I have reached the point in this introduction to the book of Joel to briefly summarize some of the points from the first eight articles and identify what we should expect from the book of Joel now that we take it up more directly, and then of course what does that have to do with the battles of Raphia and Panium of Daniel 11:11–16?

Я дійшов до того моменту в цьому вступі до книги Йоеля, коли варто коротко підсумувати деякі ключові моменти з перших восьми статей і визначити, чого нам слід очікувати від книги Йоеля тепер, коли ми беремося за неї більш безпосередньо, а тоді, звісно, який це має стосунок до битв при Рафії та Паніумі з Даниїла 11:11-16?

We have placed an emphasis upon the song of the vineyard for “experience” is represented by a “song” prophetically. One of the characteristics of the one hundred and forty-four thousand as they sing the song of Moses and the Lamb, which is simply John’s way to represent Isaiah’s vineyard song. Every major prophet begins their books with condemnations against Israel for their rebellion, or you could say that every major prophet first sings the song of the vineyard. I contend that Joel’s song of the vineyard in chapter one is one of the most important revelations about the vineyard song. I could not say if I am correct or not, but the reason I am of this conviction is the prophetic connections that are symbolically represented in the book of Joel appear to be a key, or perhaps an axle for several spokes. Joel’s testimony not only connects with the other parallel lines, but it seems to set a point of reference, especially through the symbolism of the vineyard being destroyed in chapter one, and the next two chapters identifying both the image of the beast testing time in the United States and also the image of the beast testing time for the world. And it is all set within the context of a vineyard, and a vineyard isn’t a living vineyard—if it gets no rain.

Ми зробили наголос на пісні про виноградник, бо «досвід» у пророчому значенні представлений «піснею». Однією з характеристик ста сорока чотирьох тисяч є те, що вони співають пісню Мойсея й Агнця, що, по суті, є способом Івана представити пісню про виноградник у пророка Ісаї. Кожен великий пророк починає свої книги осудженнями Ізраїля за їхній бунт; або можна сказати, що кожен великий пророк спочатку співає пісню про виноградник. Я стверджую, що пісня про виноградник у першому розділі книги Йоеля є однією з найважливіших одкровень щодо пісні про виноградник. Не можу сказати, чи я маю рацію, але причина мого переконання полягає в тому, що пророчі зв’язки, символічно представлені в книзі Йоеля, здаються ключем або, можливо, віссю для кількох спиць. Свідчення Йоеля не лише поєднується з іншими паралельними лініями, але й, здається, встановлює точку відліку, особливо через символізм знищення виноградника в першому розділі, а наступні два розділи визначають як час випробування образу звіра в Сполучених Штатах, так і час випробування образу звіра для світу. І все це подано в контексті виноградника, а виноградник не є живим виноградником, якщо він не отримує дощу.

We have also placed an emphasis on the prophetic period that is represented by the symbol of “how long?” I felt the necessity of reminding us of this previously established principle about “how long” to put an emphasis upon the “capstone” that was, and is also the foundation and corner stone. The final full development of the Midnight Cry message that is now under way is the “capstone.” Based upon the foundations that capstone is Miller’s jewels shining ten times brighter than in the beginning.

Ми також зробили наголос на пророчому періоді, який представлений символом «доколі?». Я відчув необхідність нагадати нам про цей раніше встановлений принцип щодо «доколі?», щоб зробити наголос на «завершальному камені», який був і є також підвалиною та наріжним каменем. Остаточний повний розвиток послання Опівнічного крику, який нині триває, є «завершальним каменем». Спираючись на підвалини, той «завершальний камінь» — це самоцвіти Міллера, що сяють удесятеро яскравіше, ніж на початку.

Based upon God’s “marvelous works” the capstone is when His people transition from a Laodicean experience unto a Philadelphian experience, which is when those people become the 8th that is of the 7 and also when they transition from the church militant to the church triumphant. This transition is the capstone. The transition is accomplished when God’s people hear and see the “capstone” message and it is marvelous in their eyes. The capstone message is the climax for it brings together all of the symbolic “capstone” truths together. The message of “seven times” was Miller’s foundation stone, and it was to be the Millerite capstone. Pentecost was the capstone to the Pentecostal season, just as was the Midnight Cry the capstone of the Millerite movement of the first and second angels.

На підставі Божих "дивних діл" вінцевим каменем є момент, коли Його народ переходить від лаодикійського стану до філадельфійського, і саме тоді цей народ стає тим восьмим, який є з семи, а також переходить від Церкви воюючої до Церкви тріумфуючої. Цей перехід є вінцевим каменем. Перехід звершується, коли Божий народ чує й бачить "вістку про вінцевий камінь", і вона є дивною в їхніх очах. Вістка про "вінцевий камінь" є кульмінацією, бо вона зводить докупи всі символічні "вінцеві" істини. Вістка про "сім часів" була для Міллера наріжним каменем і мала стати міллеритським вінцевим каменем. П’ятидесятниця була вінцевим каменем періоду П’ятидесятниці, так само як Крик опівночі був вінцевим каменем міллеритського руху першої та другої ангельських вістей.

As the climax or capstone of the 46-year period in which Christ built the Millerite temple of the first and second angels, the capstone was to become the foundation stone for Christ’s work of building the temple of the one hundred and forty-four thousand. That foundation stone was set up in 1844 as the light to lighten the path to heaven, and for this reason God’s people at the end of the world are to return to the “old paths” in order to find rest. If and when they return to the pioneer history of the Millerites, they find that the message of the Midnight Cry was the climax of the foundational history. The Midnight Cry was a manifestation of the outpouring of the Holy Spirit. When a soul returns to the “old paths” and finds the “bright light” that was set up at the beginning or foundational point of the path he finds the Midnight Cry, which Jeremiah identifies as “rest.”

Як вершина або завершальний камінь 46-річного періоду, протягом якого Христос будував міллеритський храм першого й другого ангелів, цей завершальний камінь мав стати наріжним каменем для Христової праці зі зведення храму ста сорока чотирьох тисяч. Цей наріжний камінь був встановлений у 1844 році як світло, що освітлює шлях до неба, і з цієї причини Божий народ наприкінці світу має повернутися до «стародавніх стежок», щоб знайти спокій. Якщо й коли вони повертаються до піонерської історії міллеритів, то знаходять, що звістка Опівнічного крику була вершиною основоположної історії. Опівнічний крик був проявом виливання Святого Духа. Коли душа повертається до «стародавніх стежок» і знаходить «яскраве світло», яке було встановлене на початку, в основоположній точці цього шляху, вона знаходить Опівнічний крик, який Єремія визначає як «спокій».

