We were half way through the four references of ancient Israel, as the generation of “vipers” in the previous article. In Matthew, both John and Jesus label the Pharisees and Sadducees as the generation of vipers. John represents the beginning of a testing process that is identified when he taught that Jesus, who would follow him—would thoroughly purge His floor. Jesus added to the testing process of John, by including the judgment process, as He referenced the queen of Sheba and Nineveh. Judgment takes place in the fourth generation, and one class in the judgment manifests as serpents, for their father is the devil. Jesus added the issue of the fourth generation seeking a sign, when the sign was in plain sight.
Ми були на півдорозі в розгляді чотирьох згадок про давній Ізраїль як «покоління гадюк» у попередній статті. У Євангелії від Матвія і Йоан, і Ісус називають фарисеїв і садукеїв поколінням гадюк. Йоан представляє початок випробувального процесу, що видно з його вчення: Ісус, який прийде після нього, ґрунтовно очистить Свій тік. Ісус доповнив започаткований Йоаном процес випробування, включивши до нього суд, коли згадав про царицю Шеви та Ніневію. Суд відбувається в четвертому поколінні, і одна група на суді виявляє себе як змії, бо їхнім батьком є диявол. Ісус також порушив питання про четверте покоління, яке шукає знамення, тоді як знамення було просто перед очима.
In Matthew twenty-three the “woes” upon the Pharisees and Sadducees are set forth, and the process of testing and judgment is again associated with the final generation. Chapter twenty-two prepares the setting of the woes of chapter twenty-three.
У двадцять третьому розділі Матвія проголошено «горе» фарисеям і саддукеям, а процес випробування та суду знову пов’язується з останнім поколінням. Двадцять другий розділ готує тло для проголошень «горе» у двадцять третьому розділі.
While the Pharisees were gathered together, Jesus asked them, Saying, What think ye of Christ? whose son is he?
Коли фарисеї зібралися разом, Ісус запитав їх, кажучи: Що ви думаєте про Христа? Чий він син?
They say unto him, The Son of David.
Кажуть Йому: Син Давидів.
He saith unto them, How then doth David in spirit call him Lord, saying, The Lord said unto my Lord, Sit thou on my right hand, till I make thine enemies thy footstool? If David then call him Lord, how is he his son?
Він каже їм: Як же Давид Духом називає його Господом, говорячи: «Господь сказав Господеві моєму: Сядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх підніжком ніг твоїх»? Якщо ж Давид називає його Господом, то як він йому син?
And no man was able to answer him a word, neither durst any man from that day forth ask him any more questions. Matthew 22:41–46.
І ніхто не міг відповісти йому й слова, і від того дня ніхто вже не наважувався більше ставити йому запитань. Матвій 22:41–46.
When the door closed to any further interaction, Jesus then sets forth eight woes in the following chapter. In verse thirteen the woe is for shutting the doors to the kingdom of heaven. It is from Heaven’s doors that the latter rain is poured out. The eight woes are about those who profess to open the door which no man can open and close the door which no man can close. In vision, Sister White was shown those who did not follow Christ into the Most Holy Place sending their prayers to the empty holy place where Satan, pretending to be Christ, led them to believe everything was OK. They had re-opened the holy place, and closed the Most Holy Place.
Коли двері зачинилися для будь-якої подальшої взаємодії, Ісус у наступному розділі виголошує вісім «горе». У тринадцятому вірші «горе» стосується зачинення дверей до Царства Небесного. Саме з небесних дверей виливається пізній дощ. Ці вісім «горе» стосуються тих, хто заявляє, що відкриває двері, які ніхто не може відкрити, і зачиняє двері, які ніхто не може зачинити. У видінні сестрі Вайт було показано тих, які не пішли за Христом у Святе Святих, але надсилали свої молитви до порожнього Святого місця, де Сатана, удаючи Христа, змушував їх вважати, що все гаразд. Вони знову відкрили Святе місце і зачинили Святе Святих.
“Many look with horror at the course of the Jews in rejecting and crucifying Christ; and as they read the history of His shameful abuse, they think they love Him, and would not have denied Him as did Peter, or crucified Him as did the Jews. But God who reads the hearts of all, has brought to the test that love for Jesus which they professed to feel. All heaven watched with the deepest interest the reception of the first angel’s message. But many who professed to love Jesus, and who shed tears as they read the story of the cross, derided the good news of His coming. Instead of receiving the message with gladness, they declared it to be a delusion. They hated those who loved His appearing and shut them out of the churches. Those who rejected the first message could not be benefited by the second; neither were they benefited by the midnight cry, which was to prepare them to enter with Jesus by faith into the most holy place of the heavenly sanctuary. And by rejecting the two former messages, they have so darkened their understanding that they can see no light in the third angel’s message, which shows the way into the most holy place. I saw that as the Jews crucified Jesus, so the nominal churches had crucified these messages, and therefore they have no knowledge of the way into the most holy, and they cannot be benefited by the intercession of Jesus there. Like the Jews, who offered their useless sacrifices, they offer up their useless prayers to the apartment which Jesus has left; and Satan, pleased with the deception, assumes a religious character, and leads the minds of these professed Christians to himself, working with his power, his signs and lying wonders, to fasten them in his snare.” Early Writings, 258–261.
Багато хто з жахом дивиться на дії юдеїв, які відкинули й розіп’яли Христа; і, читаючи історію Його ганебних наруг, вони вважають, що люблять Його і що не відреклися б від Нього, як Петро, і не розіп’яли б Його, як юдеї. Але Бог, Який читає серця всіх, випробував ту любов до Ісуса, яку вони заявляли, що мають. Усе небо з найглибшим інтересом стежило за прийняттям першої ангельської вістки. Але багато хто, хто заявляв про любов до Ісуса і проливав сльози, читаючи розповідь про хрест, насміхалися над доброю вісткою про Його пришестя. Замість того щоб прийняти вістку з радістю, вони оголосили її оманою. Вони зненавиділи тих, хто любив Його прихід, і вигнали їх із церков. Ті, хто відкинув першу вістку, не отримали користі від другої; ані опівнічний крик, який мав приготувати їх увійти з Ісусом вірою до Святого Святих небесної святині, не приніс їм користі. І, відкинувши дві попередні вістки, вони так затьмарили своє розуміння, що не бачать жодного світла в третій ангельській вістці, яка показує шлях до Святого Святих. Я побачила, що, як юдеї розіп’яли Ісуса, так і номінальні церкви розіп’яли ці вістки, і тому вони не знають шляху до Святого Святих і не можуть скористатися заступництвом Ісуса там. Подібно до юдеїв, які приносили свої марні жертви, вони возносять свої марні молитви до відділення, яке Ісус залишив; а Сатана, задоволений цією оманою, приймає релігійний вигляд і спрямовує думки цих так званих християн до себе, діючи своєю силою, своїми знаменнями та лжечудесами, щоб міцно втримати їх у своїй пастці.
