In the gospel of John, just after the Last Supper until Jesus goes to the Garden of Gethsemane there is a long narrative from chapter fourteen through the end of chapter seventeen. I intend to address these chapters in the next article. This article is the platform to build the understanding of those chapters upon. In terms of the reform line of Christ’s history the dialogue of Christ and His disciples in those chapters is just after the triumphal entry and just before the cross. Jesus entered Jerusalem, then had his final meal with the disciples, then the narrative takes place and he then goes to Gethsemane and at midnight that same day He is arrested and the seven step process that leads to the crucifixion began. He and the disciples were prophetically located just after the Exeter camp meeting and just before the Great Disappointment, in a history that is represented by the seventh month movement. In the narrative that begins just after the Last Supper the first thing Jesus says is:
В Євангелії від Івана, одразу після Таємної вечері й до того, як Ісус іде до Гетсиманського саду, міститься довга оповідь від чотирнадцятого розділу до кінця сімнадцятого. Я маю намір розглянути ці розділи в наступній статті. Ця стаття є основою, на якій буде побудоване розуміння тих розділів. З точки зору лінії реформ в історії Христа діалог Христа з Його учнями в тих розділах відбувається відразу після урочистого в’їзду і безпосередньо перед розп’яттям. Ісус увійшов у Єрусалим, потім мав Свою останню вечерю з учнями, далі відбувається ця оповідь, і тоді Він іде до Гетсиманського саду, і опівночі того ж дня Його заарештовують, і розпочинається процес із семи етапів, що веде до розп’яття. Він і учні з пророчої точки зору перебували відразу після кемп-мітингу в Ексетері й безпосередньо перед Великим Розчаруванням, в історичному періоді, який представлений рухом сьомого місяця. В оповіді, що починається відразу після Таємної вечері, перше, що каже Ісус, це:
Let not your heart be troubled: ye believe in God, believe also in me. John 14:1.
Нехай не тривожиться серце ваше: віруйте в Бога, і в Мене віруйте. Івана 14:1.
Knowing that a great disappointment was just hours ahead, Jesus sought to strengthen His disciples for the coming crisis. The hidden line of prophecy within the four waymarks that make up the events that are symbolized as the seven thunders is the history where these three steps of the narrative in the gospel of John takes place. That hidden line, within the seven thunders represents the history of the first disappointment to the last disappointment.
Знаючи, що велике розчарування було всього за кілька годин попереду, Ісус прагнув зміцнити Своїх учнів перед майбутньою кризою. Прихована пророча лінія в межах чотирьох віх, які складають події, символізовані сімома громами, — це історія, в якій розгортаються ці три етапи оповіді в Євангелії від Івана. Та прихована лінія в межах семи громів представляє історію від першого розчарування до останнього розчарування.
Just before Jesus informs them to “let not” their hearts “be troubled” Judas Iscariot had left the supper to go to the Sanhedrin for the third and final time. When he left the supper for his third meeting, he closed his probation.
Незадовго до того, як Ісус сказав їм: «нехай їхні серця не тривожаться», Юда Іскаріот покинув вечерю, щоб утретє й востаннє піти до Синедріону. Коли він пішов із вечері на свою третю зустріч, його час випробування завершився.
In the context of the hidden line within the symbol of the seven thunders the triumphal entry of Christ represents the Midnight Cry where two classes of worshippers are manifested. The waymark of the middle letter of the Hebrew that is employed to create the Hebrew word “truth,” is the thirteenth letter of the Hebrew alphabet. Thirteen represents rebellion, and as a prophetic waymark it represents the Midnight Cry where the foolish virgins represent a manifestation of rebellion, as does Judas during the waymark of the triumphal entry.
У контексті прихованої лінії в символі семи громів тріумфальний в’їзд Христа представляє Опівнічний крик, де проявляються два класи поклонників. Віха середньої літери єврейського алфавіту, яку використовують для утворення єврейського слова «істина», — це тринадцята літера єврейського алфавіту. Число тринадцять символізує бунт, і як пророча віха воно позначає Опівнічний крик, де нерозумні діви є проявом бунту, як і Юда під час віхи тріумфального в’їзду.
“There have been and always will be tares among the wheat, the foolish virgins with the wise, those who have no oil in their vessels with their lamps. There was a covetous Judas in the church Christ formed on earth, and there will be Judases in the church in every stage of her history.” Signs of the Times, October 23, 1879.
"Були й завжди будуть кукіль серед пшениці, нерозумні діви з мудрими, ті, хто не мають єлею в посудинах для своїх світильників. У церкві, яку Христос заснував на землі, був жадібний Юда, і в церкві на кожному етапі її історії будуть Юди." Знаки часу, 23 жовтня 1879 року.
When Judas returned the money, admitted his betrayal to Caiaphas and then to Christ, he then went to hang himself. As he was leaving the judgment hall he cried out, with the very words that represent the foolish virgin’s dilemma when they recognize they did not obtain the oil.
Коли Юда повернув гроші, зізнався у своїй зраді Каяфі, а потім Христові, він тоді пішов повіситися. Виходячи із зали суду, він вигукнув самими словами, що передають дилему нерозумних дів, коли вони усвідомлюють, що не дістали олії.
