We have been setting forth the sequence of prophetic events that are identified by the hidden history of the seven thunders that is represented in Revelation chapters eleven through thirteen. We have not yet reached the point in the development of these events, where we will overlay the history of the horn of Protestantism and the horn of Republicanism. Nor have we yet prepared a platform of understanding to pinpoint the role of Islam in the message of the Midnight Cry. There is, though, a very important truth connected with these events, that identifies what a person must do when they understand the truths that are being unsealed. The blessing of Revelation includes the responsibility of “keeping” those things that are written.
Ми викладаємо послідовність пророчих подій, окреслених прихованою історією семи громів, що представлена в одинадцятому—тринадцятому розділах книги Об’явлення. Ми ще не дійшли до того моменту в розвитку цих подій, коли зіставимо історію рога протестантизму з історією рога республіканізму. Також ми ще не підготували підґрунтя розуміння, щоб точно визначити роль ісламу у звістці Опівнічного кличу. Однак є одна дуже важлива істина, пов’язана з цими подіями, яка визначає, що має робити людина, коли розуміє істини, що розкриваються. Благословення Об’явлення включає відповідальність «додержувати» того, що написано.
The line of history that is being unsealed conveys the creative power of God to those who would hear, read and keep those things written therein. It is therefore time to break away from our consideration of Isaiah’s last prophetic narrative, and Revelation chapters eleven through thirteen in order to establish the significance of the “three and a half days” that Elijah and Moses were dead in the street of the information super highway, that runs through the valley of dead dry bones. What we will identify now, is the symbolism of “the wilderness.”
Лінія історії, що розпечатується, передає творчу силу Бога тим, хто буде слухати, читати й додержувати написаного в ній. Отже, настав час відійти від нашого розгляду останньої пророчої оповіді Ісаї та одинадцятого, дванадцятого й тринадцятого розділів Об’явлення, щоб встановити значення «трьох з половиною днів», протягом яких Ілля та Мойсей були мертвими на вулиці інформаційної супермагістралі, що проходить через долину мертвих сухих кісток. Тепер ми визначимо символіку «пустелі».
In the last article we identified four prophetic witnesses of the sequence of events that are established by the hidden history of the seven thunders. The line of the image of Christ, the line of the two witnesses, the line of the image of the beast and the line of the counterfeit king of the north.
В останній статті ми визначили чотирьох пророчих свідків послідовності подій, встановленої прихованою історією семи громів. Лінія образу Христа, лінія двох свідків, лінія образу звіра і лінія фальшивого царя Півночі.
The second half of the line of the counterfeit king of the north, begins with the empowerment of the papacy in 538. Then the papacy, the spiritual counterfeit king of the north, trampled down spiritual Jerusalem and spiritual Israel for twelve hundred and sixty years.
Друга половина лінії фальшивого царя півночі починається з набуття влади папством у 538 році. Тоді папство, духовний фальшивий цар півночі, попирало духовний Єрусалим і духовний Ізраїль протягом тисячі двохсот шістдесяти років.
And they shall fall by the edge of the sword, and shall be led away captive into all nations: and Jerusalem shall be trodden down of the Gentiles, until the times of the Gentiles be fulfilled. Luke 21:24.
І поляжуть від леза меча, і будуть відведені в полон до всіх народів; а Єрусалим буде потоптаний язичниками, доки не сповняться часи язичників. Луки 21:24.
John was told to measure both the sanctuary and the host, but he was also told to leave out the courtyard, for it had been given to the Gentiles for twelve hundred and sixty years.
Іванові було сказано виміряти як святилище, так і воїнство, але також було сказано не вимірювати двір, бо його було віддано язичникам на тисячу двісті шістдесят років.
And there was given me a reed like unto a rod: and the angel stood, saying, Rise, and measure the temple of God, and the altar, and them that worship therein. But the court which is without the temple leave out, and measure it not; for it is given unto the Gentiles: and the holy city shall they tread under foot forty and two months. Revelation 11:1, 2.
І дана була мені тростина, подібна до жезла; і став ангел, кажучи: Встань, і виміряй храм Божий, і жертовник, і тих, що поклоняються в ньому. А двір, що поза храмом, залиш назовні, і не вимірюй його; бо він даний язичникам; і святе місто вони топтатимуть сорок два місяці. Об’явлення 11:1, 2.
John and Luke testify that the Gentiles “tread under foot” “Jerusalem,” for “forty and two months.” John identifies the duration, and Luke marks the conclusion of the history. These two witnesses are addressing the question of Daniel chapter eight, and verse thirteen.
Іван і Лука свідчать, що язичники «топчуть ногами» «Єрусалим» на «сорок два місяці». Іван визначає тривалість, а Лука вказує на завершення цієї історії. Ці два свідки розглядають питання з книги Даниїла, розділ восьмий, вірш тринадцятий.
Then I heard one saint speaking, and another saint said unto that certain saint which spake, How long shall be the vision concerning the daily sacrifice, and the transgression of desolation, to give both the sanctuary and the host to be trodden under foot? Daniel 8:13.
Тоді я почув, як один святий говорив, а інший святий сказав тому святому, що говорив: Доки триватиме видіння про щоденну жертву та про беззаконня спустошення, щоб і святиня, і військо були віддані на потоптання? Даниїла 8:13.