Verse fourteen is a woe for devouring widows houses and long prayers. Verse fifteen’s woe is for making their converts twice as mush the children of hell as they were. Verses sixteen through twenty-two the wicked are swearing by the temple.
Чотирнадцятий вірш — горе за пожирання домів вдів і довгі молитви. Горе п’ятнадцятого вірша — за те, що вони роблять своїх новонавернених удвічі більшими дітьми пекла, ніж були самі. У віршах із шістнадцятого по двадцять другий злі клянуться храмом.
“These are not the words of Sister White, but the words of the Lord, and His messenger has given them to me to give to you. God calls upon you to no longer work at cross purposes with Him. Much instruction was given in regard to men claiming to be Christian when they are revealing the attributes of Satan, counteracting in spirit, word, and action the advancement of truth, and are surely following the path where Satan is leading them. In their hardness of heart they have grasped authority which in no way belongs to them, and which they should not exercise. Saith the great Teacher, ‘I will overturn, overturn, overturn.’ Men say in Battle Creek, ‘The temple of the Lord, the temple of the Lord are we’ but they are using common fire. Their hearts are not softened and subdued by the grace of God.” Manuscript Releases, volume 13, 222.
Це не слова сестри Вайт, а слова Господа, і Його посланець передав їх мені, щоб передати їх вам. Бог закликає вас більше не діяти всупереч Йому. Було дано багато настанов щодо людей, які називають себе християнами, коли вони виявляють риси сатани, протидіючи духом, словом і ділом поширенню істини та безперечно йдучи шляхом, куди веде їх сатана. У закам’янілості свого серця вони захопили владу, яка жодним чином їм не належить і яку їм не слід здійснювати. Каже великий Учитель: «Я переверну, переверну, переверну». У Батл-Кріку люди кажуть: «Храм Господній, храм Господній — це ми», але вони користуються звичайним вогнем. Їхні серця не пом’якшені й не скорені Божою благодаттю. Manuscript Releases, том 13, 222.
In verse twenty-three and twenty-four the woe is for neglecting justice, mercy and faithfulness. Verses twenty-five and twenty-six is about the pretention of cleaning the outside of the cup, but not the inside.
У віршах двадцять третьому і двадцять четвертому горе — за нехтування справедливістю, милосердям і вірністю. Вірші двадцять п’ятий і двадцять шостий — про удавання очищення зовнішнього боку чаші, але не внутрішнього.
“‘We have this treasure,’ the apostle continued, ‘in earthen vessels, that the excellency of the power may be of God, and not of us.’ God could have proclaimed His truth through sinless angels, but this is not His plan. He chooses human beings, men compassed with infirmity, as instruments in the working out of His designs. The priceless treasure is placed in earthen vessels. Through men His blessings are to be conveyed to the world. Through them His glory is to shine forth into the darkness of sin.” Acts of the Apostles, 330.
«Маємо ж цей скарб, — продовжив апостол, — у глиняних посудинах, щоб велич сили була Божа, а не наша». Бог міг би проголосити Свою правду через безгрішних ангелів, але це не Його план. Він обирає людей, обтяжених немочами, як знаряддя у здійсненні Своїх задумів. Безцінний скарб покладено в глиняні посудини. Через людей Його благословення мають бути передані світові. Через них Його слава має засяяти посеред темряви гріха. Дії апостолів, 330.
Then verses twenty-seven and twenty-eight identifies the wicked as whitewashed tombs, connecting with Shebna of Isaiah chapter twenty-two where Shebna was exalting in the wonderful tomb he was making, but would never be in, for God was to cast him out of His mouth into a far field. The far field is represented by the tomb of the lying prophet of Bethel that led the disobedient prophet to be buried in the same tomb. Then the eighth woe says:
Далі двадцять сьомий і двадцять восьмий вірші називають нечестивих побіленими гробами, пов’язуючи це з Шевною з двадцять другого розділу книги Ісаї, де Шевна величався чудовою гробницею, яку він будував, але в якій ніколи не буде, бо Бог мав викинути його зі Своїх уст на далеке поле. Далеке поле представлене гробницею брехливого пророка з Бет-Елу, який спричинив, щоб непокірного пророка поховали в тій самій гробниці. Тоді восьме «горе» каже:
Woe unto you, scribes and Pharisees, hypocrites! because ye build the tombs of the prophets, and garnish the sepulchres of the righteous, And say, If we had been in the days of our fathers, we would not have been partakers with them in the blood of the prophets. Wherefore ye be witnesses unto yourselves, that ye are the children of them which killed the prophets. Fill ye up then the measure of your fathers.
Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри! Бо ви будуєте гробниці пророків і прикрашаєте пам’ятники праведників, і кажете: Якби ми жили за днів наших батьків, то не були б спільниками з ними в крові пророків. Тому ви самі свідчите проти себе, що ви діти тих, які вбивали пророків. Тож довершіть міру ваших батьків.
Ye serpents, ye generation of vipers, how can ye escape the damnation of hell?
Змії, роде гадючий, як утечете ви від засудження до пекла?
Wherefore, behold, I send unto you prophets, and wise men, and scribes: and some of them ye shall kill and crucify; and some of them shall ye scourge in your synagogues, and persecute them from city to city: That upon you may come all the righteous blood shed upon the earth, from the blood of righteous Abel unto the blood of Zacharias son of Barachias, whom ye slew between the temple and the altar.
Тому, ось, я посилаю до вас пророків, і мудреців, і книжників; і деяких із них ви вб’єте й розіпнете; а деяких бичуватимете у ваших синагогах і переслідуватимете з міста в місто; щоб на вас прийшла вся праведна кров, пролита на землі, від крові праведного Авеля до крові Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між храмом і жертовником.
Verily I say unto you, All these things shall come upon this generation. Matthew 23:29–36.
Істинно кажу вам, усе це прийде на рід цей. Матвія 23:29-36.
The serpents, who are the generation of vipers, are being judged in the passage. In the passage the judgment is not based upon the witnesses of the queen of Sheba and Ninevah, but by the blood of Abel to Zacharias. The fourth generation, who are vipers are judged by two witnesses from the external history of ancient Israel and two witnesses from the internal history of ancient Israel. Luke chapter three is the final of the four references to the vipers of the fourth and final generation and it is simply a parallel to Matthew chapter three. Four references that identify that during the final judgment of the house of God, during the fourth generation, one class will manifest their characters, as a sons and daughters of Satan, and the other class, as the sons and daughters of God. The testing process that begins the separation begins when the messenger who prepares the way for the Messenger of the Covenant lifts up his voice in the wilderness.