“They had a bright light set up behind them at the beginning of the path, which an angel told me was the ‘midnight cry.’ This light shone all along the path, and gave light for their feet, so that they might not stumble.

Позаду них, на початку шляху, було встановлено яскраве світло, яке, як сказав мені ангел, було «опівнічним криком». Це світло сяяло вздовж усього шляху й освітлювало їм дорогу під ногами, щоб вони не спіткнулися.

“If they kept their eyes fixed on Jesus, who was just before them, leading them to the city, they were safe. But soon some grew weary, and said the city was a great way off, and they expected to have entered it before. Then Jesus would encourage them by raising His glorious right arm, and from His arm came a light which waved over the advent band, and they shouted ‘Alleluia!’ Others rashly denied the light behind them, and said that it was not God that had led them out so far. The light behind them went out, leaving their feet in perfect darkness, and they stumbled and lost sight of the mark and of Jesus, and fell off the path down into the dark and wicked world below.” Christian Experience and Teachings of Ellen G. White, 57.

Якщо вони не відводили очей від Ісуса, який був просто перед ними, ведучи їх до міста, вони були в безпеці. Але невдовзі дехто стомився і казав, що місто дуже далеко, і що вони сподівалися увійти до нього раніше. Тоді Ісус підбадьорював їх, піднімаючи Свою славну правицю, і з Його руки виходило світло, яке коливалося над адвентською групою, і вони вигукували: «Алілуя!» Інші необачно відкидали світло позаду них і казали, що це не Бог вивів їх так далеко. Світло позаду них згасло, залишивши їхні ноги в цілковитій темряві, і вони спотикалися та втрачали з очей орієнтир і Ісуса, і падали зі стежки вниз, у темний і злий світ унизу. Християнський досвід і вчення Еллен Ґ. Вайт, 57.

The capstone of Millerite history is the foundation stone for the history of the one hundred and forty-four thousand. From the beginning of the three angels in 1798 until the church triumphant is raised up in fulfillment of cleansing of the sanctuary at the Sunday law the path is illuminated with the message of the Midnight Cry, for the parable is about Adventism, and how God raises up a people to perfectly reflect His character as probation closes for mankind during the Sunday law crisis.

Замковий камінь історії міллеритів є наріжним каменем для історії ста сорока чотирьох тисяч. Від початку трьохангельської вістки у 1798 році аж до того часу, коли тріумфуюча церква піднімається у виконання очищення святилища під час недільного закону, шлях освітлений вісткою опівнічного крику, бо притча — про адвентизм, і про те, як Бог піднімає народ, щоб досконало відображати Його характер, коли для людства закривається час випробування під час кризи недільного закону.

On the path, Jesus is leading and He continues to lighten the path by raising His glorious right arm. There is therefore a bright light at the beginning of the path and a bright light leading to the end of the path. Jesus as Alpha and Omega illustrates the end with the beginning, so the light at both ends of the path is the message of the Midnight Cry.

На шляху Ісус веде і продовжує освітлювати шлях, піднімаючи Свою славну правицю. Тому на початку шляху є яскраве світло і яскраве світло, що веде до кінця шляху. Ісус як Альфа й Омега показує кінець початком, тож світло на обох кінцях шляху — це звістка Опівнічного Крику.

The first angel arrived in 1798 and announced that the hour of His judgment had arrived, “Saying … the hour of his judgment is come.” The hour of judgment came in 1798 and when it began the marriage between Christ and His new bride—Philadelphian Millerite Adventism began. Christ was to be married on October 22, 1844 and from 1798 to 1844 the bride was made ready. The bride was Philadelphian, for there was no condemnation upon Christ’s bride, for she made herself ready—she was pure. The announcement of the judgment is the announcement of the marriage at the beginning in 1798 that arrived at the end in 1844.

Перший ангел прийшов 1798 року і сповістив, що настав час Його суду, кажучи: «... настав час Його суду». Час суду настав 1798 року, і з його початком розпочався шлюб між Христом та Його новою нареченою — філадельфійським міллеритським адвентизмом. Христос мав одружитися 22 жовтня 1844 року, і з 1798 до 1844 року наречена готувалася. Наречена була філадельфійською, бо на Христовій нареченій не було осуду, адже вона приготувала себе — вона була чистою. Звістка про суд є звісткою про шлюб, що розпочався на початку — у 1798 році — і завершився наприкінці — у 1844 році.

The foundational light and the capstone light for the Millerite movement was the message announcing the marriage—the message of the Midnight Cry. The Midnight Cry was the foundation and capstone of the history of the first and second angels as well as Millerite history and the capstone of Millerite history is the foundation stone of the history of the one hundred and forty-four thousand as well as being the capstone. The temple construction is finished when the capstone is placed and the work of placing that final “marvelous” stone began in July 2023.

Фундаментальним і завершальним світлом для міллеритського руху була звістка, що сповіщала про шлюб — звістка Опівнічного крику. Опівнічний крик був і підвалиною, і вінцем історії першого та другого ангелів, а також міллеритської історії, а вінець міллеритської історії є наріжним каменем історії ста сорока чотирьох тисяч і водночас її вінцем. Будівництво храму завершується, коли встановлюють завершальний камінь, і робота з укладання того останнього «дивного» каменя розпочалася в липні 2023 року.

There are various prophetic fulfillments that will make up the capstone, but the capstone also represents the climax of a message. Pentecost was the capstone of the message of the Pentecostal season, just as the light of the “seven times” that came through the pen of Hiram Edson in 1856, was the intended capstone to Miller’s message, for the first foundational truth Miller discovered was the “seven times.” In 1856, rejecting the new light of the capstone truth equated to choosing to die in the wilderness of Laodicea, as ancient Israel had done over a forty-year period. This identifies July of 2023 as 1856, the turning point from Philadelphia to Laodicea in Millerite history and the reversal from Laodicea unto Philadelphia in the history of the one hundred and forty-four thousand. Christ did not marry an impure woman in 1844, for she was Philadelphian and He will marry a bride from Philadelphia at the Sunday law. But first she must make herself ready. Are you ready?

Існують різні сповнення пророцтв, що складатимуть вінець, але вінець також означає кульмінацію звістки. П’ятидесятниця була вінцем звістки п’ятидесятницького періоду, так само як світло про «сім часів», що прийшло через перо Гірама Едсона у 1856 році, було покликане стати вінцем звістки Міллера, адже першою основоположною істиною, яку відкрив Міллер, були «сім часів». У 1856 році відкинення нового світла вінцевої істини дорівнювало вибору померти в пустелі Лаодикії, як це зробив стародавній Ізраїль протягом сорока років. Це визначає липень 2023 року як 1856-й, переломний момент переходу від Філадельфії до Лаодикії в історії міллеритів і початок зворотного руху від Лаодикії до Філадельфії в історії ста сорока чотирьох тисяч. Христос не одружився з нечистою жінкою у 1844 році, бо вона була філадельфійською, і Він одружиться з нареченою з Філадельфії під час недільного закону. Але спершу вона повинна приготуватися. Ви готові?

