Попередня стаття завершувалася абзацом, у якому було сказано: «Договірний шлюб 313 року являє собою останній договірний шлюб папської влади зі Сполученими Штатами — головним царем серед десяти царів Об’явлення сімнадцятого розділу; дворогую владою, прообразом якої є дворогая влада Франції. Історія, що розпочалася з Хлодвіга у 496 році й урешті привела до декрету Юстиніана у 533 році та зведення папства на престол у 538 році, являє собою історію від 1989 року аж до недільного закону».
Прообразом Рональда Рейгана був Хлодвіг у 496 році, а прообразом Дональда Трампа є Юстиніан у 533 році. Указ Юстиніана було видано за п’ять років до того, як папство зійшло на престол у 538 році, а Міланський едикт — за вісім років до першого недільного закону 321 року. І указ, і едикт співвідносяться як одна й та сама віха, що передує недільному закону.
Рейган
20 вересня 1870 року італійські війська захопили Рим. Папська держава припинила існування як територіальна держава, а папа Пій IX став «в’язнем Ватикану». Оскільки більше не залишилося жодної папської території, визнаної суверенною державою, Сполучені Штати (як і багато інших країн) більше не підтримували офіційних дипломатичних відносин із папою як світським правителем. У жовтні 1951 року президент Гаррі С. Трумен висунув кандидатуру генерала Марка В. Кларка на посаду посла США при Ватикані. Невдовзі багато протестантських церков та організацій рішуче виступили проти цього призначення, стверджуючи, що воно порушує принцип відокремлення церкви від держави. У січні 1952 року генерал Кларк зняв свою кандидатуру.
10 січня 1984 року президент Рональд Рейган і Папа Іван Павло II офіційно домовилися про встановлення повних дипломатичних відносин між Сполученими Штатами та Святим Престолом. 9 квітня 1984 року Вільям А. Вілсон (який на той час уже був особистим представником Рейгана) вручив вірчі грамоти й став першим послом США при Святому Престолі.
Упродовж тридцяти трьох років — від 1951 до 1984 року — спротив протестантизму католицизму розвіявся. «Сили», що стояли за папством у 496 році за Хлодвіга, є прообразом Рейгана в 1984 році й далі до 1989 року. Хлодвіг уособлював усунення релігії (язичництва), яка стримувала папство від повернення до влади, а до 1984 року було усунено спротив протестантизму піднесенню папства. «Щоденне» (язичництво) було усунене, і Павло описує це усунення спротиву язичництва папству як «відступлення».
Символічна церква компромісу, представлена Костянтином Великим та історією періоду від 313 до 538 року, уособлювала період, коли церква пішла на компроміс і впала у відступництво. Релігія, символічно представлена числом «508», яка раніше стримувала наступ папської влади, була прообразом відступництва протестантів у Сполучених Штатах. Рейгана уособлював Хлодвіг. У 496 році Хлодвіг передав свою «владу» папству, що стало прообразом «нечестивого союзу», укладеного за часів Рейгана. Хлодвіг також уособлював усунення «щоденного» у 508 році. 508 рік був прообразом 1984 року.
«Цей компроміс між язичництвом і християнством призвів до розвитку “людини гріха”, про яку в пророцтві було передречено, що вона противиться Богові й підносить себе вище від Нього. Та гігантська система фальшивої релігії є шедевром сили сатани — пам’ятником його зусиль сісти на престол, щоб правити землею згідно зі своєю волею». Велика боротьба, 50.
Рейґан відомо назвав Радянський Союз «імперією зла» у промові 1983 року й розглядав атеїстичний комунізм як глибоку моральну та духовну загрозу. Він і Іван Павло II утворили тісний особистий і політичний союз проти радянського комунізму. Обидва чоловіки бачили цю боротьбу в моральних і навіть провіденційних категоріях; Рейґан приватно говорив про «Божественний План» повалення комунізму. Рейґан виявляв зацікавлення фатімськими об’явленнями (попередженням, що «Росія поширить свої помилки»), і два лідери обговорювали спільне переконання, що Бог зберіг їм життя (обидва пережили замахи на вбивство 1981 року) задля мети, пов’язаної з перемогою над комунізмом.