У цьому уривку відбувається суд над зміями, тобто над поріддям гадючим. Суд у цьому уривку ґрунтується не на свідченнях цариці Савської та Ніневії, а на крові від Авеля до Захарії. Четверте покоління, що є поріддям гадючим, судиться на підставі двох свідків із зовнішньої історії стародавнього Ізраїлю і двох свідків із внутрішньої історії стародавнього Ізраїлю. Третій розділ Луки — це останнє з чотирьох посилань на гадюк четвертого й останнього покоління, і він є просто паралеллю до третього розділу Матвія. Ці чотири посилання вказують, що під час остаточного суду над домом Божим, у четвертому поколінні, один клас виявить свій характер як сини й дочки Сатани, а інший — як сини й дочки Бога. Процес випробування, що започатковує відокремлення, починається тоді, коли вісник, який готує дорогу Посланцеві Заповіту, підносить свій голос у пустелі.
In the sacred weave of Scripture, names are not mere labels but whispered prophecies—second songs sung beneath history’s surface, revealing the heart of redemption. When the meanings of the descendants from Adam to Noah are organized into a statement, it produces a message that corresponds to the history represented by the genealogy. Adam means “man,” and Seth means “appointed.” Enosh means “mortal” (subject to death), and Kenan means “sorrow.” Through “the praise/blessing of God” (Mahalalel), Heaven would “come down” (Jared). Heaven came down as the “dedicated or anointed one” (Enoch), who proclaimed the judgment message through his son Methuselah (“when he dies, it shall be sent”). His death would be the climax of a “powerful” outpouring of the Holy Spirit, represented by Lamech (breath) joining Methuselah as the Midnight Cry joined the second angel. Methuselah was the second angel and Lamech the Midnight Cry that climaxed at the flood of Noah.
У священному переплетенні Писання імена — не просто ярлики, а прошепотані пророцтва — другим співом, проспіваним під поверхнею історії, що відкриває серце викуплення. Коли значення імен нащадків від Адама до Ноя скласти в одне речення, постає послання, яке відповідає історії, представленій родоводом. Адам означає «людина», а Сиф — «призначений». Енос означає «смертний» (схильний до смерті), а Кенан — «смуток». Через «хвалу/благословення Бога» (Махалалел) Небо «зійде» (Яред). Небо зійшло як «присвячений або помазаний» (Енох), який через свого сина Мафусаїла («коли він помре, буде послано») проголосив звістку про суд. Його смерть стала б кульмінацією «могутнього» виливу Святого Духа, представленного Ламехом («подих»), у поєднанні з Мафусаїлом, як Опівнічний Клич поєднався з другим ангелом. Мафусаїл був другим ангелом, а Ламех — Опівнічним Кличем, що досяг кульмінації під час потопу за днів Ноя.
Distilled further, the names declare: “Man was appointed mortal, subject to sorrow and death, in consequence of the first Adam; but through the blessing of God, Christ dedicated Himself to come down, proclaiming judgment through His death on the cross, which followed by the powerful outpouring of the Holy Spirit.”
Зводячи до суті, ці імена проголошують: «Людині було визначено бути смертною, підвладною скорботі й смерті, внаслідок першого Адама; але через Боже благословення Христос присвятив Себе, щоб зійти, проголошуючи суд через Свою смерть на хресті, після чого відбулося могутнє вилиття Святого Духа».
These ten names encapsulate the gospel message while tracing earth’s history from creation to the latter rain, culminating in the Second Coming. This symbolism, hidden in the names finds its counterpart in Revelation. Genesis presents the alpha genealogy, and Revelation 7’s 144,000 presents the omega fulfillment in the sealed remnant.
Ці десять імен узагальнюють євангельське послання, простежуючи історію землі від створення до пізнього дощу й кульмінуючи Другим Пришестям. Ця символіка, прихована в іменах, має свій відповідник в Об’явленні. Буття представляє альфа-родовід, а 144 000 з Об’явлення 7 — омега-сповнення в запечатаному останку.
Judah means “praise,” Reuben means “behold, a son,” Gad means “good fortune/troop,” Asher means “happy/blessed,” and Naphtali means “wrestling.” Manasseh means “causing to forget,” Simeon means “hearing,” Levi means “joined/attached,” Issachar means “reward,” Zebulun means “honor/dwelling,” Joseph means “increase,” and Benjamin means “son of the right hand.”
Юда означає «хвала», Рувим означає «ось, син», Гад означає «удача/загін», Ашер означає «щасливий/благословенний», а Нафталі означає «боротьба». Манасія означає «спричиняє забуття», Симеон означає «слух», Левій означає «приєднаний/прикріплений», Іссахар означає «нагорода», Завулон означає «честь/оселя», Йосип означає «примноження», а Веніямін означає «син правиці».
Those who follow the Lion of the tribe of Judah are the sons of God, blessed with good fortune as they pass through a testing process of wrestling with God as Jacob did. Through this struggle, their sins are forgotten in the sanctification process produced by hearing God’s Word, which in turns attaches them to Christ in a covenant relationship. Their reward is to dwell honorably with Christ on His throne, seated in heavenly places as God uses them to increase His kingdom—calling the great multitude out of Babylon as sons of His right hand.
Ті, що йдуть за Левом із племені Юдиного, є синами Божими, благословенні доброю долею і, проходячи випробування, борючись із Богом, як Яків. Через цю боротьбу їхні гріхи забуваються в процесі освячення, який здійснюється через слухання Божого Слова, що, своєю чергою, поєднує їх із Христом у завітних взаєминах. Їхня нагорода — у честі перебувати з Христом на Його престолі, сидячи в небесних місцях, коли Бог використовує їх, щоб помножити Своє Царство, кличучи велике множество з Вавилону як синів Своєї правиці.
The six sons of Leah were Rueben, Judah, Simeon, Levi, Issachar and Zebulun. Her maid Zilpah, whose names means “a fragrant dropping,” had two sons—Gad and Asher. The two sons of Rachel were Joseph and Benjamin. Rachel’s maid Bilhah means “shy or timid” and her sons were Dan and Naphtali. Prophetically the genealogy here provides several lines to consider. Unlike the alpha and ten generations in Genesis chapter five, the omega has twelve descendants, with its own specific prophetic variables. In the one hundred and forty-four thousand, Dan is not mentioned and Manasseh replaced his brother Ephraim.
Шість синів Лії — Рувим, Юда, Симеон, Левій, Іссахар і Завулон. Її служниця Зілпа, ім’я якої означає «пахуча крапля», мала двох синів — Гада і Ашера. Два сини Рахілі — Йосип і Веніямін. Ім’я служниці Рахілі Білги означає «сором’язлива або полохлива», а її синами були Дан і Нафталі. У пророчому аспекті наведений тут родовід пропонує кілька напрямів для розгляду. На відміну від альфи і десяти поколінь у п’ятому розділі Буття, омега має дванадцять нащадків із властивими їй специфічними пророчими змінними. У ста сорока чотирьох тисячах Дан не згадується, а Манасія замінив свого брата Єфрема.