“Judas saw that his entreaties were in vain, and he rushed from the hall exclaiming, It is too late! It is too late! He felt that he could not live to see Jesus crucified, and in despair went out and hanged himself.” Desire of Ages, 722.
Юда побачив, що його благання були марними, і, вигукуючи: «Запізно! Запізно!», вибіг із зали. Він відчув, що не може жити, щоб бачити, як Ісуса розпинають, і у відчаї вийшов та повісився. Бажання віків, 722.
Judas illustrates a false Midnight Cry message as “rushed from the hall exclaiming, It is too late! It is too late!” The message always manifest two classes of worshippers, and just as in Millerite history the foolish virgins carry on after the true Midnight Cry message arrives with a false message. Thus, in Millerite history we have the movement that elected William Miller as the leader, while rejecting the third angel’s message and opposing the little flock that followed Christ into the Most Holy Place.
Юда слугує ілюстрацією фальшивого Опівнічного Крику: він вискочив із зали, вигукуючи: «Запізно! Запізно!». Ця вістка завжди виявляє два класи поклонників, і, як у міллеритській історії, нерозумні діви після приходу істинного Опівнічного Крику продовжують іти далі з фальшивою вісткою. Отже, в історії міллеритів маємо рух, який обрав Вільяма Міллера своїм лідером, водночас відкинувши вістку третього ангела й виступивши проти малого стада, що пішло за Христом до Святого Святих.
“My mind was carried to the future, when the signal will be given. ‘Behold, the Bridegroom cometh; go ye out to meet him.’ But some will have delayed to obtain the oil for replenishing their lamps, and too late they will find that character, which is represented by the oil, is not transferable.” Review and Herald, February 11, 1896.
Моя думка перенеслася в майбутнє, коли буде подано сигнал. "Ось, Жених іде; вийдіть назустріч Йому." Але деякі зволікатимуть із придбанням єлею для поповнення своїх світильників, і надто пізно вони зрозуміють, що характер, який єлей символізує, не передається. Review and Herald, 11 лютого 1896 р.
The third waymark of the hidden history, represents judgment and is represented by the last letter of the Hebrew alphabet. The letter is “Tav,” and when written it is shaped as a cross. The cross represents judgment.
Третя віха прихованої історії символізує суд і позначається останньою літерою єврейського алфавіту. Літера має назву «Тав», і коли її пишуть, вона має форму хреста. Хрест символізує суд.
From the first disappointment in Millerite history until the Midnight Cry, or from the letter alpha until the thirteenth letter there is a waymark representing a period of time, which is identified as the tarrying time in the parable of the ten virgins, a tarrying time that is also in Habakkuk chapter two. From the Midnight Cry, or the thirteenth letter of rebellion unto the great disappointment, the last letter of the alphabet there is also a period of time which was called the “seventh month movement,” not because it lasted seven months, but because the message of the Midnight Cry identified that Christ would come on the tenth day of the seventh month of the Jewish calendar, which was the Day of Atonement.
Від першого розчарування в історії міллеритів до Опівнічного крику, або від літери альфа до тринадцятої літери, існує віха, що позначає період часу, який названо часом зволікання в притчі про десять дів, часом зволікання, який також згадується у другому розділі книги Авакума. Від Опівнічного крику, або тринадцятої літери бунту, до великого розчарування, останньої літери алфавіту, також є період часу, який називали «рухом сьомого місяця», не тому, що він тривав сім місяців, а тому, що звістка Опівнічного крику вказувала, що Христос прийде десятого дня сьомого місяця єврейського календаря, який був Днем спокути.
The context for the narrative from John chapter fourteen until chapter eighteen begins in a period of time that typifies the seventh month movement of Millerite history. The burden of the narrative the gospel of John is to prepare the disciples for the coming crisis of the cross (the letter ‘Tav’). Christ therefore identifies that from His death until He ascends to His Father and returns would be for His disciples a period of sorrow, uncertainty and disappointment. As with the prophetic characteristics of all the first disappointments that are represented in the testimony of the reform lines, the disappointment involves a condition that is brought about by a disregard of a previously revealed important truth. Christ’s death on the cross was and is an important truth and He had told the disciples directly that He would be crucified and resurrected, but the crisis was so great, so overwhelming, that they forgot what they should have remembered.
Контекст оповіді в Євангелії від Івана з чотирнадцятого по вісімнадцятий розділ починається в періоді, який типологічно відповідає руху сьомого місяця в історії міллеритів. Основна тема цієї оповіді в Євангелії від Івана — підготувати учнів до майбутньої кризи хреста (літера «Тав»). Тому Христос вказує, що від Його смерті й аж до того, як Він вознесеться до Свого Отця і повернеться, для Його учнів це буде період смутку, невизначеності та розчарування. Як і у випадку з пророчими характеристиками всіх перших розчарувань, представлених у свідченні ліній реформ, розчарування пов’язане зі станом, що спричинений зневагою до раніше відкритої важливої істини. Смерть Христа на хресті була і є важливою істиною, і Він прямо казав учням, що буде розп’ятий і воскресне, але криза була такою великою, такою приголомшливою, що вони забули те, що мали пам’ятати.
