Прихована історія вірша сорокового — номер тридцять перший

«Цей компроміс між язичництвом і християнством призвів до розвитку “людини гріха”, про яку в пророцтві було передречено, що вона противиться Богові й підносить себе вище від Нього. Та гігантська система фальшивої релігії є шедевром сили сатани — пам’ятником його зусиль сісти на престол, щоб правити землею згідно зі своєю волею». Велика боротьба, 50.

«Ті, хто заплутується у своєму розумінні слова, хто не бачить значення антихриста, неодмінно стануть на бік антихриста. Тепер уже немає часу для того, щоб нам уподібнюватися до світу». Kress Collection, 105.

Хіба підуть двоє разом, якщо не погодилися між собою? Амоса 3:3.

«У рухах, що нині відбуваються у Сполучених Штатах з метою забезпечити для установ і звичаїв церкви підтримку з боку держави, протестанти йдуть слідами папістів. Ба більше, вони відчиняють двері для того, щоб папство знову здобуло в протестантській Америці те верховенство, яке воно втратило у Старому Світі». The Great Controversy, 573.

І ти, Ездро, за мудрістю Бога твого, що в руці твоїй, постав урядовців і суддів, щоб вони судили ввесь народ, який за Рікою, усіх, хто знає закони Бога твого; а тих, хто не знає, навчайте. І кожен, хто не буде чинити за законом Бога твого та за законом царя, нехай швидко буде вчинений над ним суд: чи то на смерть, чи на вигнання, чи на конфіскацію майна, чи на ув’язнення. Ездри 7:25, 26.

І Він сказав Аврамові: Знай напевно, що твоє потомство буде приходьком у землі, яка не їхня, і служитиме їм; і вони пригноблюватимуть його чотириста років; але й той народ, якому вони служитимуть, Я судитиму; а потім вони вийдуть із великим добром. Буття 15:13, 14.

А якщо він не буде викуплений упродовж цих років, то вийде в ювілейний рік, він сам і діти його з ним. Бо сини Ізраїлеві — раби Мої; вони — Мої раби, яких Я вивів із єгипетського краю: Я — Господь, Бог ваш. Левит 25:54, 55.

«Виховання юного царя Єгипту Римський сенат доручив М. Емілію Лепіду, який призначив Арістомена, старого й досвідченого сановника того двору, його опікуном. Його першим кроком було вжити заходів проти загрожуваного вторгнення двох союзних царів — Філіппа й Антіоха.»

«З цією метою він відрядив Скопаса, славетного полководця з Етолії, який тоді перебував на службі в єгиптян, до його рідного краю, щоб набрати підкріплення для війська. Спорядивши військо, він вирушив у Палестину та Келе-Сирію (бо Антіох був зайнятий війною з Атталом у Малій Азії) і підкорив усю Юдею владі Єгипту.

«Таким чином справи були приведені в такий стан, щоб могло здійснитися розглядуване нами пророцтво. Бо Антіох, припинивши війну з Атталом за велінням римлян, швидко вжив заходів для повернення Палестини та Келесирії з рук єгиптян. Скопаса було послано виступити проти нього. Біля витоків Йордану обидва війська зійшлися. [Паній] Скопас зазнав поразки, був переслідуваний до Сидону і там щільно обложений. Трьох найздібніших полководців Єгипту з їхніми найкращими силами було послано зняти облогу, але безуспішно. Зрештою Скопас, зустрівшись у виснажливому й невловимому привиді голоду з ворогом, якому не міг протистояти, був змушений здатися на безчесних умовах збереження лише життя; після чого йому та його десяти тисячам воїнів було дозволено відійти, обдертими й нагими. Ось тут і сталося взяття найукріпленіших міст царем півночі; бо Сидон був як за своїм розташуванням, так і за своїми укріпленнями одним із найміцніших міст тих часів. Тут виявилася і неспроможність сил півдня встояти, і неспроможність також народу, якого вибрав цар півдня; а саме Скопаса та його етолійських військ». Daniel and the Revelation, 257, 258.

«„Промовляння“ нації є дією її законодавчої та судової влади». Велика боротьба, 442.

«Багато хто, навіть із тих, хто бере участь у цьому русі за примусове дотримання неділі, засліплені щодо наслідків, які спричинить цей крок. Вони не бачать, що завдають прямого удару релігійній свободі. Є багато таких, які ніколи не розуміли домагань біблійної суботи та хибної основи, на якій ґрунтується інститут неділі. Будь-який рух на користь релігійного законодавства в дійсності є актом поступки папству, яке протягом багатьох віків невпинно воювало проти свободи совісті. Дотримання неділі завдячує своїм існуванням як так званий християнський інститут «таїнству беззаконня»; а його примусове запровадження буде фактичним визнанням принципів, які є самою наріжною основою римства. Коли наш народ настільки зречеться принципів свого правління, що запровадить недільний закон, протестантизм цим учинком подасть руку папству; це буде не що інше, як оживлення тиранії, яка давно з нетерпінням вичікує нагоди, щоб знову кинутися до діяльного деспотизму». Testimonies, volume 5, 711.

«Указ, що запроваджує поклоніння цьому дню, має поширитися на весь світ. У певній обмеженій мірі він уже вийшов. У кількох місцях цивільна влада промовляє голосом дракона, так само як язичницький цар говорив до єврейських полонених». Signs of the Times, May 6, 1897.