Genesis’ alpha genealogy aligns with Revelation’s omega genealogy, for Genesis identifies Christ’s divine work in salvation, and Revelation identifies those who in the omega fulfillment of that alpha prophecy, perfectly fulfill the very promise and prophecy set forth in the alpha prophecy.
Альфа-родовід Буття відповідає омега-родоводу Одкровення, бо Буття розкриває божественне діяння Христа у спасінні, а Одкровення вказує на тих, хто в омега-сповненні того альфа-пророцтва досконало сповнює саму ту обітницю й пророцтво, викладені в альфа-пророцтві.
The application of these two lines is often done by the theologians, but never with the perspective of line upon line methodology. The two genealogies in Genesis and Revelation provide two witnesses that God speaks at a secondary level. One language is the written testimony as it is recorded, and a secondary line within that testimony is set forth at a symbolic level. The theologians typically go no further than the surface observations about the message conveyed through the meanings of names in Genesis and Revelation. They treat what they see as a novelty that speaks more about their own human wisdom, as evidenced to by their sanctimonious ability to see the metaphor within the meanings of the names. They never see the message set forth in the twelve sons of Ishmael. They don’t see correctly the genealogies of Jesus in Matthew and Luke. They don’t see the genealogies of the last seven kings of Judah, and the last seven kings of Israel, the first seven kings of Judah or the first seven kings of Israel.
Застосування цих двох ліній часто здійснюється богословами, але ніколи з позиції методології «рядок на рядок». Два родоводи в Бутті та Об'явленні є двома свідками того, що Бог говорить на вторинному рівні. Одна мова — це письмове свідчення, як воно записане, а вторинна лінія в межах цього свідчення подається на символічному рівні. Зазвичай богослови не заходять далі поверхневих спостережень про послання, передане через значення імен у Бутті та Об'явленні. Вони розглядають побачене як новинку, що більше говорить про їхню власну людську мудрість, як про це свідчить їхня святенницька здатність бачити метафору в значеннях імен. Вони ніколи не бачать послання, викладеного у дванадцяти синах Ізмаїла. Вони не бачать належним чином родоводів Ісуса у Матвія та Луки. Вони не бачать родоводів останніх семи царів Юди та останніх семи царів Ізраїлю, перших семи царів Юди або перших семи царів Ізраїлю.
When I am saying they don’t see, I mean if you ask Google if there are teachings about these genealogies, the answer is “yes,” to Genesis’s Adam to Noah, and “yes” to the one hundred and forty-four thousand. But do they apply the ten descendants of Abram in Genesis eleven in this fashion? No. Do they apply the genealogy of Cain and the genealogy of Seth? Yes, but so far from the actual meaning, that it is as if they are on another subject. They no doubt address the genealogies of Christ in Matthew and Luke, but once again, they miss the mark by a mile. Why does that matter, you ask? Because I intend to give an overview of these prophetic lines of genealogies, and I want to be clear from the outset that I am trying to identify the significance of the fourth generation as a symbol of biblical prophecy. The overview of these genealogies will help in that regard, but it would be negligence on anyone’s part, if they thought the simple summary of these things which shall follow, is all there is to understand about these lines of genealogies.
Коли я кажу, що вони не бачать, я маю на увазі: якщо спитати Google, чи є вчення про ці родоводи, відповідь буде «так» щодо Буття: від Адама до Ноя, і «так» щодо ста сорока чотирьох тисяч. Та чи розглядають вони в такому ключі десять нащадків Аврама в одинадцятому розділі Буття? Ні. Чи застосовують вони родовід Каїна і родовід Сифа? Так, але настільки далеко від справжнього змісту, ніби йдеться зовсім про інше. Вони, без сумніву, звертаються до родоводів Христа в Матвія і Луки, але знову дуже далекі від суті. Чому це важливо, запитаєте ви? Тому що я маю намір дати огляд цих пророчих ліній родоводів і хочу одразу чітко сказати, що прагну визначити значущість четвертого покоління як символу біблійного пророцтва. Огляд цих родоводів у цьому допоможе, але було б недбалістю з чийого-небудь боку думати, що простий підсумок того, що піде далі, — це все, що потрібно зрозуміти про ці лінії родоводів.
After the genealogy of Adam to Noah, we find two lines of genealogies in chapters four and five of Genesis. Those two lines are represented by the descendants of Cain and the descendants of Seth. Unlike the genealogy of Adam to Noah which represented ten descendants, the line of Seth and Cain both identify eight descendants. For this reason, they are to be treated as two periods of four. Seth and Cain are covenant symbols, and Cain represents those who in Isaiah twenty-eight and twenty-nine, make a covenant of death, that is to be disannulled at the overflowing scourge. They are those who build their houses upon sand. Those who build upon the Rock, make a covenant of life as represented in first Peter, chapter two as those who have tasted that the Lord is good, and are the “chosen generation.” The “many” build upon the sand, but “few” are chosen.
Після родоводу від Адама до Ноя ми знаходимо дві лінії родоводів у четвертому і п’ятому розділах Буття. Ці дві лінії представлені нащадками Каїна та нащадками Сифа. На відміну від родоводу від Адама до Ноя, який подає десятьох нащадків, у лініях Сифа й Каїна названо по вісім нащадків. З цієї причини їх слід розглядати як два періоди по чотири. Сиф і Каїн є символами завіту, і Каїн представляє тих, хто, як в Ісаї 28 і 29, укладають завіт зі смертю, який буде скасований, коли пройде всепоглинаючий бич. Це ті, хто будує свої доми на піску. А ті, хто будує на Скелі, укладають завіт життя, як показано в другому розділі Першого послання Петра: це ті, що скуштували, що Господь добрий, і є "вибраним родом". "Багато" будують на піску, але "мало" — вибрані.
Cain’s genealogy is a rebellious chord in the symphony of names, for the names represent human glory that is vain, leading to aimless wandering, after being smitten by heaven. Disregarding the warning Cain’s line professes a false divinity, cloaked in vengeful human power, represented by the arts of humanity, that forges an iron culture; beautiful, but violent, and barren of hope. That last statement is an overview of the message in the eight generations of Cain that is derived from the names.
Родовід Каїна — це бунтівний акорд у симфонії імен, бо ці імена уособлюють людську славу — марну, таку, що веде до безцільного блукання після небесної кари. Знехтувавши застереженням, рід Каїна сповідує лжебожественність, зодягнену в мстиву людську силу, втілену в людських мистецтвах, що кує залізну культуру; прекрасну, але насильницьку й позбавлену надії. Це останнє твердження підсумовує послання восьми поколінь Каїна, яке випливає з імен.
