In 1844, the doctrine of the seventh-day Sabbath was unsealed and then emphasized to Sister White when she looked into the ark of the covenant. She also recorded that in the last days the doctrine of the incarnation possessed the same heavenly emphasis. The seventh-day Sabbath, represents the special light from the ark when the antitypical Day of Atonement began, and the seventh-year Sabbath represents the special light from the ark when the antitypical Day of Atonement reaches its conclusion.
У 1844 році вчення про суботу сьомого дня було розкрите, а згодом особливо підкреслене для Сестри Вайт, коли вона поглянула в ковчег завіту. Вона також записала, що в останні дні вчення про втілення мало той самий небесний наголос. Субота сьомого дня являє собою особливе світло від ковчега, коли розпочався антипрообразний День Спокути, а субота сьомого року являє собою особливе світло від ковчега, коли антипрообразний День Спокути досягає свого завершення.
The doctrine of the incarnation is typified in the last holy convocation of Leviticus twenty-three; it is the omega to the seventh-day Sabbath, which is the first holy convocation at the beginning of Leviticus twenty-three. That first Sabbath represents God’s creative power and the last Sabbath represents His recreative power. That first Sabbath is represented by the number “23” and the last by the number “252.”
Вчення про втілення типологічно представлене в останньому святому зібранні двадцять третього розділу Книги Левіт; воно є «омегою» для суботи сьомого дня, яка є першим святим зібранням на початку двадцять третього розділу Книги Левіт. Та перша субота представляє Божу творчу силу, а остання субота представляє Його відтворювальну силу. Та перша субота позначена числом «23», а остання — числом «252».
Those two symbols are the bookends of Leviticus twenty-three and they are also the bookends for the Millerite history. 1798 was the fulfillment of the 2,520 years against the northern kingdom of Israel and the 2,300 years was fulfilled October 22, 1844. When Sister White was led into the sanctuary and gazed upon the Ten Commandments, she was typifying God’s latter-day people who follow Christ into the Most Holy Place when He is finishing His work of at-one-ment. The temple test is the test of following the Lamb whithersoever He goeth.
Ті два символи є обрамленням двадцять третього розділу книги Левіт і водночас — обрамленням історії міллеритів. 1798 рік став виконанням періоду в 2520 років, спрямованого проти північного царства Ізраїлю, а 2300 років завершилися 22 жовтня 1844 року. Коли Сестру Вайт було введено до Святилища і вона споглядала Десять Заповідей, вона була прообразом Божого народу останніх днів, який іде за Христом у Святе Святих, коли Він завершує Своє діло примирення. Храмове випробування — це випробування в тому, щоб іти слідом за Агнцем, куди б Він не пішов.
These are they which were not defiled with women; for they are virgins. These are they which follow the Lamb whithersoever he goeth. These were redeemed from among men, being the firstfruits unto God and to the Lamb. Revelation 14:4.
Це ті, що не осквернилися з жінками, бо вони дівственні. Це ті, що йдуть за Агнцем, куди б Він не пішов. Вони були викуплені з-поміж людей, як первоплоди Богові та Агнцеві. Об’явлення 14:4.
Sister White, as a prophet was illustrating the faithful at the beginning who entered the Most Holy Place by faith, and in so doing she was providing an example of the faithful at the end who enter by faith into the Most Holy Place and then gaze into the ark. What they see illuminated there is the doctrine of the incarnation, the finishing of the at-one-ment. They see the two covering cherubs representing the two Sabbaths of creation and re-creation. They see the 252 on one side of the ark and the 23 on the other and recognize that in agreement with creation and re-creation; 23 represents the marriage of Divinity with humanity, and they see 252 as the symbol of a human’s transformation into a human that is combined with Divinity.
Сестра Вайт, як пророк, зображувала вірних на початку, які вірою увійшли до Святого Святих, і тим самим подавала приклад вірних наприкінці, котрі вірою входять до Святого Святих і тоді вдивляються у ковчег. Те, що вони бачать там осяяним, — це вчення про Воплочення, довершення єднання. Вони бачать двох осіняючих херувимів, що репрезентують дві Суботи творення та перестворення. Вони бачать 252 з одного боку ковчега, а 23 — з іншого і усвідомлюють, що, у згоді з творенням і перестворенням, 23 означає шлюб Божества з людством, а 252 вони бачать як символ перетворення людини на таку, що поєднана з Божеством.
The mercy seat was not to be removed, so for Sister White to look inside was a special revelation, and prophetically the illustration is more for the latter days, than the days in which she lived. By beholding we are changed. The temple test is Christ leading His virgin people into His temple, step by step. Prophetic truths represent the steps along the path that is lightened by the message of the Midnight Cry.
Віко умилостивлення не належало знімати, тому те, що Сестра Вайт зазирнула всередину, було особливим одкровенням, а в пророчому вимірі цей образ більшою мірою стосується останніх днів, ніж днів, у які вона жила. Споглядаючи, ми змінюємося. Храмове випробування полягає в тому, що Христос, крок за кроком, вводить Свій дівственний народ у Свій храм. Пророчі істини являють собою кроки на шляху, освітленому звісткою Опівнічного Кличу.
The Millerite temple of forty-six years is a step.
Міллеритський храм сорока шести літ є кроком.
The human temple of “23,” (male and female, He created them) is a step.
Людський храм «23,» (чоловіком і жінкою Він їх сотворив) є ступенем.
Christ raising His temple in three days is a step.
Те, що Христос за три дні підніме Свій храм, є кроком.
The storehouse is the temple of Malachi.
Скарбниця є храмом Малахії.
Nehemiah cleansed the storehouse from the profanation of Tobiah.
Неємія очистив комору від осквернення Товії.
That temple was where the high priest Hilkiah discovered the writings of Moses during the revival of king Josiah.
Саме в тому храмі первосвященик Хілкія під час відродження царя Йосії знайшов писання Мойсея.
