син Людський для цього роду. Луки 11:29, 30.
Jonah was in a belly of the whale for three days and three nights, as was Jesus in the grave for three days. Jonah was a sign and so is Jesus. They represent the sign of the resurrection, which of course, follows death.
Йона перебував у череві кита три дні й три ночі, як і Ісус у гробі три дні. Йона був знаменням, і Ісус також. Вони є знаменням воскресіння, що, звісно, настає після смерті.
Then certain of the scribes and of the Pharisees answered, saying, Master, we would see a sign from thee. But he answered and said unto them, An evil and adulterous generation seeketh after a sign; and there shall no sign be given to it, but the sign of the prophet Jonas: For as Jonas was three days and three nights in the whale’s belly; so shall the Son of man be three days and three nights in the heart of the earth. The men of Nineveh shall rise in judgment with this generation, and shall condemn it: because they repented at the preaching of Jonas; and, behold, a greater than Jonas is here. Matthew 12:38–41.
Тоді деякі з книжників і фарисеїв відповіли, кажучи: Учителю, хочемо побачити від тебе знамення. Але він відповів і сказав їм: Рід лихий і перелюбний шукає знамення; і не дасться йому жодного знамення, крім знамення пророка Йони: Бо як Йона був три дні й три ночі у череві кита, так і Син Людський буде три дні й три ночі в серці землі. Мужі Ніневії повстануть на суд із цим родом і осудять його: бо вони покаялися від проповіді Йони; і ось тут — більший від Йони. Матвія 12:38-41.
If we understand the principle of the repetition of history, in conjunction with the fact that all sacred history identifies the end of the world, then Jonah and Christ’s death, burial and resurrection are the “sign” and also the message for God’s people now. When Jonah was cast out of the belly of the whale, he proclaimed the message, just as the message of the resurrection of Christ was immediately proclaimed when the angel removed the rock from the cave that Christ was in. Those represented by Moses, Elijah, Jonah and Christ are symbolizing not only God’s people of the “last days,” but also the message that each of them gave.
Якщо ми розуміємо принцип повторюваності історії у поєднанні з тим фактом, що вся священна історія вказує на кінець світу, тоді Йона, а також смерть, поховання і воскресіння Христа є «знаком», а також посланням для Божого народу сьогодні. Коли Йону викинули з черева кита, він проголосив послання, так само, як звістку про воскресіння Христа було негайно проголошено, коли ангел прибрав камінь від печери, в якій перебував Христос. Ті, кого представляють Мойсей, Ілля, Йона і Христос, символізують не лише Божий народ «останніх днів», а й послання, яке кожен із них дав.
The sign of Jonah includes the cave experience where the merciful character of Christ is manifested. The same mercy that Jesus extended to Elijah was extended to Jonah as he fled from his responsibility of proclaiming the message. There is much more to say of Jonah, but other points now need to be addressed.
Знамення Йони включає перебування в печері, у якому проявляється милосердний характер Христа. Те саме милосердя, яке Ісус виявив до Іллі, було виявлене й до Йони, коли він утікав від свого обов’язку проголошувати послання. Про Йону можна сказати набагато більше, але тепер потрібно розглянути інші питання.
The cave, among other things represents death and resurrection. God’s covenant people in the last days have been identified on multiple witnesses as having been dead and then resurrected. Of course, a Christian must be born again to see the kingdom of God, and this represents the death of the old carnal man, but prophetically it means more. It speaks of a message that is stopped in its tracks. Elijah stopped proclaiming the message, Jonah fled from proclaiming the message. John was thrown in prison and executed. Jesus was crucified.
Печера, серед іншого, символізує смерть і воскресіння. Народ Божого завіту в останні дні, за свідченням багатьох, постає як такий, що був мертвий, а потім воскрес. Звісно, християнин має народитися знову, щоб побачити Царство Боже, і це означає смерть старої плотської людини, але в пророчому сенсі це означає більше. Йдеться про послання, яке було різко перерване. Ілля перестав проголошувати послання, Йона втік, щоб не проголошувати послання. Івана кинули до в’язниці й стратили. Ісуса розіп’яли.