Seth’s line answers Cain’s line with grace. In the human frailty that has been appointed to mankind, those who call on God will have their sorrow turned to praise as heaven descends. Faithfully walking the path that rises to glory, during a probationary period, until the cry of “hope,” brings rest, through waters of deliverance. That last statement is an overview of the message in the eight generations of Seth that is derived from the names.
Рід Сифа відповідає роду Каїна благодаттю. У людській немочі, відміряній людству, тим, хто взиватиме до Бога, їхній смуток обернеться на хвалу, коли небо зійде. Вірно йдучи шляхом, що веде до слави, протягом випробувального періоду, доки вигук «надія» не принесе спокій, через води визволення. Останнє твердження — це огляд послання у восьми поколіннях Сифа, що випливає з імен.
The reason for dividing the eight generations into two sets of four generations is established in the first step of the covenant, when the prophecy of bondage in Egypt is identified as 400 years and also that the 400 years, would end in the fourth generation. When Paul’s testimony is incorporated into the alpha covenant prophecy, it produces two periods of 215 years that were made up of four generations in each period. The eight generations, in the 430 years represents two periods of 215 years. The first period is represented by the good Pharaoh who knew Joseph. 215 years later, there was a new Pharaoh, that knew not Joseph. Then the next set of four generations began.
Підстава для поділу восьми поколінь на дві групи по чотири покоління закладена на першому етапі завіту, коли пророцтво про поневолення в Єгипті визначено як 400 років, а також зазначено, що ці 400 років закінчаться в четвертому поколінні. Коли свідчення Павла включено до пророцтва альфа-завіту, це дає два періоди по 215 років, кожен із яких складається з чотирьох поколінь. Вісім поколінь у межах 430 років становлять два періоди по 215 років. Перший період представлений добрим фараоном, який знав Йосипа. Через 215 років з’явився новий фараон, який не знав Йосипа. Тоді почався наступний період із чотирьох поколінь.
Eight generations divided equally into two periods, distinctly marked as its own period of four generations, upholds applying the eight generations of Cain and of Seth in the same fashion. When that application is made, you have Seth’s eight generations aligned with Cain’s eight generations. Cain represents the many who receive the mark of the beast, and Seth represents the few who receive the seal of God. Cain is the sign of humanity, and Seth is the sign of humanity combined with Divinity in the context of the covenant of Noah, whereas; the line of Joseph and Moses is in the context of the covenant of Abram.
Такий поділ на вісім поколінь, порівну розділених на два періоди, кожен із яких чітко окреслено як окремий період із чотирьох поколінь, підтримує застосування восьми поколінь Каїна і Сета в однаковий спосіб. Коли таке застосування здійснюється, вісім поколінь Сета узгоджуються з вісьмома поколіннями Каїна. Каїн уособлює багатьох, які отримують знак звіра, а Сет уособлює небагатьох, які отримують Божу печать. Каїн є знаком людства, а Сет — знаком людства, поєднаного з божественністю, у контексті завіту Ноя, тоді як родова лінія Йосипа й Мойсея — у контексті завіту Аврама.
Then in chapter eleven, the genealogy of the chosen people is represented by ten names from Shem to Abram. Chapter eleven is the story of the tower of Babel, but also the genealogy of the chosen people, as represented by Abraham. Chapter eleven introduces a chosen people who were to enter into a threefold covenant with God. The third and final step was the sacrifice of Isaac in chapter twenty-two. Chapter “eleven” is the alpha beginning and chapter “twenty-two” is the omega ending. The faith required to hear God’s voice in the meaning of names, is no different than the faith required to hear His voice in the numbering of His Word. An application of a genealogy that is not taken up by the theologians, is the genealogy of Ishmael, the symbol of Islam.
Далі, в одинадцятому розділі, родовід обраного народу представлений десятьма іменами — від Сима до Аврама. Одинадцятий розділ — це оповідь про Вавилонську вежу, а також про родовід обраного народу, представлений Авраамом. Одинадцятий розділ представляє обраний народ, який мав увійти в потрійний завіт із Богом. Третім і останнім кроком була жертва Ісаака у двадцять другому розділі. Розділ «одинадцять» — альфа-початок, а розділ «двадцять два» — омега-завершення. Віра, необхідна, щоб почути Божий голос у значенні імен, нічим не відрізняється від віри, потрібної, щоб почути Його голос у нумерації Його Слова. Одне застосування родоводу, яке не розглядають богослови, — це родовід Ізмаїла, символ ісламу.
And these are the names of the sons of Ishmael, by their names, according to their generations: the firstborn of Ishmael, Nebajoth; and Kedar, and Adbeel, and Mibsam, And Mishma, and Dumah, and Massa, Hadar, and Tema, Jetur, Naphish, and Kedemah: These are the sons of Ishmael, and these are their names, by their towns, and by their castles; twelve princes according to their nations. Genesis 25:13–16.
А оце імена синів Ізмаїла, за їхніми іменами, за їхніми родами: первісток Ізмаїла — Небайот; і Кедар, і Адбеел, і Мівсам, і Мішма, і Дума, і Масса, Хадар, і Тема, Єтур, Нафіш та Кедема. Оце сини Ізмаїла, і оце їхні імена за їхніми містами та їхніми твердинями; дванадцять князів за їхніми народами. Буття 25:13-16.
When the definitions of these twelve names are set forth into a statement, it reads as, “Prophetically the descendants of Ishmael are a fruitful dark-skinned people that are renowned as warriors, but are grieved historically and prophetically on August 11, 1840 and thereafter on September 11, 2001. They are called the children of the east in biblical history. They originated from Arabia where the fragrant spices employed in the Hebrew sanctuary services are grown. The word “assassins” is derived from Islamic history and represents death that is brought about in silence. In the time of the Crusades Islam enclosed, encircled and besieged Catholic Europe, but their subsequent restraint marked the arrival of the refreshing of 1840 through 1844, and also from 9/11 through to the Sunday law crisis. The definitions of the twelve names of Ishmael’s sons are all represented in the previous statement by the bold-faced type.
Коли визначення цих дванадцяти імен викладено у вигляді твердження, воно звучить так: «Пророчо нащадки Ізмаїла — плідний темношкірий народ, відомий як воїни, але історично й пророчо зазнали скорботи 11 серпня 1840 року, а згодом 11 вересня 2001 року. У біблійній історії їх називають дітьми сходу. Вони походять з Аравії, де ростуть запашні прянощі, що використовувалися в служінні єврейського святилища. Слово «assassins» походить з історії ісламу й означає смерть, заподіяну потай. У часи Хрестових походів іслам замкнув, оточив і обложив католицьку Європу, але їхнє подальше стримання ознаменувало настання освіження з 1840 по 1844 рік, а також від 9/11 аж до кризи недільного закону». Визначення дванадцяти імен синів Ізмаїла усі представлені в попередньому твердженні жирним шрифтом.