The question about the duration that the sanctuary and host were to be trodden under foot, identifies two desolating powers that would accomplish the act of treading down Jerusalem, which in Daniel is represented as the “sanctuary” and also the “host.” The correct foundational understanding of this verse, as expressed by J. N. Andrews, is that the verse identifies two desolating powers, which trampled down both the sanctuary and the host. The first desolating power identified in the verse is paganism, and the second is papalism. The word “host,” is Daniel’s expression for what John identifies as the “worshippers” in the temple, that is in Jerusalem.
Питання про те, на який час святиня та воїнство мали бути потоптані, визначає дві спустошувальні сили, що мали здійснити акт потоптання Єрусалима, який у Данила представлений як "святиня", а також як "воїнство". Правильне засадниче розуміння цього вірша, як його висловив Дж. Н. Ендрюс, полягає в тому, що цей вірш визначає дві спустошувальні сили, які потоптали і святиню, і воїнство. Першою спустошувальною силою, визначеною у вірші, є язичництво, а другою — папство. Слово "воїнство" — це вираз у Данила для того, що Іван називає "поклонниками" у храмі, тобто в Єрусалимі.
“THERE ARE TWO ‘DESOLATIONS’ IN DANIEL 8.—This fact is made so plain by Josiah Litch that we present his words:
Є ДВА 'СПУСТОШЕННЯ' У ДАНИЇЛА 8.-Цей факт так ясно виклав Джозія Ліч, що ми наводимо його слова:
“‘The daily sacrifice’ is the present reading of the English text. But no such thing as sacrifice is found in the original. This is acknowledged on all hands. It is a gloss or construction put on it by the translators. The true reading is, ‘the daily and the transgression of desolation,’ daily and transgression being connected together by “and;” the daily desolation and the transgression of desolation. They are two desolating powers, which were to desolate the sanctuary and the host.’—Prophetic Expositions, Volume 1, page 127.
«Щоденна жертва» — це нинішнє читання англійського тексту. Але слова «жертва» в оригіналі немає. Це визнають усі. Це глоса або тлумачення, додане перекладачами. Правильне читання таке: «щоденне і переступ спустошення», при цьому «щоденне» і «переступ» з’єднані між собою «and;»; щоденне спустошення і переступ спустошення. Це дві спустошувальні сили, які мали спустошити святиню та воїнство. — Prophetic Expositions, Том 1, сторінка 127.
“It is plain that the sanctuary and the host were to be trodden under foot by the daily and the transgression of desolation. The careful reading of verse 13 settles this point. And this fact establishes another, viz.: that these two desolations are the two grand forms under which Satan has attempted to overthrow the worship and the cause of Jehovah. Mr. Miller’s remarks on the meaning of these two terms, and the course pursued by himself in ascertaining that meaning, is presented under the following head:
Очевидно, що святиня та воїнство мали бути потоптані щоденним і переступом спустошення. Уважне читання 13-го вірша вирішує це питання. І цей факт встановлює інше, а саме: що ці два спустошення — це дві великі форми, через які Сатана намагався повалити поклоніння та справу Єгови. Зауваги пана Міллера щодо значення цих двох термінів і шлях, яким він ішов у визначенні цього значення, подано під таким заголовком:
“THE TWO DESOLATIONS ARE PAGANISM AND PAPACY
ДВА СПУСТОШЕННЯ — ЯЗИЧНИЦТВО І ПАПСТВО
“‘I read on, and could find no other case in which it [the daily] was found, but in Daniel. I then [by the aid of a concordance] took those words which stood in connection with it, ‘take way;’ he shall take away, ‘the daily;’ ‘from the time the daily shall be taken away’, etc. I read on, and thought I should find no light on the text; finally, I came to 2 Thessalonians 2:7, 8. ‘For the mystery of iniquity doth already work; only he who now letteth will let, until he be taken out of the way, and then shall that wicked be revealed,’ etc. And when I had come to that text, oh! how clear and glorious the truth appeared! There it is! That is ‘the daily!’ Well now, what does Paul mean by ‘he who now letteth,’ or hindereth? By ‘the man of sin,’ and the ‘wicked,’ popery is meant. Well, what is it which hinders popery from being revealed? Why, it is paganism; well, then, ‘the daily’ must mean paganism.’—Second Advent Manual, page 66.” J. N. Andrews, The Sanctuary and the 2300 Days, 33, 34.
«Я читав далі і не міг знайти жодного іншого випадку, коли воно [«щоденне»] траплялося, окрім як у Даниїлі. Тоді [за допомогою конкордансу] я взяв ті слова, які стояли з ним у зв’язку: «відняти»; «він відніме»; «щоденне»; «від того часу, як щоденне буде відняте» тощо. Я читав далі й думав, що не знайду світла на цей текст; нарешті я дійшов до 2 Солунян 2:7, 8. «Бо таємниця беззаконня вже діє; тільки той, хто тепер стримує, стримуватиме, аж поки не буде усунений з дороги, і тоді відкриється той беззаконник» тощо. І коли я дійшов до того тексту, о, якою ясною й славною постала істина! Ось воно! Це і є «щоденне»! Ну, що ж, що має на увазі Павло під «той, хто тепер стримує», або «перешкоджає»? Під «людиною гріха» і «беззаконником» мається на увазі папство. Отже, що перешкоджає папству бути виявленим? Та це язичництво; отже, «щоденне» має означати язичництво». — Second Advent Manual, стор. 66.» J. N. Andrews, The Sanctuary and the 2300 Days, 33, 34.
