Verse forty of Daniel eleven begins at the time of the end, but the verse identifies two times of the end, and therefore allows the student of prophecy to align the first time of the end with the second time of the end. When this application is made, the line of Millerite history that began in 1798 runs parallel with the history of the United States in 1989. The two lines identify the line of the true Protestant horn and the line of the Republican horn of the earth beast of Revelation chapter thirteen. Both lines begin at the time of the end in 1798, and the time of the end in 1989 simply complements and provides a second witness of the waymarks of truth that are unsealed in the verse.
Сороковий вірш одинадцятого розділу книги Даниїла починається з часу кінця, але цей вірш указує на два часи кінця, а отже, дає дослідникові пророцтв змогу співвіднести перший час кінця з другим часом кінця. За такого застосування лінія історії міллеритів, що розпочалася 1798 року, проходить паралельно з історією Сполучених Штатів у 1989 році. Ці дві лінії позначають лінію істинного протестантського рогу та лінію республіканського рогу звіра із землі з тринадцятого розділу книги Об’явлення. Обидві лінії починаються в час кінця 1798 року, а час кінця 1989 року лише доповнює й дає друге свідчення про віхи істини, які розпечатуються в цьому вірші.
The movement of the third angel arrived on October 22, 1844, but was deferred through the seven-year rebellion of 1856 to 1863. The arrival of the third angel was repeated on September 11, 2001. 1863 was typified by ancient Israel’s first encampment at Kadesh and the rebellion of the ten spies, and September 11, 2001, was typified by the last encampment of ancient Israel at Kadesh and the rebellion of Moses. The rebellion of 1863 represented the first rebellion at Kadesh, which produced a judgment of death in the wilderness. The rebellion of September 11, 2001, represented the last rebellion at Kadesh, which produced the death of the leadership of Laodicean Adventism.
Рух третього ангела постав 22 жовтня 1844 року, але його було відтерміновано через семирічний бунт, що тривав із 1856 до 1863 року. Прихід третього ангела повторився 11 вересня 2001 року. Прообразом 1863 року були перша стоянка давнього Ізраїлю в Кадеші та бунт десяти розвідників, а прообразом 11 вересня 2001 року — остання стоянка давнього Ізраїлю в Кадеші та бунт Мойсея. Бунт 1863 року відображав перший бунт у Кадеші, який призвів до засудження на смерть у пустелі. Бунт 11 вересня 2001 року відображав останній бунт у Кадеші, який призвів до смерті керівництва лаодикійського адвентизму.
The descent of the angel on August 11, 1840, which ushered in the movement of 1840 to 1844, which Sister White called a glorious manifestation of the power of God, typified September 11, 2001 and identified a glorious manifestation of the power of God.
Зішестя ангела 11 серпня 1840 року, яке поклало початок рухові 1840–1844 років, який сестра Вайт назвала славним проявом Божої сили, послужило прообразом 11 вересня 2001 року і вказало на славний прояв Божої сили.
“The angel who unites in the proclamation of the third angel’s message is to lighten the whole earth with his glory. A work of world-wide extent and unwonted power is here foretold. The advent movement of 1840–44 was a glorious manifestation of the power of God; the first angel’s message was carried to every missionary station in the world, and in some countries there was the greatest religious interest which has been witnessed in any land since the Reformation of the sixteenth century; but these are to be exceeded by the mighty movement under the last warning of the third angel.” The Great Controversy, 611.
Ангел, який приєднується до проголошення вістки третього ангела, має осяяти всю землю своєю славою. Тут передвіщається справа світового розмаху й небувалої сили. Адвентний рух 1840–44 років був славним виявом Божої сили; вістка першого ангела була донесена до кожної місіонерської станції у світі, а в деяких країнах спостерігався найбільший релігійний інтерес, який будь-де було засвідчено від часів Реформації XVI століття; але все це буде перевершено могутнім рухом, пов’язаним з останнім попередженням третього ангела.
The first arrival of the third angel on October 22, 1844 (the first Kadesh), was to finish the work, but God’s people chose to select a new leader and return to Egypt. By 1863, they had “rebuilt Jericho”, instead of participating in God’s work in bringing down the walls of Jericho. They were therefore cursed, with the death in the wilderness.
Перший прихід третього ангела 22 жовтня 1844 року (перший Кадеш) мав завершити діло, але Божий народ вирішив обрати нового провідника і повернутися до Єгипту. До 1863 року вони «відбудували Єрихон», замість того, щоб брати участь у Божому ділі зі зруйнування стін Єрихона. Тому вони були прокляті на смерть у пустелі.
And Joshua adjured them at that time, saying, Cursed be the man before the Lord, that riseth up and buildeth this city Jericho: he shall lay the foundation thereof in his firstborn, and in his youngest son shall he set up the gates of it. Joshua 6:26.
Того часу Ісус Навин закляв їх, кажучи: Проклятий перед Господом той чоловік, який встане та відбудує це місто, Єрихон: на своєму первістку він закладе його підвалини, а на своєму наймолодшому синові поставить його брами. Ісус Навин 6:26.