Учні Христа
Рейган виховувався в деномінації «Учні Христа», батьки-засновники якої прямо навчали, що папа Католицької церкви є антихристом. Александер Кемпбелл, найвизначніший із ранніх провідників церкви «Учні Христа», неодноразово ототожнював папство з антихристом. У дебатах і своїх працях він стверджував, що малий ріг із Даниїла 7, звір з Об’явлення 13 та людина гріха з 2 Солунян 2 — усі вказують на римських пап. Він послуговувався цими ототожненнями в публічних дебатах (зокрема з католицьким єпископом Джоном Б. Перселлом у 1837 році). Бартон В. Стоун називав владу папи справжнім антихристом і «людиною гріха». Волтер Скотт (ще один із ранніх благовісників цього руху) писав, що людина гріха, римський папа, постане в християнській церкві та піднесе себе над Богом.
Мати Рейгана, Нелл, була побожною вірянкою деномінації «Учні Христа», і саме вона справляла на нього найбільший релігійний вплив у дитинстві. Рейган прийняв хрещення в церкві «Учні Христа» в Діксоні, штат Іллінойс, у віці 11 років і в підлітковому віці брав активну участь у житті цієї громади (зокрема викладав у недільній школі). Він навчався в коледжі «Юрика», пов’язаному з деномінацією «Учні Христа».
«Ті, хто заплутується у своєму розумінні слова, хто не бачить значення антихриста, неодмінно стануть на бік антихриста. Тепер уже немає часу для того, щоб нам уподібнюватися до світу». Kress Collection, 105.
Прообразами Рейгана були Хлодвіг, а також компроміс Костянтина Великого. Рейган також був першим з останніх восьми президентів, відлік яких починається від часу кінця у 1989 році. Як перший з останніх восьми президентів, він є прообразом Дональда Трампа, який, подібно до Рейгана, має глибоко хибні уявлення про справжні цілі папства та про те, ким є папство.
Хіба підуть двоє разом, якщо не погодилися між собою? Амоса 3:3.
Шостий і останній договірний шлюб в одинадцятому розділі книги Даниїла припадає на історичний період, що починається в час кінця, у 1989 році, і завершується в добу Дональда Трампа.
«У рухах, що нині відбуваються у Сполучених Штатах з метою забезпечити для установ і звичаїв церкви підтримку з боку держави, протестанти йдуть слідами папістів. Ба більше, вони відчиняють двері для того, щоб папство знову здобуло в протестантській Америці те верховенство, яке воно втратило у Старому Світі». The Great Controversy, 573.
Шлюбний договір 313 року та Міланський едикт співвідносяться з історичними подіями 533 року, а декрет Юстиніана від 533 року знову буде втілений у життя адміністрацією, яка проголошує себе християнською і вже не розуміє, що називати папську владу християнською інституцією — це в найкращому разі оксиморон, а в найгіршому — згубна омана.
Церква і держава
У 457 році до Р. Х. третій указ Артаксеркса відновив національний суверенітет як у політичній, так і в релігійній владі.
І ти, Ездро, за мудрістю Бога твого, що в руці твоїй, постав урядовців і суддів, щоб вони судили ввесь народ, який за Рікою, усіх, хто знає закони Бога твого; а тих, хто не знає, навчайте. І кожен, хто не буде чинити за законом Бога твого та за законом царя, нехай швидко буде вчинений над ним суд: чи то на смерть, чи на вигнання, чи на конфіскацію майна, чи на ув’язнення. Ездри 7:25, 26.
Третій указ надав повноваження здійснювати суд і накладати покарання як за Божими законами, так і за законами царя. Цей указ ознаменував початок пророцтва про дві тисячі триста років, яке завершилося 22 жовтня 1844 року, коли Христос раптово прийшов до Свого храму. Він також ознаменував початок пророцтва про двісті п’ятдесят років, яке завершилося 207 року до н. е., в історичному проміжку між битвами при Рафії 217 року до н. е. та при Паніоні 200 року до н. е. Відновлення як цивільного, так і релігійного суверенітету 457 року до н. е. вказує на подвійну альфу, яка має два омега-сповнення. Обидва омега-сповнення символізують зачинені двері: одне — для протестантського рогу, а друге — для республіканського рогу.