In fulfillment of the “seven times” of Leviticus twenty-six, paganism trampled down the sanctuary and host for twelve hundred and sixty years, and then papalism did the same work for an additional twelve hundred and sixty years. The papacy had trampled down Jerusalem for twelve hundred and sixty years according to Luke and John, until the papacy received its deadly wound in 1798. Subtracting twelve hundred and sixty years from 1798, arrives at 538. Subtracting twelve hundred and sixty years from 538, arrives at 723 BC, when Assyria, the literal king of the north at that time, took the northern kingdom of Israel into slavery.
На виконання «семи разів» із Левіта 26 язичництво попирало святилище та військо протягом тисячі двохсот шістдесяти років, а потім папізм чинив те саме ще протягом тисячі двохсот шістдесяти років. Згідно з Лукою та Іваном, папство попирало Єрусалим протягом тисячі двохсот шістдесяти років, аж доки папство не отримало свою смертельну рану в 1798 році. Віднявши тисячу двісті шістдесят років від 1798, отримуємо 538. Віднявши тисячу двісті шістдесят років від 538, отримуємо 723 рік до н. е., коли Асирія, буквальний цар півночі на той час, взяла північне царство Ізраїлю в рабство.
John only refers to the twelve hundred and sixty years that the papacy trampled down the sanctuary and the host, but Luke addresses both periods of twelve hundred and sixty years that paganism and papalism trampled down Jerusalem, for he states “until the times of the Gentiles be fulfilled.” Luke identifies the trampling down of Jerusalem as more than a single “time”, for he calls it the fulfillment of the “times” of the Gentiles.
Іван посилається лише на тисячу двісті шістдесят років, протягом яких папство попирало святилище та воїнство, але Лука розглядає обидва періоди по тисячу двісті шістдесят років, коли язичництво й папізм попирали Єрусалим, бо він каже: «доки не сповняться часи язичників». Лука визначає попирання Єрусалима як більше, ніж один «час», бо називає це сповненням «часів» язичників.
Of course, in 1856, Millerite Adventism became Laodicean, and seven years later they rejected the truth of the “seven times” of Leviticus twenty-six, so it is impossible for Adventism to see these simple biblical facts. The fact that I am identifying is that the hidden history of the seven thunders, which identifies three waymarks, and a period of time between the first and second waymark, and then a second period of time between the second and third waymark, is represented within the prophetic line of the counterfeit king of the north.
Звісно, у 1856 році міллеритський адвентизм став лаодикійським, а через сім років відкинув істину про «сім часів» із двадцять шостого розділу Левита, тож адвентизм не може побачити цих простих біблійних фактів. Факт, на який я вказую, полягає в тому, що прихована історія семи громів, яка визначає три віхи та проміжок часу між першою і другою віхою, а потім другий проміжок часу між другою і третьою віхою, представлена в межах пророчої лінії фальшивого царя півночі.
That line started in 723 BC, with the northern kingdom of Israel going into slavery at the hands of the king of Assyria, a literal king of the north. Then in 538, the spiritual king of the north was empowered, and he then trampled down spiritual Jerusalem for another twelve hundred and sixty years, until he received a deadly wound in 1798. From 723 BC, until 538, the powers that held Israel in subjection were always pagan powers.
Та лінія почалася у 723 році до н. е., коли північне царство Ізраїлю було поневолене царем Асирії, буквальним царем півночі. Потім у 538 році духовний цар півночі набув влади і попирав духовний Єрусалим ще протягом тисячі двохсот шістдесяти років, аж поки в 1798 році він не зазнав смертельної рани. Від 723 року до н. е. і до 538 року сили, що тримали Ізраїль у підкоренні, завжди були язичницькими.
The line of Christ identifies the anointing of the true king of the north at His baptism in the year 27, and twelve hundred and sixty prophetic days later, He was crucified. His disciples were then empowered to present the message of the true king of the north, until the stoning of Stephen in the year 34. The only time Christ did not walk in the entire twelve hundred and sixty days of His ministry, was when he rode into Jerusalem in the triumphal entry. He therefore trod down Jerusalem for twelve hundred and sixty days, as did His disciples after the cross. Both lines, the counterfeit king of the north and Christ, the true king of the north, trod down Jerusalem and the host for twelve hundred and sixty days.
Лінія Христа вказує на помазання істинного царя півночі під час Його хрещення у 27 році, а через тисячу двісті шістдесят пророчих днів Його розіп’яли. Тоді Його учні були наділені силою проголошувати вістку про істинного царя півночі аж до побиття Стефана камінням у 34 році. Єдиний раз, коли Христос не ходив пішки протягом усіх тисячі двохсот шістдесяти днів Свого служіння, був тоді, коли Він урочисто в’їхав у Єрусалим. Отже, Він попирав Єрусалим протягом тисячі двохсот шістдесяти днів, як і Його учні після розп’яття. Обидві лінії, фальшивий цар півночі і Христос, істинний цар півночі, попирали Єрусалим і воїнство протягом тисячі двохсот шістдесяти днів.