As with ancient Israel at the first Kadesh, who had rejected the message of Joshua and Caleb, modern Israel’s rebellion at the first Kadesh (1863), brought upon them the curse of Joshua. When the third angel returned on September 11, 2001 (the last Kadesh), the final work in advance of God bringing down Jericho and its walls began.
Як і у випадку зі стародавнім Ізраїлем під час першого Кадешу, який відкинув звістку Ісуса Навина та Халева, бунт сучасного Ізраїлю під час першого Кадешу (1863) накликав на нього прокляття Ісуса Навина. Коли 11 вересня 2001 року (останній Кадеш) повернувся третій ангел, розпочалася завершальна праця, що передує тому, як Бог повалить Єрихон та його стіни.
October 22, 1844, marks the arrival of the third angel, and in so doing it marks the arrival of the soon-coming Sunday law in the last days. 1863 marks the end of the testing period of the third angel that commenced on October 22, 1844. 1863 is therefore a symbol of the soon-coming Sunday law, for Jesus always represents the ending with the beginning. In 1863, the nation was divided into two classes, and so too, at the Sunday law, two classes will be manifested.
22 жовтня 1844 року знаменує прихід третього ангела і тим самим знаменує запровадження недільного закону, яке невдовзі відбудеться в останні дні. 1863 рік знаменує завершення періоду випробування третього ангела, що розпочався 22 жовтня 1844 року. Отже, 1863 рік є символом недільного закону, який невдовзі буде запроваджено, бо Ісус завжди зображує кінець через початок. У 1863 році нація була поділена на два класи, і так само під час запровадження недільного закону виявляться два класи.
The testing period of the third angel in Millerite history began in 1844 and ended in 1863, and the beginning and ending both marked the Sunday law of the last days. In the history between the beginning (1844) and the ending (1863) is the rebellion of the Millerite movement (1856). Thus, the period bears the signature of “Truth.” The return to Kadesh for the second time on September 11, 2001, marks the beginning of the testing process of the third angel, which concludes at the soon-coming Sunday law, as typified by 1863.
Період випробування третього ангела в історії міллеритів розпочався 1844 року й завершився 1863 року, причому і його початок, і завершення позначали недільний закон останніх днів. В історичному проміжку між початком (1844) і завершенням (1863) відбувся бунт міллеритського руху (1856). Отже, цей період позначений характерним знаком «Істини». Друге повернення до Кадеша 11 вересня 2001 року знаменує початок процесу випробування третього ангела, який завершиться із запровадженням недільного закону, що має настати незабаром, прообразом якого є 1863 рік.
From that Sunday law until human probation closes, Jericho and its walls will be brought down, in agreement with the executive judgment upon the whore of Babylon that is represented in that history. Verse forty begins in 1798, and concludes at the soon-coming Sunday law in verse forty-one. The time of the end in 1798 represents the internal line of God’s church, beginning with the Millerites of the movement of the first angel through to the movement of the third angel and the one hundred and forty-four thousand. All in one verse.
Від того недільного закону і аж доки не закінчиться час випробування для людства, Єрихон і його стіни будуть повалені згідно з виконавчим судом над блудницею Вавилону, який представлений у тій історії. Сороковий вірш починається 1798 року і завершується недільним законом, що незабаром настане, у сорок першому вірші. Час кінця в 1798 році представляє внутрішню лінію Божої церкви, починаючи з міллерітів руху першого ангела і аж до руху третього ангела та ста сорока чотирьох тисяч. Усе в одному вірші.
The war between the king of the north and the king of the south that began with the ascendancy of the king of the south in 1798 was brought to a conclusion in 1989, when the king of the south was defeated by an alliance between the fifth and sixth kingdoms of Bible prophecy. The war of the king of the north and king of the south that began in 1798 was recognized by the Millerites as a warfare against Rome, which they saw as simply the two desolating powers of paganism and papalism. When the war ended in 1989, all three desolating powers were involved, and it marked the beginning of the prophetic illustration of those three powers leading the world to Armageddon, which is geographically represented in verse forty-five of Daniel eleven.
Війна між царем півночі та царем півдня, що розпочалася з утвердження панування царя півдня 1798 року, завершилася 1989 року, коли цар півдня зазнав поразки від союзу між п’ятим і шостим царствами біблійного пророцтва. Війну між царем півночі та царем півдня, що розпочалася 1798 року, міллерити розуміли як війну проти Риму, вбачаючи в ньому лише дві спустошливі сили — язичництво й папізм. Коли війна завершилася 1989 року, у ній були задіяні всі три спустошливі сили, і це ознаменувало початок пророчої ілюстрації того, як ці три сили ведуть світ до Армагеддону, який географічно зображено в сорок п’ятому вірші одинадцятого розділу книги Даниїла.
Verses forty to forty-five identify the prophetic dynamics of the three powers bringing the pope to his end between the seas and the glorious holy mountain. Rightly understood, the prophetic history represented in verse forty-one includes verses forty-one through forty-four.