Перше пророцтво про дві тисячі триста років представляло Божі закони, а пророцтво про двісті п’ятдесят років представляло закони царя. Ці два пророцтва визначають ріг протестантизму і ріг республіканізму на земному звірі з Об’явлення тринадцятого розділу. Республіканський ріг земного звіра вміщено в середину віршів одинадцятого — шістнадцятого одинадцятого розділу Даниїла. Сімнадцятирічний період між Раффією та Панієм перетинається одним рогом із подвійного пророцтва третього указу 457 року до Р. Х. Подвійне пророцтво визначає як суд над остаточним народом завіту, так і суд над народом, у якому цей народ завіту знаходить своє коріння.
І Він сказав Аврамові: Знай напевно, що твоє потомство буде приходьком у землі, яка не їхня, і служитиме їм; і вони пригноблюватимуть його чотириста років; але й той народ, якому вони служитимуть, Я судитиму; а потім вони вийдуть із великим добром. Буття 15:13, 14.
У книзі Єзекіїля прообразом 22 жовтня 1844 року є 22 жовтня 573 року до н. е. Одна дата вказує на початок слідчого суду, а інша — на звучання ювілейної сурми як на початку, так і наприкінці судового процесу. Обидві дати збігаються, і обидві вказують на зачинені двері. 1844 рік позначає зачинення дверей до Святого, коли Христос перейшов до Святого Святих. 573 рік до н. е. вказує на завершення часу випробування для людства, коли раби гріха, які були викуплені, отримують свободу та нову землю, щоб жити на ній.
А якщо він не буде викуплений упродовж цих років, то вийде в ювілейний рік, він сам і діти його з ним. Бо сини Ізраїлеві — раби Мої; вони — Мої раби, яких Я вивів із єгипетського краю: Я — Господь, Бог ваш. Левит 25:54, 55.
Обидві дати 22 жовтня символізують зачинені двері недільного закону, що невдовзі буде запроваджений. Період випробування, відведений адвентизму, розпочався 1844 року й невдовзі завершиться із запровадженням недільного закону, а період випробування, відведений Сполученим Штатам, також невдовзі завершиться із запровадженням недільного закону. Обидва завершення узгоджуються з двома свідками 22 жовтня — 2 300 роками та двомастами п’ятдесятьма роками.
Двохсотп’ятдесятирічний період, який завершується в історичному проміжку між Рафією та Паніумом, ділить проміжок між цими двома битвами на два символічні числа, які разом мають своє особливе значення. Це — через десять років після Рафії, що означає «прикордоння», і за сім років до Паніуму — битви, яка точилася на рівнині й завершилася облогою. Десять і сім як символ указують на владу дракона на підставі кількох свідчень. 207 рік до н. е. поміщає Трампа, символ звіра із землі, між одинадцятим і п’ятнадцятим віршами одинадцятого розділу Книги Даниїла, де він, згідно з пророцтвом, готується заговорити як дракон, що й символізує поєднання числа десять із числом сім.
Число сімнадцять також є символічним, і воно розширює історичні межі періоду від Рафії до Паніона, охоплюючи час як після Паніона, так і до Рафії. Птолемей IV Філопатор царював у Птолемеївському Єгипті з 221 до 204 року до н. е. й переміг Антіоха Великого в битві при Рафії 217 року до н. е. Птолемей почав царювати ще до Рафії, а його царювання тривало «сімнадцять» років. Число сімнадцять позначає історичний період, який починається до Рафії та триває й після битви при Паніоні та облоги Сідона — аж до завершення часу випробування людства, символічно позначеного 330 роком. Двохсотп’ятдесятирічне пророцтво, що стосується періоду Смирнської церкви, розпочалося 64 року й завершилося Міланським едиктом та шлюбним договором 313 року.
Костянтин Великий символізує історію Пергамської церкви, і ця історія почалася 313 року та завершилася 538 року. На перші «сімнадцять» років після завершення у 313 році двохсотп’ятдесятирічного пророцтва припадають три віхи. 313 рік — це Міланський едикт; 321 рік — перший недільний закон, а поділ імперії позначено 330 роком. 330 рік символізує останній недільний закон, який позначає завершення часу випробування людства. Отже, число сімнадцять починається до Рафії та закінчується значно пізніше за воєнну кампанію при Паніоні та Сидоні. Шістнадцятий вірш одинадцятого розділу книги Даниїла символізує недільний закон у Сполучених Штатах.