“When Christ, the Hope of Israel, was hung upon the cross and was lifted up as He told Nicodemus He would be, the disciples’ hope died with Jesus. They could not explain the matter. They could not understand all that Christ had told them about it beforehand.” Faith and Works, 63.
"Коли Христос, Надія Ізраїлю, був прибитий до хреста і піднесений, як Він казав Нікодиму, що буде, надія учнів померла разом з Ісусом. Вони не могли цього пояснити. Вони не могли зрозуміти всього, що Христос говорив їм про це заздалегідь." Віра і діла, 63.
The burden of the entire narrative in the four chapters of John we are addressing was Jesus preparing His disciples for the period of disappointment they would experience beginning at the midnight arrest of Jesus, until He returned from ascending to His Father. In the four chapters of John, that period of time when Christ was away from the disciples represents a tarrying time. Historically that period of time, which I am identifying as a tarrying time took place after the crisis of the cross. In the four chapters we are preparing to consider, they prophetically represent the tarrying time that begins with the first disappointment, not after the great disappointment of the cross.
Основна думка всього викладу в чотирьох розділах Євангелія від Івана, які ми розглядаємо, полягала в тому, що Ісус готував Своїх учнів до періоду розчарування, який вони мали пережити, починаючи з опівнічного арешту Ісуса і аж до Його повернення після вознесіння до Свого Отця. У цих чотирьох розділах Євангелія від Івана той період, коли Христос був відсутній серед учнів, зображено як час очікування. Історично цей період, який я окреслюю як час очікування, настав після кризи хреста. У чотирьох розділах, які ми готуємося розглянути, вони пророчо представляють час очікування, що починається з першого розчарування, а не після великого розчарування хреста.
Why am I suggesting that the last disappointment that Christ was preparing His disciples for, was typifying the first disappointment which in Christ’s reform line was the death of Lazarus? This question needs to be resolved before we can see the narrative in the four chapters of John in the light which upholds the truths that are now being unsealed in connection with the hidden history of the seven thunders.
Чому я вважаю, що останнє розчарування, до якого Христос готував Своїх учнів, було прообразом першого розчарування, яким у Христовій лінії реформ була смерть Лазаря? Це питання слід вирішити, перш ніж ми зможемо побачити оповідь у чотирьох розділах Євангелія від Івана в тому світлі, яке підтримує істини, що нині розкриваються у зв’язку з прихованою історією семи громів.
In the history of Christ, the period of time between the death and resurrection of Lazarus aligns with the tarrying time. Christ then goes to Jerusalem for His triumphal entry. Christ in John fourteen is speaking to His disciples during the history of what would be the seventh month movement that began when the tarrying time had already ended at the arrival of the message of the Midnight Cry that initiated the movement of the seventh month.
В історії Христа період між смертю та воскресінням Лазаря відповідає періоду зволікання. Потім Христос йде до Єрусалима на Свій тріумфальний вхід. У чотирнадцятому розділі Євангелія від Івана Христос говорить до Своїх учнів під час подій, що відповідали б рухові сьомого місяця, який розпочався, коли час зволікання вже завершився з приходом вістки Крику опівночі, що ініціювала рух сьомого місяця.
To understand how the Hebrew word “truth” confirms the identification of the hidden history that has been unsealed from the symbolic history of the seven thunders requires some careful analysis of the message Christ was then giving to his disciples in John chapter fourteen through chapter seventeen. An example of the waymark of the great disappointment being employed to illustrate the waymark of the first disappointment can be recognized by the experience of the disciples on the road to Emmaus.
Щоб зрозуміти, як єврейське слово «істина» підтверджує ідентифікацію прихованої історії, яку було розпечатано із символічної історії семи громів, потрібен ретельний аналіз послання, яке Христос тоді давав своїм учням у Євангелії від Івана, в розділах з чотирнадцятого по сімнадцятий. Приклад застосування віхи великого розчарування для ілюстрації віхи першого розчарування можна побачити в досвіді учнів на дорозі до Еммауса.
What ended the tarrying time in Millerite history was the correction of the previously failed prediction of 1843. The work of Samuel Snow in developing the message that ushered in the seventh month movement that concluded with the Great Disappointment can be historically tracked, by following Samuel Snow’s growth in understanding through his published writings and his public presentations that lead up to the Exeter camp meeting. The inspired commentary approaches that development differently than simply the historical development of Snow’s ultimate message. Sister White informs us that the message was recognized when the Lord removed His hand from a mistake in the figures upon Habakkuk’s 1843 chart.
Те, що поклало край часу очікування в історії міллеритського руху, було виправленням раніше не справдженого передбачення 1843 року. Роботу Самуеля Сноу над розробленням вістки, яка започаткувала рух сьомого місяця, що завершився Великим Розчаруванням, можна історично простежити, відстежуючи зростання його розуміння через опубліковані праці та публічні виступи, що передували таборовому зібранню в Екстері. Натхненний коментар розглядає цей процес інакше, ніж просто історичний розвиток кінцевої вістки Сноу. Сестра Вайт повідомляє, що вістку було розпізнано, коли Господь зняв Свою руку з помилки в числах на Авакумовій таблиці 1843 року.