У віршах від сорокового до сорок п’ятого розкрито пророчу динаміку трьох сил, які ведуть папу до його кінця між морями та славною святою горою. За правильного розуміння пророча історія, представлена в сорок першому вірші, охоплює вірші від сорок першого до сорок четвертого.
Therefore, starting from the time of the end in 1989, with the second witness of 1798, identifying the beginning and ending of the war between the king of the south and the king of the north, verses forty-one through forty-four identify the threefold union of a papacy whose deadly wound is healed, and verse forty-five is where she comes to her end. The verses, when approached from this perspective, present a history that is external to God’s church, as is also represented by the relation between the seven seals and the seven churches in the book of Revelation.
Отже, якщо взяти за відправну точку час кінця у 1989 році разом із другим свідченням 1798 року, що визначають початок і кінець війни між південним царем та північним царем, то вірші від сорок першого до сорок четвертого вказують на потрійний союз папства, смертельну рану якого зцілено, а в сорок п’ятому вірші йому настає кінець. Якщо розглядати ці вірші з такого погляду, вони змальовують історію, що розгортається поза межами Божої церкви, як це також відображено у співвідношенні між сімома печатями та сімома церквами в книзі Об’явлення.
The line of prophetic history represented by 1798 represents primarily the investigative judgment, and the line that begins at the same point in 1989 represents primarily the executive judgment. 1798 is primarily emphasizing the work of the messenger who prepares the way for the Messenger of the Covenant, and 1989 is primarily emphasizing the work of the Elijah messenger.
Лінія пророчої історії, представлена 1798 роком, передусім відображає слідчий суд, а лінія, що починається в тій самій точці в 1989 році, передусім відображає виконавчий суд. 1798 передусім підкреслює служіння посланця, який готує шлях для Посланця Заповіту, а 1989 передусім підкреслює служіння посланця Іллі.
Starting from 1798, when the book of Daniel was unsealed, we have the increase of knowledge of the prophetic history where Christ leads His people into a covenant relationship that accomplishes the permanent combination of divinity with humanity. That last-day covenant is identified repeatedly in the Scriptures.
Починаючи з 1798 року, коли книгу Даниїла було розпечатано, ми спостерігаємо примноження знань про пророчу історію, у якій Христос приводить Свій народ до завітних взаємин, що назавжди поєднують божественне з людським. На цей завіт останніх днів неодноразово вказано у Святому Письмі.
Behold, the days come, saith the Lord, that I will make a new covenant with the house of Israel, and with the house of Judah: Not according to the covenant that I made with their fathers in the day that I took them by the hand to bring them out of the land of Egypt; which my covenant they brake, although I was an husband unto them, saith the Lord: But this shall be the covenant that I will make with the house of Israel; After those days, saith the Lord, I will put my law in their inward parts, and write it in their hearts; and will be their God, and they shall be my people. And they shall teach no more every man his neighbour, and every man his brother, saying, Know the Lord: for they shall all know me, from the least of them unto the greatest of them, saith the Lord: for I will forgive their iniquity, and I will remember their sin no more. Jeremiah 31:31–34.
Ось, надходять дні, говорить Господь, коли Я укладу новий заповіт з домом Ізраїля та з домом Юди: не такий, як заповіт, що Я уклав із їхніми батьками того дня, коли Я взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської; той Мій заповіт вони порушили, хоча Я був їм Мужем, говорить Господь; але оце буде заповіт, який Я укладу з домом Ізраїля: після тих днів, говорить Господь, вкладу Закон Мій у їхнє нутро і напишу його на їхніх серцях; і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом. І не навчатимуть більше кожен свого ближнього та кожен свого брата, кажучи: Пізнайте Господа; бо всі Мене пізнають, від найменшого до найбільшого, говорить Господь; бо прощу їхню беззаконність, і гріха їхнього більше не згадаю. Єремії 31:31–34.
All the prophets are identifying the last days, and the expression “last days,” in prophecy represents the time period of the judgment. The first angel arrived in 1798, at the time of the end, to announce the opening of the judgment in 1844, which is also the arrival of the last days. The last days, are Jeremiah’s “days” that will come, when God would “forgive” the “iniquity” and “no more remember” the sins of His people. That work is accomplished by Christ, as the High Priest in the antitypical day of atonement, during “the last days.”
Усі пророки вказують на останні дні, і вислів «останні дні» в пророцтві означає період суду. Перший ангел прийшов у 1798 році, в час кінця, щоб оголосити про відкриття суду в 1844 році, що також є настанням останніх днів. Останні дні — це Єремієві «дні», які настануть, коли Бог «простить» «беззаконня» і «більше не згадає» гріхів Свого народу. Це діло звершується Христом як Первосвященик в антитипічний День викуплення, під час «останніх днів».
Had Millerite Adventism continued by faith to walk in the advancing light of the third angel which arrived on October 22, 1844, they would have already been in their eternal home with Jesus. This is what Jeremiah means when he says, “after those days.” “Those days” are the prophetic periods that led to, and concluded in, 1844. They are the “days” which Daniel chapter twelve references.