Fear not, little flock; for it is your Father’s good pleasure to give you the kingdom. Luke 12:32.

Не бійся, мале стадо; бо Отцеві вашому було до вподоби дати вам Царство. Луки 12:32.

On October 22, 1844 the Lord married the bride He had made ready to follow Him into the history of the third angel, and all that the third angel represents, but by 1863 the history of the third angel was diverted into the wilderness of Laodicea. The history of 1844 unto 1863 represents the period of the third angel, thus providing an illustration of the foolish virgins in the time period of the sealing of the one hundred and forty-four thousand. The virgins are wheat and tares who are being separated by messages typified by angels—for it is the angels that do the work of separating.

22 жовтня 1844 року Господь уклав шлюб із нареченою, яку Він приготував, щоб вона слідувала за Ним в історію третього ангела та всього, що уособлює третій ангел, але до 1863 року історія третього ангела була відхилена в пустелю Лаодикії. Історія від 1844 до 1863 року представляє період третього ангела, таким чином подаючи ілюстрацію нерозумних дів у період запечатування ста сорока чотирьох тисяч. Діви — це пшениця і кукіль, яких відділяють вістки, символізовані ангелами, адже саме ангели виконують працю відділення.

“I then saw the third angel. Said my accompanying angel, ‘Fearful is his work. Awful is his mission. He is the angel that is to select the wheat from the tares, and seal, or bind, the wheat for the heavenly garner. These things should engross the whole mind, the whole attention.’” Early Writings, 119.

Тоді мені було показано третього ангела. Сказав мій ангел-супровідник: «Страшне його діло. Жахлива його місія. Він — ангел, що має відібрати пшеницю від куколю і запечатати, або зв’язати, пшеницю для небесної житниці. Ці речі мають поглинати весь розум, усю увагу». Ранні твори, 119.

The three angel’s messages of Revelation fourteen are the latter rain message that divides and binds the two classes.

Вістки трьох ангелів з чотирнадцятого розділу Об’явлення становлять звістку пізнього дощу, яка розділяє й зв’язує два класи.

“To John were opened scenes of deep and thrilling interest in the experience of the church. He saw the position, dangers, conflicts, and final deliverance of the people of God. He records the closing messages which are to ripen the harvest of the earth, either as sheaves for the heavenly garner or as fagots for the fires of destruction. Subjects of vast importance were revealed to him, especially for the last church, that those who should turn from error to truth might be instructed concerning the perils and conflicts before them. None need be in darkness in regard to what is coming upon the earth.” The Great Controversy, 341.

"Іванові були відкриті сцени глибокого й хвилюючого змісту в житті церкви. Він бачив становище, небезпеки, боротьби та остаточне визволення Божого народу. Він записує завершальні вісті, які мають довести до стиглості жниво землі — чи то як снопи для небесних засіків, чи то як в'язки хмизу для вогнів знищення. Йому були відкриті питання надзвичайної ваги, особливо для останньої церкви, щоб ті, хто звернеться від омани до істини, могли бути наставлені щодо небезпек і конфліктів, які чекають їх попереду. Нікому не слід залишатися в темряві щодо того, що має прийти на землю." Велика боротьба, 341.

It is “words of truth” which in this generation are “the closing messages which are to ripen the harvest,” and which separate the two classes. That work is also the work of the “dirt brush man” from Miller’s dream.

Саме «слова істини», які в цьому поколінні є «заключними вістями, що мають довести жниво до стиглості», відокремлюють два класи. Така праця є також працею «чоловіка з щіткою для сміття» зі сну Міллера.

“‘Whose fan is in His hand, and He will throughly purge His floor, and gather His wheat into the garner.’ Matthew 3:12. This was one of the times of purging. By the words of truth, the chaff was being separated from the wheat. Because they were too vain and self-righteous to receive reproof, too world-loving to accept a life of humility, many turned away from Jesus. Many are still doing the same thing. Souls are tested today as were those disciples in the synagogue at Capernaum. When truth is brought home to the heart, they see that their lives are not in accordance with the will of God. They see the need of an entire change in themselves; but they are not willing to take up the self-denying work. Therefore they are angry when their sins are discovered. They go away offended, even as the disciples left Jesus, murmuring, ‘This is an hard saying; who can hear it?’” The Desire of Ages, 392.

"'Віяло Його в руці Його, і Він дочиста очистить тік Свій, і збере пшеницю Свою до житниці.' Матвія 3:12. Це був один із періодів очищення. Словами істини полова відділялася від пшениці. Бо вони були надто марнославні й самоправедні, щоб прийняти докір, занадто прив’язані до світу, щоб прийняти життя смирення, багато хто відвернувся від Ісуса. Багато хто й досі чинить так само. І сьогодні душі випробовуються так само, як і ті учні в синагозі в Капернаумі. Коли істина доходить до серця, вони бачать, що їхнє життя не відповідає волі Божій. Вони бачать потребу в цілковитій зміні самих себе; але не бажають узятися за справу самозречення. Тому вони гніваються, коли їхні гріхи викриваються. Вони відходять, ображені, так само, як учні залишили Ісуса, нарікаючи: 'Жорстке це слово; хто може його слухати?'" Бажання віків, 392.

Beginning at the great disappointment of 1844 the waymarks and transactions through to 1863 represent the history of 9/11 unto the Sunday law. Why is 1844 9/11 you ask?

Починаючи з великого розчарування 1844 року, віхи та події до 1863 року відображають історію 9/11 аж до недільного закону. Чому 1844 рік — це 9/11, запитаєте ви?

Sister White’s writings are clear that the third angel arrived on October 22, 1844, but also arrived in 1888 which typifies 9/11. More importantly all the prophets isolate the very history of 9/11 unto the Sunday law, so it is not the testimony of two or three, but the united testimony of every witness from God’s Word that 9/11 to the Sunday law is the period where “the effect of every vision” is accomplished.

Праці сестри Вайт чітко свідчать, що третій ангел прийшов 22 жовтня 1844 року, а також у 1888 році, який є прообразом 9/11. Ще важливіше: усі пророки окреслюють саму історію від 9/11 до недільного закону, тож це не свідчення двох чи трьох, а об’єднане свідчення кожного свідка зі Слова Божого, що від 9/11 до недільного закону — це період, у якому відбувається «сповнення кожного видіння».