The temple Nehemiah cleansed from profanation is the same temple Christ twice cleansed from it’s “sacrilegious profanation” as Sister White states.
Храм, який Неємія очистив від осквернення, є тим самим храмом, який Христос двічі очищав від його «святотатського осквернення», як стверджує сестра Вайт.
The casket of Miller’s dream was a step.
Ларець Міллерового сну був ступенем.
Once Christ has led His faithful in the Most Holy Place, He leads them, as represented by Sister White to the ark, raises the mercy seat and allows them to look inside. When they look inside they see both the doctrine of the incarnation and the seventh-day Sabbath is invested with a soft halo. Line upon line those who recognize the doctrines that are “invested with a soft radiance” align with Sister White entering the Most Holy Place by faith and looking into the ark.
Коли Христос ввів Своїх вірних у Святе святих, Він, як це зображено через Сестру Вайт, веде їх до ковчега, піднімає віко умилостивлення і дозволяє їм зазирнути всередину. Коли вони заглядають усередину, то бачать, що як вчення про Воплочення, так і субота сьомого дня оповиті м’яким сяйвом. Рядок за рядком ті, хто визнають доктрини, що «овіяні м’якою ясністю», уподібнюються Сестрі Вайт, яка вірою входить у Святе святих і заглядає в ковчег.
The ancient prophets spoke more specifically for the latter days than the days in which they lived. When those ancient prophets themselves become part of the testimony, they represent God’s people in the latter days, and God’s people in the latter days are the one hundred and forty-four thousand. Sister White is perhaps the most important ancient prophet, for all her illustrations represent the alpha history of the omega history of the one hundred and forty-four thousand. All the prophets illustrate the remnant, but Sister White also represents a beginning history that is fulfilled in the ending history—to the very letter.
Давні пророки говорили більш конкретно про останні дні, ніж про дні, у які вони жили. Коли самі ті давні пророки стають частиною свідчення, вони представляють Божий народ в останні дні, а Божий народ в останні дні — це сто сорок чотири тисячі. Сестра Вайт, можливо, є найважливішою серед пророків давнини, бо всі її ілюстрації представляють альфа-історію омега-історії ста сорока чотирьох тисяч. Усі пророки ілюструють останок, але Сестра Вайт також представляє початкову історію, яка сповнюється в завершальній історії — до самої літери.
In the alpha foundational history, Sister White in vision, is taken into the Most Holy Place of the heavenly sanctuary. Once there, the mercy seat upon the ark of the covenant, a seat that was not to be removed, was raised so that Sister White could gaze inside where she saw the Ten Commandments.
У засадничій історії «альфа» Сестру Вайт у видінні було введено у Святе Святих небесного святилища. Там сидалище помилування на ковчезі заповіту — сидалище, яке не належало знімати, — було підняте, щоб Сестра Вайт могла зазирнути всередину, де вона побачила Десять Заповідей.
“In the holiest I saw an ark; on the top and sides of it was purest gold. On each end of the ark was a lovely cherub, with its wings spread out over it. Their faces were turned toward each other, and they looked downward. Between the angels was a golden censer. Above the ark, where the angels stood, was an exceeding bright glory, that appeared like a throne where God dwelt. Jesus stood by the ark, and as the saints’ prayers came up to Him, the incense in the censer would smoke, and He would offer up their prayers with the smoke of the incense to His Father. In the ark was the golden pot of manna, Aaron’s rod that budded, and the tables of stone which folded together like a book. Jesus opened them, and I saw the Ten Commandments written on them with the finger of God. On one table were four, and on the other six. The four on the first table shone brighter than the other six. But the fourth, the Sabbath commandment, shone above them all; for the Sabbath was set apart to be kept in honor of God’s holy name. The holy Sabbath looked glorious—a halo of glory was all around it. I saw that the Sabbath commandment was not nailed to the cross. If it was, the other nine commandments were; and we are at liberty to break them all, as well as to break the fourth. I saw that God had not changed the Sabbath, for He never changes. But the pope had changed it from the seventh to the first day of the week; for he was to change times and laws.” Early Writings, 32.
У Святому Святих я бачила ковчег; його верх і боки були з найчистішого золота. На кожному кінці ковчега був прекрасний херувим, з крилами, розпростертими над ним. Їхні обличчя були звернені одне до одного, і вони дивилися вниз. Між ангелами була золота кадильниця. Над ковчегом, де стояли ангели, була надзвичайно яскрава слава, що виглядала як престол, де перебував Бог. Ісус стояв біля ковчега, і коли до Нього піднімалися молитви святих, фіміам у кадильниці димував, і Він підносив їхні молитви разом із димом фіміаму Своєму Отцеві. У ковчезі була золота посудина з манною, жезл Аарона, що розквітнув, і кам’яні скрижалі, які складалися разом, мов книга. Ісус відкрив їх, і я бачила Десять Заповідей, написані на них перстом Божим. На одній скрижалі було чотири, а на другій — шість. Ті чотири на першій скрижалі сяяли яскравіше за інші шість. Та четверта, заповідь про суботу, сяяла над усіма; бо субота була відокремлена, щоб її додержували на честь святого Імені Божого. Свята субота виглядала славною — навколо неї був ореол слави. Я бачила, що заповідь про суботу не була прибита до хреста. Якби це було так, то й інші дев’ять заповідей були б прибиті; і ми були б вільні порушувати їх усі, так само як і четверту. Я бачила, що Бог не змінював суботу, бо Він ніколи не змінюється. Але папа змінив її з сьомого на перший день тижня; бо він мав змінити часи й закони. Ранні твори, 32.
The doctrine of the seventh-day Sabbath was the alpha doctrine of the foundational history of the Millerite movement that began as the Philadelphian Millerite movement, then transformed unto the Laodicean Millerite movement in 1856, and then unto the Laodicean Seventh-day Adventist Church in 1863. Sister White also identifies the omega doctrine in the history of the latter days, when the Laodicean movement of the one hundred and forty-four thousand transforms into the Philadelphian movement of the one hundred and forty-four thousand. The alpha and omega lights are represented by the doctrine of the seventh-day Sabbath and the doctrine of the incarnation.