Якби адвентизм міллерітів вірою продовжував ходити у зростаючому світлі звістки третього ангела, що прийшла 22 жовтня 1844 року, вони вже були б у своєму вічному домі з Ісусом. Саме це має на увазі Єремія, коли каже: «після тих днів». «Ті дні» — це пророчі періоди, які привели до 1844 року і в ньому завершилися. Це ті «дні», на які посилається дванадцятий розділ книги Даниїла.
But go thou thy way till the end be: for thou shalt rest, and stand in thy lot at the end of the days. Daniel 12:13.
А ти йди своїм шляхом аж до кінця: бо ти спочинеш, і постанеш у своєму жеребі наприкінці днів. Даниїла 12:13.
At the “end of the days,” or as Jeremiah says, “after those days,” Christ designed to put His law in the inward parts of His people and write His law upon the hearts. The inward parts being the lower nature, or as Paul calls it the flesh, and the heart being the higher nature. The covenant promises to give His people a new mind at conversion, and a new body at the Second Coming. Man fell with Adam, who was created in God’s image, and who was created with a higher nature and a lower nature. Christ’s covenant is to redeem mankind with their twofold nature from the curse of sin.
Наприкінці днів, або, як каже Єремія, «після тих днів», Христос задумав покласти Свій закон у нутро Свого народу й написати Свій закон на їхніх серцях. Нутро — нижча природа, або, як називає її Павло, плоть, а серце — вища природа. Заповіт обіцяє дати Його народові новий розум при наверненні, а нове тіло — під час Другого Пришестя. Людство впало разом з Адамом, який був створений за Божим образом і мав вищу та нижчу природу. Заповіт Христа полягає в тому, щоб викупити людство, з його двоїстою природою, від прокляття гріха.
“In the last days of this earth’s history, God’s covenant with his commandment-keeping people is to be renewed. ‘In that day I will make a covenant for them with the beasts of the field, and with the fowls of heaven, and with the creeping things of the ground: and I will break the bow and the sword and the battle out of the earth, and I will make them to lie down safely. And I will betroth thee unto me forever; yea, I will betroth thee unto me in righteousness, and in judgment, and in loving-kindness, and in mercies. I will even betroth thee unto me in faithfulness; and thou shalt know the Lord.’
В останні дні історії цієї землі Божий завіт із Його народом, що дотримується Його заповідей, буде відновлений. "Того дня Я укладу для них завіт із звірами польовими, і з птахами небесними, і з плазунами землі: і зламаю лук і меч, і війну вилучу з землі, і дам їм лежати безпечно. І Я заручу тебе Собі навіки; так, заручу тебе Собі в праведності й у суді, і в ласці, і в милосерді. Я навіть заручу тебе Собі у вірності; і ти пізнаєш Господа."
“‘And it shall come to pass in that day, I will hear, saith the Lord, I will hear the heavens, and they shall hear the earth; and the earth shall hear the corn, and the wine, and the oil; and they shall hear Jezreel. And I will sow her unto me in the earth; and I will have mercy upon her that had not obtained mercy; and I will say to them which were not my people, Thou art my people; and they shall say, Thou art my God.’ Hosea 2:14-23.
'І станеться того дня, — говорить Господь, — Я відповім, Я відповім небесам, а вони дадуть відповідь землі; і земля відповість зерну, вину та олії; а вони дадуть відповідь Єзреєлові. І посію її для Себе на землі; і змилуюся над тією, що не одержала милості; і скажу тим, що не були Моїм народом: Ви — Мій народ; а вони скажуть: Ти — мій Бог.' Осія 2:14-23.
“‘In that day, . . . the remnant of Israel, and such as are escaped of the house of Jacob, . . . shall stay upon the Lord, the Holy One of Israel, in truth.’ Isaiah 10:20. From ‘every nation, and kindred, and tongue, and people’ there will be those who will gladly respond to the message, ‘Fear God, and give glory to him; for the hour of his judgment is come.’ They will turn from every idol that binds them to this earth, and will ‘worship him that made heaven, and earth, and the sea, and the fountains of waters.’ They will free themselves from every entanglement, and will stand before the world as monuments of God’s mercy. Obedient to every divine requirement, they will be recognized by angels and by men as those that ‘keep the commandments of God, and the faith of Jesus.’ Revelation 14:6–7, 12.
'Того дня, . . . останок Ізраїля, і ті, що вціліли з дому Якова, . . . покладатимуться на Господа, Святого Ізраїлевого, в істині.' Ісаї 10:20. Із 'кожного народу, і племені, і язика, і люду' знайдуться ті, хто з радістю відгукнеться на звістку, 'Бійтеся Бога і віддайте Йому славу; бо надійшла година Його суду.' Вони відвернуться від усякого ідола, що прив’язує їх до цієї землі, і будуть 'поклонятися Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і джерела вод.' Вони звільняться від усяких пут і стануть перед світом як пам’ятники Божої милості. Слухняні кожній Божій вимозі, вони будуть визнані ангелами й людьми як ті, що 'додержують Божих заповідей і мають віру Ісуса.' Об’явлення 14:6-7, 12.