The history of the third angel’s arrival and conclusion was from 1844 to 1863 and represents the period of God’s marvelous works from 9/11 unto the Sunday law. That history is also represented by 1840 to 1844, and in that line 1840 is the alpha and 1844 the omega. In the line of 1844 to 1863, 1844 is the alpha and 1863 is the omega. 1844 is both alpha and omega.

Історія приходу і завершення третього ангела тривала з 1844 по 1863 рік і відображає період Божих дивовижних діл від 11 вересня аж до недільного закону. Ця історія також представлена періодом від 1840 до 1844 років, і в цій лінії 1840 є альфою, а 1844 — омегою. У лінії від 1844 до 1863 років 1844 є альфою, а 1863 — омегою. 1844 є і альфою, і омегою.

The cross aligns with 1844, and the Alpha and Omega shed His blood at the cross. From 9/11 (1840) we find Revelation ten setting forth the history that begins with John eating the little book in 1840 and then the disappointment in his stomach in 1844. The eating is the beginning; the stomach marks the end. The last verse of chapter ten represents the history being repeated in the history of the one hundred and forty-four thousand.

Хрест співвідноситься з 1844 роком, і Альфа й Омега пролив Свою кров на хресті. Починаючи з 9/11 (1840), ми знаходимо в десятому розділі Об’явлення виклад історії, що починається з того, як Іван у 1840 році їсть книжечку, а потім у 1844 році зазнає розчарування в своєму шлунку. Поїдання — це початок; шлунок позначає кінець. Останній вірш десятого розділу зображує повторення цієї історії в історії ста сорока чотирьох тисяч.

And I took the little book out of the angel’s hand, and ate it up; and it was in my mouth sweet as honey: and as soon as I had eaten it, my belly was bitter. And he said unto me, Thou must prophesy again before many peoples, and nations, and tongues, and kings. Revelation 10:10, 11.

І я взяв книжечку з руки ангела й з’їв її; і в моїх устах вона була солодка, як мед; але щойно я її з’їв, у мене в животі стало гірко. І він сказав мені: Ти маєш знову пророкувати перед багатьма народами, і племенами, і мовами, і царями. Об’явлення 10:10, 11.

Revelation chapter ten and Habakkuk chapter two represent two chapters that provide witness to the prophetic period of 1840 unto 1844. The history of 1844 unto 1863 begins at a waymark of disappointment, followed by a scattering that is followed by a gathering. In that period the prophetic history of Habakkuk’s two tables concludes when the second table was printed in 1849 and published abroad in 1850. The period of Habakkuk’s tables was from May of 1842 when the 1843 chart was published and the prophetic period ended where it began with the publication of one of Habakkuk’s two tables. The 1843 chart is the alpha and the 1850 chart is the omega.

Десятий розділ Об’явлення та другий розділ Авакума є двома розділами, які свідчать про пророчий період від 1840 до 1844 року. Історія від 1844 до 1863 року починається з віхи розчарування, за якою настало розсіяння, а потім — збирання. У той період пророча історія двох таблиць Авакума завершується, коли друга таблиця була надрукована 1849 року і опублікована за кордоном 1850 року. Період таблиць Авакума тривав від травня 1842 року, коли було опубліковано таблицю 1843 року, і пророчий період завершився там, де й почався — публікацією однієї з двох таблиць Авакума. Таблиця 1843 року — альфа, а таблиця 1850 року — омега.

In 1856 Hiram Edson wrote a series of articles which took William Miller’s understanding of the “seven times” to a new level. Edson’s work was the omega of Miller’s work bringing Miller’s foundation truth to the position of a capstone which was intended to empower God’s people. Miller’s light on the “seven times” was the alpha and Edson’s light on the “seven times” was the omega.

1856 року Гайрам Едсон написав серію статей, які піднесли розуміння Вільяма Міллера щодо «семи часів» на новий рівень. Праця Едсона була омегою праці Міллера, перетворивши фундаментальну істину Міллера на вінець, покликаний зміцнити Божий народ. Світло Міллера щодо «семи часів» було альфою, а світло Едсона щодо «семи часів» — омегою.

In 1863 the movement changed into the church which would ultimately bring about a movement from its own body, the same way that the Millerites came from Protestants, and just as the disciples came out of Judaism to Christianity and just as Joshua and Caleb came from the former covenant people who were destined to die in the wilderness.

У 1863 році рух перетворився на церкву, яка зрештою призведе до появи руху зі власного середовища, подібно до того, як міллеріти вийшли з-поміж протестантів, і так само, як учні перейшли з юдаїзму до християнства, і як Ісус Навин та Халев вийшли з-поміж колишнього завітного народу, який був приречений померти в пустелі.

In the very same history, (1844 to 1863) the Republican horn of the earth beast is going through a parallel struggle that ultimately breaks out into the Civil War which all historians agree reached its midpoint in 1863 with Lincoln’s Emancipation Proclamation. Lincoln represents the first Republican president, who took the oath of Presidency following the worst Democratic President in history up to that point. He was later assassinated. All these prophetic characteristics and others are repeated with the last Republican president.

У тій самій історії (1844–1863) республіканський ріг звіра із землі переживає паралельну боротьбу, що зрештою виливається у Громадянську війну, яка, як одностайно визнають історики, досягла свого екватора у 1863 році з Лінкольновою Прокламацією про емансипацію. Лінкольн був першим президентом-республіканцем, який склав президентську присягу після найгіршого на той час в історії президента-демократа. Згодом його було вбито. Усі ці пророчі риси та інші повторюються у випадку останнього президента-республіканця.

1844 unto 1863 included a scattering and gathering. 1863 represents the Sunday law, so the scattering that took place in 1844 is the only scattering until 1863 when the Laodicean Seventh-day Adventists were scattered unto the wilderness of Laodicea. 1844 produced a scattering and 1863 produced a scattering, thus witnessing to the fact that the history is an identified prophetic symbol, for it begins with an alpha scattering in 1844 and ends with an omega scattering in 1863. The first scattering arrived on July 18, 2020 and the final omega scattering is fulfilled at the Sunday law.

Період з 1844 по 1863 рік включно охоплював розсіяння і збирання. 1863 рік символізує недільний закон, тож розсіяння, що відбулося в 1844 році, є єдиним розсіянням до 1863 року, коли лаодикійські Адвентисти сьомого дня були розсіяні в пустелю Лаодикії. 1844 рік приніс розсіяння, і 1863 рік приніс розсіяння, що свідчить про те, що ця історія є визначеним пророчим символом, бо вона починається альфа-розсіянням у 1844 році і завершується омега-розсіянням у 1863 році. Перше розсіяння настало 18 липня 2020 року, а остаточне омега-розсіяння сповниться при недільному законі.