Вчення про суботу сьомого дня було вченням «альфа» основоположної історії мілеритського руху, який розпочався як Філадельфійський мілеритський рух, згодом у 1856 році перетворився на Лаодикійський мілеритський рух, а в 1863 році — на Лаодикійську Церкву адвентистів сьомого дня. Сестра Вайт також визначає вчення «омега» в історії останніх днів, коли Лаодикійський рух ста сорока чотирьох тисяч перетворюється на Філадельфійський рух ста сорока чотирьох тисяч. Світла «альфа» і «омега» представлені вченням про суботу сьомого дня та вченням про втілення.
“Those who commune with God walk in the light of the Sun of Righteousness. They do not dishonor their Redeemer by corrupting their way before God. Heavenly light shines upon them. As they near the close of this earth’s history, their knowledge of Christ, and of the prophecies relating to him, greatly increases. They are of infinite worth in God’s sight; for they are in unity with his Son. To them the word of God is of surpassing beauty and loveliness. They see its importance. Truth is unfolded to them. The doctrine of the incarnation is invested with a soft radiance. They see that the Scripture is the key that unlocks all mysteries and solves all difficulties. Those who have been unwilling to receive the light and walk in the light will be unable to understand the mystery of godliness, but those who have not hesitated to take up the cross and follow Jesus, will see light in God’s light.” The Southern Watchman, April 4, 1905.
Ті, хто спілкуються з Богом, ходять у світлі Сонця Праведності. Вони не ганьблять Свого Викупителя, псуючи свій шлях перед Богом. На них сяє небесне світло. Коли вони наближаються до завершення історії цієї землі, їхнє пізнання Христа та пророцтв, що стосуються Його, значно зростає. Вони мають безмежну цінність в очах Бога, бо вони в єдності з Його Сином. Для них Боже Слово має надзвичайну красу й принаду. Вони бачать його важливість. Істина відкривається їм. Вчення про втілення овіяне м’яким сяйвом. Вони бачать, що Писання є ключем, який відмикає всі таємниці й розв’язує всі труднощі. Ті, хто не бажали прийняти світло й ходити у світлі, не зможуть зрозуміти таємницю благочестя, але ті, хто не вагалися взяти хрест і піти за Ісусом, побачать світло в Божому світлі. The Southern Watchman, 4 квітня 1905 р.
The “doctrine of the incarnation” is also called the “mystery of godliness.”
«Вчення про Воплочення» також називається «таємницею благочестя».
And without controversy great is the mystery of godliness: God was manifest in the flesh, justified in the Spirit, seen of angels, preached unto the Gentiles, believed on in the world, received up into glory. 1 Timothy 3:16.
І безперечно, велика є таємниця благочестя: Бог явився в тілі, виправданий у Дусі, явлений ангелам, проповідуваний язичникам, увіруваний у світі, вознесений у славу. 1 Тимофія 3:16.
The “mystery” is hidden until the final generation, when the faithful see that the doctrine of the incarnation is the omega of the seventh-day Sabbath.
«Таїна» залишається прихованою до останнього покоління, коли вірні побачать, що вчення про втілення становить омегу Суботи сьомого дня.
Even the mystery which hath been hid from ages and from generations, but now is made manifest to his saints: To whom God would make known what is the riches of the glory of this mystery among the Gentiles; which is Christ in you, the hope of glory. Colossians 1:26, 27.
Навіть ту таємницю, що була прихована від віків і від поколінь, а тепер об’явлена Його святим: яким Бог волів об’явити, яке є багатство слави цієї таємниці між язичниками; яка є Христос у вас, надія слави. Колосян 1:26, 27.
It is fitting that it is Colossians 1:26 that speaks of a “mystery” that “hath been hid,” but that mystery is “made manifest” in the latter days. Prophetic light is made manifest when prophecy is unsealed, as represented in Daniel twelve where at the end of 1,260 days, at the time of the end a prophecy is unsealed. The prophecy that has been hid for generations is unsealed, and the prophecy is the truth which when unsealed is the “glory” that is made known unto the Gentiles at the Sunday law. That mystery is Christ in you the hope of glory, which is accomplished in the days of the sounding of the seventh trumpet.
Доречно, що саме Колосян 1:26 говорить про «таємницю», яка «була прихована», але ця таємниця в останні дні об’являється. Пророче світло стає явним, коли пророцтво розпечатується, як це представлено в дванадцятому розділі книги Даниїла, де наприкінці 1 260 днів, у час кінця, пророцтво розпечатується. Пророцтво, що було приховане поколіннями, розпечатується, і це пророцтво є істиною, яка, будучи розпечатаною, є «славою», явленою язичникам при недільному законі. Та ця таємниця — Христос у вас, надія слави, що звершується в днях трублення сьомої сурми.
But in the days of the voice of the seventh angel, when he shall begin to sound, the mystery of God should be finished, as he hath declared to his servants the prophets. Revelation 10:7.
Але в ті дні, коли сьомий ангел почне сурмити, звершиться Божа таємниця, як Він звістив Своїм рабам-пророкам. Об’явлення 10:7.
It is only fitting that the voice of the seventh angel began to sound on the tenth day of the seventh month as represented in Revelation 10:7. The seventh angel is also represented as the third woe, and the first two woes were Islam, thus providing two witnesses that the third woe is Islam. The mystery of God is finished when the trumpet of Islam is blowing.
Є цілком доречним, що голос сьомого ангела почав лунати десятого дня сьомого місяця, як це відображено в Об’явленні 10:7. Сьомий ангел також представлений як третє лихо, а перші два лиха були Ісламом, тим самим даючи двох свідків того, що третє лихо — Іслам. Таємниця Божа завершується, коли звучить сурма Ісламу.