The twelve names of the line of Ishmael represent thirteen, if you include Ishmael on the list. Thirteen is the symbolic number of “rebellion,” which is what Hagar did, that brought about Abraham allowing Hagar and Ishmael to be cast out. Paul uses that incident to describe the casting out of ancient Israel as God’s covenant people, at the same time that He was establishing a covenant with His Christian bride.
Дванадцять імен у роді Ізмаїла стають тринадцятьма, якщо до списку включити самого Ізмаїла. Тринадцять — символічне число «бунту», що й зробила Агар, і це призвело до того, що Авраам дозволив вигнати Агар та Ізмаїла. Павло використовує той випадок, щоб описати вигнання давнього Ізраїлю як Божого завітного народу, у той самий час, коли Він укладав завіт зі Своєю християнською нареченою.
For it is written, that Abraham had two sons, the one by a bondmaid, the other by a freewoman. But he who was of the bondwoman was born after the flesh; but he of the freewoman was by promise. Which things are an allegory: for these are the two covenants; the one from the mount Sinai, which gendereth to bondage, which is Agar. For this Agar is mount Sinai in Arabia, and answereth to Jerusalem which now is, and is in bondage with her children. But Jerusalem which is above is free, which is the mother of us all. For it is written, Rejoice, thou barren that bearest not; break forth and cry, thou that travailest not: for the desolate hath many more children than she which hath an husband. Now we, brethren, as Isaac was, are the children of promise. But as then he that was born after the flesh persecuted him that was born after the Spirit, even so it is now. Nevertheless what saith the scripture? Cast out the bondwoman and her son: for the son of the bondwoman shall not be heir with the son of the freewoman. So then, brethren, we are not children of the bondwoman, but of the free. Galatians 4:22–31.
Бо написано, що Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної. Але той, що від рабині, народився за тілом; а той, що від вільної, — за обітницею. У цьому є алегорія: це два заповіти; один від гори Сінай, що породжує в рабство, — це Агар. Бо ця Агар — гора Сінай в Аравії і відповідає теперішньому Єрусалиму, який разом зі своїми дітьми перебуває в рабстві. А Єрусалим, що вгорі, — вільний; він є матір'ю нам усім. Бо написано: Радій, неплідна, що не народжуєш; вигукни та заклич, ти, що не мучишся в пологах, бо в самітньої набагато більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка. А ми, браття, як Ісаак, — діти обітниці. Але як тоді той, хто народився за тілом, переслідував того, хто народився за Духом, так і тепер. Однак що каже Писання? Вижени рабиню та її сина, бо син рабині не буде спадкоємцем разом із сином вільної. Отже, браття, ми не діти рабині, а вільної. Галатам 4:22–31.
Ishmael is a symbol of Islam, and Hagar, Ishmael’s mother is the symbol of the church of the covenant of death. Isaac is a symbol of Christianity, and Sarah is the symbol of the church of the covenant of life. For this reason, Ishmael had twelve sons, for twelve is a symbol of God’s covenant people, and Islam is a counterfeit of God’s covenant people.
Ізмаїл — символ ісламу, а Агар, мати Ізмаїла, — символ церкви завіту смерті. Ісаак — символ християнства, а Сара — символ церкви завіту життя. З цієї причини Ізмаїл мав дванадцять синів, бо дванадцять — символ Божого завітного народу, а іслам — підробка Божого завітного народу.
There are two genealogies for Christ in the gospels. One in Matthew and another in Luke.
У Євангеліях є два родоводи Христа. Один — у Матвія, а інший — у Луки.
And Jacob begat Joseph the husband of Mary, of whom was born Jesus, who is called Christ. So all the generations from Abraham to David are fourteen generations; and from David until the carrying away into Babylon are fourteen generations; and from the carrying away into Babylon unto Christ are fourteen generations. Now the birth of Jesus Christ was on this wise: When as his mother Mary was espoused to Joseph, before they came together, she was found with child of the Holy Ghost. Matthew 1:16–18.
А Яків породив Йосипа, чоловіка Марії, від якої народився Ісус, що зветься Христос. Отже, всіх родів від Авраама до Давида — чотирнадцять родів; і від Давида до переселення до Вавилону — чотирнадцять родів; і від переселення до Вавилону до Христа — чотирнадцять родів. А народження Ісуса Христа було так: коли його мати Марія була обручена з Йосипом, перш ніж вони зійшлися, виявилося, що вона вагітна від Святого Духа. Матвія 1:16–18.
Matthew’s genealogy identifies three equal periods of fourteen which make up one period of forty-two. Christ is the omega of covenant history in relation to Moses as the alpha of covenant history. Moses prophesies that Christ would be “like unto himself.” Moses had three periods of forty years in his one-hundred-and-twenty-year life. Each forty-year period of Moses’ life, when placed line upon line, concludes at Kadesh, a symbol of 1863 and the Sunday law. Christ’s three periods end at David, the captivity in Babylon and Christ confirming the covenant with His blood at the cross. David represents the lifting up of the church triumphant at the Sunday law, and the second line identifies the foolish virgins being carried to Babylon, at the Sunday law. The third period ends at the cross, which once again, typifies the Sunday law where Christ confirms Abraham’s covenant with the one hundred and forty-four thousand and Noah’s covenant with the great multitude.
Родовід у Матвія визначає три рівні періоди по чотирнадцять, які разом становлять сорок два. Христос є омегою історії завіту щодо Мойсея як альфи історії завіту. Мойсей пророкує, що Христос буде «подібним до нього». У своєму стодвадцятирічному житті Мойсей мав три періоди по сорок років. Кожен сорокарічний період життя Мойсея, якщо покласти рядок на рядок, завершується в Кадеші, символі 1863 року та недільного закону. Три періоди Христа закінчуються на Давиді, полоні у Вавилоні та підтвердженні Христом завіту Своєю кров’ю на хресті. Давид представляє піднесення торжествуючої церкви при недільному законі, а друга лінія вказує на відведення нерозумних дів у Вавилон при недільному законі. Третій період закінчується на хресті, який, знову ж таки, є образом недільного закону, де Христос підтверджує Авраамів завіт зі ста сорока чотирма тисячами та Ноїв завіт із великою громадою.
What can be understood when these two lines are laid over the top of one another is amazing. Moses’ one hundred and twenty years connects with Noah’s 120 years, and Christ’s forty-two generations connects with the antichrist reigning for forty-two symbolic months at the Sunday law.
Те, що можна зрозуміти, коли ці дві лінії накладаються одна на одну, вражає. Сто двадцять років Мойсея пов’язуються зі 120 роками Ноя, а сорок два покоління Христа пов’язуються з царюванням антихриста протягом сорока двох символічних місяців під час недільного закону.