“The time is coming when we shall be separated and scattered, and each one of us will have to stand without the privilege of communion with those of like precious faith; and how can you stand unless God is by your side, and you know that he is leading and guiding you?” Review and Herald, March 25, 1890.

Надходить час, коли ми будемо роз’єднані й розсіяні, і кожному з нас доведеться стояти без можливості спілкування з тими, хто має таку саму дорогоцінну віру; і як ви зможете встояти, якщо Бог не буде поруч із вами і якщо ви не знатимете, що Він веде й скеровує вас? Review and Herald, 25 березня 1890 р.

Its not enough for God to stand “by your side,” you must also “know that he is leading and guiding you.” This fact is a subject of prophecy represented by the various phrases based upon when “ye shall know the Lord.”

Недостатньо, щоб Бог стояв «поруч із тобою», ти також маєш «знати, що він веде й спрямовує тебе». Цей факт є предметом пророцтва, представлений різними виразами, побудованими на формулі «коли ви пізнаєте Господа».

And ye shall eat in plenty, and be satisfied, and praise the name of the Lord your God, that hath dealt wondrously with you: and my people shall never be ashamed. And ye shall know that I am in the midst of Israel, and that I am the Lord your God, and none else: and my people shall never be ashamed. … So shall ye know that I am the Lord your God dwelling in Zion, my holy mountain: then shall Jerusalem be holy, and there shall no strangers pass through her any more. Joel 2:26, 27, 3:17.

І будете їсти досхочу, і насититеся, і славитимете ім’я Господа, Бога вашого, що чудесно вчинив із вами; і народ Мій ніколи не буде засоромлений. І пізнаєте, що Я посеред Ізраїля, і що Я — Господь, Бог ваш, і нема іншого; і народ Мій ніколи не буде засоромлений. ... Тож пізнаєте, що Я — Господь, Бог ваш, який перебуває в Сіоні, на святій горі Моїй; тоді Єрусалим буде святим, і чужинці більше не проходитимуть через нього. Йоіл 2:26, 27, 3:17.

When Jerusalem is holy, she is the church triumphant, for the church militant is defined is a church made up of wheat and tares, and when “no strangers pass through” “Jerusalem” “anymore” God’s people “shall know” “that he is leading and guiding.” They know, for they are those who have fulfilled the prayer of “seven times,” which includes confessing that God had not been leading you as a Laodicean, but when your change to a Philadelphian you will know “that he is leading and guiding” and that God is “in the midst of Israel.”

Коли Єрусалим святий, він є Церквою тріумфуючою, бо Церква воююча визначається як Церква, що складається з пшениці й куколю, і коли «жодні чужинці більше не проходитимуть Єрусалимом», Божий народ «знатиме», «що Він веде й керує». Вони знають, бо це ті, хто звершили молитву «сім разів», яка включає визнання того, що Бог не провадив тебе, коли ти був лаодикійцем, але коли ти станеш філадельфійцем, ти пізнаєш «що Він веде й керує» і що Бог «посеред Ізраїля».

The alpha scattering (disappointment) of April 19 and the omega scattering (disappointment) of October 22 is marked by the first official publication after the great disappointment of October 22. Publishing is a prophetic marker in Millerite history and the prophetic history of the United States, so the first thing officially published after 1844 is a waymark of that history, and the waymark identifies a scattering.

Альфа-розсіяння (розчарування) 19 квітня і омега-розсіяння (розчарування) 22 жовтня позначені першою офіційною публікацією після великого розчарування 22 жовтня. Публікація є пророчим маркером в історії міллеритів і пророчій історії Сполучених Штатів, тож перша офіційна публікація після 1844 року є віхою цієї історії, і ця віха вказує на розсіяння.

1847—The Remnant Scattered Abroad

1847-Останок у розсіянні

“A Word to the ‘Little Flock.’

Слово до «Малого стада».

“The following articles were written for The Day-Dawn, which has been published at Canandaigua, New York, by O. R. L. Crosier. But as that paper is not now published, and as we do not know as it will be published again, it is thought best by some of us in Maine, to have them given in this form. I wish to call the attention of the ‘little flock’ to those things which will very soon take place on this earth. . . .

Наступні статті були написані для The Day-Dawn, який виходив у місті Canandaigua, штат Нью-Йорк, і видавався O. R. L. Crosier. Але оскільки це видання зараз не виходить і ми не знаємо, чи буде воно виходити знову, дехто з нас у штаті Мен вважає за краще подати їх у такій формі. Я хочу звернути увагу «малого стада» на ті речі, які зовсім скоро відбудуться на цій землі. . . .

“The reader will have observed that three communications from the pen of Mrs. E. G. White were included in A Word to the ‘Little Flock.’ . . .

Читач, напевно, помітив, що до «Слова до „Малого стада“» було включено три статті з-під пера місіс Е. Г. Вайт. . . .

“The second communication from Mrs. White, found on pages 14–18, is an account of her first vision under the title, To the Remnant Scattered Abroad. This was written December 20, 1845, as a personal letter to Enoch Jacobs, and was first published by the recipient in The Day-Star of January 24, 1846. Then on April 6, 1846, it was reprinted in broadside form by James White and H. S. Gurney. The statement as it appears in A Word to the ‘Little Flock,’ with the exception of minor editorial changes and added scripture references, is identical with the full account of the vision as first printed.” James White, A Word to the ‘Little Flock’, 25.

«Друге послання від місіс Вайт, знайдене на сторінках 14–18, є описом її першого видіння під заголовком „To the Remnant Scattered Abroad“. Його було написано 20 грудня 1845 року як особистий лист до Еноха Джейкобса і вперше опубліковано одержувачем у The Day-Star від 24 січня 1846 року. Потім 6 квітня 1846 року Джеймс Вайт і Г. С. Герні передрукували його у форматі одноаркушевого видання. Виклад, як він поданий у „A Word to the ‘Little Flock’“, за винятком незначних редакторських змін і доданих біблійних посилань, ідентичний повному опису видіння в його першій публікації». Джеймс Вайт, „A Word to the ‘Little Flock’“, 25.

1844 marks the arrival of an angel and a disappointment. In 1845 the first vision is written and it is published in 1846. The first vision is to “the remnant scattered abroad.” I doubt that the unmarried teenage prophetess knew when she wrote out her first vision that a prophetic characteristic of the “remnant” is that the remnant would of prophetic necessity need to be “scattered abroad,” as one of the characteristics of the one hundred and forty-four thousand. In 1846 the Whites were married, thus changing Ellen’s last name to White. In the same year the Whites began to keep the seventh-day Sabbath. In 1846 the covenant is marked as finalized, the prophetic marriage that began in 1844 was consummated in 1846, and in 1847 the first official publication is printed and mailed.