In the history of the seventh trumpet the doctrine of the incarnation, which is the mystery of Christ in you, or the combination of Divinity with humanity, as represented by Christ when He took upon Himself human flesh; the candidates to be among the one hundred and forty-four thousand will be tested as to whether they have the necessary oil and faith to enter into the Most Holy Place. If they hesitate darkness falls upon them, if they follow the Lamb withersoever He goeth, they will be led to look into the ark. In the ark they will find the doctrines of the seventh-day Sabbath and the doctrine of the incarnation.
В історії сьомої сурми постає вчення про Втілення — таємниця «Христос у вас», або поєднання Божества з людськістю, явлене Христом, коли Він прийняв на Себе людську плоть; кандидати до числа ста сорока чотирьох тисяч будуть випробувані щодо того, чи мають вони необхідний єлей і віру, щоб увійти до Святого Святих. Якщо вони вагатимуться, темрява впаде на них; якщо ж вони підуть за Агнцем, куди б Він не пішов, їх буде приведено до того, щоб поглянути в ковчег. У ковчезі вони знайдуть вчення про суботу сьомого дня та вчення про Втілення.
As significant as these two doctrines are, what I am focusing on is not the alpha and omega lights, but that the prophetess illustrated God’s people entering into the heavenly sanctuary and looking into the ark of the covenant. There must be a point in the history of the one hundred and forty-four thousand, during the latter days, where the one hundred and forty-four thousand are taken into the Most Holy Place to gaze upon the opened ark.
Якими б значущими не були ці дві доктрини, я зосереджуюся не на світлах Альфи й Омеги, а на тому, що пророчиця зобразила Божий народ, який входить до небесного святилища і вдивляється у ковчег завіту. Має бути момент в історії ста сорока чотирьох тисяч, в останні дні, коли сто сорок чотири тисячі будуть введені до Святого Святих, щоб споглядати відкритий ковчег.
If you possess the faith to believe the prophets illustrate God’s people in the latter days, along with the faith that Sister White was as much inspired, in every way, as every other prophet in the Bible—then the application I just set forth must be accepted as true. The one hundred and forty-four thousand must follow Christ, by faith into the Most Holy Place, as Sister White says the faithful did on October 22, 1844. There were then two classes manifested, those who refused to enter in by faith, and those who entered in.
Якщо ви маєте віру в те, що пророки зображують Божий народ в останні дні, а також віру, що сестра Вайт була натхненна в такій самій мірі, у всіх відношеннях, як і кожний інший пророк у Біблії, тоді викладене мною щойно застосування має бути прийняте як істинне. Сто сорок чотири тисячі повинні вірою слідувати за Христом у Святеє Святих, як, за словами сестри Вайт, вчинили вірні 22 жовтня 1844 року. Тоді виявилися два класи: ті, які відмовилися увійти вірою, і ті, які увійшли.
“I was pointed back to the proclamation of the first advent of Christ. John was sent in the spirit and power of Elijah to prepare the way of Jesus. Those who rejected the testimony of John were not benefited by the teachings of Jesus. Their opposition to the message that foretold His coming placed them where they could not readily receive the strongest evidence that He was the Messiah. Satan led on those who rejected the message of John to go still farther, to reject and crucify Christ. In doing this they placed themselves where they could not receive the blessing on the day of Pentecost, which would have taught them the way into the heavenly sanctuary. The rendering of the veil of the temple showed that the Jewish sacrifices and ordinances would no longer be received. The great Sacrifice had been offered and had been accepted, and the Holy Spirit which descended on the day of Pentecost carried the minds of the disciples from the earthly sanctuary to the heavenly, where Jesus had entered by His own blood, to shed upon His disciples the benefits of His atonement. But the Jews were left in total darkness. They lost all the light which they might have had upon the plan of salvation, and still trusted in their useless sacrifices and offerings. The heavenly sanctuary had taken the place of the earthly, yet they had no knowledge of the change. Therefore they could not be benefited by the mediation of Christ in the holy place.
Мені знову було вказано на проголошення першого пришестя Христа. Іван був посланий у дусі та силі Іллі, щоб приготувати шлях для Ісуса. Ті, хто відкинув свідчення Івана, не отримали користі від вчення Ісуса. Їхній опір вістці, що провіщала Його пришестя, поставив їх у становище, де вони не могли легко прийняти найпереконливіші докази того, що Він є Месією. Сатана спонукав тих, хто відкинув вістку Івана, піти ще далі — відкинути й розіп’яти Христа. Чинячи так, вони поставили себе в становище, де не могли прийняти благословення в день П’ятидесятниці, яке показало б їм шлях до небесного святилища. Роздерття завіси храму показало, що юдейські жертви й обряди більше не будуть прийняті. Велика Жертва була принесена і прийнята, а Святий Дух, що зійшов у день П’ятидесятниці, переніс думки учнів від земного святилища до небесного, куди Ісус увійшов із Своєю власною кров’ю, щоб вилити на Своїх учнів благословення Його спокути. Але юдеї залишилися в повній темряві. Вони втратили все світло, яке могли б мати щодо плану спасіння, і все ще покладалися на свої марні жертви та приношення. Небесне святилище посіло місце земного, однак вони не знали про цю зміну. Отже, вони не могли отримати користі від посередництва Христа у Святому місці.