And the Lord said, My spirit shall not always strive with man, for that he also is flesh: yet his days shall be an hundred and twenty years. Genesis 6:3.
І сказав Господь: Мій Дух не буде вічно змагатися з людиною, бо й вона є плоть; однак її дні будуть сто двадцять років. Буття 6:3.
Along with the genealogy of Matthew, which emphasizes the covenant of Abraham, the genealogy of Christ, as set forth by Luke goes all the way to creation, thus emphasizing the covenant of life that Adam broke in Eden. Luke’s genealogy begins with Jesus, and goes backward through His genealogy all the way to Adam, who is identified as the son of God. The line ends with the perfect second Adam, and it begins with the perfect first Adam. From the first Adam unto the second Adam is set forth as 77 generations.
Поряд із родоводом у Матвія, який підкреслює завіт Авраама, родовід Христа, поданий Лукою, простягається аж до самого творіння, тим самим наголошуючи на завіті життя, який Адам порушив в Едемі. Родовід у Луки починається з Ісуса і йде назад за ланцюгом предків аж до Адама, який названий сином Божим. Родовідна лінія завершується досконалим другим Адамом, а починається досконалим першим Адамом. Від першого Адама до другого Адама подано 77 поколінь.
The genealogies of Scripture represent lines of truth. We have just identified several that far exceed the necessary witnesses needed to establish a truth. The genealogical lines contain the voice of historical fulfillments and future predictions, and they contain the voice of Palmoni, the Wonderful Numberer of secrets, as the numerical enigmas which were placed within the lines provide a second voice. Those two voices are heard with another third voice, the voice of the Wonderful Linguist, who created and controls all things, including the names of people, places and things.
Родоводи Писання становлять лінії істини. Ми щойно виявили кілька таких, що значно перевищують кількість необхідних свідків для встановлення істини. Родовідні лінії містять голос історичних звершень і майбутніх передбачень, і вони містять голос Палмоні, Дивовижного Обчислювача таємниць, оскільки числові загадки, закладені в цих лініях, дають другий голос. Ці два голоси чути разом із третім голосом — голосом Дивовижного Лінгвіста, який створив і керує всім, включно з іменами людей, місць і речей.
When John turned to see the voice behind him, it was as the voice of many waters, and when Daniel had the same vision, His voice was the voice of a multitude. The surface message of the Scriptures, as well as the names found with the message, and also the numbering within the message are three voices in one passage. When you take a line with the three voices and lay it over the top of a parallel line, three voices become many voices.
Коли Іван обернувся, щоб побачити голос позаду себе, він був як шум багатьох вод, а коли Даниїл мав те саме видіння, Його голос був голосом великого люду. Буквальний зміст Писання, а також імена, що містяться в ньому, і нумерація всередині тексту — це три голоси в одному уривку. Коли ти береш рядок з трьома голосами й накладаєш його на паралельний рядок, три голоси стають багатьма голосами.
And a voice came out of the throne, saying, Praise our God, all ye his servants, and ye that fear him, both small and great. And I heard as it were the voice of a great multitude, and as the voice of many waters, and as the voice of mighty thunderings, saying, Alleluia: for the Lord God omnipotent reigneth. Revelation 19:5, 6.
І з престолу пролунав голос, що говорив: Хваліте Бога нашого, усі ви, слуги Його, і ви, що боїтеся Його, малі й великі. І почув я, ніби голос великого натовпу, і як шум багатьох вод, і як гук могутніх громів, що казали: Алілуя, бо Господь Бог Всемогутній царює. Об’явлення 19:5, 6.
Some of the most significant genealogies are found in the kings of Israel. The first seven kings of Israel, the northern kingdom, end with Ahab, Jezebel and Elijah, thus representing the Sunday law. The line of the last seven kings of the northern tribes, begins at the Sunday law and ends at the close of human probation, when Michael stands up in Daniel 12. The first seven kings of Judah illustrate the history from the Sunday law until Michael stands up, and the last seven kings identify the history that leads to the Sunday law. Two genealogical lines, both possessing an alpha history and an omega history. The alpha history is the period of 9/11 unto the Sunday law, and the omega period is the Sunday law until the close of probation. The first seven kings of Israel, align with the last seven kings of Judah; and the last seven kings of Israel, align with the first seven kings of Judah.
Деякі з найзначніших родоводів зустрічаються серед царів Ізраїлю. Перші сім царів Ізраїлю, північного царства, закінчуються на Ахаві, Єзавелі та Іллі, тим самим представляючи недільний закон. Лінія останніх семи царів північних племен починається з недільного закону і закінчується закриттям часу випробування, коли у 12 розділі книги Даниїла повстане Михаїл. Перші сім царів Юди ілюструють історію від недільного закону до того, як повстане Михаїл, а останні сім царів окреслюють історію, що веде до недільного закону. Дві родовідні лінії, кожна з яких має альфа-історію та омега-історію. Альфа-історія — це період від 9/11 до недільного закону, а омега-період — від недільного закону до закінчення часу випробування. Перші сім царів Ізраїлю узгоджуються з останніми сімома царями Юди; а останні сім царів Ізраїлю — з першими сімома царями Юди.
We will continue in the next article.
Продовжимо в наступній статті.
“Be Steadfast Unto the End
Будьте непохитні до кінця
“[Revelation 1:1, 2, quoted.] The whole Bible is a revelation; for all revelation to men comes through Christ, and all centers in him. God has spoken unto us by His Son, whose we are by creation and by redemption. Christ came to John exiled on the Isle of Patmos to give him the truth for these last days, to show him that which must shortly come to pass. Jesus Christ is the great trustee of divine revelation. It is through him that we have a knowledge of what we are to look for in the closing scenes of this earth’s history. God gave this revelation to Christ, and Christ communicated the same to John.
[Об’явлення 1:1, 2, цитовано.] Уся Біблія є одкровенням; адже всі одкровення людям приходять через Христа, і все зосереджується в Ньому. Бог промовив до нас через Свого Сина, Якому ми належимо за правом творіння і за правом викуплення. Христос прийшов до Івана, який був у вигнанні на острові Патмос, щоб дати йому істину для цих останніх днів, щоб показати йому те, що незабаром має відбутися. Ісус Христос — великий довірений розпорядник божественного одкровення. Саме через Нього ми маємо знання про те, чого нам слід очікувати в завершальних сценах історії цієї землі. Бог дав це одкровення Христу, а Христос передав його Іванові.
“John, the beloved disciple, was the one chosen to receive this revelation. He was the last survivor of the first chosen disciples. Under the New Testament dispensation he was honored as the prophet Daniel was honored under the Old Testament dispensation.
Іван, улюблений учень, був тим, кого обрали, щоб прийняти це одкровення. Він був останнім із перших обраних учнів, хто залишився в живих. За часів Нового Заповіту він був вшанований так само, як пророк Даниїл був вшанований за часів Старого Заповіту.
