And from the time that the daily sacrifice shall be taken away, and the abomination that maketh desolate set up, there shall be a thousand two hundred and ninety days. Daniel 12:11.
І від часу, коли буде віднята щоденна жертва і поставлена мерзота спустошення, минуть тисяча двісті дев’яносто днів. Даниїла 12:11.
Since October 22, 1844, the application of prophetic time is no longer a correct application of prophecy, by those who might wish to rightly divide the word of truth. The period of 1290 years in verse eleven is to be applied as a symbolic period after 1844, and the application after 1844, or a period without the elements of “time,” must retain the foundational understanding of the truth, as it was understood before 1844. The 1290 represents a period of 30, followed by 1260. The understanding before 1844 was that the thirty years from 508 unto 538 represented a period of preparation for the antichrist to begin to rule from 538 unto 1798.
Починаючи з 22 жовтня 1844 року застосування пророчого часу більше не є правильним застосуванням пророцтва для тих, хто бажає правильно розділяти слово істини. Період у 1290 років в одинадцятому вірші слід застосовувати як символічний період після 1844 року, і таке застосування після 1844 року — тобто як періоду без елементів «часу» — повинно зберігати основоположне розуміння істини, яким воно було до 1844 року. Число 1290 позначає період у 30, за яким слідує 1260. Розуміння до 1844 року полягало в тому, що тридцять років з 508 до 538 становили період підготовки для того, щоб антихрист почав правити з 538 до 1798.
The 30 years transition is the subject of Paul in 2 Thessalonians. Paul includes no reference to the element of “time,” but he identifies the prophetic characteristics of paganism giving way to papalism in those thirty years. Then the papal rule began. The historical understanding, absent any element of time, identifies the transition of the fourth kingdom of Bible prophecy unto the fifth kingdom, followed by the first of two papal blood baths, thus typifying the transition of the sixth kingdom unto the threefold union of the dragon, the beast and the false prophet and the second papal blood bath.
Тридцятирічний перехід є темою Павла у Другому посланні до Солунян. Павло не містить жодної згадки про елемент «часу», але окреслює пророчі ознаки того, як язичництво поступається місцем папству протягом тих тридцяти років. Тоді почалося папське правління. Історичне розуміння, за відсутності будь-якого елементу часу, вказує на перехід четвертого царства біблійного пророцтва до п’ятого царства, після чого відбулася перша з двох папських кривавих бань, тим самим типізуючи перехід шостого царства до потрійного союзу дракона, звіра та лжепророка й до другої папської кривавої бані.
The thirty years preparation followed by a prophetic period is a primary symbol of God’s covenant with a chosen people. The transition of the two powers over the thirty years, that is followed by 1260 years of persecution aligns with Christ’s thirty years of preparation, followed by 1260 days of salvation. Antichrist’s thirty years preparation counterfeited Christ’s thirty years of preparation. The end of the thirty years identifies either the empowerment of Christ at His baptism, or the empowerment of the antichrist in 538. The empowerment of the antichrist came from the economic and military support that came from the previous kingdom, and the power poured out upon Christ came from the previous kingdom He left thirty years before.
Тридцятирічна підготовка, за якою слідує пророчий період, є основним символом Божого завіту з обраним народом. Перехід влади між двома силами протягом тридцяти років, після якого слідують 1260 років переслідувань, відповідає тридцятирічній підготовці Христа, за якою йдуть 1260 днів спасіння. Тридцятирічна підготовка Антихриста фальшиво наслідувала тридцятирічну підготовку Христа. Кінець цих тридцяти років позначає або наділення Христа силою під час Його хрещення, або наділення Антихриста владою у 538 році. Наділення Антихриста владою походило з економічної та військової підтримки, що надійшла від попереднього царства, а сила, вилита на Христа, прийшла від попереднього царства, яке Він залишив тридцятьма роками раніше.
The break in the two periods is marked by an empowerment, and the break in the two periods set forth by Abram and Paul is recognized by simple comparison. In Abram and Pauls’ thirty-year distinction, the preparation period was the first thirty years representing the covenant process, which empowered Abram’s descendants to fulfill the prophecy of bondage in Egypt. The four hundred and thirty years has a further symbolic division, for correctly applied the first two hundred and fifteen years is represented by God’s representative and Pharaoh. For Joseph and the first 215 years it was the good Pharaoh, and for Moses and the second 215 years it was the bad Pharaoh.
Розрив між двома періодами позначений наділенням владою, а розрив між двома періодами, окреслений Аврамом і Павлом, розпізнається простим порівнянням. У поділі на тридцять років, який подають Аврам і Павло, період підготовки становив перші тридцять років, що відображали процес укладення завіту, який наділив нащадків Аврама здатністю виконати пророцтво про поневолення в Єгипті. Чотириста тридцять років має подальший символічний поділ, адже за правильного застосування перші двісті п’ятнадцять років представлені Божим представником і фараоном. Для Йосипа і перших 215 років це був добрий фараон, а для Мойсея і других 215 років — злий фараон.
That division identifies two periods of four generations. The first four generations can be laid over the second four generations line upon line, and in doing so, Joseph and Moses, a prophetic alpha and omega, interact with a alpha-good Pharaoh and an omega bad Pharaoh. There is great light to be derived from this parallel consideration, but I am simply identifying that Abram’s prediction of the fourth generation identifies two witnesses of the four generations in the 430 years. The twofold representation of four generations is found in the genealogies of Genesis four and five. When we consider Cain and Seth as the start of the listing of the blood lines, we find that there are eight generations from Seth to Noah, and that when divided in the middle there is a representation of two periods of four generations. This is recognized in the eight generational lines of both Seth and Cain.
Цей поділ окреслює два періоди по чотири покоління. Перші чотири покоління можна накласти на другі чотири покоління рядок на рядок, і при цьому Йосип і Мойсей, пророчі альфа та омега, взаємодіють з альфа-добрим фараоном і омега-злим фараоном. Із цього паралельного розгляду можна почерпнути велике світло, але я лише зазначаю, що передбачення Аврама про четверте покоління вказує на двох свідків чотирьох поколінь у межах 430 років. Подвійне представлення чотирьох поколінь міститься в родоводах четвертого й п’ятого розділів Буття. Коли ми беремо Каїна і Сета за початок переліку родових ліній, з’ясовуємо, що від Сета до Ноя — вісім поколінь, і що, поділивши посередині, маємо представлення двох періодів по чотири покоління. Це простежується у восьми поколіннєвих лініях і Сета, і Каїна.
The genealogies in chapters four and five are represented with the conclusion of the lines, which is Noah. Noah is the symbol of God’s covenant with mankind as represented by the rainbow. Abram is the symbol of God’s covenant with a chosen people as represented by circumcision. Those two covenants are always tied together, and Genesis eleven, where we find the tower of Babel right after Noah’s flood, is where the genealogy that leads to Abram is set forth. In that passage it is ten generations, not eight. In the passage that leads to Abram and the passage that lead to Noah the Noachian and Abrahamic covenants are represented.
Родоводи у четвертому й п’ятому розділах подані так, що їхнім завершенням є Ной. Ной є символом Божого завіту з людством, знаком якого є веселка. Аврам є символом Божого завіту з обраним народом, знаком якого є обрізання. Ці два завіти завжди пов’язані між собою, а в одинадцятому розділі Буття, де ми бачимо Вавилонську вежу відразу після Ноєвого потопу, подано родовід, що веде до Аврама. У тому уривку це десять поколінь, а не вісім. В уривку, що веде до Аврама, і в уривку, що веде до Ноя, представлено Ноїв та Авраамів завіти.