“I saw the people of God joyful in expectation, looking for their Lord. But God designed to prove them. His hand covered a mistake in the reckoning of the prophetic periods. Those who were looking for their Lord did not discover this mistake, and the most learned men who opposed the time also failed to see it. God designed that His people should meet with a disappointment. The time passed, and those who had looked with joyful expectation for their Saviour were sad and disheartened, while those who had not loved the appearing of Jesus, but embraced the message through fear, were pleased that He did not come at the time of expectation. Their profession had not affected the heart and purified the life. The passing of the time was well calculated to reveal such hearts. They were the first to turn and ridicule the sorrowful, disappointed ones who really loved the appearing of their Saviour. I saw the wisdom of God in proving His people and giving them a searching test to discover those who would shrink and turn back in the hour of trial.
Я бачив, як народ Божий радісно очікував і виглядав свого Господа. Але Бог задумав випробувати їх. Його рука приховала помилку в обчисленні пророчих періодів. Ті, хто виглядав свого Господа, не виявили цієї помилки, і навіть найвчені мужі, які заперечували встановлений час, також її не побачили. Бог задумав, щоб Його народ зазнав розчарування. Час минув, і ті, хто з радісним очікуванням виглядав свого Спасителя, були сумні й занепалі духом, тоді як ті, хто не полюбив явлення Ісуса, а прийняв звістку зі страху, були задоволені тим, що Він не прийшов у час очікування. Їхнє сповідання не торкнулося серця і не очистило життя. Проминання того часу добре виявило такі серця. Вони першими почали глузувати із засмучених і розчарованих, які справді любили явлення свого Спасителя. Я бачив мудрість Божу у випробуванні Свого народу й у тому, що Він дав їм суворе випробування, щоб виявити тих, хто злякається і відступить у годину випробування.
“Jesus and all the heavenly host looked with sympathy and love upon those who had with sweet expectation longed to see Him whom their souls loved. Angels were hovering around them, to sustain them in the hour of their trial. Those who had neglected to receive the heavenly message were left in darkness, and God’s anger was kindled against them, because they would not receive the light which He had sent them from heaven. Those faithful, disappointed ones, who could not understand why their Lord did not come, were not left in darkness. Again they were led to their Bibles to search the prophetic periods. The hand of the Lord was removed from the figures, and the mistake was explained. They saw that the prophetic periods reached to 1844, and that the same evidence which they had presented to show that the prophetic periods closed in 1843, proved that they would terminate in 1844. Light from the Word of God shone upon their position, and they discovered a tarrying time—‘Though it [the vision] tarry, wait for it.’ In their love for Christ’s immediate coming, they had overlooked the tarrying of the vision, which was calculated to manifest the true waiting ones. Again they had a point of time. Yet I saw that many of them could not rise above their severe disappointment to possess that degree of zeal and energy which had marked their faith in 1843.
Ісус і все небесне воїнство зі співчуттям і любов’ю дивилися на тих, хто з солодким очікуванням прагнув побачити Того, кого любили їхні душі. Ангели витали навколо них, щоб підтримати їх у годину їхнього випробування. Ті, хто занехаяв прийняття небесного послання, були залишені в темряві, і гнів Божий запалав проти них, бо вони не хотіли прийняти світло, яке Він послав їм із небес. Ті вірні, розчаровані, які не могли зрозуміти, чому їхній Господь не прийшов, не були залишені в темряві. Їх знову було приведено до своїх Біблій, щоб дослідити пророчі періоди. Рука Господня була знята з чисел, і помилку було пояснено. Вони побачили, що пророчі періоди сягали 1844 року, і що ті самі докази, які вони наводили, щоб показати, що пророчі періоди завершуються в 1843 році, доводили, що вони завершаться в 1844 році. Світло Божого Слова освітило їхнє становище, і вони виявили час зволікання — "Хоч би [видіння] забарилося, чекай на нього". У своїй любові до негайного приходу Христа вони випустили з уваги зволікання видіння, яке мало виявити тих, хто справді чекає. Знову вони мали визначений час. Та я бачила, що багато з них не могли піднятися над своїм тяжким розчаруванням, щоб мати той ступінь завзяття й енергії, який характеризував їхню віру в 1843 році.
“Satan and his angels triumphed over them, and those who would not receive the message congratulated themselves upon their farseeing judgment and wisdom in not receiving the delusion, as they called it. They did not realize that they were rejecting the counsel of God against themselves, and were working in union with Satan and his angels to perplex God’s people, who were living out the heaven-sent message.
Сатана та його ангели торжествували над ними, а ті, хто не захотів прийняти вістку, вітали себе з власною далекоглядністю й мудрістю за те, що не прийняли «омани», як вони це називали. Вони не усвідомлювали, що відкидають Божу пораду на свою ж шкоду і діють в єдності з Сатаною та його ангелами, аби спантеличувати Божий народ, який втілював у життя надіслану з неба вістку.