The sign of Jonah therefore is not simply about death and resurrection, it is about the death and resurrection of a message, and all the messages typified in God’s word represent the final warning message that was given to Jesus by the Father, who then gave it to Gabriel, who then gave it to the prophet, who then wrote it and sent it to the churches. God was willing to end the message and start over in the cave experience of Moses. Elijah ended his work as a messenger and fled to the cave. Jonah fled to Tarshish. John the Baptist was murdered, as was Jesus. All of these testimonies are to be brought to the book of Revelation and aligned with one another. Daniel and Revelation are two books, but the “testimony of Jesus” identifies that they are also one book. They possess the same characteristics as the Bible. Two books that make one book and two authors that represent two witnesses.
Знамення пророка Йони, отже, не просто про смерть і воскресіння; йдеться про смерть і воскресіння послання, і всі послання, типологічно представлені в Божому Слові, являють собою останнє попереджувальне послання, яке Отець дав Ісусові, Ісус — Гавриїлові, Гавриїл — пророкові, а той записав його і надіслав церквам. Бог був готовий припинити це послання і почати наново під час перебування Мойсея в печері. Ілля завершив свою працю як вісник і втік до печери. Йона втік до Таршішу. Івана Хрестителя вбили, як і Ісуса. Усі ці свідчення слід перенести до книги Об’явлення і зіставити між собою. Даниїл і Об’явлення — це дві книги, але "свідчення Ісуса" вказує, що вони також становлять одну книгу. Вони мають ті самі риси, що й Біблія. Дві книги, що становлять одну книгу, і двоє авторів, які представляють двох свідків.
Daniel, a captive of Babylon and thereafter Medo-Persia symbolically died when he was thrown into the lion’s den. Jonah symbolically died when eaten by the whale. John the Revelator symbolically died when he was thrown into the boiling oil. William Miller died but has the promise that angels are waiting at his grave for the resurrection of the righteous. The ministry Future for America symbolically died on July 18, 2020.
Даниїл, бранець Вавилону, а згодом Мідійсько-перської держави, символічно помер, коли його кинули до лев'ячої ями. Йона символічно помер, коли його проковтнув кит. Іван Богослов символічно помер, коли його кинули в киплячу олію. Вільям Міллер помер, але має обітницю, що ангели чекають біля його могили на воскресіння праведних. Служіння Future for America символічно померло 18 липня 2020 року.
The final warning message is set within the context of the papal power’s deadly wound being healed. The healing of the wound is a specific subject of chapters thirteen and seventeen of Revelation. When the deadly wound is healed the resurrected papacy will become the eighth kingdom represented in chapter seventeen of Revelation. It is identified as the eighth, that is of the seven. Eight is symbolic of resurrection, for circumcision as the seal of the covenant relationship was to be carried out on the eighth day after a male child was born. That rite was replaced by baptism in the Christian dispensation, and baptism represent the death, burial and resurrection of Christ. Christ was resurrected on the day after the seventh day. He therefore was resurrected prophetically on the eighth day. After one thousand years of rest, the earth made new is resurrected in the eighth millennium.
Останнє попереджувальне послання подане в контексті зцілення смертельної рани папської влади. Зцілення цієї рани є окремою темою тринадцятого та сімнадцятого розділів Об'явлення. Коли смертельна рана буде зцілена, відроджене папство стане восьмим царством, яке представлено у сімнадцятому розділі Об'явлення. Це царство визначене як восьме, тобто з числа семи. Число вісім символізує воскресіння, бо обрізання як печать завітних взаємин мало звершуватися на восьмий день після народження хлопчика. Цей обряд у християнську добу був замінений хрещенням, а хрещення символізує смерть, поховання і воскресіння Христа. Христос воскрес наступного дня після сьомого дня. Отже, Він пророчо воскрес у восьмий день. Після тисячі років відпочинку оновлена земля воскресає у восьмому тисячолітті.