“The instruction to be communicated to John was so important that Christ came from heaven to give it to His servant, telling him to send it to the churches. This instruction is to be the object of our careful and prayerful study; for we are living in a time when men who are not under the teaching of the Holy Spirit will bring in false theories. These men have been standing in high places, and they have ambitious projects to carry out. They seek to exalt themselves, and to revolutionize the whole showing of things. God has given us special instruction to guard us against such ones. He bade John write in a book that which should take place in the closing scenes of this earth’s history.
Настанова, яку належало передати Іванові, була настільки важливою, що Христос зійшов з небес, щоб дати її Своєму слузі, повелівши йому надіслати її церквам. Ця настанова має бути предметом нашого уважного і молитовного вивчення, бо ми живемо в час, коли люди, які не перебувають під керівництвом Святого Духа, вноситимуть хибні теорії. Ці люди перебувають на високих посадах і мають амбітні проєкти для реалізації. Вони прагнуть звеличити себе і перевернути весь порядок речей. Бог дав нам особливу настанову, щоб уберегти нас від таких. Він звелів Іванові записати в книзі те, що має статися в завершальних сценах історії цієї землі.
“After the passing of the time, God entrusted to His faithful followers the precious principles of present truth. These principles were not given to those who had had no part in the giving of the first and second angel’s messages. They were given to the workers who had had a part in the cause from the beginning.
Після спливу часу Бог довірив Своїм вірним послідовникам дорогоцінні принципи теперішньої істини. Ці принципи не були дані тим, хто не мав участі в проголошенні першої й другої ангельської вістки. Вони були дані працівникам, які від самого початку брали участь у справі.
“Those who passed through these experiences are to be as firm as a rock to the principles that have made us Seventh-day Adventists. They are to be workers together with God, binding up the testimony and sealing the law among His disciples. Those who took part in the establishment of our work upon a foundation of Bible truth, those who know the waymarks that have pointed out the right path, are to be regarded as workers of the highest value. They can speak from personal experience regarding the truths entrusted to them. These men are not to permit their faith to be changed to infidelity; they are not to permit the banner of the third angel to be taken from their hands. They are to hold the beginning of their confidence firm unto the end.
Ті, хто пройшли через ці досвіди, мають бути твердими, як скеля, у вірності принципам, які зробили нас Адвентистами сьомого дня. Вони мають бути співпрацівниками з Богом, зв’язуючи свідоцтво й запечатуючи Закон серед Його учнів. Тих, хто брав участь у становленні нашої справи на підґрунті біблійної істини, тих, хто знають дороговкази, що вказали правильний шлях, слід вважати працівниками найвищої цінності. Вони можуть говорити з особистого досвіду про істини, довірені їм. Ці мужі не повинні допустити, щоб їхню віру було змінено на невір’я; вони не повинні допустити, щоб знамено третього ангела було забране з їхніх рук. Вони мають тримати початок своєї впевненості міцно аж до кінця.
“The Lord has declared that the history of the past shall be rehearsed as we enter upon the closing work. Every truth that He has given for these last days is to be proclaimed to the world. Every pillar that He has established is to be strengthened. We cannot now step off the foundation that God has established. We cannot now enter into any new organization; for this would mean apostasy from the truth.
Господь заявив, що історія минулого має бути переказана, коли ми приступаємо до завершального діла. Кожна істина, яку Він дав для цих останніх днів, має бути проголошена світові. Кожен стовп, який Він утвердив, має бути зміцнений. Ми не можемо нині відійти від основи, яку Бог заклав. Ми не можемо нині створювати якусь нову організацію; бо це означало б відступництво від істини.
“The medical missionary work needs to be purified and cleansed from everything that would weaken the faith of believers in the past experience of the people of God. Eden, beautiful Eden, was degraded by the introduction of sin. There is need now to rehearse the experience of the men who acted a part in the establishment of our work at the beginning.
Медично-місіонерську діяльність слід очистити й звільнити від усього, що могло б послабити віру віруючих у минулий досвід Божого народу. Едем, прекрасний Едем, був опоганений через появу гріха. Тепер є потреба знову пригадати досвід людей, які відіграли роль у заснуванні нашої праці на початку.
“From time to time we read the death notices of the great men of the world. Their time came suddenly, as in a moment. Many, supposed to be in good health, die after a feast, or after laying selfish plans for their own exaltation. The word goes forth, ‘He is joined to his idols; let him alone.’ This means that the Lord no longer guards him from harm. Sudden death comes, and what is his lifework worth? His life has been a failure. The tree falls because the power that has sustained it leaves it to its idolatrous sacrifice.
Час від часу ми читаємо некрологи великих людей світу. Їхній час приходить раптово, мов у мить. Багато хто, здається, у доброму здоров’ї, помирають після бенкету або після того, як складають самолюбні плани власного звеличення. Лунає слово: «Він приліпився до своїх ідолів; залиште його». Це означає, що Господь більше не охороняє його від зла. Приходить раптова смерть — і чого варта праця всього його життя? Його життя було невдачею. Дерево падає, бо сила, що його підтримувала, полишає його на поталу ідолослужінню.
“Men and women are absorbed in searching for something to enjoy. They sell their souls for naught, and God withdraws His longsuffering forbearance. They are left to their choice.
Чоловіки і жінки поглинуті пошуком чогось, чим можна насолодитися. Вони продають свої душі за ніщо, а Бог забирає Своє довготерпіння та поблажливість. Вони полишені на волю власного вибору.
“There are those who, while professing to believe present truth have degraded their faith and refused to walk in the light. Who will now lay aside their selfish, worldly principles? Who will now strive to realize the worth of the soul? What shall it profit a man, if he shall gain the whole world, and lose his own soul? Or what shall a man give in exchange for his soul? Are you hungering and thirsting for the bread of life and the water of salvation? Do you realize the value of the souls for whom Christ died? Are those who are supposed to be Christians living up to their profession of faith? Are they conscious of the worth of the soul? Are they striving to purify their souls through obedience to the truth?” Manuscript Releases, volume 20, 150, 151.
«Є такі, що, заявляючи, ніби вірять у нинішню істину, зганьбили свою віру й відмовилися ходити у світлі. Хто тепер відкине свої егоїстичні, мирські принципи? Хто тепер прагнутиме усвідомити цінність душі? Яка користь людині, коли вона здобуде весь світ, а свою душу втратить? Або що дасть людина взамін за свою душу? Чи відчуваєте ви голод і спрагу за хлібом життя та водою спасіння? Чи усвідомлюєте ви цінність душ, за які помер Христос? Чи живуть ті, хто називає себе християнами, відповідно до свого визнання віри? Чи усвідомлюють вони цінність душі? Чи прагнуть вони очищати свої душі через послух істині?» Manuscript Releases, том 20, 150, 151.