Paganism was a counterfeit of the worship system of the earthly sanctuary service of the literal Jews, and papalism is a counterfeit of the heavenly sanctuary service of the spiritual Jews. Paganism’s twelve hundred and sixty years, was parallel to Christ’s twelve hundred and sixty days, and papalism’s twelve hundred and sixty years, was parallel to the disciples’ twelve hundred and sixty days.
Язичництво було підробкою системи поклоніння, пов’язаної зі служінням у земному святилищі буквальних юдеїв, а папство — підробкою служіння небесного святилища духовних юдеїв. Тисяча двісті шістдесят років язичництва відповідали тисячі двомстам шістдесяти дням Христа, а тисяча двісті шістдесят років папства — тисячі двомстам шістдесяти дням учнів.
Each of the two lines contain the identical prophetic structure of the hidden history of the seven thunders, that began to be publicly unsealed in July, 2023. The unsealing was accomplished in part by the recognition of the Millerite movement’s first disappointment. Their first disappointment ushered in a period of time, called the “tarrying time” in the parable of the ten virgins. The “tarrying time” ended at the Exeter, New Hampshire camp meeting, when the message of the Midnight Cry had been fully established. The Exeter camp meeting became the second waymark, which then ushered in a period of time where the message of the Midnight Cry was proclaimed, until the third waymark of judgment and the last disappointment arrived.
Кожна з двох ліній містить однакову пророчу структуру прихованої історії семи громів, яка почала публічно розкриватися в липні 2023 року. Розкриття здійснилося частково завдяки визнанню першого розчарування міллеритського руху. Їхнє перше розчарування започаткувало період, названий у притчі про десять дів «часом зволікання». «Час зволікання» закінчився на табірному з’їзді в Ексетері, штат Нью-Гемпшир, коли звістка Опівнічного крику остаточно утвердилася. Табірний з’їзд в Ексетері став другою віхою, яка тоді започаткувала період, упродовж якого проголошувалася звістка Опівнічного крику, аж доки не настала третя віха суду й не настало останнє розчарування.
The three waymarks were the first disappointment, the Midnight Cry message and the last disappointment. Those three waymarks align with the Hebrew word “truth” which represent the first, thirteenth and last letter of the Hebrew alphabet. The first and the last both being disappointments, represents the signature of Alpha and Omega.
Три віхи були: перше розчарування, звістка Опівнічного крику та останнє розчарування. Ці три віхи відповідають єврейському слову «істина», яке складається з першої, тринадцятої та останньої літер єврейського алфавіту. Те, що і перша, і остання є розчаруваннями, є ознакою Альфи й Омеги.
There is no direct representation of twelve hundred and sixty days in the Millerite history, yet the Millerite history is the history of the first movement and therefore typifies the last movement. The history of the first disappointment in the last movement began on July 18, 2020, and it is illustrated in Revelation chapter eleven. In Revelation chapter eleven, the two witnesses are slain, marking the first disappointment in the last movement, that was typified by the first movement.
В історії мілеритів немає прямого відображення тисячі двохсот шістдесяти днів, проте ця історія є історією першого руху і тому є прообразом останнього руху. Історія першого розчарування в останньому русі почалася 18 липня 2020 року, і вона зображена в одинадцятому розділі Об'явлення. В одинадцятому розділі Об'явлення двох свідків вбито, що позначає перше розчарування в останньому русі, прообразом якого був перший рух.
In Revelation eleven the disappointment ushered in a period of twelve hundred and sixty days that their dead bodies were in the street, thus marking the tarrying time of the parable. At their resurrection they are lifted up as an ensign in the same hour as the judgment of the Sunday law. The history of the two witnesses includes a symbolic period of twelve hundred and sixty days.
В одинадцятому розділі Об’явлення розчарування ознаменувало початок періоду в тисячу двісті шістдесят днів, протягом якого їхні мертві тіла лежали на вулиці, тим самим позначаючи час зволікання притчі. При їхньому воскресінні їх підносять як знамено в ту саму годину, що й суд недільного закону. Історія двох свідків включає символічний період у тисячу двісті шістдесят днів.
The details of the movement of the third angel in the hidden history of the seven thunders provides much more specification than the other parallel lines, but the line of the third angel, the line of the true king of the north, and the line of the counterfeit king of the north, all possess the same prophetic characteristics of a beginning point, followed by a period of time that reaches to a middle point, that is followed by a period of time that reaches to judgment at the end-point.
Деталі руху третього ангела в прихованій історії семи громів містять значно більше конкретних подробиць, ніж інші паралельні лінії, але лінія третього ангела, лінія істинного царя півночі та лінія фальшивого царя півночі усі мають однакові пророчі характеристики: початкова точка, за якою слідує період часу, що досягає середньої точки, після чого настає період часу, який призводить до суду в кінцевій точці.
The twelve hundred and sixty days is a primary element of the hidden history of the seven thunders. The twelve hundred and sixty days is symbolized as a “wilderness” in Revelation chapter twelve.
Тисяча двісті шістдесят днів є головним елементом прихованої історії семи громів. Тисяча двісті шістдесят днів символізується як «пустеля» у дванадцятому розділі Об’явлення.
And the woman fled into the wilderness, where she hath a place prepared of God, that they should feed her there a thousand two hundred and threescore days. Revelation 12:6.
І жінка втекла в пустелю, де вона має місце, приготоване Богом, щоб її там годували тисячу двісті шістдесят днів. Об'явлення 12:6.