In the passage from chapter eleven that addresses a chosen people we find two of those generations are laden with great light.
В уривку з одинадцятого розділу, який звертається до обраного народу, ми бачимо, що два з тих поколінь сповнені великого світла.
And Eber lived four and thirty years, and begat Peleg: And Eber lived after he begat Peleg four hundred and thirty years, and begat sons and daughters. And Peleg lived thirty years, and begat Reu. Genesis 11:16–19.
І жив Евер тридцять і чотири роки, і породив Пелега. І жив Евер після того, як породив Пелега, чотириста тридцять років, і породив синів і дочок. А Пелег жив тридцять років і породив Реу. Буття 11:16-19.
The reference to Eber is the first reference of the Hebrew word that is eventually identified as the Hebrew word “Hebrew.” In the genealogy of a chosen people, one of the ten descendants is named Hebrew, which is what the chosen people were to be known as. In three verses Eber and Peleg are used to mark the distinction of the chosen Hebrew race. Eber means “crossing over” or “the one who crosses over” and is the root of the word, “Hebrew.” Abram is a symbol of those who cross over from Babylon to the Promised Land. “Peleg” means “division” or “split,” as referenced in Genesis 10:25, where we are informed that in Peleg’s days the “earth was divided.”
Згадка про Евера — це перша згадка єврейського слова, яке зрештою ототожнюється зі словом «єврей» у єврейській мові. У родоводі вибраного народу один із десяти нащадків має ім’я Єврей, чим і мав називатися вибраний народ. У трьох віршах Евер і Пелег використовуються, щоб позначити відмінність вибраного єврейського народу. Евер означає «перехід» або «той, хто переходить» і є коренем слова «єврей». Аврам є символом тих, хто переходить з Вавилона до Обіцяної землі. «Пелег» означає «поділ» або «розкол», як зазначено в Бутті 10:25, де повідомляється, що за днів Пелега «земля була поділена».
Eber and Peleg represent a prophetic division for those who wish to rightly divide the word of truth. The genealogy of Noah produced two lines of eight, which represented two sets of four generations, as does the 430 years in Egypt. The genealogy of Genesis eleven is represented by ten, not eight, for it is the genealogy of a chosen people. The chosen people are divided into two groups of five, thus aligning with the parable of the ten virgins, which is the parable of God’s covenant people.
Евер і Пелег представляють пророчий поділ для тих, хто бажає правильно розділяти слово істини. Родовід Ноя дав дві гілки по вісім, які представляли дві групи з чотирьох поколінь, так само, як і 430 років у Єгипті. Родовід одинадцятого розділу Буття представлений десятьма, а не вісьмома, бо це родовід вибраного народу. Вибраний народ поділений на дві групи по п’ять, що відповідає притчі про десять дів, яка є притчею про Божий завітний народ.
In that chosen people genealogy, Peleg’s name and his historical fulfillment represent a division of two classes of wise or foolish virgins, at the very point in biblical history that the earth had been divided at the tower of Babel. In the list of ten, Peleg is number five, for that is the center of ten. Eber the Hebrew, typified by Abram represents a foolish virgin who crosses over and becomes a wise virgin, when the two classes are divided at the cry at midnight. Eber, the first Hebrew in name, represents Abram, the first Hebrew by covenant. When the Lord called Abram out of Babylon, it typified the message of the midnight cry, which is the empowerment of the second angel, who calls men and women out of Babylon.
У тому родоводі обраного народу ім’я Пелега та його історичне сповнення представляють поділ на два класи — мудрих і нерозумних дів — саме в той момент біблійної історії, коли землю було поділено за часів Вавилонської вежі. У переліку з десяти Пелег — п’ятий, бо це середина десяти. Евер-єврей, типологічно представлений Аврамом, символізує нерозумну діву, яка переходить і стає мудрою дівою, коли ці два класи розділяються під час опівнічного крику. Евер, перший «єврей» за назвою, представляє Аврама, першого єврея за завітом. Коли Господь покликав Аврама з Вавилона, це було прообразом вістки опівнічного крику, що є посиленням другого ангела, який кличе чоловіків і жінок вийти з Вавилона.
The parable of the ten virgins is represented with Eber and Peleg representing a call to come out, just before the dividing line of Peleg closes the door of probation. In the prophetic relationship Eber lived 430 years after Peleg, who then lived 30 years. The first step of Abram’s threefold covenant was represented by Eber and Peleg. Abram, as Eber and Peleg as the dividing line between two classes. Paul’s addition to Abram’s prophecy is Peleg’s addition to Eber’s prophecy. Eber proclaimed 400 years, but Peleg identified 430 years. Peleg therefore represented Paul, and Paul’s addition of 30 years to the 400 years, and Paul’s ministry was to identify the Peleg of Bible prophecy. The “Peleg” of Bible prophecy that Paul identified represented the dividing of the nation from literal to spiritual.
Притча про десять дів подається через Ебера і Пелега, які уособлюють заклик вийти, безпосередньо перед тим, як розділювальна лінія Пелега зачиняє двері випробувального часу. У пророчому контексті Ебер прожив 430 років після Пелега, який, своєю чергою, прожив 30 років. Перший крок потрійного завіту Аврама був представлений Ебером і Пелегом. Аврам — як Ебер, а Пелег — як розділювальна лінія між двома класами. Додаток Павла до пророцтва Аврама — це додаток Пелега до пророцтва Ебера. Ебер проголосив 400 років, а Пелег визначив 430 років. Отже, Пелег представляв Павла; Павло додав 30 років до 400 років, і служіння Павла полягало в тому, щоб визначити Пелега біблійного пророцтва. «Пелег» біблійного пророцтва, якого визначив Павло, уособлював розділення народу від буквального до духовного.
From Shem to Peleg is five descendants, and from Rue to Abram is five.
Від Шема до Пелега — п'ять нащадків, а від Руе до Абрама — п'ять.
And he said unto Abram, Know of a surety that thy seed shall be a stranger in a land that is not theirs, and shall serve them; and they shall afflict them four hundred years. Genesis 15:13.
І сказав Він до Аврама: Знай напевно, що насіння твоє буде чужинцем у землі не своїй, і служитиме їм; і вони будуть утискати його чотириста років. Буття 15:13.
Now to Abraham and his seed were the promises made. He saith not, And to seeds, as of many; but as of one, And to thy seed, which is Christ. And this I say, that the covenant, that was confirmed before of God in Christ, the law, which was four hundred and thirty years after, cannot disannul, that it should make the promise of none effect. For if the inheritance be of the law, it is no more of promise: but God gave it to Abraham by promise. Galatians 3:16–18.
А обітниці були дані Авраамові та його нащадкові. Не сказано: «і нащадкам», ніби про багатьох, але як про одного: «і нащадкові твоєму», яким є Христос. І це кажу: заповіту, який раніше був Богом у Христі затверджений, закон, що з’явився через чотириста тридцять років потому, не може скасувати, щоб зробити обітницю недійсною. Бо якщо спадщина від закону, то вже не від обітниці; але Бог дарував її Авраамові через обітницю. Галатам 3:16–18.
Thirty Years Old
Тридцять років
Jesus was thirty when he began His ministry.
Ісусові було тридцять років, коли Він почав Своє служіння.