1844 рік ознаменувався приходом ангела й розчаруванням. У 1845 році записано перше видіння, а опубліковано його у 1846-му. Перше видіння адресоване «залишку, розсіяному по всій землі». Я сумніваюся, що незаміжня юна пророчиця знала, коли записувала своє перше видіння, що пророчою ознакою «залишку» є те, що цей залишок із пророчої необхідності має бути «розсіяний по всій землі», як одна з ознак ста сорока чотирьох тисяч. У 1846 році Вайти одружилися, тож прізвище Еллен змінилося на Вайт. У тому ж році Вайти почали дотримуватися суботи сьомого дня. У 1846 році завіт позначено як завершений, пророчий шлюб, що розпочався в 1844 році, було завершено в 1846-му, а в 1847-му надруковано й розіслано перше офіційне видання.

May, 1850

Травень 1850 року

“DEAR READER—My object in this review has been to expose error by the light of sacred truth. . . .

Дорогий читачу—Моєю метою у цьому огляді було викрити помилку у світлі священної істини. . . .

“In presenting this little work to the scattered flock, I have discharged my duty to them, in this respect, and may God add his blessing. Amen.” James White, The Seventh-day Sabbath not Abolished, 2.

"Представляючи цю невеличку працю розсіяній отарі, я виконав свій обов’язок перед ними в цьому відношенні, і нехай Бог додасть своє благословення. Амінь." Джеймс Вайт, Субота сьомого дня не скасована, 2.

The publication by James White is identifying that his audience was still a scattered flock, but it is also the defense of the seventh-day Sabbath. This is the message of the third angel in its infancy in terms of Millerite Adventism understanding of the Sabbath and the third angel. It is published the same year the 1850 chart is published and together they represent the raising up of the Lord’s army for the approaching Sunday law crisis. Jesus always illustrates the end with the beginning and those who presented the message in 1844 who employed the 1843 chart, were typifying those who would present the message employing the 1850 chart. The beginning of the period of Habakkuk’s two tables, men were proclaiming the message of the hour in conjunction with Habakkuk’s table and in 1850 James White is presenting the message of the third angel along with the 1850 chart. The chart was made by Brother Nichols in the 1849 time period, a period of time when James and Ellen White were living with Brother Nichols. James White was directly associated with the 1850 chart’s production and in that year he began to proclaim the third angel’s message.

Публікація Джеймса Вайта вказує, що його аудиторія все ще була розсіяною отарою, але водночас вона є захистом суботи сьомого дня. Це — вістка третього ангела на зародковій стадії в контексті міллеритського адвентизму щодо розуміння суботи й третього ангела. Вона опублікована того ж року, що й таблиця 1850 року, і разом вони являють собою підняття Господнього війська напередодні кризи недільного закону. Ісус завжди ілюструє кінець початком, і ті, хто в 1844 році представляли цю вістку, користуючись таблицею 1843 року, були прообразом тих, хто мав представляти вістку, користуючись таблицею 1850 року. На початку періоду двох таблиць Авакума люди проголошували вістку часу у поєднанні з таблицею Авакума, а в 1850 році Джеймс Вайт подає вістку третього ангела разом із таблицею 1850 року. Таблиця була виготовлена братом Ніколсом у період 1849 року, коли Джеймс та Еллен Вайт мешкали у брата Ніколса. Джеймс Вайт був безпосередньо причетний до створення таблиці 1850 року, і того року він почав проголошувати вістку третього ангела.

“September 23d, [1850] the Lord showed me that he had stretched out his hand the second time to recover the remnant of his people, and that efforts must be redoubled in this gathering time. In the scattering time Israel was smitten and torn; but now in the gathering time God will heal and bind up his people. In the scattering, efforts made to spread the truth had but little effect, accomplished but little or nothing; but in the gathering when God has set his hand to gather his people, efforts to spread the truth will have their designed effect. All should be united and zealous in the work. I saw that it was a shame for any to refer to the scattering for examples to govern us now in the gathering; for if God does no more for us now than he did then, Israel would never be gathered. It is as necessary that the truth should be published in a paper, as preached.” Review and Herald, November 1, 1850.

«23 вересня [1850 року] Господь показав мені, що Він вдруге простяг Свою руку, щоб вернути останок Свого народу, і що зусилля слід подвоїти в цей час збирання. У час розсіяння Ізраїль був уражений і роздертий; але тепер, у час збирання, Бог зцілить і перев’яже Свій народ. Під час розсіяння зусилля, спрямовані на поширення істини, мали лише незначний вплив, досягали мало або й нічого; але під час збирання, коли Бог простяг Свою руку, щоб зібрати Свій народ, зусилля з поширення істини матимуть задуманий ефект. Усі мають бути єдині та ревні в цій праці. Я побачила, що соромно комусь звертатися до часу розсіяння за прикладами, щоб керувати нами тепер, у час збирання; бо якби Бог тепер зробив для нас не більше, ніж тоді, Ізраїль ніколи б не був зібраний. Так само необхідно, щоб істина була надрукована в часописі, як і проповідувалася.» Review and Herald, 1 листопада 1850 р.

“The view that the Lord ‘had stretched out His hand the second time to recover the remnant of His people,’ on page 74, refers only to the union and strength once existing among those looking for Christ, and to the fact that He had begun to unite and to raise up His people again.” Early Writings, 86.

«Видіння про те, що Господь „простяг Свою руку вдруге, щоб повернути останок Свого народу“, на сторінці 74, стосується лише єдності та сили, що колись існували серед тих, хто очікував Христа, а також того факту, що Він почав знову об’єднувати й піднімати Свій народ». Early Writings, 86.

Sister White in Early Writings is commenting upon the passage from Review and Herald in connection with her employing the prophet Isaiah’s words when she said, “the Lord showed me that he had stretched out his hand the second time to recover the remnant of his people.” He stretched out His hand in 1850. When He gathered those people into the Most Holy Place on October 22, 1844 it was at the conclusion of the scattering from 677 BC until October 22, 1844. Literal Judah residing in the literal glorious land were scattered for 2520 years in agreement with the “seven times” of Leviticus twenty-six in 677 BC. At the conclusion of the 2520 years spiritual Israel was gathered on October 22, 1844 and they were immediately scattered and the scattering concluded when the Lord stretches forth His hand a second time. He gathers them the second time in the passage to accomplish two things; to “bind up his people” and to “raise up” His people.