The church fled into the wilderness to escape the treading down of the papal power for twelve hundred and sixty years. Verse fourteen provides another witness.
Церква втекла у пустелю, щоб уникнути попирання з боку папської влади протягом тисячі двохсот шістдесяти років. Чотирнадцятий вірш дає ще одне свідчення.
And to the woman were given two wings of a great eagle, that she might fly into the wilderness, into her place, where she is nourished for a time, and times, and half a time, from the face of the serpent. Revelation 12:14.
І дано було жінці два крила великого орла, щоб вона полетіла в пустелю, у своє місце, де її годують на час, і часи, і пів часу, від обличчя змія. Об’явлення 12:14.
The church fled from the persecution of the dragon and the papacy for twelve hundred and sixty years, and therefore the “wilderness” is a symbol of the twelve hundred and sixty days. That number occurs directly seven times in the books of Daniel and Revelation, but it is represented several other ways in the Scriptures. In each case, it represents the “seven times” of Leviticus twenty-six.
Церква втікала від гонінь дракона та папства протягом тисячі двохсот шістдесяти років, і тому «пустеля» є символом тисячі двохсот шістдесяти днів. Це число безпосередньо згадується сім разів у книгах Даниїла та Об’явлення, але в Писанні його подано також кількома іншими способами. У кожному випадку воно означає «сім разів» у Левиті 26.
Whether it was paganism trampling down the sanctuary and host from 723 BC to the year 538, or the papacy trampling down spiritual Jerusalem and the worshippers therein, it was an illustration of the scattering of God’s people, that was brought about by God’s people breaking the “sabbaths-of-the-land” covenant as represented in Leviticus chapters twenty-five and twenty-six. In chapter twenty-six it is called the quarrel of God’s covenant.
Чи то язичництво, що попирало святиню й воїнство від 723 року до н. е. до 538 року, чи папство, що попирало духовний Єрусалим і поклонників у ньому, це було ілюстрацією розсіяння Божого народу, спричиненого порушенням Божим народом завіту про "суботи землі", як це показано в розділах двадцять п’ятому і двадцять шостому книги Левіт. У двадцять шостому розділі це називається суперечкою Божого завіту.
And I will bring a sword upon you, that shall avenge the quarrel of my covenant: and when ye are gathered together within your cities, I will send the pestilence among you; and ye shall be delivered into the hand of the enemy. Leviticus 26:25.
І Я наведу на вас меч, що помститься за образу Мого заповіту; і коли ви зберетеся у своїх містах, Я пошлю серед вас моровицю, і ви будете віддані в руку ворога. Левіт 26:25.
The rebellion against God’s covenant brought upon God’s people the slavery and scattering that is represented as the “quarrel of my covenant.” Without understanding the punishment, which Daniel calls Moses’ “curse” and “oath”, that is also called the “quarrel of my covenant,” blinds a person from seeing the deeper meaning of Christ’s work as represented in Daniel chapter nine. A consistent evaluation of God’s people who are in Laodicean blindness in the writings of Ellen White is that they cannot “reason from cause, to effect.” You may profess to understand the twelve hundred and sixty years of the Dark Ages, but if you don’t know the “cause” of that trampling down you are blind.
Бунт проти Божого завіту навів на Божий народ рабство й розсіяння, що представлені як "суперечка мого завіту". Нерозуміння покарання, яке Даниїл називає Мойсеєвими "прокляттям" і "клятвою", і яке також називається "суперечкою мого завіту", засліплює людину, не даючи побачити глибший зміст Христового діла, як це представлено в дев'ятому розділі книги Даниїла. Послідовна оцінка Божого народу, який перебуває в Лаодикійській сліпоті, у писаннях Еллен Вайт полягає в тому, що він не може "міркувати від причини до наслідку". Ви можете заявляти, що розумієте тисячу двісті шістдесят років Темних віків, але якщо ви не знаєте "причини" того попрання, ви сліпі.
And he shall confirm the covenant with many for one week: and in the midst of the week he shall cause the sacrifice and the oblation to cease, and for the overspreading of abominations he shall make it desolate, even until the consummation, and that determined shall be poured upon the desolate. Daniel 9:27.
І він підтвердить завіт із багатьма на один тиждень; а посеред тижня він припинить жертву та приношення, і через поширення мерзот учинить спустошення аж до завершення; і визначене буде вилито на спустошеного. Даниїла 9:27.
Christ’s confirmation of the covenant is directly associated with the “quarrel of His covenant.” The duration of the “curse” was twenty-five hundred and twenty years, and the duration of Christ confirming that very same covenant was twenty-five hundred and twenty days. In agreement with the Hebrew word “truth” which provides the structure of the hidden history of the seven thunders, the prophetic week that Christ was to confirm His covenant possessed three waymarks that are represented by the first, thirteenth and last letters of the Hebrew alphabet.
Підтвердження Христом завіту безпосередньо пов’язане зі «суперечкою Його завіту». Тривалість «прокляття» становила дві тисячі п’ятсот двадцять років, а тривалість підтвердження Христом того самого завіту становила дві тисячі п’ятсот двадцять днів. Відповідно до єврейського слова «істина», яке надає структуру прихованій історії семи громів, пророчий тиждень, упродовж якого Христос мав підтвердити Свій завіт, містив три віхи, які представлені першою, тринадцятою та останньою літерами єврейського алфавіту.