“‘Behold, the days come, saith the Lord, that the plowman shall overtake the reaper, and the treader of grapes him that soweth seed; and the mountains shall drop sweet wine, and all the hills shall melt. And I will bring again the captivity of my people of Israel, and they shall build the waste cities, and inhabit them; and they shall plant vineyards, and drink the wine thereof; they shall also make gardens, and eat the fruit of them. And I will plant them upon their land, and they shall no more be pulled up out of their land which I have given them, saith the Lord thy God. Amos 9:13–15.’” Review and Herald, February 26, 1914.
'Ось приходять дні, — говорить Господь, — коли орач наздожене женця, а топчій винограду — сівача; і гори капатимуть солодким вином, і всі пагорби попливуть. І поверну долю Мого народу Ізраїля, і вони відбудують спустошені міста та оселяться в них; і насадять виноградники й питимуть їхнє вино; також закладуть сади й їстимуть їхні плоди. І насаджу їх на їхній землі, і вони більше не будуть вирвані зі своєї землі, яку Я дав їм, — говорить Господь, Бог твій. Амоса 9:13–15.' Review and Herald, 26 лютого 1914 р.
When Jeremiah says “after those days,” the “days” that preceded the work represented by Christ suddenly coming to His temple to cleanse it were the prophetic periods that ended in 1798 and 1844. The end of those prophetic days (periods) marked the forty-six years in which Christ erected the Millerite temple, and when He suddenly came on October 22, 1844, He was fulfilling Malachi chapter three, which He also fulfilled when He cleansed the temple at the beginning and ending of His ministry.
Коли Єремія говорить «після тих днів», то «дні», що передували праці, символічно зображеній раптовим приходом Христа до Свого храму, щоб очистити його, були пророчими періодами, які закінчилися у 1798 та 1844 роках. Завершення тих пророчих днів (періодів) окреслило сорокашестирічний період, протягом якого Христос споруджував міллеритський храм, і коли Він раптово прийшов 22 жовтня 1844 року, то сповнював пророцтво третього розділу книги Малахії, яке Він також сповнив, коли очищав храм на початку й наприкінці Свого служіння.
“In cleansing the temple from the world’s buyers and sellers, Jesus announced His mission to cleanse the heart from the defilement of sin,—from the earthly desires, the selfish lusts, the evil habits, that corrupt the soul. Malachi 3:1–3 quoted.” The Desire of Ages, 161.
«Очищаючи храм від продавців і покупців цього світу, Ісус оголосив Свою місію — очистити серце від скверни гріха — від земних бажань, егоїстичних пожадань, злих звичок, що розтлівають душу. Цитується Малахії 3:1–3». Бажання віків, 161.
And “after those days,” Christ intended to cleanse the temple He had erected, which represented His work in cleansing the hearts of His people from the defilement of sin, or, as Jeremiah states, writing His law upon the hearts and inward parts.
І «після тих днів» Христос мав намір очистити споруджений Ним храм, що символізувало Його працю з очищення сердець Його народу від скверни гріха, або, як говорить Єремія, з написання Його закону на їхніх серцях та в їхньому нутрі.
For finding fault with them, he saith, Behold, the days come, saith the Lord, when I will make a new covenant with the house of Israel and with the house of Judah: Not according to the covenant that I made with their fathers in the day when I took them by the hand to lead them out of the land of Egypt; because they continued not in my covenant, and I regarded them not, saith the Lord. For this is the covenant that I will make with the house of Israel after those days, saith the Lord; I will put my laws into their mind, and write them in their hearts: and I will be to them a God, and they shall be to me a people. Hebrews 8:8–10.
Бо, дорікаючи їм, Він каже: Ось настають дні, — говорить Господь, — коли Я укладу новий заповіт з домом Ізраїля та з домом Юди; не такий, як заповіт, що його Я уклав із їхніми батьками в день, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської; бо вони не дотрималися Мого заповіту, і Я не зважав на них, — говорить Господь. Бо це той заповіт, який Я укладу з домом Ізраїля після тих днів, — говорить Господь: Я вкладу Мої закони в їхній розум і напишу їх на їхніх серцях; і Я буду їм Богом, а вони будуть Мені народом. Євреїв 8:8–10.
The words “those days” were Daniel’s “end of the days,” that ended in 1798 and 1844. The line of the Protestant horn that begins in 1798, in verse forty of Daniel eleven, is emphasizing the covenant relationship which is established with the one hundred and forty-four thousand. The Hebrew word “lot” is a small stone that was used to determine one’s destiny. Daniel was told to go and rest (in death), until “the end of the days,” when, in 1844, the judgment would begin and his destiny would be determined.
Вислів «ті дні» означав для Даниїла «кінець днів», що завершився у 1798 і 1844 роках. Лінія протестантського рога, що починається 1798 року в сороковому вірші одинадцятого розділу книги Даниїла, підкреслює завітні взаємини, які встановлюються зі ста сорока чотирма тисячами. Єврейське слово «жереб» — це маленький камінчик, який використовували для визначення долі людини. Даниїлові було сказано піти й спочити (у смерті) до «кінця днів», коли, у 1844 році, розпочнеться суд і буде визначена його доля.