And Jesus himself began to be about thirty years of age, being (as was supposed) the son of Joseph, which was the son of Heli. Luke 3:23.
І сам Ісус, як починав, мав років близько тридцяти, будучи (як вважали) сином Йосипа, який був сином Гелі. Луки 3:23.
Joseph began to serve Pharaoh in Egypt when he was thirty years old.
Йосип почав служити фараону в Єгипті, коли йому виповнилося тридцять років.
And Joseph was thirty years old when he stood before Pharaoh king of Egypt. And Joseph went out from the presence of Pharaoh, and went throughout all the land of Egypt. Genesis 41:46.
Йосипові було тридцять років, коли він став перед фараоном, царем Єгипту. І Йосип вийшов із присутності фараона та пройшов по всій землі Єгипетській. Буття 41:46.
The prophet Ezekiel was thirty years old when he began his ministry, and his ministry lasted twenty-two years.
Пророку Єзекіїлю було тридцять років, коли він розпочав своє служіння, а його служіння тривало двадцять два роки.
Now it came to pass in the thirtieth year, in the fourth month, in the fifth day of the month, as I was among the captives by the river of Chebar, that the heavens were opened, and I saw visions of God. Ezekiel 1:1.
І сталося тридцятого року, четвертого місяця, п’ятого дня місяця, коли я був серед полонених над річкою Кевар, що відкрилися небеса, і я бачив Божі видіння. Єзекіїля 1:1.
Ezekiel has more historical references within his writings than any other prophet. There are thirteen direct references to ascertainable dates in the writings of Ezekiel, and unknowingly, the biblical scholars and historians confirm that his ministry spanned twenty-two years, though they know not that twenty-two is a symbol of the one hundred and forty-four thousand.
Єзекіїль має у своїх писаннях більше історичних посилань, ніж будь-який інший пророк. У писаннях Єзекіїля є тринадцять прямих посилань на дати, які можна визначити, і, самі того не підозрюючи, біблієзнавці та історики підтверджують, що його служіння тривало двадцять два роки, хоча вони й не знають, що двадцять два є символом ста сорока чотирьох тисяч.
King David was thirty years old when he began to reign and he reigned for forty years.
Цареві Давидові було тридцять років, коли він почав царювати, і царював сорок років.
David was thirty years old when he began to reign, and he reigned forty years. In Hebron he reigned over Judah seven years and six months: and in Jerusalem he reigned thirty and three years over all Israel and Judah. 2 Samuel 5:4, 5.
Давид мав тридцять років, коли почав царювати, і царював сорок років. У Хевроні він царював над Юдою сім років і шість місяців, а в Єрусалимі він царював тридцять три роки над усім Ізраїлем та Юдою. 2 Самуїла 5:4, 5.
David’s forty-year reign is a symbolic number, and the period of 40 is like Abram and Paul’s 430 years, for the 40 years is divided into two parts (7 and a half and 33 years). The two periods of David’s forty-year reign, have an added prophetic enigma, for another biblical witness records those two periods as seven years and thirty-three years. What does the extra six months in Second Samuel represent, and how does 7.5 and 33 equal 40? There is an overlap of six months that must represent a prophetic truth.
Сорок років царювання Давида — це символічне число, і період 40 подібний до 430 років у Аврама й у Павла, бо ці 40 років поділені на дві частини (7 з половиною та 33 роки). Два періоди сорокарічного царювання Давида мають додаткову пророчу загадку, адже інше біблійне свідчення зазначає ці два періоди як сім років і тридцять три роки. Що означають додаткові шість місяців у Другій книзі Самуїла, і як 7,5 та 33 дорівнюють 40? Є перекриття на шість місяців, яке має символізувати пророчу істину.
And the days that David reigned over Israel were forty years: seven years reigned he in Hebron, and thirty and three years reigned he in Jerusalem. 1 Kings 2:11.
І днів царювання Давида над Ізраїлем було сорок років: сім років він царював у Хевроні, а тридцять і три роки — в Єрусалимі. 1 Царів 2:11.
22 is a symbolic number representing the combination of Divinity with humanity and Ezekiel’s ministry lasted twenty-two-years. Joseph’s fourteen years is divided into two periods of seven years, Christ’s covenant week divided into two equal 1260-day periods, and David’s forty year reign is broken into two periods, with an additional symbol connecting the two periods.
22 — символічне число, що означає поєднання божественного з людським, а служіння Єзекіїля тривало двадцять два роки. Чотирнадцять років Йосипа поділено на два періоди по сім років, тиждень завіту Христа поділено на два рівні 1260-денні періоди, а сорокарічне царювання Давида розділено на два періоди, із додатковим символом, що поєднує ці два періоди.
Jesus is the Prophet, the Priest and the King. In the latter days He will lift up His church triumphant as an ensign, and that church is represented by Christ, the prophet, priest and king who has combined His Divinity with men, represented by Ezekiel the prophet, Joseph the priest and David the king. The four symbols represent three worthies in the furnace that was heated seven times above normal, and then there appeared the fourth, and He was as the son of God. All the world was represented at the celebration of Nebuchadnezzar’s golden image, and they all saw the church triumphant made up of a human prophet, a human priest and a human king, sustained by the fourth Divine person.
Ісус — Пророк, Священик і Цар. В останні дні Він піднесе Свою Церкву торжествуючу як знамено, і ця Церква представлена Христом, Пророком, Священиком і Царем, який поєднав Своє Божество з людьми, представленими пророком Єзекіїлем, священиком Йосифом і царем Давидом. Чотири символи представляють трьох мужів у вогняній печі, яку розжарили у сім разів більше, ніж звичайно, і тоді з’явився четвертий, і Він був подібний до Сина Божого. На святкуванні золотого образу Навуходоносора був представлений увесь світ, і всі вони побачили Церкву торжествуючу, що складається з людського пророка, людського священика і людського царя, яку підтримує четверта Божественна Особа.
“Satan has taken the world captive. He has introduced an idol sabbath, apparently giving to it great importance. He has stolen the homage of the Christian world away from the Sabbath of the Lord for this idol sabbath. The world bows to a tradition, a man-made commandment. As Nebuchadnezzar set up his golden image on the plain of Dura, and so exalted himself, so Satan exalts himself in this false sabbath, for which he has stolen the livery of heaven.” Review and Herald, March 8, 1898.
«Сатана полонив світ. Він запровадив ідольську суботу, начебто надаючи їй великого значення. Він викрав шанування християнського світу від Господньої суботи на користь цієї ідольської суботи. Світ схиляється перед традицією, людською заповіддю. Як Навуходоносор поставив свій золотий образ на рівнині Дура і цим звеличив себе, так і Сатана звеличує себе в цій фальшивій суботі, для якої він викрав вбрання небес». Review and Herald, 8 березня 1898 р.
The Number Four
Число чотири
At the prophetic level, forty is a tithe of Abram’s four hundred, and four is a tithe of forty. Any prophetic characteristic that is found in the number four, must align with the symbolism of forty, which in turn must align with the symbolism of four hundred. In context, four often represents “worldwide,” a familiar understanding, but it also represents “a progression” and in some contexts a “progressive destruction.”
На пророчому рівні сорок становить десятину від Аврамових чотирьохсот, а чотири — десятину від сорока. Будь-яка пророча характеристика, що міститься в числі чотири, має узгоджуватися із символікою сорока, яка своєю чергою має узгоджуватися із символікою чотирьохсот. У контексті чотири часто символізує «всесвітній», знайоме розуміння, але також символізує «поступ», а в деяких контекстах — «поступове знищення».