The first waymark of the week was His baptism, the second waymark was the cross and the last was the death of Stephen. To refuse to see the “seven times” of Leviticus twenty-six, as the heavenly angels led William Miller to see the “seven times,” eliminates the ability to fully see the very prophecy where Christ shed His blood and confirmed the very covenant that His literal ancient people had rejected. Everyone that is ultimately saved will have only a partial and incomplete understanding of “truth.” But no one gets saved that purposely refuses to see the “truth.” There is only one way to the Father, and that is through Jesus, and Jesus is the “truth.”
Першою віхою тижня було Його хрещення, другою — хрест, а останньою — смерть Стефана. Відмова бачити «сім часів» двадцять шостого розділу Левита, так, як небесні ангели привели Вільяма Міллера до того, щоб він побачив «сім часів», усуває здатність повністю побачити саме пророцтво, у якому Христос пролив Свою кров і підтвердив той самий завіт, який Його буквальний стародавній народ відкинув. Кожен, хто зрештою буде спасенний, матиме лише часткове й неповне розуміння «істини». Але не спасеться ніхто, хто навмисно відмовляється бачити «істину». Є тільки один шлях до Отця — через Ісуса, і Ісус є «істина».
This is a worthwhile understanding to ponder, for it speaks to the covenant of Leviticus twenty-five and twenty-six. The “curse” of the “seven times” was brought upon ancient literal Israel through their unwillingness to implement the guidelines of allowing the land to rest, and of fulfilling the Jubilee instructions. It was a sin of omission. The curse was brought upon them for their omitting a work they were commanded to do, rather than because they had directly broken a commandment, such as thou shalt not kill or thou shalt not steal. They simply ignored the guidelines associated with allowing the land to rest. Adventists that simply do not accept the “seven times” (that the angels led William Miller to discover) because for whatever unsanctified reason, simply have never taken the time to truly investigate the truth, and are accomplishing the same type of rebellion of omission by disregarding the very same covenant information that ancient literal Israel disregarded. The beginning illustrates the ending.
Це варто обдумати, адже йдеться про заповіт у Левіті, розділах двадцять п’ятому та двадцять шостому. «Прокляття» «семи разів» було накладене на стародавній буквальний Ізраїль через їхнє небажання виконувати настанови щодо надання землі відпочинку та дотримання настанов Ювілейного року. Це був гріх недіяння. Прокляття спіткало їх за те, що вони не виконали справу, яку їм було наказано виконати, а не за безпосереднє порушення заповіді, такої як «не вбивай» чи «не кради». Вони просто ігнорували настанови, пов’язані з наданням землі відпочинку. Адвентисти, які просто не приймають «сім разів» (які ангели допомогли відкрити Вільяму Міллеру), бо з будь-якої неосвяченої причини просто ніколи не знайшли часу по-справжньому дослідити істину, чинять той самий різновид бунту бездіяльністю, зневажаючи ті самі завітні положення, які знехтував стародавній буквальний Ізраїль. Початок ілюструє кінець.
The twelve hundred and sixty days in Revelation twelve that is identified as a “wilderness,” is a symbol of the “seven times.” Both the twelve hundred and sixty days of Christ’s ministry, and the twelve hundred and sixty days of the disciple’s ministry represent the entire week that the covenant was being confirmed. Both the twelve hundred and sixty years that paganism trampled down God’s people, and the twelve hundred and sixty years that papalism trampled down God’s people, represent the entire “seven times” of the curse of Moses.
Тисяча двісті шістдесят днів у дванадцятому розділі Об’явлення, які названі «пустелею», є символом «семи часів». І тисяча двісті шістдесят днів служіння Христа, і тисяча двісті шістдесят днів служіння учнів являють собою увесь тиждень, упродовж якого завіт утверджувався. І тисяча двісті шістдесят років, упродовж яких язичництво попирало Божий народ, і тисяча двісті шістдесят років, упродовж яких папство попирало Божий народ, становлять увесь період «семи часів» прокляття Мойсея.
In Revelation eleven, after twelve hundred and sixty days, the dead bones are brought back to life in order to enter into covenant as the one hundred and forty-four thousand. But in order for them to accomplish that covenant relationship, they are required to fulfill the terms of the covenant, just as Daniel did in chapter nine. The terms of the covenant of the “seven times” contains specific directions for those who find themselves in the land of the enemy. When those who wake up to the reality that they have been scattered desire to return to the Lord, Leviticus twenty-six provides directions for how they are to return.
В одинадцятому розділі Об’явлення, після тисячі двохсот шістдесяти днів, мертві кості повертаються до життя, щоб увійти в завіт як сто сорок чотири тисячі. Але щоб здійснити ці завітні стосунки, вони повинні виконати умови завіту, як це зробив Даниїл у дев’ятому розділі. Умови завіту «семи разів» містять конкретні настанови для тих, хто опинився в землі ворога. Коли ті, хто пробуджується до усвідомлення, що їх було розсіяно, забажають повернутися до Господа, двадцять шостий розділ книги Левит надає вказівки щодо того, як їм слід повернутися.