“The believers in this message were oppressed in the churches. For a time, those who would not receive the message were restrained by fear from acting out the sentiments of their hearts; but the passing of the time revealed their true feelings. They wished to silence the testimony which the waiting ones felt compelled to bear, that the prophetic periods extended to 1844. With clearness the believers explained their mistake and gave the reasons why they expected their Lord in 1844. Their opposers could bring no arguments against the powerful reasons offered. Yet the anger of the churches was kindled; they were determined not to listen to evidence, and to shut the testimony out of the churches, so the others could not hear it. Those who dared not withhold from others the light which God had given them, were shut out of the churches; but Jesus was with them, and they were joyful in the light of His countenance. They were prepared to receive the message of the second angel.” Early Writings, 235–237.
"Віруючі в цю вістку зазнавали утисків у церквах. Певний час ті, хто не бажав прийняти вістку, страхом були стримані від того, щоб діяти згідно з поривами свого серця; але з плином часу їхні справжні почуття виявилися. Вони прагнули змусити замовкнути свідчення, яке ті, що чекали, відчували обов’язок нести, що пророчі періоди простягалися до 1844 року. Віруючі ясно пояснили свою помилку і навели причини, чому вони очікували свого Господа в 1844 році. Їхні противники не могли висунути жодних аргументів проти поданих вагомих підстав. Проте гнів церков розгорівся; вони вирішили не слухати доказів і усунути це свідчення з церков, щоб інші не могли його почути. Тих, хто не наважувався приховувати від інших світло, яке Бог дав їм, вигнали з церков; але Ісус був із ними, і вони раділи у світлі Його обличчя. Вони були готові прийняти вістку другого ангела." Ранні твори, 235–237.
The history just set forth describes, among other things the experience of July 18, 2020, yet the point I wish you to consider is that the understanding that is represented by the message of the Midnight Cry as given by Samuel Snow at the Exeter camp meeting is represented not by the historical work of Snow, but by the action of the Lord’s hand. His hand had covered a mistake and it was when He removed His hand that the Millerites could then understand their disappointment, and also understand that they had been in the period represented as the tarrying time.
Щойно викладена історія описує, серед іншого, досвід 18 липня 2020 року, однак думка, яку я хочу, щоб ви розглянули, полягає в тому, що те розуміння, яке представлене вісткою Опівнічного крику, як її проголосив Самуель Сноу на таборовому зібранні в Ексетері, є представлене не історичною працею Сноу, а дією Господньої руки. Його рука прикривала помилку, і саме коли Він забрав Свою руку, мілерити тоді змогли зрозуміти своє розчарування, а також усвідомити, що вони перебували в періоді, представленому як час зволікання.
The removing of His hand is a vital element of the disciples who were on the road to Emmaus. It typifies the end of the period known as the tarrying time and concludes with the understanding that is represented by the Midnight Cry message. Yet the illustration of Emmaus took place after the cross, which represents the Great Disappointment, not the first disappointment of the death of Lazarus.
Відведення Його руки є життєво важливим елементом для учнів, які йшли дорогою до Еммауса. Воно символізує кінець періоду, відомого як час очікування, і завершується розумінням, представленим посланням Опівнічного Крику. Проте ілюстрація дороги до Еммауса відбулася після розп’яття, яке представляє Велике Розчарування, а не перше розчарування, пов’язане зі смертю Лазаря.
And, behold, two of them went that same day to a village called Emmaus, which was from Jerusalem about threescore furlongs. And they talked together of all these things which had happened. And it came to pass, that, while they communed together and reasoned, Jesus himself drew near, and went with them. But their eyes were holden that they should not know him. And he said unto them, What manner of communications are these that ye have one to another, as ye walk, and are sad? Luke 24:13–16.
І ось, двоє з них того ж дня йшли до села, що зветься Еммаус, яке було від Єрусалима близько шістдесяти стадій. І вони розмовляли між собою про все те, що сталося. І сталося, коли вони розмовляли між собою та роздумували, Сам Ісус наблизився й пішов разом із ними. Але їхні очі були стримані, тож вони Його не впізнали. І Він сказав до них: Які це розмови, що ви ведете між собою, ідучи, і засмучені? Луки 24:13–16.
The word “eyes” in the passage represents vision, more than the actual organ of the eye. The word “holden” means strength. The disciples were unable to understand the vision of the cross for Christ had covered their ability to see the prophetic vision of the cross. Christ’s hand is a symbol of His strength. The sadness Jesus identified represented their great disappointment. After further discussion by the disappointed disciples, Christ began to speak.
Слово «eyes» в уривку означає зір, радше ніж сам орган ока. Слово «holden» означає силу. Учні не могли зрозуміти видіння хреста, бо Христос закрив їхню здатність бачити пророче видіння хреста. Рука Христа є символом Його сили. Смуток, який Ісус виявив, означав їхнє велике розчарування. Після подальшого обговорення розчарованими учнями Христос почав говорити.
Then he said unto them, O fools, and slow of heart to believe all that the prophets have spoken: Ought not Christ to have suffered these things, and to enter into his glory? And beginning at Moses and all the prophets, he expounded unto them in all the scriptures the things concerning himself. And they drew nigh unto the village, whither they went: and he made as though he would have gone further. But they constrained him, saying, Abide with us: for it is toward evening, and the day is far spent. And he went in to tarry with them. Luke 24:25–29.