“Many look with horror at the course of the Jews in rejecting and crucifying Christ; and as they read the history of His shameful abuse, they think they love Him, and would not have denied Him as did Peter, or crucified Him as did the Jews. But God who reads the hearts of all, has brought to the test that love for Jesus which they professed to feel. All heaven watched with the deepest interest the reception of the first angel’s message. But many who professed to love Jesus, and who shed tears as they read the story of the cross, derided the good news of His coming. Instead of receiving the message with gladness, they declared it to be a delusion. They hated those who loved His appearing and shut them out of the churches. Those who rejected the first message could not be benefited by the second; neither were they benefited by the midnight cry, which was to prepare them to enter with Jesus by faith into the most holy place of the heavenly sanctuary. And by rejecting the two former messages, they have so darkened their understanding that they can see no light in the third angel’s message, which shows the way into the most holy place. I saw that as the Jews crucified Jesus, so the nominal churches had crucified these messages, and therefore they have no knowledge of the way into the most holy, and they cannot be benefited by the intercession of Jesus there. Like the Jews, who offered their useless sacrifices, they offer up their useless prayers to the apartment which Jesus has left; and Satan, pleased with the deception, assumes a religious character, and leads the minds of these professed Christians to himself, working with his power, his signs and lying wonders, to fasten them in his snare.” Early Writings, 259–261.
Багато хто з жахом дивиться на дії юдеїв, які відкинули й розіп’яли Христа; і, читаючи історію ганебного знущання над Ним, вони думають, що люблять Його і що не відреклися б від Нього, як Петро, і не розіп’яли б Його, як юдеї. Але Бог, що читає серця всіх, випробував ту любов до Ісуса, яку вони заявляли, що відчувають. Усе небо з найглибшим інтересом спостерігало за прийняттям першої ангельської вістки. Та багато хто, заявляючи, що любить Ісуса, і проливаючи сльози, читаючи оповідь про хрест, глузували з доброї звістки про Його пришестя. Замість того щоб прийняти цю вістку з радістю, вони оголосили її оманою. Вони зненавиділи тих, хто любив Його пришестя, і вигнали їх із церков. Ті, що відкинули першу вістку, не могли отримати користі від другої; так само не принесло їм користі й опівнічний крик, який мав приготувати їх увійти з Ісусом вірою у Святе святих небесної святині. І, відкинувши дві попередні вістки, вони так затемнили своє розуміння, що не бачать жодного світла в третій ангельській вістці, яка показує шлях у Святе святих. Я бачила, що так само, як юдеї розіп’яли Ісуса, так і номінальні церкви розіп’яли ці вістки, і тому вони не знають шляху у Святе святих і не можуть скористатися заступництвом Ісуса там. Подібно до юдеїв, які приносили свої марні жертви, вони підносять свої марні молитви до відділення, яке Ісус полишив; і Сатана, задоволений цією оманою, набирає релігійного вигляду і спрямовує думки цих так званих християн до себе, діючи своєю силою, своїми знаменнями та оманливими чудесами, щоб міцніше втягнути їх у свої тенета.
Sister White identifies the progressive testing process of John the Baptist and Christ’s history that ended with the Jews being in total darkness in order to illustrate the same history in the time of the Millerites, which is the alpha history of Sister White; the ancient prophetess of the latter days. The life-or-death test in the beginning was over entering into the Most Holy Place or refusing to do so. To refuse to do so produced the same darkness upon the rebels of Millerite history that had come upon the rebellious Jews in the history of Christ.
Сестра Вайт визначає поступовий процес випробування, що відбувався в історії Івана Хрестителя та Христа і завершився тим, що юдеї опинилися в цілковитій темряві, аби проілюструвати ту саму історію в часи Міллеритів, яка є альфа-історією Сестри Вайт, давньої пророчиці останніх днів. Випробування на життя чи смерть на початку полягало в питанні: увійти до Святого Святих або відмовитися це зробити. Відмова чинити це спричинила ту саму темряву на бунтівників міллеритської історії, яка зійшла на бунтівних юдеїв в історії Христа.
Jesus always illustrates the end of a thing, with the beginning of a thing; so, when Sister White was taken into the Most Holy Place and gazed upon the open ark, in connection with the test of October 22, 1844, it identifies that the one hundred and forty-four thousand will be tested upon following the Lamb into the Most Holy Place or going into perfect eternal darkness. This fact is premised upon a faith that understands the ancient prophets are illustrating God’s latter-day people when they themselves become part of the recorded testimony. Sister White illustrates both classes.
Ісус завжди ілюструє кінець чогось його початком; тож, коли сестру Вайт було введено до Святого Святих і вона споглядала відкритий ковчег у зв’язку з випробуванням 22 жовтня 1844 року, це вказує на те, що сто сорок чотири тисячі будуть випробувані в питанні, чи підуть за Агнцем у Святе Святих, чи увійдуть у цілковиту вічну темряву. Цей факт засновується на вірі, яка розуміє, що давні пророки ілюструють Божий народ останніх днів тоді, коли самі стають частиною записаного свідчення. Сестра Вайт ілюструє обидва класи.
“While in this state of despondency I had a dream that made a deep impression upon my mind. I dreamed of seeing a temple, to which many persons were flocking. Only those who took refuge in that temple would be saved when time should close. All who remained outside would be forever lost. The multitudes without who were going about their various ways, derided and ridiculed those who were entering the temple, and told them that this plan of safety was a cunning deception, that in fact there was no danger whatever to avoid. They even laid hold of some to prevent them from hastening within the walls.
Перебуваючи в цьому стані розпачу, мені наснився сон, який справив на мене глибоке враження. Мені приснилося, що я бачив храм, до якого сходилося багато людей. Лише ті, хто сховаються в тому храмі, будуть урятовані, коли час скінчиться. Усі, хто залишаться зовні, загинуть навіки. Натовпи зовні, що йшли кожен своєю дорогою, глузували й насміхалися з тих, хто входив до храму, і казали їм, що цей план порятунку — лукава омана, що насправді немає жодної небезпеки, якої слід уникати. Вони навіть хапали деяких, щоб не дати їм поспішити за мури храму.
“Fearing to be ridiculed, I thought best to wait until the multitude dispersed, or until I could enter unobserved by them. But the numbers increased instead of diminishing, and fearful of being too late, I hastily left my home and pressed through the crowd. In my anxiety to reach the temple I did not notice or care for the throng that surrounded me. On entering the building, I saw that the vast temple was supported by one immense pillar, and to this was tied a lamb all mangled and bleeding. We who were present seemed to know that this lamb had been torn and bruised on our account. All who entered the temple must come before it and confess their sins.