And they that are left of you shall pine away in their iniquity in your enemies’ lands; and also in the iniquities of their fathers shall they pine away with them. If they shall confess their iniquity, and the iniquity of their fathers, with their trespass which they trespassed against me, and that also they have walked contrary unto me; And that I also have walked contrary unto them, and have brought them into the land of their enemies; if then their uncircumcised hearts be humbled, and they then accept of the punishment of their iniquity: Then will I remember my covenant with Jacob, and also my covenant with Isaac, and also my covenant with Abraham will I remember; and I will remember the land. Leviticus 26:39–42.
А ті з вас, що зостануться, марнітимуть у своєму беззаконні на землях ваших ворогів; і також у беззаконнях своїх батьків марнітимуть разом із ними. Якщо вони визнають своє беззаконня і беззаконня своїх батьків, зі своєю провиною, якою вони провинилися проти мене, і що вони також ходили супроти мене; і що я також ходив супроти них і ввів їх у землю їхніх ворогів; тоді, якщо їхні необрізані серця упокоряться і вони приймуть кару за своє беззаконня: тоді я згадаю свій заповіт із Яковом, і також свій заповіт із Ісааком, і також свій заповіт із Авраамом згадаю; і згадаю землю. Левіт 26:39-42.
The expression “pine away” in the Scriptures means to be dissolved, corrupted and consumed away. To pine away is to deteriorate into dead dry bones. And the instruction identifies death, for it represents those that awaken to their condition as being “in your enemies land.”
Вираз «pine away» у Святому Письмі означає розкладатися, тліти й бути пожертим. Чахнути — це перетворюватися на мертві сухі кістки. А ця настанова вказує на смерть, бо вона зображує тих, хто пробуджується до усвідомлення свого стану як таких, що перебувають «у землі ваших ворогів».
The last enemy that shall be destroyed is death. 1 Corinthians 15:26.
Останній ворог, який буде знищений, — смерть. 1 Коринтян 15:26.
July 18, 2020, the first disappointment in the movement of the third angel took place. It has been typified by all the other first disappointments in the sacred prophetic reform lines. Ezekiel chapter thirty-seven identifies God’s people in the last days as having been dissolved, corrupted and consumed away until they were simply a valley of dead dry bones. They are in the enemy’s land, which is the land of death. In Revelation eleven, the two witnesses were slain and left in the street. All the prophets agree with each other. Moses is therefore speaking to those that are dead in the street that runs through Ezekiel’s valley. In their disappointed condition they are given instruction through Jeremiah.
18 липня 2020 року відбулося перше розчарування в русі третього ангела. Його прообразами були всі інші перші розчарування у священних пророчих лініях реформ. Тридцять сьомий розділ книги Єзекіїля зображує Божий народ в останні дні як розкладений, розтлілий і пожертий, аж доки не лишилася лише долина мертвих сухих кісток. Вони перебувають у землі ворога, що є землею смерті. В одинадцятому розділі Об'явлення двох свідків було вбито і залишено на вулиці. Усі пророки згодні між собою. Тому Мойсей звертається до тих, хто мертві на вулиці, яка проходить через долину Єзекіїля. У своєму стані розчарування вони отримують настанови через Єремію.
Therefore thus saith the Lord, If thou return, then will I bring thee again, and thou shalt stand before me: and if thou take forth the precious from the vile, thou shalt be as my mouth: let them return unto thee; but return not thou unto them. Jeremiah 15:19.
Тому так говорить Господь: Якщо ти навернешся, то Я поверну тебе, і ти будеш стояти перед Моїм обличчям; і якщо ти відділиш дороге від негідного, то будеш як Мої уста; хай вони навертаються до тебе, але ти не навертайся до них. Єремії 15:19.
Jeremiah is informed that if he desires to speak for God, he must return, and in so doing he must separate the precious from the vile. The context of the passage identifies that the vile are those that he is not to return unto. When he is represented in the passage as being in his disappointed state, he identifies that he was alone.
Єремії сказано, що, якщо він бажає говорити від імені Бога, він мусить повернутися, і, роблячи це, має відділити дорогоцінне від негідного. Контекст уривка вказує, що негідні — це ті, до кого він не має повертатися. Коли в уривку його показано в стані розчарування, він зазначає, що був самотній.
I sat not in the assembly of the mockers, nor rejoiced; I sat alone because of thy hand: for thou hast filled me with indignation. Jeremiah 15:17.
Не сидів я в зібранні насмішників і не веселився; сидів я сам через Твою руку, бо Ти наповнив мене обуренням. Єремії 15:17.
Jeremiah was not seated in the “assembly of mockers,” for he was seated alone. He was not to return to the vile, who are the assembly of mockers. In 1863, Adventism began its return to the “assembly of mockers” when it returned to the biblical methodology of the daughters of Babylon in order to reject Moses’ “seven times.” But Jeremiah is more specifically speaking of the last days, than the Millerite history. When those in the valley of dead bones awaken to the fact that they are in the enemies’ land, they are never to return to those that rejoiced over their death in the street. That group can return unto Jeremiah, but he cannot return unto them.
Єремія не сидів у «зібранні глумників», бо сидів на самоті. Він не мав повертатися до нечестивців, які становлять зібрання глумників. У 1863 році Адвентизм почав своє повернення до «зібрання глумників», коли повернувся до біблійної методології дочок Вавилону, щоб відкинути Мойсеєві «сім разів». Але Єремія говорить радше про останні дні, ніж про міллеритську історію. Коли ті, що в долині мертвих кісток, усвідомлюють, що вони на землі ворогів, вони ніколи не повинні повертатися до тих, хто радів їхній смерті на вулиці. Та група може повернутися до Єремії, але він не може повернутися до них.