Тоді Він сказав до них: О нерозумні й повільні серцем, щоб повірити всьому, що говорили пророки! Хіба не належало Христові перетерпіти ці страждання й увійти в Свою славу? І, почавши від Мойсея й усіх пророків, Він тлумачив їм у всіх Писаннях те, що стосувалося Його. І вони наблизилися до села, куди йшли; а Він удавав, ніби хоче йти далі. Та вони вмовляли Його, кажучи: Залишайся з нами, бо вже надвечір, і день похилився. І Він увійшов, щоб побути з ними. Луки 24:25-29.
Jesus instructed the disciples by employing the “historicist” methodology of biblical interpretation bringing the prophetic lines from Moses onward through sacred history to identify the history of the cross. Jesus used the lines of past prophetic history, which represent the old paths and the methodology of line upon line to instruct the disappointed disciples. When He appeared to travel on without them, they constrained him to come in and tarry with them. They were in the tarrying time, and Christ was about to remove His hand from their eyes. When His hand was removed the tarrying time would end, and as they rushed through the darkness back to Jerusalem and the eleven disciples, they typified the speed of the transmission of the message of the Midnight Cry.
Ісус навчав учнів, застосовуючи методологію історицизму в тлумаченні Біблії, простежуючи пророчі лінії від Мойсея й далі крізь священну історію, щоб визначити історію хреста. Ісус використав лінії минулої пророчої історії, які являють собою стародавні стежки і методологію «лінія на лінію», щоб наставити розчарованих учнів. Коли здавалося, що Він іде далі без них, вони наполегливо вмовили Його зайти й затриматися з ними. Вони перебували в часі зволікання, і Христос ось-ось мав зняти руку з їхніх очей. Коли Його руку було знято, час зволікання закінчився, і, коли вони кинулися крізь темряву назад до Єрусалима й до одинадцяти учнів, вони стали прообразом швидкості поширення вістки Опівнічного Крику.
And it came to pass, as he sat at meat with them, he took bread, and blessed it, and brake, and gave to them. And their eyes were opened, and they knew him; and he vanished out of their sight. Luke 24:31.
І сталося, коли Він сидів із ними за столом, Він узяв хліб, благословив, переламав і дав їм. Тоді відкрилися їхні очі, і вони впізнали Його; а Він щез з їхніх очей. Луки 24:31.
Jesus removed His hand that had been holding their understanding of the prophetic vision and when he did so, they knew him. Jesus had brought them the message of the Midnight Cry and they received it while eating, for each message must be eaten. They immediately rushed “like a tidal wave across the land” to tell the eleven disciples.
Ісус прибрав Свою руку, яка утримувала їх від розуміння пророчого видіння, і коли Він це зробив, вони впізнали Його. Ісус приніс їм вістку Опівнічного Кличу, і вони прийняли її під час трапези, бо кожну вістку треба спожити. Вони негайно помчали «мов приливна хвиля країною», щоб сповістити одинадцятьох учнів.
And they said one to another, Did not our heart burn within us, while he talked with us by the way, and while he opened to us the scriptures? And they rose up the same hour, and returned to Jerusalem, and found the eleven gathered together, and them that were with them, Saying, The Lord is risen indeed, and hath appeared to Simon. And they told what things were done in the way, and how he was known of them in breaking of bread. And as they thus spake, Jesus himself stood in the midst of them, and saith unto them, Peace be unto you. But they were terrified and affrighted, and supposed that they had seen a spirit. And he said unto them, Why are ye troubled? and why do thoughts arise in your hearts? Behold my hands and my feet, that it is I myself: handle me, and see; for a spirit hath not flesh and bones, as ye see me have. And when he had thus spoken, he showed them his hands and his feet. And while they yet believed not for joy, and wondered, he said unto them, Have ye here any meat? And they gave him a piece of a broiled fish, and of an honeycomb. And he took it, and did eat before them. And he said unto them, These are the words which I spake unto you, while I was yet with you, that all things must be fulfilled, which were written in the law of Moses, and in the prophets, and in the psalms, concerning me. Then opened he their understanding, that they might understand the scriptures. Luke 24:32–45.
І казали один до одного: Чи не палало в нас серце наше, коли Він говорив до нас у дорозі і коли відкривав нам Писання? І вони тієї ж години підвелися та повернулися до Єрусалима і знайшли одинадцятьох, зібраних разом, і тих, що були з ними, які говорили: Господь воістину воскрес і з’явився Симонові. І вони розповіли про те, що сталося в дорозі, і як вони пізнали Його при ламанні хліба. Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і сказав їм: Мир вам! Вони ж, перелякані й налякані, гадали, що бачать духа. І Він сказав до них: Чого ви стривожені? і чому думки виникають у ваших серцях? Погляньте на Мої руки й ноги, що це Я Сам; доторкніться до Мене та побачте, бо дух не має тіла й кісток, як бачите, у Мене вони є. І, промовивши це, показав їм руки й ноги. А коли вони від радості ще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їстівне? І дали Йому шматок печеної риби та медового стільника. І Він узяв і їв перед ними. І сказав до них: Оце ті слова, що Я говорив вам, коли ще був з вами, що мусить збутися все написане про Мене в законі Мойсея, і в пророках, і в псалмах. Тоді Він відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання. Луки 24:32–45.