Пророцтво про Смирну вказує на знак облоги, що є самим осердям застережної звістки Єзекіїля. Віхою, яка передує недільному закону, як це показано у двох ілюстраціях зруйнування Єрусалима, є облога, але водночас нею є й Міланський едикт, який започатковує формування образу звіра.
Під час облоги відбудеться процесія до укладення договірного шлюбу. Вона є фракталом шлюбної процесії, що розпочалася з Рейгана і прообразом якої був Хлодвіг у 496 році, однак завершальна процесія до укладення шлюбу починається під час облоги, що відповідає указу Юстиніана 533 року та Міланському едикту 313 року. Обидві віхи передують недільному закону. 313 рік передував першому недільному закону 321 року, а указ 533 року передував недільному закону, ухваленому на Третьому Орлеанському соборі 538 року. Певний законодавчий акт утілить пророчі характеристики як указу Юстиніана, так і Міланського едикту, водночас буде укладено символічний договірний шлюб певного типу.
Коли той указ буде видано, готуватися буде вже запізно, бо двері благодаті для протестантського рогу зачиняться так само неминуче, як вони зачинилися під час першої Пасхи в Єгипті. Після цього недільний закон, наступна віха, вказує не лише на те, що образ звіра вже повністю сформовано, а й на примусове запровадження знака звіра. Недільний закон знаменує кінець часу випробування для республіканського рогу, звіра із землі з тринадцятого розділу Об’явлення, так само безсумнівно, як фараон і його військо загинули в Червоному морі після Пасхи.
Двохсотп’ятдесятирічний період, що закінчується 207 року до н. е., вказує на Дональда Трампа, представленого в образі Антіоха Великого, який готується до майбутньої кампанії, що розпочинається на Паніонській рівнині й завершується облогою Сідона. Після битви при Паніоні птолемеївський воєначальник Скопас з Етолії втік до міста Сідона з приблизно 10 000 вцілілих воїнів. Антіох переслідував його й узяв Сідон в «облогу». Уряд Птолемеїв в Александрії надіслав військо на допомогу, але воно зазнало невдачі. Опинившись перед загрозою голодної смерті, Скопас здав місто. Антіох дозволив Скопасові піти; згодом Скопас повернувся до Єгипту, де його зрештою стратили за звинуваченнями в державній зраді та розтраті. Облога Сідона завершила завоювання Антіохом Келесирії після битви при Паніоні.
Сестра Вайт називає книгу Урії Сміта «Daniel and the Revelation» «Божою рукою допомоги». У своєму коментарі до чотирнадцятого й п’ятнадцятого віршів одинадцятого розділу книги Даниїла Сміт визначає двоетапну кампанію Антіоха.
«Виховання юного царя Єгипту Римський сенат доручив М. Емілію Лепіду, який призначив Арістомена, старого й досвідченого сановника того двору, його опікуном. Його першим кроком було вжити заходів проти загрожуваного вторгнення двох союзних царів — Філіппа й Антіоха.»
«З цією метою він відрядив Скопаса, славетного полководця з Етолії, який тоді перебував на службі в єгиптян, до його рідного краю, щоб набрати підкріплення для війська. Спорядивши військо, він вирушив у Палестину та Келе-Сирію (бо Антіох був зайнятий війною з Атталом у Малій Азії) і підкорив усю Юдею владі Єгипту.