But if they are to return, they also must fulfill the directions given by Moses that are directly associated with the “seven times.” Those that are dead in the street in Revelation eleven, are dead for three and a half days, which prophetically is the “wilderness.”
Але якщо вони мають повернутися, вони також повинні виконати настанови, дані Мойсеєм, які безпосередньо пов’язані із «сімома разами». Ті, що лежать мертвими на вулиці в одинадцятому розділі Об’явлення, мертві три з половиною дня, що пророчо є «пустелею».
This is why the initial awakening of the dead is accomplished by a message that causes the bones to be formed together, but they are not yet alive. It takes the message of the four winds, which is the sealing message, to turn them into a mighty army. The first message that brings them together comes from a “voice.”
Ось чому початкове пробудження мертвих здійснюється посланням, яке змушує кости з’єднатися докупи, але вони ще не живі. Для того, щоб перетворити їх на могутнє військо, потрібне послання чотирьох вітрів, яке є запечатувальним посланням. Перше послання, що збирає їх разом, походить від «голосу».
Comfort ye, comfort ye my people, saith your God. Speak ye comfortably to Jerusalem, and cry unto her, that her warfare is accomplished, that her iniquity is pardoned: for she hath received of the Lord’s hand double for all her sins. The voice of him that crieth in the wilderness, Prepare ye the way of the Lord, make straight in the desert a highway for our God. Every valley shall be exalted, and every mountain and hill shall be made low: and the crooked shall be made straight, and the rough places plain. Isaiah 40:1–4.
Утішайте, утішайте народ Мій, говорить Бог ваш. Говоріть до серця Єрусалима й кличте до нього, що скінчилася його служба, що його беззаконня прощене, бо він із руки Господньої прийняв удвічі за всі свої гріхи. Голос того, хто кличе в пустелі: Приготуйте дорогу Господню, вирівняйте в пустелі шлях для Бога нашого. Кожна долина підніметься, і кожна гора та пагорб понизяться; і криве стане прямим, а нерівні місця — рівниною. Ісая 40:1-4.
The voice comes from the wilderness, which is a symbol of the scattering of the “seven times.” That voice is in the wilderness, for Ezekiel was also taken to the valley of dead bones. He was testifying from the very valley, not from a distance.
Голос лунає з пустелі, що є символом розсіяння «семи часів». Той голос у пустелі, бо Єзекіїля також було взято до долини мертвих кісток. Він свідчив із самої долини, а не здалеку.
The hand of the Lord was upon me, and carried me out in the spirit of the Lord, and set me down in the midst of the valley which was full of bones. Ezekiel 37:1.
Рука Господня була на мені, і Духом Господнім вивів мене, і поставив мене посеред долини, що була повна кісток. Єзекіїля 37:1.
The valley is the wilderness of three and a half days. The promise of the voice is that Jerusalem’s iniquity is pardoned and that her warfare is finished. The promise is representing the sealing of the one hundred and forty-four thousand that is accomplished in the last days. But the pardoning of her iniquity is associated with her receiving “double” for all her sins. The remedy offered by Moses requires a confession of not only their iniquities, but also the iniquities of their fathers. If they will fulfill that command, their iniquity will be pardoned.
Долина — це пустеля тривалістю три з половиною дні. Обітниця голосу полягає в тому, що беззаконня Єрусалима прощено і що її війна закінчилася. Ця обітниця представляє запечатання ста сорока чотирьох тисяч, що звершується в останні дні. Але прощення її беззаконня пов’язане з тим, що вона отримує "подвійне" за всі свої гріхи. Запропонований Мойсеєм засіб вимагає визнання не лише їхніх беззаконь, але й беззаконь їхніх батьків. Якщо вони виконають це повеління, їхнє беззаконня буде прощено.
We will continue these truths in the next article.
Ми продовжимо розглядати ці істини в наступній статті.
Yea, all Israel have transgressed thy law, even by departing, that they might not obey thy voice; therefore the curse is poured upon us, and the oath that is written in the law of Moses the servant of God, because we have sinned against him. And he hath confirmed his words, which he spake against us, and against our judges that judged us, by bringing upon us a great evil: for under the whole heaven hath not been done as hath been done upon Jerusalem. As it is written in the law of Moses, all this evil is come upon us: yet made we not our prayer before the Lord our God, that we might turn from our iniquities, and understand thy truth. Daniel 9:11–13.
Так, увесь Ізраїль переступив Твій закон, відступивши, щоб не слухатися Твого голосу; тому вилилося на нас прокляття і клятва, написана в законі Мойсея, слуги Божого, бо ми згрішили проти Нього. І Він справдив Свої слова, які говорив проти нас і проти наших суддів, що судили нас, привівши на нас велике лихо; бо під усім небом не було вчинено такого, як учинено над Єрусалимом. Як написано в законі Мойсея, усе це лихо прийшло на нас; та ми не звернули нашої молитви перед Господом, Богом нашим, щоб відвернутися від наших беззаконь і зрозуміти Твою правду. Даниїла 9:11-13.