Just as with the disciples on the road to Emmaus, Jesus presents the message with the past sacred histories of the Bible to explain the history of His death and resurrection, and He did so by giving them an example of eating. God’s people must eat the message. In their uncertainty and sorrow, Jesus brings the tarrying time that took place from His death until His resurrection, ascension and return to a close by opening their understanding to the present truth message that was based upon the sacred histories of the past being brought together line upon line.
Як і у випадку з учнями на дорозі до Еммауса, Ісус представляє звістку через священні біблійні історії минулого, щоб пояснити історію Своєї смерті та воскресіння, і робить це, подавши їм приклад через трапезу. Народ Божий має споживати цю звістку. У їхній невизначеності та смутку Ісус завершує період очікування, що тривав від Його смерті до Його воскресіння, вознесіння та повернення, відкриваючи їхній розум для звістки теперішньої істини, заснованої на священних історіях минулого, зведених разом рядок на рядок.
Therefore, the two disciples on the road to Emmaus (representing the second angel that is joined and empowered by the message of the Midnight Cry) identify the tarrying time that followed the cross as the tarrying time that preceded the Midnight Cry. The disciple’s disappointment therefore represents the first disappointment in the prophetic line, not the great disappointment.
Отже, двоє учнів на шляху до Еммауса (які символізують другого ангела, до якого долучається і якого підсилює звістка Опівнічного Кличу) ототожнюють період зволікання, що настав після хреста, з періодом зволікання, який передував Опівнічному Кличу. Тому розчарування учнів представляє перше розчарування в пророчій лінії, а не Велике розчарування.
The story of Emmaus is then repeated with the disappointed eleven disciples. Jesus joins them, instructs them of the fulfillment of the prophetic word through the methodology of “historicism” and then opens their understanding, while eating. The beginning of the story identifies the end of the story. Jesus then sets forth a third witness to the fact that the disappointment of the cross can be prophetically applied to the first disappointment. He provides the third witness to the structure of the history by telling them to tarry in Jerusalem until they receive power from on high.
Розповідь про Еммаус потім повторюється з розчарованими одинадцятьма учнями. Ісус приєднується до них, навчає їх про виконання пророчого слова через методологію «історицизму», а тоді, під час їжі, відкриває їм розуміння. Початок цієї розповіді визначає її кінець. Тоді Ісус подає третє свідчення того, що розчарування, пов’язане з хрестом, може бути пророчо застосоване до першого розчарування. Він надає третє свідчення щодо структури розповіді, наказуючи їм залишатися в Єрусалимі, доки не отримають силу з висоти.
And said unto them, Thus it is written, and thus it behoved Christ to suffer, and to rise from the dead the third day: And that repentance and remission of sins should be preached in his name among all nations, beginning at Jerusalem. And ye are witnesses of these things. And, behold, I send the promise of my Father upon you: but tarry ye in the city of Jerusalem, until ye be endued with power from on high. And he led them out as far as to Bethany, and he lifted up his hands, and blessed them. And it came to pass, while he blessed them, he was parted from them, and carried up into heaven. And they worshipped him, and returned to Jerusalem with great joy: And were continually in the temple, praising and blessing God. Amen. Luke 24:46–53.
І сказав до них: Так написано, і так належало Христові постраждати й воскреснути з мертвих третього дня; і щоб у Його ім’я проповідувалося між усіма народами покаяння та прощення гріхів, починаючи з Єрусалима. А ви — свідки цього. І ось Я посилаю на вас обітницю Мого Отця; але залишайтеся в місті Єрусалимі, доки не зодягнетеся силою з висоти. І Він вивів їх аж до Віфанії, і, піднявши руки, благословив їх. І сталося, коли Він благословляв їх, Він розлучився з ними й вознісся на небо. І вони поклонилися Йому та з великою радістю повернулися до Єрусалима. І постійно перебували в храмі, прославляючи й благословляючи Бога. Амінь. Луки 24:46-53.
The illustration of the disciples on the road to Emmaus identifies a tarrying time that began at His death until He was resurrected and ascended to His Father. The tarrying time ended for the disciples of Emmaus when the message of the events of the cross was established by the methodology of bringing the lines of past sacred histories together, line upon line. Then the message was carried by the disciples as fast as they possibly could carry it. Then Jesus meets with the eleven disciples, once again the eating of a meal is referenced, line upon line is used to prove the message, and as with the disciples of Emmaus He then opens their understanding and departs. But not before he identifies the history of tarrying in Jerusalem until the tarrying time concludes with the arrival of the Holy Spirit on Pentecost.
Оповідь про учнів на дорозі до Еммауса окреслює період очікування, що почався з Його смерті і тривав, поки Він не воскрес і не вознісся до Свого Отця. Період очікування закінчився для учнів з Еммауса, коли звістка про події хреста була утверджена за допомогою методології поєднання ліній минулих священних історій — «рядок на рядок». Потім учні понесли цю звістку так швидко, як тільки могли. Далі Ісус зустрічається з одинадцятьма учнями; знову згадується спільна трапеза, принцип «рядок на рядок» використовується, щоб довести звістку, і, як з учнями з Еммауса, Він відкриває їм розуміння й відходить. Але не раніше, ніж Він вказує на історію очікування в Єрусалимі, аж доки період очікування не завершується приходом Святого Духа в День П’ятидесятниці.