The first four of the seven trumpets represent the progressive destruction of Western Rome. Eastern Rome in Constantinople ended in submission to the four Ottoman Sultans. Line upon line eastern and western Rome progressively disintegrated over four periods, represented by four trumpets, while also being brought down by Islam of the fifth and sixth trumpets. Together the two lines identify the fall of Rome over four generations of trumpets, while an escalating war with Islam leads to the ultimate demise when the four sultans of Islam take supremacy over the kingdom. The history of west and east began with the division of the Empire by Constantine in 330.
Перші чотири з семи сурм означають поступове знищення Західного Риму. Східний Рим у Константинополі закінчився підкоренням чотирьом османським султанам. Крок за кроком Східний і Західний Рим розпадалися протягом чотирьох періодів, представлених чотирма сурмами, водночас їх повалював іслам п’ятої та шостої сурми. Разом ці дві лінії окреслюють падіння Риму протягом чотирьох поколінь сурм, тоді як наростаюча війна з ісламом веде до остаточної загибелі, коли чотири султани ісламу здобувають верховенство над царством. Історія Заходу й Сходу почалася з поділу імперії Костянтином у 330 році.
The four trumpets of western Rome begin in 330, and the fifth and sixth trumpet represent the power that bring eastern Rome down, an eastern Rome also began in 330. Both eastern and western Rome contributed to the work of placing the papal power on the throne of the earth in 538, so the two lines of western and eastern typify the two horns of the United States, who places the papal power back on the throne at the Sunday law. Western Rome is the symbol of churchcraft in the prophetic relationship and eastern Rome is the symbol of statecraft.
Чотири труби Західного Риму починаються у 330 році, а п’ята і шоста труба символізують силу, яка повалює Східний Рим; Східний Рим також бере початок у 330 році. І Східний, і Західний Рим сприяли справі утвердження папської влади на престолі землі у 538 році, тож дві лінії — західна і східна — типологічно відповідають двом рогам Сполучених Штатів, які повертають папську владу на престол під час недільного закону. Західний Рим є символом церковної політики у пророчому контексті, а Східний Рим — символом державної політики.
Within the history of the fall of western and eastern Rome, the history of papal Rome is set forth. Beginning with the church of the disciples, represented by Ephesus, the first three churches lead to the fourth church, which is the papacy from 538 until 1798. In Revelation thirteen, the papacy is identified as ruling for 42 months, after its deadly wound of 1798 is healed at the Sunday law. “Time is no longer” after 1844, so the forty-two months are a symbol of the period of persecution from the Sunday law until Michael stands up. The pioneers understood the churches, seals and trumpets represented three lines of history that run parallel to one another. Laying the prophetic testimony of western Rome over the line of eastern Rome and the line of papal Rome is not a prophetic application which was employed by the Millerites, but the technique does not contradict any of their established understandings.
У межах історії падіння Західного та Східного Риму викладено історію папського Риму. Починаючи з церкви учнів, представленої Ефесом, перші три церкви ведуть до четвертої церкви, якою є папство з 538 до 1798 року. У тринадцятому розділі Об’явлення папство визначене як таке, що панує сорок два місяці, після того як його смертельна рана 1798 року буде зцілена через недільний закон. «Часу більше не буде» після 1844 року, тож сорок два місяці є символом періоду переслідувань від недільного закону аж до того часу, коли Михаїл стане. Піонери розуміли, що церкви, печаті й труби представляють три лінії історії, які йдуть паралельно одна одній. Накладання пророчого свідчення Західного Риму на лінію Східного Риму та лінію папського Риму не є пророчим застосуванням, яке використовували міллеріти, але цей підхід не суперечить жодному з їхніх усталених розумінь.
Line upon line, the first four trumpets are to be laid over the history represented by the fifth and sixth trumpets, and then the line of the first three churches that lead to the period of papal persecution represented by the fourth church. Four trumpets on the one line, four sultans on the second line, and four churches on the third line. The number “four” represents worldwide, but it also represents a progressive destruction of either a civil or religious power. What it represents is determined by context.
Лінія на лінію: перші чотири сурми слід накласти на історію, представлену п’ятою та шостою сурмами, а потім — на лінію перших трьох церков, що ведуть до періоду переслідувань з боку папства, представленого четвертою церквою. Чотири сурми — на першій лінії, чотири султани — на другій лінії, і чотири церкви — на третій лінії. Число «чотири» означає всесвітній масштаб, але також означає поступове знищення або світської, або релігійної влади. Те, що саме воно означає, визначається контекстом.
At the Sunday law the papal power is restored. The first time the papacy was empowered there was a thirty-year period of preparation. In the first four churches, the fourth church is the papacy, and the first church was the disciples, represented as Ephesus. The first three generations of the Christian church led to the fourth church of Thyatira, that is represented by Jezebel. When you get to Thyatira, in 538, a Sunday law was enacted at the Counsel of Orleans, thus identifying the Sunday law in the United States, when the deadly wound of 1798 is healed.
Під час запровадження недільного закону папська влада відновлюється. Уперше, коли папство було наділене владою, цьому передував тридцятирічний період підготовки. У перших чотирьох церквах четверта церква — це папство, а перша — учні, представлені як Ефес. Перші три покоління християнської церкви привели до четвертої церкви — Тіятири, яку представляє Єзавель. Коли доходиш до Тіятири, у 538 році на Раді в Орлеані було ухвалено недільний закон, що таким чином вказує на недільний закон у Сполучених Штатах, коли зцілюється смертельна рана 1798 року.
The history from 1798, until the Sunday law in the United States is represented by the first four churches. The fourth church of Thyatira is the Sunday law, and the papal persecution which follows. The first church of Ephesus, the church who lost its first love, ended up at the conclusion of the four-step progressive destruction, at the Sunday law of Thyatira. The generation that leads to the Sunday law of Thyatira, is the third generation of Pergamos. Thyatira represents the Sunday law until the close of probation, and Pergamos represents the compromise of the third generation that prepares the way for Thyatira. The third generation of Pergamos, and the compromise it represents was first fulfilled in the time of Constantine, who passed the very first Sunday law in 321. The United States began as the lamb of Ephesus, but when it places Thyatira back on the throne, it speaks as a dragon.
Історія від 1798 року до недільного закону в Сполучених Штатах представлена першими чотирма церквами. Четверта церква — Тіятіра — це недільний закон і папське переслідування, що настає після нього. Перша церква, Ефес, церква, що втратила першу любов, у підсумку приходить до завершення чотириетапного поступового руйнування — на недільному законі Тіятіри. Покоління, що приводить до недільного закону Тіятіри, — це третє покоління Пергама. Тіятіра представляє недільний закон аж до закриття випробувального часу, а Пергам — компроміс третього покоління, який готує шлях для Тіятіри. Третє покоління Пергама і компроміс, який воно представляє, уперше здійснилися за часів Константина, який у 321 році ухвалив найперший недільний закон. Сполучені Штати почали як ягня Ефеса, але коли вони знову ставлять Тіятіру на престол, говорять як дракон.
The progressive destruction of the United States is represented by the first four churches of Revelation. The progressive destruction of the sixth kingdom of Bible prophecy occurs over four generations that lead to the Sunday law, where the earth beast, speaks as a dragon. The final generation is represented by the dragon, that is a reptile, as in the Garden of Eden, and for this reason, both John the Baptist and Jesus called the last generation of ancient Israel, “a generation of vipers.”