But go thou thy way till the end be: for thou shalt rest, and stand in thy lot at the end of the days. Daniel 12:13.
А ти йди своїм шляхом аж до кінця: бо ти спочинеш, і постанеш у своєму жеребі наприкінці днів. Даниїла 12:13.
The “days” of the “end of the days,” represents the time prophecies which ended in 1844, for after then prophetic time would be no longer. The twenty-three hundred years, which was the mareh vision, meaning the sudden appearance of Christ in His sanctuary then ended, and the twenty-five hundred and twenty years of the last indignation also ended, just as the days of the first indignation had ended at the time of the end in 1798. “After those days,” as referred to by Jeremiah, was thereafter addressed by Paul. Paul refers to Jeremiah’s “after those days,” twice, for Paul doesn’t simply address the covenant that was to be instituted “after those days,” but more importantly he is identifying the work of Christ as High Priest.
«Дні» у вислові «кінець днів» означають часові пророцтва, що завершилися 1844 року, адже після цього пророчого часу вже не мало бути. Дві тисячі триста років, які становили видіння mareh, що означало раптову появу Христа в Його святилищі, тоді завершилися, і дві тисячі п’ятсот двадцять років останнього гніву також завершилися, так само як дні першого гніву завершилися в час кінця 1798 року. До слів Єремії «після тих днів» згодом звернувся Павло. Павло двічі посилається на Єреміїне «після тих днів», адже він не просто говорить про завіт, який мав бути встановлений «після тих днів», а, що важливіше, вказує на служіння Христа як Первосвященника.
For by one offering he hath perfected forever them that are sanctified. Whereof the Holy Ghost also is a witness to us: for after that he had said before, This is the covenant that I will make with them after those days, saith the Lord, I will put my laws into their hearts, and in their minds will I write them; And their sins and iniquities will I remember no more. Now where remission of these is, there is no more offering for sin. Having therefore, brethren, boldness to enter into the holiest by the blood of Jesus, By a new and living way, which he hath consecrated for us, through the veil, that is to say, his flesh; And having an high priest over the house of God. Hebrews 10:14–21.
Бо одним приношенням Він навіки вдосконалив освячуваних. Про це свідчить нам і Святий Дух, бо після того, як раніше сказав: Ось завіт, який Я укладу з ними після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх; і гріхів їхніх та беззаконь їхніх Я не згадаю більше. А де є прощення цих, там більше немає приношення за гріх. Отже, браття, маючи відвагу входити у Святиню кров’ю Ісуса, шляхом новим і живим, який Він відкрив для нас через завісу, тобто Своє тіло, і маючи первосвященика над домом Божим. До Євреїв 10:14–21.
The two hundred and twenty years that link the prophecy of the mareh vision of Christ’s appearance with the twenty-five-hundred-and-twenty-year prophecy of the chazon vision of prophetic history tie together, or link, the beginning of those two prophetic periods with a symbolic link that represents the combination of humanity with divinity, which is the work Christ accomplishes in the cleansing that occurs during the movement of the third angel, and results in the covenant He makes with the one hundred and forty-four thousand.
Двісті двадцять років, що пов’язують пророцтво видіння маре про з’явлення Христа з пророцтвом на дві тисячі п’ятсот двадцять років у видінні хазон про пророчу історію, поєднують, або пов’язують, початки цих двох пророчих періодів символічним зв’язком, який уособлює поєднання людського з Божественним, що є працею, яку Христос звершує під час очищення, яке відбувається в ході руху третього ангела, і результатом якої стає завіт, який Він укладає зі ста сорока чотирма тисячами.
The vision of the chazon, that illustrates the trampling down of the temple, is the vision of humanity that has been trampled down by sin, since the rebellion of Adam in the Garden of Eden; and the vision of the marah, that illustrates Christ’s work of restoring and cleansing the temple were both fulfilled on October 22, 1844. There are two twenty-five-hundred-and-twenty-year prophecies of God’s indignation that represent the trampling down of the host and the sanctuary.
Видіння хазон, яке ілюструє потоптання храму і є видінням людства, потоптаного гріхом від часу повстання Адама в Едемському саду, та видіння мара, яке ілюструє Христову працю з відновлення й очищення храму, — обидва сповнилися 22 жовтня 1844 року. Існують два пророцтва про Божий гнів, кожне тривалістю дві тисячі п’ятсот двадцять років, які зображують потоптання воїнства та святилища.
Both of those prophecies represent the trampling down of humanity, that is to be restored by the vision of the marah. Those two indignations of God against His people represent the indignation upon fallen mankind, that would only be rescued and restored by the work of Christ in rebuilding and cleansing the fallen temple.
Обидва ті пророцтва відображають попрання людства, яке має бути відновлене через видіння marah. Ті два вияви Божого гніву проти Його народу репрезентують гнів на упале людство, яке буде врятоване й відновлене лише ділом Христа у відбудові та очищенні занепалого храму.