Сестра Вайт у «Ранніх творах» коментує уривок із Review and Herald у зв’язку з її використанням слів пророка Ісаї, коли вона сказала: «Господь показав мені, що Він удруге простяг Свою руку, щоб повернути останок Свого народу». Він простяг Свою руку в 1850 році. Коли Він 22 жовтня 1844 року зібрав тих людей у Святе Святих, це відбулося на завершення розсіяння, що тривало з 677 р. до н. е. до 22 жовтня 1844 р. Буквальна Юдея, яка перебувала в буквальному Прекрасному краї, була розсіяна протягом 2520 років відповідно до «семи часів» двадцять шостого розділу книги Левит, починаючи з 677 р. до н. е. Після завершення 2520 років духовний Ізраїль було зібрано 22 жовтня 1844 року, і його негайно було розсіяно, а розсіяння завершилося, коли Господь удруге простяг Свою руку. У цьому уривку Він удруге збирає їх, щоб здійснити дві речі: «перев’язати Свій народ» і «підняти» Свій народ.

“I then saw the third angel. Said my accompanying angel, ‘Fearful is his word, awful is his mission. He is the angel that is to select the wheat from the tares, and seal or bind the wheat for the heavenly garner.’ These things should engage the whole mind, the whole attention. Again I was shown the necessity of those who believe we are having the last message of mercy, being separate from those who are daily receiving or imbibing new error. I saw that neither young nor old should attend the assemblies of those who are in error and darkness. Said the angel, ‘Let the mind cease to dwell on things of no profit.’” Manuscript Releases, volume 5, 425.

«Тоді я побачила третього ангела. Сказав ангел, який супроводжував мене: “Грізне його слово, жахлива його місія. Він — ангел, який має відділити пшеницю від куколю та запечатати або зв’язати пшеницю для небесної житниці”. Ці речі повинні займати весь розум, усю увагу. Знову мені було показано необхідність того, щоб ті, хто вірить, що ми маємо останнє послання милості, були відокремлені від тих, які щодня приймають або засвоюють нову оману. Я побачила, що ані молоді, ані старі не повинні відвідувати зібрання тих, які перебувають в омані й темряві. Сказав ангел: “Нехай розум перестане зосереджуватися на речах, що не приносять користі”.» Manuscript Releases, том 5, 425.

The second gathering that began in 1850 typified the sealing (binding) of God’s people as they are lifted up “raised” as an ensign. 1850 identifies when the Lord gathers the one hundred and forty-four thousand. Of prophetic necessity they must have been scattered prior to being gathered. Thus, “the three and a half days” of Revelation 11:11 which symbolize 1260, which is half of 2520 and represents the scattering that followed July 18, 2020. Revelation 11:11 is representing the second gathering of those who are to be the one hundred and forty-four thousand and the ensign that is lifted up to the nations as set forth in Isaiah 11:11!

Друге зібрання, що розпочалося 1850 року, було прообразом запечатування (зв’язування) Божого народу, коли їх підносять — «піднімають» — як знамено. 1850 рік вказує, коли Господь збирає сто сорок чотири тисячі. З пророчої необхідності вони мали бути розсіяні перед тим, як бути зібраними. Отже, «три з половиною дні» з Об’явлення 11:11 символізують 1260 — половину 2520 — і означають розсіяння, що настало після 18 липня 2020 року. Об’явлення 11:11 представляє друге зібрання тих, які мають становити число ста сорока чотирьох тисяч, і знамено, що підноситься народам, як викладено в Ісаї 11:11!

And in that day there shall be a root of Jesse, which shall stand for an ensign of the people; to it shall the Gentiles seek: and his rest shall be glorious.

І того дня постане корінь Єссея, який стоятиме як знамено для народів; до нього звертатимуться язичники: і спочинок його буде славний.

And it shall come to pass in that day, that the Lord shall set his hand again the second time to recover the remnant of his people, which shall be left, from Assyria, and from Egypt, and from Pathros, and from Cush, and from Elam, and from Shinar, and from Hamath, and from the islands of the sea.

І станеться того дня, що Господь знову вдруге простягне Свою руку, щоб повернути останок Свого народу, що зостанеться, з Ассирії, і з Єгипту, і з Патросу, і з Кушу, і з Еламу, і з Шінеару, і з Хамату, і з островів моря.

And he shall set up an ensign for the nations, and shall assemble the outcasts of Israel, and gather together the dispersed of Judah from the four corners of the earth. Isaiah 11:10, 11, 12.

І піднесе знамено народам, і збере вигнанців Ізраїля, і збере докупи розсіяних Юди з чотирьох кінців землі. Ісая 11:10, 11, 12.

In 1850 the Lord stretched forth His hand a second time to gather the people who were presenting the third angel’s message in conjunction with the message of the Midnight Cry as represented by Habakkuk’s two tables. In July of 2023 the Lord stretched forth His hand a second time to gather the people who were presenting the third angel’s message in conjunction with the message of the Midnight Cry as represented by Habakkuk’s two tables. Both 1850 and July 2023 identify the gathering of “the remnant of his people” as Isaiah states in verse 11 of chapter 11. Verse 11 is sandwiched between verses ten and twelve, and both those verses identify the lifting up of the ensign to the world.

У 1850 році Господь вдруге простяг Свою руку, щоб зібрати людей, які проголошували вістку третього ангела разом із вісткою опівнічного крику, як це представлено двома таблицями Авакума. У липні 2023 року Господь вдруге простяг Свою руку, щоб зібрати людей, які проголошували вістку третього ангела разом із вісткою опівнічного крику, як це представлено двома таблицями Авакума. І 1850 рік, і липень 2023 року вказують на зібрання «останку Його народу», як говорить Ісая у вірші 11 розділу 11. Вірш 11 розміщений між віршами десятим і дванадцятим, і обидва ті вірші вказують на піднесення знамена перед світом.

Each of the three verses are identifying the ensign, though the middle verse identifies them as the “remnant.” The remnant there is gathered a second time and the number of tribes who they are gathered from is eight. “8” represents not only those in the Noah’s ark that went from old world to the new world without seeing death, but “8” also represents those who are the 8th church that is of the seven. The two witnesses of Revelation 11:11 are those who have been resurrected. The number “8” is the symbol of the resurrection, a symbol of the one hundred and forty-four thousand, a symbol of baptism and a symbol of those who transition from Laodicea unto Philadelphia and become Isaiah’s ensign to the nations. The Lord stretches forth His hand a second time in 1850 to 1865 and again in July of 2023.

Кожен із трьох віршів вказує на стяг, хоча середній вірш називає їх «останком». Той останок там збирають удруге, а кількість племен, з яких їх збирають, — вісім. «8» символізує не лише тих, хто був у Ноєвому ковчезі й перейшов зі старого світу в новий, не побачивши смерті, але «8» також символізує тих, хто є восьмою церквою серед семи. Двоє свідків з Об’явлення 11:11 — це ті, хто воскресли. Число «8» є символом воскресіння, символом ста сорока чотирьох тисяч, символом хрещення і символом тих, хто переходять від Лаодикії до Філадельфії та стають Ісаїним стягом для народів. Господь простягає Свою руку вдруге з 1850 по 1865 роки і знову в липні 2023 року.