Поступова руйнація Сполучених Штатів представлена першими чотирма церквами книги Об’явлення. Поступова руйнація шостого царства біблійного пророцтва відбувається протягом чотирьох поколінь, що ведуть до недільного закону, де звір із землі говорить, як дракон. Останнє покоління представлене драконом, який є плазуном, як і в Едемському саду, і з цієї причини і Іван Хреститель, і Ісус назвали останнє покоління стародавнього Ізраїлю «поріддям гадючим».
The fourth and last generation is either the “chosen generation” representing the one hundred and forty-four thousand, or its counterpart, the generation of vipers. One class has formed the image of Christ, the other the image of the beast—the serpent. The generation of vipers is directly set forth, four times in God’s Word. The context at each reference is different.
Четверте й останнє покоління — або «обраний рід», що представляє сто сорок чотири тисячі, або його противага — поріддя гадюче. Одна група сформувала образ Христа, інша — образ звіра — змія. Про поріддя гадюче прямо сказано в Слові Божому чотири рази. У кожному з цих місць контекст різний.
But when he saw many of the Pharisees and Sadducees come to his baptism, he said unto them, O generation of vipers, who hath warned you to flee from the wrath to come? Matthew 3:7.
А коли він побачив багатьох фарисеїв і саддукеїв, що прийшли на його хрещення, то сказав їм: О, роде гадючий, хто вас попередив утікати від майбутнього гніву? Матвія 3:7.
If the “generation of vipers” were simply some derogatory remarks about a couple sects of people that John didn’t like, then there would be nothing to say about the expression. But every word is sacred within God’s Word, so John was assigning a specific label to the Sadducees and Pharisees. That label is defined prophetically by the context of the passage where it is expressed. In the passage John is identified as accomplishing his ministry, then the Sadducees and Pharisees enter the narrative. In the opening verses John is identified as Isaiah’s “voice in the wilderness.”
Якби «поріддя гадюче» було просто кількома зневажливими зауваженнями про дві секти людей, яких Іван не любив, то про цей вислів не було б чого казати. Але кожне слово в Божому Слові є священним, тож Іван надавав саддукеям і фарисеям конкретне означення. Це означення пророчо визначене контекстом уривку, де його висловлено. В уривку Івана представлено як такого, що звершує своє служіння, а тоді до оповіді входять саддукеї та фарисеї. У початкових віршах Іван ототожнюється з Ісаїним «голосом того, хто кличе в пустелі».
In those days came John the Baptist, preaching in the wilderness of Judaea, And saying, Repent ye: for the kingdom of heaven is at hand.
У ті дні з’явився Іван Хреститель, проповідуючи в юдейській пустелі й кажучи: Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне.
For this is he that was spoken of by the prophet Esaias, saying,
Бо це той, про кого говорив пророк Ісая, кажучи,
The voice of one crying in the wilderness, Prepare ye the way of the Lord, make his paths straight.
Голос того, хто кличе в пустелі: приготуйте дорогу Господню, вирівняйте Його стежки.
And the same John had his raiment of camel’s hair, and a leathern girdle about his loins; and his meat was locusts and wild honey.
А сам Іван мав одяг із верблюжої шерсті та шкіряний пояс на стегнах; а їжею його були сарана й дикий мед.
Then went out to him Jerusalem, and all Judaea, and all the region round about Jordan, And were baptized of him in Jordan, confessing their sins. But when he saw many of the Pharisees and Sadducees come to his baptism, he said unto them, O generation of vipers, who hath warned you to flee from the wrath to come? Matthew 3:2–7.
Тоді виходили до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і хрестилися від нього в Йордані, визнаючи свої гріхи. А коли він побачив багатьох фарисеїв та садукеїв, що приходили на його хрещення, сказав їм: Роде гадючий, хто вас остеріг утекти від майбутнього гніву? Матвія 3:2-7.
The final generation of ancient Israel is labelled as “a generation of vipers,” by a prophet who came out of the wilderness. John is the prophet who fulfilled the role as Malachi’s messenger who prepared the way for the Messenger of the Covenant, who was also the voice in the wilderness identified by Isaiah.
Останнє покоління давнього Ізраїлю назване "поріддям гадючим" пророком, що вийшов із пустелі. Іван — пророк, який виконав роль посланця Малахії, який приготував дорогу Посланцеві Заповіту, який також був голосом у пустелі, названим Ісаєю.
If we consider “leaves” as a symbol, we find that they represent “profession.” The first reference is with Adam and Eve, who covered their unrighteousness, with fig leaves. They had previously worn the garment of light, the garment of righteousness, but when that was gone, they realized they were naked Laodiceans, who think all they need to do is hide behind the “leaves of profession,” and everything will be OK. Further on in the passage, John speaks directly against the Laodicean Jews trusting in the bloodline of Abraham to save them, for their presumption was simply the empty leaves of profession. A person’s garments represent who they are.
Якщо ми розглянемо "листя" як символ, то побачимо, що воно означає "сповідання". Першу згадку маємо про Адама й Єву, які прикрили свою неправедність фіговим листям. Раніше вони були зодягнені в шати світла, шати праведності, але коли цього не стало, вони усвідомили, що вони — нагі лаодикійці, які думають, що їм достатньо лише сховатися за "листям сповідання", і все буде гаразд. Далі в уривку Іван прямо виступає проти лаодикійських юдеїв, що покладалися на родовід від Авраама, щоб спастися, адже їхня самовпевненість була лише порожнім "листям сповідання". Одяг людини відображає те, ким вона є.
Trees are a symbol of men and of kingdoms, and the fruit, the branch, the seed, the soil, the water, the root and obviously the leaves all represent specific prophetic symbols unto themselves, but each of those truths is connected to the other symbols represented in the various lines of prophecy that employ the prophetic symbols that go to make up a “tree.” Of course, the first prophetic symbolism of a tree is that it represents a life-or-death test.
Дерева — символ людей і царств, а плід, гілка, насіння, ґрунт, вода, корінь і, звісно, листя — усі вони самі по собі є окремими пророчими символами; утім, кожна з цих істин пов’язана з іншими символами, представленими в різних лініях пророцтва, які використовують пророчі символи, що разом утворюють «дерево». Звісно, перше пророче значення дерева полягає в тому, що воно символізує випробування на життя або смерть.
John’s message is represented by the clothes he wore, and the food he ate. Prophetic food, such as the manna at the beginning of ancient Israel, or the Bread of Heaven at the end; must be eaten. The food represents a prophetic testing message which must be eaten, for it is Christ’s flesh and His blood. The clothes John wore and the food he ate identifies the message, and messenger who prepared the way for Christ. John typifies the final messenger who prepares the way for Christ, who is the Messenger of the Covenant who suddenly comes to His temple at the Sunday law. When that takes place, the foolish virgins, who are also Laodiceans and tares, represent the final fourth generation of those who profess to be the legitimate covenant people of Abraham, just as did the Pharisees and Sadducees, in the time when John appeared out of the wilderness.