The two indignations represent the higher nature and lower nature of mankind. At the fall of Adam, the lower nature took the supremacy over the higher nature, and Christ’s design for men was that the higher nature rule over the lower nature. At the fall of Adam, the higher nature fell to the lusts of the lower nature, and God’s design was reversed. This is what is meant by biblical “conversion.” To be converted means to have the higher nature restored to its ruling position over the lower nature. To convert is to reverse, or turn upside down.
Два прояви гніву символізують вищу й нижчу природу людства. Під час гріхопадіння Адама нижча природа запанувала над вищою, а задум Христа щодо людей полягав у тому, щоб вища природа панувала над нижчою. Під час гріхопадіння Адама вища природа підкорилася пожадливостям нижчої природи, і Божий задум було обернено на протилежне. Саме це мається на увазі під біблійним «наверненням». Навернутися означає повернути вищій природі її панівне становище над нижчою природою. Навернути — означає обернути у протилежний бік або перевернути догори дном.
The first indignation against the northern kingdom was the indignation against the lower nature that subjugated the higher nature at the fall. That indignation came first, for Christ took up the work of redemption right where it first began, and it began with the lust of the lower nature, which was the lust of appetite. Christ began His work with forty days of fasting.
Перший вияв гніву проти північного царства був виявом гніву проти нижчої природи, яка під час гріхопадіння підкорила собі вищу природу. Цей гнів був першим, адже Христос узявся за справу викуплення саме там, де все почалося, а почалося все з пожадливості нижчої природи — пожадливості апетиту. Христос розпочав Свою справу із сорокаденного посту.
“Christ knew that in order to successfully carry forward the plan of salvation He must commence the work of redeeming man just where the ruin began. Adam fell by the indulgence of appetite. In order to impress upon man his obligations to obey the law of God, Christ began His work of redemption by reforming the physical habits of man. The declension in virtue and the degeneracy of the race are chiefly attributable to the indulgence of perverted appetite.” Testimonies, volume 3, 486.
«Христос знав, що для того, щоб успішно здійснювати план спасіння, Він повинен розпочати працю викуплення людини саме там, де почалася руїна. Адам упав через потурання апетиту. Щоб вкарбувати людині її обов’язок коритися Божому закону, Христос розпочав Свою викупну працю з реформування фізичних звичок людини. Занепад доброчесності й виродження людського роду здебільшого зумовлені потуранням зіпсованому апетиту». Свідчення, том 3, 486.
The second indignation was against the higher nature, represented by the southern kingdom, where Jerusalem is located, which is the city in which God chose to place His name. On October 22, 1844, the work Christ intended to do, and the work which He is now accomplishing, is represented by Ezekiel’s two sticks.
Другий гнів був спрямований проти вищої природи, яку символізує південне царство, де розташований Єрусалим — місто, яке Бог обрав, щоб покласти там Своє ім’я. Роботу, яку Христос мав намір виконати 22 жовтня 1844 року, та роботу, яку Він звершує нині, символізують дві палиці Єзекіїля.
When Ezekiel’s two sticks are joined together into one stick forever, it is identifying the covenant where Christ removes sin from His people forever, and the higher and lower natures are returned to the proper hierarchical structure, and men are once again whole. In the unconverted state, the lower nature of man, represented by the first indignation, ruled over the higher nature of man represented by the last indignation. Thus, the first indignation was against the northern kingdom, which was geographically “above” the southern kingdom.
Коли дві палиці Єзекіїля з’єднуються разом в одну палицю назавжди, це вказує на завіт, у якому Христос назавжди усуває гріх зі Свого народу, і вища та нижча природи повертаються до належного ієрархічного порядку, і люди знову стають цілісними. У невідродженому стані нижча природа людини, представлена першим обуренням, панувала над вищою природою людини, представленою останнім обуренням. Отже, перше обурення було проти північного царства, яке географічно було «над» південним царством.
The two hundred and twenty years that link the two visions of the marah and chazon with divinity and humanity, in their mutual beginnings, both come together into one stick when Christ finalizes the work of the third angel with the one hundred and forty-four thousand. It is the prophecy of the last indignation against the southern kingdom that is joined with the prophecy of the appearance in 1844, for the covenant provides a new mind at conversion, but the new body (the northern kingdom) is only restored at the Second Coming in a twinkling of an eye.
Двісті двадцять років, що пов’язують два видіння — мара та хазон — із божественною та людською природами в їхніх спільних початках, разом з’єднуються в одну палицю, коли Христос завершує справу третього ангела зі ста сорока чотирма тисячами. Саме пророцтво про останній гнів проти південного царства поєднується з пророцтвом про з’явлення 1844 року, адже завіт дає новий розум під час навернення, але нове тіло (північне царство) відновлюється лише під час Другого пришестя — як оком змигнути.
Verse forty of Daniel eleven identifies both times of the end, and in so doing emphasizes an internal and external line of prophetic history during the history of the earth beast of Revelation chapter thirteen. The truths that are unsealed in the verse represent both the internal and external lines of truth which Christ came to identify and accomplish within His people. The truth that humanity combined with divinity does not sin is represented in the light connected with the effect of the unsealing of knowledge, and represents the internal truth of God’s people in the last days. The light represented by the warfare between the powers that lead the world to Armageddon is the external truth of God’s people in the last days.