Побоюючись, що мене висміятимуть, я вважав за краще зачекати, поки натовп розсіється, або поки я зможу увійти, непомічений ними. Але людей більшало замість меншати, і, боячись запізнитися, я поспіхом покинув свій дім і протиснувся крізь натовп. У своєму поспіху дістатися храму я не помічав і не зважав на юрбу, що мене оточувала. Увійшовши до будівлі, я побачив, що величезний храм підтримувався одним велетенським стовпом, і до нього було прив’язане ягня, усе пошматоване й закривавлене. Здавалося, всі присутні знали, що це ягня було роздерте й побите заради нас. Усі, хто входив до храму, мали стати перед ним і сповідати свої гріхи.
“Just before the lamb were elevated seats, upon which sat a company looking very happy. The light of heaven seemed to shine upon their faces, and they praised God and sang songs of glad thanksgiving that seemed like the music of the angels. These were they who had come before the lamb, confessed their sins, received pardon, and were now waiting in glad expectation of some joyful event.
Просто перед Агнцем були підвищені місця, на яких сиділа група людей, що виглядала дуже щасливою. Небесне світло, здавалося, сяяло на їхніх обличчях, і вони прославляли Бога та співали пісні радісної подяки, які здавалися мов музика ангелів. Це були ті, що з’явилися перед Агнцем, визнали свої гріхи, отримали прощення і тепер з радістю очікували якоїсь радісної події.
“Even after I had entered the building, a fear came over me, and a sense of shame that I must humble myself before these people. But I seemed compelled to move forward, and was slowly making my way around the pillar in order to face the lamb, when a trumpet sounded, the temple shook, shouts of triumph arose from the assembled saints, an awful brightness illuminated the building, then all was intense darkness. The happy people had all disappeared with the brightness, and I was left alone in the silent horror of night. I awoke in agony of mind and could hardly convince myself that I had been dreaming. It seemed to me that my doom was fixed, that the Spirit of the Lord had left me, never to return.
Навіть після того, як я увійшов до будівлі, мене огорнули страх і відчуття сорому, що я мушу упокоритися перед цими людьми. Але я, здавалося, був змушений рухатися вперед і поволі обходив стовп, щоб стати лицем до ягняти, коли пролунав звук сурми, храм потрясся, від зібраних святих знялися вигуки перемоги, страхітливе сяйво осяяло будівлю, а тоді все поринуло в суцільну темряву. Усі щасливі люди щезли разом із сяйвом, а я залишився один у безмовному жаху ночі. Я прокинувся в душевній агонії й ледве міг переконати себе, що мені це лише снилося. Мені здавалося, що мій присуд був остаточно визначений, що Дух Господній покинув мене, щоб уже ніколи не повернутися.
“Soon after this I had another dream. I seemed to be sitting in abject despair with my face in my hands, reflecting like this: If Jesus were upon earth, I would go to Him, throw myself at His feet, and tell Him all my sufferings. He would not turn away from me, He would have mercy upon me, and I would love and serve Him always. Just then the door opened, and a person of beautiful form and countenance entered. He looked upon me pitifully and said: ‘Do you wish to see Jesus? He is here, and you can see Him if you desire it. Take everything you possess and follow me.’
Невдовзі після цього мені наснився ще один сон. Мені здавалося, що я сидів у крайньому відчаї, з обличчям, схованим у долонях, і роздумував так: Якби Ісус був на землі, я пішов би до Нього, упав би Йому до ніг і розповів би Йому про всі свої страждання. Він не відвернувся б від мене, Він змилувався б наді мною, а я любив би Його і завжди служив би Йому. Саме тоді відчинилися двері, і увійшов чоловік прекрасної постави та вродливого обличчя. Він поглянув на мене співчутливо і сказав: «Чи бажаєш побачити Ісуса? Він тут, і ти можеш Його побачити, якщо цього бажаєш. Візьми все, що маєш, і йди за мною».
“I heard this with unspeakable joy, and gladly gathered up all my little possessions, every treasured trinket, and followed my guide. He led me to a steep and apparently frail stairway. As I commenced to ascend the steps, he cautioned me to keep my eyes fixed upward, lest I should grow dizzy and fall. Many others who were climbing the steep ascent fell before gaining the top.
Почувши це, я сповнився невимовної радості й охоче зібрав усі свої невеликі пожитки, кожну дорогоцінну дрібничку, та пішов за своїм провідником. Він повів мене до крутих і, на вигляд, хистких сходів. Щойно я почав підніматися сходами, він застеріг мене тримати погляд спрямованим угору, щоб у мене не запаморочилася голова й я не впав. Багато інших, які піднімалися цим крутим підйомом, падали, так і не досягнувши вершини.
“Finally we reached the last step, and stood before a door. Here my guide directed me to leave all the things that I had brought with me. I cheerfully laid them down; he then opened the door and bade me enter. In a moment I stood before Jesus. There was no mistaking that beautiful countenance. That expression of benevolence and majesty could belong to no other. As His gaze rested upon me, I knew at once that He was acquainted with every circumstance of my life and all my inner thoughts and feelings.
Нарешті ми дісталися останньої сходинки й стали перед дверима. Тут мій провідник велів мені залишити всі речі, які я приніс із собою. Я з радістю відклав їх убік; тоді він відчинив двері й звелів мені увійти. За мить я стояв перед Ісусом. Помилитися щодо того прекрасного обличчя було неможливо. Той вираз благості та величі не міг належати нікому іншому. Коли Його погляд спочив на мені, я відразу зрозумів, що Йому відомі всі обставини мого життя і всі мої внутрішні думки та почуття.