Вістка Івана представлена одягом, який він носив, і їжею, яку він споживав. Пророчу їжу, таку як манна на початку стародавнього Ізраїлю або Хліб Небесний наприкінці, потрібно споживати. Ця їжа символізує пророчу випробувальну вістку, яку треба спожити, бо це тіло Христа і Його кров. Одяг, який носив Іван, і їжа, яку він споживав, визначають вістку і вісника, що приготував шлях для Христа. Іван є прообразом остаточного вісника, який готує шлях для Христа, Вісника Заповіту, що раптово приходить до Свого храму під час недільного закону. Коли це станеться, нерозумні діви, які також є лаодикійцями і куколем, представляють остаточне четверте покоління тих, хто вважає себе законним завітним народом Авраама, як і фарисеї та саддукеї в час, коли Іван вийшов із пустелі.
John wore camel hair, a leather girdle that included a harness attachment, such as farm animals have with a yoke. He ate, and therefore his message was of locusts, a premier symbol of Islam in the Scriptures, and he mixed his message of Islam, with the honey.
Джон носив одяг із верблюжої шерсті та шкіряний пояс із кріпленням для упряжі, як у тяглових тварин із ярмом. Він їв, і тому його послання було про сарану, провідний символ ісламу в Писаннях, і він змішував своє послання про іслам із медом.
And the house of Israel called the name thereof Manna: and it was like coriander seed, white; and the taste of it was like wafers made with honey. Exodus 16:31.
І дім Ізраїлів назвав її Манною; вона була подібна до насіння коріандру, біла; а смак її був, як коржі на меду. Вихід 16:31.
Manna is a symbol of God’s Word, and it tasted like honey, which the prophets identify as the taste of the message, they are represented as eating. John brought the message of Islam as represented by the locusts, and a girdle of camel leather and camel hair. The locusts and the camel are both symbols of Islam. That message of Islam was mixed with the enlightenment of God’s Word that is represented as “honey.”
Манна — символ Божого Слова; на смак вона була як мед, який пророки ототожнюють зі смаком послання. Пророків зображують такими, що вони його їдять. Іван приніс послання ісламу, представлене сараною та поясом із верблюжої шкіри та верблюжого волосся. І сарана, і верблюд є символами ісламу. Те послання ісламу було змішане з осяянням Божого Слова, яке представлено як «мед».
Then said Jonathan, My father hath troubled the land: see, I pray you, how mine eyes have been enlightened, because I tasted a little of this honey. 1 Samuel 14:29.
Тоді сказав Йонатан: Мій батько потривожив землю; погляньте, прошу вас, як просвітилися мої очі, бо я скуштував трохи цього меду. 1 Самуїлова 14:29.
John did not simply represent a message of Islam, but he came from the wilderness, as did Elijah, and John did not eat honey, he ate wild honey, for he, as with Christ, was not trained in the institutions of the day who had their own honey of a message, represented by the leaven of the Pharisees and Sadducees. John ate honey from the wilderness, for he was trained by the Holy Spirit outside the religious institutions of his day. The typical girdle of the time period contained a hinge mechanism that a person would tie their camel hair garment onto. The hinge represents John, who was the turning point from the earthly unto the heavenly sanctuary.
Іван не просто представляв послання ісламу, він прийшов із пустелі, як і Ілля, і Іван не їв меду — він їв дикий мед, бо він, як і Христос, не був навчений в інституціях того часу, які мали свій «мед» послання, представлений закваскою фарисеїв і саддукеїв. Іван їв мед із пустелі, бо його навчав Святий Дух поза релігійними інституціями його часу. Типовий пояс того періоду мав шарнірний механізм, до якого людина прив’язувала свій одяг із верблюжої шерсті. Шарнір символізує Івана, який був поворотною точкою від земного до небесного святилища.
“The prophet John was the connecting link between the two dispensations. As God’s representative he stood forth to show the relation of the law and the prophets to the Christian dispensation. He was the lesser light, which was to be followed by a greater. The mind of John was illuminated by the Holy Spirit, that he might shed light upon his people; but no other light ever has shone or ever will shine so clearly upon fallen man as that which emanated from the teaching and example of Jesus. Christ and His mission had been but dimly understood as typified in the shadowy sacrifices. Even John had not fully comprehended the future, immortal life through the Saviour.” The Desire of Ages, 220.
Пророк Іван був сполучною ланкою між двома періодами. Як Божий представник він виступив, щоб показати взаємозв’язок закону й пророків із християнським періодом. Він був меншим світлом, за яким мало прийти більше. Розум Івана був просвітлений Святим Духом, щоб він міг пролити світло на свій народ; але жодне інше світло ніколи не сяяло й ніколи не засяє так ясно на падше людство, як те, що виходило з учення та прикладу Ісуса. Христа та Його місію лише тьмяно розуміли в прообразах тіньових жертвоприношень. Навіть Іван ще не повністю осягнув майбутнє, безсмертне життя через Спасителя. Бажання віків, 220.
The hinge garment of John is introduced at the very point of Christ’s baptism, which was the turning point, represented by the place where John was baptizing. That place was named Bethabara meaning “ferry crossing,” and is the very place ancient Israel entered into the Promised Land as they came out of the wilderness, just as John had done.
Шарнірний одяг Івана вводиться саме в момент хрещення Христа, яке було поворотним моментом, позначеним місцем, де Іван хрестив. Те місце називалося Віфавара, що означає «паромна переправа», і це те саме місце, де давній Ізраїль увійшов в Обітовану землю, коли виходив із пустелі, так само, як це зробив Іван.
Of course, the movement of the one hundred and forty-four thousand are who John is representing, but we are simply pointing out that when Jesus was baptized, it was that generation that He and John called the “generation of vipers.” Jesus came to magnify God’s Ten Commandment law, and He inspired every word in the Bible, so when He calls the final generation of ancient Israel a generation of vipers, He knows full well that the second commandment identifies the judgment being accomplished in the third and fourth generations.
Звісно, йдеться про рух ста сорока чотирьох тисяч, який представляє Іван, але ми лише зазначаємо, що, коли Ісуса хрестили, саме те покоління Він та Іван назвали «поколінням гадюк». Ісус прийшов, щоб звеличити Божий закон Десяти Заповідей, і Він надихнув кожне слово в Біблії, тож коли Він називає останнє покоління давнього Ізраїлю «поколінням гадюк», Він добре знає, що друга заповідь визначає суд, який здійснюється в третьому і четвертому поколіннях.
The third and fourth generations represent a progressive judgment that ends in the fourth generation, which is the generation of vipers. Christ baptism typifies 9/11. The Laodicean Seventh-day Adventist generation has been in its final generation since that time. John’s message to the Pharisees and Sadducees was the Laodicean message.
Третє й четверте покоління являють собою поступовий суд, що завершується в четвертому поколінні, яке є поколінням гадюк. Хрещення Христа символізує 9/11. Лаодикійське покоління адвентистів сьомого дня відтоді перебуває у своєму останньому поколінні. Послання Івана до фарисеїв і садукеїв було лаодикійським посланням.
But when he saw many of the Pharisees and Sadducees come to his baptism, he said unto them,
Але коли він побачив, що багато фарисеїв і садукеїв прийшли на його хрещення, він сказав їм,
O generation of vipers, who hath warned you to flee from the wrath to come?
О, поріддя гадюче, хто вас застеріг утікати від гніву, що має прийти?
Bring forth therefore fruits meet for repentance: And think not to say within yourselves, We have Abraham to our father:
Отже, приносьте плоди, гідні покаяння; і не думайте казати в собі: «Маємо Авраама за батька».
for I say unto you, that God is able of these stones to raise up children unto Abraham.
бо кажу вам, що Бог може з цих каменів воздвигнути дітей Авраамові.