«Таким чином справи були приведені в такий стан, щоб могло здійснитися розглядуване нами пророцтво. Бо Антіох, припинивши війну з Атталом за велінням римлян, швидко вжив заходів для повернення Палестини та Келесирії з рук єгиптян. Скопаса було послано виступити проти нього. Біля витоків Йордану обидва війська зійшлися. [Паній] Скопас зазнав поразки, був переслідуваний до Сидону і там щільно обложений. Трьох найздібніших полководців Єгипту з їхніми найкращими силами було послано зняти облогу, але безуспішно. Зрештою Скопас, зустрівшись у виснажливому й невловимому привиді голоду з ворогом, якому не міг протистояти, був змушений здатися на безчесних умовах збереження лише життя; після чого йому та його десяти тисячам воїнів було дозволено відійти, обдертими й нагими. Ось тут і сталося взяття найукріпленіших міст царем півночі; бо Сидон був як за своїм розташуванням, так і за своїми укріпленнями одним із найміцніших міст тих часів. Тут виявилася і неспроможність сил півдня встояти, і неспроможність також народу, якого вибрав цар півдня; а саме Скопаса та його етолійських військ». Daniel and the Revelation, 257, 258.
Двохсотп’ятдесятирічний період, що завершується 207 року до н. е., вказує на Дональда Трампа. Двохсотп’ятдесятирічне пророцтво, що завершується 313 року договірним шлюбним союзом між Сходом і Заходом та Міланським едиктом, вказує на формування образу звіра у Сполучених Штатах. Пергамська церква, що бере початок 313 року, уособлює той історичний період, коли християнство впало у відступництво через компроміс із язичницькою релігією, ще до того, як папська влада посіла престол. Пергам і 313 рік є прообразами компромісу, представленого формуванням образу звіра у Сполучених Штатах. Це уособлює компроміс між християнством і папським Римом, адже релігія католицизму — не що інше, як язичництво, замасковане під християнську інституцію. Двохсотп’ятдесятирічне пророцтво, що почалося 1776 року й завершується цього року, також стосується Сполучених Штатів. Отже, усі три двохсотп’ятдесятирічні пророцтва стосуються певного пророчого аспекту звіра із землі з тринадцятого розділу Об’явлення, і всі три завершуються в межах пророчих ліній, представлених числом сімнадцять.
Закон про неділю — це той час, коли Сполучені Штати заговорять, як дракон, а мовлення нації є дією її законодавчих і судових властей.
«„Промовляння“ нації є дією її законодавчої та судової влади». Велика боротьба, 442.
Трамп не наділений ані судовою, ані законодавчою владою, тож недільний закон, який незабаром буде ухвалено, запровадить Конгрес. Проте будь-яка дія на підтримку папської влади є прообразом недільного закону. Декрет 533 року та едикт 313 року позначають початок періоду, коли формується образ звіра. Завершенням стане недільний закон, який незабаром буде ухвалено, а Ісус завжди показує кінець через початок, тож дія Трампа у формі виконавчого указу, яким було б зроблено будь-яку «поступку» антихристові біблійного пророцтва, стала б альфою руху, який завершиться лише омегою, коли Сполучені Штати «настільки зречуться принципів свого державного устрою, що ухвалять недільний закон».
«Багато хто, навіть із тих, хто бере участь у цьому русі за примусове дотримання неділі, засліплені щодо наслідків, які спричинить цей крок. Вони не бачать, що завдають прямого удару релігійній свободі. Є багато таких, які ніколи не розуміли домагань біблійної суботи та хибної основи, на якій ґрунтується інститут неділі. Будь-який рух на користь релігійного законодавства в дійсності є актом поступки папству, яке протягом багатьох віків невпинно воювало проти свободи совісті. Дотримання неділі завдячує своїм існуванням як так званий християнський інститут «таїнству беззаконня»; а його примусове запровадження буде фактичним визнанням принципів, які є самою наріжною основою римства. Коли наш народ настільки зречеться принципів свого правління, що запровадить недільний закон, протестантизм цим учинком подасть руку папству; це буде не що інше, як оживлення тиранії, яка давно з нетерпінням вичікує нагоди, щоб знову кинутися до діяльного деспотизму». Testimonies, volume 5, 711.
Будь-який «рух на користь релігійного законодавства насправді є актом поступки папству», і такі рухи відбуваються напередодні близького запровадження недільного закону.
«Указ, що запроваджує поклоніння цьому дню, має поширитися на весь світ. У певній обмеженій мірі він уже вийшов. У кількох місцях цивільна влада промовляє голосом дракона, так само як язичницький цар говорив до єврейських полонених». Signs of the Times, May 6, 1897.
Ми продовжимо розгляд цих питань у наступній статті.