“I tried to shield myself from His gaze, feeling unable to endure His searching eyes, but He drew near with a smile, and, laying His hand upon my head, said: ‘Fear not.’ The sound of His sweet voice thrilled my heart with a happiness it had never before experienced. I was too joyful to utter a word, but, overcome with emotion, sank prostrate at His feet. While I was lying helpless there, scenes of beauty and glory passed before me, and I seemed to have reached the safety and peace of heaven. At length my strength returned, and I arose. The loving eyes of Jesus were still upon me, and His smile filled my soul with gladness. His presence filled me with a holy reverence and an inexpressible love.
Я силкувався відвернутися від Його погляду, відчуваючи, що не в силі витримати Його проникливих очей, але Він, усміхнувшись, наблизився і, поклавши руку мені на голову, сказав: «Не бійся». Звучання Його солодкого голосу пройняло моє серце щастям, якого воно ніколи раніше не зазнавало. Я був надто переповнений радістю, щоб вимовити бодай слово, і, переможений зворушенням, упав ниць до Його ніг. Поки я лежав там безпорадний, переді мною пропливали картини краси й слави, і мені здавалося, що я досяг безпеки й миру неба. Зрештою сили повернулися до мене, і я підвівся. Люблячі очі Ісуса й далі були звернені на мене, і Його усмішка сповнила мою душу радістю. Його присутність наповнила мене святим благоговінням і невимовною любов’ю.
“My guide now opened the door, and we both passed out. He bade me take up again all the things I had left without. This done, he handed me a green cord coiled up closely. This he directed me to place next my heart, and when I wished to see Jesus, take it from my bosom and stretch it to the utmost. He cautioned me not to let it remain coiled for any length of time, lest it should become knotted and difficult to straighten. I placed the cord near my heart and joyfully descended the narrow stairs, praising the Lord and telling all whom I met where they could find Jesus. This dream gave me hope. The green cord represented faith to my mind, and the beauty and simplicity of trusting in God began to dawn upon my soul.” Testimonies, volume 1, 27–29.
"Мій провідник тепер відчинив двері, і ми обоє вийшли назовні. Він звелів мені знову забрати все, що було мною залишене назовні. Коли це було зроблено, він подав мені зелений шнур, щільно змотаний. Він наказав мені покласти його біля мого серця, а коли я захочу побачити Ісуса, виймати його з пазухи та простягати на всю довжину. Він застеріг мене не залишати його змотаним надовго, щоб на ньому не зав’язалися вузли і щоб його не було важко випростати. Я поклала шнур біля серця і з радістю спустилася вузькими сходами, прославляючи Господа і кажучи всім, кого зустрічала, де вони можуть знайти Ісуса. Цей сон дав мені надію. Зелений шнур у моєму розумінні символізував віру, і краса та простота довіри до Бога почали відкриватися моїй душі." Свідчення, том 1, 27–29.
From the end of the Exeter camp meeting on August 17 unto October 22 in 1844 was sixty-six days. Those sixty-six days represent the period of the proclamation of the Midnight Cry, and in the context of the parable of the ten virgins those that then proclaimed the message represent those who had oil, and those who did not then proclaim the message had no oil.
Від закінчення Ексетерського табірного зібрання 17 серпня до 22 жовтня 1844 року минуло шістдесят шість днів. Ці шістдесят шість днів становлять період проголошення опівнічного крику, і в контексті притчі про десять дів ті, які тоді проголошували цю вістку, представляють тих, що мали олію, а ті, які тоді не проголошували цієї вістки, не мали олії.
In the parable, the marriage took place at the beginning of the tarrying time. The legal marriage took place and then everyone went home and waited until the groom’s father decided if it was acceptable to consummate the marriage. Infidelity between the first marriage and the second ceremony at midnight was considered adultery. The tarrying time was based upon the father of the groom waiting to see what happened to the bride over a period of time. Was she pregnant?
У притчі шлюб укладався на початку часу зволікання. Юридичний шлюб укладали, після чого всі розходилися по домівках і чекали, доки батько жениха вирішить, чи дозволено вступити у подружнє співжиття. Невірність між першим шлюбом і другою церемонією опівночі вважалася прелюбодіянням. Час зволікання ґрунтувався на тому, що батько жениха чекав, щоб протягом певного часу побачити, що відбувалося з нареченою. Чи була вона вагітна?
When the father decided all was well, the midnight procession began, and it began at night to avoid the oppressive heat in the daytime of Palestine. For this reason, the bride’s attendants, the virgins of the parable, were required to have their own lantern and supply of oil waiting for the midnight cry announcing that the procession to the marriage was under way, for it was to take place at night. At Exeter the midnight cry arrived and you either had enough oil ready for the procession or you didn’t.
Коли батько вирішив, що все гаразд, розпочиналася опівнічна процесія, і вона відбувалася вночі, щоб уникнути гнітючої спеки палестинського дня. З цієї причини супровід нареченої, діви з притчі, повинні були мати при собі власний світильник і запас олії, чекаючи опівнічного крику, який сповіщав, що шлюбна процесія вирушила, бо весілля мало відбутися вночі. В Ексетері пролунав опівнічний крик, і або ви мали достатньо олії, приготованої для процесії, або ні.
When they left Exeter with the message they were illustrating a people who were sealed. Some had enough oil to make into the marriage on October 22, 1844, and some didn’t. Those sixty-six-days represent a period of time when God’s people are sealed unto the closed door of the Sunday law. If they had the proper amount of oil they entered by faith into the Most Holy Place. Sister White illustrated God’s people entering into the Most Holy Place in the latter days, and in her alpha history it was a life-or-death test that was involved with entering into the Most Holy Place by faith. In the latter days the one hundred and forty-four thousand will be tested as to whether they will enter into the Most Holy Place by faith. It is once again a life-or-death test.