And now also the axe is laid unto the root of the trees: therefore every tree which bringeth not forth good fruit is hewn down, and cast into the fire. I indeed baptize you with water unto repentance: but he that cometh after me is mightier than I, whose shoes I am not worthy to bear: he shall baptize you with the Holy Ghost, and with fire: Whose fan is in his hand, and he will throughly purge his floor, and gather his wheat into the garner; but he will burn up the chaff with unquenchable fire.
І вже й сокира прикладена до кореня дерев; отож кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і вкинуть у вогонь. Я, щоправда, хрещу вас водою на покаяння; але Той, хто йде за мною, сильніший за мене; я недостойний понести Йому взуття; Він хреститиме вас Святим Духом і вогнем. В Його руці віяло, і Він ретельно очистить Свій тік, і збере Свою пшеницю до житниці; а полову спалить невгасимим вогнем.
Then cometh Jesus from Galilee to Jordan unto John, to be baptized of him. Matthew 3:7–13.
Тоді прийшов Ісус з Галілеї до Йордану до Івана, щоб охреститися від нього. Матвія 3:7-13.
Jesus came from Galilee, which symbolizes a turning point in agreement with John’s girdle-hinge, and the meaning of Bethabara. John’s work of preparing the way, had then changed to Christ’s work of confirming the covenant. The thirty years of preparation was ended and the three and a half years before and after the cross began.
Ісус прийшов з Галілеї, що символізує переломний момент у згоді з пряжкою пояса Івана та значенням Віфавари. Служіння Івана з приготування шляху тоді змінилося на Христове служіння підтвердження завіту. Тридцять років підготовки було завершено, і розпочалися три з половиною роки до і після хреста.
John’s message was a warning of the coming wrath at the destruction of Jerusalem, a destruction that also represents the end of the world and the seven last plagues. That warning message was set within the context of Islam, and it was delivered by a man who not only fulfilled Malachi’s messenger who prepares the way, and Isaiah’s voice in the wilderness, but also the message of Elijah, for John’s clothing paralleled Elijah’s just as John’s message paralleled Elijah’s.
Послання Івана було попередженням про грядущий гнів, що мав явитися під час руйнування Єрусалима, руйнування, яке також символізує кінець світу і сім останніх кар. Це попереджувальне послання було подано в контексті ісламу, і його проголосив чоловік, який не лише сповнив пророцтво Малахії про посланця, що готує шлях, і пророцтво Ісаї про голос волаючого в пустелі, але й ніс послання Іллі, бо одяг Івана був подібний до одягу Іллі, так само як і послання Івана було подібне до послання Іллі.
And he said unto them, What manner of man was he which came up to meet you, and told you these words? And they answered him, He was an hairy man, and girt with a girdle of leather about his loins. And he said, It is Elijah the Tishbite. 2 Kings 1:7, 8.
І сказав до них: Який був той чоловік, що вийшов назустріч вам і сказав вам ці слова? А вони відказали йому: То був волохатий чоловік, і підперезаний шкіряним поясом на його стегнах. І він сказав: Це Ілля Тішбітянин. 2 Царів 1:7, 8.
If they were to ask of John, and not of Elijah, “what manner of man was he?” they would be answered “a hairy man, and girt with a girdle of leather about his loins.” The entire six-month ministry of John is represented in the passage where the final and fourth generation is specifically identified and defined. The Laodicean message unto them directly attacks the profession of being God’s covenant people, it warns them of the coming wrath as illustrated by an ax striking the roots of the trees. The message included that Christ would finish the testing process that began with John. Later in Matthew, Jesus also calls the Jews “a generation of vipers,” and He takes the thought up from John’s theme of cutting down a tree, and explains why.
Якби вони запитали про Івана, а не про Іллю: "який він був чоловік?" — їм би відповіли: "чоловік волохатий і підперезаний ремінним поясом навколо чресел." Увесь шестимісячний період служіння Івана представлений в уривку, де останнє, четверте покоління конкретно ідентифіковано та визначено. Лаодикійське послання до них безпосередньо атакує їхню претензію на те, що вони є Божим заповітним народом; воно попереджає їх про прийдешній гнів, як це проілюстровано сокирою, що підрубує корені дерев. У цьому посланні також ішлося, що Христос завершить процес випробування, який розпочався з Івана. Пізніше в Євангелії від Матвія Ісус також називає юдеїв "поріддям гадючим" і, підхопивши Іванову тему про зрубування дерева, пояснює чому.
Either make the tree good, and his fruit good; or else make the tree corrupt, and his fruit corrupt: for the tree is known by his fruit. O generation of vipers, how can ye, being evil, speak good things? for out of the abundance of the heart the mouth speaketh. A good man out of the good treasure of the heart bringeth forth good things: and an evil man out of the evil treasure bringeth forth evil things. But I say unto you, That every idle word that men shall speak, they shall give account thereof in the day of judgment. For by thy words thou shalt be justified, and by thy words thou shalt be condemned. Matthew 12:33–37.
Або зробіть дерево добрим, і плід його добрим; або зробіть дерево поганим, і плід його поганим, бо дерево пізнається за своїм плодом. Породження гадюк, як можете ви, бувши злі, говорити добрі речі? Бо від надміру серця говорять уста. Добра людина з доброго скарбу серця виносить добрі речі, а зла людина зі злого скарбу виносить злі речі. А кажу вам, що за кожне порожнє слово, яке скажуть люди, вони дадуть звіт у день суду. Бо словами своїми ти будеш виправданий, і словами своїми будеш засуджений. Матвія 12:33–37.
The day of judgment, according to the second commandment is in the fourth generation. The judgment is based upon the message we speak, and that message comes out of our hearts. It is the message we speak that identifies whether we are Peter’s “chosen generation” or a “generation of vipers.” Either class is manifested at the conclusion of a testing process where Christ, as the dirt brush man cleans His floor. As with the oil in the parable of the ten virgins, the message is represented either by an evil or a good heart. Christ’s reference adds that this generation of vipers, which is the fourth and final generation—seek after a sign, and the only sign they would be given was the sign of Jonah.
День суду, згідно з другою заповіддю, настає в четвертому поколінні. Суд ґрунтується на посланні, яке ми проголошуємо, і це послання виходить із наших сердець. Саме послання, яке ми промовляємо, визначає, чи належимо ми до Петрового «вибраного покоління», чи до «поріддя гадючого». Обидві ці групи виявляються наприкінці процесу випробування, в якому Христос, як чоловік із щіткою для бруду, очищає свою підлогу. Подібно до олії в притчі про десять дів, послання виражається або злим, або добрим серцем. Христос також зазначає, що це поріддя гадюче, яке є четвертим і останнім поколінням, шукає знамення, і єдине знамення, яке їм буде дане, — знамення Йони.
Then certain of the scribes and of the Pharisees answered, saying, Master, we would see a sign from thee. But he answered and said unto them, An evil and adulterous generation seeketh after a sign; and there shall no sign be given to it, but the sign of the prophet Jonas: For as Jonas was three days and three nights in the whale’s belly; so shall the Son of man be three days and three nights in the heart of the earth. The men of Nineveh shall rise in judgment with this generation, and shall condemn it: because they repented at the preaching of Jonas; and, behold, a greater than Jonas is here. The queen of the south shall rise up in the judgment with this generation, and shall condemn it: for she came from the uttermost parts of the earth to hear the wisdom of Solomon; and, behold, a greater than Solomon is here. Matthew 12:38–42.