When Jesus told His disciples to tarry in Jerusalem, it was the end of the story of the road to Emmaus. The beginning of the story represented a disappointment, followed by a tarrying time, followed by a revelation of truth representing the message of the Midnight Cry. That revelation of truth was accomplished when Christ removed His hand, that had been “holden” the eyes of the disciples. That is the beginning of the story, and the middle of the story is repeated with the same story when Christ removed the disappointment from the eleven disciples by revealing Himself and opening their understanding of His Word. Then a last witness of the identical prophetic structure that begins with the first disappointment not the great disappointment.
Коли Ісус сказав Своїм учням залишатися в Єрусалимі, це було завершенням історії про дорогу до Емауса. Початок цієї історії означав розчарування, потім настав час очікування, а потім — об’явлення істини, що відповідало звістці Опівнічного Крику. Те об’явлення істини відбулося, коли Христос забрав Свою руку, що «затуляла» очі учнів. Це початок історії, а середина історії повторюється тією самою історією, коли Христос зняв розчарування з одинадцятьох учнів, об’явившись їм і відкривши їхнє розуміння Його Слова. Тоді останнє свідчення ідентичної пророчої структури, що починається з першого розчарування, а не з великого розчарування.
The history from Emmaus to Pentecost provides three witnesses of the first disappointment, the tarrying time and the Midnight Cry, yet the actual disappointment that is the waymark at the beginning of each of the three witnesses was actually the second disappointment, not the first. Recognizing that the waymark that is the Great Disappointment in Millerite history is used to illustrate the first disappointment in Millerite history is essential in understanding the narrative we find in the four chapters of John that take place between the eating that took place at the last supper and the arrest at midnight in the garden of Gethsemane. It is worth recognizing that when Jesus appeared to the eleven disciples and ate with them, he asked, “Why are ye troubled? and why do thoughts arise in your hearts?”
Історія від Еммауса до П’ятидесятниці подає три свідчення про перше розчарування, час зволікання та Опівнічний крик, проте фактичне розчарування, яке є віхою на початку кожного з цих трьох свідчень, насправді було другим розчаруванням, а не першим. Усвідомлення того, що віха Великого розчарування в історії міллеритів використовується, щоб проілюструвати перше розчарування в історії міллеритів, є необхідним для розуміння оповіді, яку ми знаходимо у чотирьох розділах Євангелія від Івана, що відбуваються між трапезою, яка відбулася на Тайній вечері, та арештом опівночі в Гетсиманському саду. Варто зазначити, що коли Ісус з’явився одинадцятьом учням і їв із ними, Він запитав: "Чому ви стривожені? і чому думки виникають у ваших серцях?"
Just after he had eaten the last supper in the book of John, the passage we are going to consider begins with the words of Christ telling them, “Let not your hearts be troubled.” Within five days, they had forgotten that very command. Chapter fourteen through chapter seventeen of John’s gospel represents the first disappointment of July 18, 2020, that ushers in a tarrying time, leading to the Revelation of Jesus Christ that is unsealed just before probation closes, and represents the message of the Midnight Cry. That message ushers in a period of time that has been typified by the seventh month movement and is also typified by the Emmaus disciples’ sprint to Jerusalem in the dead of night. That history is what is represented by the three Hebrew letters that were employed by Christ to represent Himself as the “Truth.”
Одразу після того, як Він спожив останню вечерю в книзі Івана, уривок, який ми збираємося розглянути, починається словами Христа, зверненими до них: «Нехай не тривожиться ваше серце». Вже за п’ять днів вони забули цю саму настанову. Розділи з чотирнадцятого по сімнадцятий Євангелія від Івана представляють перше розчарування 18 липня 2020 року, яке вводить у період зволікання, що веде до Об’явлення Ісуса Христа, яке розпечатується безпосередньо перед закриттям часу випробування, і становлять звістку Опівнічного крику. Та звістка вводить період часу, який був типізований рухом сьомого місяця і також типізований стрімким бігом учнів з Еммауса до Єрусалима серед глухої ночі. Саме цю історію представляють три єврейські літери, які Христос використав, щоб представити Себе як «Істину».
It is in the narrative of these four chapters of John where we find not only the work of the Holy Spirit being identified as the same steps of that very word, but also where the best evidence to uphold the claims that are now being made that the final fulfillment of the message of the Midnight Cry is now being progressively presented at the Exeter camp meeting from the twelfth of August to the seventeenth. When the message is finally recognized by the waiting saints, the world will be plunged into the crisis of the Sunday law as those messengers take the final warning message of the “last days” to a dying world.
Саме в оповіді цих чотирьох розділів Євангелія від Івана ми знаходимо не лише опис того, що праця Святого Духа ототожнюється з тими самими кроками того самого слова, але й найкращі докази на підтримку тверджень, які нині висуваються, про те, що остаточне сповнення звістки Опівнічного кличу нині поступово розкривається на таборовому зібранні в Ексетері з дванадцятого по сімнадцяте серпня. Коли звістка нарешті буде визнана святими, що очікують, світ буде занурений у кризу недільного закону, коли ті вісники понесуть останнє попереджувальне послання «останніх днів» вмираючому світові.