Сороковий вірш одинадцятого розділу книги Даниїла визначає обидва часи кінця й тим самим підкреслює внутрішню та зовнішню лінії пророчої історії в період історії звіра із землі, описаного в тринадцятому розділі Об’явлення. Істини, що розпечатуються в цьому вірші, представляють як внутрішню, так і зовнішню лінії істини, які Христос прийшов виявити й здійснити у Своєму народі. Істина про те, що людська природа, поєднана з Божественною, не грішить, представлена у світлі, пов’язаному з наслідком розпечатування знання, і відображає внутрішню істину Божого народу в останні дні. Світло, представлене війною між силами, які ведуть світ до Армагеддону, є зовнішньою істиною Божого народу в останні дні.
We will continue this study in the next article.
Ми продовжимо це дослідження у наступній статті.
The word of the Lord came again unto me, saying, Moreover, thou son of man, take thee one stick, and write upon it, For Judah, and for the children of Israel his companions: then take another stick, and write upon it, For Joseph, the stick of Ephraim, and for all the house of Israel his companions: And join them one to another into one stick; and they shall become one in thine hand. And when the children of thy people shall speak unto thee, saying, Wilt thou not shew us what thou meanest by these? Say unto them, Thus saith the Lord God; Behold, I will take the stick of Joseph, which is in the hand of Ephraim, and the tribes of Israel his fellows, and will put them with him, even with the stick of Judah, and make them one stick, and they shall be one in mine hand. And the sticks whereon thou writest shall be in thine hand before their eyes. And say unto them, Thus saith the Lord God; Behold, I will take the children of Israel from among the heathen, whither they be gone, and will gather them on every side, and bring them into their own land: And I will make them one nation in the land upon the mountains of Israel; and one king shall be king to them all: and they shall be no more two nations, neither shall they be divided into two kingdoms any more at all: Neither shall they defile themselves any more with their idols, nor with their detestable things, nor with any of their transgressions: but I will save them out of all their dwellingplaces, wherein they have sinned, and will cleanse them: so shall they be my people, and I will be their God. And David my servant shall be king over them; and they all shall have one shepherd: they shall also walk in my judgments, and observe my statutes, and do them. And they shall dwell in the land that I have given unto Jacob my servant, wherein your fathers have dwelt; and they shall dwell therein, even they, and their children, and their children’s children for ever: and my servant David shall be their prince forever. Moreover I will make a covenant of peace with them; it shall be an everlasting covenant with them: and I will place them, and multiply them, and will set my sanctuary in the midst of them for evermore. My tabernacle also shall be with them: yea, I will be their God, and they shall be my people. And the heathen shall know that I the Lord do sanctify Israel, when my sanctuary shall be in the midst of them for evermore. Ezekiel 37:15–28.
І знову було до мене слово Господнє, кажучи: І ти, сину людський, візьми собі одну палицю й напиши на ній: Для Юди і для синів Ізраїля, його товаришів; потім візьми іншу палицю і напиши на ній: Для Йосипа, палиця Єфрема, і для всього дому Ізраїля, його товаришів. І з’єднай їх одну з одною в одну палицю, і вони стануть одним у твоїй руці. А коли сини твого народу говоритимуть до тебе, кажучи: Хіба не покажеш нам, що ти цим хочеш сказати? — скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось, Я візьму палицю Йосипа, що в руці Єфрема, і племена Ізраїля, його товаришів, і приєднаю їх до нього, до палиці Юди, і зроблю їх однією палицею, і вони будуть одним у Моїй руці. І палиці, на яких ти пишеш, будуть у твоїй руці перед їхніми очима. І скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось, Я візьму синів Ізраїля з-поміж народів, куди вони пішли, і зберу їх з усіх боків, і приведу їх до їхньої землі. І зроблю їх одним народом у країні, на горах Ізраїля; і один цар буде царем для всіх них; і вони не будуть більше двома народами, і не будуть уже ніколи поділені на два царства. І не будуть більше занечищувати себе своїми ідолами, ані своїми мерзотами, ані жодним із своїх переступів; але Я спасу їх з усіх їхніх осель, у яких вони згрішили, і очищу їх; і вони будуть Моїм народом, а Я буду їхнім Богом. І Давид, Мій слуга, буде царем над ними; і всі вони матимуть одного пастиря; вони також ходитимуть у Моїх постановах, і берегтимуть Мої устави, і виконуватимуть їх. І вони житимуть у землі, яку Я дав Якову, Моєму слузі, де жили ваші батьки; і вони житимуть у ній — вони, і їхні діти, і діти їхніх дітей — повіки; і Мій слуга Давид буде їхнім князем навіки. І ще Я укладу з ними завіт миру; це буде вічний завіт з ними; і оселю їх, і розмножу їх, і поставлю Мою святиню посеред них навіки. І Моя скинія буде з ними; так, Я буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом. І народи пізнають, що Я, Господь, освячую Ізраїля, коли Моя святиня буде посеред них навіки. Єзекіїль 37:15-28.