Тоді деякі з книжників і фарисеїв озвалися, кажучи: Учителю, ми хочемо побачити від тебе знамення. Але Він відповів і сказав їм: Лукаве й перелюбне покоління шукає знамення, та знамення не буде дане йому, окрім знамення пророка Йони. Бо як Йона був три дні й три ночі в череві кита, так і Син Людський буде три дні й три ночі в серці землі. Мужі Ніневії стануть на суд із цим поколінням і осудять його, бо вони покаялися, почувши проповідь Йони; і ось, тут — більший від Йони. Цариця Півдня постане на суд із цим поколінням і осудить його, бо вона прийшла з краю землі, щоб почути мудрість Соломона; і ось, тут — більший від Соломона. Матвій 12:38–42.
Christ referenced the Jews as a generation of vipers, and He uses illustrations of judgment as the message of Jonah, and the message of the wisdom of Solomon. Jesus is identifying by context, and with two witnesses, that the generation of vipers is the fourth generation, for the fourth generation is where judgment is accomplished.
Христос називав юдеїв поріддям гадючим, і Він використовує як приклади суду звістку Йони та звістку про мудрість Соломона. Ісус, з огляду на контекст і посилаючись на двох свідків, визначає, що поріддя гадюче — це четверте покоління, бо саме в четвертому поколінні звершується суд.
The one hundred and forty-four thousand are the ensign, or the sign of the latter days, as is the law of God, and the Sabbath. The sign of Jonah is the sign of the resurrection, which for the Jews in Christ’s day and age was His baptism, when the Holy Spirit descended, represented as a dove. Jonah means “dove.” Jonah, John the Revelator, Daniel, Joseph and Lazarus represent the one hundred and forty-four thousand, who are resurrected from being dead in the street for three and a half days. At that point they are to transition from Laodiceans unto Philadelphians, thus becoming the eighth that is of the seven. Jonah represents baptism, for he was cast into the water and symbolically died when he was eaten by the whale. He was thereafter resurrected, as was John, when he was taken out of the boiling oil, and as was Daniel when he was taken out of the lion’s den, and as was Joseph, when he was taken out of the pit, as was Lazarus, the sealing miracle in the time of Christ. The Jews could not see the sign of Jonah, as represented by Christ’s resurrection any clearer than Adventism sees the sign of 9/11, which is the sign of Jonah.
Сто сорок чотири тисячі — це знам’я, або знак останніх днів, як і Закон Божий та Субота. Знак Йони — це знак воскресіння, який для юдеїв у дні Христа був Його хрещенням, коли Святий Дух зійшов у вигляді голуба. Йона означає "голуб". Йона, Іван Богослов, Даниїл, Йосип і Лазар представляють сто сорок чотири тисячі, які воскресають після того, як були мертвими на вулиці три з половиною дні. Тоді вони мають перейти від Лаодикійців до Філадельфійців, ставши восьмим, що є з семи. Йона представляє хрещення, бо його кинули у воду, і він символічно помер, коли його проковтнув кит. Після того він воскрес, як і Іван, коли його витягли з киплячої олії, і як Даниїл, коли його витягли з лев’ячої ями, і як Йосип, коли його витягли з ями, як і Лазар — запечатувальне чудо в час Христа. Юдеї не могли бачити знак Йони, представлений воскресінням Христа, ясніше, ніж адвентизм бачить знак 9/11, який є знаком Йони.
We will continue these subjects in the next article.
Ми продовжимо ці теми у наступній статті.
“The burden of the warning now to come to the people of God, nigh and afar off, is the third angel’s message. And those who are seeking to understand this message will not be led by the Lord to make an application of the Word that will undermine the foundation and remove the pillars of the faith that has made Seventh-day Adventists what they are today. The truths that have been unfolding in their order, as we have advanced along the line of prophecy revealed in the Word of God, are truth, sacred, eternal truth today. Those who passed over the ground step by step in the past history of our experience, seeing the chain of truth in the prophecies, were prepared to accept and obey every ray of light. They were praying, fasting, searching, digging for the truth as for hidden treasures, and the Holy Spirit, we know, was teaching and guiding us. Many theories were advanced, bearing a semblance of truth, but so mingled with misinterpreted and misapplied scriptures, that they led to dangerous errors. Very well do we know how every point of truth was established, and the seal set upon it by the Holy Spirit of God. And all the time voices were heard, ‘Here is the truth,’ ‘I have the truth; follow me.’ But the warnings came, ‘Go not ye after them. I have not sent them, but they ran.’ (See Jeremiah 23:21.)
Нині звістка застереження, яка має дійти до Божого народу, як близького, так і далекого, — це звістка третього ангела. Ті, хто шукають зрозуміти цю звістку, не будуть Господом скеровані до такого застосування Слова, яке підірве фундамент і усуне стовпи віри, що зробила Адвентистів сьомого дня тими, ким вони є сьогодні. Істини, що розкривалися у своєму порядку, коли ми просувалися вперед по лінії пророцтва, відкритого в Божому Слові, і сьогодні є істина — свята, вічна істина. Ті, хто проходили цей шлях крок за кроком у минулій історії нашого досвіду, бачачи ланцюг істини в пророцтвах, були готові прийняти й послухатися кожного променя світла. Вони молилися, постилися, шукали, розкопували істину, мов приховані скарби, і, як ми знаємо, Святий Дух навчав і вів нас. Було висунуто багато теорій, що мали вигляд істини, але були так змішані з неправильно витлумаченими й неправильно застосованими текстами Писання, що вони вели до небезпечних помилок. Ми дуже добре знаємо, як кожен пункт істини був утверджений, і як на ньому була поставлена печать Святого Духа Божого. І весь час лунали голоси: «Ось істина», «У мене істина; ідіть за мною». Але надходили застереження: «Не йдіть за ними. Я їх не посилав, а вони побігли» (див. Єремії 23:21).
“The leadings of the Lord were marked, and most wonderful were His revelations of what is truth. Point after point was established by the Lord God of heaven. That which was truth then, is truth today. But the voices do not cease to be heard—‘This is truth. I have new light.’ But these new lights in prophetic lines are manifest in misapplying the Word and setting the people of God adrift without an anchor to hold them. If the student of the Word would take the truths which God has revealed in the leadings of His people, and appropriate these truths, digest them, and bring them into their practical life, they would then be living channels of light. But those who have set themselves to study out new theories, have a mixture of truth and error combined, and after trying to make these things prominent, have demonstrated that they have not kindled their taper from the divine altar, and it has gone out in darkness.” Selected Messages, book 2, 103, 104.
"Керівництво Господа було очевидним, і надзвичайно дивовижними були Його об’явлення щодо того, що є істина. Пункт за пунктом було утверджено Господом Богом неба. Те, що було істиною тоді, є істиною й сьогодні. Але голоси не вщухають: 'Ось істина. У мене нове світло.' Але ці нові світла у пророчих питаннях виявляються в неправильному застосуванні Слова і в тому, що Божий народ пускають у дрейф без якоря, який утримав би його. Якби дослідник Слова взяв ті істини, які Бог відкрив у провадженні Свого народу, засвоїв ці істини, осмислив їх і впровадив у своє практичне життя, тоді він став би живим провідником світла. Але ті, хто взялися вивчати нові теорії, мають суміш істини й помилки і, намагаючись зробити ці речі помітними, показали, що не запалили свого світильника від божественного жертовника, і він згас у темряві." Вибрані повідомлення, книга 2, 103, 104.