Коли вони залишили Ексетер із вісткою, вони зображували народ, який був запечатаний. Дехто мав достатньо олії, щоб увійти на весілля 22 жовтня 1844 року, а дехто — ні. Ті шістдесят шість днів означають період часу, коли Божий народ запечатується аж до зачинених дверей недільного закону. Якщо вони мали належну кількість олії, то увійшли вірою до Святого Святих. Сестра Вайт зобразила входження Божого народу до Святого Святих в останні дні, і в її альфа-історії це було випробуванням на життя або смерть, пов’язаним із входженням вірою до Святого Святих. В останні дні сто сорок чотири тисячі будуть випробувані щодо того, чи увійдуть вони вірою до Святого Святих. Це знову випробування на життя або смерть.
We will continue these things in the next article.
Ми продовжимо їх у наступній статті.
“In the cleansing of the temple, Jesus was announcing His mission as the Messiah, and entering upon His work. That temple, erected for the abode of the divine Presence, was designed to be an object lesson for Israel and for the world. From eternal ages it was God’s purpose that every created being, from the bright and holy seraph to man, should be a temple for the indwelling of the Creator. Because of sin, humanity ceased to be a temple for God. Darkened and defiled by evil, the heart of man no longer revealed the glory of the Divine One. But by the incarnation of the Son of God, the purpose of Heaven is fulfilled. God dwells in humanity, and through saving grace the heart of man becomes again His temple. God designed that the temple at Jerusalem should be a continual witness to the high destiny open to every soul. But the Jews had not understood the significance of the building they regarded with so much pride. They did not yield themselves as holy temples for the Divine Spirit. The courts of the temple at Jerusalem, filled with the tumult of unholy traffic, represented all too truly the temple of the heart, defiled by the presence of sensual passion and unholy thoughts.
Очищенням храму Ісус проголошував Своє покликання як Месія і вступав у Своє служіння. Той храм, зведений як оселя Божественної Присутності, був призначений бути наочним уроком для Ізраїля та для світу. Від вічних віків була Божа мета, щоб кожне створене єство, від світлого й святого серафима до людини, було храмом для перебування Творця. Через гріх людство перестало бути храмом для Бога. Затемнене й осквернене злом, серце людини вже не являло слави Божої. Але через втілення Сина Божого звершується мета Неба. Бог перебуває в людстві, і через спасительну благодать серце людини знову стає Його храмом. Бог задумав, щоб храм у Єрусалимі був постійним свідченням високого призначення, відкритого для кожної душі. Але юдеї не зрозуміли значення споруди, якою так пишалися. Вони не віддали себе як святі храми для Божественного Духа. Двори храму в Єрусалимі, наповнені галасом нечестивої торгівлі, надто правдиво відтворювали храм серця, осквернений присутністю чуттєвої пристрасті та нечистих помислів.
“In cleansing the temple from the world’s buyers and sellers, Jesus announced His mission to cleanse the heart from the defilement of sin,—from the earthly desires, the selfish lusts, the evil habits, that corrupt the soul. Malachi 3:1–3 quoted.” The Desire of Ages, 161.
«Очищаючи храм від продавців і покупців цього світу, Ісус оголосив Свою місію — очистити серце від скверни гріха — від земних бажань, егоїстичних пожадань, злих звичок, що розтлівають душу. Цитується Малахії 3:1–3». Бажання віків, 161.
“The prophet says, ‘I saw another angel come down from heaven, having great power; and the earth was lightened with his glory. And he cried mightily with a strong voice, saying, Babylon the great is fallen, is fallen, and is become the habitation of devils’ (Revelation 18:1, 2). This is the same message that was given by the second angel. Babylon is fallen, ‘because she made all nations drink of the wine of the wrath of her fornication’ (Revelation 14:8). What is that wine?—Her false doctrines. She has given to the world a false sabbath instead of the Sabbath of the fourth commandment, and has repeated the falsehood that Satan first told Eve in Eden—the natural immortality of the soul. Many kindred errors she has spread far and wide, ‘teaching for doctrines the commandments of men’ (Matthew 15:9).
Пророк каже: «Я бачив іншого ангела, що сходив з неба, маючи велику владу; і земля була осяяна славою його. І він могутнім голосом гучно вигукнув, кажучи: Упав, упав Вавилон великий, і став житлом демонів» (Об’явлення 18:1, 2). Це та сама звістка, яку дав другий ангел. Вавилон упав, «бо він напоїв усі народи вином гніву своєї розпусти» (Об’явлення 14:8). Що це за вино? — його помилкові вчення. Він дав світові фальшиву суботу замість Суботи четвертої заповіді й повторив неправду, яку сатана вперше сказав Єві в Едені — про природне безсмертя душі. Багато споріднених помилок він поширив далеко й широко, «навчаючи за науку людських заповідей» (Матвія 15:9).
“When Jesus began His public ministry, He cleansed the Temple from its sacrilegious profanation. Among the last acts of His ministry was the second cleansing of the Temple. So in the last work for the warning of the world, two distinct calls are made to the churches. The second angel’s message is, ‘Babylon is fallen, is fallen, that great city, because she made all nations drink of the wine of the wrath of her fornication’ (Revelation 14:8). And in the loud cry of the third angel’s message a voice is heard from heaven saying, ‘Come out of her, my people, that ye be not partakers of her sins, and that ye receive not of her plagues. For her sins have reached unto heaven, and God hath remembered her iniquities’ (Revelation 18:4, 5).” Selected Messages, book 2, 118.
Коли Ісус розпочав Своє публічне служіння, Він очистив Храм від святотатського осквернення. Серед останніх дій Його служіння було друге очищення Храму. Отже, в останній праці для попередження світу до церков звернено два окремі заклики. Друга ангельська вістка: "Упав, упав Вавилон, місто велике, бо він напоїв усі народи вином гніву розпусти своєї" (Об’явлення 14:8). І в гучному кличі третьої ангельської вістки чути з неба голос, який говорить: "Вийдіть із неї, люди Мої, щоб не мали ви участі в її гріхах і щоб не прийняли її кар. Бо її гріхи сягнули аж до неба, і Бог згадав її беззаконня" (Об’явлення 18:4, 5). Вибрані вісті, книга 2, 118.