In 2023, there was new light upon the seven times just as there had been in 1856. The period of 1856 unto 1863 is representing the history of the one hundred and forty-four thousand when the Lord raises up His remnant people as an army.

У 2023 році з’явилося нове світло щодо семи часів, так само, як і в 1856 році. Період від 1856 до 1863 року представляє історію ста сорока чотирьох тисяч, коли Господь піднімає останок Свого народу як військо.

Isaiah 11:11 aligns perfectly with Revelation 11:11 which aligns perfectly with Daniel 11:11. Isaiah and John are portraying an internal history and Daniel an external history. Daniel’s external line of 11:11 runs parallel with John’s internal line of 11:11 and Isaiah’s 11:11 presents the ensign of the internal line who calls God’s other flock out of the external line. Palmoni has tied these passages together into a nice bundle that could only be accomplished by the One who is Creator of all things.

Ісая 11:11 ідеально узгоджується з Одкровенням 11:11, яке ідеально узгоджується з Даниїлом 11:11. Ісая та Іван змальовують внутрішню історію, а Даниїл — зовнішню. Зовнішня лінія Даниїла 11:11 йде паралельно з внутрішньою лінією 11:11 в Одкровенні (Івана), а Ісая 11:11 являє знамено внутрішньої лінії, яке кличе іншу Божу отару вийти із зовнішньої лінії. Палмоні зв’язав ці уривки воєдино в гарне ціле, що могло бути здійснено лише Тим, Хто є Творцем усього.

We will continue these things in the next article.

Ми продовжимо їх у наступній статті.

Dialogue with Artificial Information:

Діалог із штучною інформацією:

Does the math world find any significance in the number “11”?

Чи має число «11» якесь значення у світі математики?

Yes, the number 11 holds several points of genuine mathematical interest and significance (beyond just being a prime number). Here are the main ones that mathematicians and math enthusiasts often highlight:

Так, число 11 має кілька аспектів справжнього математичного інтересу та значущості (окрім того, що воно просто є простим числом). Ось основні з них, які математики та ентузіасти математики часто виділяють:

11 is fifth prime number, the smallest two-digit prime and the first prime that is a palindrome in base 10. “11” is the smallest repunit (a number consisting of repeated units that is a prime. It is the only two-digit prime where the two digits are the same. 11, 22, 33, 44 ect. Only works with “11.” “11” is a Mersenne prime exponent. The decimal expansion of 1/11 = 0.090909… has a repeating period of just 2, but 1/11 is famous in another way: the sequence of primes 11, 101, 1009, 10007, 100003, etc., shows up in discussions of primes in arithmetic progression. The dihedral group of order 22 (symmetries of a regular 11-gon) is notable because “11” is the smallest prime for which the dihedral group has a non-abelian center-free structure of interest in group theory. In theoretical physics (string theory / M-theory), the universe is often modeled in 11 spacetime dimensions, and physicists and mathematicians who work in that area frequently remark on 11’s appearance. “11” is the only palindromic prime with an even number of digits (all others with even digits greater than 2 are divisible by 11 and hence composite). This is a theorem in recreational number theory.

11 — п’яте просте число, найменше двоцифрове просте і перше просте, що є паліндромом у десятковій системі. "11" — найменший реп’юніт (число, що складається з повторюваних одиниць), який є простим. Це єдине двоцифрове просте число, у якому обидві цифри однакові. 11, 22, 33, 44 тощо. Працює лише з "11". "11" — показник простого числа Мерсенна. Десятковий розклад 1/11 = 0,090909... має період усього 2, але 1/11 відоме ще й іншим чином: послідовність простих чисел 11, 101, 1009, 10007, 100003 тощо з’являється в обговореннях простих чисел в арифметичній прогресії. Діедральна група порядку 22 (симетрії правильного 11-кутника) примітна тим, що "11" — найменше просте число, для якого діедральна група має неабелеву структуру з тривіальним центром, що становить інтерес у теорії груп. У теоретичній фізиці (теорія струн / M-теорія) Всесвіт часто моделюють в 11 просторово-часових вимірах, і фізики та математики, які працюють у цій галузі, часто відзначають появу числа 11. "11" — єдине паліндромне просте з парною кількістю цифр (усі інші з парною кількістю цифр, більшою за 2, діляться на 11 і, отже, є складеними). Це теорема в розважальній теорії чисел.

Bottom line:

Підсумок:

While “11” doesn’t have the same superstar status as π, e, or the golden ratio, it pops up repeatedly as the smallest or first example of many phenomena (first repunit prime, only even-digit palindromic prime, early appearance in many proofs and counterexamples, 11 dimensions in M-theory, etc.). So yes—the math world does consider 11 a significant number.

Хоча «11» не має такого статусу суперзірки, як π, e чи золотий перетин, це число раз у раз трапляється як найменший або перший приклад багатьох явищ (перше просте число-реп’юніт, єдине паліндромне просте число з парною кількістю цифр, рання поява в багатьох доказах і контрприкладах, 11 вимірів у M-теорії тощо). Отже, так — математичний світ справді вважає 11 важливим числом.

“He who inspired the Word was the true expositor of the Word. Christ illustrated his teachings by calling the attention of his hearers to the simple laws of nature, and to the familiar objects which they daily saw and handled. Thus he led their minds from the natural to the spiritual. Many failed of grasping at once the meaning of his parables; but as they day by day came in contact with the objects with which the Great Teacher had associated spiritual truths, some discerned the lessons of divine truth he had sought to impress, and these were convinced of the truth of his mission and converted to the gospel.” Sabbath School Worker, December 1, 1909.

"Той, хто дав натхнення Слову, був істинним тлумачем Слова. Христос ілюстрував свої вчення, звертаючи увагу своїх слухачів на прості закони природи та на звичні предмети, які вони щодня бачили й тримали в руках. Так він спрямовував їхні думки від природного до духовного. Багато хто не відразу розумів зміст його притч; але, з дня на день стикаючись із тими предметами, з якими Великий Учитель пов’язав духовні істини, деякі розпізнавали уроки божественної істини, які він прагнув прищепити, і переконувалися в істинності його місії та наверталися до Євангелія." Працівник суботньої школи, 1 грудня 1909 року.

“Leading thus from the natural to the spiritual kingdom, Christ’s parables are links in the chain of truth that unites man with God, and earth with heaven.” Christ’s Object Lessons, 17.

"Так, провадячи від природного до духовного царства, Христові притчі є ланками в ланцюзі істини, що поєднує людину з Богом, а землю — з небом." Наглядні уроки Христа, 17.